Дослідження дії темпераменту на індивідуальні особливості реакції шахтарів на стресові ситуації

Про залежність успішності діяльності в умовах психічного стресу від особових особливостей індивідуума говорять, наприклад, дані про зв'язок погіршення діяльності під впливом стресу і схильності до тривоги (З. Льовандер, 1970; А. Русен, 1970), схильності до депресивних тенденцій (М. Франкенхойзер, 1970), надмірної мотивації (Т. Стокфельт, 1970), завищення рівня домагань особи (Я. Рейковській, 1966) і т.д.

Поза сумнівом, в комплексі причин, що обумовлюють вплив психічного стресу на ефективність діяльності, індивідуально-психологічні особливості особи індивідуума грають далеко не останню роль.

Факти свідчать про те, що в умовах стресу властивості нервової системи і темпераменту людини роблять як позитивний, так і негативний вплив на динаміку його діяльності і її загальну результативність.

Дані про різний вплив стресової ситуації на поведінку і діяльність людей з різними типологічними властивостями нервової системи вперше були отримані в лабораторії Б.М. Теплова - В.Д. Небиліцина з Д.М. Гуревичем і його співробітниками при дослідженні операторів енергосистем в умовах аварій. Були знайдені не залежні від досвіду і кваліфікації чергового оператора індивідуальні відмінності в поведінці при ліквідації справжніх і тренувальних аварій. Виникло припущення, що відмінності в поведінці пов'язані з відмінностями в силі нервової системи. Ділові характеристики 26 чергових інженерів були зіставлені з результатами лабораторних випробувань сили їх нервової системи. Виявилося, що ті випробовувані, які були кваліфіковані як що не «справляються», володіють вираженою слабкістю нервової системи.

В.Д. Небиліцин, розглядаючи проблему надійності праці оператора в світлі вчення про типи вищої нервової діяльності (1964), висунув гіпотезу про зв'язок між деякими характеристиками робочих якостей оператора і основними властивостями його нервової системи. Серед цих якостей він виділив основні: довготривалу витривалість, в основі якій лежить сила нервової системи; витривалість до екстреної напруги і перенапруження, яка повинна бути зв'язаний або з силою нервової системи по відношенню до збудження, або з врівноваженістю нервових процесів; перешкодостійкість до дії чинників середовища (температура, тиск, вогкість, шуми, прискорення, гіпоксія і т.д.), яке також прямо залежить від сили нервової системи; реакція на непередбачені подразники - функція врівноваженості нервових процесів збудження і гальмування. Перемикається, на думку В.Д. Небиліцина, пов'язана з рухливістю нервових процесів.

Отже, слабкість нервової системи з боку збудження і висока тривожність - це ті чинники, які обумовлюють зниження ефективності діяльності і дезорганізацію поведінки в умовах психічного стресу.

Останніми роками в області психології праці, в інженерній психології сталі говорити про емоційну стійкість як властивості особи, яка забезпечує високоефективну діяльність і цілеспрямовану поведінку людини в умовах стресу. Причому немає однозначного розуміння природи цієї емоційної стійкості. Якщо одні розуміють її достатньо просто і однозначно «як здатність долати стан зайвого емоційного збудження при виконанні складної рухової діяльності» (В.Л. Маріщук, 1964); інші - дещо ширше, розуміючи під цією властивістю «з одного боку, несприйнятливість до эмоціогених чинників, що надають негативну дію на психічний стан індивідуума, а з другого боку, здатність контролювати, стримувати і управляти виникаючими емоціями, забезпечуючи тим самим успішне виконання необхідних дій» (Е.А. Мілерян, 1966), то треті (наприклад, П.Б. Зільберман, 1974) вважають, «що під емоційною стійкістю слід розуміти інтегральну властивість особи, що характеризується такою взаємодією емоційних, вольових, інтелектуальних і мотиваційних компонентів психічної діяльності індивідуума, яка забезпечує оптимальне успішне досягнення мети діяльності в складній емотивованій обстановці».

Загальним у всіх цих підходах є те, що, на думку дослідників, висока або сильна емоційна стійкість визначає високу або підвищену продуктивність діяльності в умовах стресу, низька або слаба емоційна стійкість - погіршення і зниження її. Більшість авторів зв'язує високу емоційну стійкість з великої силою нервової системи, її врівноваженістю.

Прийнято вважати, що ситуація стресу має емоційно негативний характер. В.С. Мерлин (1964), Н.С. Уткина (1968), А.А. Коротаев (1968) і інші знайшли, що пониження функціонального рівня діяльності і стресові реакції в поведінці осіб із слабою нервовою системою виникають і тоді, коли завдання пов'язано з позитивними емоціями (експериментатор позитивно оцінює роботу випробовуваного, звучить приємна музика). Отже, у людей із слабою нервовою системою за певних умов стан стресу виникає і розвивається під впливом позитивного емоційного подразника.

Дані, отримані співробітниками лабораторії В.З. Мерліна, дозволили вже не так однозначно розглядати залежність поведінки і продуктивності діяльності людини в умовах психічного стресу від типологічних особливостей нервової системи. Поза сумнівом, вплив стресу залежить не тільки від сили - слабкості нервової системи, її врівноваженості або ступеня тривожності, але і від особливостей особи, наприклад, її відносин, активності мотивації.

Отже, аналіз поняття психічного стресу показує, що стрес розглядається, як правило, вузько, односторонньо. Більшість учених розуміє його як стан, що виникає або у важкій, або в загрожуючій, або в якійсь інший емоційно негативної ситуації.

Загальним для всіх видів психічного стресу, на думку більшості дослідників, є їх обумовленість діями негативного емоційного подразника. Лише деякі учені вважають, що стан стресу може виникати при дії позитивних емоційних подразників.

Багато дослідників або ототожнюють стрес з іншими негативними емоційними реакціями (тривога, фрустрація, дискомфорт, агресія, конфлікт, психічний зрив), або позначають поняттям стресу крайній ступінь стану психічної напруженості.

Майже всі учені вважають, що психологічний стрес негативно впливає на поведінку і діяльність людини. Лише останнім часом з'явилися припущення про позитивний вплив стресу і тепер залежно від характеру впливу на організм стрес розділяють на дистрес (діючий негативно) і евстрес (діючий позитивно).

Встановлено, що одна і та ж напружена ситуація викликає у різних людей залежно від їх індивідуальних особливостей різний ступінь стресу. В цій області досліджень помітні відмінності в позиціях вітчизняних і зарубіжних психологів.

Зарубіжні дослідники, пояснюючи індивідуальні відмінності в прояві стресу і його впливі на людину, в основному спираються на теорію стресу Г. Сельє і пов'язують ці відмінності з особливостями ендокринної системи. Проте останні роботи ряду вітчизняних учених показують, що природу даного явища неможливо вивести з механізмів тільки ендокринної регуляції, відмінних відсталістю і інертністю. Найтонше пристосування організму до дій середовища забезпечує нервова система. Тому різний вплив однієї і тієї ж стресової ситуації на діяльність різних людей істотно залежить від властивостей загального типу нервової системи (зокрема від сили нервової системи щодо збудження) і деяких особливостей темпераменту (тривожності, емоційної збудливості, імпульсної).

1.2. Стресостійкість організму залежно від темпераменту

Особливості реакції на ситуації у різних людей індивідуальні. До зовнішніх чинників, що визначають індивідуальну стресостійкість людини, відносять умови життя, спосіб життя, живлення. Внутрішні чинники стресостійкість - це спадковість, попередні хвороби, індивідуально-психологічні якості (властивості нервової системи, конституція, темперамент). Багато в чому наша стресостійкість визначається темпераментом. В сучасній психології цим терміном позначають особливості психіки людини. Темперамент є біологічним фундаментом нашої особи, заснований на властивостях нервової системи людини і пов'язаний з будовою тіла (конституцією), обміном речовин в організмі. Саме темперамент багато в чому визначає потенційну стресостійкість організму.

Традиційно виділяють чотири основні типи темпераменту: холерик, сангвінік, флегматик і меланхолік.

Холерик. Холеричний темперамент відноситься до сильного, неврівноваженого типу нервової системи. Це легко збудливі, емоційно активні люди, стрімко виконуючі професійні функції. Холерики мають порівняно високу чутливість до стресу, вони практично миттєво відчувають зміни зовнішніх умов і свого власного стану. Проте за рахунок того, що за допомогою виражених емоційних «спалахів» вони швидко позбавляються від негативного стану, холерики його не накопичують і здатні тривалий період працювати в умовах напруги.

Флегматик. Представники флегматичного темпераменту володіють сильним, урівноваженим типом нервової системи. Активність флегматика в зовнішній діяльності понижена, але витривалість, працездатність достатньо великі. Люди цього типу можуть наполегливо і тривало трудитися в умовах професійного стресу, але здатні накопичувати негативний стан, а проявляють його рідко, але дуже різко: «бунтом» проти керівництва, несподіваним рішенням змінити місце роботи і т.д.

Сангвінік. Мабуть, самий стресостійкість тип темпераменту, оскільки володіє сильним, урівноваженим, рухомим типом нервової системи. Природний оптимізм дозволяє долати негативні стани, а високий життєвий тонус і поверхневість емоційних переживань - протистояти діям емоційного і інформаційного видів стресу.

Меланхолік. А ось емоційно «крихкі меланхоліки» мають низьку стресостійкість. Такі люди - представники слабого типу нервової системи, тому фізично і емоційно менш витривалі. Меланхоліки наділяють здібністю до співпереживання, умінням спостерігати, їх емоційні переживання глибокі і тривалі. В умовах стресу вони помітно знижують працездатність, випробовують дискомфорт, погіршення загального самопочуття. Те, що реакція на стрес і форми його протікання залежать у тому числі (але не тільки!) від типу темпераменту - очевидно.

Оскільки кожна діяльність пред'являє до психіки людини і її динамічних особливостей певні вимоги, немає темпераментів, ідеально придатних для всіх видів діяльності. Можна сказати, що люди холеричного темпераменту більш придатні для активної ризикованої діяльності («воїни»), сангвініки - для організаторської діяльності («політики»), меланхоліки - для творчої діяльності в науці і мистецтві («мислителі»), флегматики - для планомірної і плідної діяльності («творці»). Для деяких видів діяльності, професій протипоказані певні властивості людини, наприклад, для діяльності льотчика-винищувача протипоказана повільність, інертність, слабкість нервової системи. Отже, флегматики і меланхоліки психологічно мало придатні для подібної діяльності.

Роль темпераменту в праці і навчанні полягає в тому, що від нього залежить вплив на діяльність різних психічних станів, що викликаються неприємною обстановкою, емоцисгеними чинниками, педагогічними діями. Від темпераменту залежить вплив різних чинників, що визначають рівень нервово-психічної напруги (наприклад, оцінка діяльності, очікування контролю діяльності, прискорення темпу роботи, дисциплінарні дії і т. п.)

Існують чотири шляхи пристосування темпераменту до вимог діяльності.

Перший шлях - професійний відбір, одна із задач якого - не допустити до даної діяльності осіб, які не володіють необхідними властивостями темпераменту. Даний спосіб можливий тільки при відборі кандидатів на професії, пред'являючи підвищені вимоги до властивостей особи.

Другий шлях пристосування темпераменту до діяльності полягає в індивідуалізації що пред'являються до людини вимог, умов і способів роботи (індивідуальний підхід).

Третій шлях полягає в подоланні негативного впливу темпераменту за допомогою формування позитивного відношення до діяльності і відповідних мотивів.

Четвертий, основний і самий універсальний шлях пристосування темпераменту до вимог діяльності - формування її індивідуального стилю. Під індивідуальним стилем діяльності розуміють таку індивідуальну систему прийомів і способів дії, яка характерна для даної людини і доцільна для досягнення успішних результатів діяльності.

Темперамент накладає відбиток на способи поведінки і спілкування. Наприклад, сангвінік майже завжди ініціатор в спілкуванні, він відчуває себе в компанії незнайомих людей невимушено, нова, незвичайна ситуація його тільки порушує, а меланхоліка, навпаки, лякає, збентежує, він втрачається в новій ситуації, серед нових людей. Флегматик насилу сходиться з новими людьми, свої відчуття проявляє мало і довго не помічає, що хтось шукає мотиву познайомитися з ним. Він схильний любовні відносини починати з дружби і врешті-решт закохується, але без блискавичних метаморфоз, оскільки у нього сповільнений ритм відчуттів, а стійкість відчуттів робить його однолюбом. У холериків, сангвініків, навпаки, любов виникає частіше з вибуху, з першого погляду, але не така стійка.

Продуктивність роботи людини тісно пов'язана з особливостями його темпераменту. Так, особлива рухливість сангвініка може принести додатковий ефект, якщо робота вимагає від нього частого переходу від одного роду занять до іншого, оперативності в ухваленні рішень, а одноманітність, регламентована діяльності, навпаки, приводить його до швидкого стомлення. Флегматики і меланхоліки, навпаки, в умовах строгої регламентації і монотонної праці знаходять велику продуктивність і опірність стомленню, ніж холерики і сангвініки.

В поведінковому спілкуванні можна і потрібно передбачати особливості реакції осіб з різним типом темпераменту і адекватно на них реагувати.

Підкреслимо, темперамент визначає лише динамічні, але не змістовні характеристики поведінки. На основі одного і того ж темпераменту можлива і «велика», і соціально-нікчемна особа.

Цікаво, що благополучні сімейні пари із стійкими відносинами відрізняються протилежними темпераментами: збудливий холерик і спокійний флегматик, сумний меланхолік і життєрадісний сангвінік як би доповнюють один одного, потрібен один одному. В дружніх відносинах часто бувають люди одного темпераменту, окрім холериків (два холерики часто сваряться через взаємну нестриманість).

З'ясувалося також, що самими універсальними партнерами є флегматики, оскільки їх влаштовує будь-який темперамент, окрім власного (пари флегматиків виявилися вельми неблагополучними за даними багатьох авторів).

І.П. Павлов виділив ще три «чисто людських типу» вищої нервової діяльності: розумовий, художній, середній. Представники розумового типу (переважає активність другої сигнальної системи лівої півкулі мозку) вельми розсудливі, схильні до детального аналізу життєвих явищ, до відвернутого абстрактно-логічного мислення. Відчуття їх відрізняються помірністю, стриманістю і звичайно прориваються назовні, лише пройшовши через фільтр розуму. Люди цього типу звичайно цікавляться математикою, філософією, їм подобається наукова діяльність.

У людей художнього типу (переважає активність першої сигнальної системи правої півкулі мозку) мислення образне, на нього накладає відбиток велика емоційність, яскравість уяви, безпосередність і жвавість сприйняття дійсності. Їх цікавить перш за все мистецтво, театр, поезія, музика, письменницька і художня творчість. Вони прагнуть широкого круга спілкування, це типові лірики, а людей розумового типу вони скептично розцінюють як «сухарів». Більшість людей (до 80%) відноситься до «золотої середини», середнього типу. В їх характері трохи переважає раціональний або емоційний початок, і це залежить від виховання з найранішого дитинства, від життєвих обставин. Виявлятися це починає до 12-16 років: одні підлітки велику частину часу віддають літературі, музиці, мистецтву, інші - шахам, фізиці, математиці.

Зі всіх властивостей темпераменту, мені б хотілося загострити увагу на тривожності.

У американських авторів можна знайти зіставлення деяких індивідуальних психічних особливостей із швидкістю утворення позитивних і умовних гальмівних рефлексів. Сюди відносяться дослідження тривожності, або турботи. Тривожність діагностувалося за допомогою дуже різноманітних наборів випробувань чаші всього за допомогою так званої Тейлоровськой шкали "відкритої тривожності", яка побудована по типу опитувальника. Склад психологічних компонентів тривожності не можна вважати цілком визначеним і встановленим. Найстійкіші і постійні компоненти цього комплексу: стан емоційної напруги (stress), переживання особистої загрози, підвищена чутливість до невдач і помилок, віднесення невдач і помилок, за рахунок властивостей своєї особи, заклопотаність, саме недовірливість, незадоволеність собою (Sarasch, I960). Весь цей симптокомплекс володіє однією з основних відмітних ознак темпераменту: від нього залежить динаміка діяльності. Але виявляється він лише в ситуації небезпеки і залежить від мотивів і відносин особи.

Тривожність спостерігається також при незадоволенні мотивів і у всякому психологічному конфлікті типу фрустрації. Стан тривожності не є іманентною властивістю, властивому певному темпераменту. Воно з'являється лише при певних порушеннях в системі мотивів і відносин особи. Недолік досліджень по Тейлоровської шкали "відкритої тривожності" в тому, що індивідуальні психічні особливості в них встановлювалися в більшості випадків на основі опитувальника. В опитувальнику указуються ті зовнішні ознаки, на основі яких можна судити про психічні особливості, що входять в комплекс тривожності. Діагноз проводився на основі бесіди з випробовуваними і безпосереднього спостереження за їх поведінкою. Цей метод діагнозу вельми ненадійний. У всіх цих роботах американських авторів, як і в більш ранніх роботах Іванова-Смоленського, симптомокомплекс психічних особливостей зіставлявся не із загальним типом нервової системи або окремими його властивостями, а з індивідуальними особливостями утворення позитивних умовних рефлексів. При такому способі зіставлення неможливо сказати, від якого саме загального типу нервової системи або окремої властивості залежить даний симптомокомплекс властивостей темпераменту. У випробовуваних з високим ступенем тривожності сила гальмування менше ніж сила збудження. Також з'ясувалася залежність тривожності від сили нервових процесів, 9 учнів із слабим процесом збудження при виконанні контрольної роботи в тому випадку, якщо від її результатів залежить різке погіршення четвертної відмітки, розподіл уваги погіршується в порівнянні з виконанням цієї роботи в спокійній ситуації. Тим часом у учнів з сильним процесом збудження при виконанні такої роботи, розподіл уваги не погіршується, а навпаки поліпшується в порівнянні з роботою в спокійній ситуації. Таким чином, цей симптомокомплекс володіє і іншими відмітними ознаками темпераменту: він залежить від загального типу нервової системи і має стійкий і постійний характер; виявляється в різні періоди життя і в різних ситуаціях.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14