Аналіз особливості емоційного компоненту Я-концепції співзалежності батьків

Аналіз особливості емоційного компоненту Я-концепції співзалежності батьків

1. Теоретичний аналіз особливості емоційного компоненту Я-концепції співзалежності батьків

1.1 Поняття Я-концепції в дослідженнях вітчизняних науковців

Звертаючись до теоретичного аналізу проблеми суті і феномена «Я-концепції» як наукової категорії, слід зазначити, що багато аспектів є об'єктами міждисциплінарних напрямів: медико-біологічних, психолого-педагогічних, мистецтвознавчих і суспільних наук. Складність і багатоаспектність проблеми Я-концепції множинність підходів до розуміння її суті, природи, структури, а також до методів її вивчення.

У науці існують різні підходи до вивчення Я-концепції: функціональний, когнітивний, гуманістичний, вітчизняній психології та інші. Таке різноманіття підходів, з одного боку, дозволяє з'ясувати різні її компоненти, а з іншою, утрудняє визначення конкретного змісту даного поняття.

Як наукове поняття, «Я-концепція» увійшло до ужитку порівняно недавно, але це не означає, що реальність цього психічного утворення особи раніше не вивчалася. Історичний аспект аналізу проблеми дозволив встановити, що дослідження Я-концепції беруть свій початок у філософських працях (Р. Гегель, Р. Декарт, І.А. Ільін, І. Кант, А. Камю, А.Ф. Лосев, B.C. Солов'їв, І.Г. Фіхте, Д. Юм і ін.).

Істотно підкреслити, що в науковій літературі, як вітчизняній, так і зарубіжній, немає єдиного трактування поняття «Я-концепція». До цих пір не вироблено цілісного, пояснювального і описового терміну, адекватно того, що розкриває науковий вміст самого феномена Я-концепція в різних галузях наукового знання. При цьому, феномен Я-концепції зазвичай виражається в таких генетично споріднених нею термінах як «самосвідомість», «самопізнання», «самооцінка», «образ Я», «ідентичність». Хоча всі вони взаємозв'язані, їх співвідношення і значущість в різних наукових підходах неоднакові.

У сучасних вітчизняних дослідженнях проблеми Я-концепції наголошується, що «різні теоретичні конструкції і методологічні підходи до вивчення Я-концепції не співвідносяться один з одним, оскільки учені, відправляючись в своїх дослідженнях від різних цілей і завдань, приходять до суперечливих поглядів на дану категорію, її структурні і змістовні складові». Зіставлення поглядів різних наукових шкіл дозволило нам синтезувати зарубіжні і вітчизняні дослідження і виявити сутнісний зв'язок між ними. На підставі цього можна сказати, що в психології вивчалося:

1) зміст «образу Я» - категорії, в яких індивід усвідомлює свої особливості, наявність або відсутність у себе тих або інших рис (Б.Г. Ананьєв, Р. Берні, B.C. Мерлін, А.Г. Спіркін і ін.);

2) структурні компоненти «Я-концепції», куди входять: «Я-реальне», «Я-ідеальне» і тому подібне;

3) походження «Я-концепції», яке розглядається як результат спілкування дитини з дорослим;

4) регулятивна функція «Я-концепції», яка була виявлена.

При цьому можна відзначити, що як вітчизняні, так і зарубіжні дослідники рахують стан вирішення проблеми в цілому незадовільним (Л.С. Виготський, А.Н. Леонтьев, А.Г. Спіркін, Р. Уайлі і ін.). Наприклад, А.Н. Леонтьев, що характеризував проблему як проблему «високого життєвого значення, що вінчає психологію особи», розцінював в цілому як «невирішену, таку, що вислизає від науково-психологічного аналізу». Це думка, на наш погляд, актуально і в сучасних дослідженнях.

Що стосується вітчизняної науки, те вивчення проблеми Я - концепції склалося на рубежі XIX і XX століть і пов'язано з аналізом свідомості і самосвідомості. Вже тоді росіяни учені А.І. Галич, Д.А. Дріль, С.С. Корсаків, І.А. Сикорський розглядали проблему усвідомлення особою себе в нерозривній єдності суб'єкта і об'єкту, вважаючи, що усвідомлення людиною свого найближчого середовища і усвідомленням ним самого себе здійснюється в один і той же час, тобто людина відразу виступає і як «Я», і як «не - Я».

Очевидно, що обговорення вітчизняних концепцій, пов'язаних з самосвідомістю особи, неможливе без звернення до робіт класиків психологічної думки, таких як Б.Г. Ананьєв, С.Л. Рубінштейн, В.Н. Мясшцев, Б.Ф. Лом, Л.І. Божовіч, Л.С. Виготський, І.С. Кон. Істотно підкреслити, що основним методологічним принципом, що визначає дослідження самосвідомості особи у вітчизняній психології, є концепція Б.Г. Ананьєва про комплексний, цілісний підхід до особи, якої ми дотримуємося. Цілісний підхід до вивчення особи простежується філософсько-теоретичних роботах С.Л. Рубінштейна, Л.І. Анциферової. При цьому в методологічних дослідженнях Б.Ф. Ломова про системний підхід до особи центральним напрямом є уявлення про розвиток особи як про багаторівневий, багатошаровий, багатоаспектний процес.

Працями В.М. Бехтерева, А.Ф. Лазурського, В.Н. Мясищева закладені концептуальні основи теорії діяльності мозку і теорії відносин, теорії розвитку особи. Для нас цінність ідей В.Н. Мясищева в тому, що достатня опрацьованість теорії відносин дозволяє досліджувати «Я-концепцію» особи студента в контексті реальних життєвих відносин суб'єкта, «соціальних ситуацій його розвитку», за якими коштують мотиви і потреби.

Зокрема, Мясищев В.Н. виділяє у відносинах «емоційну», «оцінну» і «конативну» (поведінкову) сторони. У його трактуванні, емоційний компонент сприяє формуванню емоційного відношення особи до об'єктів середовища, людям і самому собі. Оцінний компонент сприяє сприйняттю і оцінці (усвідомленню, розумінню, поясненню) об'єктів середовища, людей і самого себе. Поведінковий (конативний) компонент сприяє здійсненню вибору стратегій і тактик поведінки особи по відношенню до значущих (цінним) для неї об'єктів середовища, людям і самому собі.

Представлені вище компоненти послужили основою для розгляду структури Я-концепції багатьом дослідникам. Так, образ «Я» по І.С. Кону, - це соціальна установка, відношення особи до себе, що включає три взаємозв'язані компоненти: пізнавальний, емоційний, поведінковий. На думку В.Б. Ольшанського, «Я-концепція є організованою когнітивною структурою, що витягує з власних переживань свого власного Я». Більшість вітчизняних дослідників (В.М. Бехтерєв, Ю.Н. Кулюткин, В.В. Столін, Г.С. Сухобська і ін.) віддають перевагу терміну «самосвідомість», підкреслюючи надзвичайну складність структури «Я».

У роботі В.П. Коломієць «Становлення індивідуальності» (1993) розглядається процес формування «Я». У ній він відзначає, що процес усвідомлення людиною свого власного «Я» є взаємозв'язок, з одного боку соціокультурних умов існування індивіда, з іншої - активний процес пізнавального (когнітивного), емоційного, вольового осмислення, як навколишній дійсності, так і свого власного «Я». Для цього дослідника характерні наступні теоретичні міркування, що представляють цінність для наший роботи: «Осмислення себе відрізняється від осмислення дійсності тим, що якщо дійсність реально існує, то власне «Я» при всій об'єктивності його існування знаходиться завжди у стадії становлення і не має завершеного результату. Тому збагнення власного «Я» і є процес його формування».

Про несвідому сторону формування «Я» особи говорить Л.С. Виготський.

1.2 Психологічна структура Я-концепції

Я-концепція складається з взаємозв'язаних підструктур або щодо стійких «Я-образів» («актуальне Я», «реальне Я», «ідеальне Я» і тому подібне). Я-образи є актуально усвідомлюваними частинами Я-концепції, її різних підструктур (стійких Я - образів). Вони входять до складу «потоку психіки» (зокрема, «потоку свідомості») і нерідко, залежно від швидкості зміни зовнішніх ситуацій, швидко змінюють один одного. Ситуативні або оперативні Я-образи складають наступний шар структури особи. Психічні якості і властивості особи складають завершуючий шар структури. Автором описані підструктури самосвідомості.

Тілесний Я-образ особи є базисом, на якому розгортається подальший розвиток Я-концепції. У структуру сьогодення (актуального) Я включають те, якою людина здається собі насправді в даний момент. Це система приписуваних собі якостей, відносно стійкий Я-образ. Це актуальне Я грає величезну роль в життєдіяльності людини: мотивує активність; детермінує вибір найближчих цілей і рівень домагань, визначає особливості його спілкування з людьми і так далі.

Динамічне Я є тим типом особи, яким індивід поставив перед собою мету стати. Динамічне Я міняється залежно від досягнення успіхів або невдач особи. Центральне місце в структурі динамічного Я займають: домагання особи; її ідентифікація; представлення бажаних статусів і ролей.

Фантастичне Я - це уявлення про те, якою б хотіла стати людина, якби все було можливо. З досягненням зрілості структура фантастичного Я поступово згущується.

Ідеальне Я включає уявлення людини про той тип особи, яким він повинен був би стати, виходячи із засвоєних моральних норм, ідентифікацій і зразків. Ідеальне Я стає метою людини, до якої він прагне.

Майбутнє або можливе Я - уявлення індивіда про те, яким він може стати. До свого майбутнього Я людина до певної міри йде мимоволі, крім свого бажання і ідеального Я.

Що ідеалізується Я - це той образ, яким людині приємно бачити себе зараз, яким йому приємно виглядати зараз. Ці образи є ситуативними образами Я - концепції. Важлива роль у формуванні що ідеалізується Я належить механізмам самоатрибуції і интроекции.

Що представляється Я - це такі образи і маски»… які індивід виставляє напоказ, щоб приховати за ними якісь негативні або хворобливі риси, слабкості свого реального Я».

Це ситуативні Я-образи, захисно-адаптивні підструктури самосвідомості.

Фальшиве Я - це спотворене актуальне Я. Механізмами цього образу Я є самообман, дискредитація і витіснення.

У дослідженнях А.Б. Орлова самосвідомість визначається особливостями самоприйняття. В процесі персоніфікації приймаються не тільки персональні, але і тіньові сторони особи. Особа усвідомлює дві різні психологічні інстанції: особа немає суть, суть немає особа. Орлів ототожнює персоніфіковану особу з «лицем», з «повноцінно функціонуючою особою».

1.3 Складові психологічної самоорганізації людини у сфері самосвідомості

Краще всього представити Я-концепцію у вигляді ієрархічної структури. На її вершині розташовується глобальна Я-концепція, що включає всілякі грані індивідуальної самосвідомості. Це - «потік свідомості», про яку писав Джемс, або відчуття власної спадкоємності і неповторності. Проте але слід забувати про умовність такого розрізнення, яке, по суті, є лише зручною семантичною моделлю. У реальному психічному житті елементи ці настільки зляться, що утворюють єдине, практично нерозривне ціле. Я як объект існує лише в процесах і є змістом цих процесів постільки, оскільки людина може усвідомлювати самого себе. Розділяти результат і процес мислення рефлексії ми можемо тільки в понятійному плані; у психологічному плані вони існують злито. Так само образ Я і самооцінка піддаються лише умовному концептуальному розрізненню, оскільки в психологічному плані вони нерозривно взаємозв'язані. Образ і оцінка свого Я привертають індивіда до певної поведінки; тому глобальну Я-концепцію ми можемо розглядати як сукупність установок індивіда, направлених на самого себе. Проте ці установки можуть мати різні ракурси і модальності.

Більшість авторів при вивченні Я-концепції враховують ці модальні відмінності. Нерідко підкреслюється, що думки, дії, жести інших людей, що відносяться до індивіда, виступають для нього як основне джерело даних про саме собі. Як ми побачимо надалі, розглядаючи генезис Я-концепції у індивіда, реальне Я і соціальне Я повинні бути, узгоджені за змістом. З іншого боку, між змістом реального Я і змістом ідеального Я можуть спостерігатися істотні розбіжності, які піддаються об'єктивному вимірюванню.

1.3.1 Самооцінка

Самооцінка, елемент самосвідомості, що характеризується емоційно насиченими оцінками самого себе як особи, власних здібностей, етичних якостей і вчинків; важливий регулятор поведінки. Самооцінка визначає взаємини людини з тими, що оточують, її критичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач. Тим самим самооцінка впливає на ефективність діяльності людини і розвиток його особи. Самооцінка тісно пов'язана з рівнем домагань, цілей, які людина перед собою ставить. Адекватна самооцінка дозволяє людині правильно співвідносити свої сили із завданнями різної трудності і з вимогами тих, що оточують. Неадекватна (завищена або занижена) самооцінка деформує внутрішній світ особи, спотворює її мотиваційна і емоційно-вольова сфери і тим самим перешкоджає гармонійному розвитку.

Самооцінка складається, по-перше, під впливом тих оцінок, які дають людині інші люди. Людина схильна оцінювати себе так, як, на його думку, він оцінюється оточуючими. Зневага до такого роду «зовнішньої» оцінки рідко буває щирою, людина так чи інакше її враховує. По-друге, самооцінка формується в результаті зіставлення образу реального «Я» (якою людина бачить сама себе) з образом ідеального «Я» (якою людина бажає себе бачити). Високий ступінь збігу між цими утвореннями відповідає гармонійному душевному складу особи. Самооцінка залежить також від того, якою мірою людина відчуває себе таким, що належить до значущої для нього соціальної групи.

У формуванні самооцінка на ранніх ступенях розвитку дитини велику роль грають оцінки тих, що оточують, оскільки на аналіз власної діяльності вона ще не здатний. Покладе, оцінки з боку дорослих є важливою умовою збереження дитиною емоційного благополуччя. Надалі, у міру накопичення досвіду все більше значення в поведінці починає набувати оцінка результатів власної діяльності. Стійка самооцінка, що постійно формується, певною мірою звільняється від оцінок тих, що оточують, стає самостійним регулятором поведінки дитини. Іноді виникає розбіжність між самооцінкою і оцінками з боку тих, що оточують. Якщо ці оцінки вищі за самооцінку, то розбіжність між ними може стати чинником, стимулюючим розвиток особи, коли людина прагне досягти рівня оцінки тих, що оточують.

1.3.2 Самоповага

У психології самоповага або самооцінка є суб'єктивною оцінкою людиною себе як внутрішньо позитивного або негативного до якогось ступеня.

Разом з самоповагою існують дві пов'язані з ним протилежності негативного сенсу: недооцінка себе, свого роду, звільнення себе від необхідності самореалізації, яка підміняється ухильністю і виверткістю з метою отримання визнання і підтвердження цього визнання, здобутого без реальних зусиль плідної діяльності.

Самоповага і визнання себе іншими - це два різних, багато в чому протилежних відчуття себе. Чим спокійніше і впевненіше за чоловік поважає себе самого, тим менше він потребує визнання іншими людьми. І навпаки: чим сильніше за чоловік жадає визнання, чим відчайдушніше хвалиться своїми досягненнями, своїм майном або зв'язками, тим більше убогою стає його самоповага.

1.3.3 Уявлення про себе

Майже всі люди хочуть думати про себе добре, тому що позитивна думка про себе приносить віру в те, що ми успішні - тобто можемо досягати своїх цілей. По-друге, відношення до самих собі показує, наскільки добре йдуть справи в наший соціальному життю.

Небагато з нас можуть з повним правом заявити, що вони ніколи не піддаються бажанню розглядати себе з позитивного боку, думати про себе з схваленням. Більшість людей повідомляють про те, що вони володіють високою самоповагою, оптимістично бачать свої перспективи на майбутнє і що у них більше сприятливих характеристик і здібностей, чим у середньої людини. Простіше кажучи, майже всі люди хочуть думати про себе добре.

Ми хочемо бачити себе в позитивному світлі принаймні по двох причинах. По-перше, позитивна думка про себе приносить віру в те, що ми успішні - тобто можемо досягати своїх цілей, - і ця віра допомагає нам акумулювати енергію, необхідну для того, щоб цих цілей досягти. З цієї точки зору позитивний погляд на себе веде нас до успіху. Таким чином, якщо ви знайдете спосіб підвищити свою думку про себе, то це поліпшить в якійсь мірі вашу здатність справлятися з важливими завданнями. По-друге, відношення до самих собі показує, наскільки добре йдуть справи в наший соціальному життю. Не дуже висока думка про себе часто говорить нам про те, що ми повинні переглянути і виправити свої відносини з іншими людьми. В результаті, коли ми знаходимо спосіб поліпшити свою самоповагу, це повинно також знижувати нашу тривогу з приводу соціальних взаємин.

Це не означає, що люди хочуть сліпо вводити самих себе в оману. Звичайно, вважати, що все йде чудово, коли насправді все огидно, було б абсолютно неадаптивним способом поведінки. Проте декілька слабкіша форма такого самообману може допомогти нам працювати, добиваючись своїх цілей і в той же час полегшити звичайні в повсякденному житті дрібні засмучення. У цій публікації ми розглянемо деякі когнітивні стратегії, які люди використовують для того, щоб поліпшити або захистити свій образ Я (self-image), а потім розглянемо характеристики особи і ситуації, що примушують людей застосовувати такі стратегії.

Страницы: 1, 2