Психологічна допомога у сексології і сексопатології

Виходячи з результатів деяких досліджень можна затверджувати, що 80 % педофилів самі перенесли в дитинстві сексуальну травму, що наклала відбиток на все їхнє подальше життя.

Класифікація причин, що сприяють розвитку педофілії:

1.Відсутність здатності усвідомлювати й аналізувати свої почуття, невміння їх виражати внаслідок:

затримки розумового і сексуального розвитку;

низької самооцінки;

психічної травми, особливо в дитинстві;

самозакоханості;

впевненості у своєму пануванні, особливо в порівнянні з жінками.

2.Порушення сексуального збудження внаслідок:

перекрученого дитячого сексуального досвіду чи першого збудження, що виникло на патологічній основі;

сексуального досвіду, що травмував, у дитинстві в результаті насильства;

ненормальної спрямованості порушення;

обтяженої спадковості;

еротичного образу дітей в Інтернеті.

3.Відсутність можливості задовольняти свої сексуальні емоційні потреби нормальним чином, тобто з дорослими людьми внаслідок:

1) едипову комплексу;

2)страху, чи, як його ще називають, комплексу кастрації;

3)страху по тим чи іншим причинам перед дорослою жінкою;

4)психотравмуючого сексуального досвіду з дорослими жінками;

5)труднощів у нормальному спілкуванні;

6)дисгармонії в родині й у сексуальних відносинах;

7)репресивних норм у відношенні мастурбації;

8)заборони позашлюбного сексу.

4. Відсутність стримуючих внутрішніх заборон, тобто своєї власної культури і моралі, на сексуальні контакти з дітьми внаслідок:

психічних розладів;

старечого слабоумства;

алкоголізму;

наркоманії;

психозу;

хронічного стресу;

порушення стримуючого механізму, що перешкоджає інцесту;

поширення порнографії на всіх ринках інформаційної продукції.

Педофілія заподіює психічний і органічний збиток дітям. Причому величина і патологічна сила цього збитку залежать від наступних факторів:

1)відношенням, що може бути:

а)ніжним і добрим;

б)насильницьким, грубим і жорстоким, коли педофіл задовольняє тільки власні сексуальні потреби;

2)виду дій:

а)одні педофіли просто дивляться на дитячі статеві органи, іноді ніжно гладять їх;

б)інші схиляють дітей до мастурбації;

в)треті схиляють дітей до орального сексу;

г)деякі наполягають на вагінальному чи анальному статевому акті,

3)регулярності і частоти випадків:

а)одноразова подія;

б)багаторазові і тривалі сексуальні контакти.[27]

Методи лікування сексуальних порушень

Практика лікування сексуальних порушень почала бурхливо розвиватися з 60-х років XX сторіччя. За минулий період були розроблені, теоретично обґрунтовані і впроваджені в практику численні і різноманітні лікувальні методи, виявлені показання і протипоказання до їх застосування, зроблена оцінка ефективності конкретних методів лікування. Динамічний розвиток продовжується, причому темпи її розвитку багато в чому випереджають такі в інших розділах практичної медицини. Настільки стрімкий розвиток можна пояснити наступними причинами: за останні десятиліття на міждисциплінарній основі відбулося формування сексології в самостійну галузь знань; були розроблені і впроваджені в практику нові, спеціальні методи діагностики й удосконалені ті,що були раніше; для лікування сексуальних порушень широко використовуються апробовані методи інших клінічних дисциплін, особливо психотерапії. [7]

Питання сексопатології широко освітлені в ряді літературних джерел, публікації на цю тему містяться також у збірниках наукових праць і в деяких періодичних виданнях. Всі існуючі методи лікування сексуальних порушень можна розділити на наступні групи:

I. Фармакотерапія

Медикаментозна терапія переважає в амбулаторному лікуванні і більш ефективна при лікуванні сексуальних порушень, що виникли на органічному тлі. Для цих цілей частіше застосовуються наступні типи лікарських засобів: нейролептики; анестезуючі засоби; психостимулятори й антидепресанти; загальзміцнювальні засоби;гормональні препарати; засоби, що вибірково діють на сексуальну збудливість.

II. Фізіотерапія

Методи фізичного впливу при лікуванні сексуальних порушень переважали в XIX і початку XX століття. Потім вони були невиправдано забуті сексологами і зараз переживають період відродження, що в першу чергу обумовлено появою ряду принципово нових ефективних методів фізіотерапії. Найбільше часто ці методи використовуються в лікуванні сексуальних порушень, що розвилися на органічному тлі, але в цілому ряді випадків вони мають значну ефективність і при лікуванні функціональних сексуальних розладів. Найбільше вживаними є:електрофорез, імпульсна електротерапія; гідротерапія; термотерапія, грязелікування;магнітотерапія; акупунктура, електроакупунктура, ауриколоакупунктура; вібротерапія, масаж, механотерапія; квантова гамма-терапія.

III.Тренингові методи

Тренингові методи -- це найбільш розповсюджені в даний час методи психотерапевтичного впливу при лікуванні сексуальних порушень. Їхнє широке поширення обумовлене тим, що вони досить швидко дають позитивний ефект при лікуванні сексуальних розладів функціонального типу, а іноді і при їхньому розвитку на органічному фоні. Існують спеціально розроблені програми застосування тренінгових методів не тільки для лікування сексуальних порушень у конкретного хворого, але і для лікування сексуальних порушень у конкретному партнерському зв'язку. До найбільш популярних тренінгових методів відносяться:

програма Мастерса і Джонсона; релаксаційний тренінг; систематична десенсибілізація; аверсійне лікування; наслідування; самоконтроль;

тактильний комунікативний тренінг; емоційний тренінг.

IV. Гіпнотерапія

Методи лікування, засновані на вселянні під час гіпнотичного сну. Вони частіше використовуються при лікуванні функціональних сексуальних розладів і сексуальних девіацій. В даний час є спеціальні публікації, у яких висвітлюються питання застосування гіпнозу, спеціально для сексологів організується навчання гіпнотерапії.

V. Психотерапія

Психотерапія охоплює кілька десятків методів впливу на хворого. Найбільше поширення з них у сексологічній практиці одержали методи раціональної психотерапії, негіпнотичної суггестивної психотерапії, психоаналітичні методи, лібротерапія (лікування читанням), музикотерапія, методи медитації. Психотерапевтичний вплив грає найбільш важливу роль у комплексі методів сексологічного лікування, а в багатьох випадках є його єдиною формою.

VI. Партнерська психотерапія

Це найбільше динамічно розвиваючий напрямок лікування сексуальних порушень, що розглядає сексуальні проблеми з перспективи взаємодії між партнерами. Тобто партнерська психотерапія спрямована на лікування партнерського зв'язку як цілого, а не на лікування двох складових її осіб по окремості.

VII. Групова психотерапія

Даний метод лікування знаходить усе більше визнання і поширення в сексологічній практиці, особливо в країнах Заходу. В основі методу лежить використання в лікувальних цілях динамічних процесів у визначеній групі хворих, що, насамперед, виникають між самими пацієнтами й у меншому ступені -- між пацієнтами і лікарями.

Застосування деяких методів, використовуваних для лікування сексуальних порушень, викликає заперечення суспільної думки, в окремих країнах -- конфлікт із чинним законодавством. До цих методів, у тому числі, відносяться і такі демонстрації пацієнтам зображень сексуальної тематики, що можуть бути віднесені до порнографії. Особливе заперечення викликає використання цих методів при одночасному лікуванні партнерської пари чи групи хворих, здійснюваному з залученням засобів техніки.

Однак не тільки широка громадськість, але і більшість сексологів категорично протестують проти використання для «лікування» сексуальних порушень таких нібито «соціально гуманних» методів, як психохірургія чи фармакологічна кастрація, застосовуваних, наприклад, у відношенні сексуальних злочинців, що приводить до втрати ними лібідо.

Слід зазначити, що вся історія медицини, як в області теоретичної, так і практичної, насичена боротьбою протиріч. Разом з тим розжарення пристрастей в області сексології завжди має особливий характер, тому що дотепер не завжди можна переконливо довести, наскільки той чи інший метод лікування був використаний саме в благо хворого, а не для полегшення задач і життя лікуючого лікаря, чи задоволення інших його особистих потреб. Нам здається, що вибір конкретних методів лікування, якщо він продиктований єдино і винятково добром для хворого, варто залишати на відповідальності лікуючого лікаря, а остаточне слово з цього приводу повинне завжди залишатися за самим пацієнтом. Лікуючий і лікуємий як би знаходяться на різних полюсах лікувального процесу, але при цьому складають одночасно і єдиний терапевтичний зв'язок, що визначає в остаточному підсумку ефективність проведеного лікування. Саме цим особам і належить право вибору методів досягнення кінцевої мети.

ПСИХОТЕРАПІЯ ЯК СИСТЕМА ЛІКУВАЛЬНИХ ВПЛИВІВ

Психотерапевтичні прийоми при лікуванні різних форм сексуальних розладів у чоловіків і жінок повинні бути спрямовані на корекцію їхніх особистісних реакцій на сексуальну патологію, що має, що найчастіше гіперактуалізується хворими в зв'язку з виникненням у них комплексу неповноцінності. Застосування психотерапії в таких випадках повинне носити характер не епізодичних заходів, а системи лікувальних впливів, початком якої вже є первинний огляд хворого.

Ретельне клінічне обстеження хворого варто проводити за умови неодмінного дотримання правил деонтології і медичної етики. При цьому лікарю варто постійно пам'ятати про можливість ятрогенних впливів, що збільшують клінічні прояви сексуальних розладів і захворювання, що ускладнюють прогноз. Система психотерапії повинна носити характер безупинного ланцюга лікувальних впливів на особистість хворого, що на різних етапах лікування реалізуються за допомогою різноманітних форм, способів і методик психотерапії.

Якщо при псевдоімпотенції і псевдофригідності в цілому ряді випадків буває досить провести одну чи кілька роз'яснювальних інструктивних бесід, то при лікуванні реально існуючих сексуальних розладів система психотерапевтичних впливів на особистість хворого, а через неї і на психосоматичну кореляцію виявляється необхідною. Особливо це стосується хворих з первинно виявленими сексуальними розладами.

Послідовність психотерапевтичних заходів

Принципом психотерапії хворих із сексуальними розладами є дотримання етапності, послідовності в її проведенні, щоб кожне лікувальне заняття було логічним продовженням попереднього і передумовою для наступного. Цим визначається не тільки найближча результативність, але і стійкість лікувального ефекту психотерапії.

Рішення задач, що лежать в основі кожного етапу психотерапії вимагає обліку і відповідності її методів, форм і змісту терапевтичної спрямованості інших застосовуваних методів лікувального впливу (медикаментозних засобів, фізіотерапії, режимних рекомендацій).

Побудова діючої психотерапії при сексуальних розладах передбачає реалізацію трьох етапів.

Перший етап -- формування здорових психологічних установок. Він передбачає проведення циклу психотерапевтичних бесід, спрямованих на ліквідацію у хворих неправильних уявлень про норму і патологію статевої функції, песимістичних оцінок свого захворювання і перспектив, а також відповідність цих поведінкових тенденцій. Проведення психотерапії передбачає також реалізацію лікувальних впливів загального характеру.

Цей етап включає активне обговорення з пацієнтами:

1.Анатомії статевих органів, фізіології статевої функції, психофізіології і психології сексуального життя людини. Під час обговорення цієї теми необхідно висвітлювати питання про норму і фізіологічні коливання статевої функції, а також про вплив особистісних особливостей людей на їхнє -статеве життя;

2.Причин статевих розладів і методів їхнього попередження;

3.Ефективності комплексного лікування статевих розладів і типів

виходу з хворобливих станів;

4.Гігієни і психогігіени статевою життя.

Виклад і обговорення зазначених тем проводяться в одній чи декількох бесідах, число яких визначає лікар у залежності від контингенту і числа осіб, що складають лікувальну групу, а також від інших конкретних умов. При цьому необхідно пам'ятати про обов'язкову психотерапевтичну спрямованість викладу кожної зі згаданих тем і оптимістичності заключень і висновків.

Бесіди варто починати після попереднього обстеження пацієнтів, включених у лікувальну групу. Знання причин і умов розвитку в них статевої слабості й облік їхніх особистісних особливостей дозволяють використовувати пробачну лікарську бесіду, так називану психотерапію Рикошетом.

Другий етап психотерапії необхідно направляти на подолання невротичних реакцій, що представляють особистісну реакцію хворих на свою статеву неповноцінність. Зазначені реакції по механізму неврозів у результаті розладів функціональних взаємин між корою головного мозку і підкірковою областю, а так у зв'язку з порушенням відносин особистості можуть привести до вторинного зриву статевої функції, замикаючи таким чином порочне коло факторів, що визначили розвиток сексуальних розладів.[29].

Варто враховувати характерологічні, типологічні особливості пацієнтів, соціально-психологічну дезадаптацію чоловіків, показники самосугестивності і сугестивності словам інших людей, а також варіанти проявів, ступінь виразності і характер плину статевого розладу і вторинної невротичної реакції.

Заключний етап психотерапії спрямований безпосередньо на відновлення й активізацію статевої функції. При реалізації цього етапу психотерапії треба мати на увазі, що порушення статевої функції при первинному розладі потенції і первинної фригідності обумовлено не тільки утворенням ненормального умовного рефлексу, порушенням нервової регуляції статевої функції (при дисрегуляторній формі) чи слабістю морфофункціональних структур, що складають основу статевого інстинкту (при конституціонально-генетичній формі), але і вгасанням умовних статевих рефлексів у силу порушення фізіологічного ритму статевої активності хворих.

Останній фактор, що є основою абстинентної форми, бере участь у патогенезі всіх клінічних форм як первинних, так і вторинних сексуальних розладів. Усі указані вище фактори сприяють зміцненню виникаючого у хворих переконання у своєї статевої неповноцінності, що згодом може привести до різних порушень з боку психіки.

Проведення заключного етапу психотерапії передбачає сугубо індивідуалізований підбір лікувальних методик з арсеналу відомих методів психотерапії і їхнє диференційоване застосування у формі індивідуальних і колективно-групових занять.

Комплексність психотерапії

Комплексність передбачає, з одного боку, застосування комплексу психотерапевтичних заходів з різними програмами і сполученнями методик на різних етапах психотерапії, а з іншого боку -- проведення комбінованого лікування, що включає найбільш раціональне сполучення психотерапії медикаментозними засобами, різними методами фізіотерапії, так називаними допоміжними засобами і режимними рекомендаціями.

Варто також врахувати, що при побудові курсу психотерапії найбільш ефективним виявляється комбіноване застосування різних методів психотерапії в сонному і бадьорому стані.

Розробка індивідуальних планів, схем комплексного лікування ґрунтується на даних ретельного загального і сексологічного обстеження хворих і передбачає лікування не тільки статевого розладу, але і всіх інших патологічних змін в організмі, що можуть відігравати роль патологічних факторів, що впливають на клініку і плин порушень сексуальної функції у чоловіків і жінок.

Поділяючий (дифференційний) характер структури психотерапії

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5