Курсовая: Конституційний статус глави держави України

Завданням цієї комісії є детальна, всебічна перевірка обставин, які стали

приводом для порушення справи про імпічмент, з метою підготовки

кваліфікованих висновків і пропозицій Верховній Раді України.

Третій етап полягає у тому, що за результатами розгляду висновків та

пропозицій, які підтверджують наявність у діях президента ознак державної

зради або іншого злочину, Верховна Рада України не менш як двома третинами

голосів від її конституційного складу (300 і більше) приймає рішення про

звинувачення президента у вчиненні ним дій, що кваліфікуються як державна

зрада або інший злочин.

Прийняття рішення лише про звинувачення Президента України без вимоги про

його усунення з поста у порядку імпічменту самостійного правового значення не

матиме, оскільки згідно зі ст. 108 Конституції України воно не може слугувати

підставою для дострокового припинення повноважень Президента України. А інша

стаття Конституції України (ст. 105) гарантує Президентові України

недоторканність на час виконання повноважень.

Аналізуючи зміст названих статей Конституції України, доходимо висновку, що

прийняття Верховною Радою України постанови лише про звинувачення Президента

України не може бути підставою для притягнення його до конституційної чи

іншої відповідальності, оскільки його повноваження не припиняються, а отже,

він має статус недоторканності.

Четвертий етап передбачає ретельну перевірку Конституційним судом України

дотримання Верховною Радою України, спеціальним прокурором і спеціальною

слідчою комісією конституційної процедури розслідування та розгляду справи

про імпічмент і підготовки висновків та пропозицій.

П'ятий етап полягає у тому, що Верховний Суд України дає обґрунтований

висновок Верховній Раді України про те, що діяння, в яких звинувачується

Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину. Якщо

один із висновків засвідчить порушення конституційної процедури розслідування

чи розгляду справи або що діяння не містять ознак злочину, процедура

імпічменту не може бути продовжена.

Шостий етап— це розгляд Верховною Радою питання про усунення з поста

Президента України у зв'язку з імпічментом і прийняття рішення щодо цього.

Таке рішення може бути прийняте Верховною Радою України за наявності названих

вище висновків Конституційного суду України, Верховного Суду України і не

менш ніж 3/4 кількості голосів депутатів від її конституційного складу. Отже,

за імпічмент Президента України мають проголосувати не менше 338 народних

депутатів.[4;421]

Через роздрібненість політичних сил, що мають своє представництво у

парламенті, на сучасному етапі розвитку української державності реалізувати

процедуру імпічменту Президента України практично неможливо. З іншого боку,

враховуючи перехідний період, така ускладнена процедура реалізації імпічменту

Президента України є додатковим захистом глави держави від необґрунтованих чи

надуманих звинувачень.

У державах світу, де запроваджено інститут імпічменту, процедура його

реалізації ускладнена, щоб захистити його правовий статус. Наприклад, у США,

де вперше і виник цей інститут, протягом їх історії питання про імпічмент

президента поставало лише двічі. Уперше - ще у 1868 р. стосовно президента

Джонсона. Для винесення йому імпічменту не вистачило лише одного голосу

конгресмена. Вдруге це питання постало у 1974 р. після порушення справи про

імпічмент президента. Р. Ніксон, не дочекавшись рішення Конгресу, добровільно

пішов у відставку, проявивши мудрість і почуття відповідальності за престиж

поста президента США.[2;16]

В разі дострокового припинення повноважень Президента його повноваження

протягом 90 днів виконує Прем’єр-міністр. Повноваження його є обмеженими (п.

2,6,8,10,11,12,14,15,16,22,25,27 ст. 106 КУ).

4. Взаємовідносини президента України з законодавчою, виконавчою та

судовою владами.

Ядро конституційно-правового статусу Президента становлять норми Конституції

України, які визначають функції та повноваження глави держави.

Функції та повноваження, що належать згідно з Кон­ституцією України виключно

Президенту, складають прерогативу глави держави.

Основні функції Президента як глави держави визна­чені в ст. 102 Конституції

України. Так, Президент є га­рантом державного суверенітету, територіальної

цілісно­сті України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і

громадянина.

Як гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України

Президент наділяється особливими повноваженнями, він: забезпечує державну

незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; очо­лює Раду

національної безпеки і оборони України; при­ймає рішення про загальну або

часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її

міс­цевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній не­залежності України

тощо.

Здійснюючи функцію гаранта додержання Конститу­ції України Президент

наділений правом законодавчої ініціативи, що дозволяє йому порушувати питання

щодо реалізації конституційних положень, приведення чинно­го законодавства у

відповідність до Конституції України. Президент користується виключним правом

вносити до Верховної Ради законопроект про внесення змін до роз­ділів 1, III,

XIII Конституції України та призначати все­український референдум для

затвердження цих змін. За­безпечуючи додержання Конституції України Президент

може накладати вето на закони, прийняті Верховною Ра­дою, направляє до

Конституційного Суду України звер­нення щодо встановлення конституційності

законів та інших актів Верховної Ради, скасовує акти Кабінету Мі­ністрів

України та акти Ради міністрів Автономної Рес­публіки Крим.

Виступаючи гарантом прав і свобод людини і грома­дянина Президент реалізує

свою конституційну функцію шляхом здійснення свого права законодавчої

ініціативи; видає укази, які передбачають захист прав і свобод лю­дини і

громадянина, окремих категорій населення; при­ймає в разі необхідності

рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного

стану; ого­лошує в разі необхідності окремі місцевості України зо­нами

надзвичайної екологічної ситуації тощо.

Повноваження Президента для зручності аналізу мо­жна систематизувати за

такими групами:

1. Представницькі повноваження - повноваження із представництва держави у

внутрішньо- та зовнішньопо­літичних відносинах. Зовні країни Президент:

- представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво

зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні

догово­ри України;

- приймає рішення про визнання іноземних держав;

- призначає та звільняє глав дипломатичних предста­вництв України в інших

державах і при міжнародних ор­ганізаціях;

- приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних

держав;

- підписує Закони України про ратифікацію міжнарод­них договорів України.

Як представник держави у внутрішньополітичних відносинах Президент:

- забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво

держави;

- звертається з посланнями до народу та із щорічни­ми і позачерговими

посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище

України;

- призначає Представника Президента України в Ав­тономній Республіці Крим.

2. Повноваження Президента по відношенню до Вер­ховної Ради та в сфері

законодавчої влади.

Президент та Верховна Рада здійснюють різні конс­титуційні функції, і

компетенція Президента не конкурує з компетенцією парламенту: Конституція

України, керу­ючись принципом розподілу влад, чітко розмежовує сфери їх

повноважень. Одночасно Президент згідно Кон­ституції є суб'єктом

законодавчого процесу і здійснює повноваження по відношенню до Верховної Ради

та в сфері законодавчої влади, а саме:

- користується правом законодавчої ініціативи у Вер­ховній Раді;

- підписує та офіційно оприлюднює закони, прийняті Верховною Радою;

- накладає суспензивне (відкладальне) вето щодо прийнятих Верховною Радою

законів з подальшим повер­ненням їх на повторний розгляд Верховної Ради;

- протягом трьох років після набуття чинності Конс­титуції України (тобто до

28 червня 1999 року) має пра­во видавати схвалені Кабінетом Міністрів України

і скріплені підписом Прем'єр-міністра України укази з економічних питань, не

врегульованих законами, з одно­часним поданням відповідного законопроекту до

Верхо­вної Ради України;

- призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України

відповідно до статті 156 Конститу­ції, проголошує всеукраїнський референдум

за народною ініціативою;

- призначає позачергові вибори до Верховної Ради України в строки,

встановлені цією Конституцією;

- припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів

однієї чергової сесії пле­нарні засідання не можуть, розпочатися.

3. Повноваження Президента в сфері виконавчої влади.

Не входячи безпосередньо до виконавчої гілки влади Президент, водночас,

наділяється Конституцією України досить широкими повноваженнями по відношенню

до Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади, які характеризують

його «особливі зв'язки» з виконавчою владою, «верховне» положення Президента

по відно­шенню до органів виконавчої влади. Так, Президент:

- призначає за згодою Верховної Ради України Пре­м'єр-міністра України;

припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його

від­ставку;

- приймає відставку Кабінету Міністрів України;

- призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів

України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів

мі­сцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повно­важення на цих

посадах;

- утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України

міністерства та інші центра­льні органи виконавчої влади, діючи в межах

коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

- за поданням Кабінету Міністрів призначає на поса­ду і звільняє з посади

голів місцевих державних адмініс­трацій;

- скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної

Республіки Крим.

4. Повноваження Президента в сфері судової влади.

Згідно з принципом розподілу влад та незалежності судів Президент не може

втручатися в діяльність судо­вих органів, проте він активно взаємодіє з цими

орга­нами, здійснюючи при цьому певні установчі функції. Це знаходить свій

вияв в його повноваженнях, пов'яза­них з формуванням органів судової влади,

зокрема Пре­зидент:

- призначає третину складу Конституційного Суду України;

- утворює суди у визначеному законом порядку;

- здійснює перше призначення на посаду професій­ного судді строком на п'ять

років.

Крім установчих повноважень у сфері судової влади Президент виконує окремі

квазісудові функції— здійс­нює помилування.

5. Повноваження Президента в сфері національної безпеки, оборони та

військової політики.

Безпека країни являє собою стан захищеності життє­во важливих інтересів

громадян, суспільства та його ін­ститутів від зовнішніх та внутрішніх загроз.

Відповідно, до основних об'єктів безпеки в літературі відносять:

права і свободи людини і громадянина; матеріальні та духовні цінності

суспільства; конституційний лад; суве­ренітет та територіальна цілісність

держави; довкілля тощо.

Основним суб'єктом забезпечення безпеки є держава, яка здійснює відповідні

функції через діяльність органів державної влади. Як глава держави Президент

здійснює в цій сфері повноваження:

- є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України;

- призначає на посади та звільняє з посад вище ко­мандування Збройних Сил

України, інших військових формувань;

- здійснює керівництво у сферах національної безпе­ки та оборони держави;

- очолює Раду національної безпеки і оборони Украї­ни, яка згідно зі ст. 107

Конституції України є координа­ційним органом з питань національної безпеки і

оборони при Президентові України;

- вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та

приймає рішення про викори­стання Збройних Сил України в разі збройної

агресії проти України;

- приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію

та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі

загрози напа­ду, небезпеки державній незалежності України;

- приймає в разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її

місцевостях надзвичайного ста­ну, а також оголошує в разі необхідності окремі

місцево­сті України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з подальшим

затвердженням цих рішень Верховною Ра­дою України.

6. Повноваження Президента з формування органів та призначення посадових осіб.

Президент бере участь у формуванні органів, які без­посередньо не відносяться

до виконавчої та судової гілок влади. Він, зокрема:

- призначає за згодою Верховної Ради України на по­саду Генерального

прокурора України та звільняє його з посади;

- призначає половину складу Ради Національного банку України;

- призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і

радіомовлення;

- призначає на посади та звільняє з посад за згодою Верховної Ради України

Голову Антимонопольного ко­мітету України, Голову Фонду державного майна

Украї­ни, Голову Державного комітету телебачення і радіомов­лення України.

7. Інші повноваження Президента.

Конституція України відносить до компетенції Пре­зидента деякі інші

повноваження необхідні для здійс­нення функцій глави держави. Так, Президент:

- присвоює вищі військові звання, вищі дипломатич­ні ранги та інші вищі

спеціальні звання і класні чини;

- нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та

нагороджує ними;

- вирішує питання громадянства, приймає рішення про прийняття до громадянства

України та припинення громадянства України;

- приймає рішення про надання притулку в Україні;

- створює в межах коштів, передбачених у Держав­ному бюджеті України, для

здійснення своїх повнова­жень консультативні, дорадчі та інші допоміжні

органи і служби.

5. Акти Президента України

Згідно з ч. 2 ст. 106 Конституції України Президент видає акти у формі указів

і розпоряджень, які є обов'яз­ковими до виконання на території України. Укази

і розпорядження Президента носять підзаконний харак­тер: вони видаються на

основі Конституції і законів України.

Проекти указів і розпоряджень Президента готують і вносять Кабінет Міністрів,

міністерства, інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї

компетенції, цен­тральні органи громадських організацій України, Рада

Міністрів Республіки Крим, Глава Адміністрації Прези­дента України, Радники

Президента України, структурні підрозділи Адміністрації Президента

України.[3;112]

Укази і розпорядження на підпис Президенту Украї­ни подає Глава Адміністрації

Президента України.

Деякі акти Президента потребують контрасигнації – скріплення підписами

Прем'єр-міністра України і міні­стра, відповідального за акт та його

виконання.

Згідно з Указом акти Президента не пізніше, як у п'ятнадцятиденний строк

після їх прийняття підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних

друкова­них виданнях.

Нормативні акти Президента набирають чинності че­рез десять днів з дня їх

офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не

раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

Ненормативні акти Президента можуть не публі­куватися. Ці акти та акти з

обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надсилання відпо­відним

державним органам та органам місцевого само­врядування і доведення ними до

відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх

чинність.

Неопубліковані акти Президента набирають чинності з моменту одержання їх

державними органами або орга­нами місцевою самоврядування, якщо не

встановлено інший строк набрання ними чинності.

Рішення щодо конституційності актів Президента приймає Конституційний Суд

України. У разі визнання Конституційним Судом акту Президента

неконституцій­ним, він втрачає чинність з дня ухвалення Конституцій­ним Судом

відповідного рішення.

З метою впорядкування офіційного оприлюднення нормативно-правових актів, що

їх приймає Президент України, забезпечення регулювання суспільних

правовідносин на основі чинних актів, запобігання перекрученням їх змісту,

визначення порядку набрання ними чинності, відповідно до статті 57, частин

другої та п'ятої статті 94, частини другої статті 102 Конституції України

постановлені наступні положення.

Установлено, що акти Президента України не пізніш як у п'ятнадцятиденний

строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають

оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях.

Офіційними друкованими виданнями є:

"Офіційний вісник України";

"Відомості Верховної Ради України";

газета "Урядовий кур'єр".

Акти Президента України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені

через телебачення і радіо.

Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється після включення

їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів і з зазначенням

присвоєного їм реєстраційного коду.

Нормативно-правові акти можуть бути опубліковані в інших друкованих виданнях

лише після їх офіційного оприлюднення.

Нормативно-правові акти, опубліковані в інших друкованих виданнях, мають

інформаційний характер і не можуть бути використані для офіційного

застосування.

Громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час

здійснення своїх прав і обов'язків повинні застосовувати закони України, інші

акти Верховної Ради України, акти Президента України і Кабінету Міністрів

України, опубліковані в офіційних друкованих виданнях або одержані у

встановленому порядку від органу, який їх видав.

Нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набирають

чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не

передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному

друкованому виданні.

Акти Президента України, які не мають загального значення чи нормативного

характеру, можуть не публікуватися за рішенням відповідного органу. Ці акти

та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надіслання

відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення

ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється

їх чинність.

Неопубліковані акти Президента України набирають чинності з моменту одержання

їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо органом,

що їх видав, не встановлено інший строк набрання ними чинності.

Акти Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади

і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.

Висновки

Таким чином за Конституцією, Президент України є главою держави і виступає

від її імені. Так, Президент є га­рантом державного суверенітету,

територіальної цілісно­сті України, додержання Конституції України, прав і

свобод людини і громадянина.

Аналіз конституційних повноважень Президента України, їх співвідношення з

повноваженнями Вер­ховної Ради, Кабінету Міністрів, інших державних органів

свідчить, що Україну не можна віднести ні до парламентського, ні до

президентського типу рес­публік. Це республіка змішаного типу, що характерно

для багатьох країн світу (Російська Федерація, Ка­захстан, Франція тощо).

Проаналізувавши реальний конституційний статус інституту Президента можна

зробити наступні висновки. По-перше, в Україні сформульовані основи

республіки змішаного типу «напівпрезидентської», при якій президент

обирається загальним голосуванням; він має у своєму розпорядженні власні

прерогативи, що дозволяють йому діяти незалежно від уряду; поряд із

президентом діє голова уряду і міністри, що утворюють уряд, у певній мірі

відповідальні перед Верховною Радою.

По-друге, Президент України - це впливова, активна політична сила, що може і

впливає на всю систему державної влади, на внутрішню і зовнішню політику

країни.

По-третє, у конституційно правовому статусі глави держави, у нинішній системі

взаємодії його з урядом є достатній потенціал конфлікту за переважну роль у

визначенні урядової політики.

По-четверте, із прийняттям Конституції активізується законодавчий процес.

Президент України прагне усталити свій правовий статус, підсилити свій вплив

як головного учасника політичного життя країни. Конструктивними тут можуть

бути досягнення збалансованої компетенції і реальних повноважень,

налагодження динамічної рівноваги всіх інститутів влади.

По-п'яте, на порядок денний об'єктивно висувається питання створення і

забезпечення аналітичної і прогностичної роботи щодо росту ефективності

інституту президентської влади в державі. Подолання теоретичного «вакууму» у

цій сфері суспільних відносин прискорить врегулювання багатьох складних

проблем.

Сьогодні необхідний не разовий порив, а розміряна хода, цивілізований підхід

до складних проблем державного будівництва. Останній полягає в тому, щоб

позитивні зміни протікали еволюційно, з відповідною корекцією і без

потрясінь. Досвід багатьох країн переконливо свідчить, що за умови

відповідної керованості, професіоналізму і системності змін можливі більш

істотні і позитивні результати перетворень.

Інтегруюча роль більшості конституційних прерогатив і функцій Президента

стосовно всіх гілок влади повинна проявитися рівномірно без яких-небудь

вилучень привілейованого ставлення, переваги однієї з них. А це, на жаль,

поки не зжите.

Для того щоб Україну вивести на шлях розвитку світової цивілізації буде

потрібно конкретні дії Президента, уряду, законодавчі рішення, які поєднують

зусилля всіх органів влади, посадових осіб в Україні.

Використана література

1. Аверьянов В.Б. органи виконавчої влади в Україні. К., Ін Юре, 1997.

2. Білоус А.О. Політико – правові системи: світ і Україна. Київ, 1997.

3. Бурак Ф.Г. Президент України. К., Ін Юре, 1997.

4. Кравченко В. В. Конституційне право України. – К., 2000.

5. Кривенко Л.Т. Верховна Рада України. К., Ін Юре, 1997.

6. Коментар до Конституції України. Друге видання. – К., 1998.

7. Конституції нових держав Європи та Азії. К.: Українська правнича

фундація, 1996.

8. Конституція України – К., 1996

9. Козюбра М.І., Колодій А.М. та інші. Основи конституційного права

України. К., Юрінком., 1997.

10. Лисенков С. П. Основи правознавства. – К., 2000

11. Мироненко О.М. Історія Конституції України. К., Ін Юре, 1997.

12. Молдован В.В., Мелещенко В.Ф. Конституційне право. Опорні конспекти.

Словник-довідник. К., Юмана, 1996.

13. Основи конституційного права України. – К., 2001.

14. Погоріло В.Ф. Нова Конституція України. Текст Основного Закону. Огляд і

коментар. Наукова думка. 1996.

15. Погоріло В.Ф. основи Конституційного ладу України. К., Ін Юре, 1997.

16. Погоріло В.Ф. та ін. Конституційне право України. К., наукова думка, 1999.

17. Шаповал В.М. виконавча влада: правовий статус і реалії. Урядовий

кур’єр, 1996.

Страницы: 1, 2, 3