Інноваційні процеси в системі освіти
– зміст освіти;
– освітні
педагогічні технології;
– методи, форми,
засоби розвитку особистості, організацію навчання і виховання;
– технології
управління навчальними закладами, системою" (Л.І.Даниленко) [7, с.70].
Як бачимо, одні
з визначень зазначеного поняття є досить загальними [1; 6; 25], такими, що не
вказують на суттєві ознаки, які вирізняють інновації серед інших явищ і
процесів, притаманних сучасній системі освіти; інші привертають увагу
намаганням їхніх авторів визначити посутнісні якості, властиві саме інноваціям
у педагогічному середовищі [7; 17].
Заслуговує на увагу
визначення, запропоноване В.Самохіним, В.Чорнолісом, в якому поняття
"інновація" поєднується з двома іншими – "інноваційне
мислення" та "інноваційна культура" [21]. У зв'язку з
використанням авторами праці нових термінів, потрібно розкрити їх зміст – "інноваційне
мислення – вищий ступінь пізнання, усвідомлення протиріч, які виникають у
суспільних відносинах, їх творчого вирішення на основі усвідомлення
відповідності чи невідповідності нового потребам та інтересам людини", "інноваційна
культура людини – це сфера її духовного життя, що відтворює її ціннісну
орієнтацію, закріплену в мотивах, знаннях, уміннях, навичках, у зразках і
нормах поведінки, та забезпечує прийнятність їх новим ідеям, готовність і
здатність до підтримки та реалізації нововведень у всіх сферах життя" [21,
с.8]. Не вдаючись до аналізу окреслених понять, зазначаємо, що, на нашу думку,
хоч інновації, напевне, сприяють формуванню і розвитку нового типу мислення та інноваційної
культури особистості, однак мета їх реалізації полягає не у досягненні
зазначеного; вважаємо, що зазначене є складовою мети чи (або) завдань
інноваційної діяльності, а також її важливою ознакою.
Окрім цього,
твердження авторів про інновації в освіті, як "створення, розповсюдження і
використання нового практичного засобу" (вид. наше –С.М.) вважаємо таким,
що значно звужує значення поняття, яке розглядається.
Варто звернути
увагу і на поняття "інноваційне навчання" та його зміст у праці
О.Т.Козлової, на думку якої, це – новий тип організації навчально-виховного
процесу, що "орієнтується на створення готовності особистості до швидко
зростаючих змін у суспільстві, готовності до невизначеного майбутнього за
рахунок розвитку здібностей до творчості, до різноманітних форм мислення. А
також до здатності до співпраці з іншими людьми" [11, с.240].
Характерними
рисами інноваційного навчання автор розробки вважає передбачення та співучасть.
Зміст першого із використаних термінів – передбачення – трактується як
"здатність до розуміння нових, незвичайних ситуацій, прогнозування майбутніх
подій, оцінки наслідків прийнятих рішень і, більше того, навіть до створення
можливого і бажаного майбутнього", друге –співучасть – означає
"соціальну активність, участь особистості у найважливіших видах
діяльності, її особистий вплив на прийняття локальних та глобальних рішень,
здатність бути ініціативним. Інноваційне навчання передбачає готовність до дії
у нових умовах, дослідження того, що може трапитися, або необхідне" [11,
с.240].
Щодо змісту
наведеного визначення зауважимо, що завдання формування і розвитку
інтелектуальної, соціально компетентної особистості, здатної до творчості,
такої, яка має вміння і навички певної діяльності, сформульовано в меті
загальної середньої освіти [10] та у меті вивчення базових навчальних предметів
зокрема. Тому твердження автора, що основна ідея (тобто ціль, мета)
інноваційного навчання – формування готовності особистості до діяльності в
нових умовах, вважаємо невиправданим, оскільки ціль інновацій в освіті полягає
в якісних змінах потенціалу освітніх систем та у підвищенні ефективності його
використання [25].
Таким чином,
можемо зробити висновок, що в педагогіці інновацію варто розглядати як
реалізоване нововведення в освіті – у змісті, методах, прийомах і формах
навчальної діяльності та виховання особистості (методиках, технологіях), у
змісті та формах організації управління освітньою системою, а також в
організаційній структурі закладів освіти, у засобах навчання і виховання та у
підходах до соціальних послуг в освіті, що суттєво підвищує якість,
ефективність та результативність навчально-виховного процесу.
Варто зазначити,
що аналіз ключових понять інноваційної педагогіки дозволяє зробити висновок про
відсутність у науковій літературі єдиних підходів до трактування та,
відповідно, використання певних понять. Для прикладу, в зарубіжній – російській
– педагогіці введено поняття "новація" та "інновація" як
такі, що істотно відрізняються за сутністю. Так, З.А.Абасов та В.І.Слободчиков
розмежовують зазначені поняття за низкою показників [1; 24]. Критеріями для
розрізнення цих понять ученими визначено конкретні форми, зміст та обсяг
перетворювальної діяльності, а саме: "Якщо діяльність короткочасна, не має
цілісного і систематичного характеру, має на меті лише зміни окремих елементів
певної системи, то ми маємо справу з новацією. Якщо в основі діяльності є
концептуальний підхід, а її результатом є розвиток даної системи чи її
принципове перетворення, то ми маємо справу з інновацією" [24, с.8].
Дещо інакше
трактування відмінності окреслених понять зустрічаємо у В.І.Бєляєва: "Відмінність
між новацією та інновацією – у глибині, обсягах і перспективі цих перетворень:
перша певною мірою удосконалює усталений процес, друга – передбачає його
докорінну перебудову" [2]. Однак, на нашу думку, в основі обох наведених
положень – однакове бачення різними авторами відмінності між поняттями, що
розглядаються, а саме: новація є модернізуючим, а інновація – радикальним
нововведенням.
Водночас у
вітчизняних педагогічних працях з проблеми, що аналізується, спостерігаємо
синонімічне використання понять "новація" та "інновація",
як, наприклад, у розробленні Л.В. Буркової з питання управління інноваційними
процесами, в якому автор зазначає: "Розробка і впровадження освітніх
інновацій (вид. наше – С.М.) не ставить самоціллю створювати нове заради нового.
Новація (вид. наше – С.М.), в кінцевому рахунку, має підпорядковуватися
головній меті освіти, інакше немає сенсу її застосовувати" [4, с.232].
Окрім
проаналізованих, у педагогічній літературі існують поняття "педагогічна
інновація" та "освітня інновація".
На думку
З.О.Абасова, специфіка освітніх інновацій полягає в тому, що вони, зазвичай,
"прив’язані" до певного навчального закладу, конкретних особистостей
тощо [1]. Отже, їхня трансляція в інше педагогічне середовище завжди викликає
труднощі, оскільки інший навчальний заклад має відмінний від попереднього
рівень інноваційності, інше бачення вирішення будь-якої проблеми, інше
ставлення до нового, традицій та інновацій. Тому спроби перейняти досвід
учителів-новаторів не завжди є вдалими. Тобто, вважає автор праці, поняття
"освітня інновація" пов’язане з реальною практичною діяльністю
освітнього закладу; в той час як педагогічна інновація передбачає нове в
педагогічній науці, що характеризується високим рівнем узагальненості та є
науково-теоретичним відкриттям.
Таким чином,
узагальнюючи зазначене вище, доходимо логічного висновку, що суттєвою
відмінністю освітніх та педагогічних інновацій є рівень узагальнення і
розповсюдження інноваційного досвіду. Інакше кажучи, освітня інновація може
набути значення педагогічної, якщо нові ідеї та досвід (певне розроблення і
результати його впровадження) певного освітнього суб'єкта стають доступними
іншим, що, безумовно, передбачає фіксацію інновації, осмислення та узагальнення
її результатів, відповідне оформлення, популяризацію і розповсюдження.
Наступним
поняттям, співвідносним з інноваціями в освітньому середовищі, є
"інноваційна діяльність" (або "інноваційна освітня
діяльність"), яка трактується таким чином:
-
"розробка, розповсюдження та застосування освітніх інновацій"
(Положення про порядок здійснення інноваційної діяльності) [6];
-
"діяльність, яка призводить до суттєвих змін порівняно з існуючою
традицією"; "діяльність, спрямована на вирішення комплексної
проблеми, яка виникла як наслідок зіткнення усталених та нових форм практики
або у зв'язку з невідповідністю традиційних норм новим соціальним запитам"
(В.І.Слободчиков) [25, с.6-7];
-
"діяльність, яка виявляється у внесенні в освітню практику нових ідей,
методик, технологій, відмові від навчальних штампів, служить оновленню змісту
сучасної освіти, створює нові педагогічні технології, пропонує нові можливості
для творчості вчителя" (В.І. Сафіулін) [22, с.55];
- "процес
продуктивної творчої діяльності людей" (Н.І. Лапін та ін.) [1, с.59].
У педагогічній
науці має місце також використання й іншого терміна – "інноваційний
процес", зміст якого В.М. Полонський трактує таким чином:
"Мотивований, цілеспрямований і усвідомлений процес зі створення,
освоєння, використання і розповсюдження сучасних (або осучаснених) ідей
(теорій, методик, технологій тощо), актуальних та адаптованих до даних умов і
таких, що відповідають певним критеріям" [17, с.12].
В.А.Сластьонін
розкриває сутність поняття "інноваційні процеси" на основі визначення
їх значення в системі освіти. Так, на думку науковця, зазначені явища сприяють
такому:
- перебудові
цільових установок і ціннісних орієнтацій педагогічної діяльності;
- формуванню та
розвитку "Я"-образу;
- створенню умов
для становлення особистості, реалізації її права на індивідуальний творчий
вклад, на особистісну ініціативу, на свободу саморозвитку;
- побудові
нового типу стосунків і спілкування між педагогами та учнями, які не
характеризуються примусовістю, підкореністю, в основі яких – стосунки
взаємодії, взаєморегуляції, взаємодопомоги рівних;
- становленню
співтворчості вчителя й учня;
- формуванню у
школярів усвідомленого ставлення до способів організації навчальної діяльності
тощо [23].
Ураховуючи
близькість значень понять "діяльність" ("Праця, дії людей у
якій-небудь галузі" [5, с.228]) і "процес" ("Сукупність
послідовних дій, засобів, спрямованих на досягнення певного наслідку" [5,
с.228]) та тлумачення змісту понять "інноваційна діяльність" і "інноваційні
процеси в освіті", вважаємо, що ці терміни є синонімічними, а їх сутність
полягає у створенні, освоєнні, використанні та розповсюдженні нововведень. До
речі, російським науковцем А.М.Моісєєвим уведено до понятійно-термінологічного
поля педагогічної інноватики нове поняття – "новоутворення", яке
автор трактує як зреалізоване нововведення, тобто результат нововведення [1].
Окрім
розглянутих, у теорії педагогічних інновацій широко вживаним є поняття
"інноваційна система", яка розглядається як "педагогічна
система, результатом функціонування якої є новітні ідеї та оригінальний
досвід" [14, с.5]; "динамічна, стійка в умовах швидкоплинних змін
креативна система, що здатна до самовідновлення в просторі соціуму" [15,
с.4]. На думку О.В.Остапчук, особливості інноваційних педагогічних систем краще
зрозуміти, порівнюючи їх з консервативними: перші з названих базуються на
феномені креативності, другі за своїм характером – авторитарні.
"Консервативні системи працюють переважно із зовнішнім світом, а свій
внутрішній використовують як сховище усталених умов, етапів, структур.
Інноваційні ж структури здатні змінювати свій внутрішній світ. Таким чином,
простір їх дій – широкий. Там, де консервативна система ламається, інноваційна
– може просто прогнутися" [15, с.4]. Як вважає автор розроблення, варто
швидше говорити про існування в сучасності освітніх систем як
"інноваційних систем змінного типу, тобто систем, що виявляють то
авторитарні, то креативні якості" [15, с.14].
Д.В.Алфімов
вважає, що "основною характеристикою інноваційної освітньої системи є її
прагнення до реалізації завдань з навчання і виховання особистості, яка
потрібна сучасній соціально-економічній системі. Саме це коректує мету освіти і
виховання, зміст її реалізації, зміну цінностей, технологічне забезпечення
навчально-виховного процесу" [2, с.159]
Ще одним з
понять, що використовується в теорії інноваційної педагогічної діяльності, є
"інноваційна освітня технологія" – "сукупність форм, методів і
засобів навчання, виховання та управління, об’єднаних єдиною метою; добір
операційних дій педагога з учнями, в результаті яких суттєво покращується
мотивація учнів до навчального процесу" (Л.І.Даниленко) [7, с.71].
Зміст останнього
із запропонованих визначень дозволяє зауважити таке: у трактуванні сутності
"інновація в освіті" Л.І.Даниленко вважає, що це – "новизна, що
істотно змінює результати освітнього процесу" [7, с.70], тобто ціль
освітньої інновації – покращення навчально-виховного процесу, а у тлумаченні
поняття "інноваційна освітня технологія" автором як результат її
впровадження визначено покращення мотивації учнів до навчання, тобто наявна
певна неузгодженість у змісті визначень взаємопов'язаних понять в одного з
авторів теорії інноваційної педагогіки.
Виходячи зі
змісту понять "інновація в освіті" , "інновація в
навчанні", інноваційну освітню технологію розглядаємо як сукупність взаємопов’язаних
елементів – змісту, методів, прийомів і форм навчальної діяльності, її
організації, – що характеризується новизною; результатом її упровадження є
суттєве підвищення ефективності навчально-виховного процесу .
Важливим у
теорії педагогічних інновацій є питання критеріїв їх обґрунтованості, якими
В.М.Полонський визначає такі показники: оптимальність (визначення затрати сил і
засобів учителів та учнів для досягнення очікуваних результатів),
результативність (виражається у певній стійкості позитивних результатів
діяльності вчителя), можливість творчого застосування інновацій у масовій
практиці [17]. Як зазначає автор роботи, визнання та використання саме цих
критеріїв передбачає, що нововведення не залишиться в межах вузького обмеженого
освоєння, а після відповідної експертизи буде рекомендовано до масової
реалізації. Тобто використання саме таких критеріїв оцінювання інновацій у
навчанні, на нашу думку, допомагає установити значущість та корисність кожного
нововведення, оскільки окремі з них, навіть зважаючи на їхню високу
результативність, характеризуються великими затратами часу та зусиль їх
учасників, а отже є неефективними.
Неоднозначною
щодо її вирішення є проблема класифікації інновацій в системі освіти. На думку
Л.І.Даниленко, всі сучасні освітні інновації у вітчизняній системі загальної
середньої освіти можна класифікувати таким чином: інновації
– у змісті
навчання й виховання учнів;
– у формах,
методах і технологіях навчання;
– у змісті,
структурі, формах і методах управління закладом освіти.
К. Ангеловські
класифікує педагогічні інновації за низкою критеріїв, зокрема, за сферою, в
якій упроваджуватиметься нове; за способом виникнення інноваційного процесу; за
широтою і глибиною інноваційного впровадження; за основою, на якій виникає нове
[21]. Тобто автор визначає педагогічні інновації у змісті освіти, технологіях,
в організації, в системі управління, а далі вони поділяються на систематичні,
планові, заздалегідь замислені; стихійні, спонтанні, випадкові, масові, крупні,
глобальні, радикальні, фундаментальні, стратегічні, істотні, глибокі, часткові,
малі, мілкі, зовнішні та внутрішні.
Існують й інші
види класифікацій педагогічних інновацій, кожна з яких певною мірою є
виправданою, оскільки в кожній з них розкрито певні ознаки конкретних інновацій
та визначено критерії їх розрізнення. Приєднуємося до думки Л.В.Буркової, що
такий стан речей у цьому питанні призводить до незручностей насамперед у
практичній інноваційній практиці: "Навряд чи педагог зрозуміє, які ж
характеристики властиві обраній для впровадження" [21, с.232] інновації.
Для вирішення зазначеного утруднення науковець пропонує класифікацію
педагогічних інновацій проводити за єдиною ієрархією: парадигма – моделі –
методики-технології – компоненти методик і технологій.
Щодо цієї пропозиції
автора зазначаємо, що з огляду на різні критерії, покладені в основу
запропонованих класифікацій інновацій в освіті, та на повноправне існування
різних класифікацій певних понять у педагогічній науці (наприклад, у педагогіці
та методиці викладання предметів існують різні класифікації методів і прийомів
навчання залежно від ознак (критеріїв), які покладені їх авторами в основу тієї
чи іншої класифікації), вважаємо, що спроба уніфікувати класифікування
педагогічних інновацій є невиправданою.
Насамкінець варто
розглянути також питання труднощів та особливостей поширення інновацій в
освіті. Як вважає дослідниця О.Остапчук, у зазначеному процесі найтиповішими
утрудненнями є такі:
– складність
поєднання новації як об’єктивного наукового знання з особистісним досвідом
педагога як переймача новації;
– формалізація
нових ідей: рідкісні освітні вміння важко перейняти;
– комплексний,
багатогранний характер педагогічного досвіду та інновацій: інновація проростає
на ґрунті досвіду;
– низька
інформаційна інноваційна спроможність – практики завжди знають більше, аніж
передають словами;
– велика
значущість умов: для того, щоб досягти успіху в перейнятті інновації, необхідно
швидше копіювати умови, які найперше дають поштовх реформам, а не саму реформу
[12.
В.І.
Слободчиков
також визначає обмеження практичної інноваційної діяльності, серед яких
визначальними є такі:
– неминуче
зіткнення усталених та нових форм практики;
−
прагматичність характеру інноваційної діяльності: інноваційний досвід певного
суб'єкта має стати доступним суспільним надбанням; лише за такої умови
діяльність окремого суб'єкта можна вважати інноваційною. Це, у свою чергу,
передбачає культурне оформлення досвіду та розроблення механізмів його
трансляції;
−
необхідність організаційно-управлінського оформлення нововведень та їх
нормативне закріплення у практиці, що змінюється.
О.А.Пуліна
зазначає, що "будь-яка інновація під час її реалізації в загальноосвітній
навчальний заклад потребує допоміжних інтелектуальних, матеріальних, часових
затрат усіх учасників навчально-виховного та управлінського процесу" [27,
с. 32].
Узагальнюючи все
сказане вище, варто зазначити таке:
– у сучасній
системі середньої загальної освіти мають місце інновації як практичного, так і
теоретичного рівнів; вони є показником її активного розвитку та адаптації до
нових соціально-економічних умов, намаганням відповідати потребам і запитам
суспільства, тобто і надалі ефективно реалізувати функції освіти;
– кожен
інноваційний процес пов’язаний із творчістю, креативністю особистості вчителя,
управлінця системою освіти, науковця чи то педагогічного колективу; мета такої
діяльності – підвищення ефективності та якості навчання і виховання, а одним із
важливих завдань є формування та розвиток інтелектуальної, творчої,
компетентної особистості;
– інновації в
середній загальній освіті є показником її реформування – на рівні змісту (зміст
державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти, програм
навчальних предметів, нові навчальні предмети), на рівні методики (проекти,
технології, методики, наприклад, – психолого-педагогічна система творчого
виховання І.П.Волкова; психолого-педагогічна програма виховання творчої
особистості школяра В.О.Моляко; навчально-виховна система "Школа творчості
В.Алфімова, М.Артемова, Г.Тимошко"; технології особистісно зорієнтованого
навчання (О.Савченко, С.Подмазін, С.Якиманська); технології
модульно-розвивального навчання (Н.Клокар, А.Фурман) та інші), на рівні форм
навчальної діяльності (насамперед, дистанційні форми навчання), на рівні
управління освітньою системою (шкільні округи, теорія і практика муніципального
управління тощо), на рівні засобів навчання (насамперед, використання ІКТ,
електронних навчальних засобів, мережі Інтернет) та на рівні послуг (сучасні
види послуг в освіти – різні форми дистанційного навчання, нові навчальні курси
тощо) [7; 12; 18; 19; 20 та ін. ];
– у теорії
інноваційної педагогіки наявні певні розбіжності у тлумаченні одних і тих же
понять різними її авторами, що, на нашу думку, пояснюється насамперед відносно
незначним "віком" інноваційної педагогіки, тим, що ця галузь
педагогічної науки перебуває у процесі становлення, а отже, її
категоріально-понятійний апарат (тобто методологічні основи) ще цілком не
сформовано, що властиво будь-якій іншій науці на окресленому етапі.
Висносновки:
Інновації є
суттєвим діяльним елементом розвитку освіти взагалі, реалізації конкретних
завдань у навчально-виховному процесі. Виражаються в тенденціях накопичення і
видозміни ініціатив і нововведень в освітньому просторі; спричиняють певні
зміни у сфері освіти. Стрижнем інноваційних процесів в освіті є впровадження
досягнень психолого-педагогічної науки в практику, вивчення, узагальнення та
поширення передового педагогічного досвіду.
До педагогічних
інновацій можна віднести набутки окремих педагогів, творчих груп, які являють
собою цілісну систему роботи з певного напрямку,
Головна
суперечність розвитку системи освіти – невідповідність старих методів навчання,
виховання та розвитку дітей новим умовам життя; друга – суперечність між масою
нових відомостей і рамками навчально-виховного процесу; третя – суперечність
старого і нового (мається на увазі становлення альтернативної освіти, нових
типів навчальних закладів).
Для
інноваційного закладу освіти принципово важливим є характер процесу його
становлення. Як показує досвід, більшість навчальних закладів пішли шляхом
застосування найпрогресивніших освітніх моделей, розроблених раніше. Найбільш
вдалий підхід до вибору моделі і визначає рівень інноваційності навчального
закладу, який зростає в умовах сформованої потреби та інтенсивного розвитку
Тому для
педагогіки як науки про виховання, освіту і навчання, якій протягом довгого
періоду часу було притаманним педагогічне новаторство як оновлення освітньої
системи, провідним і визначальним критерієм її життєздатності, відповідності
соціальним запитам і потребам, конкурентноспроможності є інноваційність.
Таким чином
можна зазначити що,інновації в освіті є невід’ємною його частиною,з розвитком
суспільства,та технологій ми не можемо,обійтись без нововведень,в освіті.
Інновації в системі освіти,допомагають нам краще розробити систему,завдяки якій
ми зможемо передавати і засвоювати якомога більше знань,яких з часом стає
дедалі більше.
Інновації,будуть
будувати нові системи освіти,нові методи та принципи виховання,нововведення в
педагогічну майстерність. Але треба щоб ці нововведення мали певні
рамки,визначені суспільством. Треба заохочувати суспільство
до нових досягнень в системі
освіти які
б допогли зробити навчання інформацыйно-
повним та необтяжливим.
Література:
1. Абасов З.А.
Понятийно-терминологический аппарат инновационной педагогической деятельности
// Философия образования. – 2006. - №1(15). – С.56-62.
2. Алфімов Д.В. Інноваційна освітня
система: шляхи відродження // Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи:
Збірник наукових праць / Ред. кол. Л.І.Даниленко та ін. – К.: Логос, 2000. – С.
158-160.
3. Амонашвили Ш.А. Как живете,
дети? . — М.: Просвещение,1986.
4. Беляев В.И. Современные подходы
в педагогических исследованиях // Педагогика. – 1999. - №6. – С.19-25.
5. Березняк Е.С. Важнейшее звено
управления школой. — К.: Рад. школа, 1991.
6. Буркова Л.В. Класифікація
педагогічних інновацій як елемент механізму управління інноваційним процесом в
освіті // Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи: Збірник наукових
праць / Ред. кол. Л.І.Даниленко та ін. – К.:Логос, 2000. – С. 231-238.
7. Великий тлумачний словник
сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. – К., Ірпінь:
Перун, 2001. – 1440 с.
8. Викторова Л.В. Инновационные процессы
в образовании // Инновации в образовании. – 2002. - №2. – С.6
9. Грані творчості: Кн. для учителя
/Відп. ред. М.Д. Ярмаченко. — К.: Рад. школа. — 1990.
10. Даниленко Л.І. Управління
процесом здійснення інноваційної діяльності в системі загальної середньої
освіти // Післядипломна освіта в Україні. – 2003. - №3. – С.70-74.
11. Елканов С.Б. Основы
профессионального самовоспитания будущего учителя. — М.: Просвещение, 1989.
12. Ермола A.M. Роль
информационно-методического обеспечения в управлении образованием //Мастерская
гуманности: Информ. вест. — Харьков: ИМЦ, 1996. — №4.
13. Ермола A.M. Технологія
організації науково-методичної роботи з педагогічними кадрами. — Гімназія. —
Харків. — 1999.
14. Закон України "Про
інноваційну діяльність". – 4 липня 2002 р. –www.gdo.kiev.ua.
15. Закон України "Про
пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні". – 16 січня 2003 р.
16. Ильин Е.Н. Рождение урока. —
М.: Просвещение,1986.
17. Інструкція про організацію та
діяльність гімназії // Інформаційний збірник Міністерства освіти України.
—1996. — №1—2.
18. Концепція загальної середньої
освіти (12-ти річна школа) // Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки
України. – 2000. - №2. – С. 3-22.
19. Козлова О.І. Основні стратегії
педагогічного впливу при традийійному та інноваційному підходах до навчання // Педагогічні
інновації: ідеї, реалії, перспективи: Збірник наукових праць / Ред. кол.
Л.І.Даниленко та ін. – К.:Логос, 2000. – С. 239-245.
20. Козлов А.Г. Методика изучения
передового педагогического опыта //Сов. педагогика. — 1982. — №9. — С.83—86.
21. Лунячек В.Е. Елементи
технології управління сучасною школою. — Гімназія. — Харків. —1999.
22. Методичні служби України:
проблема управління, професійна підготовка: Навч.-метод, посібн. /За ред.
Г.С.Данилова. — К.: ІЗМН, 1997.
23. Моляко В.А. Стратегии решения
новых задач в процессе творческой деятельности // Обдарована дитина. – 2002. -
№4. – С. 33-44.
24. Новіков Б.В. Творчість як
спосіб здійснення гуманізму: Монографія. – К.: НТУУ КПІ, 1998. – 310 с.
25. Остапчук О. Методологія
інноваційних процесів – крок до розуміння сутності // Рідна школа. – 2004. –
Листопад. – С.3-6.
26. Остапчук О.Є. Інноваційні
процеси в освіті: пошук істини триває // Підручник для директора. – 2003. - №4.
– С.3-8.
27. Педагогічний пошук / Упоряд.
І.М. Баженова. — К.: Рад. школа, 1988.
28. Пікельна B.C., Удод О.А.
Управління школою. — Дніпропетровськ.: Альфа, 1998.
29. Положення про порядок
здійснення інноваційної освітньої діяльності // Наказ МОН України №522 від
07.11.2000 р.
30. Полонский В.М. Инновации в
образовании (методологический анализ) // Инновации в образовании. – 2007. – №2.
– С. 4-13.; 2007. –№3. – С.4-12.
31. Пометун О.І. та ін. Сучасний
урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод. посібн. – К.: АСК, 2004. –
192 с.
32. Пулина А.А. Менеджмент
образовательных инноваций как одно из основных направлений деятельности
городского методического центра // Инновации в образовании. – 2007. – №3. – С.
30-348.
33. Рибалка В.В. Психологія
розвитку творчої особистості: Навчально-методичний посібник. – К.: ІЗМН, 1996.
– 236 с.
34. Самохин В.Ф., Чернолес В.П.
Педагогические инновации в системе профессионального образования: цели и
сущность // Инновации в образовании. – 2006. – №6. – С. 4-9.
35. Сафіулін В.І. Інноваційний
пошук нових технологій навчання // Інноваційні пошуки в сучасній освіті /За
ред. Л.І. Даниленко, В.Ф. Паламарчук. – К.: Логос, 2004. – С. 53-64.
36. Симонов В.П. Директору школы об
управлении учебно-воспитательным процессом. — М.: Педагогика, 1987.
37. Сластенин В.А. Учитель в
инновационных образовательных процессах // Известия Рос-й акад-и образования. –
2000. - №3. – С.73-79.
38. Слободчиков В.И. Проблемы
научного обеспечения инновационной деятельности в образовании (концептуальные
основания). – Киров, 2003. – 112 с.
39. Слободчиков В.И. Проблемы
становления и развития инновационного образования // Инновации в образовании. –
2003. - №2. – С.4-18.
40. Смирнова И.Э. Модели обучения в
системе высшего образования // Инновации в образовании. – 2006. - №1. – С.5-15.
41. Сухомлинський В.О. Розмова з
молодим директором школи // Вибр. Твори: В 5-ти т. — К.: Рад. школа, 1977. —
Т.4.
42. Фридман Л.М. Передовой
педагогический опыт глазами психолога. — М.: Просвещение,1987.
43. Черней С. Інноваційні засоби
навчання як об'єкт проектно-методологічної роботи в педагогіці // Педагогічні
інновації: ідеї, реалії, перспективи: Збірник наукових праць / Ред. кол.
Л.І.Даниленко та ін. – К.:Логос, 2000. – С. 195-199.
44. Шилов К.В. Классификация
инноваций // Инновации в образовании. – 2007. – №3. – С. 52-58.
Страницы: 1, 2, 3
|