бесплатно рефераты

бесплатно рефераты

 
 
бесплатно рефераты бесплатно рефераты

Меню

Формування дитячих неврозів бесплатно рефераты

8) Нервово-соматична ослабленість

Нервово-соматична ослабленість виражається у схильності до частих застудних захворювань, спазмів дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту на фоні невропатії і зміненої нервово-психічної реактивності організму [4]. Тривалий психічний стрес сам по собі призводить до певних функціональних розладів в діяльності діенцефального відділу мозку, що виражається у хронічному перебігу соматичних захворювань. Слід зауважити, що при ослабленості організму збільшується кількість проблем у вихованні, при чому у матері та бабусі в цьому випадку часто проявляють гіперопікання та оберігання від спілкування дитини з однолітками. Штучне, вакуумне середовище, у якому вимушені перебувати такі діти аж ніяк не сприяє виробленню стійкості то неврозогенних ситуацій.

9) Перенесені захворювання
Роль передуючих та супутніх початку неврозу соматичних захворювань багатьма авторами розглядається як особливо характерна для формування дитячих неврозів. Особливо велике значення мають хвороби травної та серцево-судинної систем [4]. Тривалий перебіг цих хвороб викликає невротичну, психогенно обумовлену декомпенсацію. В якості провокуючого моменту, що полегшує маніфестацію неврозу, нерідко виступає вегетативна чи вегетативно-діенцефальна криза, виникненню якої можуть сприяти різні соматичні фактори - латентні інфекції, перевтомлення. Складається особливе враження про велику соматичну обтяженість дітей, хворих на істерію.

II.3.2 Психологічні фактори формування дитячих неврозів

1)Преморбідні особливості особистості дитини
За висловом Е. Кречмера, “психологія неврозів - це психологія людського серця взагалі”[10]. Саме тому своєрідність дитини до захворювання на невроз, її особистісний преморбід, є одним із центральних факторів, які допомагають встановити та проаналізувати усю картину формування захворювання. Варто зазначити, що роль преморбідних особливостей при неврозах не так виражена як, наприклад, при психопатіях, тому в даному випадку доцільніше буде виділити взаємодію формування певних особистісних якостей дитини з травмуючими ситуаціями. Відповідно, існує тенденція розчинення неврозів у психопатіях, коли невротичні реакції розглядаються як різновид декомпенсації психопатій, при чому деякий час психопатів навіть вважали “постачальниками” неврозів [3]. Якщо виходити зі зближення психогенних декомпенсацій психопатій з неврозами, то у даному випадку невроз виступає як рецидивуюче захворювання. Ще складнішим, ніж проблема невроз-психопатія, є питання про роль у формуванні неврозів акцентуацій характеру як крайніх варіантів норми. Як і у випадку психопатії, наявність акцентуації характеру в умовах психотравматизації може бути сприятливою для винекнення і подальшого розвитку неврозу. За даними А.Є.Личко, окремим типам акцентуацій відповідають певні форми невротичних розладів.
За дослідженнями Карвасарського [8], виділений цілий блок преморбідних ознак, які передують неврозу: 1) особливості вольової сфери (активність, рішучість, цілеспрямованість, схильність до навіювання); 2) особливості емоційної сфери (тривожність, сензитивність, лабільність та тривалість емоцій); 3) ступінь емоційного контролю (імпульсивність, експансивність); 4) особливості комунікативних навичок особистості (товариськість, потреба у контактах, довірливість, відвертість,агресивність); 5) здатність особистості до адаптації та компенсаторні психологічні механізми (фрустраційна толерантність, уникання конфліктів).
Загалом, преморбідна своєрідність дітей може складатися з наступних факторів [4]:

1.Особливості темперамента:

- емоційність. Висока емоційність породжує чутливе ставлення до проблем спілкування - ранньої розлуки з матір'ю, недостатність увги та любові зі сторони батьків, неприйняття зі сторони однолітків. Емоційна чутливість проявляється у підвищеній потребі в емоційному контакті, визнанні, любові та прив'язаності зі сторони близьких. Невдоволеність цих потреб призводить до таких проявів неврозу як страх самотності чи страх нерозділеності почуттів, емоційне несприйняття та ізоляція.

- вразливість як проява емоційної пам'яті сприяє фіксації багатьох, насамперед, неприємних подій, коли дитина довго пам'ятає образу, страх, подумки часто повертається до пережитого, не маючи здатності відволіктися від цього чи перключитися.

2.Особливості характера:

- вираженість почуття “я” - це ранні прояви почуття власної гідності, прагнення до вироблення власної думки, самостійності, раннє усвідомлення власних відмінностей від оточуючих. Такі діти завжди мають свою точку зору, активні у досягненні поставленої мети. Вони болюче сприймають обмеження їх почуття “я”, подавлення, диктат, надмірний контроль та опіку, проявляючи незгоду з подібним ставленням до них впертістю або відходом у себе. Ці діти проявляють деяку залежність від похвал, оцінок та поглядів інших людей.

- щирість. Подібні діти наївні та нехитрі, відверті та абсолютно позбавлені конформності та лицемірства.

- імпресивність - схильність до внутрішньої переробки, накопичення негативних переживань. Імпресивність передбачає відсутність швидкої емоційної реакції у відповідь на події, які хвилюють дитину.

3.Характеристики особистості:

- беззахисність проявлється головним чином у спілкуванні з однолітками, коли дитина неспроможна захистити себе, відповісти на образу.

- гуманістична спрямованість формування особистості являє собою комплекс таких рис як дружелюбність, чесність, співчутливість, почуття обов'язку, альтруїзм. Такі діти завжди переживають за інших, сприймаюь чужий біль як свій власний.

До цього слід додати, що невідповідність виховання унікальності темперамету, характеру, особистості дитини призводить до депривації базових потреб в емоційному контакті, визнанні, самовираженні, самореалізації і утвердженні власного ”я”.

Підсумовуючи вище сказане, слід звернути увагу на точку зору, яка передбачає взаємозв'язок характеру та ключового переживання як ключа до замка. Це підтверджує і часті випадки поєднання характерологічних особливостей та несприятливих ситуацій у формуванні клінічної картини неврозу. Отже, можна вважати, що якщо при вираженому стресі формувння неврозу можливе у будь-якої дитини, то характер і його форма залежить не стільки від патогенного фактора, скільки від індивідуальної схильності.

2) Психічна травматизація

Психічна травма як психологічне поняття включає в себе усвідомлене сприймання певних індивідуально значущих, неприємних подій, їх перероблення у вигляді переживань і розвиток більш-менш тривалого стану афекту або психічного стану з негативним емоційним полюсом [4]. Слід зауважити, що патогенну дію викликає не сам по собі зовнішній вплив, а його значимість для дитини, локалізуючись таким чином всередині індивіда [16]. Психічна травма не завжди детермінована зовнішніми чинниками, так, у підлітковому віці вона супроводжується болісними переживаннями, які стосуються зміни власного “я”. Психічна травма - це одночасно об'єктивний і суб'єктивний феномен: об'єктивний, оскільки відображає загальнолюдський реєстр переживань, а суб'єктивний, тому що переживання носять індивідуальний, особистісний характер.

Гарбузов в етіопатогенезі неврозів виділяє істинну, патопластичну та випадкову, “запускаючу” психотравму [2]. Перша, зазвичай хронічна, специфічна для даної особистості. Дитина, яка страждає від почуття неспроможності, особливо чутлива до патогенних факторів, що принижують почуття її власної гідності. Найуніверсальніша і найпатогенніша психотравма, коли дитина відчуває труднощі в дитячому закладі й вдома, не знаходячи компенсації і розуміння. Невроз запускається безпосередньо гострою психотравмою, за висловом Мясищева, вона завжди “потрясаюча”.

Перше місце серед причин психічних травм у дитячому віці займає втрата близьких - приблизно 40% серед хворих на неврози, друге та третє місця посідають переляк і хвороба близьких, при чому в групі хворих на істерію - конфлікти між близькими та переляк, у хворих на невроз нав'язливих станів - конфлікти між близькими та в рівній мірі переляк і міжособистісні конфлікти. Розлучення батьків також є глибокою психічною травмою, особливо для дітей у віці до 15 років [4].

Психічна травма не завжди “видима” й інколи не проявляється в поведінці, особливо у дітей з імпресивним характером емоційного реагування, крім того, далеко незавжди психічна травма зберігається у пам'яті в наступні роки, адже спрацьовує захисний механізм витіснення психотравмуючих подій.

Домінуючу роль у формуванні неврозу має хронічна психічна травматизація, нерідко доповнена гострими пихічними травмами.

3)Проблеми адаптації

Перебування дитини у школі, дитячому садку, лікарні - це все події, до яких багатьом дітям досить складно пристосуватися. Відвідування ясел передбачає розлуку з матір'ю як об'єктом емоційної безпеки, появу нових, незнайомих дорослих і дітей, а все це - неабиякі зміни у житті маленької людини. Під впливом цих факторів у яслах не змогли адаптуватися 70% хлопчиків та 51% дівчаток. Більше труднощів під час пристосування до нових обставин у цьому віці мають хлопчики, що обумовлено їх інтенсивнішою прив'язаністю до матері. Госпіталізація травмуюче впливає на 60% дітей молодшого дошкільного віку. Причинами формування невротичного стану при госпіталізації є ті ж фактори, що й при поміщенні дитини до ясел, крім того певну роль у виникненні “лікарняного” неврозу відіграє ставлення обслуговуючого персоналу, який не завжди бере до уваги психологічні особливості дитини. Найтравматичніше проходить госпіталізація у дітей з наступним розвитком неврозу страху та істеричного неврозу. Подібну дію часто має і раннє поміщення дитини у санаторії і табори. В перший час відвідування дитсадку стан афекту виникає у 44% дітей, що в подальшому може призвести до неврозу. Насамперед, це стосується емоційно чутливих, вразлививх дітей, які мають тривожну залежність від матері і невротично обумовлені проблеми харчування і денного сну. З віком здатність до адаптації покращується, що доводить помітно менша кількість погано адаптованих дітей у школі (26%).[4]

4) Внутрішній конфлікт

За даними багатьох авторів, провідну роль в етіопатогенезі неврозу відіграє внутрішній конфлікт, який являє собою несумісність, зіткнення суперечливих відношень особистості. Перші спроби зрозуміти психологічний зміст внутрішнього конфлікту належать психоаналітикам. Саме Фрейд першим розглядав невроз як страждання суперечливого розвитку особистості. На думку К. Хорні, невротичний конфлікт виникає, коли прагнення до безпеки суперечить прагненню до задоволення бажань, і тоді з метою вирішення конфлікту виробляється певна стратегія поведінки [20]. За Фроммом, подвійність або суперечливість мотивації, що сприяє внутрішньому конфлікту, підкреслюється і тим, що, з одного боку, дитина прагне до незалежності; з іншого боку - хоче уникнути незалежності, тому що вона приведе до відчуження. Близька до цього і більш пізня точка зору К.Хорні на неврози як відчуження особистості від "самості", переважання в ній ідеалізованого "я", що є продуктом ірраціональної уяви індивіда [20].

     Переживання при внутрішньому конфлікті стають хворобливими, якщо займають центральне або, принаймні, значиме місце в системі відносин особистості і дійсності. Їхня значимість - умова афективної напруження і афективної реакції. Умовно внутрішній конфлікт можна розділити на конфлікт інтересів (переваг), потреб, можливостей і потягів. Конфлікт інтересів часто представлений ситуацією, коли батьки не враховують статевих інтересів дітей, виховуючи їх як "безстатевих істот", або ж дівчинку як очікуваного раніш хлопчика, і навпаки. Конфлікт інтересів часто доповнюється конфліктом можливостей, у якому задіяні здібності дитини до певного виду діяльності. Типовим прикладом цього може бути невдоволення батьків-інженерів чи фізиків тим, що дитина-гуманітарій проявляє інтерес тільки до філології чи історії. Прикладами конфлікту потреб можуть бути конфлікти самоствердження, визнання, захисту і єдності "я". Характерним при неврозах є конфлікт потягів, що полягає в зіткненні підліткового сексуального потяга з моральними нормами й обмеженнями.
      Динаміку внутрішнього конфлікту можна представити таким чином [4]: 1) наявність психотравмуючих життєвих обставин або подій; 2) труднощі, неможливість їхнього вирішення силами дитини, що призводить до хронічного почуття втоми і напруження; 3) зіткнення протилежно спрямованих мотивів, бажань, потягів, що породжують ефект фрустрації, внутрішнього занепокоєння; 4) поява почуття незадоволеності собою, посилення занепокоєння й афективної напруженості; 5) нестійкість самооцінки, в основному її зниження, песимістична оцінка перспективи; 6) коливання в прийнятті рішень, непевність у собі; 7) підвищення чутливості у вигляді непереносимості певних життєвих обставин і подій або афективно загостреного типу реагування. Якщо перший і другий пункти розглянутої динаміки внутрішнього конфлікту означають стрес, то, починаючи з третього пункту - фрустрації, - він перетворюється в дистрес - більш-менш стійкий емоційний розлад. Сама дитина не може вийти з цього стану, оскільки не усуваються психотравмуючі умови життя, і в неї немає достатнього життєвого досвіду. Разом з тим наростаючий афект, як похідне переживань, блокує рішення і здатність переносити аналогічні переживання надалі.

5) Нервово-психічне напруження

   Напруження, що з'являється в результаті неправильного виховання і конфліктів, навідміну від таких передуючих джерел, як конституційно і антенатально змінена нервово-психічна реактивність при невропатіях, органічна патологія, генетично важкке сполучення контрастного темпераменту батьків, має тенденцію до наростання з віком дітей. Патогенним насамперед є блокування активності, відсутність емоційного реагувания, надмірна стимуляція можливостей і виховання, що не відповідає особливостям темпераменту, характеру і формування особистості. Нервове напруження може виникнути й у результаті психологічного зараження або індукції - мимовільного засвоєння нервового стану дорослих і однолітків, з якими дитина знаходиться довгий час у контакті.
    Разом із внутрішнім конфліктом, проблемами спілкування і несприятливим збігом життєвих обставин можна говорити про появу невдалого, травмуючого життєвого досвіду або стану хронічного дистресу, як основного джерела патогенної напруги при неврозах. Наслідком хронічної психічної напруги буде наростання астенічних розладів, що фіксують переживання і утруднюють подальше відновлення нервово-психічних сил. Одночасно зменшується психічна толерантність до триваючого впливу стресових факторів, наростають занепокоєння й емоційна нестійкість, з'являються або підсилюються вегетосудинні і соматичні порушення, знижується загальна витривалість організму. Разом це дозволяє говорити про появу розгорнутої клінічної картини неврозу.   

  Про переростання довгостроково діючого психічного стресу в невротичний, патогенно-каузальний стрес дозволяє судити динаміка наступних психогенних змін [4]: 1) перенапруження психофізіологічних можливостей і систем організму; 2) афективна переробка життєвого досвіду (у виді фіксації переживань, емоційної нестійкості і занепокоєння); 3) підвищення чутливості до дії подальших погроз для "я"; 4) реактивна, психогенно обумовлена зміна відносин до себе та інших (формування невпевненості в собі, афективно-тривожного й егоцентрично захисного типу сприйняття); 5) поява захисно-уникаючої мотивації поведінки (коли дитина "не чує", не реагує на травмуючі стимули зовнішнього середовища - феномен "вибіркової неуважності", коли вона уникає труднощів і небезпек, здатних понизити ще в більшому ступені почуття "я", коли боїться і почуває себе невпевнено в нових, незвичних ситуаціях спілкування); 6) зниження життєвої активності, енергії, біотонусу, зміна реактивності і розвиток центральних патофізиологічних змін функціональної природи; 7) порушення регуляторних і адаптаційних нервово-психічних механізмів.

II.2.3 Соціальні фактори формування дитячих неврозів 

1)Прабатьківська сім'я, її вплив на батьківську родину

Неврози в дитячому віці є клініко-психологічним вираженням проблем родини в трьох поколіннях: прабатьків, батьків і дітей [5]. У цих поколіннях відбувається відносне зменшення виразності характерологічних змін, у найбільшій мірі представлених у прабатьківській родині, і збільшення невротичних, емоційних у своїй основі і психогенних по своєму походженню змін особистості. Центром перехреста характерологічних і невротичних змін у родині є батьки дітей з неврозами.

Деякі з патологічних стереотипів стосунків у прабатьківській родині закріплюються в досвіді формування особистості майбутніх батьків і відбиваються у вигляді сімейних установок. Так, мати дитини може мимоволі прагнути в усьому домінувати в житті родини і у вихованні дітей, копіюючи авторитарні риси особистості своєї матері. При цьому домінантні риси в характері дружини та її установки на опіку і вплив, що йдуть від її матері, сполучаються з установками чоловіка на турботу і залежність, що йдуть від його невротичної прихильності до своєї матері.

Страницы: 1, 2, 3, 4