Виробниче навчання у закладах професійної освіти
На уроках
викладач повинен роз'ясняти учням про наукові відкриття і досягнення техніки, а
також винаходів і раціоналізаторських пропозицій. Викладання повинно вестись в
тісному зв'язку з життям і практикою. Цей принцип вимагає постійного укріплення
учбово-матеріальної бази училища, крім того, викладачі і майстри повинні
систематично працювати над підвищенням своїх знань.
Систематичність і
послідовність навчання.
Учбові заняття в
профтехучилищах проводяться по єдиній державній програмі. Принцип
систематичності і послідовності навчання не обмежується побудовою учбової
програми, він передбачає порядок роботи викладачів і майстрів по наданню учням
знань, формуванню вмінь і навиків. Викладаючи учням новий учбовий матеріал,
викладачі і майстри пов'язують його із минулим уже засвоєним, і на цій основі
розширяють і поглиблюють наявні знання. Викладачі і майстри повинні
основуватись на знаннях учня, отриманих ними раніше. Наприклад, технології
металів, вивчення властивостей металів і сплавів починається з фізичних, з
основними фізичними властивостями: питомою вагою, теплопровідністю,
електропровідністю і іншими - учні вже знайомі. Після повторення фізичних
властивостей приступають до послідовного вивчення хімічних, механічних і
технологічних властивостей металів і сплавів, знаючи властивості металів, учні
можуть приступати до вивчення способів їх обробки.
Про навчання
учбового господарства і майстерням училищі треба спланувати роботу з учнями
таким чином, щоб вони виконували роботу на машинах і механізмах, конструкції
яких вони вивчили на практичних заняттях. Майстер повинен мати постійний
зв'язок із викладачами, знати що і коли пройдено на уроках по теоретичних
предметах, на які знання учнів йому можна покладатися в процесі виробничого
навчання. Викладачі і майстри повинні починати своє пояснення з більш простих елементів
і на їх базі підготувати учнів до розуміння і засвоєння більш складного
учбового матеріалу.
Дотримання в
процесі навчання принципу систематичності і послідовності допомагає учням набути
високих знань і умінь.
Наглядність
навчання.
Наглядність
навчання заключається в тому, що учні набувають знань не тільки за рахунок
того, що слухають пояснення викладача чи майстра, але й при допомозі своїх
органів зору і за рахунок того, що вони бачать. В учнів виникає конкретне
представлення про матеріал, який вивчають внаслідок того, що він є більш
доступним і легким для розуміння. Наглядність у навчанні підвищує інтерес до
занять і уваги на уроці, наприклад, при підвищеній увазі та інтересі учнів проходить
урок по вивченні будови і дії критично шатунного механізму, коли показується
модель цього механізму із автоматичним кресленням траєкторії руху його окремих
точок, при наглядному навчанні легко запам'ятовується і в зв'язку з цим ліпше
засвоюється учбовий матеріал. Викладачі і майстри повинні розуміти, що
наглядність являється одним із найважливіших засобів навчання, тому підбір
наглядних засобів їх використання на заняттях визначаються конкретними
учбово-виховними задачами, поставленими на даному уроці. Велике значення має
робота учнів по виготовленню наглядних засобів під керівництвом викладачів.
Доступність,
посильність навчання.
Принцип доступності
і посильності навчання приводить до того, що учбовий матеріал по змісту і
об'єму, який вивчається на уроках теоретичного і виробничого навчання,
являється доступним і посильним для учнів профтехучилищ. Викладачі і майстри
повинні рахуватися із індивідуальними можливостями кожного учня. Не всі
однаково засвоюють учбовий матеріал, один засвоює і запам'ятовує викладений
матеріал швидше, другі - повільніше. Викладачі і майстри повинні знати і
враховувати кожного учня групи. Якщо у групі є учні, яким важко виконувати
домашні завдання, то викладач або майстер повинен їм допомогти. Правильний
облік викладача індивідуальних можливостей кожного учня буде допомагати
активності в процесі навчання і в кінцевому результаті успішності.
Навчання на
виробничій практиці.
Цей принцип
прищеплює формування професійних умінь і навичок учнів на основі активної
участі на практиці. Навчання на практичних заняттях допомагає учням краще
засвоїти свою професію, і зрозуміти її складність.
Активність учнів
в навчанні.
Принципом
активності є також побудова уроків, при яких учні, слухаючи викладений учбовий
матеріал викладачем або майстром, самі беруть активну участь в доведеннях і
формулюваннях. Викладення викладачами або майстрами учбового матеріалу, показ
наглядних засобів і трудових прийомів в процесі навчання, потрібно проводити
так, щоб учні не тільки слухали, дивились і запам'ятовували, але й слухали,
брали активну участь у вивченні матеріалу, свідомо засвоювали викладені знання.
Добрі знання
умінь і навиків.
В своїй роботі
зустрічаються випадки, коли окремі учні, хоча й засвоїли матеріал, але не
закріпили його. Такі знання являються недостатніми. Відмінними знаннями слід
рахувати такі, які ми можемо згадати в любий час, коли нам буде потрібно
використати їх в практичній діяльності. Важливим засобом в засвоєнні твердих
знань і стійких умінь являються вправи учнів і систематичне повторення учбового
матеріалу. Повторення учбового матеріалу є дуже важливою складовою частиною
всього процесу навчання і його рекомендується проводити в слідуючих випадках:
На протязі уроку
при індивідуальному і фронтальному опитуванні учнів по раніше пройденому
учбовому матеріалу, а також при закріпленні знань по даному уроку. Після
закінчення вивчення теми або розподілу учбової програми особливо трудних для
засвоєння, в кінці навчального періоду (півріччя або року). Важливе значення
виробленню в учнів твердих знань і стійких умінь має вдосконалення методів
викладання знань, а також застосування в кожному конкретному випадку найбільш
раціональних методів навчання.
Під системою
виробничого навчання розуміємо порядок розчленування змісту виробничого
навчання, групування його частин і послідовність засвоєння їх учнями. Для того
щоб полегшити тлумачення сутності цього важливого поняття, коротко
охарактеризуємо кожну з найпоширеніших систем навчання.
Виробниче
навчання на різних етапах розвитку професійної освіти в нашій країні
проводилось на основі різних систем. Вибір кожної з них залежить від умов, у
яких здійснюється навчальний процес, від того, наскільки вони наближаються до
реальних умов праці на конкретному виробництві, від рівня розвитку продуктивних
сил.
Порядок
розчленування змісту і його групування набули такого великого значення через
те, що вони визначають реальні співвідношення виробничого навчання і
виробництва. Сучасний підхід до визначення сутності системи виробничого
навчання такий: система — це об'єктивна єдність змісту, форм, методів навчання
і дидактичних засобів професійної підготовки, яка забезпечує учням можливість
послідовно оволодівати трудовими прийомами, комплексами трудових операцій і
видами робіт, характерних для даної професії.
Для підготовки
робітників використовуються системи виробничого навчання — процесуальна,
технологічна і процесуально-технологічна.
Процесуальна
система виробничого навчання виходить з ідеї розчленування змісту праці
апаратника виробництва на окремі технологічні процеси, їх групування і
послідовне засвоєння.
Технологічна
система виробничого навчання використовується також при підготовці робітників
вузького профілю для промисловості. ЇЇ зміст полягає у послідовному
теоретичному і практичному вивченні технології.
Постало питання
про необхідність ретельнішого вибору і комбінування кількох систем виробничого
навчання. На базі такого підходу і виникла комбінована
процесуально-технологічна система виробничого навчання, яка поєднує переваги
процесуальної і технологічної систем. Спочатку зміст навчання розподіляється на
окремі компоненти з типових технологічних процесів, які вивчаються послідовно,
а далі набуті знання, вміння, навички використовуються для вивчення технологічних
процесів, типових для окремих галузей виробництва або для базового
підприємства.
Застосування тієї
чи іншої системи виробничого навчання визначається рівнем його організації,
змістом і методикою.
Відповідаючи на
питання чи можна зробити єдину для всіх більш досконалу систему навчання Д.О.
Тхоржевський вважає, що виходячи з того, що на систему навчання залежно від
його змісту впливають фактори виробничого і дидактичного характеру, які за
своїми вимогами несумісні, систем може бути декілька. Але всі вони мають відповідати
єдиним вимогам:
- навчання слід
будувати з урахуванням завдань політехнічної освіти;
- організація
навчання має відповідати рівню розвитку та особливостям організації певного
професійного виду праці;
- навчання слід
будувати на основі продуктивної праці;
- послідовність
вивченні трудових операцій слід обґрунтовувати з дидактичної точки зору;
- система
навчання повинна відповідати психофізіологічним закономірностям формування в
учнів трудових умінь і навичок;
- у процесі
навчання слід створювати умови, що спонукають учнів до участі в технічній
творчості і сприяють розвитку відповідних здібностей;
- у процесі
навчання слід створювати умови для виховання учнів.
С. Я. Батишевим
на початку 60-х років була запропонована проблемно – аналітична система.
Теоретичні засади цієї системи, на думку цього вченого, мають ряд переваг
порівняно з іншими системами. Весь матеріал програми виробничого навчання
розподіляють на окремі навчальні проблеми, кожна з яких має, наскільки це
можливо, самостійне значення. Учні засвоюють відповідні вміння і навички,
вивчають проблему за проблемою у чітко визначеній послідовності. Фактично
послідовність навчання залежить від логіки технологічного процесу і характеру
участі у ньому робітника відповідної професії.
Метою розробки
даної системи було спрямування на об’єднання розумової діяльності з фізичною
працею.
В її основі
закладено інтелектуальний початок. Проблемно-аналітична система розбиває
програмовий матеріал на окремі сегменти, які виступають самостійними завданнями
і з яких складується весь процес праці по загальній проблемі.
Вивчення кожної
проблеми відбувається не ізольовано, а в зв’язку з іншими проблемами. Спочатку
йде ознайомлення з технологічним процесом в цілому, потім його розбивають на
проблему.
Кожна проблема
вивчається окремо, і включає в себе різні ситуації:
- загальна її
характеристика;
- значення і
місце в технологічному процесі;
- обсяг
матеріалу, що вивчається.
Після вивчення
всіх проблем переходять до вивчення технологічного процесу в цілому, але на
більш високому рівні.
Тобто можна
виділити етапи:
- вивчення
окремої ситуації і виконання відповідних даним ситуаціям вправ;
- вивчення проблеми
в цілому і виконання вправ;
- вивчення всього
технологічного процесу, самостійне його ведення, регулювання і контроль.
В кожному періоді
є два етапи.
1. Розв’язування
розумових задач.
2. Самостійна
робота учнів під керівництвом інструктора.
Велике значення
має вміння планувати завдання, „дивитись наперед”.
Завдання
проблемно-аналітичної системи – навчити учнів виділяти суттєві властивості, які
притаманні кожній ситуації. Вивчення кожної окремої ситуації включає: планування;
спостереження; визначення основних властивостей; диференціація; систематизація;
синтез; узагальнення фактичного матеріалу.
Проблемно-аналітична
система більшою мірою, ніж інші системи, відповідає вимогам науково-технічного
прогресу, зокрема виходить із загальновідомого факту, що професійна діяльність
значної кількості робітників на сучасному автоматизованому виробництві майже
повністю складається із спостереження за ходом технологічного процесу,
регулювання роботи агрегатів, машин і приладів. Значне місце у роботі посідають
розрахункові функції, а також функції спостереження і контролю.
З кожної теми
навчальної програми, зміст якої розчленовано на окремі проблеми, необхідно
розробити доцільну систему трудових вправ, складність яких поступово зростає.
Таким чином, полегшується не тільки розв'язання важливих виробничих проблем, а
й зростає розумова активність учнів. Але до недоліків можна віднести те, що
проблемно-аналітична система має інтелектуальне спрямування безпосередньо на
трудовий процес, але в її основі закладена ідея проблеми та ситуації, яку можна
втілити в реальній на будь-якій частині заняття. Створення ситуації в
теоретичній частині уроку передбачає введення ряду факторів: експериментальний,
розв’язання проблемних задач.
Тренувальні
вправи поділялись за своїм основним призначенням і розташовувались в такій
послідовності:
1. вправи з
вихованням рухової культури;
2. вправи з
створенням біологічних установок;
3. вправи з
установкою зв’язків;
4. вправи для
закріплення виробничих прийомів, застосовуваних у попередніх вправах.
1 - ці вправи
проводяться в умовах імітації виробничих умов (замість молотка палиця);
2 - мають вже
певні зв’язки з відповідними виробничо-технічними умовами роботи (імітовані
напилки).
Біологічні
установки - статичні (поза), хватальні (хватка), рухово-конструктивні
(конструкція рухів), темпові (темп), силові (сила), координаційні (координація
рухів), точності (точність рухів).
3 - відбувається
формування виробничих прийомів у спеціальних імітаційних умовах (при рубанні
металу — рубання чурки).
4 - проводяться у
виробничих умовах, при чому робота поступово ускладнювалась ( робота з
напилками - бархатний — личкувальний — драчовий).
Увесь період
навчання поділявся на чотири періоди:
1. прийоми
(сформувати трудові рухи);
2. операції;
3. період
комплексів (операції у взаємозв’язку);
4. самостійний
період.
Таким чином
особливості названої системи полягали у глибокому, доведеному до повного
автоматизму розчленуванні трудового процесу під час навчання, розробці вправ
для формування не тільки окремих прийомів, а й окремих рухів. Перевагою системи
ЦІП є правильна побудова трудових рухів і робочих прийомів при виконанні виробничих
операцій. Учні настроюються на швидку, ритмічну працю. Однак системі ЦІП
притаманний і ряд недоліків, зокрема, стандартний, дещо «механічний» підхід до
виконання роботи, який перешкоджає свідомому удосконаленню трудових навичок. Ми
можемо зробити висновок, що система ЦІПа надмірно насичена вправами, які
виконуються в штучних умовах; але з іншого боку, вона включає дидактично
правильні закономірності процесу праці відповідно до етапів: прийом, операція,
трудовий процес. Також позитивним в застосування цієї системи є те, що в період
виконання самостійних робіт учні складали технологічні карти, виходячи з
креслення виробу, технологічних вимог, ЦІП ставив завдання не лише формувати в
учнів виконавчі навички, але й організаційні.
Майстер
виробничого навчання за цією системою крок за кроком виконує роль пасивного
«жорсткого» виконавця інструкції. Хоча у «чистому» вигляді система ЦІП
використовується досить рідко, на її основі виник ряд популярних систем
виробничого навчання, які досить широко використовуються й нині.
Досить
продуктивною виявилась думка про створення такої системи виробничого навчання,
яка поєднувала б переваги розглянутих вище систем і була позбавлена їх
недоліків. Творчі зусилля вчених і педагогів стимулювали появу нової,
операційно-комплексної системи, основний зміст якої полягає у тому, що протягом
першого етапу навчання з будь-якої професії учні послідовно вивчають потрібні
операції. Так само, як і при операційній системі, ці операції здебільшого не
пов'язані між собою в рамках єдиного технологічного процесу.
Названа система
включає наступні етапи:
- тренувальні
вправи учнів у виконанні окремих рухів і прийомів, з яких складається виучувана
операція;
- вправи на
поєднання вивчених в операції прийомів, тобто комплексне вивчення рухів і
прийомів, з яких складається операція;
- послідовне
вивчення і засвоєння декількох основних прийомів, що становлять певний ступінь
у вивченні операції;
- послідовне
комплексне застосування декількох вивчених операцій для виготовлення
нескладних, але типових для певної професії виробів;
- самостійне
виготовлення учнями предметів навчально-виховного характеру з включенням дедалі
більшої кількості операцій у складніших їх комплексах;
- удосконалення і
спеціалізація набутих виробничих умінь і навичок у виробничих заводах.
Учні за даною
системою засвоюють окремі операції, тривалість виконання яких визначається
попередньою їх підготовкою і складністю операцій. Далі вони виконують
комплексні роботи, які містять раніше сформовані операції. В такий спосіб учні
поступово оволодівають саме тими прийомами і способами роботи, які стануть у
пригоді їм у наступній професійній діяльності. При виконанні комплексних робіт
можна досягти подвійної мети. По-перше, вдосконалити вміння виконувати
операції, по-друге, набути умінь виконувати на базі кількох операцій комплексну
роботу, яка відповідає даному технологічному процесу. Зміст окремих комплексних
робіт у процесі навчання поступово ускладнюється. Учні самі визначають
послідовність операцій, відбирають комплексні роботи, контрольні інструменти.
Основним
елементом є комплекс операцій та відпрацювання прийомів кожної операції. Дія
системи спрямована тільки на практичну частину заняття, на фізичну працю, не
враховується інтелектуальний зміст трудового навчання. До переваг
операційно-комплексної системи слід віднести ту обставину, що комплексну роботу
можна виконувати у процесі реальної продуктивної праці учнів.
Страницы: 1, 2, 3
|