Морально-духовний розвиток і фізичне виховання вчителя

10.     Творчий склад мислення. Ця якість також зумовлюється винятковими особливостями професії учителя. З одного боку,учителеві необхідно постійно перебувати у творчому пошуку при підготовці уроку. Урок — це своєрідна невелика вистава. Тому учителеві доводиться виступати в ролі і автора сценарію,і режисера, і актора. Без творчого підходу тут не обійтися. З іншого боку, вихователь постійно спілкується з учнями на уроці,поза уроком, щоденно потрапляє в різні педагогічні ситуації, в яких йому доводиться невідкладно вирішувати безліч завдань, і використовувати тут певні формули або рівняння ніяк не можна. Усе залежить від майстерності педагога-вихователя.

Тому, щоб стати кваліфікованим педагогом потрібно постійно працювати над собою та вдосконалювати свої навички та моральні якості, такі як:

1) комунікативні вміння (забезпечення адекватних стосунків з колективом та окремими вихованцями);

2) організаторські вміння (надання допомоги діяльності дітей, забезпеченні спілкування з батьками та залучення дітей/студентів до громадськості);

3) дидактичні вміння (здатність пояснювати матеріал та спонукати учнів до пізнавальної діяльності, розкриття їх потенційних можливостей);

4) перцептивні вміння (розвиток здатності сприйняття та розуміння внутрішнього світу вихованця та надання допомоги у разі необхідності);

5) пізнавальні вміння (вивчення нової психолого-педагогічної та іншої літератури, використання досягнень науки у практиці; аналіз передового педагогічного досвіду і його творче використання у власній практиці).

6) Вміння в галузі педагогічної техніки. Педагогічна техніка — це сукупність раціональних засобів і прийомів та особливостей поведінки учителя-вихователя, скерованих на ефективну реалізацію обраних ним методів навчально-виховної роботи з окремим вихованцем або колективом відповідно до потреб і особливостей конкретних об'єктивних та суб'єктивних обставин. У процесі оволодіння педагогічною технікою учитель має виробити такі вміння:

— одягатися з урахуванням індивідуальних особливостей, прийнятого у суспільстві стилю, вимог культури та особливостей діяльності;

— володіти собою, оцінювати свої почуття у конкретній ситуації, психічний стан вихованців, обирати потрібну тактику дій відповідно до педагогічних завдань;

— володіти голосом, тоном, темпом, ритмом педагогічного мовлення;

— володіти жестами і мімікою;

— уміння ходити, стояти, сидіти;

—      володіти навиками психотехніки (вміння застосовувати знання про психіку людини для розв'язання практичних завдань).

Процес оволодіння педагогічними вміннями досить складний. Він триває у період отримання професійної освіти, а також у процесі практичної діяльності.

4. Фізичне виховання вчителя (на матеріалі дисципліни «Фехтування»)

Вчительська професія характеризується напруженою розумовою і фізичною працею. Фізичне виховання, як практична дисципліна повинна сприяти різнобічному розвитку майбутніх вчителів. Але,сьогодні ми бачимо, що молодь має менше можливостей займатися фізичною культурою. Це насамперед недостатня матеріально-спортивна база ВНЗ,скорочення годин, які виділяються на роботу спортивних секцій, перехід роботи багатьох спортивних гуртків на платну основу. Державні стандарти деяких спеціальностей педагогічних вузів передбачають всього 216 годин курсу «Фізичне виховання» на весь період навчання, що складає менш ніж 2години на тиждень і лише І-ІІІ курси. Недостатня освіченість студентів щодо необхідності займатися фізичними вправами суттєво знижує оздоровчий ефект від занять (Петров О.П., Платонов С.І., Щєліна Т.Т., Бєлов В.І., Волков В.Ю., Волкова Л.М. та інші). Фізична культура і спорт для більшості вчителів, нажаль, ще не стали особистісною цінністю і не знаходять відображення в їх власному образі життя,хоча вихователь, за висловом К.Д.Ушинського, сам має бути вихованим. В.І.Пятков вважає, що формування фізичної культури майбутніх вчителів повинно розглядатися як невід’ємна частина професійно-педагогічної підготовки студентів вищих навчальних закладів і засоби формування різнобічно розвиненої особистості. Для досягнення цієї цілі у педагогічному вузі необхідно враховувати вплив різних факторів і створювати відповідні умови для занять фізичними вправами [9:с.180.]. Аналіз учбових планів та навчальних програм, які діють у вищих педагогічних навчальних закладах доводить, що майбутні педагоги вивчають такі дисципліни як валеологія, екологія, анатомія,фізіологія, санітарно-гігієнічне просвітництво, психологія. Всі ці предмети спрямовані на здійснення функцій фізичної освіти, а саме навчальної, виховної, фізкультурно-валеологічної. В професійній підготовці вчителя будь-якої спеціальності повинні мати місце знання і вміння, які необхідні для проведення різних форм фізичного виховання із дітьми. До таких форм відносяться: організація гігієнічної гімнастики, фізкультурної паузи, рухливих ігор,прогулянок, екскурсій, походів, різних спортивних заходів на протязі всього навчання школярів і студентів. Випускники педагогічних навчальних закладів виконують функції класного керівника, вихователя груп продовженого дня, організатора виховної роботи, вихователя дитячого садка та ін.

З урахуванням цього професійно-педагогічна фізична підготовка майбутніх педагогів повинна бути націленою на вирішення наступних завдань: 1. Розкрити студентам значення фізичного виховання у загальній системі освіти і виховання підростаючого покоління; 2. Навчити майбутніх педагогів правильному використанню засобів, методів і різноманітних організаційних форм фізичного виховання школярів,для того щоб сприяти зміцненню здоров’я, закалюванню, формуванню правильної постави; сприяти вихованню фізичних якостей; прищеплювати інтер-ес до систематичних занять фізичними вправами.

Реалізація змісту навчальної програми з фізичного виховання, на думку деяких дослідників [3:с.65-70], не зазнає помітного впливу на світогляд, свідомість студентів, формування переконань, установок, ціннісних орієнтирів на фізичну культуру, активну позицію щодо неї.

Багато студентів, а часто викладачів і деканів, не сприймають фізичне виховання як навчальну дисципліну, яка має свій науково-практичний зміст, поняття, принципи, закономірності, методи, правила і способи діяльності, не мають досвіду її творчого використання. Для багатьох вона є дією механічного характеру.

Щоб змінити це, необхідно творчо підходити до викладання цього предмету, урізноманітнювати завдання,пояснювати все що відбувається на уроці. Наприклад, з 1995 року у Харківському, тоді ще державному, педагогічному університеті на 4-х гуманітарних факультетах як обов’язкова дисципліна введено фехтування. Студенти вперше знайомляться з цим видом спорту на 1-му курсі. Розроблена програма курсу «Фехтування» з урахуванням всіх вимог до навчальної програми з фізичного виховання. Фехтувальники педагогічного сьогодні, є найкращими в Харківській області, вдало виступають вони і на світовій арені. Фехтування, як протиборство двох суперників не може бути механічним відтворенням певних рухів, кожна дія фехтувальника несе певне змістове навантаження.

Пояснюючи для чого вивчаються ці рухи, або прийоми, як можна переграти противника, тактику бою, психологічні особливості можливих противників і для чого потрібні фізичні якості,ми викликаємо зацікавленість у студентів фехтуванням. Фехтування, старовинний вид спорту який має свої моральні цінності, шляхетність відносин.

Практична цінність фехтування як бойового мистецтва очевидна, але не менш важливими є естетична та духовна спрямованість поєдинку, тому що перемогти противника необхідно красиво і шляхетно,поважаючи його чесноти і гідність, одночасно не втратити своїх в його очах і очах глядачів.

Всі фехтувальні рухи при обдуманому підході до їх виконання несуть у собі виховну, тактичну і стратегічну спрямованість. Фехтування - це один з видів єдиноборств, але на відміну від багатьох з них, тут немає вагових категорій, контакт з супротивником опосередкований через холодну зброю, немає такого частого травматизму як в інших видах єдиноборств (боротьбі, боксі, східних одноборствах). Фехтування спрямоване на взаємодію суперників.

Тут важливим є контроль за рухами противника і ситуацією бою, що постійно змінюється. Фехтування сприяє розвитку взаємодії не тільки на фізичному, а й психологічному рівні, що є важливішим для прийняття майбутніми педагогами особистісно-орієнтованої парадигми освіти.

Все цінне, в історії педагогічної думки, творчо використовується в сучасній школі і вищій зокрема.

Фізичне виховання сприяє формуванню рис і якостей особистості які вкрай необхідні їй у повсякденному житті, навчанні, творчості, праці, при виконанні військового обов’язку, є складовою її культури. Фізичне виховання як навчальна дисципліна повинна забезпечити високий рівень професійної готовності соціально активної, гармонійно розвиненої особистості вчителя.

5. Педагогічна майстерність

Професіоналізм людини у будь-якій сфері діяльності багато в чому залежить від рівня сформованості майстерності. Цей чинник важливий передусім у педагогічній діяльності. К.Д. Ушинський писав: "Усяка практична діяльність, що прагне задовольнити вищі моральні і взагалі духовні потреби людини, тобто ті потреби, які належать виключно людині і становлять виключні риси її природи, це вже мистецтво. У цьому розумінні педагогіка буде, звичайно, першим, вищим з мистецтв, бо вона прагне задовольнити найбільшу з потреб людини й людства — їхнє прагнення до вдосконалень у самій людській природі: не до враження довершеності на полотні або в мармурі, а до вдосконалення самої природи людини — її душі й тіла; а вічно передуючий ідеал цього мистецтва є довершена людина" [14:с.145.].

Педагогічна майстерність тісно переплітається із поняттям "педагогічне мистецтво". Помилково бачити лише у прямій ієрархічній залежності цих понять педагогічне мистецтво — найвищий етап прояву майстерності. Насправді зв'язок між ними не прямолінійний, а діалектично зумовлений. Важливо заглибитись в етимологічну сутність цих понять.

У тлумачному словнику В. Даля знаходимо таке пояснення слова "мистецтво": "Искусный, относящийся к искусу, опыту, испытанию, искусившийся, дошедший до умения или знания многим опытом; хитро, мудрено, замысловато сделанный, мастерски сработанный, с умением и с расчетом устроенный".

Українська енциклопедія дає таке визначення поняття "мистецтво": "Мистецтво — одна із форм суспільної свідомості, складова частина духовної культури людства, специфічний рід практично-духовного освоєння світу. Мистецтво відносять до всіх форм практичної діяльності, коли вона здійснюється вміло, майстерно, вправно не лише в технологічному, але й в естетичному сенсі".

Важливо зазначити, що мистецтво характерне для будь-якої форми практичної діяльності, передусім для педагогічної.

Майстерність — це високе мистецтво, довершене уміння в певній галузі.

Як бачимо, поняття мистецтва і майстерності тісно переплітаються, взаємозумовлені. Мистецтво може виявлятися через майстерність, а в майстерності у свою чергу проглядаються певні елементи вправної діяльності.

Мистецтво пов'язане передусім з творчим проявом особистості, який ґрунтується на емоційній сфері діяльності та спрямований на пробудження та формування емоційних почуттів. З цього приводу К.Д. Ушинський писав: "Наука лише вивчає те, що існує або існувало, а мистецтво прагне творити те, чого ще немає, і перед ним у майбутньому майорить мета й ідеал його творчості" [14:с.147]..

Педагогічна майстерність — це досконале, творче виконання педагогом-вихователем своїх професійних функцій на рівні мистецтва, результатом чого є створення оптимальних соціально-психологічних умов для становлення особистості вихованця, забезпечення високого рівня її інтелектуального і морально-духовного розвитку.

Педагогічну майстерність не можна пов'язувати з якимось особливим даром, ототожнювати з вродженими якостями. Адже якості не передаються за спадковістю. Людина через генно-хромосомну структуру отримує лише задатки, генотипні утворення, які є передумовою розвитку і формування певних якостей. До того ж педагогічна професія є масовою, і тут не можна покладатися на талант окремих індивідуальностей. Тому мав рацію A.C. Макаренко, коли писав: «Майстерність вихователя не є якимось особливим мистецтвом, що вимагає таланту, але це спеціальність, якої треба навчитись, як треба навчити лікаря його майстерності, як треба навчити музиканта» [7:с.240].

Педагогічна майстерність включає низку структурних компонентів: морально-духовні вартості; професійні знання, соціально-педагогічні якості, психолого-педагогічні уміння, педагогічну техніку Звернемося до коментарів названих структурних компонентів педагогічної майстерності.

Морально-духовні цінності. Чеський педагог Я.А. Коменський (1592 – 1670) на основі аналізу надбань народів Європи в галузі освіти здійснив глибоке наукове обґрунтування дидактичних і організаційних засад навчання підростаючого покоління. Це поклало початок дидактично-освітній революції у всьому світі. Діяльність освітніх закладів була зосереджена навколо проблеми оволодіння людиною певною сумою знань, умінь і навичок з урахуванням рівня розвитку науки та соціально-економічних потреб. Питання виховання молоді, формування в особистості високих морально-духовних якостей залишалися поза увагою педагогів. Утверджувалась думка, що участь молодої людини в освітньому процесі автоматично забезпечує її виховання. Та навіть оплата праці педагогів на різних рівнях (загальноосвітня школа, професійні навчальні заклади) здійснювалась і нині здійснюється, по суті, за навчальну діяльність особистості, шанувати, оберігати від негативних впливів, створювати оптимальні умови для її всебічного розвитку. Кредом педагогічної діяльності талановитих педагогів A.C. Макаренка і В.О. Сухомлинського і була гуманістична спрямованість, в центрі якої перебували повага до вихованців і вимогливість до них.

Тривалий час обговорюються неоднозначні судження щодо розуміння такої якості людини, як інтелігентність. З того часу (60-ті роки XIX століття), коли російський журналіст П.Д. Боборикін уперше ввів у лексичний обіг цей термін, а потім останній широко увійшов у інші мови, його ототожнювали з поняттями "тямущий", "розуміючий", "обізнаний", "мислячий", "освічений". Тому тлумачні словники нерідко ототожнюють поняття інтелігентності з освіченістю. Однак останнім часом тлумачення цього поняття дещо розширюється. Академік С.У. Гончаренко наголошує, що до основних ознак інтелігентності належить комплекс найважливіших інтелектуальних і моральних якостей: загострене відчуття соціальної справедливості, прилучення до багатств світової й національної культури та засвоєння загальнолюдських цінностей, слідування велінням совісті. До цього можна додати, що інтелігентність — це не лише освіченість, стан розуму, а й стан душі. Тому не кожну освічену, ерудовану людину можна назвати інтелігентом. Вважаємо, що високі морально-духовні якості особистості, яка й не має достатньої освіченості, дають право називати її інтелігентом духу.

Чільне місце у системі морально-духовних цінностей педагога посідають життєві ідеали. Яскраво виражені життєві ідеали досвідченого педагога завжди знайдуть відгук у свідомості вихованців. Адже ідеал — це категорія етики, яка містить довершені моральні якості; образ найбільш цінного і величного в людині, що дає змогу молодій людині формувати власну досконалість. Прояви конкретним педагогом своїх життєвих ідеалів особливо важливі тепер, коли у зв'язку з історичними змінами, соціальними катаклізмами зникли певні ідеали, які мали здебільшого фальшивий характер, а нові, справжні ідеали ще не повною мірою утвердились у нашому житті. Залишати молоде покоління без істинних ідеалів-маяків — штовхати на шлях розчарування, пасивності — означає призвести його до духовної деградації.

Важливими чинниками, які забезпечують моральне зміцнення і підкріплення процесу прояву майстерності педагога, є його совісність, чесність, справедливість і об'єктивність. Молодь особливо чутливо ставиться до цих якостей педагога і боляче реагує, коли їх немає або вони недостатньо виражені. Сумління — це категорія етики, що характеризує здатність людини здійснювати контроль за власною діяльністю, давати об'єктивну оцінку своїм діям. Чесність характеризує особистість з погляду її готовності підтримувати і відстоювати гідність, репутацію — особисту чи колективу, членом якого вона є. Совісність і чесність виконують регулятивну функцію у життєдіяльності людини, її спілкуванні з іншими людьми.

Другим модулем педагогічної майстерності є професійні знання, передусім "своїх" фахових дисциплін. Вихованці високо цінують педагога, який володіє глибокими знаннями із дисциплін свого фаху, виявляє обізнаність із спорідненими дисциплінами, є науково ерудованим. Без цього марно говорити про становлення майстерності педагога. У сфері педагогічної діяльності ми стикаємося з дивним парадоксом: кожна людина з раннього віку і до завершення професійної підготовки перебуває під постійним педагогічним впливом, є учасником педагогічного дійства, ознайомлюється з низкою педагогічних і психологічних понять (увага, пам'ять, почуття, навчання, принципи, методи, засоби навчання і виховання), бере участь у реалізації певних педагогічних технологій. Це призводить до сліпого копіювання певних педагогічних дій без розуміння їхніх наукових засад, що породжує так зване педагогічне дилетантство, зверхнє ставлення до психологічних і педагогічних наук.

Важливою передумовою становлення професіоналізму і педагогічної майстерності вчителя є наявність у нього потрібних соціально-педагогічних якостей і психолого-педагогічних умінь. При цьому варто зважати на те, що соціально-педагогічності якості — це результат виховного впливу на особистість з раннього дитинства в сім'ї, освітньо-виховних закладах та ін. Ці якості частково входять до змісту професіограми педагога-вихователя. Професіограма — це перелік якостей особистості, необхідних для успішного виконання функціональних обов'язків стосовно конкретної професії. Професіограми не є сталими моделями. Серед якостей особистості вихователя, що мають превалювати у процесі становлення педагогічної майстерності та професіоналізму, особливе значення має педагогічний такт. Педагогічний такт — це почуття міри у процесі спілкування з людьми з урахуванням їх конкретного фізичного і передусім психічного стану. Вияв педагогічного такту є важливою умовою ефективності впливу педагога на вихованця. Педагогічний такт ґрунтується на глибоких знаннях психології вихованців, їх індивідуальних особливостей. "Так званий педагогічний такт, без якого вихователь, хоч би як вивчав теорію педагогіки, — писав К.Д. Ушинський, — ніколи не буде добрим вихователем-практиком, є по суті не що інше, як такт психологічний, потрібний педагогові такою ж мірою, як і літераторові, поетові, ораторові, акторові, політикові, проповідникові, і, словом, всім тим особам, які так чи інакше думають впливати на душі інших людей" [14:с.154]..

Страницы: 1, 2, 3