Шляхи підвищення ефективності занять з фізичного виховання дітей дошкільного віку 
Пеньки або
парканчик з пеньків різного діаметра (20-30 см) та
різної висоти (від 25 до 40 см). Довжина парканчика 8-10 м. Пеньки вкопують у
землю на глибину 60-70 см (впритул або на відстані 10-15 см).
Автомобільні
покришки (10-12 шт.) вкопують в землю впритул або на
незначній відстані, їх фарбують нітрофарбою у різні кольори.
Для старших
дошкільників встановлюють балансири різної
конструкції:
а) колода (діаметр
25-30 см, довжина 3,5-4 м) закріплюється на одній осі; висота робочої поверхні
балансира над землею 50-60 см;
б) на двох
дерев'яних стовпчиках (висотою 40-50 см) підвішується колода (довжиною 2,5-3 м)
за її кінці. Нижній край колоди знаходиться на висоті 10-15 см, що дозволяє
дитині у разі втрати рівноваги зійти з неї. Для вправ з лазіння, перелізання та
підлізання встановлюється по прямій лінії вздовж майданчика або під прямим
кутом (2 прольоти х 2) гімнастична стінка (висота 2,2 м для молодших
дітей, 2,5 м - для старших дошкільників, ширина прольоту - 80 см, відстань між
рейками 15-20 см).
Дугоподібні
драбинки - ліани для старших дошкільників з відстанню
між рейками 20-25 см.
Дуги для підлізання (6-8 шт.) висотою 40-60 см, поставлені на відстані 1 м.
Гімнастичне
містечко - порівняно складна, але дуже потрібна
споруда для виконання дошкільниками вправ з лазіння. Конструкція для
підвішування приладів складається з двох стовпів (висота 3-3,5 м) і
перекладиною між ними (довжина 5-6 м). До перекладини кріплять підвісне
приладдя (2-3 канати, мотузяну драбинку) за допомогою спеціальних гаків. Кінці
їх треба закрутити у вигляді спіралі, щоб при розгойдуванні канат або драбинка
не зірвалися з кріплення. Гаки обов'язково кріплять гайкою і контргайкою [8].
Ігрова стінка (висота 1,8 м, ширина 5-6 м) виготовляється з дощок або цегли (товщина
25 см). З одного боку стінки малюють олійною фарбою мішені (діаметр 60 см), з
другого - вбивають скоби для кріплення гімнастичних драбинок з металевих труб
або з дерева для лазіння дітей.
По ширині
майданчика на протилежних його краях встановлюють баскетбольні щити (120
х 90 см), вони можуть бути дерев'яні, з пластику чи іншого твердого, гладенького
матеріалу, 3 см завтовшки.
Баскетбольний
кошик (кільце із сіткою діаметром 45 см) закріплюють на відстані 20 см від
нижнього краю щита на висоті 2 м від поверхні майданчика. Найбільш зручний
варіант прикріпити щити до металевих конструкцій, які виносять щити на 1-1,5 м
від лицевої лінії у бік майданчика. Щити фарбують білою або світло-сірою
фарбою, а окантовку - червоною або блакитною (завширшки - 5 см).
Для бігу та їзди
на велосипеді обладнується доріжка (ґрунтова або гумобітумна) довжиною 150-180
м. Доріжка ділиться на дві половини (по 1,5 м) з однією лінією старту та трьома
лініями фінішу (для бігу на дистанції 10,20 та 30 м). Поверхня доріжки повинна
бути рівною та не розмокати від дощу.
У дошкільних
закладах, де площа майданчика обмежена, бігову доріжку можна спланувати на
асфальтовому покритті.
По периметру
території дошкільного закладу обладнують "смугу перешкод" (для дітей
молодшого та старшого віку окремо), які складаються з 10-12 предметів. Серед
них: колода, декілька пеньків, автомобільні покришки різного розміру, бар'єри
для перелізання, рукохід, дуги та ін.
Крім стаціонарного
фізкультурного обладнання, необхідно також мати переносне: гімнастичні дошки,
драбинки, дуги, ворота для гри у футбол та хокей (шириною 2,5-3 м, висотою 1,2-1,5
м).
Фізкультурне
обладнання має заохочувати дітей своєю формою та фарбою. Дерев'яні прилади
фарбують олійною фарбою або лаком, це захищає їх від впливу вологи. Усі
частини, які знаходяться в землі, покривають бітумним лаком з метою запобігання
гниття. Обладнання, яке зроблено з металу, слід встановлювати на міцному
фундаменті. Його фарбують нітроемаллю світлих кольорів з тим, щоб влітку воно
менше нагрівалося. Під гімнастичною стінкою, рукоходом, колодою необхідно
зробити м'яку подушку з піску заввишки 20-30 см.
На території
дошкільного закладу встановлюють столи для гри у настільний теніс, обладнують
майданчики для гри у городки та бадмінтон. Якщо є можливість, відводиться
асфальтована доріжка для катання на роликових ковзанах, спортролерах та
педальних автомобілях.
Кожну вікову групу
треба забезпечити дрібним інвентарем: обручами, прапорцями, м'ячами різного
розміру, а старших дошкільників - скакалками, ракетками та воланами для
бадмінтону, роликовими ковзанами, велосипедами, серсо, кільцекидами тощо. Узимку
на фізкультурному майданчику рекомендується залити ковзанку (площа 200-250
м2), спорудити гірки для катання на санчатах та прокласти лижню.
Заливають ковзанку
при стійкій морозній погоді (-5-10°С) коли земля вже промерзла і випав сніг. Навколо
майданчика насипають сніговий валик, який після змочування водою і замерзання
виконує роль бар'єра під час заливання ковзанки. Якщо товщина нарощеного льоду
досягає 5-6 см, на ковзанці можна проводити заняття. Не рекомендується заливати
ковзанку при температурі нижчій за - 10 °С та вітряній погоді, тому що лід буде
нерівний, з повітряними мішечками. Ковзанку заливають за 2-3 дні.
Для обладнання
снігової гірки потрібно під час відлиги накотити кучугури зі снігу, втрамбувати
її, надати бажаної форми, тобто зробити бар'єри навколо стола і вздовж
спускової частини та вирубувати східці. Схил гірки має бути по довжині в 3-4
рази більший за її висоту. Ширина спускової доріжки 1,5-1,8 м, висота бар'єрів
50-60 см.
Найзручнішою для
використання є дерев'яна гірка, яку монтують з дерев'яних брусків. З дощок
виготовляють стіл, бар'єри, прокат і східці. На проїжджу частину насипають і
утрамбовують тонкий шар снігу і поливають його водою для утворення льодяної
кірки [12].
Для вправ у
рівновазі роблять снігові вали (для їх основи можна використати встановлені на
майданчику лави та колоду), а також доріжки для ковзання (2-3), довжиною 5-6 м,
шириною 1-1,5 м3.
Важлива умова
поліпшення якості заняття - використання найбільш раціональних способів
організації дітей й досягнення оптимального фізичного навантаження на їх
організм. Раціональна організація навчання дітей фізичних вправ є однією з
основних передумов суттєвого підвищення загальної та моторної щільності занять
з фізичної культури.
Загальна
щільність заняття визначається як відношення часу,
який педагогічно виправданий, до всієї тривалості заняття. Вона передбачає:
1. Організацію
дітей, повідомлення навчальних завдань.
2. Підготовку та
прибирання фізкультурних посібників, необхідних перешикування дітей під час
заняття, та ін.
3. Безпосереднє
виконання фізичних вправ та спостереження за ними під час відпочинку, участь у
рухливих іграх, розвиток фізичних якостей.
4. Пояснення
вихователя, виправлення помилок, допомога дітям, страховка.
5. Використання
наочних посібників, показ вправ.
6. Педагогічний
контроль.
7. Мотивація дітей.
8. Виховна робота
під час заняття.
9. Підбиття
підсумків заняття.
Вищезазначені
елементи педагогічної діяльності вихователя, які спрямовані на підвищення
загальної щільності заняття, постійно доповнюються та зміцнюються залежно від
віку дітей, змісту заняття, педагогічної майстерності вихователя та ін.
Час, затрачений на
безпосереднє виконання вправ, має найбільше значення, бо саме в цей період
вирішуються оздоровчі й освітні завдання (формування рухових навичок і розвиток
фізичних якостей). Відношення часу, затраченого на безпосереднє виконання
фізичних вправ та рухливих ігор, до всього часу заняття називається моторною
(руховою) щільністю його [10].
Моторна щільність
- найбільш специфічний показник ефективності заняття. Вона може бути різною
залежно від його змісту, організації і методики проведення. Щодо організації і
методики, то вона повністю залежить від підготовки вихователя до заняття і дій
під час його проведення.
Для збереження
часу заняття, для виконання дітьми вправ велике значення мають завчасне
розміщення та максимальне використання наявного фізкультурного інвентарю. Щільність
заняття також залежить від того, у якому поєднанні за обсягом та тривалістю
виконуються такі види діяльності дітей: сприйняття та осмислення пояснень,
показ вправ; виконання вправ дітьми; спостереження за рухами інших дітей,
відпочинок; допоміжні дії (встановлення фізкультурних посібників); паузи під
час занять (чекання своєї черги, роздавання інвентарю та ін).
Для збереження
щільності заняття необхідно намагатися максимально скорочувати час на
встановлення та прибирання посібників, чітко пояснювати вправи, запобігати
невиправданим паузам для чекання виконання вправ, вибирати найбільш оптимальний
спосіб організації дітей для виконання основних рухів. Моторна щільність
безпосередньо відображається на фізичному навантаженні. Вихователю слід
пам'ятати, що рухи, які виконуються з постійною зміною швидкості та ритму, а
також вправи, які пов'язані із статичними зусиллями, стомлюють дітей значно
швидше.
Особливої уваги
вихователя вимагає визначення та регулювання фізичних навантажень, тому що від
них суттєво залежить результат застосування фізичних вправ. Під навантаженням
слід розуміти певну величину впливу вправ, що виконуються, на ті чи інші
органи, системи органів або весь організм у цілому. Відповідно до цього впливу
реакції організму та зміни у його стані у значною мірою обумовлює успішність
вирішення завдань, які ставляться перед заняттям.
Фізичне
навантаження залежить від багатьох факторів: характеру вправ та ігор, поєднання
різних видів рухів, їх інтенсивності, тривалості, кількості повторень, темпу
виконання, координаційної складності, ступеня засвоєння даного руху та ін. Воно
також залежить від нервово-психічного напруження дитини, її емоційного стану.
Всі ці фактори
враховуються при регулюванні фізичного навантаження у процесі занять. Доцільно
чергувати фізичне навантаження з відпочинком, більш інтенсивні рухи з менш інтенсивними,
більш складні за структурою з менш складними, засвоєні дітьми вправи з новими.
Наші дослідження
про вплив різних за обсягом фізичних навантажень на організм дошкільників
свідчить про те, що після виконання найбільш інтенсивних вправ (стрибки в
довжину, висоту з розбігу, лазіння по канату та ін) відновний період у дітей у
середньому триває 1,5-2 хв. За цей час пульс, як правило, знижується до
вихідних даних, а перебудова глибини дихання практично відбувається через 20-30
с. Отже, паузи для відпочинку після виконання вправ, які дають значне
навантаження на організм дитини, не повинні перевищувати 1,5-2 хв. Після
виконання рухів середньої і малої інтенсивності (стрибки в глибину, вправи з
рівноваги, підлізання під дугу та ін) час на відпочинок скорочується до 25-40 с.
Вибір певного
способу організації дітей під час виконання рухів залежить від педагогічних
завдань, ступеня засвоєння ними даного руху, його складності, наявності
фізкультурного інвентарю та обладнання, місця проведення заняття.
Індивідуальний
спосіб передбачає виконання рухів однією дитиною, в
той час як інші спостерігають за нею. Цей спосіб застосовується епізодично. Він
виправдовується лише на початковій стадії формування навички, коли діти
ознайомлюються з новим рухом, а також у молодших групах, якщо виконуються
вправи, які потребують страховки (лазіння по гімнастичній стінці, перелізання
через колоду, ходьба по гімнастичній лаві). При застосуванні цього способу
моторна щільність найбільш низька. Різновидністю індивідуального способу є
виконання вправ за викликом вихователя з метою уточнення деяких елементів
рухової дії (одна дитина виконує, а інші спостерігають за нею). Однак
індивідуальна робота з дитиною повинна мати місце при будь-якому способі
ведення занять [5].
Фронтальний
спосіб організації дітей частіше за все застосовується
у підготовчій та заключній частинах заняття. Цей спосіб застосовується при
розучуванні нескладних рухів, які не потребують страховки та допомоги з боку
вихователя, а також при закріпленні та удосконаленні вже засвоєних рухів. Його
перевага - в максимальному охопленні дітей руховою діяльністю та забезпеченні
високої моторної щільності заняття.
Проте фронтальний
спосіб не позбавлений деяких недоліків. Основний з них той, що вихователю важко
здійснювати індивідуальний підхід у навчанні і він змушений в основному
вказувати на помилки, характерні для більшості дітей.
Поточний спосіб
організації передбачає виконання по черзі одного й
того самого руху, найчастіше з шикуванням у колону. Наприклад, вправи у
рівновазі, пролізання в обруч, стрибки у довжину або висоту з розбігу та ін. Під
час виконання вправ потоком вихователь має змогу давати індивідуальні
зауваження. У цьому одна із значних переваг даного способу.
Залежно від
конкретних умов може бути організовано два або три потоки. Наприклад, старші
дошкільники пролізають в обруч або ходять по гімнастичній лаві двома-трьома
потоками (у двох-трьох колонах).
Починаючи із
середньої групи, слід привчати дітей без нагадування підходити до приладу,
дотримуватися своєї черги. Наприклад, при виконанні ходьби по колоді або лаві,
як тільки дитина дійшла до її середини, друга починає ходьбу, а третя в цей час
підходить до приладу. Повертаючись на своє місце, після виконання
запропонованого руху дитина також виконує вправу. Наприклад, після стрибка в
довжину або висоту з розбігу діти йдуть у зворотному напрямку по мотузці, яка
лежить на підлозі (землі), або підлізають під дугу. Після ходьби по
гімнастичній лаві (колоді) вони виконують пролізання в обруч або стрибають на
обох ногах (як зайчики), просуваючись вперед.
При груповому
способі організації діти кожної підгрупи мають своє завдання. Дошкільників
розподіляють на дві-чотири підгрупи і кожній з них пропонують для виконання
різні рухи. Більш складні вправи виконуються під керівництвом вихователя та
музичного керівника, а інші (у старших дошкільників) - самостійно. Потім
підгрупи міняються місцями [5].
У застосуванні
групового способу важливе значення має правильний добір основних рухів. Не
рекомендується застосовувати вправи, спрямовані на розвиток одних і тих самих
груп м'язів та фізичних якостей. Наприклад, стрибок у довжину з місця і стрибок
у глибину (з гімнастичної лави або куба).
Наукові
дослідження (Г.П. Лєскова, Н.А. Ноткіна, Ю.Ю. Рауцкис, О.Л. Богініч та ін.) підтверджують,
що найбільш вдалі ті вправи, які доповнюють одна одну у всебічному впливі на
організм дитини. Наприклад, вправи з лазіння або рівноваги раціонально
поєднувати із стрибками у висоту або довжину; метання предметів у ціль або на
дальність - із стрибками в глибину чи довжину з місця, пролізання в обруч (підлізанням
під дугою) тощо.
Оскільки при
виконанні деяких рухів (лазіння по гімнастичній стінці, канату, повзання по
лаві та ін) інші діти тривалий час чекають своєї черги, для заповнення цих пауз
рекомендується пропонувати їм додаткові вправи. Вони повинні бути прості та
знайомі дітям. Місце для їх виконання відводиться поряд з основною вправою і,
як правило, у полі зору вихователя. Наприклад, у старшій групі троє дітей
виконують лазіння по гімнастичній стінці (кожний на окремому прольоті), а інші
у цей час стрибають зі скакалкою. Після лазіння по стінці діти беруть скакалки
і стрибають, а наступні троє виконують лазіння і т.д.
Застосування
додаткових вправ значно підвищує рухову активність дітей, дає змогу частіше
повторювати різноманітні основні рухи і краще оволодівати програмовим змістом.
Змінний спосіб організації застосовується, коли рух виконує одночасно кілька дітей (3-5-7),
а решта спостерігають, чекаючи своєї черги. Так, коли виконується стрибок у глибину,
з лави (колоди) можуть одночасно стрибати 4-5 дітей, те саме - у метанні в
ціль, лазінні по гімнастичній стінці (канату).
При застосуванні
змінного способу вихователю легше спостерігати за дітьми, дозувати
навантаження, виправляти помилки, але щільність заняття нижче, ніж при
фронтальному способі.
Одним з ефективних
способів організації старших дошкільників в основній частині занять є колове
тренування. Дітей розподіляють на декілька підгруп (4-5). Кожна з них
виконує свій рух певний час (2-3 хв), а потім за командою
вихователя переходить по колу до наступної вправи. Він має багато спільного за
організацією з груповим способом. Однак головна його мета спрямованість на
комплексний розвиток фізичних якостей у дітей [9].
Тому вправи не
повинні бути складними, щоб діти мали змогу повторювати їх найбільшу кількість
разів.
Рухи для комплексу
колового тренування підбираються з обов'язковим урахуванням принципу всебічного
їхнього впливу на всі основні м'язові групи та системи організму (дихальну,
серцево-судинну та ін). Це дає можливість більш ефективно та цілеспрямовано
впливати на розвиток фізичних якостей: швидкості, спритності, гнучкості, сили
та витривалості.
Однією з
особливостей колового тренування є поєднання досить чіткого нормування
фізичного навантаження з його індивідуалізацією. Враховуючи також, що більшість
дітей групи одночасно виконує запропоновані вправи, створюються позитивні умови
для виховання моральних та вольових якостей: самостійності, наполегливості,
дисциплінованості, взаємодопомоги та ін.
Страницы: 1, 2, 3, 4
|
