бесплатно рефераты

бесплатно рефераты

 
 
бесплатно рефераты бесплатно рефераты

Меню

Емпатія та особливості її формування в ранньому юнацькому віці бесплатно рефераты

У психологічній літературі, що присвячена дослідженню емпатії, часто йдеться про те, що необхідною умовою для її виникнення є не лише гуманне відношення в цілому, а і наявність симпатії до об'єкту співпереживання. Досліджуючи феномен аттракції, Л. Гозман відзначав, що допомога або співчуття викликає симпатію не лише у тієї людини, на яку вони прямують, але і зворотну, причому її величина значно перевищує попередню. У педагогічних роботах В.Сухомлинського, Ш. Амонашвілі, зокрема, наголошується, що симпатія, аттракция до іншої людини обов'язково виникає при наданні їй допомоги, підтримки, співчуття. «Істинно людську радість можна пережити тоді, коли бачиш, що подарував радість іншій людині» стверджував Ш.А.Амонашвілі.

Під впливом відчуття емпатії розвиваються комунікативні уміння і навички особистості. Вони допомагають людині в майбутньому і в професійному зростанні. Л. Скрипка, Т. Федотюк, С. Максимец, О. Юдіна відзначають позитивний вплив зростання рівня емпатії на соціальну і професійну адаптацію лікарів, педагогів, шкільних психологів, на удосконалення їх комунікативних умінь, здатності розуміти емоційний стан іншої людини через невербальні прояви.

У сучасній педагогіці і психології розрізняють декілька моделей соціалізації особистості учня.

У соціологічній моделі (від латин. socletas - «суспільство») соціалізація розуміється як трансляція культури від покоління до покоління і розглядається як загальний механізм спадкоємства минулого досвіду. Дана модель соціалізації допускає засвоєння учнями як стихійних (вулиця), так і організованих (школа) впливів соціального середовища. Причому співвідношення цих впливів в більшості випадків буває непередбаченим. Така модель соціалізації є видимою в діяльності дитячих будинків і шкіл-інтернатів, особливо тих з них, в яких знаходяться діти з обмеженими можливостями фізичного і розумового розвитку.

Інтеріоризаційна модель (від латин. іnterіo - «усередині») має на увазі під соціалізацією засвоєння особистістю норм, цінностей, установок, стереотипів, вироблених суспільством, які демонструються найближчим оточенням як зразок поведінки. В результаті у дитини складається система внутрішніх регуляторів, звичайних норм поведінки. Дана модель соціалізації заснована на зовнішній підтримці бажаною для довколишніх людей поведінки. Про тип інтеріоризаційної моделі свідчать мовні формули схвалення або несхвалення різного типу поведінки вихованців. За типом такої моделі соціалізації підлітки втягуються в неформальні, у тому числі злочинні, групи. Дія даної моделі особливо ефективна для закритих груп -- релігійних, національних. Саме ця модель найчастіше застосовується в системі виховально-трудових колоній.

Факторно-інституційна модель (від латин. factor - «той, хто робить, що виробляє»; іnstіtutum - «установа») включає в процес соціалізації особистості дію чинників, інститутів і агентів. Розрізняють мегафактори (вплив сонячної активності, екологічної обстановки в світі і тому подібне), макрочинники (тип держави, стан війни або світу, демографічна ситуація і тому подібне), мезофактори (національність, тип релігії, ідеологія, яка володарює в ЗМІ, і тому подібне), мікрочинники (сім'я, школа, сусіди, ровесники, громадські організації, міліція і тому подібне). «Інститутами соціалізації» в даному випадку є групи людей. Це педагоги і школи, учні, професійна група, спортивна команда і тому подібне «Агентами соціалізації» виступають особи, які здійснюють цілеспрямований вплив на процес розвитку підростаючої людини, -- батьки, вчителі, вихователі, тренери і інші авторитетні дорослі. Ефективність дії факторно-інституційної моделі пов'язана з посиленням або послабленням якого-небудь чинника інституту або агента соціалізації. Найчастіше це буває компенсуючий вплив виховних установ для дітей з неблагополучних сімей. У інших випадках посилюється активність сім'ї і установ додаткової освіти при ослабленому впливі школи.

Інтеракційна модель (від англ. іnteractіon - «взаємодія») соціалізації трактується як результат міжособистісної взаємодії, яка визначає типа сприйняття світу. Сприятлива міжособистісна взаємодія сприяє формуванню довіри до інших людей і встановленню тісних контактів з ними, несприятлива -- настороженості в стосунках з іншими і ворожості. Це отримується в дитинстві як еталон і не підлягає змінам. При неможливості застосувати звичайний досвід взаємин до ширшого соціального співтовариства відбувається соціалізація за типом «інкапсуляції». В цьому випадку коло спілкування обмежується або неправомірно звужується (дружити з дітьми свого двору, вийти заміж за хлопчика з сусіднього під'їзду і тому подібне). Реалізація такої моделі соціалізації часто спостерігається в малокомплектних школах, інтернатах для дітей з ранньою обдарованістю, учбових закладах національних землячеств.

Інтраіндівідуальна модель (від латин. іntra - «усередині»; іndіvіduum - «окрема людина»). За даною моделлю соціалізація особистості відбувається в єдності двох взаємозалежних процесів. З одного боку, йде активне пристосування до зовнішнього середовища, з іншої -- підтримка творчих проявів особистості, направлених на удосконалення свого життя, на самовиховання. Така модель соціалізації характерна для установ освіти, зорієнтованих на розкриття творчої індивідуальності кожного вихованця (школи-інтернати для дітей з ранньою обдарованістю і тому подібне).

Підсумовуючи все вищевикладене можна сказати, що для розвитку емпатії і соціалізації особи найбільш прийнятною є інтеракційна модель. При цьому дуже важливо не допускати надмірності розвитку відчуття емпатії у учнів старшої школи, схильних до підвищеної психологічної чутливості, оскільки це може привести до стресу.

Розділ ІІІ. Особливості емпатії у старшокласників

3.1 Здатність до емпатії в ранньому юнацькому віці

Центральне соціально-психологічне новоутворення юнацького віку --розвиток я-концепції. Юнацький вік характеризується І. М. Юсуповим як період маргінальної соціалізації. Юнак знаходиться як би в проміжному, пограничному положенні між різними соціальними і віковими групами, що накладає певний відбиток на психіку людини і може виражатися в підвищеній тривожності, неконтактності в спілкуванні, агресивності, егоцентричності, а також виявлятися в реакціях емансипації, компенсації, групування з однолітками і так далі [7] [14].

"До раннього юнацького віку, коли просоціальна мотивація діє на мимовільному рівні, етичні принципи і переконання виступають як спонукальна поведінка, співчуття стає усе більш стійким мотивом поведінки на користь іншого" [3]. Експерименти Т. П. Гаврілової [2], що проводяться з підлітками і старшокласниками, виявили тенденцію до спонтанного зниження з віком емпатійних реакцій співпереживання. Дослідження емпатійного потенціалу сільських підлітків 14-15 років, проведене І. М. Юсуповим [15], дозволяє говорити про збереження тенденції зменшення співпереживання і зростання співчуття і альтруїстичної поведінки.

Саме у дослідженнях, що проводяться в підлітковому і юнацькому середовищі, починають вперше виявлятися статеві відмінності у відношеннях до різних об'єктів емпатії. Дівчата в цілому проявляють більшу міру співчуття до тварин, ніж хлопці. Цей факт можна вважати результатом ранішого засвоєння дівчатами етичних норм, а також більшою орієнтацією їх на спілкування, прагненням мати визнання в міжособистісних стосунках, тоді як хлопці більш орієнтовані на наочні досягнення. Подібні відмінності І.М.Юсупов пояснює особливостями соціалізації дівчат, що виявляються у них в конформності і пошуку соціального схвалення [15. С. 140-141].

Н.Айзенберг також вважає, що дівчата у віці від 14 до 17 років більш проникаються турботою і співчуттям, емпатія у них розвивається раніше, ніж у хлопців цього віку. Це пов'язано, на її думку, з швидшими темпами дозрівання дівчаток. Хлопчики досягають цього рівня лише після 15-16 років. [5].

Здатність до емпатії є основою для дружніх взаємин, які займають величезне місце в міжособистісному спілкуванні. Емпатія, у свою чергу, ґрунтується, як пише Р. Крайг, на соціальному виводі, "тому що якщо ви не знаєте того, що відчуває інша людина, ви не зможете їй співчувати" [5].

Дані зарубіжних досліджень, направлених на вивчення емпатії підлітків та юнаків, говорять про глибокі зв'язки між емпатійністю і етичною поведінкою. Етичні норми, засвоєні на ранніх етапах вікового розвитку, починають виявлятися у вчинках і думках. Високоемпатійні діти свої невдачі в міжособистісній взаємодії схильні пояснювати внутрішніми причинами, тоді як діти з низькими показниками емпатії дають їм екстернальну оцінку [15].

Окрім зв'язку етичної поведінки і емпатії виявлено, що в пубертатному та ранньому юнацькому віці емпатійність має не лише онтогенетичне коріння. В ході експерименту установка на співчутливе відношення до об'єкту взаємодії, задана ззовні, сприяє появі і переживанню відчуття провини за спостережуване неблагополуччя об'єкту. Підлітки, що отримали установку на співчутливе відношення до "жертви", орієнтувалися на справедливе відношення до неї і переживали сильніше почуття провини, чим випробовувані, такі, що не отримали подібного настрою. Цікавим є той факт, що у хлопців емпатійні переживання у вигляді співчуття виявилися сильнішими, ніж у дівчат. При цьому слід мати на увазі, що установка на емпатійне реагування, що задається в штучно створених умовах, сприяє прагненню глибоко проникнути в ситуацію і причини поведінки об'єкту в умовах досвіду, але це не означає просоціальної, альтруїстичної спрямованості особі в цілому. Емпатійна установка, що задається, не є гарантією того, що в реальних умовах ті ж випробовувані проявлять аналогічні емпатійні переживання побачивши страждання іншої людини.

За даними І. М. Юсупова, з досліджуваної групи підлітків (256 чоловік), що відбувають покарання у віковій трудовій колонії, а що раніше входили в асоціальні угрупування, більшість (78%) випробовували відчуття "егоїстичної задоволеності" побачивши страждань жертви. Разом з цим, автор помічає, що "подібні емоційні прояви не є специфічними для неформальних підліткових об'єднань з асоціальною спрямованістю" [15].

Якщо підлітковий вік є критичним в становленні особи і вирішальним в плані формування рис вдачі, то, починаючи з юнацького періоду і далі, зміни рис вдачі можуть виникати лише під впливом сильних дій.

Емпатія як психічне особистісне утворення, досягнувши своєї вираженості в період пубертата, є надалі стимулятором просоціальної поведінки і альтруїзму. У ряді зарубіжних досліджень, що стосуються підліткового і юнацького вікових періодів, описаний ефект перенесення емпатійних переживань отроцтва на юність і зрілий вік із збереженням емоційного знаку. "Якщо будучи дитиною і підлітком чоловік мав з батьками емпатійне взаєморозуміння, то в період дорослості емпатійне реагування на оточення не викликає негативних переживань, і навпаки: дехто протягом всього життя переносить на інших людей ненависть до своїх батьків" [15]. Ефект перенесення емпатійних переживань виражається також в тому, що, одного дня виявившись у відношенні до якого-небудь об'єкту, емпатія може поширюватися на інші об'єкти, до яких особа до цього була налагоджена індиферентно. Стимулювання у випробовуваних емпатійних переживань сприяло виникненню у них дієвої допомоги і посиленню просоціальної поведінки [15].

Не дивлячись на чимале число досліджень, знання про особливості емпатії у дітей різних вікових груп носять швидше фрагментарний, "мозаїчний" характер, уявлення про розвиток емпатії в онтогенезі недостатньо повні і систематизовані. Теза Т. П. Гаврілової (1975) про необхідність вивчення генезису емпатії і умов її формування і на сьогоднішній день не втратив своєї актуальності [1]. Наше дослідження є спробою внести свій вклад до вирішення обкресленого вище круга питань, не претендуючи, проте, на вирішення всієї проблеми.

3.2 Методи дослідження емпатії у старшокласників

Для дослідження рівня розвитку емпатії у старшокласників ми пропонуємо використовувати наступні методики.

Методика діагностики рівня емпатійних здібностей В.В.Бойка

У меня есть привычка внимательно изучать лица и поведение людей, чтобы понять их способности, характер, наклонности.

Если окружающие проявляют признаки нервозности, я обычно остаюсь спокойным.

Я больше верю доводам своего рассудка, чем интуиции.

я считаю вполне уместным для себя интерисоваться домашними проблемами одноклассников.

Я могу легко войти в доверие к человеку, если потребуется.

Обычно я с первой же встречи угадываю «родственную душу» в новом человеке.

Я из любопытства обычно завожу разговор о жизни, учебе, работе со случайными попутчиками в поезде.

я теряю душевное равновесие, если окружающие чем-то угнетены.

Моя интуиция -- более надежное средство понимания окружающих, чем знания и опыт.

Проявлять любопытство к внутреннему миру другого человека -- бестактно.

Часто своими словами я обижаю близких мне людей, не замечая того.

я легко могу представить себя каким-либо животным, ощутить его повадки и состояния.

Я редко рассуждаю о причинах поступков людей, которые имеют ко мне непосредственное отношение.

Я редко принимаю близко к сердцу проблемы своих друзей.

Обычно за несколько дней я чувствую: что-то должно случиться с близким мне человеком, и ожидания оправдываются.

В общении с деловыми партнерами обычно стараюсь избегать разговоров о личном.

иногда близкие упрекают меня в черствости, невнимании к ним.

Мне легко удается копировать интонацию, мимику людей, подражая им.

Мой любопытный взгляд часто смущает новых знакомых.

Чужой смех обычно заражает меня.

Часто, действуя наугад, я тем не менее нахожу правильный подход к человеку.

Плакать от счастья глупо.

Я способен полностью слиться с любимым человеком, раствориться в нем.

мне редко встречались люди, которых я понимал бы без лишних слов.

Я невольно или из любопытства часто подслушиваю разговоры посторонних людей.

Я могу оставаться спокойным, даже если все вокруг меня волнуются.

Мне проще подсознательно почувствовать сущность человека, чем пронять его «разложив по полочкам», проанализировав.

Я спокойно отношусь к мелким неприятностям, которые случаются у кого-либо из членов семьи.

Мне было бы трудно задушевно, доверительно разговаривать с настороженным замкнутым человеком.

У меня творческая натура - поэтическая, художественная, артистическая.

Я без особого любопытства выслушиваю исповеди новых знакомых.

Я расстраиваюсь, если вижу плачущего человека.

Мое мышление больше отличается конкретностью, строгостью, последовательностью, чем интуицией.

Когда друзья начинают говорить о своих неприятностях, я предпочитаю перевести разговор на другую тему.

Если я вижу, что у кого-то из близких плохо на душе, то обычно воздерживаюсь от расспросов.

Мне трудно понять, почему пустяки могут так сильно огорчать людей.

Обработка данных.

Подсчитывается число правильных ответов (соответствующих ключу) по каждой шкале, а затем определяется суммарная оценка:

рациональный канал эмпатии: +1, +7, -13, +19, +25,-31;

эмоциональный канал эмпатии: -2, -14, -26, +8, +20, +32;

интуитивный канал эмпатии: -3, -33, +9, +15,+21,+27;

установки, способствующие эмпатии: +4, -10, -16, - 22, -28,- 34;

проникающая способность в эмпатии: +5, -11,-17, -23,-29, -35;

идентификация в эмпатии: +6, +12, +18, -24, +30, -36.

Интерпретация результатов. Анализируются показатели отдельных шкал и общая суммарная оценка уровня эмпатии. Оценки на каждой шкале могут варьироваться от 0 до 6 балов и указывают на значимость конкретного параметра в структуре емпатии.

Методика дослідження емоційного відгуку

Метою дослідження є визначення за допомогою тесту-опитувальника рівня емпатичних тенденцій.

Інструкція: «Тест складається з 33 тверджень. Читаючи ці твердження, давайте відповіді, пригадуючи чи передбачаючи, які почуття в подібній ситуації виникали чи могли б виникнути у Вас. Якщо ваші переживання, реакції, думки відповідають тим, що запропоновані у твердженні, то в бланку для відповідей напроти відповідного номера підкресліть відповідь «ТАК», якщо вони інші -- відповідь «НІ».

Пам'ятайте, що в тексті немає хороших чи поганих відповідей. Не намагайтесь своїми відповідями створити про себе хороше враження. Свою думку висловлюйте вільно і відверто, і тільки в цьому випадку ви отримаєте достовірні дані про свої психологічні особливості. Краще давати ту відповідь, яка першою спала вам на думку. Кожне наступне твердження читайте після того, як дали відповідь на попереднє. Також намагайтеся не залишати без відповіді наведені питання-твердження.

Якщо у вас виникнуть питання, пов'язані із заповненням бланку, задайте їх експериментатору раніше, ніж почнете роботу по опитувальнику.

Страницы: 1, 2, 3