Емоційний стан безробітних в період набуття нової професії

1.2 Важкі емоційні стани людини в процесі життєдіяльності

Психічний стан, за психологом Н.Д. Левітова, це цілісна характеристика психічної діяльності за певний період часу, яка показує своєрідне протікання психічних процесів в залежності від відбитих предметів і явищ дійсності, попереднього стану або психічних властивостей особистості. Психічні стани носять адаптивний пристосувальний характер, погодження можливостей людини з конкретними об'єктивними умовами і організують його взаємодію з середовищем.

Фізіологічну основу станів складають системи (нейронні комплекси), це динамічні функціональні блоки, об'єднанні за принципом домінанти. Психічні стани - являються виключно індивідуалізовані, так як вони залежать від особливостей конкретної особистості, її цінностних орієнтацій.

Нормальна життєдіяльність людини не можлива без певної нервово-психічної напруги. В залежності від цього людина перебуває як в станах функціонального комфорту, тобто де засоби і умови праці конкретної людини повністю відповідають її функціональним можливостям, а сама діяльність супроводжується позитивним емоційним до неї ставленням, високою активністю, так і стани, де відсутні ідеальні умови, де мають місце більші чи менші, внутрішні чи зовнішні завади, які можуть значно зменшити нормальний активний стан, перетворити його в важкий. Отже, важким називається стан, що пов'язаний з порушенням в діяльності нервової системи.

Порушення діяльності нервової системи можуть бути обумовлені її перезбудженнями, тобто надмірним зовнішнім впливом, чи пониженням тонусу нервової системи, тобто недостатньою зовнішньою імпульсацією.

Найчастіше зустрічаються стани для яких характерний надлишок емоційної напруги. В таких випадках виникають явища “застійного збудження”. До цієї групи явищ відносяться такі стани як : стрес, домінуючі стани, фрустрація, конфлікт, тривога, криза.

Термін “стрес” вперше з'явився завдяки канадському професору Гансу Сельє. Він означає, в походженні від англійського stress - тиск, напруга, натиск - неспеціфічну відповідь організму на вимоги. [53,ст.25]

Слово “стрес”, так як і “успіх”, “невдача”, “щастя”, має різне значення для різних людей. Тому важко дати йому визначення, хоча воно і ввійшло в нашу буденну мову.

Л.П. Гримак дає таке визначення стресу - це неспеціфічна реакція організму на ситуацію, що вимагає більшої чи меншої функціональної перебудови організму, відповідної адаптації. [18,ст.170]

Кожній людині характерний свій оптимальний тонус. Згідно Г.Сельє, різним людям потрібні певні і неоднакові рівні стресу. Кожна людина повина вивчити себе і найти той рівень стресу, при якому вона почуває себе найбільш “комфортно”. В іншому разі може розвинутись дістрес перегрузки. Спеціалісти встановили, що “стрес рухнувшей надежды” значно більшою ймовірністю, ніж стрес від навантаження, призводить до захворювань.

“Стресс, - пише Сальє, - это аромат и вкус жизни. Праздный же ум и ленивое сердце, тело страдают от дистресса безделия.”

Але потрібно підкреслити той факт, що стрес - це не просто нервове напруження. Доказом цього є те, що стресові реакції притаманні і нищим тваринам, які взагалі не мають нервової системи, і навіть рослинам. Більше того, в медицині добре відоме поняття “стрес наркозу”, небажане ускладнення відключення свідомості.

Число факторів, що приводить до стресу досить велике. Це і несприятливе екологічне середовище (шум, загазованість, запахи), зростання соціальної напруженності в суспільстві, економічні труднощі.

Існують такі симптоми стресу:

безсоння;

біль у грудях, що швидше викликається спазмом мускулів, а не серцево-судинними захворюваннями;

кашель чи постійне покашлювання “для очистки горла”;

сексуальна невдоволенність;

емоційний дисбаланс.

Частинними проявами стресу є також хронічна втома і надмірна вага, адже в стані стресу людина починає багато харчуватися.

Первинним психологічним проявом стресу є тривога. Це стан очікування успіху чи невдачі від події, наростання афективної напруги при серії життєвих негараздів; передчуття якихось життєвих змін. Такий стан викликає внутрішній дискомфорт, напругу, невпевненість у собі.

Розумове переживання невдачі, безцільне співіснування - найбільш шкідливі фактори, стресори. Багато хвороб мають психогенний характер в результаті того, що людина взяла на себе непосильний тягар. Замість лікування можна допомогти самому собі - вияснивши, що стало фактором дістресу. Тому із всіх програм шкідливих наслідків цього стану найбільш діючі програми, направлені на вияв конкретних джерел стресу, підбір підходів до їх усунення.

Велику увагу в програмах приділяють підвищенню культури саморегуляції, методикам релаксації, пропаганді здорового способу життя.

Шляхи і засоби знімання психічної напруги:

зайнятися собою, провести “внутрішню” інвентарізацію “актуальних проблем”, тобто знайти причини стресу;

твердо оцінити, що можна реально зробити для їх усунення;

одним із діючих засобів рекомендується біг;

заняття любим видом мистецтва, перебування на природі, спілкування з домашніми тваринами;

прекрасним засобом боротьби зі стресом є сміх.

Існує різновид стресових станів, коли нервова напруга свідомо чи несвідомо зміщена в ту чи іншу сферу уваги. Такі стани називаються домінантними. За своїм змістом, характером і тривалістю вони можуть бути найрізноманітнішими. Специфіку домінантних станів в більшій мірі визначає головна мотивація, яка реалізується в діяльності і відбвивається в емоціях людини.

Домінантні стани можуть відноситись безпосередньо до конкретного періоду тієї діяльності, яку вони забезпечують, але можуть бути значно зсунуті в бік її передбачення чи реалізуватись у вигляді реакціїї післядії на результати - проміжні чи кінцеві.

Найбільш стресовими є ситуації, коли час реалізації передбачуванної події невідомий. Тоді, щоб відреагувати на неї належним чином в початковий період, необхідно перебувати в досить зібраному стані деякий проміжок часу. Це є стан пильності.

Розповсюдженим видом домінантного стану є очікування тих чи інших значних подій, що залежить від індивідуальної реактивності людини, специфіки її психорегуляторських механізмів захисту.

Пасивне очікування психологічно сприймається більшістю людей як активне передбачення майбутнього зіткнення з напруженою ситуацією. Психічним вираженням такого стану є підвищена тривожність, невпевненість в собі.

Наступний важкий стан - фрустрація. Це психічний стан гострого переживання, пов'язаний з неможливістю задовольнити насущні потреби. Це найбільш поширений вид важких станів після стресу. Фрустраційний стан виникає в певних ситуаціях і народжується відповідними причинами. Фрустраційні ситуації викликаються конфліктом між актуально значимою потребою і неможливістю її реалізації, зривом мотиваційної поведінки.

В повсякденному житті такі ситуації пов'язані з різним діапазоном потреб, яких умовно можна розділити на дві групи:

біологічні потреби - сюди входять фізіологічні (голод, сон і т.д.), статеві або сексуальні, орієнтовочні (потреба орієнтуватись на місцевості, в часі і т.д.);

соціальні потреби - трудові, пізнавальні, міжособистісні, естетичні.

Оскільки головними і необхідними ознаками фруструючої ситуації є наявність сильної мотивованості досягти мети (задовольнити потребу) і перешкодити для задоволення цією потреби, то вони класифікуються за характером мотивів і бар'єрів.

Потреби можуть бути вродженими (бажання безпеки, поваги та любові) і набутими.

Виникнення фрустрації, її вираженість обумовлюється не тільки об'єктивними обставинами, але й залежить від особливостей особистості, від її “здібності” терпіти. При зміні з якої-небудь причини життєвих стереотипів, найчастіше порушується задоволення звичного комплексу потреб.

Ефект, що виникає в результаті сукупності фруструючих ситуацій, називається фрустраційною напруженістю. Цим терміном позначається інтенсивність адаптації організму до фруструючих умов. Адаптація до фруструючих умов йде тим успішніше, чим швидше реорганізуються звичний комплекс потреб, чим легше людині відмовитись від чогось.

Фрустрація буває первинна і вторинна. Первинна викликана неможливістю задовольнити потреби, що виникають миттєво. Вторинна, чи активна, обумовлена неможливістю задовольнити значимі потреби і життєві цілі.

Виділяють такі види фрустраційної поведінки, як рухове збідження : безцільні і неупорядковані рекції; апатія, агресія, стереотипія - тенденція до сліпого повторення фіксованої поведінки; регресія.

Тривога - стан, який добре знайомий кожній людині. З появою тривоги відбувається посилення активності, зміна характеру поведінки, включаються додаткові фізіологічні механізми адаптації до умов, які змінились.

В результаті експериментів Ф.Б. Березін виділив цілу родину “адаптивних станів” “тривожного ряду”, які змінюють один одного по мірі виникнення і зростання тривоги:

відчуття внутрішньої напруги;

гіперестезичні реакції;

власна тривога;

страх;

відчуття катастрофи;

тривожно-боязливе збудження.

Відчуття внутрішньої напруги являється початком “тривожного ряду” і відповідає найменшому рівню тривоги. Напруга, настороженість, дискомфорт - ось характерні для цього стану переживання. На цьому стані доцільно зайнятися пошуками причин свого стану, джерела тривоги.

Слідуючий стан реакції носить назву гіперестезичні реакції. Суть їх полягає в тому, що певний тип раніш нейтральних подразників набуває певних взаємодій, викликаючи нарощування тривоги.

Власна тривога - центральний стан. Проявляється як переживання не певної загрози почуття, не ясної апатії, небезпеки. При збільшенні інтенсивності тривоги знижується можливість логічної оцінки і правильної переробки інформації.

Страх. Несвідомість причин тривоги ускладнює їх пошук і усунення, не дає можливості організувати діяльність по ліквідації погрози. Психічне несприймання такої ситуації примушує людину шукати причину тривоги.

Частіше вони проявляються в зовнішніх обставинах. В людині формується страх саме цих конкретних обставин (страх самотності, страх натовпу).

На слідуючому етапі росту “відчуття” тривоги складається враження про неможливість запобігти загрози. Відчуття наступальної загрози, катастрофи викликає підвищену рухому активність, потяг розрядити атмосферу, панічне шукання допомоги.

На останньому етепі дезорганізація поведінки досягає максимума, і можливість цілеспрямованої діяльності практично не можлива.

1.3 Методи купіровання тривоги

Методи купіровання тривоги:

слід аналізувати ситуацію, сконцентруватись на пошуках джерела тривоги;

аналізувати проблему “в глибину”. Часто тривога являється сигналом, а причина може бути в іншій сфері.

Важкі стани пов'язані з поняттям конфлікту і кризи.

Конфлікт - психологічна ситуація, що передбачає наявність у людини досить складного внутрішнього світу і актуалізацією цієї складності вимогами життя.

Якщо при фрустрації перешкодою є зовнішні або внутрішні причини, але такі, що не підлягають обговоренню, то причини, що народжують конфлікт не є самоочевидними, вони не представляють безумовного “табу” і завжди сплетені з умовами проблемної задачі.

Всю різноманітність внутрішніх конфліктів за своєю формальною структурою можна розділити на 4 типи:

Конфлікт типу “бажане - бажане” має місце у випадку, коли необхідно вибрати одну з двох рівнобажаних можливостей;

Конфлікт типу “небажане - небажане” зв'язаний з необхідністю вибору між двома рівно небажаними можливостями;

Конфлікт типу “бажане - небажане” - ситуація, в якій прагнення індивідуума до якої-небудь мети стримує страх чи якийсь інший негативний момент, пов'язаний з реалізацією бажаного.

“Подвійний” конфлікт виникає при одночасному існуванні двох тенденцій. Для нього характерні ситуації, при яких одна з можливих ліній поведінки являє собою бажаний шлях до небажаного результату, а інша - небажаний шлях до бажаного результату. В підсумку обидві лінії можна оцінити або як в однаковій мірі привабливі, або як однаково несприятливі [12, ст.87].

При наявності конфлікту саме свідомість повинна виміряти цінність мотивів, зробити між ними вибір, знайти компромісне рішення. З критичною ситуацією ми маємо справу тоді, коли суб'єктивно неможливо ні вийти з даної конфліктної ситуації, ні знайти прийнятого рішення, в результаті чого свідомість капітулює перед задачей, яку не можливо розв'язати.

Криза - це стан, який народжений проблемою, що постала перед індивідом і від якої він не може відійти і яку не може вирішити у короткий термін і звичним способом (смерть близької людини, зміна зовнішності і т.п.).

Виділяються такі стадії кризи :

первинний ріст напруги, що стимулює звичні способи вирішення проблеми;

подальший ріст напруги в умовах, що ці способи виявляються безрезультатними;

ще більше збільшення напруги, яка потребує мобілізації зовнішніх і внутрішніх резервів;

якщо все виявляється марним, настає стадія, для якої характерне підвищення тривоги і депресії, почуття безпорадності і безнадії, дезорганізація особистості.

Криза може закінчитись на будь-якому етапі, якщо небезпека зникає або знайдеться рішення.

Фрустраційні, конфліктні та кризові ситуації відрізняються тим, яку вони залишають можливість реалізації внутрішньої необхідності життя.

Людське життя є не що інше, як історія постійного переборення важких обставин, і вміщує безліч прикладів того, що людина робить, коли зробити більше вже нічого не можна, коли вона попадає в ситуацію неможливості реалізації своїх потреб, цінностей і т.д.

1.4 Методи регуляції емоційних станів

Емоції поділяються на прості і складні. Прості зумовлені безпосередньою дією подразників, пов'язаних із задоволенням первинних потреб. Це рівень афективної чутливості - задоволення, незадоволення на основі органічних потреб. Звичайно такі емоції створюють емоційний тон відчуттів. Складні емоції пов'язані з усвідомленням життєвого значення об'єктів, це - рівень предметних почуттів, вираження в усвідомлених переживаннях ставлення особистості до світу. Ці емоційні переживання опредметнені. Це радість, викликана чимось певним, гнів щодо когось конкретно. Опредметненість дістає свій найвищий вияв у диференціації предметних почуттів залежно від предметної сфери, до якої вони належать. Ці предметні почуття поділяються на інтелектуальні, естетичні та моральні.

У моральних почуттях втілюється ставлення людини до людини й суспільства. Інтелектуальні почуття - подив, цікавість, допитливість, сумнів - засвідчують взаємопроникнення інтелектуальних і афективних моментів. В естетичних почуттях виявляється не лише спрямованість на предмет, а й проникнення в нього. Це специфічне пізнання, яке являє собою проникнення почуттям у власну сутність предмета, це пізнання специфічної якості предмета - краси. Наступний рівень прояву афективного простору особистості - то світоглядні почуття, що виражають найбільш узагальнене ставлення людини до світу, інших людей, до себе самої. Це почуття трагізму, іронії, сарказму. Кожний з цих рівнів поглинається наступним, і кожний попередній слугує основою для прояву наступного. Форми прояву афективної сфери органічно вплетені в життя особистості [14,ст.76].

Емоції й почуття становлять два види специфічних проявів афективної сфери особистості, пов'язаних з переживанням ставлення її до навколишнього середовища, інших людей, самої себе.

Людина - стражденна істота, але її страждання діяльне. Хоча речі існують незалежно від людини, вони є предметом її потреб. Людина намагається оволодіти ними, привласнити їх. Це намагання пов'язане з функцією спонукання як найважливішого мотиву поведінки.

Ми робимо щось, бо так нам хочеться. Ми прагнемо до задоволення і уникаємо неприємностей. Відома “хитра стратегія щастя” англійського філософа Д. Мілля : “Треба прагнути не до переживання задоволення, а до досягнення таких цілей, які породжують це переживання”. Це положення можна вважати першим моментом можливості керувати афективними проявами.

Кожна людина прагне до щастя, та воно не означає повноти задоволень. Постійне чуттєве зосередження людини на досягненні приємного емоційного стану призводить до патологічних явищ (алкоголізм, наркоманія). Коли людина формує свою мету в емоційних термінах (зловити кайф), вона відволікається від конкретних властивостей предмета (людей чи речей), взаємодія з яким може дати бажане задоволення і до вибору якого вона ставиться дуже прискіпливо. Нерідко людина не знає, яким цей предмет має бути, але добре знає, яким він не повинен бути. Тому нам легше формулювати своє бажання в емоційних термінах, ніж у предметних характеристиках.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7