Внесок К.Д. Ушинського у розвиток педагогіки 
Ушинському
належить розробка наукових засад національного виховання. Національним він
вважав виховання, яке історично склалося на історичному ґрунті певної
конкретної нації й своїми цілями, змістом і засобами підпорядковане самобутній
природі дитини, потребам забезпечення її належного тілесного,
чуттєво-вольового, інтелектуального, духовно-морального й естетичного розвитку,
засвоєнню національних, місцевих етнографічних та загальнолюдських культурних
цінностей, формуванню довершеної особистості, національно свідомого
представника свого народу.
"Незважаючи
на схожість педагогічних форм усіх європейських народів, - застерігав
Ушинський, - у кожного з них своя особлива національна система виховання, своя
особлива мета, і свої особливі засоби досягнення цієї мети". Природним
спрямуванням німецького національного виховання в Німеччині є формування німця,
у Франції - француза, в Англії - англійця, у Росії - росіянина, а в Україні -
українця.
Основи виховання і
мета його, а отже, і головний його напрям, за висновком К.Д. Ушинського, різні
в кожного народу і визначаються народним характером, тому запозичення одним
народом в іншого виховних систем є неможливим, як не можна жити за зразком
іншого народу, хоч яким би принадним був цей зразок, так не можна виховуватись
за чужою педагогічною системою, хоч якою вона була стрункою й добре продуманою.
Кожен народ повинен випробувати власні сили щодо цього. Виховання має бути
адекватним національній вдачі дитини.
Кожен конкретний
народ через свою національну систему виховання продовжує й розвиває себе у
своїх дітях, генерує національний дух, менталітет, характер, психологію,
традиційну родинно-побутову культуру, спосіб життя. Тому цілком природним й
об’єктивно закономірним виступає прагнення українського народу мати власну
національну систему виховання. Першоосновою національного виховання виступає
рідна мова, яку К. Ушинський у статті "Рідне слово" (1851 р) назвав
"незвичайним педагогом", "великим народним педагогом",
"найбільшим народним наставником", що навчає й виховує дітей
надзвичайно швидко, легко й доступно, якимось незвичайним, властивим тільки їй
способом.
"Мова народу -
кращий, що ніколи не в’яне й вічно знову розпускається, цвіт усього духовного
життя... Мова - найважливіший, найбагатший і найміцніший зв’язок, що поєднує
віджилі, живущі й майбутні покоління народу в одне велике. Історичне живе ціле.
Коли зникає народна мова - народу нема більше!" [1] - це
рядки зі статті К. Ушинського "Рідне слово".
Названа стаття
належить до найяскравіших творів світової педагогічної літератури, присвяченої
проблемам виховного й освітнього значення рідної мови.
До питання ролі
рідної мови в навчанні й вихованні, розвитку дітей, у формуванні в них
духовності й народного світогляду К. Ушинський звертався не раз.
В основі
педагогічної системи К. Ушинського лежить ідея народності. "Всяка жива історична
народність є найпрекраснішим створінням Господа на землі, і вихованню
залишається тільки черпати з цього багатого і чистого джерела", - писав
він у статті "Про народність в громадському вихованні".
Під народністю
Ушинський розумів своєрідність кожного народу, зумовлену його історичними та
географічними умовами.
Характерною рисою
для народності, в розумінні Ушинського, є громадськість. Він був переконаний у
тому, що народна ідея виховання вимагає широкої громадської атмосфери навколо
себе і не може бути здійснена без залучення найширших громадських сил. Ушинський
писав: "Сам народ і його великі люди прокладають шлях в майбутнє: виховання
тільки йде по цій дорозі..."
Керуючись ідеєю
народності, К. Ушинський прийшов до висновку, що народна освіта повинна
знаходитися в руках народу, а навчання дітей здійснюватися рідною мовою, яка є
найяскравішим виявом народності.
Навчання дітей
рідною мовою, на думку Ушинського, має на меті: розвиток "природженої
душевної здібності, яку називають даром слова", введення дітей у свідоме
володіння скарбами рідної мови, пояснення їм логіки цієї мови, тобто
граматичних законів у її логічній системі. Ці три цілі, зауважував педагог,
досягаються не одна за одною, а разом.
Загальна оцінка
ролі та значення мови в громадському житті дана Ушинським в його чудовій статті
"Рідне слово".
"Мова народу"
- найкращий цвіт усього його духовного життя, який ніколи не в’яне".
Він вважав, що
основними завданнями народної школи у вихованні особистості є виховання
патріотизму засобами рідної мови, яка не тільки виражає духовні якості народу,
а й являється найкращим його наставником, що вчив народ ще тоді, коли не було
ні книжок, ні школи.
К.Д. був
упевнений, що "є лише загальна для всіх природжена схильність, на яку
завжди можна розраховувати вихованню: це те, що ми звемо народністю... Виховання
створене самим народом і побудоване на народних основах, має ту виховну силу,
якої нема в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях або
запозичених в іншого народу". [2]
К.Д. Ушинський
стверджував думку про те, що кожен народ має свій особливий ідеал людини і
вимагає від свого виховання відтворення цього ідеалу в окремих особистостях. Ідеал
кожного народу відповідає його характеру, визначається його суспільним життям і
розвивається разом із його розвитком.
Ушинський був
переконаний у тому, що "громадське виховання, яке зміцнює і розвиває в
людині народність, розвиваючи водночас її розум і самосвідомість, могутньо
сприяє розвиткові народної самосвідомості взагалі; воно вносить світло
свідомості у тайники народного характеру і робить сильний і багатотворний вплив
на розвиток суспільства, його мови, його літератури, його законів, словом, на
всю його історію". [3]
Ідея народності виховання
була спрямована проти впливу на вітчизняну школу освітніх систем
західноєвропейських країн. Чиновники Міністерства народної освіти виступали за
підтримку європейської народної освіти. К.Д. виступав проти механічного
перенесення на вітчизняний ґрунт систем виховання і навчання, які склалися в
інших державах, в інших історичних умовах.
За Ушинським,
критерієм використання наукових досягнень у створенні національної системи
освіти і виховання є народність. Народність як глибока віра у творчі сили своєї
країни, як вимога передати справу народної освіти народові, побудова системи
виховання у відповідності з особливостями різних націй, що населяють країну, і
умовами життя. Великий педагог висунув вимогу, щоб справа народної освіти була
звільнена від важкої і гальмуючої розвиток урядової опіки. Засноване на
народності виховання розвиває у дітей почуття патріотизму, національної
гордості, почуття обов’язку перед батьківщиною, привчає завжди ставити загальні
інтереси вище особистих. Народність виховання пов’язана з питанням про
виховання і освітнє значення рідної мови, яка відбиває все багатство і
багатогранність людського життя.
Серед різних сторін
виховання педагог-класик головне місце у розвитку особистості відводив
вихованню моралі. У статті "Про моральний елемент виховання" він
розмірковує про його важливість: збагачення розуму пізнанням приносить користь,
проте чесною людиною навряд чи стане П.І. Чигинов, навіть якщо буде посвячений
у всі таємниці органічної хімії або політичної економії; головне завдання
виховання становлять явища моралі, і вони значно важливіші, ніж розвиток розуму
взагалі, наповнення голів пізнанням. Моральне виховання розвиває в дітей
гуманність, чесність, скромність, слухняність, повагу до старших, відчуття
власної гідності. Воно сприяє формуванню почуття обов’язку, волі.
Цінуючи розуміння
великим педагогом законів розвитку природи, основні риси його етичних поглядів,
слід мати на увазі, що моральність у К.Д. Ушинського поєднується з релігією. Хоча
його погляди на релігію і змінювалися, у моральному вихованні чільне місце
залишалося за підготовкою діяльного, з почуттям громадського обов’язку
громадянина своєї Вітчизни.
Дослідники
творчості К.Д. Ушинського відмічають, що найважливішими засобами морального
виховання він вважав:
навчання, яке
вміло поєднує розвиток мовлення, повідомлення знань і моральне виховання учнів;
особистий приклад
учителя;
переконування,
якому він надавав дуже велике значення;
вміле поводження з
учнями;
заходи
попередження;
заохочення і
стягнення. [1]
Період плідної
науково-педагогічної і практичної педагогічної діяльності Ушинський К.Д. Ушинського
збігся із бурхливим розвитком світової науки, зокрема педагогіки. Найбільш
відомі педагоги світу вели дискусії про те, що ж таке педагогіка. Чи є вона
самостійною наукою? У чому особливості педагогіки як науки? Які зв’язки
педагогіки з іншими науками?
Для К.Д. Ушинського
важливим було перш за все довести, що педагогіка не повинна бути виконавицею
міністерських інструкцій і вказівок, служницею чиновницької бюрократії. Він
заявляв, що педагогіка є "самостійною соціальною галуззю знання... нарівні
з іншими науками". Розробляючи проблеми педагогічної науки, він написав
праці "Людина як предмет виховання", "Три елементи школи",
"Питання про народні школи", "Праця в її психічному і виховному
значенні", "Про моральний елемент у вихованні", "Про
користь педагогічної літератури", підручники та методичні вказівки до них.
Саме цими працями Костянтин Дмитрович заклав міцний фундамент педагогічної
науки, чітко визначив її мету і завдання.
Особливу цінність
становить його головна робота "Людина як предмет виховання", задумана
як підручник з педагогіки. Цей твір став класикою педагогічної думки. Перші два
томи опубліковані ще за життя автора. Вони присвячені фізіологічним і
психологічним основам навчання і виховання. Третій том, де мала бути викладена
система педагогіка та педагогічні настанови, що випливають з положень,
розвинених у педагогічній антропології, автор не встиг закінчити, але ряд
матеріалів він опублікував у журналах.
Головним
завданням, яке ставив педагог, було наукове обґрунтування педагогіки. Тому він
звертається до записів фізіології, анатомії, логіки, психології, історії та
інших наук. Педагогічні факти він вбачає в об’єктивному стані процесу навчання
і виховання. І для того, щоб ці факти стали досвідом, вони повинні бути
осмислені, узагальнені.
Дуже важливою була
боротьба К.Д. Ушинського проти поверхової, рецептурної педагогіки. Він
неодноразово доводив, що головна справа зовсім не у вивченні правил, а в
усвідомленні тих наукових основ, з яких ці правила випливають: "Ми не
говоримо педагогам - робіть так чи інакше; але кажемо їм: вивчайте закони
психологічних явищ, якими ви хочете керувати, і робіть, керуючись цими законами
і тими обставинами, в яких ви хочете їх застосувати". [1] Саме
тому Костянтин Дмитрович формулює важливе педагогічне кредо: якщо педагогіка
хоче виховувати людину у всіх відношеннях, вона повинна попередньо пізнати її
також у всіх відношеннях.
Розробляючи основи
вітчизняної педагогічної науки, Костянтин Дмитрович називав педагогіку ще й мистецтвом.
Співвідношення науки педагогіки і мистецтва виховання Костянтин Дмитровим
розглядав у передмові до першого тому "Педагогічні антропології", статтях
"Про користь педагогічної літератури", та "Про народність у
громадському вихованні". Розмежування педагогіки як науки, з одного боку,
і педагогіки як мистецтва виховання, з іншого, мало місце в тих випадках, які
не переслідували іншої мети, окрім вивчення сутності предметів і явищ, вивчення
закономірних, об’єктивних. Від волі людини не залежних зв’язків між предметами
і явищами
У своїх
філософських поглядах К. Ушинський поєднував ідеалістичні та матеріалістичні аспекти.
Насамперед тому, що був глибоко віруючою людиною. Добре вивчивши різні
філософські системи, критично використовуючи елементи цих систем, він намагався
виробити свій самостійний оригінальний світогляд.
У своїх поглядах
на природу, людину він дотримувався еволюційного вчення Ч. Дарвіна. Вважаючи
людину частиною живої природи, в роботі "Людина як предмет виховання"
Ушинський розпочинає свій вигляд з характеристики організму взагалі, його
зв’язку з середовищем, і переходить далі до особливостей тваринного і людського
організмів.
Йдучи за Ч. Дарвіном,
він розглядає живі організми як предмет і продукт біологічного їх розвитку, вказує
на зміну спадковості під впливом зміни умов існування, виступає проти
віталізму, хоч і зберігає це поняття "сила розвитку". Водночас
Ушинський зважає і на специфічні особливості людського організму,
суспільно-історичні умови їх походження, вказує на значення праці в життя
людини, хоч і не піднімається до розуміння тієї ролі, яку вона відіграла в
історичному становленні її природи. В своїй статті "Праця в її психічному
і виховному значенні" підходить до оцінки праці з етико-релігійної точки
зору.
У теорії пізнання
в психології у нього багато матеріалістичних елементів. у метафізичних
абстрактних елементах психології І. Гербарта, К. Ушинський намагався побудувати
психологію на основі фізіології. Він докладно розглядає будову і функції
нервової системи, її значення в житті й діяльності організму, пізнання
навколишнього світу.
Він поділяв думку
І.М. Сєчєнова про те, що вся діяльність нервової системи є рефлекторною,
відтворюючою діяльністю, висуває ідею "засвоєних рефлексів", тобто
таких, що набуваються в процесі індивідуального життя, і справедливо вважає їх
фізіологічною основою навичок і звичок, виховання яких є одним з найважливіших
завдань педагога. К.Д. Ушинський розглядає великі півкулі головного мозку як
орган свідомої діяльності людини; зі своєї точки зору про будову і функції
нервової системи він робить ряд важливих педагогічних висновків про фізичне
виховання дітей, раціональну організацію режиму їх праці і відпочинку, про
потребу організму в сні, як засобі відновлення його сил.
Широке
використання Ушинським даних анатомії і фізіології в ряді розділів праці "Людина
як предмет виховання" свідчать про його матеріалістичний підхід до
висвітлення проблем психології пізнання. Проте, будучи неспроможним зрозуміти
перехід від матерії до свідомості і, вважаючи, що останню не можна вивести з
жодних законів інертної матерії, Ушинський зупинився на дуалістичному
розв’язанні цієї психофізичної проблеми.
За своїми
суспільно-політичними поглядами Ушинський був буржуазним демократом. Як
просвітитель, він бачив в освіті основний засіб досягнення вільного та
щасливого життя свого народу.
Дидактика К. Ушинського
глибинна, розмаїта й оригінальна. Він вимагав будувати навчання на основі
врахування національних, вікових, статевих і психологічних особливостей дітей,
наголошував на значенні повторення в процесі навчання, обґрунтував дидактичні
принципи свідомості, наочності, систематичності, міцності засвоєння знань.
Вагоме місце в
дидактичній системі К.Д. Ушинського займає висвітлення проблем оптимізації
пізнавальної активності школярів, емоційності навчання, розвитку мислення і
мовлення учнів, забезпечення наступності в навчанні, належної організації самостійної
роботи й творчості школярів, шкільного краєзнавства. Надзвичайно важливо те, що
він не просто проповідував свою дидактику, а й дав їй глибоке наукове
обґрунтування та класичний взірець втілення на практиці. У цьому відношенні
неординарними за своїм дидактичним змістом і методикою є його підручники для
початкового навчання "Дитячий світ" (1861 р), "Рідне слово"
(1864 р), статті "Три елементи школи" (1867 р), "Недільні школи"
(1861 р), "Про початкове викладання російської мови" (1864 р).
Виховна система К.
Ушинського базується на мудрості народної педагогіки й висунених ним
теоретичних положеннях педагогічної науки. Виховання він визначає як певний
цілеспрямований і систематичний вплив на тіло, душу й розум дитини з метою
прищеплення їй якостей здорової, розумової, моральної, релігійної, національно
свідомої, творчо ініціативної, культурної, освіченої людини.
Розкриваючи
психолого-педагогічну суть виховного впливу, К.Д. Ушинський писав: "Виховання
бере людину всю, якою вона є, з усіма її народними й поодинокими особливостями,
- її тіло, душу і розум, - і передусім звертається до характеру людини..."
[1]
А тому він прагнув
у "самій природі людини" знайти "засоби виховної діяльності",
переконливо доводячи, що "засоби ці величезні". Тому кожен учитель, за
його словами, "повинен набути всебічних знань про людську природу, за
виховання якої береться".
"Поняття
виховної людини - дуже широке поняття", - писав К. Ушинський. Тому
розроблена ним виховна система включає всі провідні компоненти підготовки
всебічно розвиненої людини: формування наукового світогляду, розумове
виховання, духовно-моральне, господарсько-трудове, естетичне, фізичне.
Під розумовим
вихованням К. Ушинський розумів цілеспрямовану діяльність вихователів, батьків
та вчителів, спрямовану на розвиток розумових сил і мислення учнів та
прищеплення культури розумової праці. Воно передбачає набуття знань, розвиток
пізнавальних і творчих здібностей, прищеплення інтересу і потреби в розумовому
збагаченні впродовж усього життя, самостійному здобуванні знань і застосуванні
їх на практиці. За висновком К. Ушинського, свідомість "збагачується
тільки:
примноженням
фактів та переробкою їх.
Чим більше
фактичних знань набув розсудок і чим краще він переробив цей сирий матеріал,
тим він розвиненіший і сильніший". [2]
Могутнім фактором
розумового виховання молоді виступає вдавання до феноменальної мудрості рідного
народу, до невичерпних джерел фольклору.
Духовно-моральне
виховання, на думку Ушинського, має розвивати в дитини гуманність, почуття
національної і власної гідності у поєднанні зі скромністю, чесність і
правдивість, патріотизм, працьовитість, дисциплінованість. Завдання і зміст
духовно-морального виховання він визначив з огляду вселюдських, народних і
національних культурних цінностей, виходячи з вимог народних чеснот і норм
християнської моралі, дбаючи, щоб воно розвивало в дитини твердий характер і
волю, стійкість, почуття громадського обов’язку. Основа духовно-морального
виховання - протиставлення: Бога - дияволу, Добра - злу, Світле - темряві,
Правди - брехні, Милосердя - жорстокості, Розуму - невігластву, Честі - ганьбі,
Працьовитості - неробству, Краси - потворству.
"Духовний
розвиток, духовне виховання людини зокрема і народу взагалі, - зазначив К. Ушинський,
- здійснюється не лише школою, а кількома великими вихователями: природою,
життям, наукою і релігією". [3]
Господарсько-трудове
виховання в педагогічній системі К.Д. Ушинського виступає як основа всіх
напрямів виховання.
Основне покликання
господарсько-трудового виховання полягає в тому, "щоб розвинути в людині
звичку й любов до праці: воно повинно розвинути в людини звичку й любов до
праці".
Етичне й естетичне
виховання К.Д. Ушинський трактував як цілеспрямований, організований процес
формування у дітей розвиненої естетичної свідомості, художньо-естетичного
смаку, здатності сприймати, творити й цінувати прекрасне, поводитися культурно,
ґречно й достойно.
Фізичне виховання,
як виклав К. Ушинський у книзі "Дитячий світ" (розділ "Про
людину") та в третьому томі "Педагогічної антропології" (розділ
"Загальні зауваження про фізичне виховання", має на меті зміцнення
здоров’я, сили, досягнення правильного тілесного розвитку й утвердження
здорового способу життя, вироблення навичок санітарно-гігієнічної культури
учнів.
Всі напрями
виховання Ушинський розглядав як єдину нероздільну цілісність, у гармонії
родинно-громадсько-шкільного впливу на виховання. "Громадське виховання є
для народу його сімейне виховання".
За висновком К.Д. Ушинського,
повне досягнення навчальної й виховної мети можливе, коли її втілює
висококваліфікований вчитель, вихователь.
Вимоги до вчителя
і його всебічної підготовки сформульовані К. Ушинським чітко та однозначно. Вміння
не тільки вчити, а й виховувати любов до своєї професії й прихильне ставлення
до дітей, відповідальне ставлення до обов’язків педагога, освіченість,
ґрунтовне знання педагогіки і психології, статечність, володіння педагогічною
майстерністю й педагогічним тактом - ось провідні риси справжнього вчителя.
У статті "Три
елементи школи" (1857 р) К. Ушинський виділив такі найвпливовіші виховні
сили: адміністрацію закладу, вихователів та вчителів. Він переконливо доводить,
що коли "вихователь як за освітою, так і за характером своїм відповідає
високому покликанню педагога, то заклад у його руках швидко може досягти
довершеності". [1]
Видатний учитель
українських учителів висловлює своє переконання також у "тому по без
особистого впливу вихователя на вихованця справжнє виховання, що проникає в
характер, неможливе. Тільки особистість може діяти на розвиток і визначення
особистості, тільки характер може формувати характер" [2]
Звичайно,
справжній учитель, на думку К.Д. Ушинського, - це той, хто постійно сам
вчиться, займається самоосвітою, знайомиться з найновішою педагогічною літературою,
підвищує й удосконалює свою кваліфікацію.
Значення К.Д. Ушинського
в розвитку педагогічної думки колосальне. Він став основоположником, творцем
глибокої, стрункої педагогічної системи, забезпечивши таким чином високий
науковий злет і світову славу української педагогіки в усіх її основних
напрямках - у галузі новітньої дидактики й теорії виховання, школознавства й
підручникознавства, педагогічної антропології, українознавства, підготовки
учительських кадрів.
Знаючи, що навіть
досить здібний педагог може перетворитися на ремісника, якщо його діяльність
ігнорує запаси виховання, Костянтин Дмитрович підкреслював необхідність для
мистецтва виховання володіння прикладними знаннями про умови ефективності
виховного процесу, про способи педагогічної діяльності, про засоби
педагогічного впливу. Взагалі, проблемі підготовки вчителя-професіонала він
приділив велику увагу у своїй науково-практичній діяльності.
Думки
педагога-демократа про підготовку вчителів викладені в таких роботах: "Проект
учительської семінарії", "Три елементи школи", "Педагогічна
подорож по Швейцарії", "Думка колезького радника К.Д. Ушинського про
проект реорганізації Гатчинського інституту" та інші. Пропонована система
підготовки вчителя базувалася на усвідомленні високої ролі вчителя в житті
суспільства, на великій вазі особистісного фактора у педагогічній діяльності. Йому
належить думка: виховна сила виливається лише з живого джерела людської
особистості. Особистий приклад учителя, за його словами, це промінь сонця для
молодої душі. Він прагнув привернути увагу громадської думки до того, яке
велике суспільне значення має праця шкільного педагога і яка увага і турбота
повинні бути виявлені з боку громадськості до народного вчителя. У статті
"Про користь педагогічної літератури" він пише: "Вихователь, що
стоїть на рівні з сучасним ходом виховання, почуває себе живим, дільним членом
великого організму, який бореться з неуцтвом та недоліками людства,
посередником між усім, що було благородного й високого в минулій історії людей,
і поколінням новим, охоронцем святих заповітів людей, які боролися за істину і
за благо. Він почуває себе живою ланкою між минулим і прийдешнім, могутнім ратоборцем
істини й добра, і усвідомлює, що його справа, скромна зовні, - одна з
найвизначніших справ історії, що на цій справі ґрунтуються царства і нею живуть
цілі покоління". [1]
Костянтин
Дмитрович стверджував, що вчитель не виконає свого обов’язку, якщо буде лише
викладачем предмету і не буде вихователем. Знання, вважав він, далеко не
складають головного достоїнства викладача навчального закладу. Головне, щоб
гімназичний викладач умів виховувати учнів своїм предметом.
К.Д. Ушинський
розробив зміст спеціальної підготовки вчителя, визначив коло наук для вивчення
майбутніми народними вчителями в учительських семінаріях. Він наголошував на
всебічній підготовці вчителя, щоб він мав пізнання не лише в законі Божому,
граматиці, арифметиці, географії та історії, але й у природничих науках,
медицині, сільському господарстві; окрім того, вчитель має вміти добре писати,
малювати, креслити, читати ясно і виразно і, якщо можливо, навіть співати. Центральне
місце серед цих наук він відводить рідній мові, бо цей предмет входить в усі
інші предмети і вбирає в себе їхні результати.
У "Проекті
учительської семінарії" К.Д. Ушинський висловив цінні думки не лише щодо
питань підготовки вчителів початкової школи, але й для середніх навчальних
закладів та викладачів педагогіки. Він висунув ідеї, які набагато випередили
час. Вважав за необхідне відкрити при університетах педагогічні факультети,
визначив для них наукові дисципліни. Педагогічні факультети, що пропонувалися
ним, мусили бути центрами розвитку і поширення педагогічної науки. У проекті К.Д.
Ушинський висунув ідею не лише теоретичної, але й практичної підготовки
вчителів: "Метод викладання можна вивчити з книги або зі слів викладача,
але набути навичок у застосуванні цього методу можна тільки діяльною і тривалою
практикою". [2]
Великий педагог у зв’язку з цим запропонував при семінаріях
створити спеціальні зразкові школи як базу для педагогічної практики. Одночасно
до учительських семінарій він рекомендував прикріпити кілька рядових народних
шкіл. К.Д. Ушинським сформульовано завдання педагогічної практики і розроблено
її зміст.
І сьогодні не
втратили свого значення міркування мудрого педагога про науку і мистецтво
виховання, про відповідальність професії вчителя, її непересічну роль у
забезпеченні соціального прогресу. Ще й дотепер не вся програма підготовки
вчителя, задумана К.Д. Ушинським, повністю реалізована.
Видатний педагог К.Д.
Ушинський був тісно пов’язаний з Україною не лише своїм походженням (предки і
батьки його жили, в основному, на Україні, та й сам він з 46 років свого життя
біля двадцяти провів на українській землі), але й особистими симпатіями до неї,
науковими, зокрема етнографічними інтересами. [3] У листі
від 9 грудня 1863 року до свого друга Л. Модзалевського Ушинський називає себе
"малоросом", а в листі від 4 вересня 1868 року до того ж адресати
пише про Україну як про свою Батьківщину: "Ми поки що оселилися у
Петербурзі, хоча наступного року думаю переїхати до себе на батьківщину - в
Київ"
К.Д. Ушинський
багато уваги надавав навчанню дітей рідною мовою. Він звернувся з проханням
дозволити відкрити йому в маєтку дружини - хуторі Богданка (нині Шосткинський
район Сумської області) початкову школу з українською мовою навчання. У цьому
проханні йому було відмовлено, бо царський уряд проводив політику насильної
русифікації народів.
Ушинський
прекрасно володів українською мовою в аналітичному дослідженні "Праці
Уральської експедиції", написаному як рецензія за формою, але досить
великому (161 с) за обсягом, Костянтин Дмитрович дає глибокий критичний відгук
на чотири великих праці "Записок русского географического общества" з
питань географічної, історичної, етнографічної та лінгвістичної наук. Аналіз,
представлений К.Д. Ушинським, свідчить про його глибоку обізнаність в історії і
географії, етнопедагогіці та психології життя України.
Слід зауважити, що
К.Д. Ушинський добре знав і літературу, і побутову українську мову, розумівся
на діалектах. Ушинський визнав мовленнєвий хист українських жінок, звідси його
рекомендації - вивчати українську мову, прислуховуватись до розмов жительок
Полтавщини, що, мабуть, робив і сам дослідник.
Вибравши таку тему
своєї дослідницької роботи, я хотіла показати, як багато зробив Костянтин
Дмитрович Ушинський для педагогіки. Розкрила його педагогічну спадщину, його
ідеї щодо виховання і навчання дітей молодшого шкільного і дошкільного віку.
К.Д. Ушинський
хотів показати, яким повинен бути вчитель і вихователь, він створив систему підготовки
народних учителів в учительській семінарії. Вчення його актуальне і зараз.
Ідеї великого
педагога мали великий вплив не лише на розвиток вітчизняної педагогічної думки,
але й на світову педагогічну науку.
1.
Ушинський про виховання / Історія педагогіки, с.79-92.
Мосіященко В.А., Задорожна Л.В., Курак О.І.
2.
Історія української школи і педагогіки, с. 206-212/Мобар
О.О., Стельмахович М.Г., Федеренко Д.Т. /
3.
22 видатних українських педагоги, с.160-176.
4.
Рідна мова в педагогічній системі Ушинського. Початкова
школа. - 2002, №4, с.75-76, Початкова школа. - 2002, №3. с.74-76.
5.
Ідея народності у вихованні / За творами К.Д. Ушинського
/ Рідна школа. - 2004, №3, с.66-67.
6.
Народна педагогіка. Світовий досвід / Кузьмінський
А. - К.: Знання-Прес, 2003. - 134 с.
7.
Педагогічна майстерність / За ред. І.А. Зазюка. - К.,
1997.
Страницы: 1, 2
|
|
