Шляхи формування потреби у молодших школярів до регулярних занять фізичними вправами

Розширення теоретичного розділу програми з фізичної культури в початкових класах спрямоване на поліпшення якості процесу фізичного виховання і підготовки дітей, на підвищення рівня освіти в області фізичної культури. Особливо важливою, якщо не основоположною, умовою надання предмету «фізична культура» дійсно освітньої спрямованості є зміна соціальної суті предмету, і його викладання. Суть полягає в перегляді акцентів в явищах і процесах, і зокрема переході від механічного навчання учнів на фізичний, якісний результат. Освіта в області фізичної культури – це процес і результат освоєння знань, способів пізнання, формування інтелектуального компоненту фізичної культури особистості, пов'язаних із застосуванням спеціальних засобів і методів спрямованого фізичного вдосконалення людини, а також розвитку здатності передавати вивчене і пізнане оточуючим на основі власної фізкультурної обізнаності (В.Н.Курись). Причому реалізація такого підходу у викладанні повинна обумовлюватися онтогенетичною пізнавальною активністю учнів і будуватися на основі логічної формули формування фізичної культури індивіда (молодший шкільний вік) – індивідуальності (середній шкільний вік) – особистості (старший шкільний вік).

Відзначимо, що освітній учбовий предмет з фізичної культури в школі – це одна з основних дисциплін єдиного учбового плану школи, покликана формувати спеціальні знання, уміння і навички по використанню засобів фізичної культури з метою забезпечення: оптимальної життєдіяльності організму, тілесного і інтелектуального самовдосконалення. Виходячи з означеного, процес викладання предмету «фізична культура» в школі повинен давати учням можливість одержувати знання (інформацію), що дозволяють усвідомити життєву необхідність придбання на основі знань прикладних умінь і навичок, оволодіти способами їх творчого використання в цілях досягнення високого рівня фізичної і розумової працездатності. Крім цього, викладання предмету покликане формувати уявлення про можливості власного організму, елементарного моніторингу за станом власного здоров'я, а також самостійно і грамотно створювати і реалізовувати програми самовдосконалення (В.Н. Курись).

Отже, сучасні школярі мають в тиждень два уроки рекреаційної рухової активності. І якби таких уроків було не два, а три, чотири, то і в цьому випадку основні задачі фізичного виховання не можуть розв'язуватися. Дослідженнями останнього десятиріччя показано, що сучасні уроки фізичної культури не є ефективною змістовною формою досягнення учнями фізичних кондицій, формування здоров'я.

Ні для кого не є секретом характер і загальні особливості викладання фізичної культури як базової загальноосвітньої дисципліни. Урок фізичної культури в сучасній школі за змістом є не що інше, як активний руховий відпочинок або рухове «натаскування» на спортивний результат. І це при тій умові, що програма учбового предмету має розділ теорії, із змістом якого важко погодитися. Але навіть в тому змісті, який є, теорія учням не викладається. Тобто учні позбавлені права на загальну середню освіту в області фізичної культури.

Щоправда, робляться боязкі спроби деяких вчителів «давати» теорію. Але знову таки немає чітких вказівок, в якій формі, як і коли учні повинні ці знання одержувати. Тому частіше всього вивчення теорії в області фізичної культури відбувається самостійно і лише особисто зацікавленою категорією старшокласників.

Для вирішення поставленої задачі розширення теоретичного матеріалу ми зосередили свою увагу на подачі теоретичного розділу матеріалу. Теоретичний матеріал подавався дітям 1 раз на місяць під час класної години, яка називалася «спортивною годиною». На цих уроках новий матеріал готував не тільки вчитель фізичної культури, але і самі діти робили повідомлення, реферати, повідомлення на певні теми. В рамках цієї класної години проводилися також зустрічі із знаменитими спортсменами і тренерами міста. Такі творчі роботи дуже стимулювали дітей і на уроках фізичної культури. За вивчення теорії в області фізичної культури учнів отримували оцінки, які впливали на підсумкову оцінку. Контроль знань проводився як під час «спортивної години» у вигляді письмових і усних відповідей, так і на уроках фізичної культури під час пояснення нового матеріалу.

В період молодшого шкільного віку відбуваються перестановки в ієрархічній мотиваційній системі дитини. На перший план виходить учбова діяльність, ігрова діяльність відходить на другий план. Проте, гра в початкових класах – є ведучим засобом виховання фізичних якостей. Ні в яких видах діяльності людина не демонструє такого самозабуття, вияв своїх психофізіологічних, інтелектуальних ресурсів, як в грі. Гра – унікальний феномен загальнолюдської культури, її витік і вершина. З найдавніших цивілізації гра стала контрольним мірилом появи всіх найважливіших рис особистості. І дорослі, і діти в таких, наприклад, вічних ігрових моделях, як футбол, хокей регбі, шахи і т.п., діють так, як діяли б в самих екстремальних ситуаціях, на межі сил долаючи труднощі. Багато людських пристрастей досягають свого піку тільки в грі.

Дитинство без гри і поза грою позбавляє дитину ігрової практики, що веде до втрати головного джерела розвитку: імпульсів творчості, одухотворення освоюваного досвіду життя, ознак і прикмет соціальної практики, багатства і мікроклімату колективних відносин, індивідуального самозанурення, активізації процесу пізнання світу і т.п. Для дітей гра – продовження життя (С.А. Шмаков).

В наше століття інформаційних технологій і комп'ютеризації гра не втрачає актуальності, а набуває до того ж нових форм і виглядів. Дуже популярні останнім часом комп'ютерні ігри з набором балів, з переходами на вищі рівні наштовхнули нас на створення своєрідної гри, але в реальному житті.

Для формування мотиваційно-ціннісного відношення і потреби до занять фізичною культурою ми внесли зміни і доповнення в систему оцінювання на уроках. Зміни, що відбулися в змісті сучасної освіти за останнє десятиріччя – перенесення акценту з наочних знань, умінь і навиків як основної мети навчання на формування загально-навчальних умінь, на розвиток самостійності учбових дій, спричиняють за собою і зміну системи оцінювання.

Необхідний пошук принципово іншого підходу до оцінювання, який дозволив би усунути негативні моменти в навчанні, сприяв би гуманізації навчання, індивідуалізації учбового процесу, підвищенню учбової мотивації і учбовій самостійності в навчанні. З пошуком таких форм і зв'язана запропонована нами рівнева система оцінювання.

Як критерії оцінювання були виділені:

1) відвідування уроків фізичної культури;

2) старанність;

3) взаємостосунки з однокласниками;

4) оцінка за теоретичну підготовленість в області фізичної культури;

5) сформованість рухових умінь і навичок;

6) оцінки за виконання контрольних нормативів.

Ми застосували таку форму контролю, яка, зберігаючи позитивні сторони традиційної системи оцінки, значно зменшили її мінуси. Ще відомий педагог В.Ф. Шаталов для контролю знань ввів «листи відкритого обліку знань». Їх суть полягає в тому, що кожна одержана на уроці або в позаурочний час оцінка заноситься на спеціальний бланк. На відміну від «Шаталовського» листа наші не вивішувалися для загального огляду, але були досяжні (знаходилися у вчителя фізичної культури). Діти могли відразу бачити свої сильні і слабкі сторони. Такі листи велися окремо за кожну четверть. Підсумкова четвертна оцінка виводиться виходячи з шести критеріїв, кожний з яких оцінюється по п’ятибальній системі. Таким чином, максимально учень може набрати 30 балів. Оцінка «2» із будь-якого з критеріїв оцінювання в суму балів не входить. Встановлюється наступна відповідність оцінок і рівнів:

1. рівень (менше 20 балів) – 2 «незадовільно»;

2. рівень (20-23 бали) – 3 «задовільно»;

3. рівень (24-27 балів) – 4 «добре»;

4. рівень (28-30 балів) – 5 «відмінно».

В кінці четверті учням, що набрали найбільшу кількість балів, видавалися пам'ятні емблеми і «присвоювались» звання «Кращий атлет», «Кращий лижник», «Кращий гімнаст», «Кращий спортсмен». На нашу думку, таке оцінювання зрівнює шанси «сильних» і «слабких» учнів, кожний бачить свої переваги і недоліки. «слабкий» знає, де йому потрібно «підтягтися». Така система оцінювання зручна для сприйняття дітьми молодшого шкільного віку і наближає дітей до оцінок по ECTS (яка оцінюється за 100-бальною шкалою). Таким чином, учні брали участь в грі по збиранню балів, в боротьбі за звання кращого.

Зупинимося докладніше на критеріях оцінювання. Теоретична підготовка в області фізичної культури оцінюється за традиційною 12-бальною системою знайомої дітям по інших предметах: «12» балів ставиться, якщо учень повністю розкриває питання; «11» – учень володіє матеріалом, однак відчуває себе не впевнено; «10» – відповідає з дуже незначними помилками, «9» – при відповіді учень допустив одну значну помилку; «8» ставиться, якщо учень відповідає на питання не повною мірою; «7» – відповідь не повна з 1-2-ма значними помилками; «6» ставиться, якщо у відповіді допущені 2-3 грубі помилки; «5» – якщо допущено 3-4 значних помилки; «4» – допущено 5-6 помилок при відповіді на питання; «3», «2», «1» ставиться, якщо учень не знає відповіді на питання, однак спробував відповісти на нього.

Відвідування оцінюється за 5-балльною системою. Цей критерій включений в експеримент для профілактики безпричинних пропусків уроків фізичної культури. І так за відвідування від 100% до 95% занять ставиться оцінка «5»; при відвідуванні від 94% до 89% занять ставиться оцінка «4»; від 88% до 84% – «3»; при відвідуванні менше ніж 83% занять – «2». Сюди не включалися пропуски з поважних причин.

В критерії старанність розглядаються поведінка, виконання завдань на уроці, наявність спортивної форми відповідної місцю проведення уроку, пори року і її санітарно-гігієнічний стан. Критерій старанності оцінюється також по 5-бальній системі, де процентні співвідношення аналогічні оцінкам відвідування.

Взаємостосунки з товаришами оцінюються за 5-бальною системою. Оцінка «5» ставиться, якщо учень при виконанні завдання вчителя допомагає однокласнику у вигляді показу, пояснення, фізичної підтримки і емоційного співпереживання; «4» ставиться, якщо допомога виявляється у вигляді показу і пояснення; оцінка «3» ставиться за допомогу у вигляді показу; «2» ставиться, якщо допомога не виявляється, є прояв негативних емоцій, насмішок на адресу товариша. Взаємостосунки з товаришами є чітко видимими під час проходження нового матеріалу, а також під час ігор і комбінованих естафет, де разом з вправами з бігом і стрибками були інтелектуальні завдання на кмітливість, і прояв знань в області фізичної культури. В цих естафетах діти можуть вибрати той етап, який у нього краще виходить.

Критерій сформованості рухових умінь і навиків оцінюється аналогічно оцінкам за теорію.

При виставлянні оцінок за виконання контрольних нормативів слід орієнтуватися на індивідуальні темпи просування, а не тільки лише на виконання учбових кількісних нормативів. Таким чином, бали за контрольні нормативи ставляться згідно програми, але якщо дитина показує результат краще за свій колишній хоча б на частки секунди, то у такому разі йому ставиться оцінка на 1 бал вище.

Таким чином, запропонована система оцінювання, дозволяє «слабким» учням розширити їх можливості в отриманні високих балів з фізичної культури.

Як критерії оцінки ефективності педагогічного експерименту для всіх класів були узяті:

1)   відношення до занять фізичною культурою

2)   рівень фізичної підготовленості

3)   успішність з фізичної культури.

Для виявлення відношення учнів до занять фізичною культурою нами була розроблена анкета (дод. 1). За наслідками опитування учні були розділені по трьох рівнях відношення: 1) високий рівень відношення – 36-45 балів; 2) середній рівень відношення – 26-35 балів; 3) низький рівень відношення до занять фізичною культурою – 25 балів і менше. За наслідками опитування також аналізувалося місце уроку фізичної культури в учбовому процесі і виконання учнями ранкової зарядки, а після закінчення учбового року підводилися підсумки по пропусках уроків фізичної культури. Педагогічному спостереженню піддалися взаємостосунки і взаємодопомога між дітьми.

Успішність по фізичній культурі визначалася по традиційній 12-бальній системі оцінювання в процентному співвідношенні одержаних «12», «11», «10», «9», «8», «7», «6», «5», «4», «3», «2», «1» і «0» (в ЕГ1 і Е2 класах з урахуванням нововведень).

3.2 Аналіз результатів дослідно-експериментальної роботи

На початку навчального року всі учні піддалися анкетуванню з метою визначення відношення до занять фізичною культурою (дод. 1) і тестуванню фізичної підготовленості на початку і в кінці навчального року.

Проведене анкетування дозволило виявити в ЕГ з високим рівнем відношення до занять фізичною культурою на початок року 44% учнів, на кінець року – 47%, з середнім рівнем відношення на початок року – 47%, на кінець року 49% учнів, школярів, з низьким рівнем відношення на початок року – 9%, на кінець року – 4%.

Таким чином, приріст показника високого рівня відношення до занять фізичною культурою в ЕГ склав 3%, приріст показника середнього рівня відношення – 2%. Показник низького рівня відношення до занять фізичною культурою в ЕГ класі зменшився на 5%.

Порівняльна характеристика рівнів відношення до занять фізичною культурою в ЕГ класі.

В КГ за даними анкетування виявлено на початку року з високим рівнем відношення до занять фізичною культурою 45% учнів, з середнім рівнем – 47% і з низьким рівнем – 8% учнів. На кінець року: 45% учнів з високим рівнем відношення до занять фізичною культурою, 51% – з середнім рівнем і 4% з низьким рівнем.

Таким чином в контрольній групі показники високого рівня відношення до занять фізичною культурою не змінилися, показники середнього рівня відношення збільшилися на 4%, а показники низького рівня відношення зменшилися на 4%.

Отже, у експериментальному і контрольному класах за експерименту немає істотних відмінностей в показниках рівнів відношення до занять фізичною культурою.

За наслідками анкетування проаналізовано значимість уроку фізичної культури в системі інших уроків до і після експериментального навчання. До початку експериментального навчання у всіх класах учні поставили на перше місце – малювання. Друге місце віддали уроку „навколишній світ”, а урок фізичної культури був поставлений лише на 3-4 місце. Таким чином, на початок експериментального навчання учні контрольної та експериментальної групі поставили урок фізичної культури в однакове положення.

Як видно з таблиці 3.1. інтерес в учнів 2-х класів, до різних учбових предметів неоднаковий. В експериментальній групі спостерігається тенденція на підвищення місця уроку фізичної культури в порівнянні з іншими уроками. Так, в ЕГ рівно половина учнів віддала перше місце уроку фізичної культури, в контрольному класі – 15,3%. Цікаво, що в контрольному класі перевага віддається уроку математики (33,6%).

Таблиця 3.1.

Місце уроку фізичної культури по відношенню до інших уроків до і після дослідження

Страницы: 1, 2, 3, 4