Вплив соціального оточення на поведінку дошкільника

Засновник індивідуальної психології А. Адлер, причину дитячої агресії вбачав у тому, що «протягом усього свого розвитку дитині властиві почуття неповноцінності» [4, 23]. Дитина переживає дуже тривалий період залежності, коли вона зовсім безпомічна і, аби вижити, повинна опиратися на батьків. Не зрілість дитини, не її впевненість у собі й не самостійність, приводять до хворобливого переживання свого підлеглого становища стосовно більше сильних людей у сімейному оточенні. Це народжує почуття неповноцінності, позначаючи початок тривалої боротьби за досягнення переваги над оточенням, а також прагнення до досконалості й бездоганності. У результаті виникає фіктивна ідея й цільова настанова на перевагу. Отже, у розумінні А.Адлера, агресія є способом досягнення переваги та інструментом подолання почуття ущербності.

Механізмами формування агресії виступають:

1. Підкріплення агресивної поведінки з боку інших людей; 

2. Научіння за допомогою спостереження;

3. Самопідкріплення.

Моделями агресивної поведінки можуть виступати як живі приклади (батьки, ін. люди, однолітки), так і символічні зразки, що представляють ЗМІ (телевізор, реклама й т.д.).

Термін «гуманістична психологія» був придуманий групою персонологів, які на початку 1960-х під керівництвом А. Маслоу об'єдналися з метою створення життєздатної альтернативи двом найбільш важливим інтелектуальним течіям у психології - психоаналізу і біхевіоризму [4, 23-24]. Маслоу й ін. думав, що люди мотивовані для пошуку особистих цілей, і це робить їхнє життя осмисленою і насиченою. Він припустив, що всі потреби людини вроджені, або інстинктивні:

1. Фізіологічні потреби;

2. Потреби в безпеці і захисті;

3. Потреби приналежності й любові;

4. Потреби в самоповазі;

5. Потреби самоактуалізації (особистісного вдосконалювання).

Що стосується дитячої агресії, то фізіологічні потреби, потреби безпеки і захисту в дітей повинні бути задоволені перш, ніж виникнуть, і будуть вимагати задоволення потреби приналежності й любові. Якщо цього не відбувається, у дітей виробляється захисна реакція у формі агресивної поведінки, за рахунок якої дитина може хоча б частково реалізувати свої потреби, наприклад в увазі, любові й т.д. (дана закономірність яскраво простежується в неблагополучних родинах).

У роботах, присвячених вивченню розвитку неврозів у дитячому віці, агресія розглядається як неадекватний спосіб реагування у важких ситуаціях. При невротичному розвитку особистості агресивність виконує захисну функцію, охороняючи дитину від переживань, які її травмують, та загрожують її емоційному благополуччю.

Проблема дитячої агресивності зачіпається й фахівцями в області дитячої психіатрії й патопсихології. Відзначається, що при психічних порушеннях розвиток агресивності визначається не тільки конституціональними особливостями індивіда, спадковістю, але й впливом соціально - психологічних факторів. Формування агресивності в дитячому віці обумовлено багатьма факторами. На агресивність у дитячому віці впливають: особливості взаємин у родині, стилі сімейного виховання, а також приклади агресивної поведінки, яку демонструють дорослі, однолітки і телебаченням.

Деякі автори вказують на певну залежність агресивності дітей від структури родини. Є дані, які свідчать про те, що агресивні діти походять із багатодітних родин або не повних. Агресія дитини може бути реакцією на розлучення батьків. При цьому, способи реагування на ситуацію різні, залежно від статі і віку дитини. У дітей дошкільного віку не зріла й носить іноді безпричинний характер. У дошкільному віці, так само як і в молодшому шкільному, хлопчики відрізняються підвищеною агресією стосовно однолітків. Розпад родини в цьому віці приводить до росту ворожості, хлопчики, які виховуються без батька відрізняються асоціальною поведінкою, непокорою дорослим. Відзначається, що конфлікти батьків до й після розлучення, їхнє роздільне проживання, повторний шлюб чоловіка і жінки, погані взаємини одного з батьків з дитиною, так само викликають негативні переживання, збільшуючи труднощі в поведінці дитини. Агресивні прояви дитини можуть виступати як ревнощі стосовно інших членів родини, найчастіше до братів і сестер. В основі такої агресії лежить прагнення одержати увагу батьків, суперництво за любов дорослих. Серед особливостей сімейного виховання, відрізняються наступні: недолік тепла і пещення з боку батьків, поблажливе відношення до агресії, байдужне відношення до дітей.

О.Б. Бовть виділяє три стилі виховної практики батьків - демократичний, контрольований і змішаний [2, 163]. У родинах з демократичним стилем виховання діти відрізняються помірковано вираженою здатністю до лідерства, агресивності, соціальній активності й т.д., однак у них слабко розвинений альтруїзм і емпатія.

При контрольованому і змішаному стилі виховання діти ростуть неагресивними і слухняними. Тож відзначається, що при авторитарному стилі виховання, який відрізняється холодним відношенням батьків до дітей, у дитини дошкільного віку формується агресивність. Дослідники, що займаються проблемою дитячої агресії намагаються виділити окремі параметри виховательських дій батьків, які ведуть до формування агресії в дитячому віці.

Підбиваючи підсумок, можна сказати, що уседозволеність і відсутність контролю за дітьми з боку батьків, як і занадто суворі покарання сприяють підвищенню рівня агресивності в дитини. Варто відмітити, що до агресивної поведінки можуть привести як особистісні особливості людини, так і особливості ситуації, у якій вона перебуває. Важливою представляється проблема зв'язку агресивності в дитячому віці з подібними тенденціями у більш пізньому віці. Також агресія тісно пов'язана із проявом почуття ревнощів, ненависті, заздрощів, образи, злості, страху, гніву; особливо це проявляється в дошкільному віці, коли емоційна сфера ще не стійка. Необхідно відзначити важливість першого емоційного досвіду, отриманого дитиною в дитинстві, який потім переноситься на більше пізній час. На цей факт вказував А. В. Запорожець [8, 46].

Дитина дошкільного віку - це переважно емоційна дитина і саме із цієї причини основними показниками її психічного розвитку в нормі служать характеристики емоційної сфери, які відображають спрямованість її переживання й активності. Так Л. С. Славіна відзначає, що негативні афективні переживання несуть у своїй основі незадоволеність якихось важливих для дитини потреб або конфлікт між ними [25, 58]. Особливо часто ці переживання виникають у тому випадку, коли незадоволені домагання дитини у сферах, які мають для неї велике значення. Однак спостережувана в сфері дорослих тенденція спрощено сприймати процес включення дитини у світ соціальних відносин, приводить до того, що дорослий позбавляє дитину права на так звані негативні емоції або форми поведінки (гнів, страх, агресія й т.д.). Аналізуючи фантазії в дитячому віці, А.І. Захаров відзначає, що, будучи найбільш сильними травмуючими факторами, фізичні покарання дитини і розрив з об'єктом любові - це переживання, які вимагають свого виходу [9, 54].

Вони можуть виражатися в якості агресивної відповідної реакції. Це відбувається і у грі, де дитина відтворює пережиті агресивні сценарії, прагнучи раціоналізувати їх і тим самим зняти негативну енергію, яка нагромадилася. Таким чином, велике значення має вивчення дітей, у яких у зв'язку з незадоволеністю якихось життєво важливих для них потреб виникли негативні афективні переживання й відповідні їм форми поведінки, серед яких мають місце й агресивні прояви.

Пошуки причин підвищеної агресивності в дітей ведуться в різних напрямках. Аналізуючи деякі випадки з життя всиновлених дітей, замічено, що нові батьки досить часто зіштовхуються зі спалахами агресивної поведінки своїх дітей. А.В. Запорожець відзначає, що в деяких випадках причиною цього явища може бути прояв психічного захворювання, тобто агресія, може мати біологічну природу [8, 41]. У цілому ж, вивчення біологічного коріння агресивної поведінки ведеться в наступних напрямках:

- вивчення хромосомних аномалій й їхній вплив на спадкову схильність до агресивності;

- вивчення впливу гормонів на агресивну поведінку;

- вивчення окремих структур центральної нервової системи і їхньої ролі в запуску агресивної поведінки;

- вивчення впливу властивостей темпераменту, зокрема - збудливості та схильності до агресивної поведінки індивіда.

Інакше кажучи, завжди потрібно мати на увазі, що біологічні процеси протікають у соціальному контексті. Тобто зовнішнє середовище впливає на нейрогені зв'язки, внутрішні біологічні процеси в значній мірі визначають характер наших реакцій на впливи середовища. Таким чином, правильніше було б говорити не про вирішальний вплив біологічних або, навпаки, соціальних факторів як детермінант агресії, а визнати, що на агресію діють обидва типи факторів і що біологія і навколишнє середовище впливають один на одного.

Дана проблема дітей піднімає питання про методи впливу, у тому числі й про застосування суворих покарань. До суворих покарань відносять не тільки застосування фізичної сили, але й психічні покарання - образи, критику дитини, словесні погрози й т.д. У психологічній літературі виділені 4 форми жорстокого поводження з дітьми: фізичне, сексуальне, психічне (емоційне) насильство і зневага основними потребами дитини, (моральна жорстокість). Негативним за своїми наслідками виявляються не тільки використання фізичних покарань, але й психічне насильство, що виражається в несприйнятті і критиці дитини. Таке відношення приводить до більшого розвитку агресивності.

Дослідники, що займаються цією проблемою, підкреслюють, що строгі й фізичні покарання мають негативні наслідки на розвиток особистості дитини. По-перше, караючи, батьки показують приклад агресивної поведінки, яка може засвоюватися дітьми як спосіб впливу на інших, як прояв сили і влади, особливо стосовно тих, хто слабкіше. По-друге, покарання приводить до відчуження, формує негативне до них відношення. «Дитина замикається в собі, стає не сприйнятливою, займає позицію внутрішнього, мовчазного опору» [3, 95]. По-третє, занадто суворе покарання може приводити до того, що дитина може забути, за що її покарали, важкі переживання заслоняють причини, залишивши лише важкий осад із приводу самого переживання. Покарання може бути ефективним тоді, коли будуть зрозумілі причини негативних учинків дитини. Ефективність покарань так само визначається рядом умов:

- послідовністю застосування,

- мінімальним розривом у часі між покаранням і здійсненням учинку,

- роз'ясненням змісту покарання й збереження позитивних відносин між протилежними сторонами,

- пропозиції альтернатив агресивній поведінці з боку караючих. При цьому покарання ні в якій мірі не повинне являти собою насильство над особистістю дитини.

Крім батьків і їх «роботою» над агресією своїх дітей, прикладом негативної поведінки можуть служити брати й сестри. Орієнтуючись на їхній приклад, спілкуючись і граючи з ними, діти можуть копіювати або засвоювати агресивні способи поведінки. Діти більш агресивно настроєні проти єдиного брата або сестри, ніж проти всіх інших дітей, з якими вони спілкуються. Велике значення має вік дитини, яка виступає ініціатором бійок і сварок. Найчастіше конфлікт починають молодші діти, які впевнені в тому, що батьки приймуть їхню сторону. Караючи старшу дитину, батьки тим самим підкріплюють агресію молодшої, котра буде поводитися так само й наступного разу, усвідомлюючи свою безкарність. Такого не відбувається, якщо батьки по можливості намагаються не втручатися у сварки своїх дітей.

Дитина засвоює агресивну поведінку, за допомогою спостереження, виділяючи випадки, коли агресія виявляється ефективним способом у досягненні мети, у впливі на інших. У ситуації ізоляції групою однолітків, досить ймовірно, що вона буде прийнятою в іншу групу дітей, таких же, як вона і де агресія буде прийнятним стилем поведінки. Багато в чому поведінка дітей дошкільного віку визначається їхніми однолітками. Надто агресивні діти, потрапляючи в групу однолітків й одержуючи відсіч із боку інших дітей, стають менш агресивними. Пасивні ж діти залишаються такими ж.

Існують індивідуальні розходження в засвоєнні агресії, яка демонструється однолітками, і не завжди діти, що піддаються агресії з боку інших дітей стають агресивними. Взаємодія з однолітками відіграє важливу роль у формуванні в дитини подань про можливі способи прояву агресії, норми і границі її застосування. «Прийнятність - не прийнятність» тих або інших форм агресії «відповідність» агресії діям кривдника засвоюється дитиною не тільки на прикладі інших, але й на власному досвіді, у колі однолітків, коли дитина зіштовхується із проявом агресії стосовно себе.

Хочеться все-таки відзначити, що вивчення впливу моделей поведінки на агресивність дитини показує, що приклади дорослих, чинять на неї сильний, тривалий і глибокий вплив. Примітно, що діти, що виявляють у дошкільному віці риси найбільшої просоціальності (допомагають, співчувають, схильні до допомоги й щедрості) виявляються одними з агресивних у класі. Однак передбачається, що більшою мірою соціальну поведінку демонструють помірковано агресивні діти; якщо ж дитина надзвичайно агресивна, то її поведінка рідше буває просоціальною. Дана особливість характерна для дітей, які використовують нарівні з мирними способами затвердження своїх прав фізичну і вербальну агресію, що не перешкоджає їм завойовувати авторитет в однолітків.

Отже, у виникненні агресивних проявів у дітей дошкільного віку задіяно багато факторів як біологічного так і соціального походження. Їх взаємодія один з одним визначає рівень та інтенсивність агресивних проявів у поведінці дитини.

1.4. Проблема взаємин батьків і дітей, та їх вплив на поведінку дошкільника

У психолого-педагогічній науці міжособистісні взаємини розглядаються як специфічний спосіб людського буття, що визначає духовну й практичну активність людей, їх відносини з навколишнім світом та між собою. Аналіз наукових джерел засвідчує, що на формування і розвиток особистості дитини впливають, зокрема, такі психолого-педагогічні чинники: загальний мікроклімат сімейного життя, його тональність, загальна спрямованість, добрі сімейні взаємини. За гармонійних взаємин усі проблеми розв'язуються без приниження людської гідності дорослих і дітей. Взаєморозуміння та повага підтримують авторитет рідних і визначають статус дитини. Тон сімейного життя - це наслідок дії багатьох чинників: морального рівня батьків, характеру взаємин між членами сім'ї, побутової культури, організованості сімейного колективу, його традицій тощо.

Під гармонійними взаєминами батьків і дітей розуміються відносини, засновані на узгодженні основних компонентів взаємин (довірче рівноправне ставлення, особистісно зорієнтований стиль спілкування, врахування індивідуальних потреб батьків і дітей) [12, 35-36].

Істотними характеристиками гармонійних батьківсько-дитячих взаємин є -- задоволення базових потреб дитини, зокрема таких як потреба у безпеці й прийнятті та потреб, що виникають у процесі батьківсько-дитячої взаємодії (прийняття та визнання індивідуальності дитини і збереження свого «Я» як автономної реальності); достатній рівень рефлексії батьків щодо індивідуальних особливостей дитини, розуміння їх психолого-педагогічної природи; свідома організація конструктивного стилю взаємодії з дитиною, адекватного її індивідуальним особливостям. До порушень взаємин батьків і дітей віднесені:

1) низька згуртованість між членами сім'ї з питань виховання та пов'язана з цим емоційна напруга й непослідовність у виховному підході батьків до дітей;

2) неадекватно виражена ступінь опіки та обмеженості щодо певних сфер життєдіяльності дітей;

3) стимуляція можливостей дітей за допомогою погроз та моральних засуджень [11, 242].

Аналіз психолого-педагогічної літератури засвідчує, що важливими факторами виникнення порушень у розвитку дітей є: міжособистісні конфлікти в сім'ї; невіра батьків у можливості та сили дитини; неадекватні віку або суперечливі вимоги з боку батьків; відсутність інформації про те, коли і чому батьки задоволені чи незадоволені поведінкою дитини. Особливе значення для виникнення та розвитку порушень в особистісному розвитку дитини має не стільки реальна сімейна ситуація, скільки суб'єктивне сприйняття та переживання дитиною того, що відбувається в сім'ї. Можна зробити висновок, що причини порушень розвитку особистості дитини мають значення лише тоді, коли вони переживаються нею. Значна кількість конфліктів батьків з дошкільниками в сім'ї обумовлена комплексом умов (особливості віку та особистості дитини, внутрішньосімейні взаємини та соціокультурне середовище), що складає в цілому соціальну ситуацію розвитку дитини. Причини батьківсько-дитячих конфліктів у сім'ї можуть бути як об'єктивними (вікова динаміка, яка відбиває становлення ведучих потреб у дітей), так і суб'єктивними (індивідуально-психологічні особливості батьків, особливості сімейного виховання тощо). Дослідження особливостей батьківсько-дитячих взаємин має здійснюватися за трьома напрямами: вивчення взаємодії в процесі спостереження, діагностика взаємин за уявленнями дітей та діагностика взаємин за уявленнями батьків [12, 37].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5