Дослідження дії темпераменту на індивідуальні особливості реакції шахтарів на стресові ситуації

По таблиці «Критичні значення вибіркового коефіцієнта кореляції рангів» для коефіцієнта рангової кореляції Спірмена ми отримали наступні результати:

кількість випробовуваних = 35 чоловік;

р (0,05) = 0,33

р (0,01) = 0,43.

rs = 0,4, тобто

р (0,05) < rs < р (0,01)

Таким чином, ми можемо говорити про те, що отриманий коефіцієнт кореляції статистично значимо, тобто існує зв'язок між типом темпераменту і спрямованістю (стилем поведінки).

В понятті професійна спрямованість можна виділити окремі сторони, що виражають її змістовну і динамічну характеристики. До першої відносять повноту і рівень спрямованості, до другої - її інтенсивність, тривалість і стійкість.

Повнота і рівень спрямованості несе змістовно-особову характеристику професійної спрямованості і значною мірою містить її формально-динамічні особливості. Під повнотою професійної спрямованості розуміється круг (різноманітність) мотивів переваги професії. Виборче відношення до професії частіше за все починається з виникнення приватних мотивів, пов'язаних з окремими сторонами змісту певної діяльності, або процесом тривалості, або з якими-небудь зовнішніми атрибутами професії.

Чим повніше професійна спрямованість, тим більше багатобічне значення має для людини вибір даного виду діяльності, тим різностороннє задоволення, одержуване від реалізації даного наміру.

Таким чином, одна з форм розвитку професійної спрямованості полягає в збагаченні її мотивів: окремого мотиву до більш поширеної системи мотивів. Професійна спрямованість великої групи людей може включати одні і ті ж мотиви та все ж бути різною. Це обумовлено тим, що система мотивів завжди припускає їх певну організацію, структуру. Одні і ті ж мотиви можуть бути різним чином організовані, знаходитися в різних відносинах супідрядності. І, що особливо важливо, різним можуть бути провідні мотиви.

Емоційна стійкість як здатність зберегти оптимальні показники діяльності при впливі емоційних чинників також багато в чому залежить від особливостей самооцінки. Вона тісно пов'язана з тривожністю - властивістю, істотно обумовленим біологічно. Обидва ці якості, що розглядаються іноді як властивості темпераменту частіше - як особові характеристики, професіонально значущі в багатьох видах діяльності, і що відзначається в багатьох видах регулярної професійної діяльності.

Властивість екстра - интроверсії прийнято вважати професіонально важливим, перш за все для групових видів діяльності або професій, пов'язаних із спілкуванням, роботою з людьми. Але ця якість може мати значення і для індивідуальної роботи. Є дані, що интроверсія пов'язана з більш високим рівнем активації кори головного мозку у спокої, тому інтроверти віддають перевагу діяльності, що дозволяє уникати надмірної зовнішньої стимуляції. Екстраверти ж прагнуть такої стимуляції, віддають перевагу діяльності, даючи можливість додаткових рухів, емоційно-мотиваційних залучених. Відомо, що інтроверти більш стійкі до монотонної роботи, краще справляються з роботою, вимагаючої підвищеної пильності, точності. В той же час напружених робочих ситуаціях вони проявляють велику схильність до тривожних реакцій, негативно впливаючи на успішність діяльності. Екстраверти ж менш точні, орієнтуються в напружених робочих ситуаціях. При груповій роботі необхідно враховувати велику навіюваність і конформность экстравертов.

На підставі проведеного дослідження можна сказати про те, що не тільки особові якості грають роль при визначенні спрямованості і стилю поведінки, але і тип темпераменту, який закладений в кожному з нас.

2.3 Специфіка прояву тривожності як індивідуальної властивості особи і як реакція на ситуацію

Проблема психічних станів має величезне значення. Успішна розробка цієї проблеми необхідна тому що психічні стани багато в чому визначають характер діяльності людини. Тривожність як стан у вітчизняній і зарубіжній літературі вивчалася, перш за все, з погляду розвитку навиків саморегуляції у спортсменів (До. Еліксон, У. Морган, Ю.В. Пахомов). Тривожність як стан і як межу, яка виникає в процесі адаптації до середовища і при виконанні різних видів діяльності вивчав Ю Ханін.

В деяких роботах тривожність розглядається як реакція на соціальний вплив при певних індивідуальних психофізичних властивостях (Р. Айзенк, Б. Вяткин, Ч. Спілбергер, Н. Махоні), а так само як стан, який може виникнути вчасно різних психосоматичних захворюваннях (Е Соколів).

Вивчимо і дослідимо вплив рівня тривожності на професійну діяльність.

Предметом даного дослідження є специфіка прояву тривожності як індивідуальної властивості особи і як реакція на ситуацію.

Як гіпотеза ми висуваємо припущення: рівень тривожності робить вплив на задоволеність професійною діяльністю.

Як інструмент дослідження використана методика Ч. Спілбергера, адаптована Ю. Ханіним.

В сучасному уявленні психічні стани є цілісними характеристиками психічної діяльності за певний період часу. Змінявшися, вони супроводжують життя людини в його відносинах з людьми і суспільством. В будь-якому психічному стані можна виділити три загальні вимірювання: мотиваційно-спонукальне, емоційно оцінне і активаційно-енергетичне .

Різні автори дають різні визначення поняття «психічний стан». Деякі з них, наприклад, Джемс, ідентифікує поняття «стан» і «процес», інші зводять поняття «психічний стан» до поняття «стан свідомості», треті так чи інакше зв'язують психічні стани з характеристиками емоційної сфери. В літературі є визначення До. Платонова, А. Лазурського, А. Смирнова і ін.

Якнайповнішим вважається визначення Д. Льовітова, який вважає, що психічний стан - цей самостійний прояв людської психіки, завжди що супроводиться зовнішніми ознаками, що мають скороминущий, динамічний характер, що виражається частіше всього в емоціях, офарблююче усю психічну діяльність людини і пов'язане з пізнавальною діяльністю, з вольовою сферою і особою в цілому .

Психічні стани людини характеризуються цілісністю, рухливістю і відносною стійкістю, взаємозв'язком з психічними процесами і властивостями особи, індивідуальною своєрідністю і типовістю, крайнім різноманіттям, полярністю.

Цілісність психічних станів виявляється в тому, що вони характеризують в певний проміжок часу всю психічну діяльність в цілому, виражають конкретне взаємовідношення всіх компонентів психіки.

Рухливість психічних станів полягає в їх мінливості, в наявності стадій протікання (почало, певна динаміка і кінець).

Психічні стани володіють відносною стійкістю, їх динаміка менш виражена, ніж у психічних процесів (пізнавальних, вольових, емоційних). При цьому психічні процеси, стани і властивості особи найтіснішим чином зв'язані між собою. Психічні стани впливають на психічні процеси, будучи фоном їх протікання. В той же час вони виступають як «будівельний матеріал» для формування якостей особи, перш за все характерологических. Наприклад, стан зосередженості мобілізує процеси уваги, сприйняття, пам'яті, мислення, неодноразово повторюючись, вони можуть стати якістю особи.

Психічні стани відрізняються крайнім різноманіттям і полярністю. Останнє поняття означає, що кожному психічному стану відповідає протилежний стан (впевненість - невпевненість, активність - пасивність, фрустація - толерантність, і т.д.).

Психічні стани людини можна класифікувати по таких підставах:

1) залежно від ролі особи і ситуації виникнення психічних станів - особові і ситуативні;

2) залежно від домінуючих (ведучих) компонентів (якщо такі явно виступають) - інтелектуальні, вольові, емоційні і т.д.;

3) залежно від ступеня глибини - стани (більш менш) глибокі або поверхневі;

4) залежно від часу протікання - короткочасні, затяжні, тривалі;

5) залежно від впливу на особу - позитивні або негативні, стеничні, що підвищують життєдіяльності і астенічні;

6) залежно від ступеня усвідомленості - стани більш менш усвідомлені;

7) залежно від причин, що їх викликають;

8) залежно від ступеня адекватності що викликала їх об'єктивної обстановки.

Можна виділити типові позитивні і негативні психічні стани, властиві більшості людей як в повсякденному житті (щастя, горе і т.д.), так і в професійній діяльності. До останніх, можна віднести психічні стани професійної придатності, свідомість значущості своєї професії, стан радості від успішної роботи, стан незадоволеності роботою.

Для стану професійної зацікавленості характерні: усвідомлення значущості професійної діяльності; прагнення більше дізнатися про неї і активно діяти в її області; концентрація уваги на крузі об'єктів, пов'язаних з даною областю, і при цьому вказані об'єкти починають займати пануюче положення в свідомості фахівця.

Важливе значення для ефективності професійної діяльності має психічний стан готовності до неї в цілому і до окремих її елементів зокрема.

Разом з позитивними станами у людини в процесі його діяльності, спілкування, можуть виникати і негативні (астенічні) психічні стани. Наприклад, нерішучість, як психічний стан може виникнути не тільки за відсутності у людини самостійності, упевненості в собі, але і з причини новизни, неясності, заплутаності тієї або іншої життєвої ситуації. Такі стани приводять до виникнення стану психічної напруженості.

Таким чином, в структуру психічного стану входять певна модальність переживання, конкретні зміни в протіканні психічних процесів (психічної діяльності) в цілому, віддзеркалення особливостей особи і характеру, а також наочної діяльності і соматичного стану. Одним з видів психічної напруженості є стан тривожності.

Тривога - цей стан турботи, що виникає у людини в ситуації, яка представляє для нього певну психічну або психологічну загрозу. Цей стан ще часто називають тривожністю.

За загальноприйнятим визначенням тривожність визначають як відчуття неконкретної, невизначеної загрози, що супроводиться очікуванням неблагополучних змін.

Термін «тривожність» нерідко використовують і для позначення більш широкого круга переживань, що виникають незалежно від конкретної ситуації. Багатогранність і семантична невизначеність понять тривоги і тривожності в психологічних дослідженнях є слідством використовування їх в різних значеннях.

Тривожність - переживання емоційного неблагополуччя, пов'язане з передчуттям небезпеки або невдачі. Будь-яка нестабільність, порушення звичного ходу подій може привести до розвитку тривожності.

На відміну від страху, який породжується конкретними причинами і пов'язаний головним чином із загрозою самому існуванню людини як живої істоти, тривожність звичайно має невизначений характер і виникає при загрозі (нерідко - уявної) людині як особи. Іноді ставиться знак рівності між страхом і тривожністю. В теж час вважають, що тривожність, тривога передують страху, який виникає, коли небезпека вже усвідомлена і конкретизована.

В психології розрізняють тривожність як емоційний стан (ситуативна тривожність) і як стійку межу (особова тривожність).

Ситуативна тривожність визначається Спілбергером як «емоційна реакція» яка характеризується похмурими передчуттями, суб'єктивними відчуттями напруженості, нервозності, турботи і супроводиться активізацією вегетативної нервової системи.

Аналогічно Ю.Л. Ханін розуміє тривогу як емоційний стан або реакцію, для якої характерні наступні ознаки:

- різна інтенсивність (величина ситуативної тривожності може коливатися залежно від безлічі чинників);

- мінливість в часі (емоційний дискомфорт пов'язаний з конкретною ситуацією);

- наявність неприємних переживань напруженості, заклопотаності, турботи, побоювання;

- виражена активація вегетативної нервової системи.

Ситуативна тривожність породжується об'єктивними умовами, що містять вірогідність неуспіху і неблагополуччя. Як правило, в нормі у тривожності є мотив, тобто людина знає, чому він турбується: через майбутній іспит, через неприємності на роботі. В таких умовах тривожність може грати позитивну роль, оскільки сприяє концентрації енергії на досягнення бажаної мети, мобілізації резервів організму і особи для подолання можливих труднощів. Тобто ситуативна тривожність має пристосований характер, якщо не перевершує оптимальний рівень. Байдужість до труднощів і безвідповідальне відношення до поставленої мети при повній відсутності ситуаційної тривожності знижує ефективність діяльності і не дозволяє добитися якнайкращих результатів. Проте і підвищена ситуативна тривожність, при якій збудження і турбота значно перевищують рівень можливих утруднень, знижує результативність діяльності.

Під особовою тривожністю розуміється стійка індивідуальна характеристика, схильність суб'єкта, що відображає, до тривоги і припускаючи наявність у нього тенденції сприймати достатньо широке «віяло» ситуацій як загрожуючих, відповідаючи на кожну з них певною реакцією. Як схильність, особиста тривожність активізується при сприйнятті певних стимулів, розцінюваних людиною, як небезпечні самооцінці самоповазі.

Величина особової тривожності дозволяє прогнозувати вірогідність виникнення станів тривоги в майбутньому. Високотривожні суб'єкти сприйматимуть ситуації з наявністю стресорів як більш загрожуючі і випробовуватимуть більш виражений рівень ситуативної тривожності.

На додаток до цього Ю.Л. Ханін, посилаючись на роботи Мартенса, підрозділяє особову тривожність на загальну і специфічну.

В першому випадку особова тривожність має характер, не пов'язаний з особливостями ситуації. Це означає, що висотривожні суб'єкти в більшості ситуацій випробовуватимуть високий рівень ситуативної тривожності.

В другому випадку тривога виникає лише в певних ситуаціях і пов'язана з особливостями сприйняття специфічних стрессоров. Тому індивіди з високим рівнем особової тривожності випробовують стан тривоги в одних ситуаціях і можуть відчувати себе достатньо спокійно в інших ситуаціях.

Певний рівень тривожності - природна і обов'язкова особливість активної діяльної особи . У кожної людини існує свій оптимальний, або бажаний рівень тривожності. Це так звана корисна тривожність. Оцінка людиною свого стану в цьому відношенні є для нього істотним компонентом самоконтролю і самовиховання.

Якщо раптом людина або оточуючі помічають, що все неначебто більш або менш нормально, а його не покидає відчуття тривоги, або реакція на рядові події надмірна, або тривожність виникає з такого приводу, на який раніше людина не звернула б уваги, то в даному випадку ситуативна тривожність має дезадаптивний характер.

Аналіз літературних джерел, дозволяє виділити зовнішні об'єктивні чинники, сприяючі підвищенню рівня тривожності, пов'язані з трудовою діяльністю, і внутрішні, суб'єктивні - ті індивідуальні особливості особи професіонала, які впливають на процес зростання рівня тривожності.

До об'єктивних чинників виникнення тривожності відносять.

1) Несприятливий соціально-психологічний клімат колективу, який складається під впливом складної системи взаємостосунків і виражається в певному емоційному стані (емоційному настрої) колективу. Часті конфлікти, підвищена напруженість у відносинах з колегами і керівництвом, відсутність підтримки і згуртованості в колективі можуть негативно позначатися на індивідуально-психічних станах його членів, створювати обтяжливі переживання, які закріплюючись можуть служити чинником, сприяючі підвищенню рівня тривожності;

2) Перевантаження. Є люди, які краще всього працюють в стані постійної напруги, проте для більшості людей, ситуація жорсткого тимчасового пресингу є стресовою. Така ситуація може бути пов'язаний з поганою організацією праці (коли організаційні процедури віднімають левову частину робочого часу), недоліком персоналу (коли одна людина вимушена суміщати обов'язки декількох співробітників), а так само і самим характером діяльності, в якій періодично трапляються «аврали» (наприклад, у бізнесменів, міліціонерів, медиків, вимушених боротися з кризовими ситуаціями). Причинами перевантажень можуть бути також нереально високі особисті домагання або вимоги начальства.

3) Низький соціальний статус. Для більшості людей робота складає найзначущішу частину життя. І якщо суспільство недооцінює цю роботу як малозначну і негідну високої винагороди, це принижує гідність людини. У працівників, одержуючи низьку заробітну платню, виникає стрес в результаті утиску їх домагань. Вони випробовують депресію і відчуття безнадійності. Часто це відчуття усугубляє відношенням керівників, які постійно контролюють своїх підлеглих, не довіряючи їх сумлінності і компетентності. Відчуття недооціненності і дріб'язковий контроль руйнують в людині прагнення до професійного зростання, примушує сумніватися в своїх здібностях.

4) Наднормові і незручні години роботи. Людський організм, добові ритми якого визначаються природними чинниками, не пристосований для того, щоб працювати вночі. Порушення добового ритму (наприклад, нічні зміни) викликають психологічний і фізіологічний стрес. Крім порушень добових ритмів, наднормові години роботи спричиняють за собою додаткові незручності. У людини не залишається часу, яким він міг би розпоряджатися на свій розсуд, оскільки у будь-який момент його можуть викликати для наднормової роботи. Людина знаходиться тривалий час в стані тривоги очікування.

5) Непотрібні ритуали і процедури. Багато службовців скаржаться на велику кількість паперової роботи. Оформлення численних документів часто викликають негативні емоції у лікарів, вчителів, викладачів вузів і науковців, чия основна діяльність носить абсолютно іншій « не паперовий характер». Часто роздратування виникає через дуже велику кількість засідань, обговорень і ділових зустрічей, особливо якщо вони погано підготовлені. У учасників таких зустрічей виникає відчуття, що час витрачений даремно.

6) Невизначеність. Дуже небагато людей відчувають себе упевнено в ситуації невизначеності. Невизначеність на робочому місці може виникати через часті зміни в політиці установи, коли співробітники до ладу не знають, що відбувається, і не можуть планувати свою діяльність. Найгірша форма невизначеності - це коли людина не знає, чи вдасться йому утриматися на робочому місці. Ті керівники, які думають, що їх службовці працюватимуть краще, якщо перед ними постійно маячить перспектива звільнення, глибоко помиляються. Таке положення приводить тільки до підвищення рівня тривожності співробітників.

7) Одноманітність. Коли ситуація дуже стабільна, це теж може викликати тривожність, що виявляється в апатичності. Людина час від часу потребує нових враженнях, щоб зберегти зібраність і творчий потенціал. Наприклад, у службовців, що виконують адміністративні обов'язки, часто виникає відчуття монотонності. Вранці вони випробовують майже панічний стан при думці про те, що всі події майбутнього дня можна передбачити до хвилини. Самі по собі ці події не є стресовими або неприємними, проте їх передбаченість досягає такого ступеня, що викликає сильні негативні емоції.

8) Безпорадність. Сильну тривожність може викликати не тільки необхідність ухвалювати рішення в складній обстановці, але і протилежна ситуація, коли людина усвідомлює свою нездатність вплинути на події, що відбуваються, і вимушений упокорюватися з чужим рішенням як з неминучістю.

Таким чином, ситуативна або реактивна тривожність як стан характеризується суб'єктивними переживаннями, емоціями: напругою, турботою, заклопотаністю, нервозністю. Цей стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і може бути різним по інтенсивності і динамічності в часі. Ситуативна тривожність породжується об'єктивними умовами, що містять вірогідність неуспіху і неблагополуччя (зокрема, в ситуації оцінки здібностей і досягнень особи).

В більш пізніх роботах Спілбергер і його колеги доповнили розуміння оцінної тривожності як ситуаційно-специфічної форми особової тривожності. Вони запропонували розглядати оцінну тривожність в рамках динамічного процесу. Розуміння тривоги як процесу є теорією, в якій основний акцент робиться на фундаментальних компонентах процесу тривоги (стрес, загроза, стан і властивості тривоги). Оскільки тривога - це психобіологічна освіта, то повинні бути включені як фізіологічні, так і феноменологічні, суб'єктивно оцінювані індикатори (частота серцевих скорочень, температура поверхні тіла, параметри дихання).

Конкретизація глобального терміну «тривожність» дозволяє виділити три аспекти: його фізіологічний, інтроспективний, поведінковий.

Випробовуючі підвищену тривожність прагнуть використовувати найбезпечніші способи прояву своєї тривоги і ворожості; вони не схильні також досліджувати невідомі і незнайомі ситуації.

О.Г. Мельниченко (1979) показала, що для таких людей характерна емоційна неврівноваженість (чинник по Кеттеллу), боязкість (чинник Н), невпевненість в собі (чинник Q) і взвинченность, напруженість (фрустированність - чинник QIV). У них більш високий і менш стабільний рівень домагань. З боку біохімічних показників їх особливістю виступає більш високий фоновий рівень лактати в крові.

За даними Р.Л. Астахова, тривожність пов'язана з показниками шизотимії, покірності, заклопотаності, страху.

Всі ці особові особливості мають природну основу, якій служать типологічні особливості прояву властивостей нервової системи. В.Д. Небиліцин припустив, що люди із слабою нервовою системою більш схильні до тривожності, ніж володіючі сильною нервовою системою. Це було підтверджено поряд досліджень. Виявлено, що люди з високим ступенем тривожності частіше мають слабу нервову систему, отже і високу активацію у спокої, яка обумовлена перш за все збудливим впливом на кору головного мозку. Ю.А. Катигиним і його співавторами було встановлено, що людям з підвищеною тривожністю частіше властива інертність нервових процесів і переважання гальмування.

Таким чином, для осіб з низьким нейротизмом, більш, ніж людям з високим нейротизмом, характерні сильна нервова система, рухливість нервових процесів і переважання збудження по «зовнішньому балансу». За наслідками Е.П. Ільїна, у осіб, що володіють високим рівнем тривожності, сильніше виражений мотив досягнення.

Ученими були зроблені спроби виявити роль наследуємості тривожності як риси особи. Р. Кэттелл і И. Шейер показали, що вплив середовища виявляється набагато сильніше, і що один лише чинник Н, що входить до складу тривожності, істотно залежить від спадковості. Проте є і інші дані, що свідчать про вплив генетичного чинника в прояві тривожності. Найбільший нейротизм і тривожність показали чоловіки і жінки-лівші, що пояснюється умовами життя випробовуваних в світі праворуких.

Таким чином, як суб'єктивні чинники дослідники виділяють:

1) високий рівень нейротизма як показник емоційної нестійкості індивіда, емоційної лабільності, неврівноваженості нервово-психічних процесів, що виявляється в підвищеній збудливості, реактивності і високому ступені откличності, низькому порозі переживання дистресу і переважанні негативно забарвлених емоційних станів;

2) низький рівень сформованості індивідуальної системи усвідомленої саморегуляції емоцій і поведінки.

Прояви тривожності можуть носити соматичний і поведінковий характер. Соматичні прояви торкаються змін у внутрішніх органах, системах організму: прискорене серцебиття, нерівне дихання, тремтіння кінцівок, скутість рухів. Може підвищуватися артеріальний тиск, виникати розлади шлунку.

На поведінковому рівні прояву підвищеної тривожності ще більш різноманітні і непередбачені. Вони можуть коливатися від повної апатії і безініціативності до демонстративної агресії. Часто це відбувається при заниженій самооцінці. Занижена самооцінка в більшості випадків властива людям з особовою тривожністю і педантичними типами акцентуації характеру. В результаті виникає знижений фон настрою, закріплюється комплекс неповноцінності. Стійка надмірно низька самооцінка спричиняє за собою надмірну залежність від інших, несамостійність, спотворене сприйняття оточуючих.

Несвідомо маскуючи свою тривожність, людина провокує негативне до себе відношення, що ускладнює і без того важкий внутрішній стан.

Один з більш частих проявів тривожності - апатія і млявість. Конфлікт між суперечливими прагненнями вирішується за рахунок відмови від будь-яких прагнень. Апатія часто є слідством безуспішності інших механізмів подолати тривожність. Маска апатії ще більш брехлива, ніж маска агресії. Демонстративна інертність, відсутність живих емоційних реакцій заважають розпізнати тривогу і внутрішні суперечності, які привели до розвитку стану тривожності.

Експериментальне вивчення впливу тривоги на ефективність діяльності дає однозначні результати. Дані свідчать про те, що тривога сприяє успішній діяльності у відносно простих для людини ситуаціях, а перешкоджає в складних.

Тривожність як сигнал небезпеки привертає увагу до можливих труднощів, дозволяє мобілізувати сили і тим самим досягти якнайкращих результатів. Тому оптимальний рівень тривожності розглядається як необхідний для ефективного пристосування до реальності (адаптивна реальність). Повна відсутність тривоги перешкоджає нормальній адаптації і заважає продуктивній діяльності. Надмірно високий рівень тривожності розглядається як дезадаптивна реакція, що виявляється в загальній дезорганізації поведінки і діяльності.

Як показали Кеттелл і І. Шейер, високий рівень тривожності знижує успішність професійної діяльності. Підвищена особова тривожність негативно впливає на музикантів, спортсменів і інші види діяльності. Крім того, подібні люди менш стійкі до монотонної роботи, ніж особи з низькою тривожністю. Проте і низька тривожність може обумовлювати погану ефективність діяльності. Все залежить, по видимому, від виду роботи, якої людина займається.

Тривожність впливає і на стиль діяльності. Н.А. Буксеєв показав, що висока тривожність частіше зустрічається у людей з м'яким (ліберальним) стилем діяльності, ніж у жорстких (автократичних). Помічено, що люди з високою особовою тривожністю володіють більш низкою самооцінкою і авторитарним стилем основної діяльності, уникають соціальних контактів.

В протилежність ним люди з низьким нейротизмом упевнені в собі і прагнуть активного спілкування з людьми. На думку Е.П. Ільіна, є підстави припускати, що тривожність грає роль в природному відборі для деяких видів діяльності.

Організація дослідження

Більшість з відомих методів вимірювання тривожності дозволяє оцінити або тільки особову, або стан тривожності, або більш специфічні реакції. Єдиною методикою, що дозволяє диференційований виміряти тривожність і як особова властивість, і як стан є методика, запропонована Ч.Д. Спілбергом. На російській мові його шкала була адаптована Ю.Л.Ханіним.

В даній роботі нами використана методика Ч. Спілбергера, адаптована Ханіним. Методика представляє з себе двох опитувальників: Шкала ситуативної тривожності (СТ) і Шкала особистої тривожності (ОТ).

Шкала ситуативної тривожності включає 20 питань, на які досліджуваний повинен відповісти: Ні, це не так, Майже так, Вірно, Цілком вірно.

Шкала особистої тривожності також складається з 20 питань, на які випробовуваному необхідно відповісти: Ніколи, Майже ніколи, Часто, Майже завжди.

Визначення показників ситуативної і особової тривожності проводиться за допомогою ключа.

Для вивчення рівня особової і ситуативної тривожності і виявлення зв'язку рівня тривожності з успішністю професійної діяльності нами була сформована група з 10 чоловік методом вільної вибірки з осіб різного віку від 19 до 50 років. 60% учасників складали жінки і 40% - чоловіки.

До складу групи входили люди різних професій, як розумової, так і фізичної праці.

З кожним учасником перед проведенням опиту був проведений інструктаж по роботі з опитувальниками.

Після проведення тестування, кожному учаснику дослідження задавалося питання, наскільки він вважає себе успішним в професійній діяльності. Всі результати тестування систематизовані в таблицю 2.10.

Результати дослідження

Аналіз Таблиці 2.11 показав, що рівень особової тривожності серед випробовуваних розподілився таким чином:

- низький - 3 людини (30%);

- середній - 4 людини (40%);

- високий - 3 людини (30%).

Рівень реактивної (ситуативної) тривожності в 90% випадків був дещо вище за рівень особової тривожності і розподілився таким чином:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14