бесплатно рефераты

бесплатно рефераты

 
 
бесплатно рефераты бесплатно рефераты

Меню

Емоційне самопочуття підлітків в групі однолітків бесплатно рефераты

Емоційність представляє собою великий комплекс властивостей і якостей, що характеризують особливості виникнення, протікання і припинення різноманітних почуттів, афектів і настроїв. У порівнянні з іншими складовими частинами темпераменту цей компонент найбільш складний і володіє розгалуженою власною структурою. Як основні характеристики «емоційності» виділяють вразливість, імпульсивність і емоційну лабільність. Вразливість виражає афективну сприйнятливість суб'єкта, чуйність його до емоційних впливів, здатність його знайти ґрунт для емоційної реакції там, де для інших такого ґрунту не існує. Терміном «імпульсивність» позначається швидкість, з яким емоція стає спонукальною силою вчинків і дій без їхнього попереднього обмірковування і свідомого рішення виконати їх. Під емоційною лабільністю зазвичай розуміється швидкість, з якою припиняється даний емоційний стан або відбувається зміна одного переживання іншим.

Емоційність це стійка інтеґральна властивість особи, яка характеризує знак, модальність та динаміку її емоцій і почуттів. Структура емоційності визначається якісними (знак та модальність домінуючих емоцій) та динамічними (легкість виникнення, сила, інтенсивність, глибина і тривалість емоційного переживання) характеристиками.

Якісні характеристики емоційності представлені емоціями чотирьох модальностей: радості, гніву, страху та журби. Серед основних динамічних параметрів емоційності виділено емоційну збудливість, інтенсивність емоцій, їх тривалість (емоційну лабільність - ригідність), емоційну стійкість. Емоційна збудливість розглядається як виражена готовність людини емоційно реагувати на значущі для неї подразники, інтенсивність емоцій - як глибина емоцій або сила почуттів. Емоційна лабільність характеризується як швидка та достатньо різка зміна емоцій і почуттів, яка проявляється у тому, що людина швидко реагує на зміну ситуацій, обставин і партнерів, вільно «виходить» з одних емоційних станів та «входить» в інші. Емоційна ригідність трактується як своєрідна «в'язкість» емоцій, застрягання особистості на певних емоційних переживаннях. Емоційна стійкість особи визначається за ступенем впливу емоцій на ефективність її діяльності. Емоційність є системоутворюючим фактором, що зумовлює специфіку властивостей особистості. Індивідуальна своєрідність рис особистості та їх якісно-кількісне поєднання, а також індивідуальна варіативність діяльності (в тому числі діяльності спілкування) зумовлені емоційністю.

Вибір методів дослідження зумовлювався, по-перше, потребою комплексного вивчення актуальних (емоції) і стійких (емоційність) емоційних переживань, якісних і динамічних характеристик емоційності; по-друге, прагненням забезпечити достовірність отриманих показників, задля чого результати самооцінки доповнювались та співставлялись з даними експертного оцінювання. Якісні характеристики емоційності вивчаються за допомогою чотирьохмодальнісного тесту-опитувальника Л.А.Рабиновича в модификации Т.Г.Сирицо, який дозволяє провести диференційно-психологічний аналіз вираженості у підлітка емоцій чотирьох модальностей: радості (Р), гніву (Г), страху (С), журби (Ж), спокій (Сп), байдужість (Б).

Найбільш вираженою рисою для осіб з переважаючою модальністю «радість» виступає емоційна стійкість у спілкуванні, яка характеризується здатністю до мобілізації, до керування своїм емоційним станом, до контролю над власною експресією та поведінкою. У представників даного типу емоційна стійкість у спілкуванні поєднується з вмінням захоплювати спілкуванням інших людей, створювати легку, невимушену атмосферу навколо себе. Їх виразність у спілкуванні заразлива за рахунок багатого жестикулювання, міміки, різноманітного інтонаційного репертуару. Вони приязні, здатні до співробітництва, розумних поступків. В цілому вони легко спілкуються, прагнуть до виграшного самоподання, вільні у визначенні лінії своєї поведінки.

Особи з домінуванням емоційної модальності “гнів” характеризуються, в першу чергу, свободою думок та вчинків, вони прагнуть до незалежності від оцінок оточуючих, мало звертають увагу на враження, яке вони справляють на інших людей. Відстоюючи свою позицію, вони часто не приховують свої емоційні переживання, при цьому енергійно жестикулюють, виявляють невитриманість, нетерплячість. Вони схильні до конфліктності і не завжди вміють конструктивно спілкуватися, що періодично спричиняє труднощі у спілкуванні.

Особи, у яких мають перевагу емоції патерну «страх», у спілкуванні переважно характеризуються вираженою покірливістю та поступливістю, вони схильні керуватися думкою оточуючих; та незважаючи на це, їх визначає високий рівень знань про способи та особливості комунікації, при необхідності вони можуть використовувати ці знання в своїх інтересах у спілкуванні. У спілкуванні у них можливі труднощі, вони виявляють деяку скутість.

Представників груп з домінуванням емоційної модальності “печаль” характеризує деяка скупість міміки та жестів, вони в цілому стримані в зовнішній прояві своїх емоційних переживань. При цьому вони демонструють високу компетентність стосовно нюансів спілкування, здатні позиціонувати себе та свої інтереси в поєднанні з підпорядкованістю у взаємодії з іншими людьми, прийняттям норм, меж спілкування.

Що стосується полімодальних типів, тобто тих, в яких домінуючими виступають емоції декількох модальностей: радість, гнів; радість, страх; гнів, страх; гнів, печаль; страх, печаль; гнів, страх, печаль; радість, гнів, страх, то присутність модальності «радість» в полімодальних типах підвищує всі значення показників комунікативної здатності підлітків, в той час як присутність модальності «гнів» їх знижує.

Між показниками емоційності підлітків та індивідуально-психологічними особливостями їх особистості (факторами особисті) існують значущі взаємозв'язки, причому додатні та від'ємні емоційні модальності пов'язані з протилежними полюсами одних і тих самих факторів. Особливо яскраво ця тенденція виявляється відносно показників радості, гумору, з одного боку, та показників гніву і страху, з іншого, а саме: емоції модальностей радість, гумор пов'язані з відсутністю тривожності, а гнів і страх - з поєднанням тривожність; емоції модальностей радість, гумор поєднані з екстраверсією, а печаль і страх з від'ємним полюсом інтроверсії. Характер цих зв'язків пояснюється психологічним змістом показників емоційності.

Представникам групи з домінуванням емоційної модальності «байдужість» властиві кортикальна жвавість, сила „Я”, суворість, жорстокість, практичність, відчуженість, контроль бажань, відсутність тривожності.

Представники групи з домінуванням емоційної модальності „спокій” характеризуються слабкістю «Зверх-Я», імпульсивністю, нерішучістю, слабкістю «Я», довірливістю, тривожністю0.

Представники групи з домінуванням емоційної модальності «гнів» відрізняються слабкістю „Я”, залежністю від групи, суворістю, жорстокістю, тривожністю, афектотімією, екстраверсією, підозрілістю, фрустрованістю.

Представникам групи з домінуванням емоційної модальності „печаль” властиві нерішучість, стурбованість, відчуженість, інтроверсія, схильність до почуття провини, конформність, довірливість.

Представникам групи з домінуванням емоційної модальності „страх” властиві конформність, інтроверсія, імпульсивність, стурбованість, покірливість, консерватизм, практичність, нерішучість.

Представникам групи з домінуванням емоційної модальності „радість” властиві конформність, сміливість, чуттєвість, самовпевненість, залежність від групи, підозрілість.

1.4 Труднощі емоційного розвитку і вікові характеристики емоційних порушень у підлітків

У підлітковому віці виникають проблеми з батькам, головним чином пов'язані з недорозумінням --деякі батьки не встигають за змінами, що стрімко відбуваються з їхніми дітьми. З однієї сторони дитина прив'язана до своїх батьків і чекає від них розуміння, з іншої сторони вона претендує на більшу самостійність у рішенні якихось справ і проблем.

Всі ці причини сприяють емоційним відхиленням і порушенням у підлітків. Період підліткової кризи додає емоційним розладам особливе забарвлення. Різні патологічні симптоми в цьому періоді мають специфічну динаміку, пов'язану з прискоренням і спотворенням протікання психічних процесів. Емоційні порушення також можуть мати атипові риси у вигляді слабкої вираженості, "непомітності", стертості симптомів. Замість пригніченого настрою і скарг на "тугу" виникають сомато-неврологічні симптоми (запаморочення, болі в серці і інших частинах тіла) і відхилення в поведінці.

Важливо також враховувати особливості "підліткової лексики", оскільки діагноз депресивного стану встановлюється у вирішальному ступені завдяки детальній і цілеспрямованій бесіді. У зв'язку з цим необхідно звертати увагу на те, що в структурі емоцій підлітка велику питому вагу відіграють ситуативно-особові моменти, що відображають його індивідуальні особливості, процес формування свого «Я», взаємин з навколишнім світом. Зрозуміло, що специфіка підліткових емоцій утрудняє їх розпізнавання. Тим часом своєчасна діагностика цієї патології може мати істотну профілактичну цінність. Ретроспективний аналіз емоційних розладів у підлітків виявляє ряд їх особливостей. На ранніх етапах, в дитинстві, виникнення афектних симптомів в більшості випадків зовні пов'язане з несприятливою ситуацією: зміною життєвого устрою, конфліктом з близькими родичами, розлукою з ними і т.д. В подальшому вони набувають виразно ендогенних властивостей. Але навіть на першому етапі, в період ситуативної обумовленості, можна констатувати їх ендогенно-фазну природу: ступінь нанесеної образи, ситуація розлуки виявляються несумірно меншими в порівнянні з глибиною і тривалістю депресії.

Виявляють свої особливості і окремі клінічні типи емоційних порушень. Підлітки з тужливо-адинамічною депресією в дитинстві відрізняються боязкістю, некомунікабельністю, сильно прив'язані до матері, стороняться галасливих і рухомих ігор. У ситуації депресивного реагування виявляються ендогенні риси: тривалі, протягом тижнів і місяців реакції на образу супроводжуються тілесними і вегетативними розладами у вигляді шкірного свербіння, "відчуття жару", функціональних розладів шлунково-кишкового тракту. Злісність, як правило, поєднується з відчуттям безвихідності, пригніченості, суму. Характерною ознакою цього типу депресій вже в період підліткової кризи є утруднення в навчанні, зниження здібності до засвоєння матеріалу.

На уроках ці підлітки часто відволікаються, "йдуть у себе". Типовим проявом тужливо-меланхолійної депресії є суїцидальні думки і вчинки, що виникають в стані безвихідності, обтяжливого відчуття незадоволеності життям.

Провідною ланкою астено-адінамічної депресії є описаний Глятцелем (1972) синдром "астенічної юнацької неспроможності", що характеризується несподівано наступаючою нездатністю до навчання, падінням активності. Ці симптоми, які з'являються поволі, Д.С. Озерецковський (1981) об'єднав терміном "шкільна неспроможність". Навіть після того, як астено-адінамічні депресії стають вираженими, знайти їм які-небудь психологічні пояснення важко, оскільки скарги, що пред'являються підлітком, і відчуття, що переживаються ним, не містять, як це часто буває при тужливо-меланхолійній депресії, реактивного компоненту. "Не хочеться нічого робити", "Все байдуже" -- такі типові вислови підлітків в астено-адінамічному стані. Тревожно-фобічний спектр емоційних розладів включає, перш за все, різні страхи (фобії), фабула яких відображає вплив оточуючої підлітка дійсності, зміст прочитаних книг і т.д. Типовими є страхи за життя матері, за власне здоров'я, боязнь заразитися. Тривожні прояви, глибші і протяжніші в часі, ніж страхи, часто мають, як і тужливо-меланхолійна депресія, зв'язок з проблемами взаємин в сім'ї, групі однолітків.

Важливою ознакою, яка вказує на глибину тривоги, є вираженість особової реакції на хворобу. При помірній тривозі у підлітків зберігається психологічно зрозумілий зв'язок з ситуацією, тривожні побоювання супроводжуються комплексом особових переживань і рефлексією: вони прагнуть до зосередження уваги на своїх вчинках, аналізують помилки, які зробили, прагнуть пригадати, коли проявили нестриманість і грубість, за яке їх "чекає покарання". При глибокому ступені тривоги цей особовий компонент, що відображає реакцію на зміну психічного стану, практично відсутній. Афект тривоги, що захоплює глибинні сфери психіки, безпосередньо визначає поведінку підлітків. Іноді відчуття тривоги, яке лежить в основі глибокої патології емоційної сфери, не усвідомлюється підлітком, який не може зрозуміти свого стану і скаржиться на "нез'ясовний внутрішній неспокій", гнітючий, обтяжливий настрій з передчуттям біди, що насувається. Основні компоненти, які складають ядро так званого дисфорічного синдрому, -- тужливий настрій у поєднанні з дратівливістю, злісністю, неприязню (Юсевіч); у підлітків на перший план виступає гнівлива, нестриманість, опозиційність, схильність до руйнівних дій. Вранці вони почувають слабкість, млявість, байдужість. На цьому фоні виникає злість, дратівливість, "все дратує". Свій стан вони описують як пригніченість, говорять, що у них "немає натхнення", "опускаються руки", що їм "нічого не хочеться робити". Це поєднується з нестриманістю, вибуховістю по щонайменшому, найчастіше випадковому приводу. Дратівливість, руйнівні тенденції, властиві дисфорічному стану, можуть бути наслідком пригніченості, яку підліткам важко описати. Вони скаржаться на «незрозуміле бажання», що виникає у них, «внутрішній неспокій», «розпирання в грудях».

Розділ 2. Особливості функціонування малих груп підлітків

Діти підліткового віку зазвичай згуртовуються в малі групи, де здійснюється їх постійне спілкування. Тому, для проблеми емоційного комфорту при спілкуванні з однолітками та психологічної сумісності істотне значення мають закономірності малих груп.

Малою групою називають сукупність людей, об'єднаних у просторі й часі, які спільно вирішують те або інше завдання й мають безпосередні або опосередковані технікою контакти. Вважається, що мала група може включати від 2 до 25 чоловік. Вона може бути створена для виконання якогось одного завдання й існувати лише протягом часу, якого вимагає виконання цього завдання, а може бути постійною.

Мала група має деяку самостійність і більше високу згуртованість в соціальному середовищі. У ній здійснюється контроль членів групи один над одним й можливість за допомогою цього контролю регулювати діяльність групи. Структурна організація малої групи двостороння: вона має свою власну структуру, елементами якої виступають її окремі члени, що перебувають у певних відносинах; і з іншого боку, сама є елементом більшої структури (наприклад, колективу класу). Основний закон дії групи однолітків спільність інтересів, спільність цілей і єдність дій -- якісно нове явище, що істотно відрізняється від інтересів, цілей і дій індивіда.

Малі групи діляться на формальні (офіційні) і неформальні. Склад формальних груп визначається виробничою діяльністю, зручністю організації, керівництва й т.д. Вони підлеглі строгій дисципліні, статус і роль кожного члена зафіксовані в офіційних документах. Їхня структура регламентується посадовими обов'язками кожного члена, діяльність і поводження -- правилами й посадовими інструкціями.

Поряд із цим на основі особистих симпатій, міжособистісних емоційно-психологічних відносин утворюються неформальні групи з кількох людей, між якими існують більше тісні взаємини, ніж з іншими. Виникають такі групи на основі неписаних норм, стихійно, поза впливом керівника, а іноді навіть всупереч йому або внаслідок його помилок. При цьому ділові контакти відступають на другий план і заміняються особистим спілкуванням. Склад їх зазвичай не перевищує восьми - десяти чоловік, а найбільш близькі відносини встановлюються між двома-п'ятьма її учасниками. Строк утворення цих груп коливається від одного-чотирьох місяців і більше, причому він відносно стійкий для кожної людини.

В основі неформальних груп лежать чисто людські відносини між її членами. Ці відносини регулюються неофіційним кодексом правил, які не формулюються вголос і в більшості випадків угадуються лише інтуїтивно. Будуються вони на принципах моральних норм поводження й людської етики, суб'єктивних установок і стереотипів, симпатії й антипатії, вдячності, довіри й т.д. У членів групи виникають спільні переживання конкретних подій, подібні емоційні стани, внутрішньо-колективні звичаї й традиції.

Кожний індивід у малій групі має певний особистий статус і відіграє певну роль. Статус визначається соціальним станом -- лідер або «підлеглий». Термін «роль» у соціальній психології використовують як наукове поняття. Роль людини в малій групі означає якийсь відносно стійкий стереотип поводження, якого він повинен дотримуватися, деякою мірою незалежно від його особистих і ділових якостей. Він повинен поводитися як слід, робити саме те, чого від нього очікують у даній ситуації. В інших членів групи є специфічні соціальні очікування такого поводження, думок і почуттів як відповідно до офіційних правил, так і часом просто неусвідомлюваними. Виконання соціальної ролі оцінюється групою: якщо воно відповідає очікуванням, то схвалюється, підтримується; якщо ні, то застосовуються соціальні санкції -- зовнішня стосовно цього індивіда система примуса до виконання соціальної ролі: емоційне вираження несхвалення, глузування й навіть бойкот.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5