Вплив темпераменту на успішність навчальної діяльності молодшого школяра 
Вплив темпераменту на успішність навчальної діяльності молодшого школяра
План
Розділ 1. Типи характеру та психологічні особливості
молодшого шкільного віку
1.1 Особливості навчальної діяльності молодших
школярів
1.2 Темперамент в індивідуальному стилі навчальної
діяльності молодшого школяра
1.3 Врахування індивідуально-типологічних
особливостей молодших школярів у навчально-виховному процесі
Розділ 2. Діагностика впливу темпераменту на
ефективність навчальної діяльності молодших школярів
2.1 Методика та організація дослідження
2.2 Результати дослідження рівня пізнавальної
активності, як компонента успішної учбової діяльності молодших школярів
2.3 Результати дослідження домінуючого типу
темпераменту молодших школярів і його взаємозв’язку з рівнем навчальної
діяльності
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Особливості темпераменту суттєво впливають на iєрархiю компонентiв учбової
діяльності молодших школярів, специфіку використання ними способів та прийомів
розумової діяльності. Формування індивідуальних стилів учбової діяльності
молодших школярів передбачає створення таких умов, які забезпечують оптимальний
вплив типу темпераменту учнів на процес засвоєння знань.
Актуальність дослідження. У системі неперервної освіти початковій школі належать
важливі функції, успішне виконання яких безпосередньо впливає на якість
подальшої освіти учнів. Стильові особливості й особливості темпераменту є
засобами реалізації внутрішнього потенціалу особистості в діяльності.
Залежність успішності від типу темпераменту полягає в типологічній
зумовленості цих характеристик. 3в'язок особливостей індивідуального стилю
діяльності з властивостями нервової системи досліджувався у працях Г.С. Дикопольської,
О.О.Копитова, А.О. Коротаєва, Є.О.Климова та С.І. Маствіліскер. Що стосується
розкриття зв'язку властивостей темпераменту з успішною навчальною діяльністю,
то цей аспект в цілому є недостатньо висвітленим.
Дослідження
процесу формування індивідуального стилю діяльності дозволяє конкретизувати
твердження Б.М.Теплова про вплив вроджених властивостей нервової системи на
поведінку особистості. Питання полягає в тому, щоб з’ясувати, чи зумовлені
доцільні способи дій, що застосовуються дитиною, її вродженими властивостями,
або ж ці способи дій дитина набуває в процесі навчання, незалежно від вроджених
властивостей: іншими словами чи існують якісь певні закономірності
взаємовідношення вродженого та набутого в індивідуальному стилі.
Для вивчення питання залежності успішності від типу темпераменту дитини
молодший шкільний вік має переваги:
1. Властивості типу нервової системи вже достатньо виражені у дошкільному
віці. Про це свідчать дослідження І.О. Майєр, В.Є. Чудновського, Р.М. Пен, М.А.
Невської, Є.І. Маствіліскер, А.П. Оконєчникової, Т.І. Чиркової, Л.А. В'яткіної,
Є.В. Штіммер. У старшому дошкільному віці на фоні вікових особливостей можна
диференціювати дітей із сильним та слабким процесом збудження, який характеризує
їх індивідуальні особливості.
2. Індивідуальний стиль ще тільки починає формуватися. Є.І. Маствіліскер
та Л.А. В'яткіна у своїх дослідженнях показали, що в дітей під час розв`язання
практичних завдань можна спостерігати різні способи дій: зорову орієнтацію,
виконавчі дії, сліпі проби, які не приводять до розв`язання завдання. Але певна
система дій ще відсутня у всіх дітей.
Аналіз психолого-педагогічної літератури з досліджуваної теми та практика
роботи школи засвідчили, що такий важливий аспект, як вплив темпераменту на
формування індивідуального стилю учбової діяльності, та вплив її на успішність
навчання молодших школярів не став предметом спеціального дослідження, разом з
тим, слід констатувати, що вчителі початкових класів мають потребу в науково
обґрунтованих рекомендаціях у цій галузі. Таким чином, актуальність означеної
проблеми, її недостатнє розкриття в науковій літературі, а також значущість для
педагогічної теорії і практики зумовили вибір теми дослідження: "Вплив
темпераменту на успішність навчальної діяльності молодшого школяра".
Об`єктом дослідження
є формування індивідуального стилю навчальної діяльності молодших школярів.
Предмет –
умови та засоби формування індивідуального стилю учбової діяльності молодших
школярів з різними властивостями темпераменту.
Мета –
дослідити вплив типу темпераменту на успішність учбової діяльності дітей
молодшого шкільного віку.
Для досягнення мети дослiдження, необхiдно було розв'язати такi завдання:
1. Вивчити сутність та психологічні властивості
різних типів темпераменту;
2. Окреслити вікові особливості дитини молодшого
шкільного віку, з урахуванням типу темпераменту;
3. Визначити взаємозв’язки психодинамічних
властивостей особистості, структурних компонентів учбової діяльності та
індивідуального стилю цієї діяльності.
4. Встановити типологію
індивідуальних стилів навчальної діяльності залежно від типу темпераменту
дитини.
5. Розкрити умови
формування індивідуальних стилів учбової діяльності, які забезпечують
оптимальний вплив типу темпераменту учнів на процес засвоєння знань.
У процесi дослiдження для розв’язання поставлених завдань був
застосований комплекс теоретичних та емпiричних методів: аналiз
науково-теоретичних джерел з проблеми дослiдження, введене спостереження, усне
та письмове опитування, бесiда, аналiз продуктiв дiяльностi учнiв, проективнi
методики та методи статистичної обробки даних.
Організація дослідження. Дослідження здійснювалося в три етапи.
Перший етап визначався вивченням науково-методичної літератури з проблем
дослідження, спостереженням за учнями початкового класу Одринківської ЗОШ № 1
(Рівненська область Сарненський район) в умовах реального навчального процесу.
Були з'ясовані вихідні методологічні позиції, виділено проблему та основні
теоретичні положення дослідження, визначено мету, завдання та основні методи
дослідження.
Другий етап характеризувався обґрунтуванням психолого-педагогічних умов
формування індивідуального стилю учбової діяльності молодших школярів,
розробкою комплексу дослідів з визначення фізіологічних, психологічних
показників та структурних компонентів учбової діяльності молодших школярів,
організацією та проведенням психологічного експерименту.
На третьому етапі здійснювався якісний та кількісний аналіз результатів діагностичного
експерименту, їх узагальнення і тлумачення.
Теоретична значущість дослідження полягає в поглибленнi наукових знань про
взаємозв’язок типiв темпераменту та успішністю у навчальній діяльності молодших
школярiв; у розкриттi механізмiв формування iндивiдуального стилю учбової
дiяльностi в молодшому шкiльному вiцi; у виявленнi та систематизацiї
психологiчно значущих ознак iндивiдуального стилю; в теоретичному обгрунтуваннi
ефективностi психолого-педагогiчних факторів, які зумовлюють становлення
молодшого школяра як суб`єкта учбової діяльності, оволодіння ним основними
компонентами цієї діяльності.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що його
матеріали та висновки можуть бути використані студентами психологічного та
педагогічного профілю навчання, при написанні наукових, курсових, дипломних
робіт з цієї проблематики.
Структура роботи. Дослідження із вступу, двох
розділів, висновків, списку використаних джерел (34 найменування), додатків .
Своєрідність молодшого шкільного віку полягає в тому, що конституційні
особливості дитини вже сформовані, а достатнього життєвого досвіду для даної
(учбової) діяльності ще немає. Саме це дає змогу простежити зародження
індивідуального стилю учбової діяльності (і діяльності в цілому), визначити
такі завдання, в яких виявилися б найбільш характерні реакції, пов'язані з
типом вищої нервової діяльності й темпераменту, змоделювати умови, потрібні для
нагромадження знань, умінь та навичок, що необхідні для розв'язання певних
завдань.
Молодшим шкільним віком прийнято вважати вік дітей приблизно
від 7 до 10-11 років, що відповідає рокам їх навчання в початкових класах. Це
вік спокійного і рівномірного фізичного розвитку.
Збільшення росту і ваги, витривалості йдуть досить рівномірно
і пропорційно. Кісткова система молодшого школяра ще знаходиться в стадії
формування – окостеніння хребту, грудної клітки, таза, кінцівок ще не
довершено, у кістковій системі ще багато хрящової тканини.
Відбувається функціональне удосконалювання мозку –
розвивається аналітико-систематична функція кори; поступово змінюється
співвідношення процесів порушення і гальмування: процес гальмування стає усе
більш сильним, хоча як і раніше переважає процес порушення, і молодші школярі у
високому ступені збудливі й імпульсивні.
Прихід до школи вносить найважливіші зміни в життя дитини.
Різко змінюється весь уклад її життя, її соціальний стан у колективі, родині.
Основною, ведучою діяльністю стає відтепер навчання, найважливішим обов'язком –
обов'язок учитися, здобувати знання. А навчання – це серйозна праця, що вимагає
організованості, дисципліни, вольових зусиль дитини. Школяр включається в новий
для нього колектив, у якому він буде жити, учитися, розвиватися цілих 11 років.
Основною діяльністю, його першим і найважливішим обов'язком
стає навчання – придбання нових знань, умінь і навичок, нагромадження
систематичних відомостей про навколишній світ, природу і суспільство.
Зрозуміло, далеко не відразу в молодших школярів формується
правильне відношення до навчання. Вони поки не розуміють навіщо потрібно
учитися. Але незабаром виявляється, що навчання – праця, що вимагає вольових
зусиль, мобілізації уваги, інтелектуальної активності, самообмежень. Якщо
дитина до цього не звикла, то в неї настає розчарування, виникає негативне
відношення до навчання. Для того, щоб цього не трапилося вчитель повинен
вселяти дитині думку, що навчання – не свято, не гра, а серйозна, напружена
робота, однак дуже цікава, тому що вона дозволить довідатися багато нового,
цікавого, важливого, потрібного. Важливо, щоб і сама організація навчальної
роботи підкріплювала слова вчителя.
Спочатку учні початкової школи добре учаться, керуючись
своїми відносинами в родині, іноді дитина добре учиться по мотивах взаємин з
колективом. Велику роль грає й особистий мотив: бажання одержати гарну оцінку,
схвалення вчителів і батьків.
Спочатку в неї формується інтерес до самого процесу
навчальної діяльності без усвідомлення її значення. Тільки після виникнення
інтересу до результатів своєї навчальної праці формується інтерес до змісту
навчальної діяльності, до придбання знань. От ця основа і є сприятливим ґрунтом
для формування в молодшого школяра мотивів навчання високого суспільного
порядку, зв'язаних зі справді відповідальним відношенням до навчальних занять.
Формування інтересу до змісту навчальної діяльності,
придбанню знань зв'язано з переживанням школярами почуття задоволення від своїх
досягнень. А підкріплюється це почуття схваленням, заохоченням вчителя, що
підкреслює кожен, навіть маленький успіх, найменше просування вперед. Молодші
школярі відчувають почуття гордості, особливий підйом сил, коли вчитель хвалить
їх.
Великий виховний вплив вчителя на молодших школярів зв'язаний
з тим, що вчитель із самого початку перебування дітей у школі стає для них
незаперечним авторитетом. Авторитет учителя – найважливіша передумова для
навчання і виховання в молодших класах.
Для молодших школярів навчальна діяльність стає провідною і
набуває характерних особливостей. Своєрідність навчальної діяльності полягає в
тому, що її зміст в основному складають наукові поняття та зумовлені ними
узагальнені способи розв'язання завдань, а її основна мета та головний
результат - засвоєння наукових знань та відповідних їм умінь. [2, 43]
У структурі навчальної діяльності виділяють такі компоненти,
як мета (засвоєння певних знань, умінь та навичок), навчальні ситуації
(завдання), навчальні дії та операції, контроль і оцінка, мотиви й форми
спілкування учнів з учителем та між собою.
Структура навчальної діяльності складається поступово.
Складнішими стають її цілі, які тепер визначаються змістом шкільного навчання.
Оволодіння останнім вимагає не тільки активності, але й формування в учнів
нових дій, найважливішими серед яких є мислиннєві та мовні. Вони необхідні для
усвідомлення дітей у її здійсненні. Саме це послуговує важливою умовою розвитку
пізнавальної активності дітей, їх інтересу до навчання.
Ознайомлюючи учнів із послідовністю навчальних дій, слід
розрізняти предметні та мислиннєві дії. При цьому важливо домагатися, щоб
предметні дії набували мислиннєвих форм за належної узагальненості,
скороченості ("згорнутості") та усвідомленості.
Наприкінці другого класу учні поступово починають виконувати
окремі компоненти навчальної діяльності шляхом саморегуляції. Передусім це
стосується розуміння загального способу вирішення завдання та визначення
власних можливостей під час розв'язання тих чи інших конкретно-практичних
завдань.
Особливої уваги вимагають навчальні дії, спрямовані на
виділення й відображення головних, істотних характеристик предмета, що
вивчається. Такі дії інтенсивно формуються в другому класі: учням пропонують
переказати оповідання своїми словами, скласти план переказу, коротко записати
умову задачі тощо.
Не менш важливим є вміння (хоча на його формування звертають
недостатньо уваги) самостійно ставити перед собою навчальні цілі перед
вирішенням тих чи інших конкретно-практичних завдань.
В умінні перетворювати конкретно-практичні завдання в
навчально-теоретичні виявляється найвищий рівень розвитку навчальної діяльності
молодших школярів. Учень прагне знайти загальний спосіб розв'язання серії
конкретно-практичних завдань, а не намагається методом спроб і помилок
вирішувати кожну окремо. Формулюється такий спосіб через теоретичний аналіз
кількох задач та знаходження спільного в їх умовах.
Упродовж молодшого шкільного віку помітна певна динаміка
ставлення дітей до навчання. Спочатку діти оцінюють його лише як діяльність, до
якої схвально ставляться дорослі, згодом їх починають приваблювати окремі
навчальні дії, і, нарешті, вони прагнуть самостійно перетворювати
конкретно-практичні завдання в навчально-теоретичні, цікавлячись внутрішнім
змістом навчальної діяльності.
Навчальна діяльність у початкових класах стимулює,
насамперед, розвиток психічних процесів безпосереднього пізнання навколишнього
світу відчуття і сприйняття. Молодші школярі відрізняються гостротою і свіжістю
сприйняття, свого роду споглядальною допитливістю. Молодший школяр з живою
цікавістю сприймає навколишнє середовище, що з кожним днем розкриває перед ним
усе нові і нові сторони.
Найбільш характерна риса сприйняття цих учнів – його мала
диференційованість, де роблять неточності і помилки в диференціюванні при
сприйнятті подібних об'єктів. Наступна особливість сприйняття учнів на початку
молодшого шкільного віку – тісний зв'язок його з діями школяра. Сприйняття на
цьому рівні психічного розвитку зв'язане з практичною діяльністю дитини. Сприйняти
предмету для дитини – значить щось робити з ним, щось змінити в ньому, зробити
якісь дії, взяти, доторкатись до нього. Характерна риса учнів – яскраво
виражена емоційність сприйняття.
У процесі навчання відбувається перебудова сприйняття, воно
піднімається на більш високу ступінь розвитку, приймає характер цілеспрямованої
і керованої діяльності. У процесі навчання сприйняття поглиблюється, стає більш
аналізуючим, диференційованим, приймає характер організованого спостереження.
Деякі вікові особливості торкаються уваги школярів початкових
класів. Основна з них – слабість довільної уваги. Можливості вольового
регулювання уваги, керування нею на початку молодшого шкільного віку обмежені.
Довільна увага молодшого школяра вимагає так званої близької мотивації. Якщо в
старших учнів довільна увага підтримується і при наявності далекої мотивації
(вони можуть змусити себе зосередитися на нецікавій і важкій роботі заради
результату, що очікується в майбутньому), то молодший школяр зазвичай може
змусити себе зосереджено працювати лише при наявності близької мотивації
(перспективи одержати відмінну оцінку, заслужити похвалу вчителя, краще усіх
справитися з завданням і т.д.).
Значно краще в молодшому шкільному віці розвинута мимовільна увага.
Усе нове, несподіване, яскраве, цікаве саме по собі привертає увагу учнів, без
усяких зусиль з їх боку.
Вікові особливості пам'яті в молодшому шкільному віці
розвиваються під впливом навчання. Підсилюється роль і питома вага
словесно-логічного, значеннєвого запам'ятовування і розвивається можливість
свідомо керувати своєю пам'яттю і регулювати її прояви. У зв'язку з віковою
відносною перевагою діяльності першої сигнальної системи в молодших школярів
більш розвинута наочно-образна пам'ять, ніж словесно-логічна. Вони краще,
швидше запам'ятовують і на довше зберігають у пам'яті конкретні відомості,
події, обличчя, предмети, факти, ніж визначення, описи, пояснення. Молодші
школярі схильні до механічного запам'ятовування без усвідомлення значеннєвих
зв'язків усередині матеріалу, який запам'ятовується.
Основна тенденція розвитку уяви в молодшому шкільному віці –
це удосконалювання уяви, яка має відтворюючу роль. Вона зв'язана з
представленням раніше сприйнятого чи створенням образів відповідно до даного
опису, схемою, малюнком і т.д. Уява, яка відтворює, удосконалюється за рахунок
все більш правильного і повного відображення дійсності. Творча уява як
створення нових образів, зв'язана з перетворенням, переробкою вражень минулого
досвіду, з'єднанням їх у нові сполучення, комбінації, також розвивається.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
|
