Використання засобів народної педагогіки в естетичному вихованні дітей
3 глибокою зацікавленістю сприймають діти й твори образотворчого
мистецтва — художні картини, які висять у них вдома на стіні й змалку міцно
вкарбовуються в пам'ять на все життя. Художню картину народна педагогіка
зараховує до найактивніших засобів прилучення молоді до прекрасного.
Там, де естетичні почуття і переживання не підвладні слову, на
службу духовних поривів людини стає музика. Переоцінити значення музики в
прилученні дітей до прекрасного важко. «Музика — це мова почуттів. Мелодія передає
найтонші відтінки почуттів, недоступні слову, якщо словом обмежується
проникнення вихователя в потаємні куточки юного серця, якщо після слова не
починається тонше й глибше проникнення — музика, виховання не може бути
повноцінним... Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому,
що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної,
моральної культури»,— писав В. О. Сухомлинський. Народна педагогіка має в цьому
відношенні могутнє виховне джерело — багатющу народну музику і різні види
народних музичних інструментів. Дітей у сім'ї прилучають до музики через
слухання музичних творів та навчання гри на музичному інструменті — скрипці,
дримбі, гармонії, сопілці, бандурі, цимбалах, трембіті. Дуже добре, якщо батьки
теж люблять музику, грають на музичному інструменті, передають у спадок своїм
дітям як цей інструмент, так і вміння володіти ним. Народна педагогіка завжди
покладає на музику, як і на мистецтво взагалі, великі надії саме з виховного
погляду. Недаремно у народі кажуть, що людина, яка тримає в руках скрипку, не
здатна заподіяти зла. «Здоров'я, розум і сопілка — мудра спілка», «Як музика
іскриста, то й душа чиста»,— твердять народні афоризми.
Зростання
добробуту й духовного багатства радянської сім'ї дають змогу значно розширити
рамки естетичного виховання дітей у сім'ї, підключивши сюди як традиційні
виховні народні засоби, так і ті, які стали новими здобутками народної
педагогіки нашого часу — книжка, радіо, кіно, телепередачі, слухання художніх
творів у записах на платівці й магнітофонній плівці. Багато батьків
систематично купують дітям книжки, дають їм можливість ходити в театр, кіно,
передплачують дитячу пресу, водять у художні музеї, ознайомлюють з
репродукціями картин у журналах, організовують колективне слухання музики і
виконання пісень у сімейному колі під музичний акомпанемент. Як бачимо,
засобів, методів і прийомів естетичного виховання, що їх батьки можуть
використати в сім'ї, і дуже багато. Уміле їх застосування дає змогу дитині
змалку засвоювати начала естетичного виховання, навчитися бачити прекрасне,
розуміти й цінити твори мистецтва, прилучитися до художньої творчості, жити й
творити за законами краси.
2 Засоби
виховання естетичної культури в сім’ї
Велике
щастя, коли творчий пошук людини в науці і техніці йде поряд з глибоким
проникненням у світ мистецтва. Так, як це було у Леонардо да Вінчі, Ломоносова,
Альбрехта Дюрера, Гете, Ейнштейна.
У
своїх відомих спогадах великий натураліст Чарльз Дар-він пише, що до тридцяти з
лишком років він із задоволенням читав вірші англійських поетів, класичних і
сучасних, знаходив насолоду в живопису, а ще більше — в музиці. Але ось вже
багато років, як він втратив інтерес до мистецтва. Шекспір здається до відрази
нудним. І навіть прекрасні картини природи полишають його байдужим. Дарвін з
об'єктивністю науковця констатує: «Втрата цих смаків рівносильна втраті щастя
і, можливо, шкідливо відбивається на розумових здібностях, а ще ймовірніше — на
моральних якостях». І продовжує: «Якби мені довелось знову пережити своє життя,
я встановив би для себе правило читати певну кількість віршів і слухати певну
кількість музики хоча б раз на тиждень; можливо шляхом такого (постійного)
вправляння мені вдалося б зберегти активність тих частин мого мозку, які тепер
атрофуються».
«Троянди
й виноград»—корисне і прекрасне — два крила людського щастя. Відомо це всім.
Але...
Але
часом роздумуючи над тим, як найкраще підготувати дитину до майбутнього —
шкільного — життя, як вивільнити школяреві час для гуляння, батьки, а часом і
педагоги, починають безпідставно ділити різні сторони єдиного виховного процесу
на головні і другорядні, забуваючи про те, що кожне з цих джерел живить не
окремі річки, а творить єдиний духовний океан цілісної особистості. Без
здоров'я важко дадуться успіхи в науках, без розуму яка вже там моральність! А
без почуття краси — чи повноцінна людина?
Початок
цього неприродного й небезпечного для людини поділу закладено деколи під час
раннього чи дошкільного виховання, коли, готуючи дитину до школи, батьки
міркують приблизно так: музика, співи — справа талановитих. Наш же— звичайний,
малює, як усі діти. Моцартом йому не стати, голос поганенький — значить і не
Гмиря. Отже, буде сталеваром чи лікарем, льотчиком чи геологом — одне слово
«фізиком». А тому: нічого марно гаяти час на ті танці й співаночки, в куток
малювання й пластилін. Приціл береться на лічбу, письмо, читання. І забувають
часом головне: готувати до ніколи — значить готувати людину до життя. Забувають,
що без світлої одухотвореної любові до всього прекрасного не відчує дитина себе
щасливою і сильною. Не схопить краси рідної природи, краси й багатства рідної
мови, не переживе глибоких радощів відкриття, величі благородного подвигу. І
життя її — може й правильне й раціональне — неодмінно буде сухим і блідим, як
безбарвний відбиток розкішної троянди.
Саме
тому видатні педагоги минулого й сучасного закликали батьків і вихователів
змалку відкривати дитині красу, різноманітність барв і запахів навколишнього світу,
вчити її слухати, як сонячно звучить малюнок і пісня, бачити, якою красивою
буває людина.
Треба
«розвивати з ранніх років почуття прекрасного як один з найперших елементів
людяності»,—• так писав В. Г. Бєлінський.
Інколи
думають, що з добрим чи поганим смаком, здібностями до музики, малювання,
співів дитина народжується. Насправді все це виховується, як виховується розум,
працьовитість, як гартується воля дитини. Світ сповнений різними звуками,
запахами, з величезним багатством відтінків. Але те, як із простої емоційної
реакції малюка на все яскраве формуватиметься художній смак і стиль життя
людини, що їй подобатиметься в житті, залежатиме від виховання. І передусім від
того, що передадуть їй батьки, найближчі їй люди, з яких вона в усьому бере
приклад.
Вже й
шестимісячна дитина радісно підстрибує на материних руках, слухаючи веселу
пісеньку. Хто не знає, як люблять малюки яскраві іграшки, як охоче починають
їсти з красивої тарілочки, як радіють з кольорових малюнків у книжці,
квітчастого платтячка. «Красиво», «некрасиво»— оцінює дитина речі, людей, явища
життя. І ці естетичні оцінки залежать від того, що бачить вона навколо себе, що
хвалять чи гудять близькі їй люди. Так поступово, з місяця в місяць, з року в
рік, формуються її естетичні погляди і почуття, її смак.
Тому
так важливо з малих років оточити дитину красивими речами, подбати про те, щоб
все навколо неї було життєрадісним, світлим, барвистим. Адже перші дитячі
враження надзвичайно яскраві й стійкі, вони часом закріплюються у свідомості і
непомітно для нас самих накладають свій відбиток на подальші «дорослі»
естетичні оцінки.
Чистота
і порядок у кімнаті, зручні і доладне підібрані речі, зелень живих квітів на
вікнах, веселий килимок біля дитячого ліжка — все це створює відчуття затишку,
викликає любов до свого дому, призвичаює дитину помічати й цінити гармонію,
простоту і доцільність —ці основні елементи краси.
Дитина,
в якої закладаються і виховуються послідовно основи художнього смаку, досить
рано навчається пізнавати справжню красу, набуває доброго імунітету проти
пошлості, міщанської «красивості». Пізніше людина й сама не може пояснити, чому
саме їй не подобається той чи інший виріб, поєднання барв чи звуків. Не
подобається і все — каже вона. І якраз в цих випадках здебільшого й говорять
про «природжений смак дитини», опускаючи всю історію формування правильного
погляду її на красиве, гарне.
У
вихованні естетичного смаку дитини, як і у виробленні будь-яких правильних
навичок та вмінь, не слід нехтувати дрібницями. Навчаючись розрізняти елементи
красивого в знайомих речах, дитина поступово підходитиме до правильної оцінки
все складніших естетичних об'єктів. І велику помилку роблять ті батьки, які,
розраховуючи на естетичну невибагливість дитини, вводять в її вжиток і в 2
роки, і в 5, і в 7 лише цілком примітивні з художнього погляду речі. Вони
вважають, що цим самим задовольняють дитячий смак, забуваючи про те, що смак
дитини — справа їхніх рук, їхнього виховання. Він формується на тому, що
називають красивим дорослі. Відомо, що, вживаючи і тим самим ніби узаконюючи
кумедно перекручені дитиною слова, дорослі самі надовго затримують її мовний
розвиток. Те саме маємо і з виробленням естетичних смаків у дитини.
Дитина
змалку все переймає від батьків. І, якщо мати ходить до півдня в брудному
халаті, незачесана і тільки виходячи на люди, вмивається і чепуриться, то й
діти виростають нечепурами, не соромляться щодня ходити в брудному і пом'ятому
одязі з відірваними ґудзиками, в нечищених черевиках. Діти швидко засвоюють
уроки «показухи», коли шию миють лише для гостей чи йдучи до лікаря. З тим вони
й до школи прийдуть. І ніколи не привчимо дитину тримати своє іграшкове, а
потім і шкільне господарство в порядку, якщо ми, дорослі, тільки для показу,
про людське око, в своїй квартирі наводимо красу.
Охайність,
чистота — надзвичайно цінна риса людської вдачі. Проте, прищеплюючи дітям
звичку до акуратності, треба стежити за тим, щоб увага до зовнішності не стала
в них надмірною. Бо нерідко батьки тільки й дбають про те, щоб краще одягти
свою дитину: шиють на замовлення речі, мати збивається з ніг, розшукуючи
імпортну курточку. Дитина тільки й чує розмови про платтячка, туфлі, гарнітури.
Це не може не впливати на уявлення дитини про людей, їх цінність. Вона і себе
саму й інших людей починає оцінювати за чисто зовнішніми атрибутами —- ефектна чи не
ефектна зовнішність, яка зачіска — а не за, добре серце, ясний розум,
скромність.
Тут
виразно виступає моральний аспект естетичного сприймання, пов'язаний з усією
культурою поведінки людини. Бо ж, добре вихована дитина — це дитина культурна,
що вміє себе гарно поводити. З нею кожному приємно мати справу; на неї приємно
дивитися.. Вона не сяде, розвалившись на стільці, не розставлятиме лікті на весь
стіл, не розмахуватиме руками, розмовляючи, не перебиватиме співрозмовника. Це
дитина, що вміє гарно триматися, ходити, говорити. В колективі вона не буде
забиватися в куток, але не буде й нав'язливою, нахабною.
Своїм
добрим прикладом батьки : мають вчити дитину поводити себе так, щоб з нею було
добре і малим, і дорослим. Але не слід думати, що саме по собі хороше оточення
достатнє для виховання естетичних почуттів дитини.
Якщо
дорослі не допоможуть їй глибше проникнути в красу навколишнього, то ця краса
часто проходить повз увагу дитини. Відомо ж, що діти можуть рости серед природи
і не помічати її чарівності, не вміти, милуватися нею. Музика по радіо, яку
дитина постійно чує, картини на стінах, про які з нею ніколи ніхто не
поговорив, не лише не виховують естетичного почуття, але й можуть притуплювати
чутливість дитини, формують своєрідну естетичну байдужість.
Відчування
краси і пов'язані з ним глибокі почуття, що схожі за словами Чернишевського на
світлу, безкорисливу радість,— це свого роду вміння, якого треба навчатись. І
лише тоді красиве справді ввійде в життя дитини, «заграє» в ньому, коли дорослі
вчать її не лише бачити, а й приглядатися, не лише чути , а й вслухатися,
помічати гру світла і тіні в речах, тонко вловлювати гармонію їх кольорів і
форм.
Охоче
включаючись в гру «хто більше помітить красивого», діти з великим задоволенням
розглядають з батьками гарну вазу, художню вишивку, роблять радісне відкриття,
що .килим, 5 який давно, вже висить на стіні, має тонкі і гарні узори,
звертають увагу на художнє оформлення своїх іграшок, посуду тощо. Можна
попросити дитину розповісти,; що красиве побачила вона на прогулянці,
заохочувати її до яскравого опису, виразних порівнянь в передачі своїх вражень
(«Розкажи так, щоб я ніби й сама побачила»).
Для
розвитку естетичної чутливості батьки можуть використати всяку
можливість—багато свіжих, яскравих вражень дасть і відвідування стадіону, і
прогулянка по місту з його своєрідними ансамблями, святом квітів на клумбах, і
спостереження за сміливою працею майстра своєї справи на будівництві. А хіба не
відчує дитина, прогулюючись в зоопарку, як плавно й граційно рухається лебідь
по гладіні озера, який м'який, еластичний і сильний кожен рух тигра чи
леопарда.
Невичерпним
джерелом естетичних вражень, глибоких і світлих почуттів дитини, є рідна
природа. Ці перші враження проводжають нас далеко в життя, пов'язуючись з
великим словом «Батьківщина». «Бідолашна дитина, що зросла, не зірвавши
польової квітки, не прим'явши на привіллі зеленої трави. Ніколи вона не
розвинеться з тією повнотою і свіжістю, до яких здібна душа людська», — писав
Ушинський. Знайомлячись з біографіями великих письменників, музикантів,
художників, видатних людей всіх часів, ми бачимо, якою ,глибокою була їх любов
до природи, до рідної землі, як надихала вона їх. І кому ж як не матері та
батькові. І розкрити очі дитини на розкіш весняного цвіту, переливи хвиль
дозрілої пшениці, тендітну вроду проліска. І якщо самі батьки люблять свій
край, його природу, то й дитині легко прищепити таку любов. Для цього треба
читати лекцій, адже дитина без слів все зрозуміє, коли ви знайдете час, щоб
разом з нею помилуватися добрими літніми зорями чи блискавками росяного лугу
під ранковим промінням сонця, прислухатись до дзвінкого голосу жайворонка, що
славить весну. В такі хвилини дитина вбирає в себе і чудові картини, і ясний
вираз обличчя матері, що задивилась на цю красу, — так проникає в її душу чиста
любов до природи, до рідного краю, яка переростатиме в благородне й високе
почуття, патріотизму.
Не
треба насильно тягнути дітей до красивого, весь час повторюючи це слово,
відриваючи від цікавої гри чи якихось занять, що в цю мить повністю захопили
дитину. В таких ситуаціях дитина може виявитись, як то кажуть, сліпою і глухою
до об'єкту естетичного захоплення дорослого. Зате «під настрій» діти виявляють
надзвичайну чутливість, і досить буває одного слова «Поглянь!» чи виразу
обличчя матері, щоб дитина пройнялась її настроєм, відчула її переживання. Але
тільки тоді, коли воно щире. Діти дуже тонко відчувають всяку фальш.
З
раннього віку формує естетичні почуття дитини й яскраве, виразне слово. Дитячі віршики
й оповідання, мудрі казки та приказки знайомлять дитину з тим, що робиться в
світі, Виховують повагу й любов до людей, до праці. Але сила художнього слова,
як і всіх образів мистецтва, виявлятиметься лише тоді, коли v дитина їх глибоко
відчуває, переживає страх, здивування, торжество. «Нехай вухо їх (тобто дітей —
М. В.) привчається до гармонії слова, серця переповнюються почуттям
прекрасного; нехай і поезія діє на них як музика — прямо через серце»,— писав
В. Г. Бєлінський.
Таке
сприймання художньої літератури можливе в дитини за певної емоційної
настроєності, що виникає в атмосфері щирої схвильованості і взаємної
зацікавленості дорослого читача й малого слухача. Коли ми довіряємось силі
художнього слова і раз у раз не перериваємо читання захоплюючої казки чи
оповідання питанням: «Що, подобається?», «Ну як, цікаво?»,— це порушує настрій,
сплутує потік образів дитячої уяви. Безпосередній вплив художніх образів,
ритміка вірша може дати значно більше, ніж нудні моралізування, якщо тільки
дорослі, що читають дітям, самі люблять і розуміють художнє слово. І не просто
монотонне похапцем прочитують дитині цілу книжечку підряд, аби відбутися, а
схвильовано й гаряче доносять до неї багатство думок і почуттів прекрасної
народної казки, читають вірш з усім багатством інтонацій, динамікою чітких і
звучних рим. У дітей розвиватиметься і вдумливе ставлення до того, що їм
читають, і відчуття художньої форми слова. Поступово та глибока естетична
радість, та насолода, що її відчуває культурна людина, читаючи прекрасні твори
Пушкіна і Шевченка, Блока і Лесі Українки, Байрона і Гете, Тургенєва і
Коцюбинського, Чехова та ін., ставатиме доступною дітям. Вони все частіше
пробуватимуть читати самі, намагатимуться говорити образно, емоційно, виразно
розповідатимуть за малюнком, складатимуть власні оповіданнячка, вірші, казки й
загадки, тобто набуватимуть такого необхідного для школи вміння вільно й
яскраво висловлювати свої думки.
Нерідко
помічаємо, що до словесної творчості самих дошкільників дорослі ставляться
скептично і несерйозно. Вони обривають натхненні імпровізації дітей, їх
захоплене римування і гру ритмами. «Не ламай язик!», «Не перекручуй слова!»,
«Не базікай!»— покрикує дорослий замість того, щоб розумно підтримати інтерес
дошкільника до слова, до ритму. А саме цей інтерес є однією з важливих
передумов формування в дітей тонкого відчуття художнього слова, мовної
культури, поетичного дару.
Вдома,
в сім'ї, починається і музичне виховання дитини. Від самого народження
супроводить дитину пісня: дитя засинає під колискову, плеще радісно в долоньки
під «лади-ладу-сі», починає підспівувати матері про кицю, що пішла по водицю...
Так вона і вчиться. Та нам треба стежити, щоб дитина співала правильно, не
збивалася на фальш, щоб не кричала, співаючи. Але виправляти дитину треба лагідно,
без роздратування, бо якщо дитина тільки й чує: «Та куди ж ти тягнеш!», «Чи
тобі ведмідь на вухо наступив?» — то охота співати в неї швидко зникає. Чи ж
дивно, що й в шкільному хорі такі діти не наважуються співати. Вони зарані
певні, що нічого з того не вийде, що в них немає слуху; замість радощів і
задоволення уроки співів несуть таким дітям тільки неприємності. Бо ж вони і
справді не вміють співати, не привчені. А в сім'ях, де пісні в пошані, ростуть
і співучі, мов пташки, » щасливі діти. Ось пливе простора, як доля, задумлива
пісня, бентежачи душу дитини; слухає вона, а тоді й сама вступає, спочатку
стиха, а потім і сміливіше. Красиво зливається дзвінкий голос з батьківськими
голосами, зливаються думки і почуття... І такі хвилини повного єднання кровно
прив'язують дитину і до батьків, і до рідного краю, і до народу, що створив
чудові ці пісні. Життєрадісні чи сумовиті пісні, почуття, викликані музикою, ті
образи, що уявляються їй за мелодією і текстом, незміримо збагачують духовний
світ дитини, роблять її життя яскравішим і цікавішим. В тих сім'ях, де музика в
пошані, діти охоче слухають її, мають свої улюблені пісні на різні випадки
життя. Під бадьорі ритмічні звуки вони весело марширують, грайлива музика
викликає радість і пожвавлення, лагідна мелодія колискової заспокоює дитину.
Дітям дуже подобаються невеличкі пісеньки про тваринок, дітей, птахів, про
рідну країну і її природу.
Страницы: 1, 2, 3, 4
|
|