Виховання учнів у науковій літературі

Як сяду при тобі я в час вечірній,

Багато спогадів тоді встає!

Чого я плакала тоді, чого ридала?

Тоді ж кругом так весело було…

Ох, певне лихо серцем почувала,

Що на мене, мов хмара грізно йшло!

Розстанемось надовго ми з тобою!

Зостанешся ти у самоті німій,

А я не матиму де дітися з журбою…

Прощай же давній, любий друже мій!

(Леся, схиливши голову, занурилась у спомини. У цей час входить Доля.
Вона кружляє над Лесею і сміється).

Доля.

Ніч темна людей всіх потомлених скрила

Під чорні широкі крила.

Погасли вечірні огні,

Всіх владарка ніч покорила.

Хто спить, хто не спить – покорись темній силі.

Леся.

Щасливий, хто сни має милі!

Від мене сон милий тіка…

Навколо темнота тяжка,

Навколо все спить, як в могилі.

Чи тільки терни на шляху знайду,

Чи стріну може де і шлях барвистий?

Чи до мети я твердо дійду,

Чи без пори скінчу свій шлях барвистий.

Доля. Забудь той світ! Міцна твоя темниця.

Леся.

Ой! Де ж бо ти, воле, ти зоре таємна?

Чому ти не зійдеш із неба?

Осяяти землю безщасную треба!

Ти бачиш, як все в нас покрила ніч темна?

Ти чуєш, як правду неправда крізь боре?

Ой, горе!

Доля. Забудь той світ! Міцна твоя темниця!

Леся.

Коли ж се минеться, чи згинем без долі?

Прокляття рукам, що спадають без сили!

Навіщо родитись і жити в могилі?

Як маємо жити в ганебній неволі,

Хай смертна темнота нам очі застеле!

Ой, леле!

Доля. Забудь той світ! Міцна твоя темниця!

(Доля задуває свічку і зникає, сміючись. Леся деякий час залишається у темряві. Потім з`являється Муза).

Муза.

Якщо прийде журба, то не думай,

Її рознеси у веселощах бучних,

За столом, де веселії друзі твої

П`ють, гуляють при покликах гучних

Ти не йди в тихий дім, де музика бринить,

Де танцюють веселії пари, -

Там ще гірше серденько тобі заболить,

Чоло вкриють ще тяжчії хмари.

Краще йди в темний гай, у зелений розмай,

Або в поле, де вітер гуляє,

На розвіллі із лихом собі розмовляй.

Може там його вітром розмає.

Або пісню утни голосну, не смутну,

Щоб, мовляв, засміялося лихо.

Проженем тоді, певне, потвору страшну,

І на серденьку знов стане тихо…

Леся.

Ні я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу!

Геть думи сумні!

(Звучить музика. Леся охоплює голову руками і схиляється над альбомом, поглинаючись своїми думками. Вмикається світло. Виходить коханий і, побачивши Лесю в розпачливому стані, стривожено дивиться на неї. Але звертається веселим голосом).

Коханий. На добридень, ти моя голубко!

Леся. На добридень, мій коханий друже.

Коханий. Що ж сьогодні снилось тобі, любко?

Леся. Сон приснився та дивненький дуже.

Коханий. Що ж за диво снилося тобі, мила?

Леся. Мені снились білії лелії…
Коханий.

Тішся, мила, лелія біла -

Квітка чистої та любої надії.

Леся.

Мені снинлись білії лелії,

Що хитались в місячному світлі,

Мов гадали чарівнії мрії,

І пишались гордії, розквітлі.

Приступила я до квітів ближче, -

Всі лілії раптом затремтіли,

Почали хилитись нижче, нижче,

Та й пожовкли, далі почорніли.

Коханий.

Дивний сон твій, любко моя гожа…

А мені червоні снились рожі.

Леся.

Тішся, милий, бо червона рожа, -

То кохання квітка та розкоші!

Коханий.

Мені снилося, чарівні рожі

Променіли в промені златистім.

І були на райські квіти схожі,

Запашнії, з листячком барвистим.

Приступив я до одної рожі,

Пригорнуть хотів я до серденька.

Зблідли раптом рожі прехороші

І найкраща роженька ясненька.

Та й умилась дрібною росою

Та моя найкраща рожа мила.

Мов підтята гострою косою,

Полягла мені до ніг змарніла.

Доля (З-за куліс говорить у зал).

Засмутилась пара молодая,

Зрозуміти снів своїх не може… (Сміється).

(Леся пильно дивиться на коханого. Він її обіймає і пильно дивиться у вічі).

Коханий.

Що ти говориш, любко моя мила?

Се наче грім з ясного неба впав?

Чи я тебе не щиро покохав?

Ні! Певне ти мене ніколи не любила!

(Леся хитає головою).

Журливо ти хитаєш головою

І кажеш: "В нас дороги розійшлись!"

О ні, я вірю - знайдуться колись,

З`єднаємось навіки ми з тобою.

Мовчиш, мій друже ясний, і зітхаєш…

Твоя душа за мною не жалкує,

А тільки серце вражене сумує

І жаль тобі, що ти мене кохаєш.

Леся.

Не жаль мені, що я тебе кохаю.

Та в нас дороги різно розійшлись.

Ні не кажи: "Ще зійдуться колись!"

Не зійдуться, мій друже, я те знаю.

Моє кохання - то для тебе згуба:

Ти наче дуб високий та міцний,

Я ж наче плющ, похилий та смутний -

Плюща обійми гублять силу дуба.

В країну смутку вітерець прилине

І принесе мені розмови

Від мого дуба любого в діброви, -

І спогад любих літ повік не згине.

(За цією розмовою стежила Доля, стоячи поодаль. Після закінчення розмови Доля підходить до Коханого і кладе йому руку на плече).

Доля.

Хвилини йдуть,

Пора у путь.

(Коханий обертається і звертається до Долі).

Коханий.

Я йду. (До Лесі) Тверда звага

Веде мене в шлях,

У серці одвага,

Хоч сльози на очах…

Я все покидає: садочки рясні,

І темні діброви, і ниви ясні,

З собою несу я лиш рідні пісні.

Прощай, моя люба дружина смутна!

Я, може, навіки іду в чужий край…

Прощай, - добрим словом мене спогадай!…

Бо літа не ждуть,

Пора мені в путь!

Доля.

Далека путь,

Хвилини не ждуть.

(Доля задуває свічку і забирає Коханого із собою. Звучить музика. Леся кидається за ним, але не встигає. Коханий зникає).

Леся.

Що я тепер, о Боже! Жить мені для чого?

Слаба, мов тіло, в котрім серця вже нема,

Тінь марна я, мене жаль – туга обійма,

Самої смерті прагну, Більше вже нічого.

(Обертається до залу).

Згадайте, друзі, - ви, котрі мене любили, -

Що я без щастя – долі у житті сьому

Нічого доброго зробити немала сили.

Кінця бажайте безталанню моєму,

Бо вже коли я тут недолі досить маю,

Хай буду я щаслива там, у іншім краю!

(Леся плаче, схиливши голову. Потім піднімав голову. Музика затихає).

Леся.

Прилинь до мене, чарівнице мила,

І запалай зорею наді мною,

Нехай на мене промінь твій впаде,

Бо знов перемогла мене ворожа сила,

Знов подолала, я не маю сил до бою.

(З`являється Муза у вінку і з книжкою у руці).

Муза.

Ти, дівчино, життям розбита, грай!

Грай на оцих, людьми розбитих струнах.

Дей же так гармонії осягнеш,

Її ж було в твоїм житті так мало…

О, не вважай, що криком, а не співом,

Акорди перші залунають. Грай! (Дає їй книжку).

Адже й твоє життя так починалось.

Де ж потім ти взяла ті ніжні тони,

Що навіть злих людей до тебе привертали?

Ти їх знайшла в своїм розбитім серці.

Невже не знайдеш їх в своїх розбитих струнах?

Грай!

Шарпни струну безжалісно, потужно

І брязни в неї, наче на пожежу

(Леся втомлено підіймає голову).

Леся.

Я знаю, так, се хворії примари, -

Не час мені вмирати, є пора.

Та налягли на серце чорні хмари

Лихого передчуття: душа моя вмира!

Уста говорять: “Він навіки згинув”.

А серце каже: “Ні, він не покинув”!

Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?

Тремтить, бринить, немов сльоза гаряча,

Тут в глибині і б`ється враз зі мною:

“Я тут, я завжди тут, я все з тобою!”

Чи сон мені склепить помалу вії,

Покриє очі втомлені від мрії,

Та крізь важкі ворожії сновиддя

Я чую голос любого привиддя,

Бринить тужливо з дивною журбою:

“Я тут, я завжди тут, я все з тобою!”

Стій, серце, стій! Не бийся так шалено,

Вгамуйся, думко, не літай так буйно!

Не бий крильми в порожньому просторі.

Ти, Музо винозора, не сліпи

Мене вогнем твоїх очей безсмертних!

Дай руку, притули мене до свого лона,

Тобі я віддала усе, що мала.

Подай мені великую пораду,

Скажи мені, пораднице надземна,

Куди мені подітись у просторі?

Муза.

Грай!

Грай на оцих, людьми розбитих струнах.

Грай!

(Звучить музика. Муза обходить Лесю, котра сидить, опустивши руки і дивиться кудись у далечінь).

Муза.

Сім струн я торкаю , струна по струні,

Нехай мої струни лунають,

Нехай мої співи літають

По рідній коханій моїй стороні.

І, може, де кобза знайдеться,

Що гучно на струни озветься,

На струни, на співи мої негучні.

(Муза благословляє Лесю).

І, може, заграє та кобза вільніше,

Ніж тихії струни мої.

І вільнії гуки її

Знайдуть послухання у світі пильніше:

І буде та кобза – гучна…

(Леся піднімає голову, ніби звертаючись до неба).

Леся.

О, знаю я, багато ще промчить

Злих хуртовин над головою в мене,

Багато ще надій із серця облетить,

Немов од вихру листячко зелене.

Не раз мене обгорне, мов туман,

Страшного розпачу отруєне дихання.

Не раз в душі наступить перелом,

І очі глянуть у бездонну яму,

І вгледжу я в кохання над чолом

Строкату шапку блазня або пляму.

Не раз мій голос дико залуна,

Немов серед безлюдної пустелі,

І я подумаю, що в світі все мана

І на землі ніде нема святині.

І, може, приведуть не раз прокляті дні

Лихої смерті грізную примару,

І знову прийдеться, покинутій мені,

Не жити, а нести життя своє, мов кару.

Я знаю се і жду страшних ночей,

І жду, що серед них вогонь той загориться,

Де жевріє залізо для мечей,

Гартується ясна і тверда криця.

(З-за куліси виглядає Доля).

Коли я крицею зроблюсь на тім вогні,

Скажіть тоді: нова людина народилась;

А як зломлюсь, не плачте по мені!

Пожалуйте, чому раніше не зломилась.

Доля. (Сміється, відчуваючи свою здобич).

Натура гине…

Останній усміх ясний посила.

Недавно ще була вона в турботі,

Жила і працею щасливою була,

Тепер останнії дарунки роздала

І тихо умира… Кінець її роботі!

(Звертається до Лесі).

Пора у путь!

Хвилини не ждуть!

Леся. Хто ти така?

Доля.

Чи ти мене не знаєш?

Я поведу тебе в далекий край,

Незнаний край, де тихі темні води

Спокійно сплять, як мертві, тьмяні очі.

Спокійно там: ні дерево, ні зілля

Не шелестить, не навіває мрій,

Зрадливих мрій, що не дають заснути.

Гострі блискавиці

Ламаються об скелі і не можуть

Пробитися в твердиню сна й спокою.

Тебе візьму я… Ти туди належиш.

(Обгортає Лесю своїм покривалом. Але Леся намагається вирватись з її чіпких рук. Звучить музика. Вони борються).

Леся.

Ні! Я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає!…

(Але Доля все-таки перемагає. Свічка згасає і встановлюється темрява.
На деякий час встановлюється тиша. Потім стиха починає лунати музика.

Входить Муза із запаленою свічкою, її голова вкрита чорною хусткою.
Вона піднімає свічку над головою і починає звучати фонограма):

Голос Лесі.

Хотіла б я піснею стати

У сюю хвилину ясну,

Щоб вільно по світі літати,

Щоб вітер розносив луну,

Щоб геть аж під яснії зорі

Полинути співом дзвінким,

Упасти на хвилі прозорі,

Буяти над морем хибким.

Лунали б тоді мої мрії

І щастя моє таємне,

Ясніші, ніж зорі яснії,

Гучніші, ніж море гучне.

(Стиха звучить музика, а потім раптом замовкає і вмикається яскраве світло).

2. Результати дослідно-експериментальної роботи по підвищенню ефективності роботи з естетичного виховання старшокласників.

Завдання, що ставились у формуючому експерименті вимагали своєчасної оцінки результативності їх рішення, що обумовило необхідність проведення діагностуючого експерименту у процесі реалізації програми дослідної роботи і по її закінченні.

Мета діагностуючого експерименту полягала у тому, щоб перевірити ефективність сукупності умов, створених у ході формуючого експерименту для підвищення ефективності роботи з естетичного виховання учнів.

Ефективність рішення поставлених завдань визначалась за такими критеріями:

- естетична свідомість;

- естетичний інтелект;

- естетичні здібності.

Динаміка показників кожного з вищезазначених критеріїв дозволили зробити висновок по їх сукупності про рівень сформованості естетичної культури учнів, що брали участь у дослідно-експериментальній роботі.
Виявлення змін за даними критеріями передбачало співставлення цих рівнів за результатами констатуючого й формуючого експерименту.

У кінці формуючого експерименту ми провели контрольне тестування з метою визначення рівня естетичних здібностей учнів.

Зміст тестових завдань до теми “Життя і творчість Лесі Українки” ми наводимо. Оскільки результативність зрізової контрольної роботи на етапі констатуючого експерименту перевірялась рік тому при “5”-бальному оцінюванні і за трьома рівнями, то й тестові завдання ми давали трьох типів: високого, достатнього й низького.

Запитання і завдання третього типу

1. Розкрийте зміст вислову “Лиш боротись – значить жить…” (Іван

Франко) на матеріалі подвижницького життя Лесі Українки.

2. У чому, на вашу думку, полягає творчий подвиг Лесі Українки?

3. Соціально-політичні та естетичні погляди поетеси.

4. Леся Українка і літературний гурток “Плеяда”.

5. Окресліть тематику творчості Лесі Українки.

6. Патріотичні мотиви у творчості Лесі Українки.

7. Поетичний образ України у поезії Лесі Українки.

8. Як трактує Леся Українка роль і призначення поета та поетичного слова.

9. Чим близька вам інтимна лірика Лесі Українки.

10. Проблема боротьби за вільне, творче, духовно багате життя у драмі

“Лісова пісня”.

11. Як розкривається проблема духовного і матеріального у драмі-феєрії

“Лісова пісня”?

12. Дайте порівняльну характеристику Мавки і Лукаша.

13. У чому трагедія матері Лукаша та Килини?

14. Проблема щастя у драмі “Лісова пісня”.

15. Ваші роздуми над останнім монологом Мавки. Чим вона вам імпонує?

16. Напишіть твір-роздум на тему “Якби я був Лукашем…”

17. Яке враження справила на вас драматична поема “Бояриня”?

18. Складіть твір на тему “Перечитавши твори Лесі Українки …”

19. У чому краса мистецького слова поетеси?

20. Чим співзвучна поезія Лесі Українки нашій сучасності?

21. Сценічне життя творів Лесі Українки.

Запитання і завдання другого типу

1. Назвіть жанрові різновиди творів Лесі Українки.

2. Дайте рецензію на одну з поетичних збірок поетеси.

3. У чому своєрідність композиції вірша “Досвітні огні”?

4. Розкрийте алегорії поезії “Досвітні огні”.

5. Чим приваблює вас поет з “Давньої казки”?

6. Які проблеми порушила Леся Українка в “Лісовій пісні”?

7. Як ви розумієте визначення жанру “Лісової пісні” як драми-феєрії.

8. Які творчі джерела “Лісової пісні”.

9. Назвіть фольклорні образи драми-феєрії.
10. Як ви розумієте слова Мавки: “Не зневажай душі своєї цвіту…”

11. Складіть план порівняльної характеристики образів Мавки і Лукаша.

12. Які засоби творення образів і прийоми їх типізації ви знаєте? Які з них є в “Лісовій пісні”?

13. Хто ще з письменників і в яких творах порушував ту ж тему, що й

Леся Українка у драмі “Камінний господар”?

14. Яка основна думка драматичної поеми “Бояриня”?

15. Висловіть своє враження про “Бояриню” Лесі Українки.

16. Назвіть ознаки драматичної поеми як літературного жанру.

17. Розкрийте ідейний зміст вірша “Напис в руїні”.

18. Прокоментуйте слова Лесі Українки: “Слово, моя ти єдиная зброя, ми не повинні загинуть обоє…”

19. Розкрийте тему та ідею поезії “Дим”.

20. Як ви розумієте слова “своїм життям до себе дорівнятись” (“Лісова пісня”)?

21. Що таке поезія в прозі? Доберіть приклад з творчості Лесі Українки.

22. Які ознаки білого вірша? Назвіть твори Лесі Українки, написані цим розміром.

23. До якого виду лірики належить поезія “Хотіла я тебе, мов плющ, обняти”? Які ще поезії Лесі Українки цього виду ви знаєте?

24. Що ви знаєте про елегію? Яка елегія Лесі Українки вам добре відома?

25. Визначте жанр твору і назвіть тропи, використані в уривку:

Талого снігу платочки сивенькії, дощик дрібненький, холодний вітрець, проліски в рідній травиці тоненькії се була провесна, щастя вінець?
26. Визначте віршовий розмір:

Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може, в руках невідомих братів

Станеш ти кращим мечем на катів.

“ Слово, моя ти єдиная зброє …”
27. Визначте віршовий розмір:

“Що болить?” – мене питали,

Але я не признавалась –

Я була малою горда –

Щоб не плакать, я сміялась.

“Як дитиною бувало…”
28. Визначте віршовий розмір:

Проти діла соромного

Виступає слово праве –

Ох, страшне оте змагання,

Страницы: 1, 2, 3, 4