Емоційний стан безробітних в період набуття нової професії

Головна функція емоцій - оцінна пов'язана з виділенням актуально значущого в предметі, явищі, світі. Оцінити - це означає співвіднести з мірою, яка належить особистості. Особистість творить свою міру не лише на афективній основі, на основі потягів, а виходячи з розуму, інтелекту. Оцінюючи, виділяючи значуще, особистість не лише пристосовує, адаптує предмети та явища до своєї міри, вона створює нові виміри, еталони, розвиваючи, творячи саму себе. Творення нових цінностей - це ще один, другий момент можливості керувати афективними проявами.

Пошук міри оцінки нових цінностей потребує порівняння. В цьому виявляється єдність пізнавальної та афективної сфер. Особливо виразно оцінна функція на основі порівняння відображується в таких емоціях-почуттях, як заздрість, зловтіха, гонор, гордість, почуття винятковості. Коли ми пишаємось собою чи нас беруть завидки, ми оцінюємо себе, порівнюючи з іншими, і ця оцінка має загальний характер. В умовах постійного суперництва і успіх і невдача однаково небезпечні: за невдачі людину зімнуть, і тоді її полонять негативні емоції; за успіх вона матиме ворогів. У разі відмови від суперництва існує велика ймовірність виникнення почуття невпевненості і навіть меншовартості. Тут потрібні влада розуму над емоціями, аналіз того, які ознаки ми обираємо для порівняння. Як відомо, зосередженість на одному, умовно виділеному елементі цілісного явища, веде до зміни сприйняття в цілому. Аналіз переживань емоцій спричинює зміну їх змісту. Від заздрості ми можемо перейти до почуття поблажливості, від зловтіхи до жалості. Це - третій момент можливості керувати афективною сферою.

Емоції виконують функцію оцінки, інформуючи про призначення того чи іншого явища для особистості та спонукаючи до дії, зумовлюють загальну спрямованість і динаміку її поведінки.

1.5 Способи регуляції емоційних станів

Л.Г. Гримак виділяє три основні способи свідомо-вольової саморегуляції організму.

Аутогенне тренування - ввібрало в себе багатовіковий досвід різних методів психологічного впливу на людину. Його основним джерелом є прийоми активного самонавіювання, деякі методи давньоіндійської системи йогів, гіпнотичний вплив, релаксаційна гімнастика. Оснований цей метод на активному самонавіюванні на фоні мускульного розслаблення.

В аутогенному тренуванні використовуються три основні шляхи впливу на стан нервової системи. Вони відомі кожній людині, тому суть тренувань полягає в актуалізації вже відомих психічних явищ.

Перший і найважливіший шлях пов'язаний з особливостями впливу тонусу скелетних мускулів і дихання на центральну нервову систему. Відомо, психічний стан людини певним чином виявляється в характері дихання, міміці і жестах, накладає відбиток на довільні рухи. Було помічено, що якщо свідомим зусиллям затормозити рухові реакції, характерні для того чи іншого внутрішнього переживання, то воно помітно слабшає або ж зникає зовсім. Навпаки, якщо людина надає своїй позі і рухам характер, властивий тому чи іншому емоційному станові, її поступово охоплює і відповідне внутрішнє переживання.

Тісний взаємозв'язок між станом центральної нервової системи і тонусом скелетної мускулатури дозволяє через свідому зміну тонусу мускулів впливати на рівень психічної активності. Бадьорий стан людини завжди пов'язаний з підтримкою досить високого мускульного тонусу. Чим напруженіша діяльність, тим вищий цей тонус і навпаки, повне розслаблення всіх мускулів знижує рівень активності центральної нервової системи до мінінуму, сприяє сонливості. Ця важлива фізіологічна закономірність лежить в основі всієї системи аутогенного тренування, тому не можливо оволодіти аутотренігом без попереднього вироблення уміння повністю розслабляти мускули тіла.

Завдання це непросте. В повсякденному житті ми настільки звикаємо до постійного напруження тих чи інших мускульних груп, що навіть не помічаємо цього і тому, поставивши завдання чим можливіш повніше розслабитись, не зразу досягаємо потрібного ефекту.

Аналогічним чином впливає на рівень психічного тонусу нервової системи і ритм дихання. В процесі еволюції людини склалась стійка залежність: часте дихання забезпечує високу активність організму. Довільне урідження і вирівнювання ритму дихання приводить до переважання процесів гальмування.

Другий шлях впливу на нервову систему - використання активної ролі уявлень, чуттєвих образів (зорових, слухових та інших). Постійне утримання перед уявним поглядом похмурих, безрадісних картин, в яких людина завжди відчуває себе потерпілою, рано чи пізно підриває здоров'я. Негативні уявлення - проблема людства. Зовсім протилежним, оздоровлюючим чином діють світлі, оптимістичні образи.

Слід мати на увазі, що в стані мускульної розслабленості дієвість уявлених образів значно підвищується. Цей ефект продуктивно використовується в аутогенному тренуванні.

Спочатку буває важко довгий час утримувати увагу на певному уявному образі. Однак по мірі тренування таке завдання виконується легше, а самі уявлення стають більш яскравими і живими. Образні уявлення заспокійливого оточення самі по собі можуть значно нормалізувати сон в тих випадках, коли з тих чи інших причин буває важко справитись з нав'язливими, невідступними думками, які виникають у багатьох людей перед сном і заважають заснути.

Третій шлях пов'язаний з регулюючою і програмуючою роллю слова, висловленого не тільки вголос, але й подумки. В стані релаксації, досягнутої в процесі аутогенного тренування, вплив словесного самонавіюванння на фізіологічні функції значно росте. Характер цього впливу визначається змістом словесних формулювань. Побудова фраз при самонавіюванні повинна бути гранично простою і короткою, а їх уявна вимова - повільною, в такт диханню [18, ст.169].

В аутогенному тренуванні всі три шляхи цілеспрямованого впливу на мимовільні функції людського організму використовуються в комплексі послідовно: релаксація - уявлення - словесне самонавіювання. Практичне відпрацювання навичок проводиться в тій же послідовності .

В повсякденному житті ми зустрічаємо безліч прикладів дивовижних можливостей психіки людини в програмуванні та реалізації психічних та фізичних властивостей. При виникненні важких станів організм людини з стійкою нервовою системою нерідко самодовільно активує ці резерви для ефективної компенсації порушених функцій. Але в багатьох випадках цього не має тільки тому, що людина просто не знає величезних можливостей нервової системи і тому падає духом, психічно самоусувається від боротьби з труднощами. А це в свою чергу призводить до виключення тих програмуючих механізмів мозку, які формують пристосувальні реакції організму.

Комплекс вправ, які складають суть аутогенних тренувань, і є тим засобом, який не тільки сприяє ростові резервних можливостей людини, але і постійно удосконалює діяльність програмуючих механізмів в мозку. Це дозволяє тим, хто користується аутогенним тренуванням, більш раціонально використовувати свої сили в повсякденному житті, а в потрібний момент - гранично їх мобілізувати, допомагає їм усувати небажані психічні стани (напругу, нерішучість, помисливість, спад настрою).

Техніка аутогенних тренувань вимагає попереднього вироблення певних психічних і фізичних навиків, які включаються в наступні елементи:

1. Керування увагою.

Увага - одна із найбільш творчих функцій психіки. Без здатності людини довго утримувати увагу на предметі власної діяльності не може бути і мови про продуктивність її зусиль. Тому виробленню міцних навичок свідомого управління цією психічною функцією повинно бути виділене окреме місце.

Як відомо, увага буває пасивна і активна. У першому випадку вона буває мимовільно притягнута до сильних чи незвичних зовнішніх подразників або ж до внутрішніх психічних явищ.

При активній увазі вибір внутрішнього чи зовнішнього об'єкту відбувається в результаті вольового зусилля, для чого нерідко доводиться долати сильні прояви пасивної уваги.

Тренування уваги починається з її концентрації на реальних зовнішніх об'єктах, які монотонно рухаються. Найзручніше використовувати стрілки годинника, спочатку секундної, потім хвилинну. Дані переходять до фіксації уваги на найпростіших, обов'язково не цікавих предметах (гудзик, власний палець).

2. Оперування почуттєвими образами.

Вироблення цього вміння починають з того, що реальні предмети, які використовуються в першій вправі, замінюються уявними. Від простих образів переходять до складніших. Зараз майже всі модифікації аутогенних тренувань включають такі чуттєві образи, як уявлення важкості тіла і тепла, які розповсюджуються з рук і ніг на все тіло.

Аутогенне тренування спрямоване на корекцію настрою, самопочуття і працездатності, включають як важливий елемент концентрацію уваги на складніших чуттєвих образах. Природно, що ці образи повинні бути взяті з реального пережитого життєвого досвіду. Інакше вони не будуть дієвими. Найчастіше вони це : зорові образи (берег моря), які поєднуються з відповідними фізичними відчуттями (тепло,вітерець) і внутрішніми переживаннями (спокій). Варіанти цих уявлень обумовлюються індивідуальними особливостями людини, запасом її уявлень і задачею тренування.

3. Словесне навіювання.

При певних станах центральної нервової системи ступінь дієвості мови та її вплив на фізіологічні процеси в організмі значно підвищується. Ця закономірність проявляється за умови деякої загальмованості кори головного мозку. Бадьора нервова клітина звичайно відповідає на подразник згудно з правилом силових відношень : чим сильніший подразник, тим інтенсивніша зворотна реакція. В частково загальмованому стані (перед сном, зразу після пробудження, при втомі) ця закономірність порушується; на сильний подразник нервової клітини майже не реагують, тоді як на слабкі (мається на увазі слово) вони відповідають яскраво вираженою реакцією.

В природних умовах сприятливі для самонавіювання періоди виникають перед сном і зразу після пробудження. Причому слова самонавіювання, які вимовляються подумки в цей час, суттєво поліпшують стан людини в період, що настає після пробудження. Такі ж сприятливі умови для ефективного самонавіювання виникають і в стані повного мускульного розслаблення.

Серед багатьох форм словесної саморегуляції слід назвати самосхвалення і самозаохочення, самоосуд і самопокарання, самоприниження, самонаказ, самопідбадьорювання.

Якщо ваш важкий стан викликаний одноманітністю зовнішньої стимуляції, то можна порекомендувати відключення в процесі основної діяльності (наприклад, фізкультхвилинки в навчанні), заняття ранковою гімнастикою.

Отже, арсенал способів саморегуляції досить широкий. Оволодіння ними робить нервову систему людини більш стійкою до перевантаження і емоційних напружень, таким чином, знімаючи з себе відповідальність за невдачі та адаптуючись до зовнішніх негативних умов [61, ст.21].

Формування словесних навіювань завжди будуються у вигляді стверджень, вони прості і короткі. Уявна вимова слів здійснюється повільно в такт диханню. Вислів може бути повторений 2-3 рази, а подальша робота проводиться з урахуванням бажаних результатів.

4. Регуляція м'язового тонусу.

Аутотренінг включає стан повного розслаблення всіх м'язів тіла (релаксація). Це нелегко, оскільки здебільшого наші м'язи знаходяться в стані підвищеного тонусу. Більше того, людина так звикає до цього стану, що він зберігається і у ві сні. В результаті цього м'язи втрачають здатність до повноцінного відпочинку, а нервова система людини перевантажується, а то і виснажується. Виникає невроз. А для запобігання цьому достатньо навчитись повністю розслаблятись під час відпочинку.

5.Керування ритмом дихання.

Відомо, що цикл дихання включає фази вдоху, видиху і паузу. Але необхідно знати і те, що під час вдоху відбувається активація психічного стану, тоді як на видоху настає заспокоєння. Довільно встановлюючи ритм дихання, чергуючи короткі фази вдоху і довгі - видоху, можна досягти загального заспокоєння. Навпаки - тип дихання з довгою фазою вдоху і короткою - видоху приводить до підвищення активності нервової системи і всіх функцій організму.

Зараз широко використовують психофізіологічні процеси під назвою медитація. Це тан, в якому досягається вищий ступінь концентрації уваги на певному об'єкті або ж, навпаки, повне розсіяння уваги. В обох випадках зупиняється процес сприймання і мислення, відбувається своєрідна чуттєва ізоляція людини від зовнішнього світу. Слабкі і короткочасні прояви таких станів знайомі кожній людині. Як правило, вони виникають мимовільно і залишають після себе враження якогось приємного відпочинку, благотворного забуття.

В стані концентрації уваги людина повністю виключається із системи внутрішніх і зовнішніх подрахників і сконцентровується на одному об'єкті і, зрозуміло, втрачає можливість правильно оцінювати часов проміжки. Основним змістом переживань стає відчуття незвичної пустоти. Оскільки часова складова є необхідним компонентом в самосвідомості особистості, в формуванні відчуття Я, втрата часової орієнтації приводить до формування ілюзорного самосприйняття свого Я. Це сприяє відновленню нервово-психічних функцій людини, залишаючи після себе відчуття свіжості, внутрішнього оновлення і радості буття [13,ст.164].

Для виходу з стресових ситуацій рекомендують ще такі способи, як біг, фізичні навантаження, звернення до будь-якого виду мистецтва ( це може бути як пасивна, так і активна форма подібних занять), спілкування з природою, можна завести домашню тварину, сміхотерапія, плач, різноманітні релаксаційні вправи, які на відміну від аутотренінгових не потребують особливих знань і тренувань, тонізуючі способи : лимон, обливання холодною водою.

Коли вас почало дратувати те, що раніше було байдужим, потрібно систематизувати всі подразники, визначити, що дратує, виділити те, що дратує найбільше і вирішити, чому це так.

В стані тривоги, коли відчувається душевний біль, невпевненість у собі, хочеться сховатись від усіх, найкраще допоможе аутотренінг, про який ми вже говорили. Але добре також зайнятись самокорекцією, тобто найбільш продуктивно використовувати свій час і розпоряджатись власними ресурсами; самоорганізацією, тобто намагатись не думати про минуле і майбутнє, а жити за принципом : “тут і тепер” [ 60, ст.85].

В такому стані, а також, якщо відчувається безвихідь і неминуча загроза, корисно зайнятись самоаналізом і самонавіюванням, який є могутнім механізмом перепрограмування психіки. Істотну допомогу в цьому надає слово.

Серед багатьох форм словесної саморегуляції слід назвати самосхвалення і самозаохочення, самоосуд і самопокарання, самоприниження, самонаказ, самопідбадьорювання.

Якщо ваш важкий стан викликаний одноманітністю зовнішньої стимуляції, то можна порекомендувати відключення в процесі основної діяльності (наприклад, фізкультхвилинки в навчанні), заняття ранковою гімнастикою.

Отже, арсенал способів саморегуляції досить широкий. Оволодіння ними робить нервову систему людини більш стійкою до перевантаження і емоційних напружень.

1.6 Регулятивне значення емоцій і волі в самостворенні особистості

Оцінка і спонукання в емоціях - момент творення особистістю самої себе, свого світу. Непогодженість між тим, треба, і тим, що є, порушення динамічного стереотипу реікцій - основні умови виникнення емоцій. Суперечності між потребами та умовами їхнього задоволення є рушійною силою розвитку особистості. Емоції лежать в основі творення особистості й регулюють її поведінку. Передусім це стосується функції емоцій як внутрішнього сигналу, спрямованого на саморегуляцію.

Емоційний процес - специфічна реакція на зміни в зовнішньому або внутрішньому середовищі, яка має три компоненти. Перший із них - це компонент емоційного збудження, що визначає мобілізаційні зміни в організмі. В усіх випадках виникнення емоційного процесу простежуються зміни збудливості ( виникнення - зменшення чи збільшення), загальні зміни швидкості та інтенсивності перебігу психічних, моторних та вегетативних процесів. Другий компонент пов'язаний зі значенням емоційної події для особистості (позитивне чи негативне). Він розкриває знак емоції. Третій компонент характеризує специфічні якісні особливості емоційної події, тобто це зміст, якісна характеристика емоцій.

Якісна характеристика емоційного процесу залежить від особливостей сигнального подразника; часу, коли відбувається подія. Емоційний процес виникає під впливом трьох типів факторів:

безумовні емоційні подразники, які викликають емоцію внаслідок природженої чутливості до них організму. На їх основі формуються первинні механізми регуляції;

нейтральні, які дістають емоційне значення завдяки формуванню умовних емоційних подразнень. Нейтральні подразники, що передують емоціогенним або їх супроводжують, самі отримують здатність викликати емоції;

співвідношення подразника з установками особистості. На основі досвіду в людини формуються певні очікування. Якщо сигнали не з'являються або не відповідають очікуванню, виникає емоційне збудження. Існує певний оптимум розходження між установками і сигналом, який викликає позитивні емоції щодо новизни,незвичайності. Якщо сигнал не відрізняється від очікувань, він оцінюється як нецікавий; якщо ж відрізняється занадто сильно, здається неприємним, небезпечним, дратує.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7