Педагогічна взаємодія і механізм співробітництва педагога й учнів 
Педагогічна взаємодія і механізм співробітництва педагога й учнів
Обсяг
роботи: 45 стор., 21 джерело літератури.
Мета
курсової роботи - розкрити сутність педагогічної взаємодії і механізм
співробітництва педагога й учнів.
Об’єкт
дослідження – педагогічна взаємодія.
Предмет
дослідження – способи педагогічної взаємодії
Завдання
дослідження:
-
провести літературний
огляд з питання педагогічної взаємодії та розглянути поняття «педагогічної
взаємодії» та «педагогічного спілкування»;
-
розглянути способи та
стилі педагогічної взаємодії та правила педагогічного спілкування у взаємодії
педагога та учнями або студентами;
-
дослідити особливості
педагогічної взаємодії у дистанційній формі навчання та відмінності від
класичної форми;
-
зробити висновки.
Методи
дослідження: теоретичний, аналітичний, описовий, порівняльний, історичний,
пошуковий.
Педагогіка, особистість, освіта, навчально-виховний
процес, учень, студент, вчитель, педагог, педагогічна взаємодія,
суб'єкт-суб'єктні відносини, діалог, спілкування, спільна діяльність, співробітництво
Зміст
Вступ
Розділ І. Методологічні
засади теорії педагогічної взаємодії
1.1 Літературний огляд з проблем педагогічної взаємодії
1.2 Поняття педагогічної взаємодії
1.3 Поняття педагогічного спілкування
Розділ 2. Стратегії та
способи педагогічної взаємодії
2.1 Особистісно-орієнтована стратегія педагогічної взаємодії
2.2 Стилі педагогічної взаємодії
2.3 Правила педагогічного спілкування у взаємодії
Розділ 3. Особливості
педагогічної взаємодії суб’єктів дистанційного навчального процесу
Висновки
Список використаних
джерел
Актуальність
теми курсової роботи. Загальна
проблема, що досліджується курсовій роботі, лежить у площині завдань нової
освітньої філософії: спрямування навчально-виховного процесу на формування
духовного світу особистості, утвердження загальнолюдських цінностей, розкриття
потенційних можливостей та здібностей учнів. Як зазначено в Національній
доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, пріоритетним стає особистісно-орієнтований
підхід, який забезпечує найсприятливіші умови для розвитку й самореалізації
особистості, що передбачає наявність педагогічної взаємодії, суб'єкт-суб'єктних
відносин, діалогічного спілкування.
Сенсом
спільної діяльності або взаємодії в навчальному процесі є співробітництво його
учасників. У процесі співробітництва відбувається перебудова рольових відносин
педагога й учнів у рівноправні. Ідея співробітництва, діалогу, партнерства у
взаємовідносинах суб'єктів навчальної діяльності - одна з основних у педагогіці
останніх років. Проте її реалізація в практичній діяльності відбувається з
великими труднощами. Педагоги, як правило, не вміють перебудувати свою діяльність.
Це пов'язано у першу чергу з тим, що педагог не знає механізмів
суб'єкт-суб'єктної взаємодії з учнями на основі діалогу, не завжди розуміє, що
поглиблення змісту спільної діяльності, якість і ефективність освіти
досягається не інтенсифікацією заходів, які проводяться, а перш за все
розвитком творчого характеру спілкування, підвищенням його культури. Таким
чином, тема курсової роботи вважається актуальної на сучасному етапі розвитку
освіти в Україні.
Мета
курсової роботи - розкрити сутність педагогічної взаємодії і механізм
співробітництва педагога й учнів.
Об’єкт
дослідження – педагогічна взаємодія.
Предмет
дослідження – способи педагогічної взаємодії
Завдання
дослідження:
-
провести літературний
огляд з питання педагогічної взаємодії та розглянути поняття «педагогічної
взаємодії» та «педагогічного спілкування»;
-
розглянути способи та
стилі педагогічної взаємодії та правила педагогічного спілкування у взаємодії
педагога та учнями або студентами;
-
дослідити особливості
педагогічної взаємодії у дистанційній формі навчання та відмінності від
класичної форми;
-
зробити висновки.
Методи
дослідження: теоретичний, аналітичний, описовий, порівняльний, історичний,
пошуковий.
Курсова
робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних
джерел.
Вся
сукупність змін, що відбуваються в економічній, політичній, соціальній і
духовній сферах життя суспільства, призвела до гострої необхідності пошуку й
імплементації нових стратегій у системі освіти з урахуванням потреб
суспільства. Внаслідок цих перетворень сучасний розвиток вищої освіти являє
собою складний, неоднозначний і суперечливий процес. У ньому виділяються різні
аспекти й нові завдання, що стоять перед системою вищої освіти. Уся діяльність
у реальному світі, починаючи від функціонування людини до її відчуття самої
дійсності, ґрунтується на різноманітних типах взаємодії, які вона використовує
як засіб пізнання або знаряддя. Педагогічна взаємодія є частиною цієї
глобальної взаємодії. Реалізація курсу України на європейську інтеграцію,
загальна перебудова системи вищої освіти, впровадження нових педагогічних
технологій постійно збагачують науку новими термінами, тим самим посилюють
потребу в подоланні існуючих розходжень між вітчизняними та зарубіжними
поняттєвими системами.
На
необхідність розв’язання різноманітних проблеми, пов’язаних із розвитком ідеї
педагогічної взаємодії, вказують сучасні українські вчені – педагоги О.В.
Глузман, О.М. Друганова, С.Т. Золотухіна, М.Б. Євтух, В.С. Курило,
О.М. Микитюк, С.О. Микитюк, В.К. Майбородова, Н.С. Побірченко,
Н.В. Пузиркова, О.А. Рацул та ін. Низка дослідників
(Н.В. Єлізарова, М.И. Фрумін, Г.А. Цукерман, Е.В. Чудінова
й ін.) звертається до особливостей навчальної взаємодії. Роботи закордонних
авторів (Р. Селман, О. Стауфорд, М. Фландерс, М. Хаузен)
розглядають взаємодію, або інтеракцію, у навчанні, виходячи з положень
гуманістичної й когнітивної психології. Навчанню в малих групах співробітництва
(«cooperative learning”) присвячені роботи Р. Славіна («Student team learning\ навчання у команді»), Девіда Джонсона й
Роджерса Джонсона («Learning Together\Учимося разом»), Шломо Шаран («дослідницька діяльність в групах»), а
також Ел. Аронсон («Jigsaw / Ажурна пилка»), Спенсер, Каган й ін. Емоційно
– комунікативну сторону навчальної взаємодії аналізують у своїх працях
Е.И. Бєленкіна, Л.В. Жарова, В.В. Котов, М.М. Рибакова,
М.В. Сєдова, Р.Х. Шакуров та ін. Як соціально-психологічний процес
розглядають співробітництво з дітьми М.А. Вейт, Б.Г. Огаянц, О.В.
Суботський. Позиція дорослого у співробітництві з підлітками представлена як
прояв педагогічної творчості в роботах А.С. Белкіна, І.Д. Демакової,
В.А. Кан-Калика, М.Д. Никандрова [17, С.15-16].
Проблемам
комунікативної підготовки майбутнього педагога присвячено велику кількість
досліджень як психологів так і педагогів: теоретико-методологічні основи
професійного спілкування ( Киричук А.В., Максименко С.Д., Орбан Л.Є., Савенкова
Л.О., Синиця А.А., Семиченко В.А., Титаренко Т.М., Яценко Т.С.); проблеми
педагогічної взаємодії (Бал Г.А., Вієвська М.Г., Власенко В.В., Кондрашова
Л.В., Нечаєва Л.В.); формування у майбутнього вчителя індивідуального стилю
педагогічного спілкування (Андрєєв А.А., Галузяк В.М., Мешко Г.М. ); формування
комунікативних вмінь і навичок (Білоусова З.І., Кирилова І.Г., Васильєва М.П.,
Каплинський В.В., Косова Н.М., Коць М.А., Шепеленко Т.Я); способи
комунікативної підготовки вчителя (Березюк О.Р., Наумов В.П.); культура
педагогічного спілкування (Байкін Ф.Ф., Грехньов В.С., Гриценко Т.С., Ільяєва
І.А., Омельченко С.Д.) [9, С.16-20].
Незважаючи
на широке коло існуючих досліджень, що розвивають різні аспекти «педагогічної
взаємодії» («педагогіку взаємодії» (А.С. Белкін, І.А. Зимова, Є.В. Коротаєва,
А.І.Кравченко, М.І. Щевандрін); «педагогіку підтримки» (О.С. Газман,
Н.М. Михайлова, С.М. Юсфін); «педагогіку співробітницької взаємодії»
(Л.В. Байбородова); організацію навчальної взаємодії в колективних,
кооперативних, групових формах роботи (А.І. Донцов, Х.Й. Лийметс, А.В.
Петровський, В.В. Фляків, Д.І. Фельдштейн, Г.А. Цукерман,
С.Г. Якобсон), раціонально – психологічний напрямок (П.П. Блонський,
Г.О. Гордон, А.Г. Калашников, А.В. Луначарський,
А.П. Пинкевич, Л.М. Рубінштейн)), на цей момент, не можна говорити про
існування цілісної характеристики ідеї «педагогічної взаємодії» як міждисциплінарної,
психолого-педагогічної проблеми. До того, як цілісна технологія, ідея
«педагогічна взаємодія» ще не отримала втілення у будь-якій моделі, яка би мала
чітко відпрацьований нормативно-термінологічний апарат, який є таким необхідним
на теперішньому етапі реформування принципів побудови системи вищої освіти
України [21, С.31-32].
Отже,
можна зробити висновок, що незважаючи на широке коло існуючих досліджень, що
розвивають різні аспекти «педагогічної взаємодії», на цей момент, не можна
говорити про існування цілісної характеристики ідеї «педагогічної взаємодії» як
міждисциплінарної, психолого-педагогічної проблеми.
1.2
Поняття педагогічної взаємодії
Термін «педагогічна взаємодія» як поняття в науковій
літературі трактується неоднозначно. У філософії взаємодія розглядається як
категорія, що відображає процеси впливу різних об’єктів один на одного, їх
взаємообумовленість, взаємоперехід, зміну стану (О.О. Бодальов, Л.П. Буєва,
Б.Ф. Ломов, Б.Д. Паригін) [3,
С.31-32].
В психології термін «міжособистісна взаємодія»
розуміється як сукупність зв’язків і взаємовпливів людей, що відбуваються в
процесі спільної діяльності. В.А. Кан-Калік і Н.Д. Нікандров, вивчаючи
соціально-психологічну взаємодію, розглядають її як механізм спілкування і
ототожнюють її з процесом співтворчості. Вони вважають, що педагогічне
спілкування - це соціально-психологічна взаємодія, в процесі якої відбувається
ефект взаємозараження. Його основою є педагогічне співпереживання, емоційна
спільність переживання педагога і дитини [11, С.36].
Педагогічна взаємодія є необхідною умовою ефективності
педагогічного процесу. Поняття «взаємодія» включає в себе в єдності
педагогічний вплив і власну активність вихованця, що виявляється у відповідних
уявленнях або опосередкованих впливом на педагога й на себе самого
(самовиховання).
Взаємна
активність вихователів і вихованців у педагогіці позначається термінами педагогічна
взаємодія, педагогічне співробітництво, педагогічне партнерство. Взаємодія — це
своєрідне втілення зв'язків, взаємин між людьми, котрі, вирішуючи спільні
завдання, взаємовпливають, доповнюють один одного і досягають успіху в
розв'язанні поставлених завдань. Природно, що змін зазнають і суб'єкти, і ті
об'єкти, на які спрямована взаємодія. Разом — означає не сумарно, а
взаємодоповнюючи.
Педагогічний
процес — це динамічна взаємодія вихователів і вихованців, спрямована на
досягнення поставленої виховної мети. Педагогічна взаємодія своєрідна: її зміст та способи визначаються
завданнями виховання і навчання людей. Завдання заздалегідь передбачають зміну
стану, перетворення властивостей і якостей вихованців. Тому можна констатувати,
що педагогічний процес є процесом, у якому соціальні ідеї перетворюються в
якості особистості [9, С.71].
Педагогічна
взаємодія набуває дієвості, якщо технічні прийоми, які використовує вчитель,
сповнені високих прагнень гуманістичного відношення до школярів і спрямовані на
розвиток їхньої особистості. Визначаючи у свій час навчально-виховний процес як
"багатогранний процес постійного духовного збагачення й оновлення",
В.О. Сухомлинський підкреслював, що не можна зводити педагогічний процес лише
до педагогічного впливу вчителя на учнів.
У
педагогічній практиці та педагогічній літературі попередніх років вживається
поняття «навчально-виховний процес». В основному терміни «навчально-виховний
процес» і «педагогічний процес» тотожні. Однак, поняття «навчально-виховний
процес не відображає, як показали дослідження П.Ф. Каптерева, А.П. Пінкевича,
Ю.К. Бабанського, М.М. Скаткіна та інших педагогів, усієї складності процесу і,
найперше, його найважливіших рис — цілісності та спільності. Головна ж суть
педагогічного процесу — єдність навчання, виховання та розвитку на основі
цілісності й спільності [11, С.39].
Педагогічний
процес не є нерозривним ланцюгом розвиваючих взаємодій вихователів і
вихованців. В одному випадку в формуванні взаємин між ними виявляється
позитивна тенденція, в іншому — виникають перешкоди, конфлікти. Так само
суперечливо і нерівномірно відбувається розвиток вихованця. Він може добре
опанувати необхідний обсяг наукових знань, але не зробити світоглядних і
моральних висновків, що випливають з них. Він прагне поводити себе відповідно
до вимог загальнолюдської моральної норми, проте йому не вистачає сили волі й
відповідних навичок.
Отже,
суперечності є неодмінною умовою педагогічного процесу. Як же вирішити їх?
Педагог не може і не повинен йти шляхом «зняття» протилежностей. Такі спроби,
як переконує життя, залишаються безрезультативними. Сьогодні збільшився обсяг
знань людства про закони розвитку природи і суспільства. В основу еволюційних
теорій покладена концепція додатковості видатного датського фізика Нільса Бора.
Домінуючим у цій концепції є принцип компліментарності (втішне зауваження на
чиюсь адресу, похвала), відповідно до якого протилежності зникають не шляхом
зняття, а за рахунок поєднання, взаємодоповнення, компромісу [16, С.44].
Тому
педагог повинен уміти розпізнавати особливості й основні причини
протилежностей, знаходити компроміс, поєднувати інтереси, будувати партнерство
з вихованцем. Лише за умов взаємоповаги, бажання та уміння вірити одне одному
взаємодія педагога і вихованця стає досяжною. Це є найбільш надійним
«соціальним клеєм» (А.С. Макаренко), людською основою педагогічного процесу,
якщо він прагне бути людським.
Отже,
можна зробити висновок, що педагогічна взаємодія є
необхідною умовою ефективності педагогічного процесу. Поняття «взаємодія»
включає в себе в єдності педагогічний вплив і власну активність вихованця, що
виявляється у відповідних уявленнях або опосередкованих впливом на педагога й
на себе самого (самовиховання). Результатом педагогічної взаємодії має
стати підготовка учня по активного самостійного опанування знань та формування
пов'язаних з ними вмінь, здібностей і особистісних якостей.
Педагогічне
спілкування — система соціально-психологічної взаємодії між учителем та учнем,
спрямована на створення оптимальних соціально-психологічних умов для обопільної
діяльності. Для цього педагогові потрібно уміти: оперативно і правильно
орієнтуватися в постійно змінюваних умовах спілкування, знаходити відповідні
комунікативні засоби, які відповідали б його індивідуальності, обставинам
спілкування та індивідуальним особливостям учня, постійно відчувати і
підтримувати зворотний зв'язок у спілкуванні. Педагогічне спілкування як
професійно-етичний феномен вимагає від учителя спеціальної підготовки не лише
щодо технології взаємодії, а й морального досвіду, педагогічної мудрості в
організації взаємин з учнями, батьками, колегами у різних сферах
навчально-виховного процесу. За своїм змістом і сферою функціонування воно може
бути професійним і непрофесійним. Професійне педагогічне спілкування є
комунікативною взаємодією педагога з учнями, батьками, колегами, спрямованою на
встановлення сприятливого психологічного клімату, психологічну оптимізацію
діяльності, стосунків. Воно забезпечує передання через учителя учням людської
культури, допомагає у засвоєнні знань, сприяє формуванню ціннісних орієнтацій
під час обміну думками. На противагу йому непрофесійне педагогічне спілкування
породжує страх, невпевненість, спричинює зниження працездатності, порушення
динаміки мовлення, небажання думати і діяти самостійно, відчуженість, стійке
негативне ставлення до вчителя, навчання. Почуття пригніченості від вивчення
певного предмета (а нерідко від спілкування з учителем) у деяких учнів триває
впродовж багатьох років [20, С.72-75].
Страницы: 1, 2, 3, 4
|
|
