Життєві кризи особистості

перші сподіваються на допомогу батьків (платний ВУЗ) і не втрачають душевної рівноваги;

другі розраховують на свої сили - найбільш схильні до пов'язаних зі вступом до ВУЗу стресів.

Для важко переживаючих кризу 17 років характерні різні страхи. Відповідальність за зроблений вибір, реальні досягнення в цей час - вже великий вантаж. Сюди ще додаються страхи перед новим життям, перед можливістю помилки, перед невдачею під час вступу до ВУЗу, у хлопців - перед армією. Висока тривожність і виражений страх можуть привести до виникнення невротичних реакцій (загостренню гастриту, нейродерміту, головних болів, тиску) і ін. хронічних захворювань.

Але якщо навіть випускник мало тривожний, і все складається вдало, різка зміна способу життя, включення в нові види діяльності, спілкування з іншими людьми викликають значну напруженість. Нова життєва ситуація вимагає адаптації до неї. Допомагають в цьому впевненість в собі, відчуття компетентності, підтримка сім'ї і інше.

Вік - категорія конкретно-історична. 19-20-річні хлопці основні труднощі свого життя пов'язують з появою відповідальності, якої не було раніше. Цінують свій вік, який разом з проблемами приніс і ширші можливості [7, 315].

Навчання у ВУЗі

За даними психологів, на початку 90-х років в країні різко знизилася цінність освіти, як можливість матеріально забезпечити себе в майбутньому. В кінці 90-х років освіта знову увійшла до системи цінностей.

Останнім часом студенти поєднують роботу з навчанням, тобто підробляють.

Таким чином, який вибір буде зроблений в юності, рішення піти в той або інший конкретний ВУЗ залежить від спрямованості особи, домінуючих мотивів, основних ціннісних орієнтацій.

Мотиви вступу до ВУЗу визначають і стиль студентського життя.

Стиль студентського життя в західній психології пов'язаний з особливою субкультурою. Ф. Райс виділив 4 типи субкультур коледжів [7, 320]:

Студентська субкультура - тут коледж (ВУЗ) перетворений на заміський клуб (вечірки, випивка, автомобілі, спорт - учбові предмети на другому плані);

Професійна субкультура - припускає цілеспрямованість в навчанні, бажання забезпечити собі цілеспрямовану підготовку і просування;

Академічна субкультура - її цінності не диплом, а знання і ідеї; поглиблене вивчення предметів виходить за рамки учбової програми;

Нонконформістська субкультура, яку відрізняє інакомислення, її створюють інтелектуальні "соціальні бунтівники", студенти, що ведуть богемний спосіб життя, і інші яскраві особи.

Пошуки роботи

Випускники школи, що вирішили працювати або що не вступили до ВУЗу, стикаються з різними труднощами. Вони не мають ясної мети в своїх пошуках при виборі роботи або ж, якщо зроблений вибір, важко знайти відповідне місце. Проблема самопрезентації загострюється через відсутність досвіду, впевненості в собі або зайвого юнацького натиску. Найбільша трудність - це заробити на життя, досягти тієї матеріальної незалежності від батьків, до якої прагнуть майже всі в юнацькому віці. Реальний заробіток - необхідність, якщо в батьківській сім'ї немає достатку або створюється власна сім'я. Юне подружжя стикається з великими труднощами: вони ще не цілком зрілі особи, що не дуже добре розуміють іншого і схильні приймати легку захопленість за любов, не достатньо відповідальні, сподіваються на допомогу батьків, а не на себе.

Якщо робота знайдена, то далі відбувається адаптація на новому робочому місці. Отримання практичних умінь, пристосування до колективу дорослих і нових вимог виявляються різною мірою важкими для хлопців і дівчат з різним інтелектом і різною вдачею.

Служба в армії

Здорові хлопці, що не навчаються на денних відділеннях ВУЗів, закликаються на термінову службу в озброєні сили - це ще одна різка зміна способу життя. Жорсткий режим, велике фізичне навантаження, беззаперечне підпорядкування старшим за званням для багатьох стають важким випробуванням. Але з іншого боку цієї молоді простіше - тут все регламентовано, не треба самому планувати свої дії і відповідати за їх наслідки. Самосвідомість, світогляд, ціннісні орієнтації і інші особистісні особливості, у тому числі і психіка тих, хто пройшов через війну, втратив друзів, був поранений або пережив полон, змінюються. Тому багатьом колишнім солдатам після повернення до мирного життя необхідна психотерапевтична допомога [7, 323].

Втеча від суспільства особистості в юнацькому віці

Хлопець або дівчина можуть вибрати ще один шлях: втеча в наркотики, релігійні секти, алкоголізм і т.д.

Такий вибір може бути слідством серії серйозних невдач або вакууму, що утворився. На неправильний шлях можуть підштовхнути нудьга, бажання одержати нові враження, забути про "сіре" життя, небажання трудитися.

Х. Ремшмідт вважає, що релігії і відповідна ідеологія пропонують спрощену перспективу на майбутнє, підпорядкування месії, пророку і т.д. В особистісному плані результату не менш руйнівні: набувається залежність від групи, нездатність до емоційних зв'язків з іншими людьми, втрачається здатність самостійно мислити. Доктор А.Е. Червоненко сказав: "Хочеш знати - йди вчитися, хочеш вірити - йди молитися" [7, 330].

3 КРИЗА ТРИДЦЯТИ РОКІВ

І.С. Кон: "Ніхто не може реалізувати себе повністю", і самоаналіз виявляє цю нереалізованість[8, 187].

А.В. Товстих: "У людини на межі третього десятиліття свого життя самоаналіз має особливе значення. Відбувається переоцінка цінностей, що спричиняє самоаналіз і критичний перегляд власної особистості" [9, 75].

"Людину "сковують" сім'я, професія, звичний спосіб життя. Знайшовши себе і затвердившись в дорослому житті, вона раптом усвідомлює, що стоїть фактично перед тією ж задачею - знайти себе в нових обставинах життя, виміряючи в даному випадку масштаб своєї особистості з новими перспективами і новими обмеженнями, які вона побачила тільки тепер".

Отже, криза 30 років виникає внаслідок нереалізованості життєвого задуму. Якщо ж при цьому ще і переосмислюються цінності, то йдеться про те, що життєвий задум взагалі виявився невірним.

Кризу 30 років нерідко називають кризою сутності життя. З цим періодом пов'язані пошуки сутності існування. Ці пошуки, як і вся криза в цілому, знаменують перехід від молодості до зрілості.

Проблема сутності життя часто з'являється вже на початку молодості, а іноді навіть в підлітковому віці. По Кулагіній в підлітковому віці - при особистісній нерозвиненості [3, 29]. По А. Червоненко - у шукаючої особистості. Таким чином, можна побачити прямо протилежні думки двох фахівців. Досить часто стоїть ця проблема і в період зрілості [10, 85].

В. Франкл пише: "Сьогоднішній пацієнт вже не стільки страждає від відчуття неповноцінності, скільки від глибинного відчуття втрати сутності, яке сполучене з відчуттям порожнечі"[11, 319].

Дуже багато людей помирають, так і не знайшовши сутності життя.

Що ж є сутністю як психологічна категорія? Згідно В.Франклу: "Сутність - це те, що має на увазі людина, яка ставить питання" [11, 321]. По А. Червоненко: "Сутність - це спроба відповісти на питання Хто я? Що я? Навіщо я народився? [10, 89]"

Досягнення мети по Франклу має на увазі досягнення мотиву. Сутність, таким чином, - це те, що пов'язує мету і мотив, що стоїть за нею, це звернення мети до мотиву (якщо мета і мотив, як це звично буває, не співпадають) [11, 329].

Досягнення мети по А. Червоненко - через розширення свідомості людини, шляхом проникнення в підсвідомість дійти надсвідомості, тобто отримання прояснення [10, 92].

Звідси висновок по В. Франклу - проблема сутності життя виникає тоді, коли мета не відповідає мотиву, чекаючи на її досягнення не приводить до досягнення предмету потреби, тобто коли мета була поставлена невірно [11, 337].

Людина знаходить здатність бути самою собою, згодна зі світом тільки в сутнісних сторонах життя. До цілісності особистості, загальної згоди зі світом вона приходить при сутнісній формі життя, коли любов, прихильності, глибокі не скороминущі інтереси і т.п. починають визначати її основний зміст.

Згода зі світом, здатність бути самою собою - ось той мотив, депривація якого обертається втратою сутності життя. Повна втрата сутності життя можлива тоді, коли в життєвому світі немає жодного значущого сутнісного мотиву. Тільки сутнісні мотиви адекватні згідно людини зі світом, тільки в сутнісних сторонах життя вона стає самою собою. Чим більше в житті людини таких сторін, тим менше її екзистенціальні проблеми.

4 криза сорока років

Частина людей проживає ще одну "позапланову кризу" 40 років (буває раніше і пізніше). Це як би повторення кризи 30 років, кризи сутності життя, якщо криза 30 років не привела до належного рішення проблем. Криза 40 років нерідко викликається і загостренням сімейних відносин. Діти, як правило, підростають і починають жити своїм життям, помирають деякі близькі родичі і родичі старшого покоління. Втрата безпосередньої участі в житті дітей сприяє остаточному усвідомленню характеру подружніх відносин. У разі виникнення кризи 40 років, людині знов доводиться перебудовувати свій життєвий задум, виробляти нову "Я - концепцію". Ця криза може серйозно змінити життя людини аж до зміни професії і створення нової сім'ї [12, 91].

Якщо в молодості центральним віковим новоутворенням є сімейні відносини, включаючи материнство і батьківство і професійну компетентність, то в зрілості на їх основі виникає вже об'єднана освіта. Воно інтегрує результати розвитку обох новоутворень попереднього періоду і називається продуктивністю.

Кризу 40 років говорить ще про одне важливе новоутворення зрілості: корективах життєвого задуму і пов'язаних з ними змінах "Я - концепції".

Швейцарський психолог Е. Клапаред вважав, що досягаючи в зрілості свого розквіту і піку професійної продуктивності, людина припиняє свій розвиток, зупиняється в підвищенні своєї професійної майстерності, творчого потенціалу і т.д. Потім наступає спад, поступове зниження професійної продуктивності: все краще, що людина могла зробити в своєму житті, залишається позаду, на вже пройденому відрізку шляху [13, 209]. Так вважав не тільки Е. Клапаред, але і ще ряд дослідників.

Всередині періоду зрілості виділимо "акме" - вершину, коли у багатьох людей починається спад життєвої енергії і активності.

Перехід від прогресу до регресу зв'язується у різних авторів і дослідників з різним віком. Цей вік найчастіше вважається від 40 до 50 років. Інволюційні процеси в розвитку психічних функцій пов'язують з біологічним старінням, що починається. На противагу вищесказаному роботи Б.Г. Ананьєва і його учнів показали, що процес розвитку психічних функцій в зрілості складний і неоднозначний [6, 503]. Учні А. Червоненко своїм життєвим прикладом довели, що, якщо займатися енергетичними вправами, то у віці 40-50 років можна відкрити необмежені здібності і всупереч дослідженням Е. Клапареда життєва активність і енергія у віці 40-50 років може збільшитися [10, 109].

Час піку професійної продуктивності залежить від необхідного оптимального співвідношення рівня майстерності, знання, досвіду, з одного боку, і функціональної і фізичної підготовки - з іншого. На якийсь час і тривалість "акме" впливають і індивідуально-особистісні особливості людини. Для представників дуже багатьох професій вершина продуктивності, після якої наступає її спад, нехарактерний. Це актори, викладачі, лікарі - фахівці і т.д. Тут професійна майстерність не має жорсткої залежності від рівня фізичної і функціональної залежності. Але для ряду професій віковий тип продуктивності обумовлений самим характером роботи. Це льотчики-випробувачі, артисти балету. Вони досягають "акме" на самому початку своєї зрілості. У таких професіях як лікар-хірург, авіадиспетчер "акме" може зсовуватися до середини, іноді до другої половини зрілості.

Особливий інтерес представляє проблема "акме" для людей творчих професій - вчених, письменників, поетів, композиторів, художників. У одних сплеск в ранній період дорослості, а далі творча продуктивність як би вимкнулася, і більше не пишуться дивовижні твори. Інші, як, наприклад, П.І. Чайковський, - свій розквіт творчості проніс через все своє життя.

Високий рівень продуктивності, що зберігся до кінця життя, відрізняє творчість дуже багатьох видатних вчених, письменників, поетів, композиторів, художників і представників інших творчих професій. Це: Леонардо да Вінчі, М.В. Ломоносов, І. Гете, В.І. Вернадській, А.П. Чехов, Ф.М. Достоєвський, Ч. Діккенс, А.Ейнштейн, М.М. Прішвін і ін.

висновок

Отже, можна зробити такі висновки:

· Вікова криза -- особливі, відносно нетривалі (до року) періоди онтогенезу, характерні різкими психологічними змінами. На відміну від криз невротичного або травматичного характеру, відносяться до нормативних процесів, необхідних для нормального, поступального ходу особистісного розвитку. Можуть виникати під час переходу людини від одного вікового ступеня до іншого.

· У дитячому віці звичайно виділяють: кризу першого року життя; кризу трьох років; кризу шести--семи років; підліткову кризу (10 --11 років). Вказані хронологічні межі вікових криз достатньо умовні. Форма, тривалість і гострота протікання криз може помітно розрізнятися залежно від індивідуально-типологічних особливостей дитини, соціальних і мікросоціальних умов, особливостей виховання в сім'ї, від педагогічної системи в цілому. Для періодів вікових криз в дитинстві характерні процеси переходу до нового типу взаємостосунків дітей з дорослими, при яких враховуються нові, збільшені можливості дитини, зміна соціальної ситуації розвитку, зміна діяльності, перебудова всієї структури свідомості дитини. Процеси переходу дітей на новий віковий ступінь пов'язані з вирішенням гострих протиріч між формами взаємостосунків, що раніше склалися у них, з оточуючими і своїми збільшеними фізичними і психологічними можливостями і вимогами. Негативізм, впертість, примхливість, підвищена конфліктність і інші властиві віковим кризам негативні поведінкові прояви загострюються при ігноруванні дорослими нових потреб дитини у сфері спілкування і діяльності і пом'якшуються при правильному вихованні.

· Життя людини не можна уявити без криз. В них - основа розвитку особистості. Уникнути їх неможливо.

Дитячі вікові кризи вивчені достатньо добре: про них написано немало робіт, оскільки саме в дитинстві відбувається становлення особистості.

· Особистісні кризи 1 року, 3 і 7 років мають дуже важливе значення для подальшого розвитку дитини. Тому дуже важливо, щоб дорослі з розумінням і терпінням відносилися до дитини в цей час. Для цього рекомендується уникати крайнощів в спілкуванні з дитиною (не можна все дозволяти малюку або все забороняти). Важливо погоджувати стиль поведінки зі всіма членами сім'ї. Не можна залишати без уваги те, що відбувається з дитиною, але при цьому треба постаратися пояснити їй, що у її батьків і інших родичів є інші справи окрім турботи про неї. І що в рішенні деяких проблем вона може допомогти. Важливо давати дитині виконувати самостійно завдання, щоб вона відчув свою автономність. Потрібно заохочувати її ініціативу, спонукати до неї (якщо її немає). Але при цьому дитина повинна завжди відчувати підтримку і схвалення значущого для неї дорослого. Потрібно пам'ятати, що заборона і підвищення голосу - не ефективні засоби виховання, і спробувати обходитися без них. Коли дитина стане трохи старшою, важливо розширювати коло знайомств дитини, частіше давати їй доручення, пов'язані із спілкуванням з іншими дорослими і однолітками. При цьому слід укріплювати впевненість дитини в своїх силах. Але треба пам'ятати, що дитина в своїй поведінці і вчинках наслідує дорослим, і надавати їй хороший особистий приклад. Проте все це можливе тільки в тому випадку, якщо у дитини з дорослою людиною встановлено тісний емоційний контакт.

· Особливе положення підліткового періоду в розвитку дитини відображене в його назвах: «перехідний», «переломний», «важкий», «критичний». У них зафіксована складність і важливість процесів розвитку, що відбуваються в цьому віці, пов'язаних з переходом від однієї епохи життя до іншої. Перехід від дитинства до дорослості складає основний зміст і специфічну відмінність всіх сторін розвитку в цей період -- фізичного, розумового, етичного, соціального. По всіх напрямах відбувається становлення якісно нових утворень, з'являються елементи дорослості в результаті перебудови організму, самосвідомості, відносин з дорослими і товаришами, способів соціальної взаємодії з ними, інтересів, пізнавальної і учбової діяльності, змісту морально-етичних норм, що опосередковують поведінку, діяльність і відносини.

· Криза 30 років виникає внаслідок нереалізованості життєвого задуму. Якщо ж при цьому ще і переосмислюються цінності, то йдеться про те, що життєвий задум взагалі виявився невірним. Кризу 30 років нерідко називають кризою сутності життя. З цим періодом пов'язані пошуки сутності існування. Ці пошуки, як і вся криза в цілому, знаменують перехід від молодості до зрілості.

· Криза 40 років нерідко викликається загостренням сімейних відносин. Діти, як правило, підростають і починають жити своїм життям, помирають деякі близькі родичі і родичі старшого покоління. Втрата безпосередньої участі в житті дітей сприяє остаточному усвідомленню характеру подружніх відносин. У разі виникнення кризи 40 років, людині знов доводиться перебудовувати свій життєвий задум, виробляти нову "Я - концепцію". Ця криза може серйозно змінити життя людини аж до зміни професії і створення нової сім'ї.

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Обухова Л.Ф. Вікова психологія. - М., 1996. - 290 с.

2. Адлер А. Практика та теорія індивідуальної психології. - М., 1995. - 270 с.

3. Кулагіна І.Ю., Колюцький В.М. Вікова психологія: повний життєвий цикл розвитку людини. - М., 2001. - 292 с.

4. Еріксон Е. Дитинство та суспільство. - М., 1993. - 370 с.

5. Юнг К. Конфлікти дитячої душі. - М., 1995. - 340 с.

6. Хрестоматія по віковій психології / Під ред. Д.І. Фельдштейна. - М., 1996. - 530 с.

7. Райс Ф. Психологія підліткового та юнацького віку. - СПб., 2000. - 510 с.

8. Степанова Е.І. Психологія дорослих. - СПб., 2000. - 360 с.

9. Толстих А.В. Роки життя. - М., 1988. - 250 с.

10. Червоненко А. Бесіди з вчителем. - М., 1992. - 320 с.

11. Франкл В. Людина у пошуках сутності. - М., 1990. - 420 с.

12. Торндайк Е. і ін. Психологія навчання дорослих. - М., 1931. - 390 с.

13. Клапаред Е. Психологія дитини і експериментальна педагогіка. - СПб., 1991.- 380 с.

14. Личко А.Є. Психопатії та акцентуація характеру у підлітків. - Л.,1983.- 378 с.

Страницы: 1, 2