Підвищення рівня фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку засобами ігрової спрямованості

Необхідно зазначити, що найвагомішу інформацію для розробки системи фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку дають комплексні дослідження, які дозволяють вивчити закономірності розвитку сили, швидкості, витривалості, гнучкості та спритності, їх взаємозв’язок з урахуванням віку, статі та клімато-географічних умов регіону.

1.3 Засоби та методи удосконалення фізичних якостей дітей молодшого шкільного віку

Оптимальне функціонування системи фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку базується на використанні загально педагогічних принципів і методів навчання [43, 73, 85, 93].

Основним засобом вдосконалення фізичних здібностей є фізичні вправи, виконання яких чергується з відпочинком. Фізичне навантаження диференціюється за обсягом та інтенсивністю, а перерви відпочинку – за показниками ЧСС та тривалістю.

Розрізняють три методи силової підготовки: повторних, максимальних та динамічних зусиль, які при використанні в практиці фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку мають свої особливості.

На думку А.А. Бишаєвої [9], Е.С. Вільчковського [16] уже до 6 – 7 років дитина спроможна проявити м’язову силу. Відносна сила м’язів порівняно велика, і вона продовжує зростати в різносторонній руховій діяльності.

При розвитку сили дітей доцільно використовувати два методи – повторних і динамічних зусиль. Не рекомендується в молодшому шкільному віці виконувати вправи, які потребують великої силової напруги та затримки дихання.

Найефективніше силові здібності розвиваються при комплексному розвитку всіх м’язових груп.

Швидкісні здібності розвивають вправи, які виконуються з максимальною інтенсивністю протягом 10 – 15 сек. Вправи на швидкість для дітей 6 – 9 років повинні виконуватися протягом 4 – 6 сек. При цьому необхідно передбачити збільшення кількості рухів за час, яким відводиться від одного до другого заняття на тиждень.

Результати експериментальних досліджень [14, 18] засвідчують, що в молодшому шкільному віці (найбільш сприятливому для виховання швидкості) доцільно використовувати засоби, спрямовані на підвищення частоти рухів.

Результати досліджень більшості авторів [4, 10, 11, 79] щодо чергування навантаження і відпочинку дозволяють зробити висновок, що під час занять із дітьми та підлітками для виховання швидкісних здібностей при повторному виконанні вправ доцільно робити перерви 1 – 2 хв. При цьому інтервали для відпочинку повинні бути активними.

Вправи на швидкість повинні бути простими, за технікою добре засвоєні, а їх тривалість не повинна викликати перевтоми.

Дослідник Г.П. Богданов [11] пропонує в початковій школі приділяти більше уваги розвитку загальної витривалості. Для виконання цього завдання автор пропонує використовувати повільний біг у рівномірному темпі. До такої ж думки приходить і Б. Толкачов [83], який вважає, що повільний біг протягом 8 – 30 хв, а також регбі, футбол 30 – 60 хв з перервами для відпочинку до 1,5 хв, сприяють розвитку витривалості.

На думку А.Н. Мартовського та С.І. Хаустова [60], повторний біг з максимальною інтенсивностю чи повторний біг такої ж спрямованості можна використати для розвитку витривалості в дітей молодшого шкільного віку.

Обсяг та інтенсивність виконання вправ можна регулювати, орієнтуючись на показники ЧСС, величина якого не повинна перевищувати 190 уд.хв. Перерва для відпочинку під час бігу на відстані 30 – 80 м може тривати від 60 до 90 сек. Під час бігу від 150 до 250 м перерва збільшується до 3 – 4 хв.

При виконанні вправ, які сприяють вихованню спритності, В.І.Лях [57, 58] рекомендує: використовувати незвичні вихідні положення; дзеркальне виконання вправ; міняти швидкість та темп рухів; міняти простір, в якому виконуються вправи; міняти способи виконання вправ; ускладнювати вправи додатковими рухами; змінювати протидію під час групових або парних вправ. Перерви для відпочинку повинні бути достатніми для повного відновлення сил.

Отже основною умовою розвитку спритності є новизна вправ. Вправи на спритність доцільно проводити на початку основної частини тренувального уроку і включати у кожне заняття.

Має свої засоби та методичні особливості виховання гнучкості у процесі занять фізичною культурою. Більше дослідників [15, 20, 21, 77] вважають, що для цього доцільно застосовувати вправи, які впливають на рухливість конкретних суглобів.

Під час розвитку гнучкості хребта рекомендується робити нахили із різних вихідних положень з дозуванням навантаження від 45 до 60 повторень.

Поряд із динамічними вправами рекомендується використовувати і статистичні, при фіксуванні окремих частин тіла протягом 20 – 30 сек.

Що стосується методики виховання фізичних здібностей дітей молодшого шкільного віку, то її ефективність досягається тільки тоді, коли основні компоненти – обсяг та інтенсивність педагогічних дій, тривалість відпочинку та його характер, а також загальний обсяг співпадає з закономірностями розвитку дітей та підлітків відповідного віку, статі, рівня їх фізичної підготовленості та здоров’я.

1.4 Спортивно-ігрова форма організації занять з фізичної підготовки

Організація занять з фізичної підготовки в значній мірі визначається фізичним та психічним розвитком дітей, що підтверджується науковими дослідженнями [4, 21, 43, 67, 93] і педагогічною практикою [70, 71, 85].

В переважній більшості науковій, навчальній та методичній літературі [61, 83, 88, 92] з фізичного виховання школярів молодшого шкільного віку під час розвитку фізичних здібностей та підвищення рівня фізичної підготовленості пропонується використовувати рухливі ігри.

За останній час [24, 25, 30, 80, 90], особливий інтерес проявляється до організації та проведення народних, національних ігор.

Так, О.В.Ружило [74] зазначає, що ефективним засобом фізичної підготовки дітей 8 – 9 років є національні рухливі ігри. Автор розробив спеціальні комплекси національних ігрових засобів, які в значній мірі сприяють розвитку фізичних здібностей у дітей 8 – 9 років. Далі автор зазначає, що найкращим засобом виховання швидкості рухів та реакції є ігри з елементами змагань.

Н.Є.Химич та О.М.Губаренко [87] зазначають, що народні ігри відіграють важливу роль у різнобічному розвитку як дошкільнят, так і дітей шкільного віку. На заняттях та уроках з фізичної культури народні ігри розвивають опорно-рухливий апарат і м’язову систему, сприяють удосконаленню рухових навиків та зміцненню здоров’я.

На думку О.Гребенюк [30] і А.В.Цьося [89], невід’ємною складовою переважної більшості свят є різні ігри та забави.

На думку О.П.Яковлівої [95], використання святкових обрядів, танців, ігор, розвиває у дітей гуманістичне ставлення до людей, а також рухливі якості та почуття колективізму, зміцнює здоров’я підростаючого покоління.

Результати експериментальних досліджень М.Малашенка показали, що заняття у формі інтенсивної гри дають дітям можливість виконувати велику кількість різних і достатньо координаційно складних рухів, що сприяє розвитку сили, спритності, гнучкості. На думку автора, виразне виконання вправ покращує у дітей почуття ритму, пластичності, граціозності.

В.Левків [55] пропонує включити в програму з фізичного виховання школярів засоби української народної фізичної культури, а саме: рухливі ігри, єдиноборства, рухливі забави та хороводи. Для ефективного використання даних засобів фізичного виховання частково змінюються і їх правила, які, на думку автора, забезпечують збільшення моторної щільності занять.

Результати досліджень В.Жилюка [39] показали, що використання комплексів українських народних ігор позитивно впливає на розвиток організму школярів молодшого шкільного віку, про це свідчать підвищені показники фізичного розвитку, швидкісних та швидкісно-силових здібностей, а також спритності.

В.І.Лях, В.Ф.Козлов та ін.[57] дослідили, що рухливі ігри можуть бути використані для розвитку спритності, та оцінки здібностей перебудови рухливої діяльності (ЗПРД) в умовах раптової зміни обставин у дітей 7 – 17 років.

В.Д.Ковальов, В.Н.Волков [44] стверджують, що проведення військово-спортивних свят сприяє розвитку фізичних здібностей школярів й виховує почуття патріотизму, колективізму і розуміння відповідальності та обов’язку.

В підвищенні ефективності занять з фізичної підготовки, зазначає С.П.Бенедь [8], велику роль відіграють позитивні емоції. Цікаві ігри піднімають настрій, стимулюють дітей до активних дій. Емоції радощів та задоволення позитивно впливають на функції основних внутрішніх органів на самопочуття і поведінку дітей, а негативні емоції порушують розвиток нервових процесів, погіршують психічне та фізичне здоров’я дітей.

М.В.Козій [45] вважає, що одним із важливих способів оптимізації процесу фізичної підготовки є формування у дітей мотивації до занять фізичною культури та досягнення високих результатів у розвитку фізичних здібностях. Проведені автором дослідження показали, що ефективність досягається лише тоді, коли заняття або окремі його частини проходять у формі змагання.

Збільшенню показників фізичної підготовленості дітей 5 – 7 річного віку сприяє конкретизація завдань. Установка – “стрибати якнайдальше” змінена на конкретну мету – “стрибнути за лінію”, яка накреслена на підлозі за результатами найкращого учня, підвищує дальність стрибків в даному віці на 7,5 м (Р > 0,05).

Деякі дослідники [20, 59] зазначають, що використання лише рухливих ігор у практиці фізичної підготовки школярів, не виправдано, оскільки в грі трудно нормувати фізичні навантаження та час на відпочинок між виконаними вправами, що не дозволяє цілеспрямовано впливати на розвиток конкретних якостей.

Використання рухливих ігор у системі фізичного виховання ймовірно розглядають і як активний відпочинок. Безумовно, рухлива гра дисциплінує, виховує індивідуальність, відповідальність, дозволяє переключитись з одного виду діяльності (інтелектуального) на інший (фізичний, емоційний).

У практиці фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку широко використовується спортивно-ігрова форма організації занять [7, 22, 32] основою якої є змагання під час виконання ігор та естафет.

Головна ідея спортивно-ігрового методу організації фізичної підготовки, на думку фахівців [19, 21, 23], полягає в поділі класу на 3 – 4 команди, учасники яких змагаються між собою під час виконання різних вправ з малою або максимальною інтенсивністю. Змагання, як правило, підвищує працездатність за рахунок емоцій та мобілізації, на їх основі, внутрішніх ресурсів організму.

Відомо, що діти молодшого шкільного віку не можуть довго затримувати увагу на одному об’єкті. У цьому випадку пропонується виконання однієї гри-естафети не менше 3 – 4 разів із наступним ускладненням умов або ж спрямованості у вихованні фізичних здібностей.

Проте, в науковій та методичній літературі відсутні рекомендації щодо конкретних величин тренувальних навантажень та перерва для відпочинку між виконанням вправ для школярів різного віку і фізичної підготовленості.

Дослідження цих компонентів методики фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку значно підвищить ефективність спортивно-ігрового методу організації занять.

На користь цієї форми організації фізичної підготовки засвідчують дослідження, в яких досягнуто значне підвищення щільності занять, позитивний виховний ефект – формування у школярів дисциплінованості, витримки, вольових якостей, які удосконалюються під час змагань.

Під час організації фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку використовують різні засоби та методичні підходи.

Так, О.С.Куц і Н.О.Третьяков [53] пропонують під час фізичної підготовки використовувати тренажери, а підвищення ефекту досягається у тому випадку, якщо під час заняття 35 – 40 % часу відводиться розвитку загальної витривалості, 20 – 25 % - швидкісно-силовим здібностям, 13 – 15 % - силі, 15 – 20 % - координаційним здібностям та 5 – 10 % - здібності розслаблятися.

У організації фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку слід використовувати диференційований підхід [33, 56, 65], окремі елементи “колового тренування” [94], групове виконання фізичних вправ на нестандартному обладнанні [62, 63], плавання [72] та інші педагогічні прийоми і засоби [41, 84, 91], які сприяють підвищенню рівня фізичної підготовленості. Ігри та ігрові вправи можуть комплексно вирішити ці завдання.

У програмах з фізичної культури дітей молодшого шкільного віку (1993, 1995, 1999, 2001) значна частина часу відводиться вивченню техніки фізичних вправ і тільки в деяких фізична підготовка виділяється окремим розділом і їй відводиться 30 % навчального часу на рік [46].

Як відомо [23, 28, 34, 38], рівень фізичної підготовки дітей шкільного віку в даний час погіршується, що закономірно впливає на стан їх фізичного і психічного здоров’я.

Спортивно-ігрова форма фізичної підготовки поєднує в собі два основні поняття – спорт і гру.

Така форма організації занять у теорії, та практиці фізичного виховання отримала назву спортивно-ігрової.

Спортивно-ігрова форма фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку може бути розглянута як педагогічний процес, що включав колективну змагальну діяльність, сприяє формуванню особистісних якостей, поліпшенню психічного і фізичного здоров’я.

Дана форма фізичної підготовки знаходить своє широке застосування у фізичному вихованні дітей дошкільного, шкільного віку, студентської молоді. Спортивно-ігрова форма фізичної підготовки лягла в основу задуму змагань серед дітей дошкільного і шкільного віку в різних країнах світу, які одержали назву “Роби з нами, роби краще нас” (Німеччина), “Веселі старти” (Україна, Росія), “Спортландія” (Білорусь).

Звичайно, участь у змаганнях вимагає певної підготовки учнів, розвитку їх фізичних здібностей.

У навчальному процесі з фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку спортивно-ігрова підготовка є цінною тому, що використання елементів змагальної діяльності сприяє виникненню позитивних емоцій, які значно підвищують працездатність дітей, що є одним з вагомих факторів виховання фізичних якостей.

Емоційне збудження викликає активну діяльність цілого ряду важливих підкоркових центрів, що тонізує кору великих півкуль, підвищує їх діяльність. Установлено [31], що в іграх, змаганнях діти виконують рухи швидше, про що свідчить час пробігання 10 м відрізку включеного в естафету і бігу, в якому відсутні елементи змагань. У грі діти пробігають цю дистанцію на 0,2 сек швидше. Крім цього, організація заняття в ігровій формі та у формі змагань дає можливість збільшити щільність уроку.

У спортивно-ігровій формі фізичної підготовки наявні всі особливості застосовування методу навчання і виховування фізичних здібностей [23, 31, 52].

Науковці відзначають [23, 52], що одним із основних завдань спортивно-ігрової форми фізичної підготовки є зміцнення не тільки фізичного, але й психічного здоров’я учнів, удосконалення їх нервової діяльності. Це досягається за рахунок застосування різних ігрових вправ на одному уроці. Відомо, що діти молодшого шкільного віку не можуть довго зосереджувати свою увагу на одноманітному виконанні фізичних вправ. У зв’язку з цим урок ігрової спрямованості фізичної підготовки передбачає використання цілої системи фізичних ігор, естафет з включенням бігу, метання, стрибків, передачі і прийому м’яча тощо, що сприяє підвищенню рівня фізичної підготовки.

Таким чином, науковці відзначають [23], що спортивно-ігрова форма фізичної підготовки позитивно впливає як на фізичне, так і на психічне здоров’я підростаючого покоління.

Крім цього відзначено [31, 52], що в процесі спортивно-ігрової форми фізичної підготовки створюються педагогічні умови і для формування таких особистісних якостей, як колективізм, дисциплінованість, формування вольових та інших особистісних якостей дітей молодшого шкільного віку.

У проведених дослідженнях фізична підготовка розглядається як цілісна педагогічна система, побудова і функціонування якої здійснюється на основі адекватності закономірностей вікового розвитку дитячого організму і системи засобів та методів педагогічного впливу.

Оптимальне функціонування такої системи досягається за рахунок використання основних принципів управління складними соціально-біологічними системами.

1.5. Контроль ефективності організація занять з фізичної підготовки та оцінка її основних показників

Відомо, що ефективне функціонування будь-якої системи досягається за рахунок отримання зворотного зв’язку, тобто оцінки стану об’єкта, на який направлена дія компонентів системи.

У системі фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку цей принцип реалізується за рахунок педагогічного спостереження, анкетування, тестування.

Найбільш ефективним методом контролю фізичної підготовленості дітей та підлітків, як зазначає переважна більшість дослідників [17, 21, 38, 48, 76], є тестування фізичних здібностей, зміст яких у різних країнах світу має свою спрямованість. Проте, у всіх випадках розробка системи контролю передбачає: виявлення інформаційного значення тесту; проведення тестування в однорідній групі, за статтю, віком, підготовленістю; розробку таблиць оцінювання, які дозволяють диференціювати результати за трьома рівнями – низький, середній, високий.

Особливе значення в теорії та практиці фізичного виховання школярів, як зазначають Л.В.Волков [21], Т.Ю.Круцевич [49], О.С.Куц [54], Л.П.Сергієнко [76], має дотримання низки вимог: тест повинен бути цікавим та доступним для дітей, практичним і зручним для роботи учителя фізичної культури, який швидко оцінює підготовленість і є надійним при вимірюванні у різних умовах та різними учителями.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7