Навчання та виховання на ідеях гуманізму 
В
результаті педагогічна тріада Відродження: класичне виховання, цивільне
виховання базувалося на трьох доданків: античності, середньовіччя, ідеях -
передвісниках нового суспільства. Діячі епохи Відродження збагатили програму
класичної освіти, доповнивши її вивченням старогрецької мови і відродивши
правильну латинську мову. Колискою Європейського Відродження виявилася Італія,
де боротьба міст за незалежність породила духовний рух, який висунув ідеї
цивільного виховання (Л.Альберті; Ст де Фельтре і ін.). Йшлося про формування
члена суспільства, чужого християнському аскетизму, розвиненого тілесного і
духовно, вихованого в праці.
Л.Альберті (1404-1472) помічав, що це
зрештою дасть "досконалі доброчесності і повне щастя". Італійські
гуманісти вважали, що найкраща дорога виховання - освоєння класичної
греко-римськой культури. Як зразок педагогічних ідей розглядали ідеї
Квінтіліана.
До
цих ідей звернувся Вітторіно де Фельтре (1378-1446рр.). Він створив свою
спеціальну школу "Будинок радості", де сповідався принцип: навчання в
радості. Тут широко використовували різні засоби наочності і творчий потенціал
дітей. Школа ця була добре обладнана, розташована в живописному місці.
Серед
італійських гуманістів виділявся Томазо Кампанелла (1568-1639рр.). Він
написав трактат "Місто сонця", де представлений зразок суспільства
політичної і економічної рівності. У трактаті викладені педагогічні ідеї, пафос
яких поміщений в запереченні сліпого наслідування і книжності, в поверненні до
природи і відмові від вузької спеціалізації, в енциклопедизмі і універсалізмі
освіти. Дівчатка і хлопчики вчаться разом. Їм викладають читання, лист,
математику, історію, географію, природознавство. З ними займаються гімнастикою,
бігом, метанням диска, іграми. Їх виучують ремеслам. До 7 років діти вивчають
рідну мову, виконують фізичні вправи. З 7 до 10 років до цього додають вивчення
природних наук. З 10 років діти починають опановувати медицину і ін. Навчання
оживляли за допомогою наочних засобів, широко застосовувався принцип
змагальності. Кампанелла підкреслював обов'язкову участь дітей в суспільно
корисній праці, де вони отримають практичні навики і познайомляться із
знаряддями праці. Ідеї Відродження з Італії проникають до Франції. Паризький
університет став важливим вогнищем ідей гуманізму епохи Відродження.
Серед
представників французького Відродження дуже яскраво виділяється Франсуа
Рабле (1494-1553р). Він викривав пороки середньовічної освіти і навчання і
одночасно малював ідеал гуманістичного виховання - духовний і тілесний розвиток
особи. Рабле критикував нелюдяність виховання, недоладність, неефективність
навчання в школі. Висувається ідея різносторонньо вихованої особи.
Пропонувалося вивчення латині, арифметики, географії, астрономії, музики.
Пропонується ідея ігрового навчання, поєднання розумових занять з іграми,
фізичними вправами, гімнастикою. Вітається заняття: верховою їздою,
фехтуванням, боротьбою, плаванням, підніманням тягарів, працею.
Гаргантюа
- герой однойменного романа Рабле, забуває все, чому його учили богослови.
Вихователь піклується про те, аби зробити з Гаргантюа фізично міцної,
різносторонньо вихованої і освіченої людини. Читання дає їжу для повчальних
бесід. Гаргантюа вивчає латинь, арифметику, геометрію, астрономію, музику.
Рахунку він вчиться, граючи в карти. Розумові заняття чергуються з фізичними
вправами на повітрі, гімнастикою. Він займається верховою їздою, фехтує,
бореться, плаває, піднімає тягарі. З вихованцем ведуться бесіди про вивчення
життя: об хліби, воді, солі, провині і так далі Вечорами Гаргантюа вивчає
зоряне піднебіння. У дощові вечори він пиляє дрова, молотить хліб, відвідує
ремісників і купців, слухає вченого мужа, деколи цілі дні проводить на лоні
природи.
Мішель
Монтень (1533-1592 рр.) в своїй праці "Досліди" критикує схоластові,
розглядає людину як вищу цінність і пропонує навчання через практику. Монтень
бачить в дитині природну індивідуальність. Піддавав критиці середньовічну
школу. Був переконаний, що традиційне навчання не приносить великої користі.
Він радив, аби більше говорив учень і більше слухав вчитель. Необхідно
виховувати звичку досліджувати навколишній світ, аби учні всі перевіряли на
практиці. Монтень застерігав тому, аби давали енциклопедичну освіту.
В
процесі навчання слід знайомити дітей з духовними цінностями, які, перш за все,
поміщені в античній спадщині.
З
Італії і Франції педагогічний рух гуманістів перекинувся в останні країни
Європи. Серед представників цього руху такі крупні діячі як: Еразм
Роттердамський, Хуан Луіс Вівес, Томас Мор, Рудольф Агрікола, Ульріх фон Гуттен
і ін.
Томас
Мор
(1478-1533р.) написав роботу "Острів утопія". В центрі своєї
утопічної теорії ставив людину, яка має право на всесторонній, гармонійний
розвиток. Мор здобув славу як учений, гуманіст, поет. У своїй утопії Томас Мор
в людській діяльності виділяв суспільну і особисту сторони (чуйність, любов до
праці). Виховання високої моральності - первинне завдання. Проголошувалася
свобода віросповідання. Слід виховувати у дусі моралі що відповідає інтересам
суспільства і людини окремо. Томас Мор відкидав жорстокість і грубість
середньовічної школи. Лише освічена людина здатна добитися щастя. Мор підкреслював
обов'язковість участі дітей і дорослих в праці. Чоловіки і жінки утопії рівні в
праві на освіту. Мор бачив в загальній освіті нескрушуваність суспільства.
Противник схоластики Мор підкреслював, що шкільна освіта повинна спиратися на
дослідні знання. Особливу увагу Т.Мор приділяв проблемі жіночої освіти. Він
пропонував навчання на рідній мові. Слід було викладати: читання, арифметику,
музику, природознавство. Сповідався принцип вільної освіти і самоосвіти. По
суті, Томас Мор і Томазо Кампанелла були соціалістами-утопістами, а Вітторіно
де Фельтре, Франсуа Рабле, Мішель Монтень - педагогами-гуманістами. Але між
ідеалами Відродження і реальними умовами виховання і освіти існувало величезне
протиріччя. Звичайно, ідеї Відродження зробили благотворний вплив на розвиток
школи і педагогіки. В той же час вони не могли бути реалізовані повною мірою:
носили утопічний характер. Багато ідей просто було вихолощено. Наприклад: у
першій половині XVI ст при поширенні філологічної освіти.
У XVI
ст в Західній і Центральній Європі розвернувся широкий суспільний рух
Реформації, що набув форми боротьби проти римсько-католицької церкви.
Виділялися такі мислителі: Матюрен Кардьер, Мартін Лютер, Вуликам Тіндель і ін.
Реформація проголосила принцип індивідуальності. Церква, у свою чергу,
використовувала інквізицію. Контрреформацію очолив орден єзуїтів в 1534 р.
Розвернулася широка боротьба, яка негативно відбилася на всьому розвитку школи
і освіти.
У
критиці стану освіти в СРСР Г. Ващенко окреслив парадоксальність ідей про
безкласовість радянського суспільства і водночас формування нових класів та
кастовості, інакше кажучи, поворот до дореволюційного стану. Ващенко в основу
системи освіти в самостійній Україні ставить подолання більшовицької системи,
її тоталітарного характеру, що спрямовували освіту і виховання підростаючого
покоління як знаряддя у боротьбі за опанування світу. Г. Ващенко рішуче
виступав проти методів рефлексології, поширених у СРСР, у тому числі й е
Україні, у вихованні молоді, вважаючи їх насильством над психічними процесами
людини. "До того ж у виховній системі України були відсутні національні
моменти, — констатує Г.Г. Ващенко, — що призводило до денаціоналізації, а при
тому робився наголос на вихованні інтернаціоналізму в його російському
розумінні. Нарешті, освіта в УРСР була позбавлена елементів гуманістичних наук
і зводилася до технічно-професійного характеру, про що дбали школи соціального
виховання і професійного спрямування".
Така
система освіти не могла відповідати потребам українського народу, який
століттями плекав духовні вартості, що втілювалися в його високій культурі,
літературі і мистецтві, а також стали основними складниками побуту широких народних
мас.
Виходячи
з цього, Г. Ващенко будує українську національну систему освіти, головними
елементами якої е такі: її ідеалістичне світосприймання, яке відкидає
більшовизм з його матеріалізмом і атеїзмом; християнська мораль як основа
родини і здорового суспільства; високий рівень педагогічних наук, що мають у
минулому світлі сторінки письменництва княжої доби, "Повчання дітям"
Володимира Мономаха, філософські вчення Григорія Сковороди, учнів Могилянської
академії, твори геніального педагога К. Ушинського та ін.; організація
педагогічних досліджень і розбудова педагогічних станцій і лабораторій; видання
педагогічних творів, шкільних підручників, літератури для молоді різного віку
має бути на найвищому мистецькому і технічному рівні.
Професор
Г.Г. Ващенко до системи національного виховання включав родинне (сімейне)
виховання як органічну її підсистему здебільшого з позиції етнопедагогіки і
етнопсихології, хоча таких термінів не вживав.
Г.
Ващенко пропонує прийняти таку структуру для системи освіти у вільній Україні.
1.
Переддошкільне і дошкільне виховання: материнський догляд або ясла (до трьох
років), дитячий садок (від трьох до шести років).
2.
Початкова школа (від шести до 14 років).
3.
Середня школа: класична гімназія, реальна школа, середні технічні школи,
учительська семінарія, середня агрономічна школа, середня медична школа (від 14
до 18 років).
4.
Висока школа: університет, високі технічні школи, педагогічний інститут,
академія мистецтв, консерваторія, військова академія (від 18 до 22—23 років).
5.
Позашкільна освіта.
6.
Науково-дослідні установи: академія наук, академія педагогічних наук.
Уважний
аналіз створеної Г.Г. Ващенком структури системи освіти у вільній Україні
свідчить, що вона в цілому, з урахуванням стану тогочасної відбудови
державності, задовольняла б всі потреби державотворення.
Професор
Г.Г. Ващенко у своїх працях багато уваги приділяв проблемам виховного ідеалу як
меті виховання. В основу виховного ідеалу він поклав загальнолюдські та
національні цінності, моральні закони творення добра і боротьби зі злом, за
побудову справедливого ладу, виплеканого на любові та красі.
Ці
моральні цінності Г.Г. Ващенко виводить з християнської віри і релігії.
Така
спільність, за переконаннями Г. Ващенка, веде людину до виконання.подвійної
високої мети: служіння Богові й своїй нації. Причому служіння Богові професор
Г. Ващенко стверджує як служіння абсолютній Правді, Красі, Справедливості й
Любові, а нації як реальній земній спільноті, в якій ці абсолютні вартості
мають знайти своє втілення.
У
підручнику для педагогів, виховників, молоді і батьків "Виховний
ідеал" професор Г.Г. Ващенко характеризує різноманітні виховні ідеали,
зокрема глибоко аналізує ідеал більшовицький, ідеал націонал-соціалістичного
виховання, показує знак рівності між ними як породженням тоталітарних систем.
Критика
більшовицького виховного ідеалу Григорієм Ващенком торкається головних тез
класової боротьби і комуністичної моралі, які вимагають виховання певних рис
характеру для втілення в життя. Це і є проявом безумовної вірності вченню
марксиз-му-ленінізму на рівні свого роду релігії, що відзначалася ще більшим
догматизмом і нетерпимістю до інших. Досить згадати партійні чистки за
різноманітні прояви самостійного мислення або ж ухили, що завершувалися
арештами, засланнями, розстрілами, позбавленням громадянських прав.
Г.
Ващенко ототожнює колишній російський і радянський патріотизм за своєю
реакційною сутністю, адже фактично виховувалась любов до імперії (російської
царської і радянської більшовицької). Обидва ідеали, що випливають із патріотизму
російського та радянського, не мають суттєвої різниці, бо у своїй основі містять
великодержавний шовінізм, зрощені на ньому і виплекані ним.
Інакше
кажучи, радянський патріотизм передбачав (вимагав) безоглядну вірність
(відданість) рішенням комуністичної партії, її ЦК, вождів, а це, як довела
історія, найчастіше було спрямовано проти власного народу.
Розвінчуючи
реакційну сутність більшовицького та націонал-соціалістичного ідеалів
виховання, Г. Ващенко протиставляє їм український виховний ідеал. Зведений ним
виховний ідеал українця ґрунтується на двох головних принципах: виховання
людини на засадах християнської моралі та на здобутках духовності українського
народу. Власне ці принципи складалися упродовж століть і є традиційними в житті
та побуті українського народу. Традиційними в українського народу є
працелюбність, правдивість, жертовна любов до України, людяність, щиросердність
І гостинність, вірність і відданість, оптимістичність, замилування до краси і
мистецької творчості, до музики, співу, танців; вірність у коханні, статева
стриманість і здоровий сімейний побут тощо. Ці риси є основою української
ментальності.
Український
ідеал формувався протягом багатьох століть, поступово накопичуючи нові й нові
якості, ніби зводячи своєрідну піраміду, в основу (фундамент) якої покладено
риси княжих дружинників, для яких честь і слава України-Русі були чеснотами
лицарства, готового на нові подвиги.
"Ці
риси були передані в козацьку епоху нашої історії і відновлені в часи
визвольних змагань 1917—1920 рр., а в найновішому часі — в геройській боротьбі
ОУН-УПА проти двох окупантів України — червоного і коричневого. Ця геройська
постава характеризує також засланих борців на більшовицьку каторгу в заполярні
холодні простори, де були організовані страйки, незважаючи на жорстокі репресії
поліційного управління гулагів. Воркута, Колима, Норильськ і Кінгір, де під
гусеницями танків було розчавлено 500 українських жінок. Це ті елементи, котрі
складаються у виховний ідеал української людини. Коли в нас відтвориться тип
княжого дружинника, тип волелюбного козацтва й новітнього воїна УПА, готового
до захисту своєї батьківщини і її держави, то майбутнє України буде гідне
великої культурної нації".
Народнопісенний здобуток України, її
оксамитові багатства, що становлять золотий фонд виховного ідеалу, знав, любив
і цінував професор Г.Г. Ващенко, вважаючи, що фольклор і художні твори класиків
української літератури, мистецтва, разом узяті, розкривають ідеал людини,
власне, ідеал українця від давніх часів княжої доби до сьогодення.
Свій
славнозвісний підручник "Виховний ідеал" професор Г.Г. Ващенко
завершує словами: "Плекаючи свої кращі традиції, борючись за свою
самостійну державу, українська молодь разом з тим мусить не тільки плекати
загальнолюдські ідеали, а й активно боротись за них — Віримо, що ця боротьба
закінчиться перемогою Правди і Добра".
Педагог-гуманіст
мріяв про той час, коли на зміну антинародній системі виховання прийде
національна, діяльність якої набуде людино- і державотворчий характер. Метою
виховання у вільній Україні має бути благо і щастя Батьківщини. Під благом
Батьківщини Г.Г. Ващенко розумів такі чинники.
1.
Державна незалежність, можливість для українського народу вільно творити своє
політичне, соціальне, господарське і релігійне життя.
2.
Об'єднання всіх українців, незалежно від їх територіального походження,
церковної належності, соціального стану і т. ін., в одну спільноту, перейняту
єдиним творчим прагненням і високим патріотизмом.
3.
Справедливий державний устрій, який би підтримував лад у суспільстві і водночас
забезпечував особисті права й волю кожного громадянина та сприяв розвиткові й
прояву його здібностей, спрямованих у бік громадського добра.
4.
Справедливий соціальний устрій, за якого зникла б і неможливою була боротьба
між окремими групами суспільства.
5.
Високий рівень народного господарства й справедлива його організація, що
забезпечувала б матеріальний добробут всіх громадян, була б позбавлена
елементів експлуатації.
6.
Розквіт духовної культури українського народу, науки, мистецтва, освіти.
Піднесення її на такий рівень, щоб Україна стала передовою країною у світі.
7.
Високий релігійно-моральний рівень українського народу, реалізація в житті
вчення Христа.
8.
Високий рівень здоров'я українського народу, зведення до мінімуму всяких
посеред нього хвороб і виродження.
Такою
хотів бачити Україну її великий патріот Г.Г. Ващенко. Такою вона мусить стати
зусиллями молодих поколінь українців, вихованих системою національної освіти і
виховання, на розбудову якої віддано і безкорисливо працював педагог.
Сучасна
педагогічна громадськість, і зокрема учительська молодь, наслідуючи заповіти
Г.Г. Ващенка, цього відданого Україні вченого, творця вітчизняної виховної
системи, вшановує пам'ять звитяжця, беручи участь у діяльності Українського
педагогічного товариства імені Григорія Ващенка2, вивчає творчий спадок одного
з найзначніших вчених-педагогів України, прагне втілити у практику відбудови
національної школи незалежної держави найсуттєвіше з того, що нині допомагає
зводити національну систему виховання та освіти української молоді.
2.1 Мета і
завдання сучасної навчально-виховної системи
Загальноприйнятою
метою у світовій теорії і практиці гуманістичного виховання був і залишається
ідеал всебічно і гармонійно розвинутої особистості, який іде із глибини
століть.
В Україні
загальна мета виховання конкретизується через систему виховних завдань, які
об'єднані в напрями. Так, інтелектуальне (розумове) виховання передбачає:
Страницы: 1, 2, 3, 4
|
|
