Формування знань учнів з розділу "Оптика" 
Під час проведення
демонстрацій з оптики слід додержувати правил техніки безпеки, особливо під час
проведення дослідів з потужними джерелами ультрафіолетового світла. Тривале і
інтенсивне опромінювання ультрафіолетовим світлом шкідливе для людини, може викликати
сильні опіки. Під дією ультрафіолетового світла, а також потужного лазерного
променя може виникнути опік ока, що іноді призводить до тимчасової втрати зору.
Тому в дослідах з ртутно-кварцовими лампами насамперед слід захищати очі від
прямої дії променів на око.
Щоб створити
оптимальні умови для спостереження оптичних явищ, бажано обладнати фізкабінет
екранами різних видів: проекційним, пристінним поворотним, переносним, матовим
(напівпрозорим); а для демонстрування явищ, що відбуваються в горизонтальній площині, та для зміни
ходу світлових променів зручно мати велике плоске дзеркало (40X60 см).
Програма з фізики
передбачає набуття учнями умінь і навичок дослідним шляхом (з виконанням
необхідних розрахунків) визначати показник заломлення речовини, довжину
світлової хвилі, користуватися оптичними приладами і визначати їхні основні
характеристики (оптичну силу, фокусну відстань лінзи або системи лінз),
користуватися спектроскопом, фотоапаратом, фотоелементами, фотореле. Це можна
здійснити лише за допомогою системи фронтального експерименту (фронтальні
досліди і спостереження) та фізичного практикуму.
На факультативних
заняттях, у позаурочний час або й безпосередньо на уроках можна додатково
провести ряд лабораторних робіт, зокрема спостереження оптичних
зображень за допомогою невеликого отвору в непрозорому екрані, визначення
видимого збільшення лупи, зорової труби, мікроскопа, показника заломлення за
допомогою рефрактометра, визначення роздільної здатності ока, визначення
спектральних границь чутливості ока, визначення радіуса кривизни лінзи за
допомогою кілець Ньютона.
Неабияке значення
для вироблення в учнів практичних умінь і навичок має систематичне проведення фронтальних
дослідів, які є органічною складиною частиною уроку і можуть мати як
самостійну мету, так і виконуватися під час підготовки до лабораторної робити. Наведемо
деякі з можливих фронтальних дослідів: спостереження ходу променів і одержання
зображень у плоских і сферичних дзеркалах, лінзах, плоскопаралельній скляній
пластинці і тригранній призмі, порівняння сили світла за допомогою фотометра (можна
саморобного), спостереження світлових спектрів за допомогою лінзи і
дифракційної решітки, спектрограм випускання і вбирання, дія вакуумного (напівпровідникового)
фотоелемента, визначення залежності опору напівпровідникового фоторезистора від
освітленості, будова і дія фотореле тощо. Цей перелік можна продовжити. Якщо
фізичний кабінет добре обладнаний, можна порадити ввести до фізичного
практикуму виконання робіт, рекомендованих факультативним курсом фізики: залежність
потужності випромінювання чорного тіла від температури, визначення ефективного
перерізу взаємодії фотона з молекулою флуоресцину, визначення сталої Планка,
вивчення спектра водню, якісний спектральний аналіз. Великий пізнавальний ефект
дасть і робота фізичного практикуму з використанням лазера, наприклад, вивчення
явища інтерференції світла - дослід Юнга з двома отворами.
Розв'язування
задач з оптики сприяє формуванню фізичних понять, усвідомленню і закріпленню
учнями матеріалу, зв'язків між фізичними величинами. Зокрема, розв'язуючи
задачі з цього розділу, учні міцніше засвоюють основні закони геометричної
оптики (прямолінійне поширення світла, незалежність світлових пучків,
відбивання і заломлення світла), фундаментальні поняття хвильової оптики,
зокрема світлової хвилі та її характеристик, монохроматичність та розкладання
білого світла в спектр, когерентності, інтерференції, дифракції, поляризації,
скінченності, інваріантності й граничності швидкості світла, а також фотонну
оптику; фотон і його властивості, взаємодія світла з речовиною.
Задачі з оптики
поділяються на текстові (розрахункові, якісні), експериментальні, графічні (розрахункові,
якісні), їх можна використати як для постановки проблеми, повідомлення нових
знань, розвитку творчих здібностей учнів, так і для формування практичних умінь
і навичок, перевірки якості засвоєння матеріалу, повторення, закріплення та
узагальнення матеріалу. Під час розв'язування задач з оптики велике значення
має органічне їх поєднання з демонстраційним і фронтальним експериментом,
використанням технічних засобів навчання
Л.І. Рєзников
запропонував систему задач, які не потребують складних і громіздких обчислень (задач
якісних, задач на виконання побудови ходу променів тощо), але вимагають
глибокого аналізу фізичного змісту явищ, використання фізичних принципів,
різноманітних методів вивчення явищ, а також експериментальних досліджень. Приклади
таких задач можна знайти в статті Л.І. Рєзникова "Диференціація
навчального матеріалу з фізики".
Важливе значення
для формування в учнів практичних умінь і навичок, елементів дослідницької
роботи мають домашні завдання. Під час вивчення оптики є багато можливостей для
здійснення найпростішого експерименту в домашніх умовах. Майже на кожному уроці
можна дати завдання на спостереження оптичних явищ у природі або виконання
дослідів а оптики. Цьому сприяє те, що в учнів дома е матеріали і навіть
оптичні прилади, які можна використати для проведення спостережень і дослідів,
зокрема фотокамери, проектори різних типів, плоскі й сферичні дзеркала, лінзи (окулярне
скло, лупа), обладнання для фоторобіт, а також деякі предмети побуту, які можна
легко пристосувати для виконання оптичних дослідів (склянки, плоскі й тригранні
флакони, смужки картону тощо). Крім того, переважна більшість дослідів з оптики
не потребує складного обладнання або умов, які, з погляду додержання правил
техніки безпеки, не можна проводити без учителя.
Ставлячи завдання
з домашнього експерименту, чітко визнають його мету, дають рекомендації учнів,
літературу, не забувають про техніку безпеки: обов'язково проводять з учнями
відповідний інструктаж.
З оптики домашніх
дослідів можна поставити багато. Так рекомендуємо виконати вдома досліди з
прямолінійного поширення світла, на закони відбивання і заломлення світла,
деякі досліди з дзеркалами і лінзами, розкладання світла в спектр та ін. Виконання
таких дослідів цілком безпечне і не потребує спеціальних приладів.
Особливе значення
мають спостереження учнів за явищами навколишнього світу, оскільки це один із
шляхів для виховання допитливості, вміння мислити, розвитку творчих здібностей
учнів, збудження інтересу до науки, до пізнання невідомого. Завдання із
спостереження за фізичними явищами слід пов'язувати з вивченням окремих тем,
уроків. Такі завдання бажано підібрати до кожної теми програми.
Серед основних
властивостей світла найбільш наочною, підтвердженою широким життєвим досвідом є
властивість прямолінійно поширюватися в однорідному ізотропному середовищі. Лінія,
вздовж якої поширюється енергія світла, називається світловим променем. Отже,
промінь - суто геометричний образ. Саме тому, що промінь відображає тільки одну
властивість світла, це поняття можна використовувати лише в певних межах. Сказане
добре ілюструється за допомогою "діркової камери" - камери-обскури. Здавалося
б, що промінь можна утворити на досліді, якщо на шляху світла поставити
діафрагму з невеликим отвором. Але насправді це не зовсім так. Якщо отвір
діафрагми широкий, на екрані утворюється розмита пляма, за формою подібна до
діафрагми. Зменшуючи отвір діафрагми, побачимо, що тіньове зображення отвору
переходить у чітке зображення джерела світла. Чіткість зображення зростає із
зменшенням отвору. Проте це відбувається лише до певної межі, після чого дальше
зменшення отвору діафрагми призводить до розмивання зображення. Нарешті, коли
отвір дуже малий, весь екран буде повністю освітлений.
Цей результат
можна пояснити так. Від кожної точки джерела крізь отвір діафрагми проходить
світловий пучок, який дає на екрані пляму, що відтворює форму отвору. Світло
від усього джерела дає на екрані картину, утворену світловими плямами, що
накладаються одна на одну. Оскільки при великому отворі діафрагми окремі плями
на екрані більші за деталі джерела, то його зображення стає розмитим і
наближається до тіньового зображення отвору діафрагми. Якщо ж отвір діафрагми
невеликий, плями будуть менші за деталі джерела і утворюється чітке його зображення.
Пучок світла від
джерела, що обмежується отвором діафрагми, можна вважати наближеною моделлю
променя. Зменшуючи розмір отвору діафрагми, утворюємо все вужчий пучок. Проте
ми не матимемо змоги створити нескінченно вузький світловий пучок - промінь. Справді,
дослід показує, що дальше зменшення розміру діафрагми не тільки не приводить до
зменшення перерізу пучка, а, навпаки, веде до його розширення. Тут уже
проявляються хвильові властивості світла. Тому обмежимося виділенням вузьких
світлових пучків і замінимо їх потім осьовими лініями, які й називатимемо променями
світла.
Поняття про
промінь світла дає змогу вивчити й осмислити цілий ряд оптичних явищ і законів,
пояснити будову і призначення багатьох оптичних приладів. Розділ оптики, що
ґрунтується на понятті про промінь, називається променевою або геометричною
оптикою. Основне завдання променевої оптики - - вивчення будови та
дії оптичних приладів.
Оптичні прилади
призначені для створення зображення предмета. Кожний світний предмет або, що те
саме, джерело світла, можна уявити собі як сукупність окремих світних точок. Зрозуміло,
що зображення в цілому складається із зображень окремих точок. Тому спочатку
розглянемо, як утворюється зображення окремої світної точки.
Із світної точки
S, як із спільного центра промені розходяться в усіх напрямах (мал. З, а). Такий
пучок променів називають розбіжним гомоцентричним пучком (тобто розбіжним
пучком,що має спільний центр). Якщо примусити хоча б частину променів
розбіжного гомоцентричного пучка знову перетнутися в одній точці S′ (мал.3,
б), то вона й буде зображенням світної точки S.
Отже, щоб
утворити зображення світної точки, треба перетворити розбіжний гомоцентричний
пучок променів у збіжний,
Звідси випливає
важливий висновок, який має значення для подальшого вивчення променевої оптики:
незважаючи на те, що основним поняттям променевої оптики є поняття про промінь,
у променевій оптиці цікавляться поведінкою не стільки одного променя, скільки
сукупності променів Із спільним центром розбігу або збігу - гомоцентричними
пучками променів світла. Отже, променева оптика є оптикою гомоцентричних
пучків світла.
Логічно виникає
питання, а яким чином, за допомогою чого можна розбіжні гомоцентричні пучки
світла перетворювати в збіжні? Досвід підказує, що це можна зробити або за
допомогою відривання їх, або за допомогою заломлення на межі поділу двох
середовищ. У такому разі необхідно вивчити закони відбивання і заломлення
гомоцентричних пучків світла. Ці закони зручно вивчати на найпростішому
гомоцентричному пучкові - пучку паралельних променів світла. Він має центр
збігу у нескінченності (мал. З, в). Досить простежити лише за одним
променем світла у такому пучку, вивчити закономірності, яким він підлягає,
оскільки всі промені пучка мають однакові властивості.
Вивчаючи закони
відбивання, розглядають ідеальну дзеркальну плоску поверхню, яка повністю
відбиває світло без поглинання. Певним наближенням до неї е плоске шліфоване та
поліроване металеве дзеркало. (Бажано нагадати учням, що в цьому разі
нерівності на плоскій поверхні будуть менші за розміри довжини хвилі). Нехай на
таку поверхню падає під якимось кутом паралельний пучок світла (мал.4, а). Простежимо
за ходом одного з променів. Перед цим подамо учням основні поняття, потрібні
для вивчення закону відбивання світла, а саме:
а) про кут падіння
променя α, як кут між променем, що падає, і перпендикуляром, установленим
до площини в точці падіння;
б) про кут
відбивання γ. що визначається аналогічно;
в) про площину
падіння, що проходить через падаючий промінь та перпендикуляр;
г) про площину
відбивання, що визначається аналогічно до площини падіння.
(Мал.4)
Закон відбивання
складається з двох частин або правил:
1) падаючий
промінь, перпендикуляр в точці падіння і відбитий промінь лежать в одній
плішини (або площина падіння збігається, з площиною відбивання);
2) кут падіння
променя світла дорівнює куту відбивання.
Отже, Ідеальна
плоска поверхня - дзеркало - не змінює вигляду або, як кажуть, структури
паралельного пучка світла - він лишається і після відбивання паралельним і
змінює лише напрям свого поширення. Таке підбивання називається дзеркальним.
Металеві поверхні,
лише шліфовані, але не поліровані, можуть мати окремі нерівності, розміри яких
перевищують довжину хвилі. І тоді падаючий паралельний пучок після відбивання
розсіюється (мал.4, б), хоч переважна частина енергії світла все-таки
поширюється в напрямі дзеркального відбивання. Коли нерівності нагромаджені
хаотично (матові поверхні), паралельний пучок повністю розсіюється і напрям
поширення енергії не залежить від напряму падіння (дифузне відбивання світла). Цей
вид відбивання світла має дуже важливе значення в житті людей і тварин, бо дає
змогу бачити не лише світні тіла, а й несвітні, що опромінюються джерелами
світла.
Бажано
підкреслити, що закон відбивання світла однаковий для променів усіх довжин
хвиль.
Установивши закон
відбивання для паралельного пучка променів, перейдемо до розгляду відбивання
від плоскої дзеркальної поверхні розбіжного гомоцентричного пучка променів
світла. Основне питання, яке треба при цьому розв'язати: "чи можна за
допомогою плоского дзеркала утворити зображення точкового джерела світла?"
Користуючись законом відбивання світла, показуємо, що плоске дзеркало не має
дійсного зображення пікового джерела. Розбіжний гомоцентричний пучок променів
лишається розбіжним. Кут розхилу також не змінюється. Змінюється лише напрям
поширення пучка, що можна простежити на осьовому промені SCD. При ньому
гомоцентричність падаючого пучка променів світла ця порушується. Новий уявний
висхідний центр S' відбитого пучка променів лежить на продовженні
перпендикуляра по другий бік від площини дзеркала на тій самій відстані від
неї, що й джерело S.
Отже, за
допомогою плоского дзеркала не можна утворити дійсне зображення точкового
джерела, а отже, і світного тіла в цілому. Проте учні з досвіду знають, що
дзеркало утворює уявне зображення. Як можна ввести поняття про уявне зображення?
Тут є два способи. Перший спосіб - зауважити, що уявне зображення утворюється
лише при спостереженні оком і про нього мова буде пізніше, а другий - ввести це
поняття уже на даному етапі. Це можна зробити так. Насамперед розповідають
учням, не вдаючись до розгляду будови ока (вона вивчається пізніше), що спостерігач
бачить зображення світної точки в тому місці, де перетинається обернене
продовження світлових променів, які входять в око. Це зображення буде дійсним,
якщо в тому місці розташоване реальне джерело світла або його реальне
зображення, створене попередньою оптичною системою, або уявним, якщо в тому
місці ні джерела, його дійсного зображення немає. Після такого попереднього
зауваження можна розглянути уявне зображення точки або предмета, що його дає
плоске дзеркало.
Щоб утворити
дійсне зображення при відбиванні світла, очевидно, треба скористатися
криволінійними поверхнями. Найважливіші з них - сферичні: такі поверхні
порівняно легко шліфувати й полірувати, і вони дають потрібний ефект.
Якщо на сферичне
дзеркало малої кривизни спрямувати паралельно головній оптичній осі не дуже
великого перерізу паралельний пучок променів світла, то вони (з достатнім
наближенням) перетнуться в одній точці на осі. Цю точку називають головним
фокусом дзеркала. Ввііши поняття фокуса і променів побудови, можна перейти
до побудови зображень у сферичних дзеркалах. На закінчення варто розповісти про
використання сферичних дзеркал у науці й техніці.
Інша можливість,
утворити зображення світної точки (або предмета) пов'язана з використанням
закону заломлення світла. Щоб вивчити цей закон, розглянемо монохроматичний
пучок паралельних променів світла, який падає на плоску межу поділу двох
прозорих діелектриків, наприклад повітря і скла (мал.5). На відміну від
відбивання, промені різної довжини хвилі заломлюються по-різному, тому надалі,
якщо не буде якихось додаткових умов, користуватимемося монохроматичним світлом.
Простежимо за
ходом заломлених променів. Закон заломлення світла, як і закон відбивання,
також складається з двох частин:
1) падаючий і
відбитий промені лежать в одній площині з перпендикуляром, проведеним у точці
падіння;
2) відношення
синуса кута падіння до синуса кута заломлення - величина стала для даних двох
речовин, що межують, і є лише функцією довжини хвилі, а саме: . Стала n називається
показником заломлення другою середовища відносно першого або просто відносним
показником заломлення.
Страницы: 1, 2, 3
|
|
