Формування дитячих неврозів

Сензитивність, гіперсоціалізація і тривожність представляють базисну тріаду особистісного типу реагування в прабатьківській, батьківській родині й у дітей з неврозами [4].

2)Дата народження, кількість дітей у сім'ї і порядок народження

Діти з неврозами - часто єдині діти в родині, і в їхньому вихованні спостерігається більше відхилень, ніж при наявності декількох дітей.

Якщо в родині декілька дітей і один з них хворий на невроз, то становить інтерес порядок їхнього народження. Встановлено, що велика небезпека невротизації існує у первістка, у якого більш низька адаптація, ніж у наступних дітей. Первістки більш залежні і схильні до навіювання, піддані страхам втрати батьківської уваги, схильні до почуття провини і ворожості; у них більше проблем, пов'язаних зі страхами і коливаннями настрою.

Значимим для досліджуваної проблеми буде бажаність або небажаність одного з дітей, відсутність або надлишок любові до нього, а також неприйняття якихось рис його темпераменту і характеру. Небажаними частіше виявляються другі (молодші) діти в родині. З них більшість складають хлопчики. Оскільки батьки хочуть дівчинку, їхнє відношення до

молодшого сина, як до дівчинки, фруструє його, створюючи невротичну

проблему особистісного розвитку. Проблемна ситуація виникає також, коли в родині народжується друга дівчинка. Незважаючи на те, що ця подія менш травматична, ніж поява другого хлопчика, батьки відносяться до молодшої дочки особливо вимогливо, як варто було б у їхньому уяввленні відноситися до хлопчика. Не складають виключення і ситуації, коли заклопотані своїм здоров'ям і втомлені від стресів батьки не наважуються заводити більше дітей. Тоді випадкова поява другої дитини сприймається як тягар, що ускладнює життя. Небажаність народження дитини, а точніше - передчасність її появи, можлива й у відношенні старшого (первістка) у родині, особливо коли він заважає реалізації професійної кар'єри честолюбних, егоцентричних батьків. В цілому, у первістків більше ризик бути небажаним у родині, у той час як у молодших (других) більше ризик бути неприйнятими за статтю, але, в будь-якому разі дитина відчуватиме ставлення батьків і її переживання можуть вилитися у сформовану картину неврозу.

3) Склад сім'ї та освіта батьків

За дослідженнями Захарова [4], середнє число членів сім'ї дітей-невротиків складає 3,8. З членів прабатьківської родини частіше проживає бабуся дитини по лінії матері - 25%.

Вищу, здебільшого технічну, освіту мають 74% матерів і 67% батьків.В останні роки помітне зростання кількості дітей, хворих на неврози, батьки яких складають саме дану групу. У першу чергу це відноситься до матерів з інженерною освітою. Проблема тут в особливостях мислення, адекватного для виробництва, але не завжди природного для виховання дітей. Звичайно, гіпертрофується його інтелектуальна сторона, що супроводжується підвищеними вимогами стосовно раннього оперувння абстрактними поняттями, уміння рахувати і писати. Не беручи до уваги дитячу безпосередність та емоційність, ці батьки нерідко сприймають дитину як "майже готового дорослого", надмірно раціоналізують її почуття і будують виховання на заздалегідь заданих схемах, трафаретах, шаблонах.

За даними літератури, у дітей з реактивними станами і неврозами понад 60% неповних родин. Більше всього неповних родин у дітей з істеричним неврозом, при чому у хлопчиків частіше, ніж при інших клінічних формах неврозів, що нерідко виникає як наслідок відсутності чоловічого впливу і недостатньої емоційної чуйності з боку матері.

При оцінці відносин з дітьми, матері в неповній родині в порівнянні з повною визначають відносини з хлопчиками як більш, а з дівчатами - як менш конфліктні. Положення ускладнюється ще більше, якщо мати була конфліктною зі своїм батьком у дитинстві і син походить на чоловіка, з яким вона тривалий час також була в конфліктних стосунках. Сини тут стають нерідко своєрідними "цапами-відбувайлами" для зменшення в матері нервової напруги і почуття емоційної незадоволеності.

У неповних родинах матері частіше, ніж у повних, проживають разом зі своїми батьками. Характерним феноменом відносин у неповній родині буде інверсія виховних ролей, коли роль матері бере на себе бабуся з авторитарними рисами особистості, роль батька грає мати з твердими рисами характеру і підвищеною принциповістю або ж дідусь.

Ситуація розлучення може бути драматичною і для дівчат, якщо вони прив'язані до батька і мають багато спільного з ним. Це нерідко ускладнюється занепокоєнням із приводу можливої втрати матері, тобто

тривогою самітності і соціальної ізоляції. Підсилюються страхи більш раннього віку, і частими діагнозами в цьому випадку будуть невроз страху й істеричний невроз, що нерідко переростають у старшому підлітковому віці в невроз нав'язливих станів. При цьому виникають різного роду ритуальні запобігання від нещастя, нав'язливі думки про свою непридатність, невпевненість у собі і фобії. В кінці підліткового - на початку юнацького віку починає чітко звучати депресивна невротична симптоматика за типом зниженого фону настрою, почуття пригніченості і безвихідності, зневіри у своїх силах і можливостях, болісних переживань з приводу удаваних невдач, проблем спілкування з однолітками, розчарувань у любові і визнанні.

4) Особистість батьків

Усі ті дурні схильності, які батьки намагаються знищити в

своїх дітях, гніздяться в них самих.

Г. Спенсер. Виховання розумове, моральне і фізичне

  Можна виділити ряд загальних несприятливих особливостей їхньої особистості, найбільшою мірою представлених у матерів, що сприяють формуванню неврозів у дітей [5]: 1) сензитивність - підвищена емоційна чутливість, схильність "усе приймати близько до серця" і хвилюватися; 2) недостатній ступінь самоприйняття, що породжує невпевненість у собі; 3) тривожність; 4) внутрішня конфліктність - суперечливість почуттів і бажань, моральний дискомфорт, психічна напруженість, проблеми самоконтролю; 5) егоцентризм як реактивна зосередженість на своїй точці зору, своїх проблемах; 6) негнучкість - несвоєчасність прийняття рішень, труднощі вибору альтернатив, схильність до стереотипів, фіксація на минулому досвіді; 7) гіперсоціальність - завищене, нерідко гіпертрофоване почуття обов'язку, надмірна принциповість, неможливість компромісів.

Чимало проблем у подружжя, діти яких хворіють на невроз, в області сексуальних відносин. Часто зустрічається зниження статевого потягу, особливо з боку жінки, що є індикатором емоційної незадоволеності відносинами в шлюбі, а в більш виражених випадках являє собою симптом невротичного стану.

5)Емоційний контакт батьків і дітей - одна з умов нормального психічного розвитку, формування характеру й особистості. Проблеми емоційного контакту з батьками у дітей-невротиків обумовлені насамперед гіперсоціальною спрямованістю особистості матерів. З однієї сторони, ці матері багато опікують і тривожаться, а з іншого боку - занадто пунктуально і холодно, “без душі”, відносятьтся до дитини. Відзначені особливості материнської любові утруднюють емоційний контакт із дітьми, перешкоджають формуванню повноцінного почуття прихильності і створюють характерний ефект емоційної депривації в перші роки їхнього життя.

У старшому дошкільному віці помітна вікова потреба в ототожненні (ідентифікації) дітей з батьком тієї ж статі (у хлопчиків - з батьком; у дівчаток - з матір'ю). Батько тієї ж статі набуває значення еталона - моделі для формування ідентичних статі навичок поведінки при досить вираженому почутті любові до батька іншої статі. Останнє являє собою психологічну структуру сімейних відносин, відому під назвою "комплексу Едипа" у хлопчиків і "комплексу Електри" - у дівчат. На думку 3.Фрейда, найглибший і постійний мотив відчуження, особливо між особами однієї статі, виявляється вже в ранньому дитячому віці. Помістивши комплекс Едипа в центр конфліктного існування людини, 3. Фрейд бачить у ньому і головне джерело почуття провини при неврозах [19]. Як відомий етап формування особистості ці відносини можуть мати місце в молодшому дошкільному віці на тлі розвитку почуття тіла. На рубежі молодшого і старшого дошкільного віку емоційний потяг до батька іншої статі, мотивований почуттям любові, доповнюється потребою в ідентифікації з батьком тієї ж статі. Від того, наскільки відзначені вікові тенденції будуть конкурувати, а не гармонійно доповнювати один одного, залежить характер сімейних відносин і, відповідно, імовірність виникнення неврозу у дитини.

6)Конфлікт у родині

Конфлікт розуміється як зіткнення різноспрямованих інтересів або мотивацій його учасників (Coser L., 1956). Конфлікти в родині відбивають різноманітні процеси соціально-економічного розвитку суспільства.

Конфлікт між батьками. [4] При неврозах виділяються взаємини в шлюбі за типом суперництва, псевдоспівробітництва і ізоляції. При виникненні конфлікту він носить затяжний характер і представляється нерозв'язним його учасникам. Конфлікт найчастіше не має переваг в сфері подружніх або батьківських відносин, тобто є змішаним. На першому місці конфлікт мотивується особливостями характеру один одного; на другому - у матерів неуважністю чоловіка, у батьків - непоступливістю жінки.

Нерозв'язному і затяжному плинові батьківського конфлікту сприяє і невротичне захворювання дитини. Психологічний тупик взаємин подружжя супроводжується зростаючим ризиком психічної травматизації дітей.

Зіставлення конфліктів у батьків з віком дітей показує, що найбільш "конфліктний вік" - молодший шкільний, коли зростають розбіжності в батьків із приводу навчання.

Конфлікт батьків з дітьми. [4] Його патогенетична роль у походженні дитячих неврозів підкреслюється багатьма авторами. При конфлікті з дитиною йому приписується або роль замінника іншого партнера (батька, чоловіка, брата або сестри), або субституту одного з аспектів власного батьківського "я". Загальним є нарцистична проекція батьків на дитину, коли в ній шукають частину себе. При цьому батьки бачать дитину лише такою, якою вона повинна бути, а не такою, якою є.

Конфліктний характер відносин з дітьми оцінюється з таких сторін, як незадоволеність відносинами і їхній проблемний характер, погане взаєморозуміння, часті інциденти з дітьми.

Джерела конфліктних відносин з дітьми розподілені по двох групах. У першу групу ввійшли: нереалізація вимог батьків, підвищена вимогливість з боку дитини, її надмірна ранимість і уразливість, упертість, повільність, непосидючість і невгамовність, негативні, з точки зору батьків, риси характеру, порушення поведінки асоціального плану. Другу групу утворюють проблемні ситуації з дітьми, обумовлені недостатньою організованістю, труднощами в навчанні і харчуванні. З перерахованих проблем загальним буде "невиконання" дітьми завищених вимог батьків, обумовлене не стільки небажанням, скільки хворобливим психічним станом і невитривалістю (ослабленням) їх нервово-соматичної сфери.

Сімейний конфлікт.[4] Це взаємообумовлений або генералізований конфлікт між батьками і батьків з дітьми.

Визначену роль у походженні сімейного конфлікту має досвід відносин у прабатьківській родині. При відсутності емоційно прийнятного досвіду взаємин з батьком у дитинстві як представником чоловічої статі мати може виявитися неспроможною в ролі шлюбного партнера. Чоловік же при відсутності досвіду спілкування і ідентифікації з батьком у дитинстві виявляється неспроможним насамперед у ролі батька дитини. Обоє батька несвідомо намагаються заповнити ці відносини в шлюбі, як і звільнитися від надмірного психологічного тиску матері в дитинстві. Якщо в дружини це виявляється головним чином у прагненні відігравати домінуючу роль у родині, то в чоловіка це виглядає як мимовільне відображення у відносинах із дружиною колишніх конфліктних відносин з матір'ю в підлітковому віці.

Які б не були джерела сімейного конфлікту, він невротизуюче впливає насамперед на матір, несприятливо відбиваючись на відносинах з дітьми, починаючи з перших років їхнього життя.

Сімейний, у більшості випадків хронічний, конфлікт - таке ж часте джерело психічної травматизації для дітей, як і неправильне виховання. При конфлікті між батьками діти часто позбавлені можливості прямо впливати на його результат, звичайно доти, поки їхній стан не стане настільки важким, що змусить звернути на себе уваги принаймні одного з дорослих у родині і шукати допомоги у психолога.

Реакція дітей на конфлікт у родині розрізняється в залежності від їх емоційної чутливості, особливостей темпераменту і характеру. Загальним буде поява емоційних розладів у вигляді збудливості, занепокоєння, зниженого тла настрою, порушень сну й апетиту.

Конфлікт дітей з батьками.[4] Він значно менш виражений, ніж конфлікт батьків з дітьми. Можна навіть сказати, що хворі неврозом діти не мають стійких негативних або ворожих почуттів до батьків. Сам факт невротичного захворювання показує, що воно в чималій мірі є наслідком неможливості або нездатності психіки дитини протистояти дії психогенних, стресових факторів у родині. Протестні і конфліктні форми поведінки запобігають нагромадженню негативних емоцій. Неможливість цього в силу різних причин, у тому числі через розвинуті морально-етичні почуття, сприяє підвищенню внутрішньої психічної напруги, аж до появи хворобливих розладів.

Формами емоційного неприйняття відносин батьків у дітей з неврозами є лемент і плач у перші роки життя, образа - у наступні. Найбільш болісно діти з неврозами реагують, коли їх не цінують, до них відносяться зневажливо, коли їхні почуття залишаються нерозділеними, а потреба бути самим - блокованою.

Конфлікт між дітьми.[4] Чим більше розміри групи, у даному випадку сімейної, тим більше імовірність появи в ній неприйнятих і ізольованих членів. Подібна соціально-психологічна тенденція може мати місце в родині, де двоє і більше дітей. Тоді негативні почуття до батьків з сторони одного з обділених увагою дітей відшкодовуються конфліктом із сибсом (братом або сестрою), що дозволяє зняти невдоволення і підвищити особисту значимість у родині.

При хронічних напружених відносинах між дітьми завжди можна відзначити емоційне виділення одного з них з боку батьків. Інший тоді виявляється в ізольованій позиції в родині, особливо якщо він незговірливий і впертий, з погляду дорослих, небажаний або невідповідний по статі. За інших рівних умов сибс-конфлікт частіше зустрічається в дітей, батьки яких мають гіперсоціальні риси характеру, надто вимогливо ставляться до дітей, так само, як і в батьків з істеричними рисами характеру, не здатних емоційно рівно і адекватно відноситися до них.

Яким би не було спілкування між дітьми, періодично виникаючі конфліктні ситуації між ними дозволяють здобувати і деякий досвід психологічного захисту при спілкуванні з однолітками. Разом з цим очевидний негативний вплив конфлікту між дітьми на формування їхньої особистості.

В результаті тривалого конфлікту у членів родини спостерігається зниження соціальної та психологічної адаптації, здатності до спільної діяльності. Рівень психологічної напруги в сім'ї має тенденцію до зростання, спричинюючи емоційні порушення, невротичні реакції її членів, виникнення почуття постійної тривоги у дітей.

7) Особливості виховання

Переважаючим типом виховання при неврозах будуть гіперопіка й обмежуючий контроль [5]. Обом батькам властиві завищені, не відповідні реальним можливостям дітей вимоги, поряд з їхньою непослідовністю і суперечливістю. У дітей, що захворівають на невроз, часто виявляються незадоволеними потреби в індивідуально-адекватній турботі і любові, саморозкритті, виявленні свого "я", емоційному і руховому самовираженні. Наскрізною лінією у відношенні до дітей буде їх неприйняття як відсутність позитивних почуттів і любові з боку одного або обох батьків .

Існує ризик підвищення нервовості в єдиних дітей через її мимовільну передачу з боку дорослих. Існує поняття "невроз материнства", коли материнська турбота затемнює розум; у страху мати не має спокою ні вдень, ні вночі[5].

Конфлікти батьків з приводу виховання, психологічна відмова матері від дитини, нерівна поведінка батьків високо корелюють з порушеннями поведінки дітей. Якщо дитина почуває любов і підтримку, її розвиток відбувається в атмосфері безпеки і впевненості в собі. Якщо батьки, що мають власні невротичні потреби, коливаючись між повним схваленням, ідеалізацією дитини і несхваленням, надмірними вимогами і чеканнями,

створюють у родині клімат тривоги, то правильний розвиток дитини стає

неможливим (Horney К., 1937 [20]).

Розглянуті негативні фактори виховання в цілому виглядають наступним чином [4]: 1)нерозуміння батьками своєрідності особистісного розвитку дітей; 2)неприйняття їхньої індивідуальності; 3)невідповідність вимог і очікувань батьків можливостям і потребам дітей; 4)негнучкість у відносинах з дітьми; 5)нерівномірність виховання в різні роки життя дітей (ефекти батьківської депривації в перші роки і гіперопіка і надмірний контроль у наступні); 6) непослідовність у вихованні; 7)непогодженість виховання між батьками.

Інші патогенні фактори виховання можуть бути згруповані так [4]:

1)афективність і нерівність у відносинах з дітьми; 2)тривожність; 3)феномен "прив'язування" - створення емоційної залежності дітей від батьків; 4)феномен "заміни" індивідуальності дитини характерологічно і невротично зміненим образом "я" батьків; 5)реактивно-захисний, невротично мотивований характер взаємодії з дітьми; 6)зайва принциповість у відносинах з дітьми, недовіра до їхнього досвіду, нав'язування думок і приниження почуття власної гідності; 7)індукуючий вплив на дітей патології батьків за допомогою механізмів навіювання, "зараження", ідентифікації і прихильності.

За даними Гарбузова [2], аномалії сімейного виховання, які спричиняють неврози, можна звести до чотирьох форм - неприйняття, тривожно-помисливого, гіперсоціального та егоцентричного виховання. При вихованні у формі неприйняття у дитини розвивається інтропунітивний тип реагування на невдачі (готовність взяти вину на себе, будучи невинуватим), при тривожно-помисливому вихованні - занижена самооцінка та імпунітивний тип реагування (в усьому винуватити обставини), при егоцентричному - завищена самооцінка та екстрапунітивність (в усьому винуватити інших).

II.3.4. Поняття "життєвої ситуації" як комплексу факторів, що можуть спричинити формування неврозу

Під ним мається на увазі негативна дія середовищних факторів на формування характеру й особистості дітей - відхилення у вихованні і конфлікти, життєві труднощі, складність адаптації. Мова йде про несприятливий збіг життєвих обставин, який нерідко грає роль ключового психотравмуючого фактора. В перші роки життя несприятливий вплив створюють такі психотравмуючі події, як поміщення в лікарню без матері, відвідування ясел і дитячого садку, народження брата або сестри з переключенням уваги матері на них. Усе це може відбуватися на тлі конфліктів у родині і розлучення,переляків і шокових переживань, включаючи нещасні випадки і операції. Тут і такі травмуючі обставини як боротьба батьків з упертістю дітей і їхнім небажанням їсти, насильне укладення спати вдень, непослідовне і контрастно-протилежне відношення в родині, часті захворювання й ізоляція від спілкування з однолітками, емоційне виділення одного з дітей у родині, неучасть батька у вихованні або його відсутність, дефіцит любові з боку матері при її роздратуванні і занепокоєнні, завищені вимоги великої дорослих, надмірна опіка і т.д.

У результаті несприятливого збігу життєвих обставин і великої кількості афективно заряджених переживань відбувається реактивне загострення емоційної чутливості у вигляді сензитивності, яка розглядається як сполучення емоційної нестійкості, занепокоєння й уразливості.

II.4 Загальна етіопатогенетична картина неврозів

В тій чи іншій мірі в усіх дослідженнях автори виходять з уявлення про поліфакторну етіологію та патогенез неврозів, з визнання того, що у винекненні та розвитку неврозів взаємодіють біологічні, психологічні та соціальні механізми.

При аналізі сучасних вітчизняних поглядів на формування дитячих неврозів доцільно буде розглянути підходи А.С. Співаковської та О.І. Захарова.

Співаковська вважає, що у виникненні і формуванні неврозів провідна роль належить психологічним факторам. Вона вважає причинами формування неврозів у дітей групу факторів: психічну травму, преневротичні патохарактерологічні радикали (напр.-тривожність), дисгармонію сімейних стосунків та дисгармонію сімейного виховання [16].

Захаров [4,5] розглядає формування дитячих неврозів у динамічному аспекті, наголошуючи при цьому, що провідний психогенний фактор невротизації пов'язаний з порушеними сімейними стосунками і несприятливим впливом з боку батьків, тобто - з соціально-психологічними факторами. Обмеження життєво важливих для дітей потреб розвитку, у тому числі потреби бути самим собою, потреби самовираження, а також потреб підтримки, любові і визнання призводить до виникнення внутрішнього конфлікту як головного джерела хронічної емоційної напруги. Психічна травматизація в родині доповнюється гострими психічними травмами, викликаними переляком, конфліктними ексцесами, образами, незаслуженими покараннями, хворобою, розлученням батьків і т.д. Тоді загострюється і без того підвищена емоційна чутливість, підсилюється внутрішнє занепокоєння, ще більше знижується психічна реактивність. Даною несприятливою динамікою, а саме психічною сенсибілізацією стосовно будь-якої зовнішньої погрози пояснюється неспроможність переносити зовнішні негативні впливи.

Характерологічно, невротично і конфліктно обумовлене нерозуміння батьками переживань дітей, особливостей формування їхньої особистості, неприйняття їхньої індивідуальності приводить до відсутності довірчих відносин між ними, зосередження дітей на своїх проблемах, почуття відособленості. Психогенно обумовлене загострення уваги до себе в цій ситуації є психологічним механізмом захисту "я", проявляючись егоцентризмом і впертістю. Знаходячись у суперечливій ситуації внутрішнього конфлікту, викликаного неузгодженістю між вимогами батьків і власним досвідом, діти не можуть в силу вікової незрілості психіки знайти "раціональний" вихід з конфлікту, як не можуть піти від батьків або відмовитися від них.

Змушуючи себе бути іншими, не такими, які вони є, і виконуючи функції, що перевищують їх адаптаційні можливості, вони знаходяться в стані постійного внутрішнього конфліктного перенапруження, що підриває їх і без того ослаблену психічну реактивність і дезорганізує нервову діяльність.

Таким чином, невротичний конфлікт як особистісна проблема "бути собою серед інших" переломлюється в динаміці проблемою "бути" (базальним рівнем занепокоєння при неврозі страху), проблемою "бути собою" (при неврозі нав'язливих станів), проблемою "бути собою серед інших" з акцентом на "бути собою" (при істеричному неврозі) або "бути серед інших" (при неврастенії).

Проблема "бути" як проблема існування і як проблема "бути людиною" має своєю протилежністю проблему "не бути" як проблему єдності "я", що проявляється страхом "не бути взагалі" - "бути нічим" (при неврозі страху), "не бути собою" - у виді страху зміни "я" (при неврозі нав'язливих станів), страхом "бути ніким" (при істеричному неврозі) і бути "не тим" (при неврастенії). Подальший розвиток внутрішнього конфлікту виявляється проблемою узгодження двох цілісних аспектів існування - "бути собою" і "бути серед інших". Проблема узгодження одночасно загострюється протилежно спрямованим страхом "бути тільки собою" і "бути тільки іншим", що виражає особистісний дисонанс, відсутність внутрішньої єдності, стан внутрішньої нестійкості і занепокоєння. Неможливість задоволення значимих потреб, як і сприйняття себе неприйнятим, несхвалюваним і нецінимим, тобто не відповідним уявленням оточення, нездатним виправдати їх вимоги і надії, призводить до появи у дітей тривоги з приводу самого факту їхнього існування, відчуття своєї нікчемності і непотрібності, тобто до рудиментарних ідей самознищення. Травмуюче усвідомлення своєї відмінності від однолітків і афективно переживаєма хибність уявлень про себе ведуть до посилення тривожної переробки досвіду і невпевненості в собі у вигляді частих сумнівів і побоювань, тривожного передчуття невдачі, зайвій обережності і нерішучості в спілкуванні. Так у дитини з'являється почуття самітності, що породжує, у свою чергу, індивідуалізм, як реакцію на нерозуміння з боку оточуючих.

Загальну схему формування неврозів за Захаровим можна представити так [4]:

Схильність (конституціональний фактор)

Преморбідні відмінності особистості

гостра Психічна хронічна

травматизація

Несприятливі життєві обставини

Критичне наростання психічного напруження

Місце найменшого опору організму

Клініка неврозів

При аналізі сучасних зарубіжних поглядів на формування та розвиток дитячих неврозів, насамперед слід звернути увагу на те, що більшість західних авторів замінює поняття “невроз” терміном “тривожний розлад”(Перре, Бауманн [9]). На їхню думку, у дітей зі вродженою схильністю до тривожності чи страхів відчуття небезпеки навколишнього світу може створити психологічну уразливість перед тривогою. Щойно виникнувши, тривога підживлює сама себе. Тривога і уникнення не зникають навіть після того, як стресори, що їх викликали, припиняють свою дію. Формувння тривожних розладів за Мешем, Вольфом можна представити у вигляді схеми [11]:

Висновки

В першій частині даної роботи було розкрите поняття неврозу, проаналізовані різноманітні класифікації невротичних явищ та показано деякі фрагменти клінічної картини дитячого неврозу. В основній частині

розглядалися історичні підходи до етіопатогенезу неврозів, а також основні фізіологічні механізми їх формування, були проаналізовані основні фактори формування дитячих неврозів, згруповані за біологічними, психологічними та соціальними ознаками. На заключному етапі роботи були проаналізовані сучасні вітчизняні та зарубіжні погляди на динаміку формування неврозів у дітей.

У підсумку загальну картину формування неврозів можна представити таким чином:

1) зниження біотонусу і зміна реактивності в результаті дії анте-, пери- і постнатальных факторів, що послаблюють, захисні сили організму;

2) своєрідність преморбідного розвитку головним чином у вигляді сензитивності та латентності, що подовжують процес соціалізації і підсилюють вразливість до дії стресових факторів. Наявність несумісних сполучень деяких рис темпераменту і характеру, що порушують баланс

взаємодії внутрішніх сил розвитку;

3) загострення конституціонально-генетичних особливостей під впливом стресових факторів;

4) формування невдалого особистісного досвіду, що переломлюється занепокоєнням, напругою й афективно-захисним типом реагування;

5) виникнення внутрішнього конфлікту під впливом невдалого і драматично пережитого досвіду міжособистісних відносин і обумовлена цим дезінтеграція процесу формування особистості;

6) перенапруження психофізіологічних, адаптаційних можливостей організму і критичне наростання емоційної напруженості під впливом стресових умов розвитку, подавленого зовнішнього подразнення і нерозв'язної особистісної і сімейної ситуації;

7) "зрив" вищих нейрорегуляторних функцій з появою розгорнутої клінічної картини неврозу. У якості "пускового" фактора виступає гостра психічна травма. Під впливом дисстрессу, що підриває захисні сили організму, декомпенсуються "місця найменшого опору", у ще більшому ступені знижуються біотонус, життєва активність і віра в себе, припиняється процес творчого саморозвитку.

Список використаної літератури:

1. Буянов М.Ю. Системные психоневрологические расстройства у детей и подростков - М., 1995.

2. Гарбузов В.И. Неврозы детского возраста и их профилактика - Л., 1982.

3. Гиляровский В.А. Психиатрия - М., 1954.

4. Захаров А.И. Неврозы у детей и подростков: этиология и патогенез - М., 1988.

5. Захаров А.И. Психотерапия неврозов у детей и подростков - СПб., 2001.

6. Зотов А.В. Роль раннего онтогенеза в формировании неврозов - В кн. Перинатальная патология и здоровье ребенка.Сборник научных докладов - Пермь, 1986.

7. Каменецкий Д.А. Неврозология и психотерапия - М., 2002.

8. Карвасарский Б.Д. Неврозы - М., 1990.

9. Клиническая психология под ред. Перре М., Бауманна У. - СПб., 2003.

10. Кречмер Э. Медицинская психология - СПб., 1998.

11. Мэш Э., Вольф Д. Детская патопсихология - СПб., 2003.

12. Мясищев В.Н. Личность и неврозы - Л.,1960.

13. Неврозы и их лечение - Л., 1969.

14. Неврозы у детей и подростков. Тезисы докладов - М., 1986.

15. Смулевич А.Б. Пограничные психические нарушения - В кн. Рукововдство по психиатрии под ред. Тиганова А.С. - М., 1999.

16. Спиваковская А.С. Профилактика детских неврозов - М.,1997.

17. Ушаков Г.К. Пограничные нервно-психические расстройства - М., 1987.

18. Франкл В. Теория и терапия неврозов - СПб., 2001.

19. Фрейд З. Психоанализ и детские неврозы. - СПб., 1997.

20. Хорни К. Собр. соч. в 3 томах. - М., 1997. Т.2. С. 174--180.

Страницы: 1, 2, 3, 4