Ігрова діяльність у навчальному процесі початкової школи 
Ігрова діяльність у навчальному процесі початкової школи
Ігрова
діяльність у навчальному процесі початкової школи
План
Вступ
Розділ 1. Дидактичні основи
організації ігрової діяльності учнів
1.1
Ігрова
діяльність в процесі розвитку особистості дитини як педагогічна проблема
1.2
Психолого-педагогічні
особливості формування та використання ігрової діяльності в навчальному процесі
початкової школи
1.3
Дидактична
гра як метод навчання: характеристика основних понять проблеми
Розділ 2. Використання дидактичної
гри у навчальному процесі початкової школи
2.1
Загальна характеристика
досвіду використання ігрової діяльності молодших школярів
2.2
Пошук
шляхів удосконалення дидактичної гри як методу навчання молодших школярів:
актуальні проблеми і знахідки
2.3
Авторські
пропозиції та їх результативність
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
На сучасному
етапі розвитку суспільства першочерговим завданням школи є виховання всебічно
розвиненої людини. Важливою складовою частиною цього завдання є боротьба за
високу якість знань і вмінь учнів, формування навичок самостійної праці,
виховання творчої особистості. Роль початкової школи в розв'язанні цього
завдання вирішальна. У молодших класах закладаються основи знань, умінь і
практичних навичок, які необхідні для дальшого навчання, формуються моральні
риси і якості, вміння дітей самостійно оволодівати знаннями, пробуджується
інтерес до навчання, до творчих пошуків. У молодшому шкільному віці важливим
засобом ефективної навчальної діяльності залишається дидактична гра. Завдяки їй
розвиваються всі сторони психіки дитини, закладається фундамент для її
шкільного навчання. У різні часи різні дослідники висували різні теорії і
відстоювали різні погляди на гру. Завдяки їхнім дослідженням дитячої гри
висунуто гіпотезу про історичне виникнення тієї форми гри, яка є типовою для
сучасних дошкільників, і теоретично обґрунтовано, що рольова гра є соціальною
за своїм походженням та змістом; визначені умови виникнення цієї форми гри в
онтогенезі, і доведено, що гра виникає не спонтанно, а формується під впливом
виховання; виділено основну одиницю гри, розкрито внутрішню психологічну
структуру гри і простежено її розвиток і розпад.
Також виявлено,
що основним змістом гри є діяльність; встановлено, що ігрова техніка - перенос
значень з одного предмета на інший, скороченість і узагальненість ігрових дій є
умовою проникнення дитини в сферу соціальних відносин; обґрунтовано, що
виділення у грі реальних відносин дітей один з одним є практикою їх колективних
дій; вияснено функції гри у психічному розвитку дітей молодшого шкільного віку.
Гра - це природна
активність дитини. Тому її розвиток відбувається спонтанно, у відповідності з
інтелектуальним дозріванням. При цьому зміст гри від чисто суб'єктивних побудов
все більше наближається до адекватного відображення дійсності. В останній час у даному напрямку
відбувається-процес зрушення від розгляду гри як проекції пізнавального
розвитку до розгляду її як засобу пізнавального розвитку. У зв'язку з цим все
більше уваги надається дослідженню характеристик гри, які б полегшили цей
розвиток. Зокрема, досліджувались можливості різних типів сюжетно-рольової гри
для розвитку мислительних процесів дітей. Такого виду дослідження дали поштовх
до виникнення інтерпретації ігор як засобів, що полегшують навчання. У зв'язку
з цим почалась інтенсивна розробка так званих навчальних ігор, спрямованих на
засвоєння навчального матеріалу.
У сучасний період
реформування освіти в Україні та врахування психологічних основ організації
навчального процесу проблема розвитку молодших школярів загалом і в грі зокрема
набуває особливого значення.
Недостатня увага
організації ігрової діяльності з дітьми на уроках природознавства і зумовлює
актуальність теми нашої роботи.
Метою роботи є
дослідження особливостей використання гри на уроках у початкових класах. Об'єктом
нашого дослідження є дидактична гра, а предметом - особливості використання
дидактичних ігор у навчанні молодших школярів.
Завдання
дослідження:
1)опрацювати
психолого-педагогічну та методичну літературу з проблеми дослідження;
2) описати сутність дитячої гри та її
структуру;
3) виявити особливості використання
дидактичних ігор на уроках;
4) визначити умови ефективного
використання ігрового методу;
5)охарактеризувати
особливості використання ігор в передовому і масовому педагогічному досвіді;
6)розробити
авторські пропозиції та обґрунтувати їх ефективність. При написанні роботи ми
використовували такі методи дослідження: аналіз наукової літератури; спостереження;
бесіда; вивчення передового педагогічного досвіду; теоретичне узагальнення.
Розділ 1.
Дидактичні основи організації ігрової діяльності учнів
1.1 Ігрова
діяльність в процесі розвитку особистості дитини як педагогічна проблема
Для того, щоб
зрозуміти будь-яке явище, необхідно детально розглянути, вивчити і
проаналізувати історію його розвитку. Це стосується і гри. Без розуміння того,
як гру розглядали колись, неможливе усвідомлення її сьогоднішнього стану.
Знання того, що таке гра, які її завдання і функції, як розвивається гра
впродовж життя дитини є необхідним для результативнішого застосування гри у
практиці навчання і виховання.
Значний внесок у
вивчення дитячої гри зробили Л.С.Виготський, С.Л.Рубінштейн, Д.Б.Ельконін та
інші. Першим серйозним кроком у цій сфері можна вважати дослідження
Л.С.Виготського. Інтерес його до психології гри виник з однієї сторони у
зв'язку із вивченням психології мистецтв, а з іншої — в ході вивчення проблеми
розвитку вищих психічних функцій. Працюючи над даною темою, вчений прийшов до
цікавих тверджень і гіпотез. Він намагався зрозуміти: гра — це переважаючий тип
діяльності чи провідний? "Можливо, гра — це тільки дзеркало процесів, які
здійснюються в інших областях. Не можна приймати дзеркальне відображення за
відображаючий предмет, хоча можна через дзеркальне відображення вивчати цей
предмет" [6, 65].
Тому дитяча гра —
це є те дзеркало, в якому відображається доросле життя, до якого так прагне
дитина, і за допомогою якого дитина вивчає світ дорослих, а дорослий — світ
дитини.
Інша - гіпотеза
стосувалася відношення гри до розвитку дитини. Оскільки за грою стоїть зміна
потреб і зміна свідомості, то гра містить у собі тенденції розвитку, вона є
джерелом розвитку і створює зони найближчого розвитку. Якщо в зоні актуального
розвитку дитина робить все самостійно, то в зоні найближчого розвитку дорослий
допомагає дитині перейти у стадію актуального розвитку. В даній ситуації гра є
тим дорослим, який допомагає дитині перейти на вищі щаблі розвитку.
Л.С.Виготський
вважав, що у грі усі внутрішні процеси подані у зовнішньому вигляді. Дане
твердження перегукується із висловом К.Д.Ушинського, який стверджував: "Ми
добре б познайомились із душею дорослого, якби, могли заглянути у неї вільно,
але в діяльності і словах дорослого нам доводиться тільки вгадувати його думку
і ми часто помиляємось, тоді як дитина у грі відкрито показує своє душевне
життя" [6, 67].
Увага Л.С.
Виготського також була зосереджена на визначенні мотиву гри. Він вважав, що гра
виникає тоді, коли з'являється тенденція до негайної реалізації своїх бажань.
Гра і є виконанням цих бажань, що часто не усвідомлюються самою дитиною. Вчені
вважають, що основним мотивом гри дитини у дошкільному віці є бажання робити як
дорослий. Звідси, мотивом гри у молодшому шкільному віці може бути бажання
знати як дорослий.
Одним з перших
вчений звернув увагу, на важливий компонент гри "уявну ситуацію", яка
полягає в прийнятті дитиною на себе ролі дорослого. Головними особливостями
даного процесу є те, що під час гри відбувається перенесення значень одного
предмета на інший і дії, які відтворюються, характеризуються узагальненістю та
скороченістю.
Тому, за Л.С.Виготським,
гра — це "уявна ситуація", яка створюється дорослим або самою
дитиною, в якій реалізуються дитячі бажання, в якій внутрішні процеси дитини
проявляються у зовнішньому вигляді і яка є джерелом розвитку дитини [6, 64].
По-своєму
важливими є висновки С.Л. Рубінштейна: "Гра - це осмислена діяльність,
тобто сукупність осмислених дій, об'єднаних єдиним мотивом, під час яких
виявляється певне ставлення особистості до навколишнього світу" [16, 261].
При цьому мотив проявляється у таких процесах: вираження різноманітних
переживань, які є важливими для дитини; здійснення дій, цілей, які важливі за
їх власним внутрішнім змістом.
Отже, можна
сказати, що мотивом гри за Л.С. Рубінштейном є здійснення необхідних для самої
дитини, дій, цілей, через які проявляються важливі для дитини переживання.
Іншими словами: дитина в ігровій ситуації відтворює світ дорослих, до якого
прагне, який є для неї важливий, і в цій же ситуації вона проявляє свої почуття
та переживання.
В грі, стверджує С.Л.Рубінштейн,
є відхід від дійсності, але є і проникнення в неї. Тому в ній немає втечі від
реальності в придуманий світ.
Все, чим гра
живе, і що вона містить у собі, все це береться з дійсності. Гра виходить за
межі однієї ситуації, відволікається від одних сторін дійсності для того, щоб
ще глибше виявити інше. Можливо, у цьому випадку гра і справді є "дзеркалом",
відображення якого допомагає дитині дослідити довкілля [16, 263].
Глибокому аналізу
піддала гру Г.О.Люблінська. Вона вважає, що творча ігрова діяльність
характеризується такими особливостями [12]:
І.Гра є формою
активного відображення дитиною навколишнього життя людей. Вивчення початкових
форм гри та її розвитку в маленьких дітей показує, що вона виникає на основі
наслідування і маніпулятивних дій з предметами. І чим більше можливостей для
активної дії, тим цікавіша гра.
2. Характерною
особливістю гри є сам спосіб, який дитина використовує у цій діяльності. Гра
здійснюється комплексними діями, а не окремими рухами.
З.Гра, як і всяка
інша людська діяльність, має суспільний характер, тому вона змінюється із
зміною історичних умов життя людей. Ігри дітей змінюються, бо вони відображають
життя, яке зазнає змін.
4. Гра є формою
творчого відображення дитиною дійсності. Граючись, діти не прагнуть до точного
і бездумного копіювання дійсності, а вносять у свої ігри багато власних
вигадок, фантазії. У творчій грі дітей в найрізноманітніших поєднаннях
переплітаються реальність і вигадка, прагнення до точного відтворення дійсності
з найнесподіванішими порушеннями цієї реальності.
5.Гра — це оперування
знаннями; засіб їх уточнення і збагачення, шлях виправлення, а, отже, і
розвитку пізнавальних й моральних здібностей дитини.
Дещо новими і
більш глибокими, на наш погляд, є висновки Д.Б.Ельконіна, які він отримав під
час своїх довготривалих досліджень. Так, вчений довів, що гра, а саме рольова
гра, є соціальною за своїм походженням і за своїм змістом. Він розкрив умови
виникнення рольової гри на межі дошкільного віку, яка з'являється не спонтанно,
а формується під впливом виховання — "гра в дошкільному віці є особливо
сензитивна до сфери людської діяльності і міжлюдських взаємин". Основним
змістом гри є людина — її діяльність і ставлення дорослих один до одного, тому
що гра є формою орієнтації в задачах і мотивах людської діяльності. Гра є важливою
умовою проникнення дитини в сферу соціальних взаємин, їх своєрідного
моделювання в ігровій діяльності. Д.Б.Ельконін вважає, що "значення гри не
обмежується тим, що у дитини виникають нові по-своєму змісту мотиви діяльності
і пов'язані з ними завдання. Істотним є те, що в грі виникає нова психологічна
форма мотивів. Можна припустити, що саме в грі відбувається перехід від
мотивів, які мають форму афективно забарвлених безпосередніх бажань, до
мотивів, які мають форму узагальнених намірів, що стоять на межі свідомого"
[21, 40].
Крім цього, на
думку Д.Б.Ельконіна, у грі відбувається перебудова поведінки дитини — вона стає
довільною. Під довільною поведінкою вчений розумів поведінку, яка здійснюється
у відповідності з прикладом і контролюється шляхом співставлення з цим
прикладом як з еталоном.
Великий вплив гра
має і на розвиток інтелектуальної сфери дитини. У грі не тільки розвиваються,
формуються окремі інтелектуальні процеси, операції, але і відбувається
пізнавальна "децентрація", тобто змінюється позиція дитини у
відношенні до оточуючого світу, формується механізм можливої зміни позиції і
координації своєї точки зору з іншими можливими точками зору.
Отже, гра - це
засіб широкої соціалізації, форма навчання конкретним формам соціальної
поведінки.
1.2 Психолого-педагогічні
особливості формування та використання ігрової діяльності в навчальному процесі
початкової школи
Дидактичні ігри
на уроках застосовуються у навчанні всіх вікових груп дітей. Особливістю їх є
те, що вони створюються і розробляються дорослими для навчання дітей.
Дидактичні ігри поєднують елементи навчання з радісною для дітей ігровою
діяльністю.
Головний зміст
дидактичних ігор на уроках полягає у тому, що дітям пропонується виконати
задачу, яка складається дорослими у певній цікавій ігровій формі. Головна мета
- допомогти сформувати пізнавальну активність дитини. Гра при цьому виступає не
тільки як засіб закріплення знань, але як і одна з форм навчання. На відміну
від усіх інших типів ігор дидактична гра має свою структуру: зміст, дидактичну задачу,
правила та ігрові дії. Звідси можна побачити, що ігри з правилами беруть свій
початок із сюжетно-рольових ігор. Існують різноманітні види дидактичних ігор:
ігри з предметами, настільні ігри, словесні ігри та інші [1]. Крім нового
елемента гри (задачі), ще виділяють інші новоутворення: мотив дидактичних ігор
починає все більше орієнтуватися не на процес гри, а на її результати.
Дидактична гри
має сталу структуру, яка відрізняє її від інших видів діяльності. Структура
дидактичної гри - це основні елементи, які надають їй форми навчання та гри
одночасно: дидактичні та ігрові завдання, ігровий задум, ігрові дії, правила,
пізнавальний зміст, результат. Дидактичні завдання визначаються вихователем
відповідно до програми. Ігрові завдання - це завдання, які виконуються дітьми в
ігровій діяльності. Постановка двох завдань (дидактичних та ігрових) відображає
взаємозв'язок навчання та гри.
Ігровий задум в
дидактичних іграх здебільшого виражений у самій назві. Ігрові дії надають
дидактичній грі ігрової форми і викликають у дітей інтерес до її змісту. Вони
полягають у перестановці предметів, їх збиранні, у розкладанні картинок,
наслідуванні рухів тощо [20].
Кожна дидактична
гра має правила, які підпорядковані ігровому задуму і змісту гри та водночас
виконують дуже важливу функцію – організовують гру. Правила гри - це точно
визначені вимоги до дітей. Основою дидактичної гри є пізнавальний зміст. Отже,
дидактична гра належить до класу ігор з правилами, оскільки виділення і
усвідомлення системи ігрових і навчальних задач відбувається за допомогою
наявності певних фіксованих правил гри. Система правил кожної дидактичної гри
дає змогу не лише визначити зміст освіти, що реалізується в грі, а й дозувати
його, розподіляти за окремими навчально-ігровими циклами [1].
Ігровий кодекс
задає часовий і організаційний режим навчання, визнає певний розпорядок,
відповідно до якого нормується взаємодія молодших школярів між собою і з
вчителем. Тому дидактичну гру можна трактувати, як форму навчання, де засвоєння
змісту освіти під керівництвом вчителя опосередковано їхньою ігровою
взаємодією, що регулюється певними, встановленими правилами гри, режимом.
В структурі
дидактичної гри виділяють відносно самостійні елементи — гру і навчання, кожний
з яких має складну організацію, що відображає їх специфіку. Третім основним
елементом структури є ігрова модель, на основі якої тільки і може здійснюватись
реальна ігрова взаємодія учнів між собою та з педагогом у процесі гри [17].
Ігрова модель поєднує автора дидактичної гри та її учасників. Тому необхідно
розглядати її з двох позицій.
З одного боку, це
форма втілення авторського задуму, це форма відображення певних висновків про
закономірності ігрової діяльності і навчання, про педагогічні умови ефективного
застосування даної моделі, про характер взаємодії дітей та вихователів в ході
гри і навчання. Вихователь переносить усі ці знання на ігрову модель, внаслідок
чого вона стає результатом проективної діяльності педагога.
З іншого боку,
ігрова модель стає вихідним елементом структури діяльності учасників, проектом
здійснення цієї діяльності. Вона є ядром, організуючим стержнем дидактичної
гри.
Порівняно з
процесом проектування дидактичної гри в її реальному ході змінюється не лише
місце ігрової моделі, але і зв'язок ігрової діяльності інавчання. Якщо автор
гри підпорядковує ігрову форму змісту освіти, то суб'єкти дидактичної гри на
основі ігрової моделі розгортають передусім ігрову діяльність. У свою чергу,
гра виступає приводом для здійснення навчання і стає емпіричною базою
навчальної діяльності. Це означає, що діти й учителі в межах ігрової діяльності
є рівноправними партнерами [18].
Ігрова модель як
один з основних елементів дидактичної гри містить в собі конкретний зміст
освіти, чергова порція в кожному циклі дидактичної гри є метою навчання і
об'єктом засвоєння молодшими школярами і встановлюється у дидактичному
матеріалі. Двома іншими елементами -ігровий кодекс, що представлений системою
правил та певний ігровий матеріал, що містить в собі засоби, через які
реалізуються правила гри (жетони, фішки, опис правил, ролей, сюжету тощо).
Ігровий кодекс та ігровий матеріал цілком підпорядкований змісту освіти.
Страницы: 1, 2, 3
|
