Політична соціалізація молодших школярів (на прикладі контент-аналізу підручників для початкової школи)

Як член громадянського суспільства, представник громадянської політичної культури може робити все, що йому заманеться, не порушуючи при цьому закон, права і свободи інших, бо держава надає йому таку можливість і не втручається в його діяльність, дбаючи лише про те, щоб його права і свободи дотримувались.

Як громадянин держави, член політичної спільноти, він займається політикою лише тоді, коли його інтереси мають бути задоволені на політичному рівні, коли в межах громадянського суспільства вони без політичного розв’я зання не знаходять вирішення. У політиці він захищає свої інтереси, права і свободи, обирає ту владу, яка на його думку буде відстоювати його інтереси. А оскільки держава – гарант його вільного існування, - то він раціональний патріот, і оскільки він відчуває спорідненість (чуттєву, емоційну, психологічну) з Батьківщиною, то він патріот за покликом серця.

Це – той ірраціональний, чуттєвий момент, що змушує особу любити свою
Батьківщину – бо це його Батьківщина, його держава, його нація.
(Інакше йому було б однаково, яка держава гарантуватиме йому дотримання прав і свобод). Бо це прояв національних інтересів людини.

Як прихожанин він зосереджений на діяльності в межах громадянського суспільства; як підданий він шанує владу і підкорюється її законам; як учасник він завжди готовий відстояти свої інтереси на політичному рівні, обрати владу, бо влада належить йому і таким як він, а усі разом – народ – делегує цю

-33- владу елітам.

Він – носій громадянської політичної культури. І саме громадянська політична культура народу, нації, громадян держави визначає і наявність громадянського суспільства, і ринкової економіки, і правового демократичного державного устрою, і національний розвиток. Тобто – повну відповідність Національній Ідеї, запропонованій нами раніше – вільна особа, у вільному суспільстві, у демократичній правовій державі, що є вільною
Україною для народу України.

Бо Україна, Батьківщина об’єднує в його свідомості і його самого, і суспільство, і державу. Це – патріотизм і любов до неї. Україна більше, ніж держава. І громадянин України підтримує державну владу, уособлену в конкретних політичних силах і особах, політичних цілях, доти, доки він переконаний, що інтереси еліти узгоджуються з національними інтересами.

Ось “портрет” громадянина і члена громадянського суспільства, який ми приймаємо як ідеал – кінцеву бажану мету політичної соціалізації.

Залишається визначити, що можна і потрібно зробити в початковій школі в галузі політичної освіти для досягнення цього ідеалу.

Г. Алмонд і С. Верба переконані, що “громадянській культурі не вчать, в будь-якому прямому смислі слова, в школі. Навчання в школі грає другорядну роль випрацьовані громадянської культури”.№ Цим вони лише підтверджують думку, висунуту нами у І Розділі, що політична культура передається через політичну соціалізацію – процес, який включає в себе навчання в багатьох соціальних інститутах – в сім’ї, групі ровесників, в школі, на робочому місці, і в політичній системі, як такій. Сума досвіду,
.………………………………………………………....................................................

1. Г. Алмонд, С. Верба. Цитована праця – С. 130.

-34- що отриманий в усіх цих соціальних інститутах і є політична соціалізація, і формує політичну культуру. Політичне навчання йде багатьма каналами, кожний з яких виконує свою функцію.

А що можна зробити у школі? На перевагу шкільного, освітнього каналу політичної соціалізації говорить наступний фактор – це найбільш швидкий і керований інститут політичної соціалізації. Для перехідного суспільства – це дуже важливо: швидкість перетворень і керованість впливу.

Школа в плані навчання може забезпечити лише інформативну функцію політичної соціалізації. Тобто дати уявлення про принципи функціонування політичної системи. В молодших класах це можна зробити наступним чином:

1) повідомити про належність до України: “Я живу в Україні.

Це – моя Батьківщина” (емоційне наповнення зараз не беремо до уваги – зробимо це пізніше);

2) повідомити про інститут виборів – як обрання найбільш достойних, гідних представників колективу, суспільства на відповідальну посаду – як вияв того, що їм довіряють “Козаки обирали собі отамана – найрозумнішого і найдосвідченішого з усіх”, “Капітаном команди з футболу обрали Іванка – він краще за всіх грає у футбол”; “Діти вирішили провести Новорічне свято. Ведучою свята обрали Юлю – Юля краще за всіх співає і танцює, знає багато віршів”.

3) Про інститут соціальних норм (про поняття закону говорити ще зарано): “Михайлик, переходь вулицю лише на зелене світло!”;

“Світланка не вивчила вірш і отримала зауваження від вчительки, Світланці соромно”; “Треба вчити уроки”; “На перерві можна бігати і гратись, а на уроці слід сидіти тихо і не галасувати”.

-35-

При цьому звертається увага на негативні наслідки недотримання норм: “Зайчик намагався проїхати у трамваї без квитка,

Цап це помітив. Доведеться Зайчику іти пішки”; “Вовчик не хотів тепло одягатись взимку і захворів. Зараз він лежить у лікарні”; так і на заохочення:

“Галя допомагала мамі прибирати. Мама за це повела Галю до зоопарку” і т. д.

4) про засоби передачі інформації – книгу, журнал, газету, радіо, телевізор;

5) про державні символи, атрибути – прапор, гімн, герб, столицю; інші символи України – Дніпро, козак.

Проте інформативна функція обмежена двічі:

1) розумовими і психологічними особливостями молодших школярів;

2) інформація, її передача може забезпечити лише елемент громадянської політичної культури.

Пізнавальні навички навряд чи здатні прищепити соціальну довіру і повагу, соціальні орієнтації, закласти “громадянську суміш” балансу активності і пасивності тощо. Інформація “мертва” без емоційного наповнення. Знання про політичну систему – не гарант демократичних орієнтацій. Тим більше, що як ми могли побачити – усі наведені нами приклади опосередкованої передачі знань про елементи політики і соціальної системи несуть в собі емоційне забарвлення: козаки сприймаються як герої, приклади з нормами поведінки всі несуть відбиток моралі, сухе оповідання про Київ залишиться поза увагою молодших школярів, без рефренів на зразок: “красиве, велике, древнє місто”
– тобто знов-таки емоційно-чуттєвого компоненту.

Взагалі, навряд чи до молодших школярів справедливо вживати

-36- термін навчити у процесі політичної соціалізації. Навчати, проінформовувати без чуттєво-емоційного компоненту ще рано. Сам інформативний компонент ще не значний. Можна легко перелічити поняття, про які інформують молодших школярів: Україна, Київ, обирати, правила поведінки, перелік ЗМІ (радіо, телевізор, газета тощо), прапор, герб, столиця і ще небагато інших. Навіть якщо у підручнику йдеться про
Шевченка, Франка, Лесю Українку, то ці імена залишаються “мертвими” для дітей без відповідного емоційно-чуттєвого наповнення: “дуже любив Україну, багато страждав за неї, його дуже поважають і люблять в народі”.№

Моральний аспект у підручнику насправді теж не відіграє вирішальної ролі. Виховання завжди було частиною освіти. Виховання таких якостей характеру, як чесність, щирість, працьовитість, порядність, повага до старших, співчуття ще не гарантує того, що особа виросте носієм громадянської політичної культури, не кажучи вже про сумнівність успіху виховання, який залежить далеко не від школи, і, тим більше, не від змісту підручника. Роль грає спрямованість виховання. Радянська школа теж вчила бути чесним, відвертим і дружнім у стосунках – але з класово-ідеологічних позицій. Для нас сьогодні важливі загальнолюдські цінності, їх універсальний (а не класовий чи партійний) характер.

Проте, з між особистісної довіри ще не випливає довіра соціальна, а з між особистісної дружби – соціальне партнерство і співпраця. Взагалі, зміна політичної культури за допомогою морального виховання – утопічна мрія. Ще ніколи не вдавалось виростити абсолютно моральнісне покоління. Навіть протилежні приклади можна знайти в історії: традиційне, моральнісне, патріархальне виховання сільського населення в Україні на початку ХХ століття не врятувало у роки громадянської війни від нечуваної
………………………………………………………………………………………….

1. Виховання громадянина / Ігнатенко П. Та ін. – К., 1997. – С.

58.

-37- різанини і кровопролиття. Оплот протестантської моралі і етики –
Німеччина стала батьківщиною нацизму, а католицьке виховання в Італії не врятувало країну від Мусоліні.

Школа і так займається вихованням з гуманістичних позицій, загальнолюдських цінностей відповідно до програми “Освіта”. І тут вже педагогічна, а не політологічна проблема – як виховувати. З іншого боку вплив соціального середовища, референтних груп у становленні моральних якостей особистості більший за вплив школи.

Здається, є лише один шлях, завдяки якому у процесі політичної соціалізації напевно можна прищепити соціальну довіру і емоційну прив’язаність до батьківщини, - це шлях випрацювання відчуття спільної політичної ідентифікації, яка б містила і загальну емоційну прив’язаність до політичної, соціальної системи, і відчуття спорідненості з іншими громадянами. Для формування політичної спільноти, де громадяни довіряють і можуть співпрацювати один з одним, і де їх відданість батьківщині глибока, потрібне саме це відчуття спільної ідентичності.
Лише пізнавальних навичок – недостатньо. Соціальна співпраця і партнерство закладають основи громадянського суспільства, а емоційна прихильність зорієнтовує на патріотизм і громадянський обов’язок.№
Ця теза перекликається з думкою Г. Алмонда: “Для громадянської культури в

нових державах потрібні об’єднуючі громадян символи і системні відчуття, а також – пізнавальні навички”.І
Отже ми, нарешті, визначили, що слід закладати в свідомість молодших школярів в процесі політичної соціалізації в першу чергу: відчуття
............................................................................
.............................................................

1. Пілон Дж. Глобальна революція та потреба у громадянській освіті у колишньому радянському блоці. – К., 1995. –

С. 13-14, 16.

2. Алмонд Г., Верба С. Згадана праця. – с. 133.

-38- ідентичності, спільні символи, емоційну прив’язаність до Батьківщини.

Це можливо зробити за посередництвом підручників для початкової школи.

Відчуття спільності має носити національно-культурний характер.
Подібність культури, мови, традицій, історичної долі – ось те, що інтегрує людей в єдину спільноту, яка усвідомлює цю єдність і відчуває спільну, і кожного окремо, відповідальність за власну долю. На базі цієї ідентичності формуються: патріотизм, соціальна довіра, соціальне партнерство як основи громадянського суспільства. Формування цієї ідентичності несе в собі і інформативний, і емоційно-чуттєвий компоненти. З цього починається демократія – нація разом творить свою долю через політичну волю більшості. З цього починається партнерство держави і громадянського суспільства: держава створена, її апарат сформований нами – нацією, яка поклала на державу певні обов’язки в обмін на свій послух державній владі. Проте, весь цей процес буде потім. Спочатку – ідентичність і емоційна прив’язаність до єдиного споріднюю чого коріння, в поєднанні з першими знаннями про політичну систему, соціальну взаємодію.

Як це досягається в межах підручника? Шлях тут один – апелювання до архетипів національної свідомості, символів, що об’єднують масу у націю, заряджену державотворчим і суспільно творчим потенціалом. Для нас – це символи Рідної Землі, Матері – України, Божої Матері, Матері, з супроводжуючими символами і образами: материнська пісня, колискова, рідна оселя. Це – символи рушнику, вишиванки, хлібу, калини.№ І міфоло- гізовані образи козака – запорожця, Запорізької Січі. Це і історичні постаті, що стали напівлегендарними в національній свідомості:
Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Богдан Хмельницький, Іван
Сірко, Тарас Шевченко,
............................................................................
.............................................................

1. Алмонд Г., Верба С. Згадана праця. – С. 133.

-39-
Іван Франко, Леся Українка. Це – звичайно, і глибинний релігійний чинник – православна традиція, Церква, Собор. Це – неповторна краса рідної землі і т.д.

Тобто мова йде про традиційні цінності, які укорінені дуже глибоко у підсвідомості на архетипічному рівні. Вони є відображенням національного менталітету і спільної історичної долі. У дитячому віці, враховуючі особливості психології молодших школярів дуже важливу роль відіграють і народні казки, легенди, пісні, ігри, свята. Згадаємо і історичне минуле – в плані козацьких демократичних традицій (неважливо, якими були запорожці насправді, важливо – який міф про них ми закладемо у дитячу свідомість), у попередніх розділах ми говорили, що діти краще розуміють історичне минуле, якщо воно пов’язуються з сьогоденням.
Ось – широке поле для виховання в дусі козацької демократії, побратимства, національної гордості, мужності; простір для історичних паралелей тут дійсно великий (козаки обирали гетьмана, ми –
Президента; козаки понад усе цінували свободу, і ми – теж вільні, живемо у вільній Україні, і нікому свою волю не віддамо і т. д.).№

Підбиваємо підсумки сказаного у цьому розділі.

По-перше, нами визначено, який національний ідеал має бути закладений в свідомість школярів, на який тип політичної культури слід орієнтуватись. По-друге, встановили, що інформативний компонент політичної соціалізації займає відносно невелике місце у структурі цілеспрямованого спливу на особистість. Третє, дійшли висновку, що емоційно- чуттєвий компонент набагато більш важливий, з огляду
............................................................................
.............................................................

1. Чернишов О. Національне виховання: науково-методичне забезпечення // Рідна школа. – 1997. - № 12. – С. 34.

-40- психологічні особливості молодшого шкільного віку. Четверте, визначили, на що саме слід звернути увагу в першу чергу – на формування відчуття громадянської і національної ідентичності, як на основу соціальної довіри і партнерства, як передумов існування громадянського суспільства. І головне – зробили спробу “перекласти” цю ідею мовою символів і образів, сприйнятних для молодших школярів.

-41-

Розділ 2.2. Конвент – аналіз букварів, як засіб дослідження сучасного стану у галузі громадянської освіти.

В якості об’єкту дослідження нами було обрано наступні п’ять букварів, які найбільше розповсюджені в початкових школах Миколаєва.

В результаті експертного інтерв’ю з представниками Навчально- методичного центру нами було встановлено рівень розповсюдженості цих букварів в школах міста.

Наводимо стислу характеристику, обраних для дослідження підручників:

1. Вашуленко Н.С., Матвеева А.Н., Назарова Л.К., Скрипченко Н.Ф.

Букварь. Учебник для 1 класса четырёхлетней и трёхлетней начальной школы. – К., 1998. Цей підручник витримав вже

11 видань, перше з яких було здійснено ще у середині

70-х років. Це - єдиний буквар для російськомовних класів і шкіл, альтернативи якому сьогодні по суті немає в місті.

2. Скрипченко Н.Ф., Вашуленко М.С. Буквар: Підручник для

1 класу чотирирічної і трирічної початкової школи. – 13- те видання. - К., 1999. По суті справи – це лише адаптований до українськомовних шкіл і класів варіант вищезазначеного букваря. Він найбільш розповсюджений в місті серед україномовних букварів.

3. Луцик Д.В., Праць М.М., Савшак А.С. Буквар. – Львів, 1998.

Він допущений Міністерством освіти України, вже в друге перевиданий. Його використання в місті залишається на вільний вибір педагогічних рад шкіл і вчителів початкових

-42- класів. Його часто використовують і поряд з букварем

Скрипченка і Вашуленка.

4. Чорна М., Грабар Д. Буквар. – Львів, 1993. Цей буквар – пробний, допущений Міністерством освіти в якості експериментального. В школах міста використовуються в доволі обмеженій кількості, переважно в гімназіях чи ліцеях.

Одним із його недоліків є доволі великі розміри і вага.

5. Сафонова О.М. Буквар “Дубочок”: Пробний підручник для

1 класу загальноосвітніх шкіл колекційного спрямування.

- К., 1997. Цей підручник не є букварем в звичному розумінні цього слова, а виконує функції так званого

“супутника букваря”. Він використовується для корекцій навичок читання в навчальному процесі. Його використання є вільним вибором шкіл і педагогів.

Для проведення структурного контент-аналізу нами було зроблено наступне. Ми проаналізували всю семантичну і ілюстративну інформацію в букварях з метою виділення наступних змістовних груп, для безпомилкового визначення одиниць вимірювання.

. Група слів, словосполучень, символів і образів, зміст яких означає поняття “Україна”. Тобто до цієї групи відносяться і такі поняття, як “Батьківщина”, “Вітчизна”, “Рідна земля”, а також ті, які відносяться до так званої “малої батьківщини”, наприклад, згадки про Прикарпаття, Поділля,

Галичину.

. Група слів, словосполучень, символів і образів, зміст яких передає символи Української державності. Це, наприклад:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5