Диплом: Диплом по гражданскому праву

на створювані ними органи, місцеві осередки або передано спілкам об'єднань

громадян (ст. 23 За­кону України "Про об'єднання громадян").

Високий ступінь усуспільнення майна більшості громад­ських організацій

означає здійснення ними права власності шляхом закріплення майна на праві

оперативного управління (якщо йдеться про підприємства, які здійснюють

господар­ську діяльність, то на праві повного господарського відання) за

окремими ланками відповідної громадської організації (наприклад, галузевими

профспілками, обласними, міськими комітетами тощо).

Порядок здійснення окремими ланками громадських орга­нізацій права на

закріплене за ними майно визначається не лише статутами, а й іншими

спеціальними актами, що затвер­джуються вищими органами відповідної

громадської орга­нізації.

Відповідно до рішення Спілки наукових та інженерних то­вариств створювані нею

госпрозрахункові центри науково-технічних послуг, а також інші

госпрозрахункові формування визнаються суб'єктами права повного

господарського відання щодо майна, наданого їм громадською організацією або

одер­жаного внаслідок виробничо-господарської діяльності. Влас­ником майна

центрів залишається громадська організація, що утворила його.

Щодо майна профспілкових організацій, то джерела, по­рядок формування і

використання коштів профспілкового бюджету визначаються статутами профспілок.

Фінансову діяльність профспілок, що здійснюється відпо­відно до їхніх

статутів, за винятком комерційної діяльності, держава не контролює.

Джерела доходів підприємств і організацій, що належать профспілкам, розміри

одержаних ними коштів і сплату подат­ків контролюють державні фінансові

органи та податкові ін­спекції.

Межі здійснення права оперативного управління або пов­ного господарського

відання конкретних громадських органі­зацій залежать від правового режиму

майнових фондів цих організацій і визначаються як їхніми статутними цілями,

так і призначенням майна.

Загалом правовий режим майна, закріпленого за установа­ми і підприємствами

відповідних громадських організацій, підпорядковується правилам, встановленим

законодавством України щодо державних підприємств і державних установ.

Кошти та інше майно об'єднань громадян, у тому числі тих, що ліквідуються, не

можуть перерозподілятись між їх членами і використовуються для виконання

статутних зав­дань або на благодійні цілі, а у випадках, передбачених

зако­нодавчими актами, за рішенням суду спрямовуються в доход держави (ст. 21

Закону України "Про об'єднання громадян").

Нині особливий правовий режим встановлено щодо майна загальносоюзних

громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території

України, Так, Постановою Верховної Ради України "Про майнові комплекси та

фінан­сові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані

на території України" від 10 квітня 1992 р. було передбачено здійснити

тимчасово (до визначення право­наступників загальносоюзних громадських

організацій ко­лишнього Союзу РСР) передачу майна та фінансових ресурсів

розташованих на території України підприємств, установ та об’єктів, що

перебували у віданні цих організацій, Фонду державного майна України.

У зв’язку з невизначеністю в законодавчому порядку правонаступників майна

загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Верховна Рада

України Постано­вою "Про майно загальносоюзних громадських організацій

колишнього Союзу РСР" від 4 лютого 1994 р. встановила, що тимчасово (до

законодавчого визначення суб'єктів права власності зазначеного майна) воно є

загальнодержавною власністю. За Фондом державного майна України було

за­кріплено право розпоряджатися майном загальносоюзних громадських

організацій у процесі приватизації та повнова­ження орендодавця майнових

комплексів підприємств та ор­ганізацій (їх структурних підрозділів).

В листопаді 1996 р. Верховна Рада України доручила Фон­ду державного майна

України разом з відповідними громад­ськими організаціями України до 1 січня

1997 р. провести ін­вентаризацію майна загальносоюзних громадських

організа­цій колишнього Союзу РСР станом на 24 серпня 1991 р. і подати

Верховній Раді України перелік суб'єктів, у віданні яких перебуває це майно.

Цією ж постановою передбачена підготовка проекту Зако­ну України про

власність на майно загальносоюзних громад­ських організацій колишнього Союзу

РСР.

У зміст цивільної правоздатності юридичної особи входить також здатність її

мати особисті немайнові права та обов'язки. До них належать права на

найменування, виробничу марку, знаки для товарів і послуг, право на честь,

гідність і ділову ре­путацію та ін.

Юридична особа має своє найменування (ч. 1 ст. 27 ЦК України). Воно

присвоюється організації в момент її створення і виступає засобом

індивідуалізації цього утворення у цивіль­ному обороті, бо має містити

реквізити які дають змогу від­різняти її від інших юридичних осіб.

Найменування юридич­ної особи визначається в установчих та інших її

документах.

Юридичні особи, які здійснюють підприємницьку діяль­ність, повинні мати

фірмове найменування (фірму) з вказів­кою на її вид та організаційно-правову

форму, місцезнаход­ження і спеціальну назву. Місцезнаходженням юридичної

особи є місцезнаходження її постійно діючого органу (ст730 ЦК України)

Господарська організація має право виключного користування фірмовим

найменуванням в угодах, на вивіс­ках, в оголошеннях, рекламах, рахунках, на

товарах, їх упа­ковці тощо.

Організації – юридичні особи – мають право на честь, гідність і ділову

репутацію та їх захист у судовому порядку (ст. 7 ЦК України), а також можуть

набувати інших немайнових прав та обов'язків.

Відповідно до. ст. 29 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав і

бере на себе цивільні обов’язки через свої органи, що діють у межах прав,

наданих їм за законом або статутом (положенням). Порядок призначення або

обрання органів юридичної особи визначається статутом (поло­женням).

Виступаючи від імені юридичної особи, орган виражає її волю, волю всього

колективу, тому дії органу – це дії самої юридичної особи. Проте дії органів,

які не пов'язані з цілями юридичної особи, не слід визнавати діями самої

юридичної особи. Відповідальність за ці дії має нести особа (орган) що їх

вчинила. Вчинення ж органами юридичної особи дій від імені юридичної особи,

але з перевищенням своїх повнова­жень, тягне за собою відповідальність

юридичної особи від­повідно до чинного законодавства. Тому в законі (ст. 441

ЦК. України) закріплено правило про те, що організація повинна відшкодувати

шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових

(службових) обов'язків.

2.4. Підстави, порядок і наслідки припинення громадських організацій і

політичних партій.

Наявність у політичної партії легального статусу, незалежно від порядку його

придбання, не означає, що надалі її діяльність не може бути обмежена чи взагалі

припинена. «Право на виникнення, - відзначають німецькі автори, - аж ніяк не

включає ізольованого від нього права на існування, тобто відсутнє "право на

безконтрольний вільний розвиток партій", чи їхній "необмежене особисте право"»

[25]. Найбільш істотними обмеженнями "права на існування" є призупинення і

припинення діяльності політичної партії.

При настанні передбачених у законі обставин юридична особа припиняє свою

діяльність. Такими обставинами можуть бути:

а) досягнення поставлених перед нею цілей (наприклад, після завершення

будівництва об'єкта ліквідується будівельна організація, створена спеціально

для його спорудження);

б) закінчення певного строку, на який було розраховано діяльність юридичної

особи (наприклад, на час дії надзвичай­них обставин тощо).

Припинення діяльності юридичних осіб відбувається, як правило, у тому самому

порядку, в якому вони були створені. Так, припинення державних організацій,

що є юридичними особами, здійснює орган, за рішенням якого вони утворюються

(ст. 38 ЦК України).

Законодавству відомі дві форми (способу) припинення юридичних осіб, що

розрізняються по правових наслідках — ліквідація і реорганізація.

Ліквідація – це регламентована законом процедура, у результаті якої

відбувається припинення діяльності юридичних осіб без переходу прав і

обов'язків у порядку правонаступництва до інших облич. Вона може

здійснюватися в добровільному чи примусовому порядку.

У добровільному порядку організація ліквідується за рішенням його учасників

чи органу юридичної особи, уповноваженого на те установчими документами.

Типовими підставами добровільної ліквідації є досягнення чи мети, навпроти,

принципова недосяжність статутних цілей організації.

Примусова ліквідація проводитися за рішенням суду, арбітражного суду

наприклад як банкрута, або при здійсненні заборонених видів діяльності, або

здійснення діяльності без відповідного дозволу і т.д.

У випадку припинення існування юридичної особи шляхом ліквідації його вимоги

і борги до правонаступників не переходять. По цьому призначається

ліквідаційна комісія, що повинна реалізувати усе вилучене з обороту майно

ліквідованої організації і потім із зібраного активу задовольнити претензії

кредиторів.

Ліквідація юридичної особи здійснюється ліквідаційною комісією

(ліквідатором), що утворюються органом, що прийняв рішення про ліквідацію.

Цим же органом визначаються порядок і терміни проведення ліквідації, а також

термін для заяви претензій кредиторів відповідно до законодавства й

установчих документів. У випадку визнання юридичної особи банкрутом порядок

утворення і роботи комісії визначається Законом України «Про банкрутство».

Після розташуванні в офіційній пресі публікації про ліквідацію проводиться

робота з виявлення претензій кредиторів з повідомленням останнім про

ліквідацію юридичної особи, а також по стягненню дебіторської заборгованості.

Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює наявне майно

ліквідованої юридичної особи і розраховується з кредиторами, складає

ліквідаційний баланс і подає його органу, що призначив ліквідаційну комісію.

Реорганізація може бути здійснена у формі злиття, приєднання, поділу,

виділення чи перетворення. При реорганізації права й обов'язки юридичної

особи, що припинила існування, переходять до інших юридичних осіб, тобто має

місце правонаступництво.

Злиття — форма реорганізації, що передбачає припинення діяльності двох чи

більш юридичних осіб і передачу всіх прав і обов'язків одній новій юридичній

особі, що утворюється в результаті реорганізації.

Приєднання — форма реорганізації, що передбачає припинення діяльності однієї

юридичної особи і передачу всіх прав і обов'язків іншій юридичній особі.

Поділ — форма реорганізації, що передбачає припинення діяльності однієї

юридичної особи і передачу у відповідних частках усіх його прав і обов'язків

декільком юридичним особам, що утворилися в результаті реорганізації.

Виділення — форма реорганізації, що передбачає виділення зі складу юридичної

особи одного чи декількох юридичних осіб, до яких відповідно до роздільного

балансу переходять права й обов'язки реорганізованої юридичної особи. При

цьому колишня юридична особа зберігає своє існування і поряд з ним починає

функціонувати нове (виділене).

При перетворенні юридичної особи одного виду в юридичну особу іншого виду

(зміна організаційно-правової форми) до знову виниклої юридичної особи

переходять права й обов'язки реорганізованої юридичної особи.

Юридичні особи вважаються припинившими своє існування з моменту виключення їх

з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

У випадку злиття, поділу, приєднання підприємств момент переходу майна і

відповідних прав і обов'язків до нових юридичних осіб визначається, якщо інше

не передбачено чи законом постановою про реорганізацію, удень підписання

передавального чи роздільного акту (балансу), і тому може не збігатися в часі

з моментом реорганізації юридичної особи, тобто виключення його з державного

реєстру.

Нові юридичні особи, до яких у результаті реорганізації перейшли майнові

обов'язки, несуть по них матеріальну відповідальність і у випадку, якщо

отримане ними майно не покриває вимог кредиторів у межах, визначених

установчими документами про реорганізацію правонаступника.

Майно ліквідованої громадської організації передається її вищестоящій

організа­ції, а у разі відсутності такої – відповідному органові на

громадські потреби.

Громадські організації, що є юридичними особами, при­пиняють свою діяльність

на підставах, зазначених у їх стату­тах (ч. 2 ст. 39 ЦК України).

Законом України "Про об'єднання громадян" (ст. 32) пе­редбачено й примусовий

розпуск (ліквідацію) об'єднань гро­мадян. Зокрема, за поданням легалізуючого

органу або про­курора на підставі рішення суду об'єднання громадян приму­сово

розпускаються (ліквідуються) у випадках: 1) вчинення дій, передбачених ст. 4

закону (пропаганда війни, насильства чи жорстокості, розпалювання

національної та релігійної во­рожнечі тощо); 2) систематичного або грубого

порушення ви­мог ст. 22 цього закону (одержання політичними партіями коштів

або іншого майна від державних органів або інозем­них держав тощо); 3)

продовження протиправної діяльності після попереднього накладання стягнень;

4) зменшення кіль­кості членів політичної партії до числа, коли вона не

визна­ється як партія.

Суд одночасно вирішує питання про припинення випуску друкованого

засобу масової інформації об'єднання громадян, яке примусово

розпускається.

Про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян реєструючий

орган протягом п'ятнадцяти днів після набрання рішенням суду

законної сили повідомляє у засобах масової інформації.

Рішення про примусовий розпуск всеукраїн­ських та міжнародних об'єднань

громадян на території Украї­ни приймає Конституційний Суд України.

Призупинення діяльності політичної партії це тимчасова міра, застосовувана до

неї як санкцію за порушення визначених правових розпоряджень (призупинення

діяльності в умовах надзвичайного стану, природно, має зовсім інше значення).

Слід зазначити, що далеко не всі закони про політичні партії передбачають

таку санкцію (вона відсутня, наприклад, в Анголі, Болгарії, ФРН). Тим часом

доцільність її встановлення цілком очевидне: з одного боку, не всяке

порушення партією законодавства вимагає застосування до неї крайньої міри –

заборони, а з іншого боку – партія одержує можливість усунути виявлені

порушення без формальної втрати легального статусу. Тимчасове призупинення

діяльності політичних партій передбачено законодавством багатьох країн

(наприклад, Угорщини, Талона, Грузії, Латвії, Молдови, Іспанії, Росії,

Тунісу, Ефіопії й ін.). Воно регламентує такі питання, як підстави для

призупинення діяльності партій, його терміни і правові наслідки, порядок

ухвалення відповідного рішення і його оскарження.

Найпоширенішою підставою для призупинення діяльності політичної партії є

порушення конституції, законів і статутних цілей. Наприклад, Федеральний закон

"Про суспільні об'єднання РФ", на який посилається законопроект про політичні

партії, передбачає (ст. 42), що діяльність суспільного об'єднання може бути

припинена у випадку порушення федеральної конституції, федерального

законодавства, конституцій і статутів суб'єктів федерації, положень закону про

заборонені види об'єднань, а також здійснення дій, що суперечать статутним

цілям. У ряді країн призупинення діяльності партії є санкцією за порушення

визначених положень закону про політичні партії, що передбачає їхнього

обов'язку, наприклад обов'язок інформувати орган, що реєструє, про всі зміни

статуту, програми, складу керівних органів, обов'язок представляти фінансові

звіти (Габон, Гвінея, Камерун). Зустрічаються й інші конкретні підстави:

одержання політичною партією засобів з-за кордону (Габон), банкрутство

(Мозамбік), серйозне порушення суспільного порядку (Бенін).

[26]

Звичайно діяльність політичної партії може бути припинена на термін до

підлоги року (до одного місяця в Тунісу; до трьох місяців у Беніну, Гвінеї,

Камеруну; до шести місяців у Молдові, Латвії, Росії). Більш тривалі терміни

зустрічаються рідко (наприклад, у Словаччині діяльність партії може бути

припинена на термін до одного року; у Молдові на той же термін, але тільки у

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12