бесплатно рефераты

бесплатно рефераты

 
 
бесплатно рефераты бесплатно рефераты

Меню

Дослідження дії темпераменту на індивідуальні особливості реакції шахтарів на стресові ситуації бесплатно рефераты

Після травматичних стресових ситуацій у потерпілих нерідко виникають стани «депресії» і «тривоги». Дані терміни часто використовують не тільки в медичній психологічній літературі, але і в повсякденній мові. Ці поняття настільки багатоманітні, що дозволяють описувати будь-яке відчуття внутрішнього дискомфорту. В одних випадках депресія набуває форму меланхолії - важкого психічного розладу, що приводить до повної втрати працездатності, інших - до короткочасного погіршення настрою. Описуючи свій стан, хворі можуть скаржитися на відчуття тривоги (або турботи, нервозності) і одночасно - на пригнічений настрій (або відчуття туги і смутку). Нерідко у потерпілих наголошуються змішані симптоми, тобто депресивно-тривожні розлади. Тривожно-депресивні розлади, що виникають після надзвичайних ситуацій, у тому числі аварій в шахтах, наголошуються у 10 - 15% потерпілих. Потерпілі не можуть позбутися нав'язливі спогадах про психотравмуючу подію, необґрунтовано побоюються за своє життя, у них спостерігаються нічні кошмари, галюцинації, порушення настрою у вигляді тривожної і депресивної симптоматики. Разом з тим у них завжди вдається виявити очевидні провокуючі чинники, в даному випадку аварії в шахтах, загроза життя. У момент травмуючої події вони не втрачають свідомості.

Результатом надзвичайних ситуацій можуть бути панічні розлади, які виявляються повторним виникненням нападів з вираженим страхом або дискомфортом. Ці прояви поєднуються з вираженим серцебиттям, пітливістю, ознобом, тремором, відчуттям браку повітря, задишкою, болем або дискомфортом в лівій половині грудної клітки, нудотою, слабкістю, парестезіями, відчуттям жару або холоду, страхом збожеволіти. Напади тривають близько 10 хвилин. Напади виявляються полісистемними вегетативними симптомами, емоційно-афектними розладами і пароксизмальністтю [14]. Потерпілий нерідко фіксує фобічний симптом і асимілює його щодо своєї життєвої глобальної психотравматичної ситуації, нерідко з'являються відомі феномени «вторинного виграшу» і «втечі в хворобу», розвивається невротичний сценарій, все більш що заважає здібності працювати. У ряді випадків формується пасивно-залежна особа з високою частотою тривожності. У даних осіб також наголошуються страхи, проте вони не є домінантними в клінічній картині.

При фобічних симптомах, які з'явилися в слідство травматичного стресу, людина виявляє елементи високої схильності до травматичних ситуацій, у нього виникає недостатній контроль над майбутнім, відчуття того, що він не може гарантувати собі навіть незначні успіхи в майбутньому, алекситимія, незадоволеність власним життям [46].

Віддаленими наслідками аварій є і дисоціативні розлади. За даними зарубіжних авторів дисоціація є одним з основних патогенетических механізмів розвитку наслідків стресових розладів. Прихильники цієї точки зору рахують всі психічні наслідки травматичного стресу дисоціативними по своїй природі і пропонують віднести ПТСР до групи дисоциативних розладів. Ця точка зору не є загальноприйнятою, проте до теперішнього часу має своїх прихильників. На думку Н.В. Тарабриной [31] дисоціація є одним з основних, але не єдиний патогенетичний механізм ПТСР.

Основним проявом дисоціації, що виникає після аварії, є порушення інтегрованих в нормі функцій свідомості або моторної поведінки, усвідомлення автентичності свого его [66].

Розглядаючи феномени, які за традицією, що склалася, відносять до дисоциативних, слід звернути увагу на дисоціацію і абсорбцію [63]. Абсорбція є станом, при якому суб'єкт зливається із зовнішнім об'єктом, виникає стан, «повне поглинання, що нагадує, оточуючим, випробовуваним суб'єктом», що насолоджується [57].

В контексті дисоціації розглядається і стан особливої неуважності, при якій людина знаходиться в стані мрійливості або марень на уяві. Цей стан нагадує дорожній транс. При характеристиці неуважності мають на увазі тимчасову глобальну неувагу. Дисоціація виявляється і у вигляді явищ деперсоналізації. При цьому мається на увазі концепція Фромма про дисоціацію між спостерігаючим і переживаючим его.

Дисоціація може приводити і до змін ідентичності, транзиторної роз'єднаності єдності «Я», при якій у зв'язку з коротким проміжком роз'єднаності роздвоєність особи наголошується без вираженого збитку.

Нерідким клінічним проявом дисоциативнх розладів є амнезія. При цьому під амнезією звичайно мається на увазі флюктуация прив'язаних до певного часу переживань. Даний стан може бути при стані глибоко засмученої свідомості, тимчасово не здібного до обхвату цілісного змісту і відповідно до запам'ятовування. Зміст може і бути присутній в пам'яті при тимчасовій втраті його відтворення. Відтворення цього змісту стає можливим лише під дією гіпнозу.

Клінічна динаміка психопатологічних наслідків надзвичайних ситуацій знаходить свій конкретний вираз в приватних клінічних картинах психічних і психосоматичних розладів у різних контингентів учасників даних ситуацій. До достатньо поширених проявів психологічних порушень, що виникли після надзвичайної ситуації, є феномен настороженості, що виявляється постійною готовністю до віддзеркалення загрози нападу, підвищеним рівнем пильнування і концентрацією уваги на щонайменших градієнтах фізичних параметрів навколишнього середовища. При дослідженні осіб, що володіють феноменом настороженості, за допомогою 8-колірного варіанту тесту М. Люшера виявилося, що усереднений профіль тесту у обстежених значно перевищує стандарт популяції по другій і третій шкалах методики, що свідчить про виражену регресію тривоги на рівень афектів метафоричного подиву і алекситимичної психалгиї, що відображає «неспрацьовування» патогенного Егозахисту шляхом персоніфікованої проекції відчуття загрози [24, 25]. Авторами описується також феномен корпоративної вини. Цей феномен входить в структуру синдрому Егозахисту (в рамках теорії фрустрациї Розенцвейга). На думку ряду авторів він характерний для осіб, що є непрямими винуватцями технологічних аварій. Ці реакції можуть бути різноспрямованими (экстра-, інтро- і імпунитивними), проте переважають реакції на самодокорі, що корелює з клінічною картиною, що нагадує феномен «вини вижив».

На думку ряду авторів в результаті гострої реакції на стрес або посттравматичного стресового розладу виникають реакції дезадаптації [59]. При цьому найважливішим інтегруючим показником дезадаптації виступає тип цілісної поведінкової стратегії потерпілого, його внутрішньої картини хвороби, вираженої в розумінні нового типу стану як специфічної форми життя. Серед різноманітності таких форм поведінки слід виділяти три основні узагальнені типи: астено-дефензивний (переважно адаптований); латентно-дефензивний (дезадаптація з интрапсихичною спрямованістю); аутолитически-дезинтегративний (дезадаптація з интерпсихической спрямованістю).

Астено-дефензівний тип виявляється в адекватній самооцінці або в тенденції до її ігнорування. В різних сферах свого життя, у важких або в конфліктних ситуаціях вони проявляють такі мобілізуючі форми захисти і співволодіння, як активне включення в роботу, перспективну плановану дію, збереження активності при невдачах.

Латентно-дефензівний тип визначається тривожною, депресивною, іпохондричною переробкою особою свого сприйняття захворювання і життя, в основі якій лежить капітуляція перед хворобою і її наслідками. В структурі внутрішньої картини хвороби переважає орієнтація на «виграш від хвороби».

При іпохондричному варіанті наголошується прагнення зберегти відношення до себе як до важко і невиліковно хворій людині. Для цього використовуються різні форми самообмеження, драматизується значення кожного симптому, песимістично оцінюються очікувані результати лікування. У таких хворих переважують ригідні пасивні форми психологічного захисту: «витіснення», «раціоналізація», «відхід в хворобу», «регресія». Виражене зниження соціально-трудової адаптації звичайно не є джерелом переживання, втрачається внутрішня потреба в боротьбі з хворобою, наголошується соматизація клінічної картини «соматогенна концепція» хвороби. Іноді цьому сприяє органічний «грунт», що виявляється у вигляді підвищеної вегетативної реактивності, унаслідок алкоголізації, астенизирующих соматичних захворювань, черепно-мозкової травми. Цій категорії хворих властиві невміння словесно формулювати емоційно-психологічні елементи своїх переживань, а також виражати явища психічного дискомфорту скаргами соматичного характеру.

При істеричних розладах переважаючим механізмом соматизациї клінічної картини є конверсія, обуславливающая трансформацію психологічних конфліктів у функціональні сомато-неврологічні прояви. Істерична конверсія забезпечує значущість «Я-телесного» унаслідок підвищеної мотивації до визнання оточуючими їх ролі важко хворої людини, звичним «соматичним способом» дозвіл афектної напруги.

При неврастенічних розладах механізми соматизациї переважно виявляються психовегетативними синдромами, основу яких часто складає не символічний спосіб виразу психологичного конфлікту, а рефлекторно-зафіксований механізм розрядки афектної напруги, викликаної цим конфліктом.

В нашій країні основою для детального вивчення наслідків психічних травм з'явилася загроза радіаційної поразки.

Хворобливі особові зміни виникають при будь-якому попаданні людини в екстремальні ситуації, особливо різко змінюється особове і соціальне функціонування в ситуаціях, що загрожують життю індивідуума, у тому числі під час аварії в шахтах. Це може виявлятися у вигляді трансформації, частіше негативній, особових особливостей (ціннісно-смислової сфери, індивідуально-типологічних рис, механізмів психологічного захисту, копинг-стратегії і т.д.), порушень поведінки і формування різних психічних розладів (депресивних, тривожних, панічних, посттравматичних стресових розладів).

Як видно з висловленого, вивченню психологічних порушень у осіб, що перенесли стрес в результаті аварій, присвячений ряд наукових робіт. Проте вивчені наслідки більшою мірою є підсумком воєн, крахів, землетрусів. Наслідки аварій на виробництві в основному торкаються чорнобильської катастрофи. Разом з тим ця трагедія має особливості, оскільки до патології її учасників привели не тільки психологічні, але і органічні, пов'язані з радіацією, чинники. До теперішнього часу немає достатньо повних, вивчених на обширному матеріалі даних про патологічні психологічні реакції, що виникли у шахтарів після виробничих аварій.

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ДІЇ ТЕМПЕРАМЕНТУ НА ІНДИВІДУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕАКЦІЇ ШАХТАРІВ НА СТРЕСОВІ СИТУАЦІЇ

Основу для розробки дійсно наукової теорії темпераменту створило навчання І.П. Павлова про типологічні властивості нервової системи, з якими він зв'язав чотири типи темпераменту.

Властивості нервової системи є природженими індивідуальними особливостями людини, які прямо або побічно роблять вплив абсолютно на всі компоненти психічної організації людини, його поведінку і діяльність. Встановлено, що властивості нервової системи виявляються в завдатках і розвитку здібностей, потребах, мотивах і мотиваційних установках, темпераменті і схильності до конкретних психічних станів, переносимості інтелектуальних і фізичних навантажень, індивідуальному стилі і успішності виконання діяльності.

Павлов виділив три основні властивості нервової системи: силу, врівноваженість і рухливість збудливого і гальмівного процесів. З ряду можливих поєднань цих властивостей Павлов виділив чотири, за його даними, основні, типові комбінації у вигляді чотирьох типів вищої нервової діяльності.

Їх прояви в поведінці Павлов поставив в прямий зв'язок з античною класифікацією темпераменту. Сильний, урівноважений, рухомий тип нервової системи розглядався їм як відповідний темперамент сангвініка; сильний, урівноважений, інертний - темперамент флегматика; сильний, неврівноважений - темперамент холерика; слабий - темперамент меланхоліка. Проте навіть при масовому підході достатньо рідко можна знайти або підібрати яскравих представників із заданими комбінаціями властивостей нервової системи, переважна більшість людей при масовому обстеженні буде віднесена до так званих варіацій основних типів нервової системи.

Сила нервової системи розглядається як здатність кліток великих півкуль зберігати працездатність. В цій властивості виділялися дві сторони:

а) "працездатність у вузькому значенні", тобто здатність тривало витримувати концентроване збудження, не знаходячи позамежного гальмування

б) здатність позамежного гальмування у відповідь на дію одиничного, але для даних умов надмірно сильного подразника

Для слабих нервових систем характерні більший початковий ефект, більш швидке наближення до межі і більш раннє досягнення межі даної функції, тоді як сильні нервові системи характеризуються, навпаки, меншим ефектом при мінімальних значеннях стимулу, більш повільним наближенням до межі функції і більш пізнім досягненням цієї межі. Вказані відмінності можна пояснити, тільки допущенням, що слаба нервова система володіє більш низьким абсолютним порогом, через що стимуляція, падаюча на неї, має більший фізіологічний ефект, ніж та ж по фізичній інтенсивності стимуляція, що приймається сильною нервовою системою.

Врівноваженість нервових процесів - рівновага процесів збудження і гальмування. Відношення сили обох процесів вирішує, чи є даний індивід урівноваженим або неврівноваженим, коли сила одного процесу перевершує силу іншого.

Рухливість - швидкість перебудови реакцій з одного сигнального значення подразника на протилежний. В роботах павловської школи при визначенні рухливості виділялися дві сторони цієї властивості: швидкість виникнення, протікання і припинення нервового процесу - одна сторона; швидкість переходу від збудження до гальмування і назад - інша сторона. Крім того, деякі дослідники виділяють ще і третю сторону цієї властивості - швидкість утворення позитивних і гальмівних умовних зв'язків.

Теплов вважав, що здатність швидко реагувати на зміни в навколишньому середовищі, якому визначається рухливість, має складну природу і тому в різних дослідженнях виступають різні прояви цієї властивості. Всі вони виходять безпосередньо з трьох сторін рухливості, виділених раніше, і всі вони неодмінно характеризуються швидкістю: "можна сказати, що під рухливістю в широкому значенні цього терміну розуміють всі характеристики роботи нервової системи, залежні від чинника часу, всі ті форми цієї роботи, до яких застосовна характеристика швидкості".

Динамічність - швидкість утворення умовного рефлексу. Вона визначається швидкістю реагування на зовнішній подразник, який в процесі утворення умовного рефлексу стає сигналом сприятливої (позитивної - що викликає збудження) або несприятливої (негативної - вимагаючої уникнення і гальмування) ситуації. Динамічність - це один з основних чинників швидкості процесу навчання і пов'язаний з успішністю і швидкістю формування адекватних реакцій. Саме дією цього чинника визначається швидкість первинного пристосування організму до впливу виниклих умов ще задовго до того, як з'явиться необхідність тривалої підтримки реакцій на рівні норми (сила нервової системи) або зміни образу дій на протилежний (рухливість нервових процесів).

ХОЛЕРИК - характеризується високим рівнем психічної активності, енергійністю дій, різкістю, стрімкістю, силою рухів, їх швидким темпом, поривчастим. Він схилений до різких змін настрою, запальний, нетерплячий, схильний емоційним зривам, іноді агресивний. Недостатня емоційна і рухова врівноваженість холерика може виливатися за відсутності належного виховання в нестриманість, запальність, нездатність до самоконтролю при емоціогенних обставинах.

САНГВІНІК - характеризується високою психічною активністю, працездатністю, стрімкістю і жвавістю рухів, різноманітністю і багатством міміки, швидкою мовою. Вони прагнуть частої зміни вражень, легко і швидко озиваються на оточуючі події, товариські. Емоції - переважно позитивні - швидко виникають і швидко зміняються. Порівняно легко і швидко переживає невдачу. За несприятливих умов і негативних виховних впливів рухливість може вилитися у відсутність зосередженості, невиправдану поспішність вчинків, поверхневість.

ФЛЕГМАТИК - цей тип темпераменту характеризується низьким рівнем психічної активності, повільністю, невиразністю міміки. Він нелегко перемикається з одного виду діяльності на іншій і важко пристосовується до нової обстановки. У флегматика переважає спокійний рівний настрій. Відчуття і настрої звичайно відрізняються постійністю. У разі невдалих виховних впливів у нього може розвинутися млявість, бідність емоцій, схильність до виконання одноманітних дій.

МЕЛАНХОЛІК - характеризується низьким рівнем психічної активності, сповільненістю рухів, стриманістю міміки і мови, швидкою стомлюваністю. Його відрізняють висока емоційна чутливість до що відбуваються з ним подій, звичайно що супроводиться підвищеною тривожністю, глибина і стійкість емоцій при слабому їх зовнішньому прояві, причому переважають негативні емоції. При недоліку відповідних виховних дій у меланхоліка може розвинутися підвищена емоційна ранима, замкнутість, відчуженість, боязнь нових ситуацій, людей і різного роду випробувань.

Приведені дані показують, що залежно від умов формування особи кожний тип темпераменту може характеризуватися комплексом як позитивних, так і негативних психологічних рис: «кращих» або «гірших». Тільки позитивних, або тільки негативних темпераментів не існує.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14