Методика проведення теоретичних занять

У заключній лекції підбиваються підсумки вивченого і викладеного матеріалу з даного предмета з даного предмета в цілому через виділення вузлових питань лекційного курсу і зосередження уваги на практичному значенні здобутих знань для подальшого навчання і майбутньої професійної діяльності студентів. Спеціальним завданням заключної лекції є стимулювання інтересу студентів до глибшого вивчення даного предмета, визначення методів самостійної роботи в даній галузі.

Лекційний метод навчання - специфічний спосіб упорядкованої цілеспрямованої суспільної діяльності викладача і студентів, обміну науковою інформацією, руху пізнавальної діяльності студентів, та керування нею з боку викладача з метою досягнення певних навчально-виховних завдань [2,159].

Організація лекційних занять. Організаційні питання читання лекцій важливий аспект діяльності викладача, кафедри і взагалі коледжу. Тривалість лекційного заняття не перевищує двох академічних годин. Інколи лекція триває 60 - 80 хв. без перерви. Згідно з відповідним інструктивним листом Міносвіти лекції, як правило, проводяться на початку навчальних занять, а їх сумарна тривалість протягом одного дня не повинна перевищувати чотирьох академічних годин [1,412].

До читання лекцій залучаються найбільш досвідчені і кваліфіковані викладачі, які мають високу методологічну і методичну підготовку, володіють культурою слова. Асистенти і викладачі, які не мають вченого ступеня, можуть залучатися до читання лекцій лише за рішенням директора навчально закладу або Міносвіти України. Кожний лектор зобов'язаний подати для розгляду на засіданні кафедри робочий календарно - тематичний план і технологічну карту з розгорнутим обґрунтуванням його змісту та методичної побудови. У цих документах мають бути вказані також сучасні технічні засоби навчання, наочно-ілюстративний матеріал, передбачені всі доцільні види екранних засобів, звукозапису, таблиці і графіки, що ілюструють і доповнюють матеріал лекцій. Лекційні аудиторії повинні бути пристосовані для використання ТЗН, а щодо обладнання, естетичного оформлення і місткості мають створювати сприятливі умови для читання лекцій викладачами, сприйняття конспектування і засвоєння навчального матеріалу студентами. Кафедри зобов'язані цілеспрямовано формувати фонди ілюстративних матеріалів, удосконалювати застосування навчальної техніки. Кожний лекційний курс має забезпечуватись необхідною кількістю високоякісних навчальних і методичних матеріалів, розрахованих на аудиторії і самостійні заняття студентів. З цією метою для кожного навчального предмета має бути розроблений комплекс науково - технічного забезпечення його викладання та вивчення. У бібліотеці навчального закладу фонди підручників і навчальних посібників мають відповідати співвідношенню 1: 3 (одна книга на трьох студентів). З окремих розділів і тем курсу, що не дістали відображення у наявній навчальній літературі, слід практикувати видання лекцій. Слід також відпрацювати і відтиражувати методичні вказівки для студентів [2,462].

На кафедрах, звичайно ж доцільно розробити і здійснити захід, які б забезпечили ефективний контроль за тим, наскільки успішно студенти засвоїли лекційний матеріал. З цією метою практикуються, зокрема, колоквіуми з пройдених частин лекційного курсу, вибіркове ознайомлення з конспектами лекцій, опитування студентів на початку або протягом лекції тощо. Досить часто викладачі застосовують анкетування студентів, а також контрольні роботи і відвідування лекцій своїх колег [ЗО, 123].

Практикується також організація внутрішньовузівських і міжвузівських конкурсів на кращого лектора, проведення відкритих лекцій відомими ученими, які

володіють лекторською майстерністю, регулярне моральне і матеріальне стимулювання викладачів, що досягай успіху у проведенні лекцій [30,124]. Активізація навчально - пізнавальної діяльності студентів

Навчально - виховний процес повинен, по-перше, бути імітацією того середовища в якому живуть і трудяться студенти; по-друге, повинен містити в собі і конкретну мету, завдання і проблеми суспільної і трудової діяльності людей; по-третє, забезпечувати формування у студентів здібностей вирішувати практичні завдання, змінювати і покращувати той предметний світ, в якому вони живуть і трудяться [4,46].

Активне навчання повністю відповідає цим потребам. В його основі лежить принцип безпосередньої участі, яка зобов'язує викладача зробити кожного студента учасником навчально - виховного процесу, діючим, ведучим пошук шляхів і способів рішення проблем в навчальному курсі.

Методи активного навчання дозволяють формувати знання, уміння і навички шляхом залучення студентів до активної навчально - пізнавальної діяльності. Методи активного навчання, наприклад, використовує майстер-наставник, передаючи професійні навички своєму підопічному. Участь в наукових експериментах - це також підготовка майбутнього вченого [18,150].

Поняття "методи активного навчання" поширюються на досить широку групу прийомів і способів проведення практичних і теоретичних занять. Ось деякі з них: аналіз конкретних ситуацій, рішення проблемних задач, ділові - операційні і імітаційні - ігри; робота з діловими паперами і т.д. [7,12].

Проблемне навчання - один з типів розвиваючого навчання, істотною відмінністю якого є зближення психології мислення людини з психологією навчання. Проблемне навчання найповніше відповідає завданням розвитку творчого мислення студентів. Суть проблемного навчання полягає в пошуковій діяльності, яка починається з постановки питань, розв'язання проблем і проблемних завдань, закладених у навчальних програмах і підручниках, у проблемному викладі й поясненні знань викладачем, у різноманітній самостійній роботі студентів. У проблемному запитанні, на відміну від не проблемного, завжди є прихована суперечність. Усвідомлена суперечність - одна сторона проблемної ситуації. Велике значення має також мотиваційна сторона проблемної ситуації, наявність в студента такого рівня знань, умінь і навичок, який був би достатнім, щоб почати пошук невідомого результату або способу виконання завдання. Інакше студент не "прийме" проблеми й вона втратить значення навчальної [9, 271].

Ділові ігри міцно зайняли одне з перших місць серед найбільш перспективних методів навчання. Вони використовуються для тренування, розвитку творчого мислення, формування практичних вмінь І навичок, вони дозволяють стимулювати увагу і підвищувати інтерес до занять, активізувати і загострювати сприйняття учбового матеріалу [9,145].

Ділова гра - це в визначеному стилі репетиція виробничої чи суспільної діяльності людини. Вона дає можливість програти практично любу конкретну ситуацію в особах, що дозволяє краще зрозуміти психологію людей, стати на їх місце, зрозуміти, що ними керує в той чи інший момент реального часу студент, виконуючи роль, наприклад, бригадира чи нормувальника, привчається враховувати професійні і керівницькі інтереси людей, які його оточують [4,49].

В системі активного навчання використовують п'ять модифікацій ділової гри. Підготовка ділової гри починається з розробки сценарію - "дзеркального " відображення ситуації і об'єкту. В змісті сценарію мають бути: навчальна мета

заняття, опис проблеми, що вивчається, обмовлення поставленої задачі, план ділової гри, загальний опис процедури гри, зміст ситуації і характеристика дійових осіб [26, 144].

1.3 Тести, модульне навчання

Тест - прийом активної самостійної роботи. Це стандартизовані заняття, за результатами виконання яких судять про психофізичні і особисті характеристики, знання, вміння, навички студентів які тестуються. Тести різні по своєму напрямку, багатогранності мети. Тести бувають інтелектуальні, профорієнтаційні, педагогічні, психологічні і т.д. Тести - запитання бувають відкритого і закритого, розгорнутого типів. Розрізняють тести для виявлення рівня знань, вивчення характерів, професійних досягнень, інтелекту, здатностей і ін.

Навчальна сутність тестів проявляється в підборі оптимальних тестів на знання, які відповідають темі, виявлення знань, вмінні вибирати ту чи іншу відповідь, положення, твердження [5,18].

В педагогічній практиці використовують різні види тестів:

тести досягнень, які призначені для з'ясування рівня засвоєння знань, умінь в процесі навчання, по завершенні вивчення теми, розділу або всієї навчальної дисципліни, при атестації випускників по закінченні навчального закладу;

тести інтелекту, які повинні з'ясовувати стан мислення, пам'яті, уваги та інших характеристик психічного розвитку особи.

Тести досягнень, що використовуються для визначення рівня професійної підготовки фахівців, отримали назву тести професійної компетенції [9, 123].

Тести професійної компетенції - це система контрольних завдань стандартизованої форми, орієнтованих на вимір і оцінку обсягу, повноти, системності, міцності та осмислення професійних знань, а також дієвості і самостійності умінь випускника вищого навчального закладу, які дозволяють порівняти рівень його досягнень у процесі професійної підготовки з еталонними вимогами освітньо-кваліфікаційної характеристики до професійних умінь, які характеризують здібність і здатність випускника виконувати соціально-виробничі функції на певному рівні кваліфікації та кваліфікаційної спеціалізації в конкретній сфері праці.

Тести професійної компетенції є важливою складовою частиною всього комплексу підсумкової атестації та одним із методів комплексної оцінки якості підготовки випускника вищого навчального закладу для виконання професійної роботи на первинних посадах, спроможності І готовності його виконувати виробничі функції і вирішувати типові задачі професійної діяльності.

Модульна система організації навчального процесу спрямовує викладачів і студентів на постійну творчу працю, активізує мотиваційну сферу і нові стимули до навчання, руйнує "непорушність" усталених " залізобетонних " споруд лекційно - семінарського навчання, пропонуючи натомість справжній демократизм вищої освіти, право на вільне, особистісне волевиявлення кожного студента і викладача.

Досвід запровадження модульної організації навчання дає підстави для подальшого розширення дослідно - експериментального навчання за циклами предметів (гуманітарні, технічні, фізико - математичні, природничі), за спеціалізаціями і роками навчання з урахуванням науково - технічної бази, перспектив розвитку освіти тощо [21,41].

1.4 Наочні посібники. Технічні засоби навчання. Комп'ютерні програми

До засобів навчання відносять наочні посібники, технічні засоби навчання, обладнання для лабораторних занять, дидактичні матеріали, навчальну літературу, станки, інструменти і матеріали для трудового навчання і ін.

Основними видами наочних посібників в умовах коледжів і технікумів є плакати, схеми, діаграми, таблиці, графіки, макети, демонстраційні прилади і посібники [3,126].

До технічних засобів навчання відносяться діапозитиви, кодопозитиви, діафільми, кінофільми, відеофільми, магнітні записи, які застосовуються за допомогою спеціальної кодопроекційної апаратури - кодоскопів, діапроекторів, відеопроекторів, відеомагнітофонів, магнітофонів, програвачів і сучасних персональних комп'ютерів.

Зараз широко поширеним видом технічних засобів навчання є персональні ЕОМ, які використовуються як для навчання так і для контролю за якістю знань студентів [28,13].

Обладнання для лабораторних робіт включає в себе набори для проведення дослідів і випробувань на заняттях, установки для лабораторних робіт, прилади для проведення практикумів які передбачаються учбовим планом і програмами.

За останні роки дуже отримали поширення дидактичні роздаткові матеріали, які містять в собі картки для диференційованої роботи з найбільш підготовленими і відстаючими студентами, картки з завданням для проведення вправ всіма студентами групи, засоби індивідуальної наочності, які включають в себе креслення, малюнки до завдань, картки - консультації, які полегшують виконання завдань, плани вивчення теми, матеріали для дидактичних ігор, а також для виконання програмованих вправ [22, 38].

Для навчання широко використовується різноманітна навчальна література: підручники, посібники, збірники задач, вправ, контрольних робіт, методичні рекомендації для викладачів, навчальні альбоми і ін.

Ефективному застосуванню засобів навчання сприяє кабінетна система. Кабінет - це навчальне приміщення, обладнане наочними посібниками, навчальним обладнанням, меблями і пристосуваннями, в якому проводяться заняття, факультативні заняття, виховна робота з студентами. Вся ця робота здійснюється з допомогою широкого використання технічних засобів навчання, демонстрації дослідів, проведення самостійних експериментальних, лабораторних, практичних робіт, робіт з книгою, довідковим і роздатковим матеріалом [3,413].

Окрім основного навчального обладнання і технічних засобів навчання в кабінетах корисно мати краєзнавчий матеріал, набори кращих письмових, креслярських, конструкторських і інших робіт, які були виконані студентами, інструменти і матеріали для ремонту і виготовлення посібників. Цілеспрямовано вести картотеку навчального обладнання для вивчення кожного питання програми, картотеку із завданнями для здійснення індивідуального підходу при навчанні, організації самостійних робіт і вправ студентами, проведення контрольних робіт. В кабінеті повинні бути журнали ввідного і періодичного інструктажу по техніці безпеки для студентів [28, 96].

В учбових кабінетах складають діатеки діафільмами, серіями діапозитивів і посібників для кодоскопа та фонотеки з записами.

Необхідно забезпечити комплексне застосування всіх засобів навчання, які представляють можливість викладачу найкращим чином використати функціональні особливості обладнання.

Вибір засобів навчання в процесі проведення занять визначається завданнями, змістом заняття, а також вибраними методами вивчення відповідної теми [22,44].

1.5 Комп'ютерні програми, які застосовуються в процесі навчання

В останні роки, як засіб навчання почали широко використовуватись персональні комп'ютери. Також вони використовуються при вивченні дисципліни" Основи електроніки і мікропроцесорної техніки". Тут вони грають важливу роль об'єкту вивчення і приладу, яким повинні навчитися користуватися студенти.

Для застосування комп'ютерів в навчальному процесі необхідне спеціальне програмне забезпечення. Програми для комп'ютерів розробляються спеціалістами, які володіють навичками їх розробки [28,138].

Для вивчення предмету "Основи електроніки і мікропроцесорної техніки " застосовуються такі програми, як: Е1Сад, за допомогою якої створюються документи, які потрібні для електронно - технічних завдань, такі як кругові діаграми, термінальні і об'єднувальні діаграми, списки частин і замовлень, списки змісту, списки провідників, загальні технічні діаграми, списки прив'язок і т.д.; завдяки якій можна створювати, редагувати і розповсюджувати документи, які містять в собі графіки і діаграми, креслення і схеми, яка виконує багато задач для підтримки наукових і інженерних робіт, починаючи від збирання і аналізу даних до розробки додатків, нова версія потужного професіонального пакету для математичних розрахунків в науці і техніці; програма для моделювання процесів розрахунку електронних пристроїв на аналогових і цифрових елементах [6,233].

Великі можливості відкривають комп'ютери в навчальному процесі для індивідуалізації контролю за якістю засвоєння студентами учбового матеріалу. Ведучим тут є самоконтроль студентів, в ході якого вони виявляють помилки, шукають шляхи їх усунення на основі виконання циклу вправ програмованого типу.

Спеціальними фізіолого-гігієнічними дослідженнями встановлені оптимальні нормативи подовженості занять студентів з комп'ютером, щоб попередити втомлюваність, а також напруження очей. Все це буде гарантувати ефективне, раціональне, гігієнічно обумовлене використання комп'ютерів в навчальному процесі [3,417].

1.6 Відбір змісту матеріалу. Орієнтовний тематичний план з модулями. Принципи відбору матеріалу

Модуль - взагалі відділена відносно самостійна частина якої-небудь системи, організації. Навчальний модуль, за визначенням вчених, це функціональний вузол, в якому об'єднані навчальний зміст і технологія навчання, так як в нього входять цільовий план дій, банк інформації, методичні вказівки по досягненню дидактичних цілей. Саме модуль може виступати як програма навчання, індивідуалізована по змісту, методом навчання, рівню самостійності, темпу навчально - пізнавальної діяльності студента [21,3].

Модульне навчання представляє собою перехід від інформаційно - рецептурних систем навчання до розвиваючого самокеруючого навчання. Як було вже відмічено, в модульному навчанні існує спеціально створена навчальна програма, яка складається з цільового плану дій, банку інформації і методичних вказівок по реалізації дидактичних цілей. Цільовий план дій - це послідовність засвоєння окремих навчальних елементів, модулів в цілісній модульній програмі, яка дозволяє спланувати досягнення результату. Інформаційний банк - це сукупність інформації, яка представлена різними засобами її передачі. Під методичними вказівками в модульному навчанні розуміють варіанти шляхів засвоєння навчального матеріалу, які включають в себе рекомендації по використанню різних форм, методів і способів учіння, а також контролюючі завдання для перевірки його ефективності. Сукупність декількох модулів складає модульну програму [1,256].

Щоб скласти таку програму, потрібно виділяти основні наукові ідеї курсу. Потім необхідно структурувати навчальний зміст навколо цих ідей в визначені блоки. Після чого формується комплексна дидактична мета. Вона має два рівні: рівень засвоєння учбового змісту студентом і орієнтація на його використання на практиці, а також для вивчення навчального змісту в майбутньому. Потім з комплексної дидактичної мети виділяється інтегруюча дидактична мета і формуються модулі, тобто кожен модуль має свою інтегруючу дидактичну мету, сукупність рішення цієї мети забезпечує досягнення комплексної дидактичної мети [20,5].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5