Засоби стимулювання навчальної активності молодших школярів

Засоби стимулювання навчальної активності молодших школярів

Харківський обласний науково-методичний інститут безперервної освіти

Факультет підвищення кваліфікації

Кафедра методики дошкільної та початкової освіти (секція методики виховання та розвитку особистості)

Курсова робота:

ЗАСОБИ СТИМУЛЮВАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ АКТИВНОСТI МОЛОДИХ ШКОЛЯРiВ

Харків

Зміст

Вступ

Розділ 1. Емоційне стимулювання навчально-пізнавальних потреб школярів

1.1                   Мотиви пізнавальної діяльності школярів

1.2 Організаційний етап

1.3 Когнітивний та заключний етапи

Розділ 2. Дидактичні ігри як засіб стимулювання пізнавальної активності школярів

Висновок

Список використаної літератури

Додаток 1

Додаток 2

ВСТУП

Потреба сучасного суспільства в гармонійному розвитку особи пред'являє нові вимоги до системи освіти. Сучасні умови характеризуються гуманізацією освітнього процесу, зверненням до особи дитяти, розвитку кращих його якостей. Реалізація цього завдання об'єктивно вимагає якісно нового підходу до навчання і виховання дітей. Навчання має бути таким, що розвиває, збагачувати дитяти знаннями і способами розумової діяльності, формувати здібності. Перед теоретиками і практиками поставлено завдання- вдосконалення учення школярів як провідного виду їх діяльності, дидактичних засобів в цілях підвищення активності дітей в учбовому процесі.

Рівень теоретичних досліджень в області стимулювання досить високий. Тим часом мало знайдеться факторів, порівнянних зі стимулюванням по ефективності свого впливу на продуктивність педагогічного процесу. Місце стимулювання в першій трійці найбільш впливових причин говорить саме за себе.

Потреби, мотиви, стимули – поняття досить важливі для педагогіки. Стимули спираються на потреби, і мотиви невіддільні від них. Свідоме подоланням протистоячих спонук - це дуже важкий процес, з яким не завжди впорається і доросла людина, а тим більше - учень. Працюючі в початковій школі, я зрозуміла, що для позитивних змін фізіологічного, психологічного та особистісного порядку у дітей є зміна соціального становища, яким може бути вступ до школи. Це покладає на мене, як вчителя, велику відповідальність. Необхідно забезпечити не тільки умови для цих змін, а й подальший розвиток дитини в удосконаленні своєї особистості за рахунок навчально-виховного процесу. Але практика показує, що вже в жовтні, бажання багатьох першокласників ходити до школи зникає разом з потребою навчатися.

Відомо, що кожна дитина, як і всі живі істоти, прагне удосконалюватися. З приходом до школи вона має усвідомити можливості навчального процесу, які забезпечуються педагогічним стимулюванням та задоволенням навчально-пізнавальних потреб, а вони є домінуючими для першокласника.

Психолого-педагогічна умова такого забезпечення – вирішення цілої низки дидактичних протиріч, їх не так і багато: найперше – зовнішні (педагогічні) та внутрішні (особистісні), що забезпечують успішність навчального процесу. Педагогічна майстерність учителя полягає в природному переводі зовнішніх педагогічних у внутрішні – психологічні протиріччя, та створенні оптимальних умов для їх усвідомлення учнем. Це дасть змогу педагогові підняти процес навчання учнів на більш високий рівень завдяки свідомому просуванню від мети уроку до бажаного результату. Крім того, такий підхід вкрай необхідний для усунення формалізму в діяльності сучасної школи, оскільки дає змогу учневі сприймати себе як активного суб'єкта навчального процесу, від якого залежить якщо не все, то більшість у самовдосконаленні.

РОЗДІЛ 1. Емоційне стимулювання навчально-пізнавальних потреб школярів

1.1 Мотиви пізнавальної діяльності школярів

Стимулюванню пізнавальної активності передує вплив на мотиваційну сферу учнів.

Мотив – це те, що спонукає людину до дій. Те, заради чого вона її здійснює. У сучасній психології цим терміном позначають ряд причин, що викликають активність індивіда: інтерес, цільові установки, емоції, ідеали, потреби.

Е. Браверман до найважливіших мотивів пізнавальної діяльності, особливістю яких є спрямованість на набуття узагальнених способів дій та самовдосконалення особистості, відносить:

ü    пізнавальний, пов'язаний з інтересом до нового, невідомого;

ü    мотив «саморозвиток», дія якого проявляється в бажанні якомога знати та вміти, розвивати свій розум, підіймати культурний рівень;

ü    мотив «досягнення», дія якого проявляється в бажанні отримати гарні результати своєї діяльності, перемогти у змаганні;

ü    мотив «професійно-життєве самовизначення», дія якого повязана з прагненнями досягти вершин у майбутній професії;

ü    комунікативний мотив, дія якого пов’язана з бажанням учня спілкуватися, співробітничати, взаємодіяти;

ü    емоційний мотив, який породжується позитивними емоціями ,- радістю, подивом, азартом;

ü    зовнішній мотив, пов'язаний з отриманням винагороди, схвалення від інших людей. Його можна викликати жестом,поглядом, словами співчуття, обіцянками винагородити за якісне та швидке виконання завдання;

ü    мотив « позиція», пов'язаний із громадянською відповідальністю за справу, почуттям обов’язку.

Мотивація є дуже сильним фактором впливу на успішність учнів. Залучаючи їх до навчальної діяльності, у своїй роботі я враховую, що учень може:

ü    Сприймати її як таку, що не відповідає його цілям;

ü    Намагатися уникнути її через неприємності;

ü    Проявляти до неї незначний інтерес;

ü    Брати участь у ній з великим бажанням, бо вважає її цікавою та посильною.

Для себе з цього напряму педагогічної діяльності я ставлю завдання:

ü    Вивчати емоційну сферу учнів;

ü    Розвивати мотиви, які вже сформовані в учнів, спиратися на них під час планування діяльності на уроці;

ü    Формувати нові мотиви, що здатні забезпечити підвищення якості навчальної праці.

ü    З метою діагностування особливостей мотивації пізнавальної діяльності на початку нового навчального року та протягом нього, я проводжу анкетування «Мотиви моєї діяльності».

Прийоми розвитку пізнавальних мотивів можна поділити на дві групи:

ü    Зацікавлення змістом навчального матеріалу – новизна повідомлення; дивовижна інформація, приклади з художньої літератури; використання краєзнавчого матеріалу; інформація екологічної спрямованості; історичні відомості; іакти з життя вчених; інформація, пов′язана з розкриттям можливостей людини та ін..

ü    Зацікавлення процесом навчання – використання роздаткового матеріалу, технічних засобів навчання; застосування комп′ютерної техніки, демонстраційного експерименту та інших видів наочності; залучення до ігрової діяльності, проблемне навчання та ін.

С. Подмазін до методів і прийомів психолого-педагогічної підтримки діяльності учнів включає: заохочення, пізнавальний інтерес, навчально-пізнавальну гру, кооперацію учнів під час уроків, створення яскравих уявно-образних уявлень, використання творчих завдань, створення проблемних ситуацій, спонукання до пошуку альтернативних рішень, створення ситуації успіху, створення ситуації взаємодопомоги.

Формулу успіху в пізнавальній діяльності Е. Браверман наводить у таій формі:

У= М+(ПІ+РІ+ЗІ+ЗІ) + СЗ,

де: М – мотивація; ПІ – пошук інформації; РІ – розуміння інформації; ЗІ – запам’ятовування; ЗІ – застосування інформації; СЗ – систематичність занять.

1.2 Організаційний етап

Починаючи з організаційного етапу, вчителеві необхідно формувати ціннісні орієнтації учнів на використання всіх можливостей у самовдосконаленні та соціально-психологічні установки (готовність) до їх реалізації в умовному та реальному процесі життєдіяльності. В основу цієї роботи покладається актуалізація знань про духовні, моральні та матеріальні цінності людства і свого народу, що сприяє самовдосконаленню і є визначальною умовою поліпшення особистого та соціального буття. В такому разі не досить нагадувати дітям, який буде урок зараз і що відбуватиметься на ньому. Важливіше, аби учні самі визначили, що вони вже досягли на даний момент і які почуття у них викликає цей рівень, чи задоволені вони собою і чи мають зупинятися на досягнутому. Отже основною педагогічною метою цього етапу є емоційне стимулювання позитивних почуттів дітей, які їм дадуть змогу зафіксувати у свідомості відповідні можливості навчальної діяльності, її цінність для подальшого самовдосконалення та готовність використовувати все можливе в цьому плані, що буде запропоноване вчителем під час вивчення цієї дисципліни. Неприпустимим є зміщення акцентів у педагогічній діяльності з позитивних змін учня на негативні, отже висвітлення позитивних надбань дитини на організаційному етапі – психолого-педагогічна умова успішної реалізації будь-якої форми здійснення навчального процесу. За такого підходу ефективними стають колективні форми роботи на початку уроку, що дають змогу учневі ототожнити себе з більшістю встигаючих учнів, мета яких – самовдосконалення за рахунок навчальної діяльності.

Інший підхід – створення ситуації особистого незадоволення межею своїх актуальних досягнень – необхідна умова здійснення мотиваційного та цільового етапів. Однак, слід відзначити, що, враховуючи індивідуальні особливості кожного учня, вчитель має чітко вирахувати оптимальний час ситуації емоційної напруги, аби не допустити емоційної перенапруги, що призводить до розчарувань, втрати пізнавального інтересу, формування негативних комплексів тощо.

Основним завданням педагогічного впливу на цьому етапі є перехід попередніх суперечностей у наступні: між зовнішніми (педагогічними) та внутрішніми (особистісними) вимогами учня до рівня своїх знань, умінь та навичок, а також їх послідовна інтеграція як психологічне новоутворення дитини. Для цього мені достатньо правильно побудувати евристичну бесіду, або створити програвання чи вирішення життєвої ситуації, що яскраво показує дітям, для чого необхідно навчитися розв'язувати задачі з двома чи кількома невідомими, вміти користуватися правилом грамотного мовлення, володіти тією чи іншою інформацією. За таких обставин емоційний стан учня закономірно змінюється в бік позитивної модальності, що зумовлюється появою у школяра надії на те, що він зможе, бо здібний, а також впевненості в тому, що це вкрай необхідно для його подальшого життя.

1.3 Когнітивний та заключний етапи

Провідним протиріччям когнітивного етапу є невідповідність між бажаннями, чи то претензіями учнів та їх знаннями про те, за рахунок чого і яким чином їх задовольнити, яким шляхом піти, за яких умов він буде ефективним тощо. Тут дуже важливо звернути увагу дітей на роль засобів та методів навчання, що обираються, як способів їх використання у самостійній роботі чи взаємодії вчителя й учня. Наприклад, учитель запевняє школяра, або ж нагадує йому, що визначальним засобом навчання є інформація, яку можна отримати з різних джерел та опрацювати різними способами. Встановлюючи за допомогою тестів, комп'ютерних технологій стан та особливості ефективного опрацювання інформації, учень свідомо обирає її носія та спосіб вивчення, визначає наслідки, до яких має дійти в певний проміжок часу. Таким чином почуття незадоволення своїми знаннями, невпевненості тощо змінюються на почуття самоповаги учня та впевненості в тому, що свою долю людина вирішує сама, і надії на те, що в будь-який момент їй допоможе вірний друг та помічник – учитель. Такий емоційно привабливий навчальний процесс забезпечує формування стійких навчально-пізнавальних потреб не стільки в оцінках, скільки в результатах та різних видах пропонованої вчителем діяльності, яка дає змогу почуватися в ролі учня – як дорослої, відповідальної людини.

На заключному етапі організаційної та навчальної діяльності вчитель констатує позитивні особистісні зміни кожного учня та сприяє соціально-психологічному вдосконаленню сформованих надбань у позаурочний час.

РОЗДІЛ 2. Дидактичні ігри як засіб стимулювання пізнавальної активності школярів

Аудіювання як спеціальний різновид вправ. Відіграє важливу роль у вигляді підготовчих вправ. Оскільки одним із найважливіших завдань у першому класі є навчити дітей слухати пояснення вчителя, зосереджувати свою увагу в певні моменти уроку на мовленні учасників навчального процесу, то для розвитку аудіативних умінь і навичок молодших школярів я використовую на уроках письма такі завдання:

1. З ряду зачитаних цифр виділити зайве (цифри зачитую один раз).

·                     два, три, п’ять, дев’ять, чотири.

Одночасно пропоную учням аргументувати свій вибір.

3. Віднайти зображення того предмета, який я описала (пояснити свій вибір).

4. Особливе захоплення в учнів викликає гра «Упіймай звук». Використовую її на уроках письма у вигляді фізхвилинки. При вивченні написання нової букви зачитую вірш, де найчастіше зустрічаються слова з цією цифрою, а учні плескають у долоні тоді, коли я вимовляю слово, в якому є звук, що позначається цифрою, яку вчимо (ніби ловлять звук, який вимовляється). Для розвитку діалогічного мовлення використовую сюжетно-рольові ігри, проводжу запитально-відповідну роботу за малюнками у прописі в режимі: учитель-учень, учень-учень, а на уроках читання ця робота продовжується у вигляді діалогу-обговорення прочитаного тексту.

Для навчання монологічному мовленню використовую такі завдання:

·                     опиши малюнок;

·                     доведи свою думку;

·                     поясни свій вибір;

·                     тематичні розповіді.

Як відомо, увага молодших школярів нестійка, а тому потрібно постійно змінювати види діяльності, створювати ігрові ситуації, сюжетно-рольові ігри, виконувати творчі завдання. Початки логічного мислення й абстрагування, аналізу й синтезу, що отримують учні на уроках математики, мають своє продовження та вдосконалюються на уроках письма, а у 2–4‑х класах і на уроках української мови завдяки виконанню творчих завдань з логічним навантаженням. Про необхідність розвитку логічного мислення йдеться в пояснювальних записках до навчальних програм, у методичних посібниках. Неволодіння прийомами логічного мислення призводить до неповноцінного засвоєння навчального матеріалу. Ми кажемо: «порівняй», «проаналізуй», «запиши за аналогією», а дитина не знає, як це робиться, учень не розуміє, що від нього вимагають, як виконати завдання. Саме творчі завдання сприяють розвитку в кожного учня пам'яті, уваги, уяви, мислення. Вони також можуть застосовуватись на уроках як тренувальні вправи з різним дидактичним навантаженням.

З приходом дитини в школу змінюється його соціальна позиція, що веде діяльність з ігрової перетворюється на учбову і основним видом його діяльності повинне стати учення. Тому в початковій школі необхідно закласти в учнів основи учбової діяльності. Проте цей процес ускладнюється віковими особливостями молодших школярів: слабкою перемиканню уваги, його нестійкістю, мимовільністю пам'яті і мислення. Для подолання цього і в ученні повинні широко використовуватися ігрові форми активності дітей – учбова діяльність молодшого школяра має бути пронизана ігровими моментами.

Гра – це засіб, що знімає неприємні або заборонені для особи школяра переживання.

Тому навчання має бути організоване так, щоб воно виступало як вільна форма активності учнів, і такою формою активності, вже освоєної молодшими школярами, є гра.

Для молодших школярів навчання – нова і незвична справа. Тому при знайомстві з шкільним життям гра сприяє зняттю бар'єру між «зовнішнім світом знання» і психікою дитяти. Ігрова дія дозволяє освоювати те, що заздалегідь викликає у молодшого школяра страх невідомості, пошану, що постійно вселяється, до шкільної премудрості, що заважає вільному освоєнню знань. Окрім, того установка на виконання учбової роботи у дітей ще не сформована. Тому основним типом дидактичних ігор, використовуваних на початкових етапах, є ігри, що формують стійкий інтерес до учення і знімають напругу, яка виникає в період адаптації дитяти до шкільного режиму. Гра є одним із засобів формування психологічних утворень, украй необхідних для учбового процесу, – мислення, уваги, пам'яті і так далі

Як правило, гра направлена на рішення не однієї задачі, а цілого круга завдань, причому провідна функція гри визначається її дидактичними цілями. Наприклад, функція освоєння соціальних ролей може реалізовуватися в більшості ігор, оскільки дидактичні ігри найчастіше носять колективний характер і передбачають те або інше розділення ролей.

Страницы: 1, 2