Диплом: Синкретичні другорядні члени речення з об'єктно-просторовим значенням

Найчисельнішу групу синкретичних другорядних членів речення з об’єктно-

просторовим значенням кінцевого пункту становлять конструкції “до + род.в.”,

“на + знах.в.” та “в (у) + знах.в.”, які поєднуються з дієсловами таких

семантичних груп:

1) пересування суб’єкта (йти, їхати, бігти, мчати, летіти): Коли стихло,

майор підійшов до дочки. Він з торбинкою тьопав до

причалу. Шаптала потихеньку вийшов із кімнати, потер лоба, і посунув

до себе на п’ятий поверх (О.Г.) Господиня йде з відрами до

колодязя набрати води. Молодший Мамайчук обережно несе батька

до фургона (О.Г.);

2) зміни місце положення або кінетичного стану об’єкта (класти, покласти,

впасти, кидатися, проводжати, дострибнути тощо): В цей час собака кидається

до хвіртки і визирає на вулицю через паркан. Лукія весела, хмільна все

намагається дострибнути до металевої перекладини. І

переселенки розуміють її натяк, проводжають її до машини,

побуряковілі від сорому (О.Г.) Семантика залежного слова засвідчує те, що

просторове значення переважає над об’єктним;

3) виявлення певного стану чи ознаки (шуміти, сяяти, осідати, дзвонити,

потрапляти, припадати тощо): Я подзвонила до голови з проханням

не терзати Маркерієвого тіла. Якось воно виходило так, що я потрапляв

до цього сіро-чорного будинку. Іван Кіптілий загинув того самого

літа сорок першого року, він припав грудьми до кулемета (П.З.);

4) дієслова сприймання та мовлення (зиркнути, крикнути, глянути, дивитися та

інші): - Ось що тільки не для мене, - вихопилось несподівано у Сашка, що,

зависнувши на милицях, невідривно дивився на зірку. Сила і

батьківська влада, і житейський досвід – все на його боці, проте тільки

гляне на ті широкі брови, так і тане його батьківське серце

(О.Г.);

5) дієслова із значенням цілеспрямованої дії чи руху (потягти, нахилитися,

прямувати, добиратися тощо): На вулиці він потягнув Василя до

кіоска з водою. Никнуть трави жалощами, дерево до землі з тугою

нахилилося. Тоді він потихеньку вилаявся і попрямував до сходів

. Можна було тричі передумати своє життя, поки добрався до 104

кімнати гуртожитку (П.З.)

Синтаксично залежними виступають ті самі семантичні групи іменників, що й у

конструкціях із значенням місця:

1) назви тварин: Жваво, майже підбігцем старий чабан кинувся до

ягняти, взяв його на руки, приніс, поклав до вівці, і вона

заспокоїлась (П.З.);

2) назви людей: Вся Європа лежала в Степановім планшеті, вся Європа

горнулася до Степана. “Ніщо мені так не пахне, як наш степ,” – казав

молодий Горпищенко, льотчик реактивної авіації, коли приїжджав до

батька – чабана у відпустку. Інші бігають, вибрикують, а цього щоразу

треба підносити до матері, само не встигає за сакманом . (О.Г.);

3) назви конкретних предметів: Стояли в черзі до столу, за

яким виписували перепустки до гуртожитку (О.Г.);

4) назви будівель, їх частин та інших об’ємних предметів: Вночі добрався

до невеличкої селянської хатини. “Спасибі тобі, - каже Тамара,

сіла в бідарку, взялася за віжки, - спасибі, що допоміг.” Тоді

давай мерщій її в умивальник та намиємо з неї пудів два золота

(О.Г.);

5) назви частин тіла (груди, очі, плечі, долоні тощо): Мусій Корній почав

лікувати свій зуб одинцем, а випивши шкалик, прикладав долоню до

щоки, довго мотав головою. Йому стало так погано, що він підніс до очей

зморшкуватий полумисок долоні. З самого краю життя батьки виглядали живих

синів, матері – живих і мертвих, і свої руки найчастіше прикладали

до грудей (О.Г.)

Конструкції із значенням кінцевого пункту, як і звороти на позначення місця,

розрізняють за контактним і дистантним прийменниками.

Домінуючим є сполучення дистантного прийменника -на- із знахідним відмінком

іменника.

Кінцевий пункт – це орієнтир, на який спрямована дія чи рух.

Більшою мірою синкретизм другорядних членів речення з об’єктно-просторовим

значенням кінцевого пункту виявляється у зворотах, роль підпорядковуючого

компонента в яких виконують дієслова:

1) дивитись, глянути на когось (на щось): Він глянув на моє

заплакане обличчя, але так нічого і не сказав (О.Г.);

2) сідати, лягати: Він присів на табуретку, обережно

доторкаючись до волосся, поправив зачіску (П.З.) І знову тяжкі, благанням

розбухлі руки опускались на груди (О.Г.) Він, зачепивши головою

ключку журавля, сів на дилину, а біля нього примостився Сашко

(О.Г.);

3) впасти: Марія з українських степів упала б мені на груди,

зайшлася у риданнях, безпорадна і безборонна перед жахливою стихією смерті .

(П.З.) Він упав на стіл, аби знайти хоч який-небудь спочинок

(О.Г.);

4) накинути на когось (на щось)у значенні “одягнути”: Сашко накинув на

себе пальто і став пробиратися до виходу . (О.Г.)

Семантична природа прийменника до в українській мові досить своєрідна:

він виступає у значенні трьох давньоруських прийменників, фіксуючи межу руху

(під’їхати до самих воріт); рух у бік предмета (бігти до хати); рух з

проникненням у середину об’єкта (внести до хати, покласти до кишені) (Іваненко,

1981, 68).

Значення кінцевого пункту руху, як показує аналіз розглянутих мовних фактів,

має місце у звороті “до + род.в.”, при дієсловах таких семантичних груп:

1) із значенням пересування суб’єкта (їхати, йти, бігти, летіти тощо) та

переміщення об’єкта з чиєюсь допомогою (нести, везти тощо): Інженер Твердохліб,

ідіть до начальника цеху. Васю, ідіть до коменданта

одержувати матраци і набивати їх соломою (П.З.) Те саме повторив на якомусь

поверсі, де ліфт зупинявся для перевірки, а тоді ще раз – біля дверей, які

вели до вистеленого червоним килимом коридору (П.З.);

2) із значенням “прикріпити до чогось”: Хіба ж не було, що корів шлангами

підв’язували до бантин. Тоня вже й кущ підв’язала до

бетонного стовпчика, а не рухалась далі з місця. (П.З.);

3) із значенням “дивитись”, “придивлятись”: Він довго придивлявся

до мене і так нічого не сказав (О.Г.);

4) із значенням “припадати”, “прихилятись”, “пригортатись”: Тоня знову

припала до квітів . (О.Г.) . Дерево до землі з тугою

нахилилося (П.З.);

5) із значенням “повертатися”: “Нарешті він повернувся до мене

,” – сказала мати, незнаючи, куди діти сльози, що навернулися на очі (О.Г.)

Конструкція “назустріч + дав.в.” має значення руху в бік об’єкта. Синтаксично

залежними в таких сполученнях виступають іменники – назви істот, конкретних

предметів, транспортних засобів, космічних об’єктів тощо: Назустріч мені

йшли два незнайомці.

У ролі опорних слів у таких конструкціях вживаються переважно дієслова руху.

Звороти “над + оруд.в.” та “під + знах.в.” в українській мові малопродуктивні.

Конструкція “над + оруд.в.” позначає предмет, “вище якого відбувається кінцевий

етап чи мета переміщення” (СУЛМ, 1972, 92), і утворюється в основному від

дієслів типу злітати, звисати, нахилятися та іменників на позначення істот,

конкретних предметів: . Мати знову нахиляється над ним . (О.Г.)

Над тобою простір, всіяний зорями (О.Г.). Конструкція “під + знах.в.” вказує

на спрямування руху в простір нижче об’єкта орієнтира. Це значення чітко

виявляється у зворотах з назвами предметів, які можуть рухатися у просторі або

перебувають на певній відстані від об’єкта орієнтира по вертикалі: Він усе це

поставив у свій завбачливо розкритий чемодан, мерщій закрив і засунув

чемодан під ліжко (О.Г.) Він швидко заснув, підклавши руки

під голову (П.З.)

Найактивнішим засобом вираження спрямованості руху чи дії всередину об’єкта в

українській мові є конструкція “в (у) + знах.в.”, до складу якої входять

дієслова таких семантичних груп:

1) із значенням “дивитись”, “глянути”: Позаглядав у каструлі,

поринув у звуковий хаос ефіру (О.Г.);

2) із значенням “бити”, “вдарити”: Гаряча кров раз у раз бурхає в

обличчя. Хвилі з усієї сили били в берег . (О.Г.);

3) із значенням “постукати”: Ми лише зараз здогадались, що це гілка

стукала в наше вікно (П.З.)

У конструкціях з прийменником (в) у опорними членами виступають дієслова з

префіксом в- (у-) просторове значення знаходить своє вираження за допомогою

прийменника в (у) та одноіменного префікса, що виконує функцію оформлення

значення дії, яка спрямована в межі певного простору або всередину предмета,

наприклад: Ми ввійшли в невеличку хатинку, що стояла на

узліссі (О.Г.)

Тотожність префікса і прийменника вказує на те, що у цих зворотах переважає

об’єктне значення над просторовим.

Дуже рідко синкретичні другорядні члени речення із значенням кінцевого пункту

реалізуються конструкціями:

“за + оруд.в.”: Сашко негайно кинувся за нею. За ним вже послали погоню (П.З.);

“об + знах.в.”: У цих сполученнях дієслово означає таку дію, яка переходить на

предмет і своєю лексико-граматичною природою зумовлює вживання форми знахідного

відмінка залежного іменника. Конструкцію з прийменником об можна

замінити зворотом з іншими прийменниками, наприклад: вдарити (по шибці, об

шибку). Дієслова, при яких вживаються аналізовані синкретичні ДЧР, виражені

іменниками з конкретним значенням, складають малочисельну групу (бити, стукати,

вдарити(ся) та інші). Наприклад: Перші здорові краплини дощу вдарили

об шибку.;

“через + знах.в.”. Наприклад: В цей час собака кидається до хвіртки і

визирає на вулицю через паркан (О.Г.) Він так вдарив Сашка

по спині, що той аж запищав од болю (О.Г.)

Отже, в сучасній українській літературній мові найпродуктивнішими засобами

вираження синкретичних ДЧР з об’єктно-просторовим значенням кінцевого пункту

є звороти “до + род.в.”, “на + знах.в.” та “в (у) + знах.в.” іменників – назв

осіб, предметів, будівель, їх частин, назв частин тіла. Рідко синкретичні ДЧР

із значенням кінцевого пункту реалізуються зворотами “за + оруд.в.”, “через +

знах.в.”. Звороти “над + оруд.в.” та “під + знах.в.” в українській мові є

малопродуктивними.

5. Синкретичні другорядні члени речення з об’єктно-просторовим значенням

шляху руху

Спеціальними засобами вираження шляху виступають в українській мові конструкції

“через + знах.в.”, “крізь + знах.в.”, “мимо + род.в.”, “повз + знах.в.” та

орудний відмінок без прийменника. Інші конструкції – це засоби вираження

категорії місця. Значення шляху вони набувають при дієсловах цілеспрямованого

руху. Семантика таких сполучень своєрідна: вони позначають місце, що виступає

орієнтиром при переміщенні. Прийменниково-відмінкові конструкції “через +

знах.в.” та “крізь + знах.в.” передають значення руху через обмежений простір.

Наприклад: Тільки Гриня взявся за компот, як до зали прослизнула

через кухню Тамара – зоотехнічка. Крізь вікно почало пробиватися

сонце (П.З.)

Синкретизм таких ДЧР зумовлюється категоріальним значенням самого

структурного компонента: додатковий об’єктний відтінок наявний у випадку його

вираження іменником з конкретною семантикою.

Рух, підчас якого один предмет минає інший, виражається в українській мові

конструкціями з прийменником мимо, що генетично пов’язаний з тією самою

основою, що й дієслово минати (Жимлій, 1974, 130). Опорним компонентом таких

конструкцій виступають дієслова цілеспрямованого руху з префіксами про-, по-, а

залежним компонентом виступають найчастіше іменники: назви істот, предметів.

Наприклад: Він опиняється біля клубу, проходить мимо будиночка,

де Клава саме свариться з своїм шофером (О.Г.) Мимо нього з гуркотом

проскакав вершник, піднявши стовпом пилюку (П.З.)

Таке лексичне наповнення має конструкція “повз + знах.в.” та “проз + знах.в.”,

але передає рух на ближчій відстані від об’єкта. Прийменник проз виступає

стилістичним синонімом повз. Наприклад: “Повз мене навіть муха не

пролетить,” – сказав командир.

Прийменниково-відмінкова конструкція “уздовж + род.в.” вказує на рух предмета

паралельно довжині об’єкта-орієтнира. Коло опорних слів у таких конструкціях

досить широке. Ними виступають дієслова цілеспрямованого руху та дії,

наприклад: Уздовж стіни тягнувся глибокий рів і не було ніякої

можливості до неї підійти. Вздовж берега тягнулася велика чорна

смуга (О.Г.)

Значення руху між кількома однорідними предметами знаходить свій вияв у

конструкціях “між (поміж) + оруд.в.”. А залежним членом у таких зворотах

виступають іменники у формі множини: Поміж деревами блукала

чиясь постать, і ніхто не міг здогадатися хто то був (П.З.) А в ночі снилося

мені, що ходила я поміж вербами над водою і щось тихенько собі

наспівувала. Сашко розмашисто скакав між ними на своїх милицях

(О.Г.) У якихось роздряпинах руки так і шурхають між стеблами

та суцвіттями (О.Г.)

Синкретичні другорядні члени речення із частковим значенням шляху переміщення у

літературі зустрічаються значно рідше. Засобами вираження шляху переміщення

виступають прийменниково-відмінкові конструкції типу “край + род.в.”, “кругом +

род.в.”, наприклад: Ми сіли край дороги, щоб відпочити. Він

звернув увагу на дерево, що росло край дороги. . Стирчать

край дороги величезні таблиці, всіяні цифрами (О.Г.) Вони декілька раз

обійшли кругом хатинки і нічого підозрілого не помітили (О.Г.)

Біліє, цвіте коралова гілка край стажерки, на своєму місці.

Дуже цікавими є конструкції на вираження синкретичних другорядних членів

речення із частковим значенням шляху переміщення типу “по + місц.в.” та

“оруд.в. без прийменника”.

Сполучення “по + місц.в.” вказує на рух по поверхні предмета або в межах

якогось простору. Названі вище конструкції мають майже однакове лексичне

наповнення. До них належать дієслова цілеспрямованого руху та дії (але без

префікса на означення перетину) та назви одно-, дво-, три- вимірних об’єктів.

Проте активність цих конструкцій не з усіма лексичними групами залежних слів

однакова. Зібраний лексичний матеріал доводить, що у творах українських

письменників переважають прийменниково-відмінкові звороти, хоча деякі

дослідники (Кишенько, 1963,62; Наумович, 1966, 87) вказують на те, що в

українській мові переважає орудний шляху при дієсловах цілеспрямованого руху

та дії.

З.І. Іваненко у своїй праці вказує на більшу життєздатність все ж таки

прийменникової конструкції, ніж безприйменникової (Іваненко, 1981, 81), що

утворюється від широкого кола залежних слів, тоді як орудний відмінок шляху

не завжди можна утворити від слів-термінів та займенників, що замінюють назви

просторових понять.

Конструкція “по + місц.в.” та “оруд.в. без прийменника” виступають у ролі

стильових контекстуальних синонімів, це підтверджується можливістю

трансформаційних перетворень: пройшовся подвір'ям, пройшовся по подвір’ю, хоча

з мовленнєвої точки зору більш нормативним є безприйменниковий зворот.

Синтаксично залежними компонентами вищезгаданих зворотів виступають іменники

типу шлях, дорога, стежка, соша, алея та інші, наприклад: Вони мовчки йшли

по дорозі. Випадкові зображення промайнуть по екрану,

невідомо звідки і взявшись. То технік по штучному осіменінню прогуркотів

стільцем по підлозі, ледве не впав. (О.Г.)

З дібраного матеріалу можна зробити висновок про те, що синкретичні

другорядні члени з частковим значенням шляху переміщення представлені

прийменниковими конструкціями “через + знах.в.” , “крізь + знах.в.”, “мимо+

род.в.”, “повз + знах.в.”, “по + місц.в.”, рідше вживаються прийменникові

конструкції “край + род.в.”, “кругом + род.в.” при відповідному лексичному

наповненні підпорядковуючого компонента - дієсловах цілеспрямованого руху –

та вираженні самого ДЧР іменником з конкретним значенням або просторовою

семантикою, якщо береться конкретна ділянка.

Висновки

На основі проведеного дослідження можна зробити такі теоретичні і практичні

висновки:

1. Традиційне вчення має свої недоліки:

1) нездатність у межах існуючої системи членів речення охопити і

класифікувати всі мовленнєві елементи речення;

2) відсутність однозначних критеріїв розмежування членів речення і

неможливість, виходячи з існуючих критеріїв, розрізняти члени речення в

конкретних висловлюваннях;

3) відсутність опису суті означальних, об’єктних обставинних відношень,

покладених в основу ДЧР.

Тому, на нашу думку, у шкільний та вузівський курс з сучасної української

літературної мови потрібно ввести поняття про синкретичні ДЧР. Знання про

такі структурні компоненти речення доповнюють і уточнюють окремі поняття,

конкретизують їх, допомагають орієнтуватися у складних випадках аналізу

речення, дають змогу правильно визначити члени речення.

2. Синкретизм у системі членів речення – це синтез в одному членові

речення диференційних ознак різних членів речення, різних їх функцій. Цей

синтез може бути як у плану змісту, так і в плані вираження, а також у плані

змісту і в плані вираження одночасно. Потреба у вираженні особливих відтінків

думки – головна умова існування синкретичних другорядних членів речення.

3. Причинами виникнення синкретичних другорядних членів речення з

об’єктно-обставинним значенням є такі фактори:

1) лексико-граматичні особливості головного і залежного компонентів

синкретичного поєднання;

2) синкретизм прийменника .

Функціонування другорядних членів речення мотивується комунікативно-

семантичною доцільністю, потребою висловити відповідний обсяг інформації за

рахунок економії мовних засобів.

4. Синкретичні другорядні члени речення з об’єктно-просторовим значенням

мають місце у тих випадках, коли підпорядкований компонент синкретичної

конструкції вказує одночасно і на предметність, і на обставинну характеристику.

За цих умов лексичне значення іменників витісняється функціональним значенням –

обставинним.

Засобами вираження синкретичних ДЧР з об’єктно-просторовим значенням є

безприйменникові та прийменниково-відмінкові словоформи.

5. Синкретичні ДЧР з об’єктно-просторовим значенням місця дії,

репрезентуючи широку семантику, виражаються прийменниково-відмінковими

конструкціями: “в + місц.в.”, “між + оруд.в.”, “серед, посеред + род.в.”, “біля

+ род.в.”, “круг, навколо + род.в.”, “перед + оруд.в.”, “за + оруд.в.”, “мимо +

род.в.” та інші.

6. Синкретичні ДЧР з об’єктно-просторовим значенням вихідного пункту

представлені в українській мові зворотами: “з + род.в.”, “від + род.в.”, “по +

місц.в.”, “з-під, з-за + род.в.”

7. Значення кінцевого пункту передають конструкції: “до + род.в.”, “у +

знах.в.”, “на + знах.в.”, “назустріч + дав.в.”, “за + оруд.в.”, “за + знах.в.”

та інші.

8. Синкретичні ДЧР з об’єктно-просторовим значенням шляху переміщення

виражаються сполученнями: “через + знах.в.”, “крізь + знах.в.”, “мимо +

род.в.”, “повз + знах.в.”, “по + місц.в.”, “орудний відмінок без прийменника”.

У мові творів П. Загребельного та О. Гончара широко використовуються

синкретичні другорядні члени речення . Це є проявом тенденції до мовленнєвої

економії, тобто бажанням висловити один і той же зміст меншою кількістю

виражальних засобів.

Найбільшою продуктивністю відзначаються конструкції з частковим значенням

місця дії (“в + місц.в.”, “на + місц.в.”, “по + місц.в.”) та частковим

значенням кінцевого пункту (“до + род.в.”, “в (у) + знах.в.”). Рідше

трапляються синкретичні другорядні члени речення із значенням вихідного

пункту та шляху.

Таким чином, синкретичні ДЧР, широко вживані в мові творів П. Загребельного

та О. Гончара, збагачують виражальні можливості сучасної української

літературної мови, дозволяють стисло, емоційно висловлювати думку.

Література:

1. Андерш Й.Ф. Семантична характеристика давального відмінка в сучасній

українській мові // Укр. мова і літ. в школі. –1974.-№ 10-с.34-40.

2. Аношкина Т.Е. О синкретизме членов предложения со значением

принадлежности // Русский язык и лит. в школе.–1981.-№ 2.

3. Бабайцева. Система членов предложения в современном русском 0языке.-

М.: Просвещение, 1988.

4. Бабайцева В.В. Изучение членов предложения в школе.-М.,1975.

5. Бабайцева В.В. Явления переходности в грамматическом строе русского

языка // В сб. : Явления переходности в грамматическом строе современного

русского языка.-М.,1988.-с.3-13.

6. Бабайцева В.В. Зоны синкретизма в системе членов предложения

современного русского языка // Филологические науки.-1983.-№ 5-с.35-42.

7. Бабайцева В.В. Переходные конструкции в синтаксисе. -Воронеж, 1967.-

с.391.

8. Белошапкова В.А. Современный русский язык: Ситаксис.-М.:Высшая школа,

1977.-248с.

9. Ващук В.О., Моренець В.В. Неузгоджені означення, виражені іменниками у

непрямих відмінках // УМЛШ.-1965.-№ 1-с.18-24.

10. Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. - К.: Наукова думка,

1987.-с.231.

11. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. - К.: Либідь, 1993.

12. Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. -К.: Наукова

думка, 1980.

13. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. -К.:

Наукова думка, 1988.

14. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-

синтаксична структура речення. - К.: Наукова думка, 1983.

15. Дубова О.А. Другорядні члени речення з синкретичними означально-

обставинними ознаками // Мовознавство.-1989.-№6.

16. Жигилій Н.В. Дієслівно-іменні словосполучення на вираження просторових

відношень.: Дис. канд. філолог. наук. - К., 1974.-220с.

17. Жовтобрюх М.А. Синтаксичні конструкції з прийменником по // Укр. мова та

література в школі.-1986.-№ 8-с.51-55.

18. Золотова Г.А. Коммуникативные аспекты русского языка (Монография).-М.:

Наука, 1982.

19. Іваненко З.І. Система прийменникових конструкцій адвербіального значення.

- Київ - Одеса: Вища школа, 1981.-142с.

20. Іваницька Н.Л. Двоскладне речення в українській мові.-К.: Вища школа, 1986.

21. Іваницька Н.Л. Зумовленість синтаксичної структури двоскладного речення

валентністю дієслова-присудка // Мовознавство.-1985.-№ 1-с.39-49.

22. Йова А.І. Прийменникові конструкції в СУЛМ: Дис. канд. філолог. наук.-

Сімферополь, 1963.-316с.

23. Коваленко Р.О. Синоніміка прийменниково-відмінкових конструкцій

об'єктного значення // Граматичні аспекти укр. мови. -К.: КДПІ, 1985.-с.88-

94.

24. Кодухов В.И. Общее языкознание. -М., 1974.

25. Колесников О.А. Про поняттєві сфери термінів "синкретизм" та "омонімія"

// Мовознавство. -1990.-№ 2-с.27-31.

26. Кротевич Є.В. О связях слов. -Львов: Изд-во Львов. ун-та. -1959.-с.4.

27. Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови: Синтаксис. -К.:

Радянська школа, 1965.

28. Кучеренко І.К. Лексичне значення прийменника // Мовознавство. -1973.-№ 3-

с.12-23.

29. Лингвистический энциклопедический словарь. -М.: Сов. энциклопедия, 1990.-

685с.

30. Мельничук О.С. Історичний розвиток функцій і складу прийменників в

українській мові // Слов'янське мовознавство. -К., 1961.-Вип.3-с.124-194.

31. Овсяников-Куликовский Д.Н. Синтаксис русского языка. -2-е изд.-СПб., 1912.

32. Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении. -М., 1914.

33. Плющ М.Я. Відмінок у семантико-синтаксичній структурі речення. -К.: КДПІ,

1978.-107с.

34. Слинько І.І. Другорядні чи поширюючі члени речення.// Мовознавство. -

1990.-№ 2-с.3-7.

35. Слинько І.І., Гуйванюк Н.В., Кобилянська М.Я. Синтаксис СУМ. -К.: Вища

школа, 1994.

36. Сучасна українська літературна мова: Синтаксис /за ред. І.К.Білодіда. -

К.: Наукова думка, 1972.-515с.

37. Фурашов В.И. О второстепенных членах предложения // Русский язык в школе.

-1977.-№ 4-с.94-96.

38. Чеснокова Л.Д. Семантические типы членов предложения с двойными

отношениями. -Ростов-на-Дону, 1973.-104с.

39. Чеснокова Л.Д. Синкретизм в сфере членов предложения // Филологические

науки. -1988.-№ 4-с.41-47.

40. Чоник Я.М. Зони атрибутивності у сфері простого речення: семантика і

засоби вираження: Дис. канд. філолог. наук. -К.: 1991.-195с.

41. Шахматов А.А. Синтаксис русского языка. -Л.: Учпедиз., 1941.-с.19.

Список умовних скорочень:

О.Г. - Олесь Гончар

П.З. - Павло Загребельний

ДЧР - другорядні члени речення

Додаток

У дипломній роботі зібрано і проаналізовано синкретичні ДЧР з об'єктно-

просторовим значенням. Оскільки в межах просторового значення виділяються

певні різновиди (місця, шляху, вихідного та кінцевого пунктів переміщення),

то одержані дані схематично мають такий вигляд:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5