Гармонізація фізичного і розумового розвитку молодших школярів в процесі фізичного виховання
Гармонізація фізичного і розумового розвитку молодших школярів в процесі фізичного виховання
Дипломна робота
"ГАРМОНІЗАЦІЯ ФІЗИЧНОГО І РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ В ПРОЦЕСІ
ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ”
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ I. СТАН ПИТАННЯ
1.1 Проблеми сучасної
освіти
1.1.1 Процес зміцнення
здоров'я в загальноосвітній школі
1.1.2 Проблема
гармонізації особи в системі освіти
1.1.3 Технологічні
підходи співвідношення фізичного і розумового розвитку у становленні школярів
РОЗДІЛ II. МЕТА,
ОРГАНІЗАЦІЯ І КОНТИНГЕНТ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1 Мета і завдання
дослідження
2.2 Методи дослідження
2.2.1 Теоретичний аналіз
і узагальнення літературних джерел
2.2.2 Педагогічне
тестування
2.2.3 Анкетування
2.2.4 Методи математичної
статистики
2.3 Організація і
контингент дослідження
РОЗДІЛ III ДОСЛІДЖЕННЯ
ОСОБЛИВОСТЕЙ ФІЗИЧНОГО І РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ І ДИНАМІКИ ПОКАЗНИКІВ ЗДОРОВ'Я
УЧНІВ МОЛОДШИХ КЛАСІВ
3.1 Дослідження
особливостей прояву особистих властивостей молодших школярів в процесі
фізкультурно-спортивної діяльності
3.2 Дослідження розумового
компоненту розвитку молодших школярів
3.2.1 Дослідження шкільної
успішності учнів молодших класів
3.2.2 Дослідження
фізкультурно-валеологічної освіченості молодших школярів
3.3 Дослідження змін
фізичної підготовленості молодших школярів
3.4 Дослідження
показників здоров'я молодших школярів
3.5 Дослідження
залежності фізичного і розумового компонентів розвитку і показників здоров'я
молодших школярів
3.5.1 Дослідження
залежності фізичної підготовленості, успішності і захворюваності молодших
школярів
РОЗДІЛ IV. ТЕОРЕТИЧНЕ
ОБҐРУНТОВУВАННЯ МЕТОДИКИ ГАРМОНІЗАЦІЇ ФІЗИЧНОГО І РОЗУМОВОГО КОМПОНЕНТІВ
РОЗВИТКУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ В НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ З ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ
4.1 Концептуальна основа
методики гармонізації фізичного і розумового компонентів розвитку молодших
школярів в навчальному процесі з фізичної культури
4.2 Програмно-нормативне
забезпечення методики гармонізації фізичного і розумового компонентів розвитку,
яка спрямована на досягнення оздоровчого ефекту в учбовому процесі з фізичної
культури
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ
ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Актуальність. Кардинальні зміни, що відбуваються в житті суспільства, висувають
принципово нові задачі перед системою освіти, яка визнала пріоритет прав
особистості молодшого школяра [16 та ін.]. Проблема формування гармонійної
особистості у сфері фізичної культури не нова. На гармонійний розвиток,
заснованій на єдності фізичних і духовних сил людини, вказували основоположники
теорії фізичного виховання [15]. Більшість фахівців визнає, що самим
оптимальним періодом для цього процесу є етап шкільного навчання, включений в
рамки педагогічного процесу фізкультурного навчання [2, 23 та ін.]. Разом з
цим, останніми роками наголошується стійка тенденція до погіршення показника
здоров'я школярів. Число здорових дітей за період навчання в школі знижується в
4-5 разів [3]. Одним з чинників резистентності організму до розвитку
захворюваності в шкільному віці, на думку деяких авторів, є степінь його
функціональної зрілості, пов'язаної з рівнями розумового і фізичного розвитку.
Встановлений виразний взаємозв’язок порушень здоров'я дітей з їх фізичним і
розумовим розвитком в критичні періоди шкільного навчання [33]. Дисгармонія між
фізичним і розумовим компонентами особового розвитку призводить до зниження
функціональних можливостей школярів і виникнення негативних змін в їх здоров'ї.
У зв'язку з цим в теорії і практиці фізкультурної освіти проблема гармонізації
фізичного і розумового розвитку школярів є надзвичайно актуальною.
Об'єкт дослідження: процес фізкультурної освіти молодших
школярів.
Предмет дослідження: організаційно-методичні
аспекти гармонізації фізичного і розумового розвитку, що спрямовані на
зміцнення здоров'я молодших школярів, в процесі фізкультурної освіти.
Мета дослідження: розробити методику гармонізації фізичного
і розумового компонентів розвитку учнів молодшого шкільного віку, направлену на
досягнення оздоровчого ефекту, в фізичному вихованні.
РОЗДІЛ I
СТАН ПИТАННЯ
1.1 Проблеми сучасної освіти
Однією з основних
проблем сучасного стану освітньої системи є невідповідність її змісту
суспільним і культурним вимогам, рівню розвитку науки, внутрішній логіці самої
системи освіти; відсутність дієвих механізмів оновлення змісту освітніх
технологій.
Достатньо тривалий час дитина виступала як об'єкт, а не як суб'єкт
учбово-виховних дій. Учень при цьому представляється як свого роду інженерно-технологічний
об'єкт, яким можна управляти за допомогою зовнішніх дій, стандартів та
нормативів. В рамках даної моделі реалізовувалося уявлення про те, що основною
метою навчання є оволодіння певними знаннями, уміннями і навичками.
При цьому, якість засвоєння знань учня визначалась по тому, наскільки
вірно і міцно він запам'ятав, відтворив, зробив за зразком. На думку
М.Н.Берулави [4] таке навчання не орієнтовано на формування навиків
саморозвитку особистості. Пізнавальна активність учня при цьому залишається
поза увагою педагогів.
Однією з цілей чергового етапу реформування системи освіти є оволодіння
кожною людиною базовими цивільними і культурними цінностями, його особистою
участю в культурному і духовному житті країни. Для цього, на думку багатьох
авторів [16, 18] необхідно підвищити якість освіти і її цілеспрямованість на
задоволення особових запитів, потреб.
У зв'язку з цим виникає необхідність оновлення змісту освіти. Для
вирішення цієї проблеми необхідно підтримувати ті позитивні тенденції в розвитку
системи освіти, які вже склалися в умовах її реформування, серед них:
переорієнтація освітнього процесу на оволодіння різними способами освоєння
культури учнів, розвиток у них навиків самостійної роботи і творчості; розвиток
орієнтації на більш повне використовування освітніх можливостей
соціокультурного середовища та інші [41].
На новому етапі реформування оновленню піддається і зміст виховної
роботи. Особлива увага в концепції реформування [30] звертається на створення
умов для ефективних занять фізичною культурою і спортом.
Багато вчених [22, 24, 28] сходяться на думці, що криза державної системи
фізичного виховання і неготовність самої фізичної культури розвиватися поза
цією системою обернулися для суспільства рядом негативних наслідків, що відобразилися
у виключенні даного явища з життєдіяльності сучасної людини.
Таким чином, виникла необхідність перебудови системи фізичного виховання
дітей і молоді на основі принципів гуманістичної педагогіки і психології:
посилення уваги до особистості кожної людини як вищої соціальної цінності,
перетворення учня з об'єкту соціально-педагогічної дії педагога в суб'єкта
активної творчої діяльності на основі розвитку внутрішніх мотивів до
самовдосконалення і самовизначення, формування у людини мотивації до різностороннього
і гармонійного розвитку і тому подібне [7]. До числа перспективних напрямів в
удосконаленні організації фізичного виховання дітей і молоді відноситься
переорієнтація на можливо більш повний облік індивідуальних морфофункціональних
особливостей людини в процесі їх фізичного виховання, на обов'язкову
відповідність змісту фізичної активності щодо вікового розвитку людини і
фундаментальним закономірностям цілеспрямованого перетворення їх фізичного
потенціалу, сприяючого у тому числі, збереженню і зміцненню здоров'я [24].
1.1.1 Процес
зміцнення здоров'я в загальноосвітній школі
Відомо, що
зміцнення здоров'я людини – проблема, далеко що вийшла за межі медичної науки. За твердженням ряду
вчених [9, 10], здоров'я залежить від відношення самої людини до цього дару
природи, від його способу життя, поведінки. „Ніхто і ніщо не зможе допомогти
зберегти здоров'я, примножити його або, навпаки, втратити, як це роблять самі
люди” – відзначає Л.І.Лубишева [22]. Останнім часом обґрунтовану тривогу
викликає стан здоров'я дітей України. За даними фахівців, приблизно 90% дітей
мають відхилення у фізичному і психічному здоров'ї; 30-35% дітей, вступають до
школи, вже з хронічними захворюваннями; за роки навчання в школі в 5 разів
зростає число порушень
зору і постави,
в 4 рази збільшується кількість порушень психічного здоров'я, в 3 рази
збільшується число дітей із захворюваннями органів травлення [30].
Фахівці відзначають [8], що однією з головних причин зростання
захворюваності дітей і підлітків є низька ефективність занять з фізичної
культури, що проводяться в учбових закладах.
Погіршення здоров'я школярів в значній мірі пов'язано з надмірною
інтенсифікацією учбового процесу, постійним збільшенням об'єму учбових
навантажень, перевантаженнями і перевтомою. Негативний вплив надає не тільки
форсоване, але і понижене по рівню вимог навчання дитини, що позначається на
емоційному стані, поведінкових особливостях, пізнавальних інтересах, а також на
здоров'ї, на адаптивних можливостях учнів. Сучасна система освіти не враховує проблеми
соматично-ослаблених дітей. Недооблік функціонального стану учня, ослабленого
перенесеними захворюваннями, може привести до негативних наслідків, що
виявляються не тільки в погіршенні успішності, але і в погіршенні стану
здоров'я. Останнім часом були опубліковані роботи [1], які вказують на виражену
негативну дію надмірного навантаження і інтенсифікацію учбового процесу в
школах нового зразка на стан здоров'я і формування репродуктивної функції
дівчаток.
Таким чином, виявляється необхідність в розробці комплексу заходів, які
будуть сприяти збереженню і зміцненню здоров'я дітей. В них мають реалізуватись
варіативні соціальні і освітні програми, спрямовані на формування звичок
здорового способу життя, а також зміну змісту і форм фізичного виховання, перетворюючи
його на дійсну міру охорони здоров'я і гармонізації особистості.
1.1.2 Проблема гармонізації особистості в системі освіти
Серед соціально-культурних проблем, що стоять перед нашим суспільством,
виділяється проблема формування всебічно розвиненої особистості. В основі
характеристики особистості лежать три провідні ознаки: гармонійний розвиток,
тобто досягнення адекватного індивідуального рівня розумового, фізичного,
трудового, етичного і естетичного розвитку людини в їх взаємозв'язку; соціальна
активність людини; готовність до високоефективної професійної діяльності [25].
Про гармонійне виховання багато писали педагоги і філософи минулого. Вже
в Стародавній Греції (V-IV ст. до н.е.), в
Афінській рабовласницькій республіці була поставлена задача виховувати
чоловіків, у яких гармонійно поєднувалися б фізичний, розумовий, етичний і
естетичний розвиток. Якщо в системі античного виховання малася на увазі
відповідність розвитку всіх духовних і фізичних сил людини, що створюють його
красу і досконалість, то в подальшому стало наголошуватися значення виховання
характеру людини і його відношення до людей, суспільства.
Чермит Д.Д. та співавтори [40] дають визначення поняттю „гармонія” –
як стану системи, при якому виявляються згода, відповідність, і врівноваженість.
Цей стан цілісної динамічної системи, який забезпечує взаємозв'язком симетрії і
ритму, при якому рух до нового стану здійснюється за допомогою збереження
досягнень попереднього стану.
На думку І.І. Брехмана [6], Б.І. Додонова [12] поняття „гармонія” може
бути віднесене до будь-якої системи, що має функціональну єдність і
взаємозв'язок рівнів, у тому числі і до людини, оскільки єдність підсистем
людини доведені в працях багатьох учених.
В історії суспільного розвитку, фізкультури і спорту завжди важлива роль
належала формуванню фізичних і психічних якостей людського роду. Уміле
використовування засобів фізичної культури сприяє вихованню фізичної, розумової
і психічної гармонії людського розвитку особистості. Ще в роботах П.Ф.
Лесгафта, видатного основоположника вітчизняної науки про фізичне виховання,
однією з ведучих ідей був гармонійний розвиток людини, фізичної і духовної, за
допомогою фізичних вправ [20].
Фахівці вважають, що розвиток фізичних можливостей людини невіддільний
від функціонування його особових характеристик, фізкультурна діяльність не
повинна обмежуватися тільки розвитком і формуванням тілесних характеристик
людини, а повинна визначаться, і знаходиться в тісному взаємозв'язку з його
розумовою діяльністю [7].
Сьогодні не можна знайти жодної сфери людської діяльності, не пов'язаної
з фізичною культурою, оскільки фізична культура і спорт – загальновизнані
матеріальні і духовні цінності суспільства в цілому і кожної людини окремо.
Історично фізична культура складалася, перш за все, під впливом практичних
потреб суспільства в повноцінній фізичній підготовці підростаючого покоління і
дорослого населення до праці [27]. Разом з тим, у міру становлення системи
освіти і виховання фізична культура ставала базовим чинником формування рухових
умінь і навиків. Якісно нова стадія осмислення суті фізичної культури
зв'язується з її впливом на духовну сферу людини як дієвого засобу
інтелектуального, етичного, естетичного виховання.
Як відзначають деякі автори [32, 17], фізична культура, на відміну від
інших сфер культури, сполучає категорії соціального і біологічного в людині в
єдине ціле і є сферою їх гармонізації, областю ціннісно-орієнтованого дозволу
постійно відтворних суперечностей між ними. Це підтверджується і взаємозв'язком
тілесного і духовного в людині, де головним є принцип їх єднання, цілості і
гармонії. Таким чином, „гармонія і фізичного і духовного – їх нерозривна єдність, повинна бути основною
методологічною позицією в підході до процесу освоєння і вдосконалення людиною
цінностей фізичної культури” [28] .
Як наголошувалося раніше, реформа загальноосвітньої школи визначила
пріоритет цілісного розвитку особи, і тим самим поставила під сумнів колишні
установки на виховання лише окремо взятих якісних властивостей і особливостей
школярів.
Лубишева Л.І. [22], І.А. Рибакова [34] та інші відзначають, що традиційно
процес фізичного виховання в школі зводився до фізичної підготовки через
формування фізичних якостей, рухових умінь і навичок учнів, тобто акцент
робився на біологічному, руховому аспекті розвитку індивіда. В той же час ряд
істотних компонентів фізичного виховання не враховувався або враховувався в
незначному ступені. До них можна віднести знання в області теорії і методики
фізичного виховання, особистої гігієни, психології і фізіології рухової
діяльності, формування мотивації до занять фізкультурою, індивідуальні
показники особистості учнів. У ряді індивідуальних показників особливе місце
займають особові характеристики у взаємодії з біологічними схильностями і
особливостями формуючого середовища. Розвиток фізичної культури як соціального
феномена пов'язаний з проблемою формування фізичної культури особистості. У
свою чергу проблема формування особистості у сфері фізичної культури, як
рахують А.П. Матвєєв [25], О.Г. Качеров [16], є проблема вдосконалення
фізкультурної освіти.
Лубишева Л.І. [22] стверджує, що особовий рівень освоєння цінностей
фізичної культури визначається знаннями людини в області фізичного
вдосконалення, руховими уміннями і навичками, здібністю до самоорганізації
здорового стилю життя, соціально-психологічними установками, орієнтацією на
заняття фізкультурно-спортивною діяльністю.
В роботах багатьох авторів [34] йде мова про необхідність розробки нового
змісту фізичного виховання, зокрема, його переорієнтація на освітню спрямованість.
На необхідність здійснення взаємозв'язку розумового і фізичного розвитку
вказує В.К. Бальсевич [18]. Однією з основних задач він бачить формування
усвідомленої потреби в освоєнні цінностей здоров'я, фізичної культури і спорту;
освоєння ними інтелектуальних, технологічних, етичних, етичних і естетичних
цінностей фізичної культури. Тобто усвідомлення життєвої важливості регулярних
занять фізичними вправами забезпечується успішністю розвитку інтелектуального
компоненту фізичної культури і спорту.
Основним засобом досягнення мети фізичного виховання в школі є формування
всебічно розвиненої особистості, автори бачать в оволодінні школярами основами
особистої фізичної культури: в єдності знань, потреб і мотивів, оптимальному
рівні здоров'я, фізичному розвитку, різносторонньому розвитку рухових
здібностей. А, суть перебудови фізичного виховання, на їх думку, полягає в
орієнтації учня не тільки на засвоєння готових знань і умінь, але і на
оволодіння способами фізкультурно-оздоровчої діяльності, на розвиток пізнавальних
сил і творчого потенціалу дитини.
На необхідність використовування діяльнісного підходу в процесі фізичного
виховання указує І. А. Рибакова [34], пропонуючи посилити освітню спрямованість
уроків фізичної культури з виділенням освітніх компонентів.
Погадаєв Г.І. [31], провівши аналіз існуючих концепцій з фізичного
виховання, прийшов до висновку, що всі вони, так чи інакше, орієнтують дитину
на майбутню професійну діяльність.
Проте, Л.І. Лубишева [22] і Ю.М. Ніколаєв [28] вважають, що фізкультурне виховання
переслідує більш широкі цілі – виховання особистості через культуру, за допомогою освоєння ціннісного
потенціалу фізичної культури. Таким чином, фізкультурне виховання – це, перш за
все педагогічний процес формування фізкультурної особистості.
Основоположним принципом фізичного
виховання, вважають автори, є єдність інтелектуального, світоглядного і
рухового компонентів.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
|