Народні звичаї і традиції як засіб екологічного виховання молодших школярів 
Народні звичаї і традиції як засіб екологічного виховання молодших школярів
Зміст
Вступ
Розділ 1. Педагогічні основи екологічного виховання молодших школярів
засобами народних звичаїв і традицій
1.1 Сутність та педагогічний зміст екологічного виховання
1.2 Українські звичаї і традиції як засіб екологічного виховання учнів
1.3 Педагогічні засоби екологічного виховання молодших школярів
Розділ 2. Методика екологічного виховання молодших школярів у процесі
використання народних звичаїв і традицій
2.1 Організація та зміст експериментального дослідження
2.2 Ефективність експериментального дослідження
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Формування нової національної стратегії освіти
не може не враховувати тисячолітній досвід екологічного виховання молодших
поколінь. Етнічна ментальність нашого народу довела потужні внутрішні
можливості українства до самоорганізації та самозбереження. Саме "в цих
категоріях духовності закладено феномен виживання українців у
найнесприятливіших історичних умовах" [20, 41]. Наш народ не лише зберігся
як одна з найчисленніших спільнот Європи, а й виборов свою державність у
жорсткому протистоянні сильнішим сусідам. Тож, "розглядаючи в історичній
ретроспективі екологічний аспект освітньої діяльності українців, маємо на меті
визначити найважливіші чинники життєстійкості етносу, її культуротворчу роль,
показати роль моралі, сакральних факторів у дотриманні екологічної рівноваги,
важливість урахування етнічного і національного в навчально-виховному процесі
як умови природовідповідної педагогічної діяльності" [55, 45].
В радянські часи методологічною універсальною
основою всіх наук було проголошено "діалектичний матеріалізм" [8, 46].
Все те, що не вписувалось у його схему, вважалося хибним і не мало права на
існування та розвиток. Волею будівників комуністичного майбутнього вітчизняна педагогічна
наука була виключена із світового контексту, а особистість стала предметом
небаченого експерименту над своєю соціальною природою [37, 8]. Із спадщини Я.А.
Коменського, Й. Песталоцці, А. Дістервега, Д. Локка, Ж. - Ж. Руссо, К.Д. Ушинського
та інших педагогів і вчених на широкий загал видавалося лише те, що було
вигідне пануючій системі. Творча спадщина Григорія Ващенка взагалі була
приречена на забуття, а видатні школи українського народознавства
заперечувалися. Важко уявити народ без його історичної спадщини - традицій,
звичаїв, вірувань. Зокрема, "для українців ідеальне є першоосновою
ментальності" [57, 38]. Тож без дослідження пласта української культури,
пов'язаного з екологічним вихованням, розвитком екологічної культури
підростаючого покоління, неможливо уявити цілісну картину освітнього процесу.
Прогресивний розвиток суспільства став
можливим завдяки спільним фізичним і духовним зусиллям усього роду, які
нагромаджувалися сотнями поколінь. Великий екологічний досвід - витвір
суспільної свідомості далекого минулого - лежить в основі української
етнопедагогіки, фольклору і традицій. Саме "етнопедагогіка максимально
співвідносна дії закону відповідності етносу географічному середовищу і в
побудові оптимальних національних педагогічних систем і моделей школи може бути
рушійною силою" [60, 14].
Екологічну культуру вчені визначають як "засвоєння
особистістю екологічних (природоохоронних) моральних норм, принципів,
категорій, ідеалів суспільства на рівні власних переконань, дотримання їх як
звичних форм особистої поведінки" [68, 38]. Структуру екологічної культури
особистості складають "знання, почуття, відношення, поведінка" [30,
17]. Тому змістом виховної роботи вчителя, класного керівника по становленню
екологічної культури учнів є формування у них системи екологічних знань,
почуттів, ставлень, а також екологічної поведінки.
Ось чому зараз
перед учителями та вихователями стоїть завдання екологічної освіти і виховання
молоді, а починати слід з найменших школярів, враховуючи їхні
морально-психологічні особливості. Діти цього віку сприймають на віру все
сказане вчителем, його думка є для них більш вагомою, ніж думки
друзів-однолітків, інших дорослих. Вони більш емоційні, ближче до серця
сприймають негаразди інших, сильніше співпереживають. Тому народні
природознавчі традиції охорони довкілля є дієвим засобом формування екологічної
культури у дітей молодшому шкільному віці.
Проблеми екологічного виховання та формування
екологічної культури школярів у процесі використання народних природознавчих
традицій досліджували класики педагогічної думки (В.О. Сухомлинський [63], К.Д.
Ушинський [66] та ін.), сучасні педагоги (В.П. Горощенко [12], Н.С. Жесткова [18],
Л.І. Іщенко [22], А.І. Кузьмінський [34], Н. Є. Мойсеюк [42], М.М. Фіцула [67] та
ін.), методисти (Н.П. Байбара [1], О.А. Біда [3], О.М. Варакута [5], О.Л. Іванова
[20], С.К. Іващенко [21], С.С. Клименко [26], Н.С. Коваль [28-29], І.М. Коренева
[33], О.З. Плахотип [51], Н.О. Пустовіт [53], О.Н. Химинець [68] та ін.),
вчителі-практики (Г.М. Бондаренко [4], О.А. Гаври-ленко [10], Ю.І. Рева [55], Л.К.
Різник [56], Л.М. Руденко [57], А.О. Степанюк [61], О.І. Ткаченко [65], Н.В. Хлонь
[69], З.А. Шевців [71] та ін).
Проте аналіз вищенаведених праць показав, що
проблема екологічного виховання учнів молодшого шкільного віку в них розкрита
неповно, фрагментарно або в контексті загального екологічного розвитку
особистості. Тому необхідність удосконалення процесу екологічного виховання на
уроках у початкових класах у процесі використання народних звичаїв і традицій
зумовило актуальність проблеми й вибір теми дипломного дослідження.
Об’єкт дослідження - екологічне виховання
молодших школярів в процесі навчально-виховної діяльності.
Предмет дослідження - використання народних
звичаїв і традицій як засобу екологічного виховання учнів молодшого шкільного
віку.
Мета дослідження - теоретично обґрунтувати і
експериментально перевірити особливості методики екологічного виховання
молодших школярів на основі використання народних звичаїв і традицій у процесі
навчальної діяльності.
Гіпотеза дослідження: якщо в процесі
навчальної діяльності забезпечити практичне використання народних звичаїв і
традицій, то показники екологічної вихованості в учнів початкових класів
підвищаться.
Відповідно до поставленої мети та гіпотези
дослідження визначені завдання дослідження:
Розкрити сутність та структуру екологічного
виховання учнів.
Розкрити шляхи екологічного виховання учнів
молодшого шкільного віку на основі використання народних звичаїв і традицій.
Визначити вплив експериментальної методики на
результативність процесу екологічного виховання молодших школярів.
Для розв’язання поставлених завдань і
перевірки гіпотези використано адекватні авторському задуму методи дослідження -
теоретичні (аналіз, порівняння, синтез, систематизація, класифікація й
узагальнення теоретичних даних, представлених у педагогічній та методичній
літературі, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду з проблем
екологічного виховання учнів) та емпіричні (педагогічне спостереження,
бесіди, педагогічний експеримент, аналіз результатів експерименту).
Практична значущість дослідження полягає у
розкритті системи роботи вчителя початкових класів щодо оптимізації процесу
екологічного виховання учнів засобами народних звичаїв і традицій.
Дипломна робота складається із вступу, двох
розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Обсяг роботи - 75
сторінок.
Екологія (гр. оikos - дім, родина) -
наука, що "вивчає закономірності існування, формування і функціонування
біологічних систем всіх рівнів - від організму до біосфери та їх взаємодії із
зовнішніми умовами" [35, 19]. Це - "наука про організми в себе вдома"
[23, 40]. У сучасній науці поняття "екологія" характеризується "єдністю
біологічного, соціального, економічного, технічного, гігієнічного факторів
життя людей" [51, 37]. Тому "екологічна культура учня - це сформована
система наукових знань, спрямованих на пізнання процесів і результатів
взаємодії людини, суспільства і природи; відповідальність за природу як
національну і загальнолюдську цінність, основу життя; готовність до
природоохоронної діяльності" [23, 41].
Формування екологічної культури, гармонійних
відносин людини й природи посідає в Україні особливе місце. Чорнобильська
катастрофа, високий рівень радіаційної, хімічної забрудненості довкілля привели
до зростання захворюваності і смертності населення, скорочення тривалості
життя, втрати величезної площі сільськогосподарських угідь, безповоротного
зникнення окремих класів, родів та численних видів рослин і тварин і т. ін. Тому
ставлення людини до природи розглядається як важлива громадянська
характеристика особистості.
Екологічну культуру вчені визначають як
засвоєння особистістю екологічних (природоохоронних) моральних норм, принципів,
категорій, ідеалів суспільства на рівні власних переконань, дотримання їх як
звичних форм особистої поведінки [33, 17].
Структуру екологічної культури особистості
складають "знання, почуття, відношення, поведінка" [23, 40]. Тому
змістом виховної роботи вчителя, класного керівника по становленню екологічної
культури учнів є формування у них "системи екологічних знань, почуттів,
ставлень, а також екологічної поведінки" [23, 41].
Відповідно до сучасних наукових досліджень,
екологічний розвиток особистості проходить три стадії. На первинному рівні
дитина виконує вимоги, боячись покарання. На конвенційному рівні дотримання
екологічних норм визначається намаганням належати групі, суспільству, і
відповідати їх вимогам з метою самозбереження. Третій piвень екологічного
розвитку автономний: людина добровільно і обирає екологічно прийнятну
поведінку, бо переконана, що жити їй потрібно згідно норм, прийнятих нею
добровільно [35, 20].
Формування екологічної культури молодших
школярів здійснюється у різноманітних видах діяльності: навчальній, трудовій,
громадсько-корисній, особливо таких її видах, де учні поставлені в ситуації
безпосереднього вияву турботи про природу та людину, надання допомоги і
підтримки, захисту слабшого, молодшого, хворого і т. ін. [24, 107]. До форм
екологічного виховання відносять спеціальні уроки, екологічні бесіди, відверті
розмови, диспути, лекції, тематичні вечори, зустрічі свят народного календаря,
благодійні заходи, створення альманахів з історії родоводу, вечорниці та інші
форми занять [35, 19].
Складовою екологічної культури є "екологічна
свідомість як сукупність уявлень (індивідуальних та групових) про взаємозв'язки
у системі "людина-природа" і в самій природі, ставлення до природи, а
також відповідних стратегій і технологій взаємодії з нею" [33, 17].
Донедавна як у світі в цілому, так і в нашій
країні сформувалась екологічна свідомість антропоцентричного типу. Це така
"система уявлень про світ, згідно з якою вищою цінністю є людина, а
природа має цінність постільки, оскільки вона цінна для людини; метою взаємодії
з природою є задоволення потреб людини, а характер взаємодії визначається
"прагматичним імперативом": правильним і дозволеним є те, що корисне
людині і людству; діяльність з охорони навколишнього світу продиктована
віддаленим прагматизмом - необхідністю зберегти природне середовище, щоб ним
могли користуватися майбутні покоління" [51, 38].
До яких екологічних наслідків це призвело - ми
вже знаємо. Тому на даному етапі розвитку суспільства постає потреба у
формуванні екологічної свідомості ексцентричного типу. Це така система уявлень
про навколишній світ, відповідно до якої вищу цінність являє собою гармонійний
розвиток людини і природи, що є елементами єдиної системи; метою взаємодії з
природою є максимальне задоволення як потреб людини, так і природи, а характер
взаємодії визначається екологічним імперативом: правильним і дозволеним є те,
що не руйнує екологічну рівновагу; етичні норми і правила однаковою мірою
поширюються на взаємодію як між людьми, так і зі світом природи.
В умовах загострення проблем взаємодії людства
й природи перед сучасною педагогічною наукою та практикою постає низка
невідкладних завдань, пов’язаних з необхідністю виховувати молоде покоління не
у згубній традиції якомога більше брати від природи, а у шанобливому ставленні
до всього сущого, що споконвіку притаманне українському народові [24, 107].
Серед якостей, що характеризують екологічну
культуру особистості, важливу роль відіграють знання про природні
закономірності, взаємодію людства та природи. Специфіка засвоєння екологічних
знань визначається складністю природних об’єктів, багатогранністю
взаємозв’язків та залежностей між компонентами природних систем суспільством та
навколишнім середовищем.
Сучасний рівень розвитку засобів впливу на
довкілля вимагає від кожної людини уміння прогнозувати й запобігати можливим
негативним наслідкам своєї діяльності. Вибір оптимальних варіантів взаємодії з
природою потребує глибокого аналізу, творчого підходу тому засвоєння
екологічних знань не може обмежуватися рівнем застосування їх за взірцем. Обов’язково
має досягатися творчий рівень оволодіння знаннями.
В шкільній практиці поширені різноманітні
методи й засоби навчання, що сприяють активізації творчої пізнавальної
діяльності учнів. Заслуговують на увагу ті з них, які допомагають розвиткові
умінь систематизувати знання, самостійно їх набувати, використовувати на
практиці. До них відносяться різні види дидактичного матеріалу в тому числі
ігри та вікторини. Ігри та вікторини на екологічну тематику стимулюють інтерес
учнів до проблем навколишнього середовища і надають урокам яскравого емоційного
забарвлення. Різноманітні ігри та вікторини можна використовувати на всіх
етапах уроку: під час опитування, вивчення нового матеріалу, закріплення й
узагальнення знань [15, 41-42].
Загальновизнано, що "екологічна
діяльність дітей займає одне із вагомих місць серед засобів виховання
особистості" [51, 38]. Екологічна робота використовується як засіб
розвитку пошуково-пізнавальної активності школярів. При цьому вони стають
широко обізнані про навколишню природу, оточуюче середовище, засвоюють досвід
поміркованого й обережного ставлення людей праці до довкілля.
Практика безпосереднього вивчення природи
свого краю з метою його пізнання, збереження й перетворення стає для
українських дітей тією житейською школою, котра наближує її до реалій
повсякдення. Разом з тим педагогічне значення екологічної діяльності полягає в
тому, що:
1. Зібраний фактичний матеріал дуже
результативно може використовуватись на уроках у контексті освітньої, виховної
і розвивальної функцій навчання. На його основі можуть складатися різні ілюстраційні
схеми, що унаочнюють пізнавальний процес, матеріали: карти, діаграми, таблиці,
макети, муляжі; виготовлятись роздаткові матеріали (копії статей, цитати з
книжок і витяги з документів, листівки, бюлетені, зразки натурних предметів і
ін).
2. Екологічний матеріал, окрім навчальної, має
високу віддачу і при використанні його у виховній роботі в позаурочний час. Зокрема
- при проведенні вікторин, олімпіад; в організації зустрічей з екологами; через
випуск стінгазет, екологічних альманахів.
3. Вивчаючи природу рідного краю, учні
набувають і закріплюють навички пошукової, дослідницької, природоохоронної
роботи; у них формуються почуття колективізму, громадянської відповідальності.
4. Забезпечується прилучення школярів до посильної
громадсько-корисної праці, зокрема, через виконання доручень дослідницького та
інформативного характеру від господарських підрозділів, наукових організацій,
громадських об'єднань [67, 38-39].
Проводячи екологічну, природоохоронну роботу,
учні можуть виявити нові факти, аргументи, відомості; уточнити деталі вже
відомих явищ і подій. Така робота допомагає педагогам краще пізнати своїх
учнів, вихованців, розкрити їх своєрідність, неповторність, різнобічність
інтересів, уподобань, спрямувати їхню професійну зорієнтованість.
Робота вчителя з екологічним матеріалом
розширює його кругозір, збагачує новими знаннями, ініціює процес вдосконалення
педагогічної і методичної майстерності. Зважаючи на це, цілком зрозумілим є те,
чому в школах і дитячих дошкільних закладах України поширюється природоохоронна
робота, поглиблюється її зміст, з'являються нові цікаві форми
пізнавально-пошукової активності дітей. Але доводиться констатувати, що "екологічне
виховання не скрізь стало складовою частиною навчального процесу, не завжди ще
має систематичний характер" [55, 29]. Не всі педагоги творчо підходять до
цього питання в організації вивчення основ охорони природи учнями рідного краю,
в методичному забезпеченні ефективного процесу екологічного виховання.
Окремі вчителі не проводять планових,
передбачених програмами навчальних екскурсій, практичних занять на місцевості,
спостережень; не використовують екологічний матеріал у формуванні цілісних
уявлень своїх учнів про навколишній світ. Зазначені негативні моменти стають
можливими насамперед там, де керівники шкіл недооцінюють роль природоохоронної
роботи у навчанні й вихованні, не контролюють роботу вчителів у реалізації
краєзнавчого принципу, не планують екологічну роботу в шкільному масштабі, у
співробітництві з іншими структурами системи освіти [42, 167].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
|
|
