Предмет, завдання і методи педагогіки
Предмет, завдання і методи педагогіки
Домашня
контрольна робота
з
дисципліни Психологія
та педагогіка
на
тему: Предмет,
завдання і методи педагогіки
Вступ
Педагогіка — наука, що вивчає процеси виховання,
навчання і розвитку особистості.
Діяльність, яку виконує вчитель, називається
педагогічною. Саме він визначає мету і завдання процесу в конкретних умовах,
програмує розвиток особистості учня, обґрунтовує систему педагогічних засобів,
форм, методів, їх етапність, спрямованість на розв'язання конкретних
педагогічних завдань. Педагогічна діяльність - це особливий вид соціальної
діяльності, що передбачає передавання від старших поколінь до молодших
накопичених людством культури і досвіду, створення умов для їх особистісного
розвитку і підготовки до виконання певних соціальних ролей у суспільстві.
Педагогічну діяльність здійснюють не лише
педагоги, а й батьки, громадські організації, керівники підприємств і установ,
різні групи, а також значною мірою засоби масової інформації. Ця діяльність є
загальнопедагогічною, тобто такою, яку здійснює кожна людина стосовно самої
себе, своїх дітей, товаришів, колег тощо.
Педагогічна діяльність як професійна
здійснюється в спеціально організованих суспільством освітніх установах:
дошкільних закладах, школах, професійно-технічних училищах, Середніх
спеціальних і вищих навчальних закладах, закладах додаткової освіти, підвищення
кваліфікації і перепідготовки.
Основними видами педагогічної діяльності, яка
здійснюється у цілісному педагогічному процесі, є викладання і виховна робота.
Розділ І. Предмет педагогіки
Предмет
педагогіки - особлива сфера суспільної
діяльності з виховання людини, складовими частинами якої є освіта і навчання.
Педагогічна
наука виникла і розвивалась як теорія виховання підростаючих поколінь.
Зумовлено це тим, що людина, її духовні та фізичні якості формуються в
дитинстві, підлітковому віці та юності. Саме у ці періоди життя розвиток
особистості відбувається найбільш інтенсивно, формуються найголовніші її риси
та особливості-розумові та фізичні сили, основи світогляду, переконань,
моральних почуттів, риси характеру, спрямованість потреб, інтересів, уподобань тощо.
Тому істотні прогалини і недоліки у вихованні, допущені в ранньому віці,
ліквідувати пізніше надзвичайно важко, а іноді й неможливо.
Педагогіка
досліджує виховання як свідомий і планомірний процес підготовки людини до життя
і праці, розкриває його сутність, закономірності, тенденції та перспективи,
вивчає принципи і правила, які регулюють виховну діяльність.
Як
і кожна наука, педагогіка має свій понятійний апарат, тобто систему
педагогічних понять, які виражають наукові узагальнення. Ці поняття називають
категоріями педагогіки. До основних категорій належать виховання, навчання й
освіта.
Виховання
— цілеспрямований та організований процес формування особистості.
Навчання
— цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої засвоюються знання,
формуються вміння й навички.
Освіта
— процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, умінь і навичок,
формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей
особистості, розвиток її творчих сил і здібностей.
Основним
шляхом і засобом здобуття освіти є навчання, в процесі якого реалізуються цілі
освіти.
У
педагогічному процесі ці педагогічні категорії взаємопов'язані та
взаємозумовлені. Як у широкому соціальному, так і в широкому педагогічному
значенні виховання охоплює навчання та освіту.
Розділ II. Основні завдання
педагогіки
Завдання сучасної
системи виховання, які випливають із суспільних потреб сьогодення, полягають у
реальному переході до педагогічної творчості та індивідуального впливу, у
переорієнтації учнівських і вчительських колективів на подолання
авторитарно-командного стилю у ставленні до учнів. Пріоритетним стає
гуманістичне виховання — створення умов для цілеспрямованого систематичного
розвитку людини як суб'єкта діяльності, особистості, індивідуальності.
До основних завдань педагогічної діяльності
належать:
— формування національної свідомості, любові до
рідної землі, свого народу, бажання працювати задля держави, готовності її
захищати;
— забезпечення духовної єдності поколінь,
виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу;
— формування високої мовної культури,
оволодіння українською мовою;
— прищеплення шанобливого ставлення до
культури, звичаїв, традицій українців та представників інших національностей,
які мешкають на території України;
— виховання духовної культури особистості,
створення умов для вибору нею своєї світоглядної позиції;
— утвердження принципів вселюдської моралі:
правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших чеснот;
— формування творчої, працелюбної особистості,
виховання цивілізованого господаря;
— забезпечення повноцінного фізичного розвитку
дітей і молоді, охорони та зміцнення їх здоров'я;
— виховання поваги до Конституції,
законодавства України, державної символіки;
— формування глибокого усвідомлення
взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та громадянською
відповідальністю;
— розвиток індивідуальних здібностей і талантів
молоді, забезпечення умов її самореалізації;
— формування у дітей і молоді уміння
міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя за ринкових відносин.
Мета виховання конкретизується через систему
виховних завдань, які об'єднуються в пріоритетні виховні напрями: розумове,
моральне, трудове та інші. Дані напрями тісно пов'язані, доповнюють один
одного, мають самостійне теоретико-методологічне значення. Водночас вони
утворюють цілісну систему національного виховання.
Процес навчання
покликаний здійснювати освітню, виховну і розвиваючі функції.
Виділення даних
функцій процесу навчання проведене умовно, оскільки грані між процесами освіти,
виховання і розвитку особи відносні, і деякі їх аспекти є загальними.
Освітня функція
процесу навчання припускає засвоєння особою наукових знань, формування системи
спеціальних і загальнонавчальних умінь і навичок.
Виховна функція
процесу навчання полягає у формуванні системи ціннісно-емоційних відносин особи
до світу і сукупності її якостей.
Розвиваюча
функція процесу навчання визначає розвиток загальних і спеціальних здібностей
особи, а також психічних процесів.
Розділ III. Методи
педагогіки та форми організації навчання
Метод від (греч. meethodos
- буквально: шлях до чого-небудь) означає спосіб діяльності, спрямованої на
досягнення визначеної мети.
Методом педагогіки
називають спосіб упорядкованої взаємозалежної діяльності викладача і учнів,
спрямованої на рішення задач навчання.
Першовідкривачем
методів виховання вважають німецького педагога Йогана-Фрідріха Гербарта
(1776—1841), який вважав, що філософія визначає мету виховання, а психологія —
шляхи до цієї мети.
Метод виховання
поділяють на окремі елементи — прийоми виховання, які використовують для
підвищення виховної ефективності методів.
Методи і прийоми
виховання є своєрідними інструментами в діяльності вихователя. Їх дієвість
залежить від використання виховних засобів.
Засоби виховання —
надбання матеріальної та духовної культури (художня, наукова література, радіо,
телебачення, Інтернет, предмети образотворчого, театрального, кіномистецтва
тощо), форми і види виховної роботи (збори, бесіди, конференції, гуртки, ігри,
спортивна діяльність), які задіюють під час використання певного методу.
Дієвість методів виховання залежить і від того, наскільки у виховному процесі
задіяна праця молодої людини над собою, природа, надбання національної культури
(казки, легенди, колискові пісні, обряди, звичаї та ін.).
Основним критерієм
оцінювання виховного методу є відповідність його виховним цілям і завданням. У
педагогічній науці існує кілька класифікацій виховних методів. Найчастіше при
цьому беруть за основу систему виховних впливів, за допомогою яких відбувається
формування особистості.
Однією з
найпоширеніших є класифікація методів російського вченого-педагога Віталія
Сластьоніна, згідно з якою розрізняють такі групи методів:
1. Методи формування
свідомості особистості: бесіди, лекції, методи дискусії, переконання,
навіювання, приклад.
2. Методи організації
діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки:
педагогічна вимога, громадська думка, довір'я, привчання, тренування, створення
виховних ситуацій, прогнозування.
3. Методи стимулювання
діяльності і поведінки: гра, змагання, заохочення, покарання.
4. Методи
самовиховання: самопізнання, самооцінювання, саморегуляція.
Використання їх
забезпечує формування в учнів практичних умінь і навичок самовиховання як найвищої
форми виховання і подальшого самовдосконалення. Вони враховують демократичні
засади виховання, необхідність активної участі дітей у виховному процесі.
Форма
розглядається як спосіб виразу змісту, а отже, як його носій. Завдяки формі
зміст знаходить зовнішній вигляд, стає пристосованим до використання (додаткові
заняття, інструктаж, вікторина, залік, лекція, диспут, урок, екскурсія, бесіда,
збори, вечір, консультація, іспит, лінійка, огляд, рейд і ін.). Будь-яка форма
складається з одних і тих же компонентів:
Ø
цілей,
Ø
принципів,
Ø
змісту,
Ø
методів і
засобів навчання.
Всі форми
знаходяться в складній взаємодії. У кожній з форм по-різному організовується
діяльність учнів. На підставі цього виділяють форми діяльності учнів:
Ø
індивідуальні,
Ø
групові,
Ø
фронтальні
(колективні, масові).
Професійніше
розглядати форми організації навчання не по кількості учнів, які беруть участь
в освітньому процесі, а по характеру зв'язків між ними в процесі пізнавальної
діяльності.
Індивідуальна
форма -
поглиблена індивідуалізація навчання, коли кожному дається самостійне завдання
і передбачається високий рівень пізнавальної активності і самостійності кожного
учня. Дана форма доцільна при виконанні вправ, рішенні завдань різних типів,
програмованому навчанні, поглибленні знань і ліквідації в них пропусків.
Названі форми
організації учбової діяльності вельми цінні і ефективні тільки у взаємозв'язку.
Групова форма - передбачає розділення
групи що вчаться на підгрупи для виконання певних однакових або різних завдань:
виконання лабораторних і практичних робіт, рішення завдань і вправ.
Фронтальна
форма -
припускає спільну діяльність всієї учбової групи: вчитель ставить для всіх
однакові завдання, висловлює програмний матеріал, учні працюють над однією
проблемою. Викладач питає всіх, розмовляє зі всіма, контролює всіх і т.д. Всім
забезпечується одночасне просування в ученні.
Розділ IV. Зв’язок педагогіки з іншими науками
Педагогіка вирішує
свої завдання не ізольовано, а в тісному взаємозв’язку з іншими науками,
використовуючи їхні досягнення в суміжних із педагогікою галузях. Будучи наукою
суспільною, педагогіка тісно пов’язана з такими науками, як психологія,
філософія, історія, етика, естетика, економіка, соціологія та ін.
Щоб правильно вчити і
виховувати учня, досягти в цьому позитивних результатів, необхідно знати
біологічні закономірності росту і розвитку людського організму. Тому педагогіка
тісно пов’язана з анатомією і фізіологією людини, особливо з фізіологією вищої
нервової діяльності. Містком між ними є вікова психологія, яка розкриває вікові
особливості формування і розвитку психіки людської особистості.Філософські
науки допомагають педагогіці визначити мету виховання, правильно враховувати
дію загальних закономірностей людського буття і мислення, забезпечують оперативною
інформацією про зміни в науці й суспільстві, коригуючи спрямованість виховання.
Психологія вивчає закономірності розвитку психіки людини, а педагогіка —
ефективність виховних впливів, які зумовлюють зміни у її внутрішньому світі й
поведінці. Кожен розділ педагогіки спирається на відповідний розділ психології.
Анатомія і фізіологія людини є основою для розуміння її біологічної сутності —
розвитку вищої нервової діяльності, першої і другої сигнальних систем, розвитку
та функціонування органів чуття, опорно-рухового апарату, серцево-судинної і
дихальної систем. Економічні науки дають змогу простежити вплив закономірностей
розвитку виробничих відносин, економічних процесів, навчання й виховання.
Етнологія вказує на національні особливості людей, які завжди є представниками
певних етнічних груп. Соціологія допомагає у пізнанні таких систем суспільства,
як сім'я, школи різних типів, трудові колективи, формальні та неформальні
групи, юнацька субкультура тощо, використовуючи фактичний матеріал для раціональної
організації навчання й виховання. Використання досліджень кібернетики дає
можливість сконструювати і застосувати в педагогічному процесі навчальні та
контрольні машини.
Висновок
Сучасний
соціально-економічний і науково-технічний розвиток суспільства ставить ряд
нових завдань у галузі освіти і виховання, підготовки людини до активної
трудової та громадської діяльності.
Педагогіка як наука
посідає особливе місце в системі наук про людину, колектив, суспільство
людство. Вона вивчає, досліджує і розв’язує проблеми освіти, навчання і
виховання людини, що виникають або можуть виникнути в усі періоди життя.
Проте найактуальнішими
й найвідповідальнішими є дитячий, підлітковий та юнацький періоди життя. Вони
збігаються з часом навчання, вибору основної сфери діяльності, взаємостосунків
між людьми, з періодом створення сім’ї.
Розвиток людства,
сутність людини вказують на те, що освіта і навчання мають здійснюватись не
тільки в молоді, а й в наступні роки, охоплюючи увесь період життя людини
(дитячий, підлітковий, юнацький період, вік зрілості і старіння). Тому й сформувався
загальний підхід до освіти та навчання як всебічного і гармонійного розвитку
особистості з урахуванням індивідуальності і характеру розвитку суспільства.
Пройшовши
декілька історичних етапів розвитку, педагогіка як наука насамперед-це об’єкт
педагогічної дії: вихованців і вихователів, учнів і вчителів, студентів і
викладачів, молодих робітників і наставників, колективи і керівників. Зв’язки
між ними характеризуються соціальною сутністю та суспільними відносинами. Тому
педагогіка — багатогранна, різногалузева наука, яка має тісні зв’язки з іншими
науками про людину.
Розвиток педагогічної
науки не забезпечує автоматично якість навчання та виховання.
Необхідно, щоб теорія втілювалась у практичні
технології. Зближення теорії з практикою поки що не є достатнім. Про це
свідчать факти, проблеми, невирішені питання в освіті, у вихованні й навчанні.
Список використаної літератури
1.
Волкова
Н. П. «Педагогіка» Видавничий центр «Академія» Київ 2001.
2.
Лозниця
В. С. «Психологія і педагогіка: Основні положення». Навчальний посібник для
самостійного вивчення дисципліни. К.: Екс Об, 2000.
3.
Подласый
И. П. «Педагогика». Учебник для студентов высшего педагогического учебного
заведения. М.: Просвещение; Гуманит изд. центр «ВЛАДОС», 1996
4.
Харламов
И.Ф. «Педагогіка». М.: Юрист, 1997.
5.
Шапоринський
С.А. «Процес наукового пізнання і процес навчання». М., 1980.
|