Концепція підготовки вчителя іноземної мови в початкових класах

Третя група – уміння професійної самоосвіти та саморозвитку.

Четверта група – уміння оптимальної педагогічної комунікації в іншомовному середовищі, володіння прийомами реалізації внутрішніх резервів партнера у спілкуванні.

П’ята група охоплює прийоми, які забезпечують високий рівень іншомовного спілкування: вміння зрозуміти позицію іншого у спілкуванні, виявити інтерес до його особистості; уміння "читати" його внутрішній стан, володіти засобами невербальної комунікації; домінування демократичного стилю керівництва.

Шоста група – уміння підтримувати стійку професійну позицію педагога іноземної мови, який усвідомлює значущість своєї професії; вміння реалізовувати та розвивати власні педагогічні здібності; вміння керувати власними емоційними станами.

Сьома група – складається зі здатності усвідомлювати перспективу професійного розвитку, визначати особливості свого індивідуального стилю, максимально використовувати свій творчий потенціал.

Восьма група – вміння оцінювати продуктивність педагогічної діяльності; уміння виявляти окремі показники вихованості та ефективності навчання, стимулювати готовність школярів до самоосвіти.

Дев’ята група - оцінка вчителем рівня вихованості учнів; уміння створити умови в іншомовному середовищі для стимуляції достатньо розвинутих рис особистості учнів.

Десята група – інтегральні вміння вчителя оцінити власну професійну позицію, визначити свої сильні та слабкі сторони.

Педагогічні вміння виступають як способи педагогічної діяльності.

Сутність педагогічної діяльності вчителя іноземної мови може бути зрозумілою лише в межах системного підходу. Виокремлено п'ять функціональних компонентів у структурі педагогічної діяльності.

Гностичний компонент пов'язаний із сферою знань педагога іноземної мови та традицій країни мову, якої викладає. Йдеться про знання предмета, який він викладає, знання засобів педагогічної комунікації, психологічних особливостей учнів і особливостей власної особистості та діяльності.

Проектувальний компонент містить близькі та перспективні цілі навчання і виховання, а також стратегії та засоби їх досягнення.

Конструктивний компонент відображає особливості конструювання педагогом власної діяльності та діяльності учнів з урахуванням найближчих (урок, цикл занять) цілей навчання й виховання.

Комунікативний компонент характеризує специфіку взаємодії вчителя з учнем при досягненні дидактичної мети.

Організаційний компонент пов'язаний з умінням організувати діяльність учнів і власну діяльність в іншомовному середовищі.

Часто педагогічну діяльність учителя іноземної мови порівнюють із мистецтвом. Творчий характер його діяльності визначається низкою чинників. По-перше, розмаїттям індивідуальних особливостей учнів, які залучені до педагогічної взаємодії, по-друге, нестандартністю педагогічних ситуацій, у межах яких відбувається взаємодія.

Відповідно до головних положень рефлексивного підходу особливість педагогічної діяльності полягає також у тому, що вона є діяльністю сумісною, що відбувається за законами спілкування. Учитель і учень постають як суб'єкти спілкування, тому пасивність хоча 6 одного з них призводить до порушення контакту й зрештою до зниження ефективності педагогічної діяльності. З цього погляду навчання й виховання виступає як творче спілкування вчителя та учня, результатом якого є формування не тільки знань і вмінь, а й системи ставлення учня до себе, до інших, до світу. Звичайно, під час спілкування зміни відбуваються як в особистості школяра, так і в особистості вчителя. Зростає педагогічна майстерність учителя та його соціальна зрілість.

На думку Ш. Амонашвілі, Ю. Кулюткіна, А. Маркової, продуктивність педагогічної діяльності залежить від уміння вчителя створити систему діалогу в спілкуванні з учнем. Тому на вчителя покладено обов'язки не тільки учасника діалогу, а й організатора, творця його. Загальна стратегія вчителя, його над завдання полягають у тому, щоб сформувати учня як суб'єкта навчальної діяльності й спілкування. За влучним висловом Ш. Амонашвілі, справді гуманістична педагогіка — це така педагогіка, яка дає можливість залучити дітей до процесу творення самих себе. У зв'язку з цим можна зробити висновок: об'єктом педагогічної діяльності є процес керівництва навчально-пізнавальною діяльністю учня, який є активним суб'єктом цієї діяльності.

Предметом спеціального вивчення є також визначення критеріїв ефективності педагогічної діяльності. Спираючись на закони психічного розвитку, головним показником продуктивності педагогічної діяльності можна вважати формування в учнів механізму внутрішньої регуляції та самоконтролю, що орієнтований на соціальна прийняті норми поведінки. Саме він забезпечує перехід від зовнішньої регуляції, яку організовує педагог, до внутрішньої, яка виявляється у здатності учня до керування власною діяльністю, собою як суб'єктом пізнання та спілкування.

Важливу роль у досягненні цих результатів відіграє особистість педагога, його фахова підготовка, професійна самосвідомість, професійно значущі властивості та сформованість індивідуального стилю діяльності.

Аналіз психологічної сутності педагогічної діяльності дає можливість сформулювати таке її визначення: професійно-педагогічна діяльність — це діяльність учителя, змістом якої є керівництво діяльністю учнів у навчальна-виховному процесі. Головна мета педагогічної діяльності — розвиток особистості дитини.

1.4          Професійно-педагогічна діяльність вчителя іноземної мови в початкових класах як мета-діяльність

Визначені особливості педагогічної діяльності дають підстави розглядати її як своєрідну мету-діяльність, тобто як таку, що надбудовується над діяльністю учня. Йдеться про особливу позицію вчителя в системі взаємодії з учнями, її суть полягає в тому, щоб організувати й контролювати діяльність учня, який виступає як об'єкт власної навчально-пізнавальної діяльності. Керівництво активністю іншої людини в психологічній науці пов'язують із рефлексивними процесами.

Під рефлексивними процесами розуміють процеси, що супроводжують міжособистісну взаємодію і дають можливість формувати уявлення про мотиви й наміри учасників спілкування, особливості сприймання ними комунікативної ситуації. Рефлексивні процеси забезпечують формування образу іншої людини та її розуміння.

Діяльність учителя іноземної мови передбачає не лише відтворення внутрішнього світу учня, а й активне та цілеспрямоване його перетворення відповідно до мети навчання. Якщо врахувати, що ці перетворення можливі при активності самого учня, то можна зробити висновок, що завдання вчителя полягає у створенні умов, які стимулювали б цю активність.

Знайти правильний шлях до рішення педагогічної ситуації дає можливість уміння побачити проблему очима школярів, зрозуміти їхні переживання.

Кожний учитель має свої професійні установки, які зумовлюють вибір системи керування діяльністю учня. Добре відомі такі різновиди професійно-педагогічних установок: учитель навчає, а учні вчаться; вчитель уже знає, а учень не знає нічого; вчитель говорить, а учні мусять його слухати; вчитель карає, а учні мають йому підкоритися тощо. Керування, в основу якого покладено такі установки, також можливе, проте воно не враховує активної позиції учня, отже, не може бути рефлексивним.

Взаємодія з учнями має будуватися з урахуванням таких умов: надання учням права вибору навчальної діяльності при вільній і відкритій організації навчання; спільне прийняття вчителем і учнями рішень, пов'язаних із визначенням обсягу змісту навчальної роботи; організація навчання не як механічного заучування фактів, а як відкриття, яке здійснює учень під час розв'язання реальних життєвих ситуацій.

Таким чином, професійно-педагогічна діяльність має будуватися на підставі такого типу керівництва, при якому вчитель іноземної мови:

- вбачає в учневі активного суб'єкта навчання, яке здійснюється в загальній системі колективної роботи класу;

- розвиває здібності учня з самокерування власною діяльністю;

- організовує процес навчання як розв'язання навчально-пізнавальних проблем на ґрунті творчої взаємодії (діалогу) з учнями.

У сучасній науці виокремлюють два види функцій педагогічного керівництва вчителя іноземної мови діяльністю учнів. Перший — коли вчитель конструює предметний зміст цієї діяльності (добирає зміст, методи навчання). Другий — коли вчитель в доповнення до предметного змісту навчання ще й прогнозує форми спільної діяльності з учнями, що забезпечують формування продуктивних відносин, розвиток певних соціально-психологічних якостей особистості школяра.

В основу реалізації цих функцій керівництва покладено загальну ідею розвитку активності й самостійності учнів у процесі оволодіння знаннями, іншомовним матеріалом.

На підставі викладеного можна зробити такі висновки:

1. У науці існує три підходи щодо розуміння структури педагогічної діяльності: структурний, функціональний і рефлексивний.

2. У межах структурного підходу аналізуються психологічні складники педагогічної діяльності: мотив, мета, педагогічні дії, педагогічні вміння та навички.

3. Відповідно до функціонального підходу розглядають функції, які реалізує вчитель у професійно-педагогічній діяльності. До складу основних функціональних елементів діяльності вчителя відносять: організаційний, комунікативний, гностичний, проектувальний, конструктивний.

4. Особливістю рефлексивного підходу є розгляд педагогічної діяльності як діяльності спільної, що відбувається за законами спілкування. Вчитель та учень виступають як суб'єкти спілкування, в якому педагогові належить роль організатора й керівника. Тому педагогічна діяльність - це діяльність учителя, змістом якої є керівництво діяльністю учнів у навчально-виховному процесі, спрямоване на розвиток головних сфер його особистості.

5. Різноманітність індивідуальних особливостей учнів, які залучені до педагогічної взаємодії, та нестандартність педагогічних ситуацій, в межах яких відбувається взаємодія, визначають творчий характер педагогічної діяльності.

6. Вирізняють рефлексивне та нерефлексивне керівництво діяльністю учнів.

Рефлексивне керівництво ґрунтується на уявленні, за яким учень є центральною постаттю навчально-виховного процесу, його головним учасником. Завдання педагога — полегшувати учням процес розвитку, створювати для них умови та всіляко сприяти досягненню повного самовиявлення.

1.5          Якості вчителя іноземної мови для початковихкласів

Зупинимось на кількох аспектах. Передусім, учитель іноземної мови має бути підготовлений до нової професійної ролі. Звісно, він не може вже бути і в принципі не є (маю на увазі гарного вчителя) абсолютним носієм знань. Він не може бути наглядачем за учнем. Він повинен бути людиною, яка супроводжує процес самопізнання і саморозвитку дитини, скеровує й динамізує його відповідно до конкретних сутнісних задатків кожного школяра. У цій площині нової професійної ролі потрібно розглядати і готовність учителя до нових функцій навчального процесу. Сьогодні не можна звести навчальний процес лише до засвоєння учнем суми знань, а треба навчати його вчитися, застосовувати здобуті знання та інформацію. В епоху, коли зміна знань, технологій відбувається швидше, ніж зміна людського покоління, без ефективного виконання освітою цих функцій ми як країна не зможемо бути конкурентоспроможними.

Наступне, до чого повинен бути готовий учитель іноземної мови у початкових класах у площині нової професійної ролі, — це до переходу від суспільства індустріального до суспільства знань. Чим, скажімо, відрізняється роль знання та освіти, науки та освіти у XX та у XXI ст.? XX століття й особливо друга його половина, безумовно, засвідчили, що країна, яка не має розвинених освіти і науки, не може бути конкурентоспроможною і не здатна ефективно працювати як у виробничому, економічному секторі, так і в інших сферах. У XXI столітті буде доведено, що цього не досить. Потрібно, щоб освіта і наука, знання були стрижнем діяльності і конкретної людини, і суспільства в цілому. Тільки життєдіяльність суспільства, а отже, і конкретної особистості, побудована на сучасних знаннях, може бути ефективною і забезпечить конкурентоспроможність і країни, і людини. Безумовно, вчитель іноземної мови повинен бути здатним готувати саме таких людей.

Ще одна складова у новій професійній ролі вчителя іноземної мови – це готовність учителя до цілісного бачення дитини і готовність, викладаючи конкретний предмет, забезпечувати системний розвиток школяра, системне бачення світу, готовність органічно поєднувати навчальний і виховний процес. Ми повинні забути часи розподілу сфер навчання і виховання. Це єдина діяльність щодо сприяння формуванню особистості. І кожен учитель виховує, навіть незалежно від свого бажання. Виховує вже тим, як заходить до класу, як ставиться до учня. Виховує власним прикладом, може, значно більше, ніж розповідаючи, яким слід бути учневі, а наочно іноді демонструючи протилежний, власний тип поведінки.

Безперечно, вчитель має бути готовий до сучасної соціальної ролі — виховати людину, ефективну в національному і глобальному демократичному просторі. Звідси акцент на формування самодостатньої людини, на перехід від авторитарної до толерантної педагогіки, на надання всьому процесу взаємодії з учнем конструктивно-позитивного змісту; рішучий відхід від репресивної педагогіки, її домінування, і, певна річ, відхід від приниження особистості дитини. Бо як до неї будуть ставитись у школі, так у дорослому житті вона ставитиметься і до інших, в тому числі й до старших. Ми повинні через зміну парадигми у відносинах учителя і учня, і взагалі, у ставленні до людини в суспільстві, розірвати ланцюг неповаги до особистості. Ланцюг, який сковує Україну навіть не десятиліття, а століття.

Нова соціальна роль потребує готовності до патріотичного виховання громадянина України. Ми говоримо "патріотизм", але дуже часто, відстежуючи процеси патріотичного виховання, ловимо себе на думці, що певною мірою ці процеси мають абстрактний характер. Мабуть, тут є відповідне нерозуміння частини вчителів. Тому нам украй важливо швидше утвердити систему патріотичних цінностей — патріотизму саме до України. Адже процеси глобалізації не нівелюють, не зменшують, не перекреслюють значення патріотичного виховання, національного згуртування, а навпаки – посилюють. Глобалізація передбачає більшу орієнтованість і своєрідність національного розвитку кожного народу, кожної країни. І цього можна досягти, знову ж таки, шляхом патріотичного виховання. Тільки згуртована нація може бути відповідним чином представлена у міжнародному співтоваристві, і лише Із цьому випадку вона здатна усвідомити і захистити свої національні інтереси, а отже, забезпечити краще життя своїм громадянам.

Говорячи про нову соціальну роль учителя іноземної мови, треба сказати і про морально-етичне обличчя вчителя. Тут кілька зрізів проблеми. Передусім, ми повинні відновити значення моральних цінностей у нашому суспільстві, допомогти суспільству у вихованні школярів, щоб вони розуміли — ринок не означає аморальності і деморалізації. Ринок може бути довготривалим і справді ефективним тільки тоді, коли він моральний. Поєднати моральність і ринкову економіку, ринкові відносини – це надзвичайно важливе завдання, яке ми повинні реалізувати і через освіту. Треба поновити значення істинних моральних цінностей. Часто, не задумуючись, ми продовжуємо утверджувати моральні цінності не першорядної ваги. Ми повинні тут дискутувати, повинні реанімувати, а десь і утвердити істинні загальнолюдські цінності. Безумовно, вчитель має якнайглибше усвідомити значення власного морального вплину.

Крім того, вчитель має бути готовим до професійних технологій, до нових технологій навчальної діяльності. Тобто йдеться про технологічну підготовленість реалізовувати навчальний процес із використанням усіх можливостей сучасного впливу (інформатизації, комп'ютеризації).

Іноді лунають критичні зауваження щодо комп'ютеризації, протиставлення комп'ютера і підручника. Це йде від психології деструктивізму, яка значною мірою ще панує в нашому суспільстві. Кожен із засобів навчання має і обов'язково знайде властиву саме йому роль у навчальному процесі. І ми повинні орієнтуватись на це, не протиставляючи одні засоби іншим, а сприяючи, щоб кожен із них посів своє місце. Хочу сказати, що необхідність комп'ютеризації та інформатизації значною мірою зумовлена тим, що вони вводять людину в сучасний інформаційний простір, забезпечуючи її постійне перебування н цьому просторі. Лише шляхом традиційної передачі знань — через друковане слово, в умовах блискавичного поширення знань виконати цю функцію вже неможливо. Тому інформатизація та комп'ютеризація, здатність учителя, а потім і учня, бути ефективним у цьому виді взаємозв'язку відіграє надзвичайно велику роль.

Упровадження там, де це можливо, профільної старшої школи має бути стратегічною лінією в освітянській політиці. Але перехід до профільної школи ставить цілу низку нових вимог також і до вчителя. Тут він повинен бути готовий варіювати зміст освіти, вимоги, підходи, готовий ефективніше працювати і в умовах профільності предмета, і в умовах непрофільності.

Безумовно, можна визначити ще багато вимог до сучасного вчителя. Це й сповідування ним дитино центризму як типу поведінки, і широка загальна культура вчителя: вона необхідна не тільки для того, аби вчитель був особистістю, а й для того, щоб його постійні відносини з учнем не були затьмарені аморальним, некультурним, неефективним спілкуванням, щоб кожне слово, кожний вчинок педагога демонстрували багатство його внутрішнього світу й позитивно впливали на учня. Сучасний учитель має сповідувати нову демократичну освітню ідеологію.

Страницы: 1, 2, 3