Виробниче навчання у закладах професійної освіти

На уроках викладач повинен роз'ясняти учням про наукові відкриття і досягнення техніки, а також винаходів і раціоналізаторських пропозицій. Викладання повинно вестись в тісному зв'язку з життям і практикою. Цей принцип вимагає постійного укріплення учбово-матеріальної бази училища, крім того, викладачі і майстри повинні систематично працювати над підвищенням своїх знань.

Систематичність і послідовність навчання.

Учбові заняття в профтехучилищах проводяться по єдиній державній програмі. Принцип систематичності і послідовності навчання не обмежується побудовою учбової програми, він передбачає порядок роботи викладачів і майстрів по наданню учням знань, формуванню вмінь і навиків. Викладаючи учням новий учбовий матеріал, викладачі і майстри пов'язують його із минулим уже засвоєним, і на цій основі розширяють і поглиблюють наявні знання. Викладачі і майстри повинні основуватись на знаннях учня, отриманих ними раніше. Наприклад, технології металів, вивчення властивостей металів і сплавів починається з фізичних, з основними фізичними властивостями: питомою вагою, теплопровідністю, електропровідністю і іншими - учні вже знайомі. Після повторення фізичних властивостей приступають до послідовного вивчення хімічних, механічних і технологічних властивостей металів і сплавів, знаючи властивості металів, учні можуть приступати до вивчення способів їх обробки.

Про навчання учбового господарства і майстерням училищі треба спланувати роботу з учнями таким чином, щоб вони виконували роботу на машинах і механізмах, конструкції яких вони вивчили на практичних заняттях. Майстер повинен мати постійний зв'язок із викладачами, знати що і коли пройдено на уроках по теоретичних предметах, на які знання учнів йому можна покладатися в процесі виробничого навчання. Викладачі і майстри повинні починати своє пояснення з більш простих елементів і на їх базі підготувати учнів до розуміння і засвоєння більш складного учбового матеріалу.

Дотримання в процесі навчання принципу систематичності і послідовності допомагає учням набути високих знань і умінь.

Наглядність навчання.

Наглядність навчання заключається в тому, що учні набувають знань не тільки за рахунок того, що слухають пояснення викладача чи майстра, але й при допомозі своїх органів зору і за рахунок того, що вони бачать. В учнів виникає конкретне представлення про матеріал, який вивчають внаслідок того, що він є більш доступним і легким для розуміння. Наглядність у навчанні підвищує інтерес до занять і уваги на уроці, наприклад, при підвищеній увазі та інтересі учнів проходить урок по вивченні будови і дії критично шатунного механізму, коли показується модель цього механізму із автоматичним кресленням траєкторії руху його окремих точок, при наглядному навчанні легко запам'ятовується і в зв'язку з цим ліпше засвоюється учбовий матеріал. Викладачі і майстри повинні розуміти, що наглядність являється одним із найважливіших засобів навчання, тому підбір наглядних засобів їх використання на заняттях визначаються конкретними учбово-виховними задачами, поставленими на даному уроці. Велике значення має робота учнів по виготовленню наглядних засобів під керівництвом викладачів.

Доступність, посильність навчання.

Принцип доступності і посильності навчання приводить до того, що учбовий матеріал по змісту і об'єму, який вивчається на уроках теоретичного і виробничого навчання, являється доступним і посильним для учнів профтехучилищ. Викладачі і майстри повинні рахуватися із індивідуальними можливостями кожного учня. Не всі однаково засвоюють учбовий матеріал, один засвоює і запам'ятовує викладений матеріал швидше, другі - повільніше. Викладачі і майстри повинні знати і враховувати кожного учня групи. Якщо у групі є учні, яким важко виконувати домашні завдання, то викладач або майстер повинен їм допомогти. Правильний облік викладача індивідуальних можливостей кожного учня буде допомагати активності в процесі навчання і в кінцевому результаті успішності.

Навчання на виробничій практиці.

Цей принцип прищеплює формування професійних умінь і навичок учнів на основі активної участі на практиці. Навчання на практичних заняттях допомагає учням краще засвоїти свою професію, і зрозуміти її складність.

Активність учнів в навчанні.

Принципом активності є також побудова уроків, при яких учні, слухаючи викладений учбовий матеріал викладачем або майстром, самі беруть активну участь в доведеннях і формулюваннях. Викладення викладачами або майстрами учбового матеріалу, показ наглядних засобів і трудових прийомів в процесі навчання, потрібно проводити так, щоб учні не тільки слухали, дивились і запам'ятовували, але й слухали, брали активну участь у вивченні матеріалу, свідомо засвоювали викладені знання.

Добрі знання умінь і навиків.

В своїй роботі зустрічаються випадки, коли окремі учні, хоча й засвоїли матеріал, але не закріпили його. Такі знання являються недостатніми. Відмінними знаннями слід рахувати такі, які ми можемо згадати в любий час, коли нам буде потрібно використати їх в практичній діяльності. Важливим засобом в засвоєнні твердих знань і стійких умінь являються вправи учнів і систематичне повторення учбового матеріалу. Повторення учбового матеріалу є дуже важливою складовою частиною всього процесу навчання і його рекомендується проводити в слідуючих випадках:

На протязі уроку при індивідуальному і фронтальному опитуванні учнів по раніше пройденому учбовому матеріалу, а також при закріпленні знань по даному уроку. Після закінчення вивчення теми або розподілу учбової програми особливо трудних для засвоєння, в кінці навчального періоду (півріччя або року). Важливе значення виробленню в учнів твердих знань і стійких умінь має вдосконалення методів викладання знань, а також застосування в кожному конкретному випадку найбільш раціональних методів навчання.

1.3 Системи виробничого навчання

Під системою виробничого навчання розуміємо порядок розчленування змісту виробничого навчання, гру­пування його частин і послідовність засвоєння їх учнями. Для того щоб полегшити тлумачення сутності цього важливого поняття, коротко охарактеризуємо кожну з найпоширеніших систем навчання.

Виробниче навчання на різних етапах розвитку професійної освіти в нашій країні проводилось на основі різ­них систем. Вибір кожної з них залежить від умов, у яких здійснюється навчальний процес, від того, наскільки вони наближаються до реальних умов праці на конкретному виробництві, від рівня розвитку продуктивних сил.

Порядок розчленування змісту і його групування набули такого великого значення через те, що вони визначають реальні співвідношення виробничого навчання і виробництва. Сучасний підхід до визначення сутності системи виробничого навчання такий: система — це об'єктивна єдність змісту, форм, методів навчання і дидактичних засобів професійної підготовки, яка забезпечує учням можливість послідовно оволодівати трудовими прийомами, комплексами трудових операцій і видами робіт, характерних для даної професії.

Для підготовки робітників використовуються системи виробничого навчання — процесуальна, технологічна і процесуально-технологічна.

Процесуальна система виробничого навчання виходить з ідеї розчленування змісту праці апаратника виробництва на окремі технологічні процеси, їх групування і послідовне засвоєння.

Технологічна система виробничого навчання використовується також при підготовці робітників вузького профілю для промисловості. ЇЇ зміст полягає у послідовному теоретичному і практичному вивченні технології.

Постало питання про необхідність ретельнішого вибору і комбінування кількох систем виробничого навчання. На базі такого підходу і виникла комбінована процесуально-технологічна система виробничого навчання, яка поєднує переваги процесуальної і технологічної систем. Спочатку зміст навчання розподіляється на окремі компоненти з типових технологічних процесів, які вивчаються послідовно, а далі набуті знання, вміння, навички використовуються для вивчення технологічних процесів, типових для окремих галузей виробництва або для ба­зового підприємства.

Застосування тієї чи іншої системи виробничого навчання визначається рівнем його організації, змістом і методикою.

Відповідаючи на питання чи можна зробити єдину для всіх більш досконалу систему навчання Д.О. Тхоржевський вважає, що виходячи з того, що на систему навчання залежно від його змісту впливають фактори виробничого і дидактичного характеру, які за своїми вимогами несумісні, систем може бути декілька. Але всі вони мають відповідати єдиним вимогам:

- навчання слід будувати з урахуванням завдань політехнічної освіти;

- організація навчання має відповідати рівню розвитку та особливостям організації певного професійного виду праці;

- навчання слід будувати на основі продуктивної праці;

- послідовність вивченні трудових операцій слід обґрунтовувати з дидактичної точки зору;

- система навчання повинна відповідати психофізіологічним закономірностям формування в учнів трудових умінь і навичок;

- у процесі навчання слід створювати умови, що спонукають учнів до участі в технічній творчості і сприяють розвитку відповідних здібностей;

- у процесі навчання слід створювати умови для виховання учнів.

С. Я. Батишевим на початку 60-х років була запропонована проблемно – аналітична система. Тео­ретичні засади цієї системи, на думку цього вченого, мають ряд переваг порівняно з іншими системами. Весь матеріал програми виробничого навчання розподіляють на окремі навчальні проблеми, кожна з яких має, наскільки це можливо, самостійне значення. Учні засвоюють відповідні вміння і навички, вивчають проблему за проблемою у чітко визначеній послідовності. Фактично послідовність навчання залежить від логіки технологічного процесу і характеру участі у ньому робітника відповідної професії.

Метою розробки даної системи було спрямування на об’єднання розумової діяльності з фізичною працею.

В її основі закладено інтелектуальний початок. Проблемно-аналітична система розбиває програмовий матеріал на окремі сегменти, які виступають самостійними завданнями і з яких складується весь процес праці по загальній проблемі.

Вивчення кожної проблеми відбувається не ізольовано, а в зв’язку з іншими проблемами. Спочатку йде ознайомлення з технологічним процесом в цілому, потім його розбивають на проблему.

Кожна проблема вивчається окремо, і включає в себе різні ситуації:

- загальна її характеристика;

- значення і місце в технологічному процесі;

- обсяг матеріалу, що вивчається.

Після вивчення всіх проблем переходять до вивчення технологічного процесу в цілому, але на більш високому рівні.

Тобто можна виділити етапи:

- вивчення окремої ситуації і виконання відповідних даним ситуаціям вправ;

- вивчення проблеми в цілому і виконання вправ;

- вивчення всього технологічного процесу, самостійне його ведення, регулювання і контроль.

В кожному періоді є два етапи.

1. Розв’язування розумових задач.

2. Самостійна робота учнів під керівництвом інструктора.

Велике значення має вміння планувати завдання, „дивитись наперед”.

Завдання проблемно-аналітичної системи – навчити учнів виділяти суттєві властивості, які притаманні кожній ситуації. Вивчення кожної окремої ситуації включає: планування; спостереження; визначення основних властивостей; диференціація; систематизація; синтез; узагальнення фактичного матеріалу.

Проблемно-аналітична система більшою мірою, ніж інші системи, відповідає вимогам науково-технічного про­гресу, зокрема виходить із загальновідомого факту, що професійна діяльність значної кількості робітників на сучасному автоматизованому виробництві майже повністю складається із спостереження за ходом технологічного процесу, регулювання роботи агрегатів, машин і приладів. Значне місце у роботі посідають розрахункові функції, а також функції спостереження і контролю.

З кожної теми навчальної програми, зміст якої розчленовано на окремі проблеми, необхідно розробити до­цільну систему трудових вправ, складність яких поступово зростає. Таким чином, полегшується не тільки роз­в'язання важливих виробничих проблем, а й зростає розумова активність учнів. Але до недоліків можна віднести те, що проблемно-аналітична система має інтелектуальне спрямування безпосередньо на трудовий процес, але в її основі закладена ідея проблеми та ситуації, яку можна втілити в реальній на будь-якій частині заняття. Створення ситуації в теоретичній частині уроку передбачає введення ряду факторів: експериментальний, розв’язання проблемних задач.

Тренувальні вправи поділялись за своїм основним призначенням і розташовувались в такій послідовності:

1. вправи з вихованням рухової культури;

2. вправи з створенням біологічних установок;

3. вправи з установкою зв’язків;

4. вправи для закріплення виробничих прийомів, застосовуваних у попередніх вправах.

1 - ці вправи проводяться в умовах імітації виробничих умов (замість молотка палиця);

2 - мають вже певні зв’язки з відповідними виробничо-технічними умовами роботи (імітовані напилки).

Біологічні установки - статичні (поза), хватальні (хватка), рухово-конструктивні (конструкція рухів), темпові (темп), силові (сила), координаційні (координація рухів), точності (точність рухів).

3 - відбувається формування виробничих прийомів у спеціальних імітаційних умовах (при рубанні металу — рубання чурки).

4 - проводяться у виробничих умовах, при чому робота поступово ускладнювалась ( робота з напилками - бархатний — личкувальний — драчовий).

Увесь період навчання поділявся на чотири періоди:

1. прийоми (сформувати трудові рухи);

2. операції;

3. період комплексів (операції у взаємозв’язку);

4. самостійний період.

Таким чином особливості названої системи полягали у глибокому, доведеному до повного автоматизму розчленуванні трудового процесу під час навчання, розробці вправ для формування не тільки окремих прийомів, а й окремих рухів. Перевагою системи ЦІП є правильна побудова трудових рухів і робочих прийомів при виконанні виробничих операцій. Учні настроюються на швидку, ритмічну працю. Однак системі ЦІП притаманний і ряд недоліків, зокрема, стандартний, дещо «механічний» підхід до виконання роботи, який перешкоджає свідомому удосконаленню трудових навичок. Ми можемо зробити висновок, що система ЦІПа надмірно насичена вправами, які виконуються в штучних умовах; але з іншого боку, вона включає дидактично правильні закономірності процесу праці відповідно до етапів: прийом, операція, трудовий процес. Також позитивним в застосування цієї системи є те, що в період виконання самостійних робіт учні складали технологічні карти, виходячи з креслення виробу, технологічних вимог, ЦІП ставив завдання не лише формувати в учнів виконавчі навички, але й організаційні.

Майстер виробничого навчання за цією системою крок за кроком виконує роль пасивного «жорсткого» виконавця інструкції. Хоча у «чистому» вигляді система ЦІП використовується досить рідко, на її основі виник ряд популярних систем виробничого навчання, які досить широко використовуються й нині.

Досить продуктивною виявилась думка про створення такої системи виробничого навчання, яка поєднувала б переваги розглянутих вище систем і була позбавлена їх недоліків. Творчі зусилля вчених і педагогів стимулю­вали появу нової, операційно-комплексної системи, основний зміст якої полягає у тому, що протягом першого етапу навчання з будь-якої професії учні послідовно вивчають потрібні операції. Так само, як і при операційній системі, ці операції здебільшого не пов'язані між собою в рамках єдиного технологічного процесу.

Названа система включає наступні етапи:

- тренувальні вправи учнів у виконанні окремих рухів і прийомів, з яких складається виучувана операція;

- вправи на поєднання вивчених в операції прийомів, тобто комплексне вивчення рухів і прийомів, з яких складається операція;

- послідовне вивчення і засвоєння декількох основних прийомів, що становлять певний ступінь у вивченні операції;

- послідовне комплексне застосування декількох вивчених операцій для виготовлення нескладних, але типових для певної професії виробів;

- самостійне виготовлення учнями предметів навчально-виховного характеру з включенням дедалі більшої кількості операцій у складніших їх комплексах;

- удосконалення і спеціалізація набутих виробничих умінь і навичок у виробничих заводах.

Учні за даною системою засвоюють окремі операції, тривалість виконання яких визначається попередньою їх підготовкою і складністю операцій. Далі вони виконують комплексні роботи, які містять раніше сформовані операції. В такий спосіб учні поступово оволодівають саме тими прийомами і способами роботи, які стануть у пригоді їм у наступній професійній діяльності. При виконанні комплексних робіт можна досягти подвійної мети. По-перше, вдосконалити вміння виконувати операції, по-друге, набути умінь виконувати на базі кількох операцій комплексну роботу, яка відповідає даному технологічному процесу. Зміст окремих комплексних робіт у процесі навчання поступово ускладнюється. Учні самі визначають послідовність операцій, відбирають комплексні роботи, контрольні інструменти.

Основним елементом є комплекс операцій та відпрацювання прийомів кожної операції. Дія системи спрямована тільки на практичну частину заняття, на фізичну працю, не враховується інтелектуальний зміст трудового навчання. До переваг операційно-комплексної системи слід віднести ту обставину, що комплексну роботу можна виконувати у процесі реальної продуктивної праці учнів.

Страницы: 1, 2, 3