Запровадження Болонського процесу 
Запровадження Болонського процесу
Міністерство
освіти і науки України
Національний
університет кораблебудування імені адмірала Макарова
Реферат
з дисципліни:
Вища
освіта і Болонський процес
Запровадження
Болонського процесу
Виконав:
Ст. гр.5231м
Козловський А.В.
Перевірив:
Кротов О.І.
Миколаїв
2010
Зміст
Вступ
1. Болонський
процес: історія і перспективи розвитку
2. Кредити
ЕСТS і кредитно-модульна система
3. Основні
завдання, принципи та етапи формування Європейського простору вищої освіти
4. Принципи,
шляхи і засоби адаптації вищої освіти України до Європейського простору вищої освіти
5. Співпраця
України та Європейського Союзу в галузі освіти і науки
6. Пріоритетні
напрями реформування вищої освіти
7. Організація
оцінки результатів роботи студента
Література
Вступ
У сучасному світі, який ввійшов
у третє тисячоліття, розвиток України визначається у загальному контексті Європейської
інтеграції з орієнтацією на фундаментальні цінності західної культури: парламентаризм,
права людини, права національних меншин, лібералізацію, свободу пересування, свободу
отримання освіти будь-якого рівня та інше, що є невід’ємним атрибутом громадянського
демократичного суспільства.
З метою реалізації стратегічного
курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу, забезпечення всебічного входження
України у європейський політичний, економічний і правовий простір та створення передумов
для набуття Україною членства у Європейському Союзі Указами Президента України затверджена
Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу. Основними напрямами культурно-освітньої
і науково-технічної інтеграції визначено впровадження європейських норм і стандартів
в освіті, науці і техніці, поширення власних культурних і науково-технічних здобутків
у ЄС.
У 1997 році під егідою Ради Європи
та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій,
що належать до вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни (Україна в
тому числі), більшість з яких і сформулювали згодом принципи Болонської декларації.
Лісабонська угода декларує наявність і цінність різноманітних освітніх систем і
ставить за мету створення умов, за яких більша кількість людей, скориставшись усіма
цінностями і здобутками національних систем освіти і науки, зможе бути мобільними
на європейському ринку праці.
Через рік чотири країни — Франція,
Італія, Велика Британія та Німеччина — підписали так звану Сорбонську декларацію,
завдання якої спрямовані на створення відкритого європейського простору вищої освіти,
який має стати більш конкурентноспроможним на світовому ринку освітніх послуг. Основна
ідея цих документів — двоступенева структура вищої освіти, використання системи
кредитів (ECTS), міжнародне визнання бакалавра як рівня вищої освіти, що надає особі
кваліфікацію та право продовжувати навчання за програмами магістра відповідно до
положень Лісабонської угоди.
Саме таким чином поступово створювалися
умови для інтеграційних процесів у сфері вищої освіти європейських країн. Україна
була і є активним учасником цих процесів. Обрані шляхи модернізації вищої освіти
України співзвучні загальноєвропейським підходам. Принципи Болонської декларації
повною мірою вирішено запровадити у 2010 році, а 2005-й визначено як проміжний етап
моніторингу зробленого.
Загалом визначальними критеріями
освіти в рамках Болонського процесу є: якість підготовки фахівців; зміцнення довіри
між суб’єктами освіти; відповідність європейському ринку праці; мобільність; сумісність
кваліфікації на вузівському та післявузівському етапах підготовки; посилення конкурентоспроможності
Європейської системи освіти.
Ці вимоги є певною програмою розвитку
вищої освіти України.
1 Болонський процес: історія і перспективи
розвитку
Європейський Союз - це складова реальність
сьогоднішнього історичного розвитку, що свідчить про переваги демократичного розвитку
країн для кожного окремого європейця. І Болонська система реформування вищої освіти
стала однією зі складових євроінтеграції. Враховуючи єдність кордонів України з
Євросоюзом, історичну, культурно-цивілізаційну, територіальну ідентифікацію України,
а також входження у єдиний європейський загальноосвітній простір та стратегічний
курс держави на інтеграцію в Євросоюз, доцільною і своєчасною постає потреба вивчення
процесів європейської інтеграції, а також перспектив їх розвитку для України.
Маючи широкі уявлення про об'єднання Європи,
оскільки цей процес відбувається на протязі другої половини ХХ - початку ХХІ століття,
об'єктивно необхідно виділити процес перебудови системи європейської вищої освіти.
Україна зробила важливий крок, приєднавшись у 2005 році до Болонської декларації,
й отримала офіційне визнання європейською спільнотою зовнішньополітичного курсу
нашої держави, спрямованого на євроінтеграцію. Таким чином, нам відводиться обов'язок
сприяти створенню європейського науково-освітянського простору, а також взяти активну
участь у розбудові Великої Європи - "Європи знань".
Головною метою даної розвідки є простеження
розвитку основних етапів Болонського процесу і оцінка його історичної перспективи.
Поштовхом до радикального реформування
європейської системи вищої освіти стали студентські страйки 1968 року, насамперед
Паризького університету - Сорбонни, які призвели до корінних змін у законодавстві
європейських країн. Стурбованість європейської громадськості обумовлювалась якістю
навчання, конкурентоспроможністю випускників вищих навчальних закладів, які поступалися
на ринку праці своїм північноамериканським колегам.
Процес перебудови вищої освіти, який триває
вже понад 37 років, прийнято називати Болонським, хоча є всі підстави вважати його
Сорбоннсько-Болонським. Він мав поступовий характер і розвивався від низу до верху:
студенти - університети - уряди європейських країн. Так, 18 вересня 1988 року, під
час святкування 900-ї річниці найстарішого університету Європи у м. Болонья, було
підписано Велику Хартію університетів (Magna Charta Universitatum). Уся науково-освітня
еліта Європи підтримала фундаментальні принципи подальшого розвитку вищої освіти
та науки. Чотири українських університети підписали цю Хартію: Харківський державний
університет ім. В.Н. Каразіна, Дніпропетровський державний університет, Одеський
національний університет ім. І.І. Мечникова, Національний технічний університет
України "Київський політехнічний інститут".
Через десять років, 25 травня 1998 року,
на святкуванні 800-ї річниці Паризького університету - Сорбонни, міністрами освіти
Німеччини, Франції, Італії та Сполученого Королівства Великобританії було підписано
"Сорбоннську декларацію", спрямовану на гармонізацію національних систем
вищої освіти. А наступного року, а саме 19 червня 1999 року, в Болоньї з'явилася
підписана від імені урядів міністрами освіти 29 країн "Болонська декларація
", яка сформувала вимоги та критерії до національних систем вищої освіти у
світлі утворення єдиного європейського освітньо-наукового простору до 2010 року.
Відтепер кожні два роки відбуваються зустрічі
міністрів вищої освіти країн Європи, на яких підбивають підсумки Болонського процесу
та уточнюються завдання на майбутнє. У Празі 19 травня 2001 року було підписано
Празьке комюніке. Чисельність країн-учасниць Болонського процесу збільшилася до
33. У Берліні 19 вересня 2003 року кількість країн, які приєдналися до Болонського
процесу, досягла 40. Слід відзначити активну участь у реформуванні систем вищої
освіти країн Центральної та Східної Європи.
Україна приєдналася до Болонського процесу
на самміті міністерств в м. Бергені (Норвегія) 19-20 травня 2005 року. Хоча зауважимо,
що наукові та освітні контакти українців з європейськими вищими навчальними закладами
мають давню традицію, що сягає середніх віків.
Таким чином, розбудова європейського освітньо-наукового
простору - це міжурядова ініціатива, що започаткована у Сорбонні у 1998 році, продовжена
у Болоньї в 1999 році, у Берліні в 2003 році, у Бергені у 2005 році. Віднині ця
система об'єднує 45 країн "Великої Європи".
Ця політика має дві основні мети:
перетворити європейський континент на
безмежний простір, в якому студенти, викладачі та дослідники могли б вільно переїжджати
з однієї місцевості в іншу;
зробити цей простір прозорим та привабливим
для усього світу.
Основні вектори спільних дій можна стисло
викласти таким чином:
прийняття трирівневої структури вищої
освіти, що має три основні рівні, досягти яких можна протягом аналогічного терміну
навчання: ліценціат (укр.: бакалаврат), майстер (укр.: магістратура), докторат (укр.:
аспірантура);
розробка модульного принципу освіти згідно
з європейською системою кредитів - ESTS;
забезпечення взаємного визнання дипломів
на європейському рівні;
інтеграція потреб у професійній освіті
на різних рівнях та забезпечення освітніх потреб протягом усього життя;
сприяння мобільності студентів і викладачів
та надання освітянським освітнім закладам європейського виміру;
розробка методологічних засад для оцінювання
якості освіти;
опора на учасників освітнього процесу,
насамперед на університети (Європейська асоціація університетів) та на студентів
(Національні спілки студентів Європи).
Які перспективи відкриває Болонський процес
для України? Передусім це нові можливості, пов'язані з перспективою входження до
загальноєвропейського освітнього простору, а саме:
- визнання українських дипломів на міжнародному
рівні;
- більша мобільність в європросторі для
студентів та викладачів;
- спільні освітні та пошукові проекти з
європейськими університетами;
- конкурентоспроможність на європейському
і світовому ринку праці.
Інтеграційні процеси необхідно пов'язати
із важливими концептуальними змінами щодо змісту і форм навчання. У цій галузі перед
українськими освітянами теж відкриваються нові та цікаві перспективи.
Перш за все треба зауважити, що інтеграційні
процеси, як це неодноразово підкреслюється в установчих документах Болонського процесу,
поєднано із збереженням та розвитком неповторного національного досвіду, культурної
спадщини кожної країни. Отже, "євростандарт" в освіті в жодному разі не
означає уніформізації, нівелювання специфіки освітніх систем європейських країн,
а спрямовано на їх взаємне узгодження та гармонізацію з потребами сучасного світу.
Не випадково саме "гармонізація"
виступає одним із ключових понять багатьох документів. Смислове навантаження цього
поняття є надзвичайно ємним, адже головною метою виховання та освіти є навчити молоду
людину жити в гармонії з навколишнім світом і самою собою шляхом пізнання цього
світу, визначення свого місця в ньому, освоєння певного роду діяльності. У сучасних
умовах уміння адаптуватися до швидких змін у всіх сферах людської життєдіяльності,
готовність відповідати на виклики сьогодення стає нагальною необхідністю.
З метою пристосування освітньої діяльності
до динаміки сучасного життя європейська реформа впроваджує гнучку систему навчальних
кредитів, надає можливість зарахування та накопичення в загальному освітньому здобутку
людини не лише її попередніх навчальних надбань, але й практичного досвіду в певній
галузі, а система безперервної освіти доповнюється можливістю навчатися протягом
усього життя, у власному темпі, відповідно до індивідуальних потреб і можливостей
людини. Навчання стає багатодисциплінарним, враховує необхідність оволодіння щонайменше
однією іноземною мовою, новітніми інформаційними технологіями.
Багатий український досвід слугуватиме
надійним "стартовим майданчиком" для подальшого вдосконалення національної
системи освіти та її узгодження з європейською, а також розвиток освітніх впливів.
Загальновизнаним фактом є те, що вітчизняна
освіта завжди вирізнялася фундаментальною глибиною знань, які вона надавала і зараз
надає учнівській та студентській молоді, на відміну від більш вузькоспеціалізованого
профілювання освіти на Заході. Ці традиції вітчизняної освіти багато в чому відповідають
новій для європейських університетів тенденції до багатодисциплінарного навчання,
визначеній в рамках Болонського процесу реформування. Водночас запропоновані цією
реформою нові напрямки освітньої діяльності представляють для української освіти
значний інтерес.
По-перше, це нові принципи органічного
поєднання навчання і науково-дослідної роботи в університетських закладах. Очікуване
посилення пошукової, творчої діяльності викладачів і студентів сприятиме постійному
оновленню освіти, яка адаптуватиметься до останніх досягнень науки, а також активному
включенню студентів до самостійної професійно орієнтованої діяльності в рамках розробки
індивідуального проекту під керівництвом викладача-дослідника. Запроваджену реформою
систему навчальних кредитів також пристосовано до постійного оновлення змістового
наповнення та форм навчання. Крім того, європейською реформою передбачено встановлення
більш тісної взаємодії між навчальним закладом та роботодавцем на різних етапах
підготовки майбутнього фахівця.
По-друге, необхідність більш гнучкої освітньої
системи, яка б могла, з одного боку, швидко реагувати на нові потреби суспільства,
а з іншого - надавати людині не лише потрібні в сучасному світі знання та навички,
необхідні для успішної професійної діяльності, але й навчити її швидко адаптуватися
до нових умов у майбутньому.
Тобто необхідно впроваджувати гнучку взаємодію
теоретичних, прикладних та практичних аспектів навчання, а це стосується не тільки
університетської, але й шкільної освіти. Особливо важливим видається показати дитині
з перших років її навчання, а потім і молодій людині, яка прагне здобути вищу освіту,
тісний зв'язок навчання з життям і в практичних, конкретних, і в загальних аспектах.
Активізація такого навчання сприяла б
розвитку вміння застосовувати загальні знання до конкретної життєвої ситуації, встановлюючи
для цього необхідні міждисциплінарні зв'язки. Таким чином, у майбутнього фахівця
формується відповідальність за навколишнє середовище, культурну спадщину, виховання
активної життєвої позиції.
2 Кредити ЕСТS і кредитно-модульна
система
Запровадження кредитної системи, подібної
до ECTS, є одним з ключових питань Болонського процесу. Зауважимо, що кредитна система,
як система виміру навчального навантаження, та кредитно-модульна система організації
навчального процесу – зовсім не синоніми. Якщо кредитно-модульна система організації
навчального процесу потребує докорінної перебудови організаційних засад навчання,
то кредитна система оцінювання трудомісткості навчання може існувати і в межах традиційної
лекційно-семінарської системи організації навчального процесу. На наш погляд, перебудова
організаційних засад навчального процесу має здійснюватися дуже обережно, поступово,
особливо у технічній освіті.
Стосовно системи кредитів існують Вказівки,
які вже були опубліковані у вітчизняних джерелах Система ECTS з погляду розробників
цієї системи стисло може бути охарактеризована таким чином.
Що таке система кредитів?
Система кредитів це систематичний спосіб
опису освітньої програми за допомогою присвоєння кредитів кожному її компоненту.
Визначення кредитів в системі вищої освіти може базуватися на різних параметрах,
типу навантаження студента, результатів навчання і обсягу аудиторного навантаження.
Що таке ECTS?
Європейська система переведення і накопичення
кредитів(ECTS) - система, яка розроблена в інтересах студентів і базується на визначенні
навантаження студентів, необхідного для досягнення цілей програми. Необхідно здійснювати
уточнення цих цілей, а саме результатів навчання і набутих умінь.
Як була розроблена ECTS?
ECTS було розроблено у 1989 році в рамках
програми Erasmus, що в даний час є частиною програми Socrates. ECTS – єдина успішно
протестована система кредитів, використовувана по всій Європі.
Спочатку ECTS призначалася тільки для
переведення кредитів.Система сприяла заліку освіти, що була здобута за кордоном,
і, таким чином, підвищувала якість і кількість мобільних студентів в
Європі. Останнім часом ECTS перетворюється
на систему накопичення, яку запроваджують по всій Європі на інституційному, регіональному
і національному рівнях. Це одна з ключових цілей Болонської декларації 1999 року.
Навіщо потрібна ECTS?
ECTS спрощує розуміння і порівняння навчальних
програм для всіх студентів (вітчизняних і іноземних). ECTS стимулює мобільність
і академічне визнання. Вона допомагає університетам організовувати і переглядати
їх навчальні програми. ECTS може бути використана для різних програм і форм навчання.
Ця система робить здобуття вищої освіти в Європі привабливішим для студентів з інших
континентів.
Які головні особливості ECTS?
• ECTS базується на угоді про те, що 60
кредитів складають навантаження студента очної форми навчання впродовж академічного
року. В більшості випадків навантаження студента очної форми навчання в Європі дорівнює
36/40 тижням в рік, і в цих випадках один кредит дорівнює 24-30 робочим годинам.
Навантаження означає приблизний час, який потрібно середньому студенту для досягнення
необхідних результатів навчання.
• Кредит це також спосіб перевести в кількісне
відношення результати навчання. Останні є комплексом умінь, що означають, що повинен
знати, розуміти і бути здатним зробити студент після завершення навчання, незалежно
від його тривалості. ECTS кредити можуть бути отримані тільки після завершення необхідної
роботи і відповідного оцінювання досягнутих результатів навчання.
Страницы: 1, 2, 3, 4
|
