Формування здорового способу життя школярів засобами фізичної культури 
Більшість
рухових дій формується па основі знань, наявного рухового досвіду і визначеної
кількості спроб виконати дана рухова дія. Кожна рухова дія складається ш
визначеної системи рухів.
Рух є
моторна функція організму. Для фізичного виховання мають значення довільні (
придбані) руху, а не уроджені.
Кожен довільний рух характеризується трьома
ознаками: по-перше, воно завжди являється функцією свідомості; по-другу,
набуває людина в результаті життєдіяльності ( включаючи процея навчання );
по-третє, навчання рухам підвищує ступінь підкореннч їх волі учня. але
довільний рух завжди є свідомим, воно впливає на людину в цілому як на
особистість. У силу того що довільні рухи завжди являються свідомими, воно діє
на людину в цілому як на особистість.
Окремий
рух є складеним елементом рухової дії. За допомогою декількох зв'язаних між
собою рухів здійснюється бажана рухова дія. Наприклад, визначена система рухів
ніг, рук, тулуба й ін. дозволяє учню виконати рухову дію у виді стрибка. Отже,
рухи, що переслідують рішення конкретної задачі і на цій основі
об'єднані у визначену систему, і складуть рухову дію.
Тими
самими рухами можна виконувати різні рухові дії, і навпаки, те саме рухова дія
можлива здійснити різними рухами. Пояснюється це тим, що з тих самих рухів
можуть бути утворені різні системи рухів, при одній і тій же черговості рухів
вони можуть мати різні характеристики по швидкості, амплітуді, напрямку й ін.
Чи відповідність якість системи рухів визначається результативністю рухової дії
в рішенні поставленої задачі.
Підводячи
підсумок приведеним характеристикам діяльності, руховим діям і рухам, покажемо
їхній взаємозв'язок на конкретному прикладі. У такій ігровій діяльності, як гра
в баскетбол, ставиться цілити-виграти. Граючі для досягнення цієї мети
використовують багато рухових дій: ведення м'яча, передачі, кидки в кільце і
т.д. Ці дії будуть залежати від конкретних умов, від виникаючих на площадці
ситуацій; вони будуть більш-менш складними, по завжди спрямовані на рішення
якихось практичних задач (обвести, розіграти комбінацію, потрапити в кільце і
т.д.), а через них і до досягнення мет-виграти гру. Будь-яка дія, вироблена
гравцем, виконується визначеними рухами ніг, тулуба, рук, унаслідок чого і
будуть здійснюватися різноманітні переміщення тіла і частин тіла в просторі.
Знаючи
характеристики цих трьох явищ, неважко буде зрозуміти сутність фізичної вправи.
Те рухова дія. яке створено і застосовується для фізичного удосконалювання
людини, і називається фізичною вправою.
Фізична
вправа — це рухова дія, спеціально організоване для рішення задач фізичного
виховання відповідно до його закономірностей.
Отже,
не всяка рухова дія може бути названо фізичною вправою. Фізичними вправами
будуть тільки ті рухові дії, що спрямовані на рішення задач фізичного виховання
і підлеглі педагогічним закономірностям.
Слово
«фізичне» відбиває характер чиненої роботи (у відмінність від розумової),
переважно виконуваної нервово-м'язовим апаратом і виявляється зовні
проявляється у вигляді переміщень тіла людини і його частин у просторі і в
часі. З характеристики рухової дії можна зрозуміти, що назва це умовно. Воно
виражає лише переважну залежність від функції нервово-м'язового апарата, а
отже, лише переважний вплив на фізичну структуру організму. Фізична вправа -
вольовий акт, є функцією свідомості і впливає на людину в цілому.
Слово
«вправа» позначає спрямовану повторність дій з метою його удосконалювання і
впливу на фізичні і психічні властивості людини.
Таким
чином, фізична вправа розглядається, з одного боку, як конкретна рухова дія, а
з іншого боку, як процес багаторазового виконання рухової дії.
Характеристики рухової дії і довільного руху, що
були дані вище, рівною мірою відносяться до фізичної вправи. Необхідно тільки
вказати на відмітні ознаки фізичної вправи від трудової рухової дії:
по-перше,
фізичною вправою зважується педагогічна задача (образно говорячи, фізична
вправа спрямована на «себе», на своє особисте фізичне удосконалювання), трудова
рухова дія - виробнича задача (рухова дія спрямована на предмет виробничої
діяльності);
по-друге,
фізична вправа виконується відповідно до закономірностей (фізичного виховання,
трудове рухове у відповідності з закономірностями виробництва; саме тому
зовнішня подібність фізичної вправи з побутовою чи трудовою руховою дією не
може служити підставою для підміни одного іншим: тривалість, інтенсивність,
частота повторень та інші ознаки фізичної вправи, а також сам спосіб виконання
підкоряються тільки тим закономірностям, що, з одного боку, найбільше
ефективно впливають на організм учня, з інший, дозволяють показати найвищу
результативність при виконанні даної фізичної вправи (наприклад, біг у
фізичному вихованні будується так, щоб уплинути на організм і одночасно
показати найбільшу швидкість бігу);
по-третє,
трудові рухові дії при сприятливих умовах можуть, зрозуміло, впливати на
фізичний розвиток людини, однак тільки комплекси фізичних вправ створюють
можливості для развитку всіх органів і систем організму в оптимальному
співвідношення; саме тому навіть відмінно поставлені уроки трудового навчання в
школі не можуть підмінити уроків фізичного виховання.
Фізичні вправи - основний специфічний засіб
фізичного виховання. Результативність фізичного виховання досягається завдяки
використанню всієї системи засобів, однак значимість кожної групи засобів
неоднакова: найбільша питома вага в рішенні задач фізичного виховання
приходиться на частку фізичних вправ. Обумовлено це рядом причин.1
1.
Фізичні вправи як системи рухових дій і рухів виражають у кінцевому рахунку
думки, емоції, потреби людини, його відношення до навколишнього дійсності.
2.
Фізичні вправи - це один зі способів передачі суспільно-історичного досвіду в
області фізичного виховання, він наукових і практичних досягнень.
3.
Фізичні вправи впливають не тільки на функціональний стан організму, але і на
особистість, що виконує їх. Отже, фізичні вправи закономірно розглядати як
рухові дії, у яких виявляється матеріалістичне навчання про єдність фізичного і
психічного в діяльності людини.
4.
Серед усіх видів педагогічної діяльності тільки у фізичному вихованні предметом
навчання є рухові дії, спрямовані на фізичне удосконалювання що навчається і
виконувані заради засвоєння самих рухових дій.
5.
Фізичні вправи можуть задовольняти природну потребу людини в рухах. Дефіцит у
руховій діяльності, що утворюється в сучасної людини, може бути успішно
ліквідований тільки за допомогою систем фізичних вправ. Навчання про «оптимум»
рухової активності дозволяє науково обґрунтувати педагогічну проблему про
соціальну потребу в рухах, тобто потреби в організованих і систематичних
заняттях фізичними вправами. Установлено, що при низькому рівні рухової
активності (наприклад, дитина не займається п спортивної секції, не виконує
ранкової зарядки і т.д.) діти компенсують недолік у рухах, образно говорячи,
добирають відсутнє до оптимуму кількість рухів своєю активністю, що може
суперечити нормам гуртожитку.
Відомо, що одна і та ж фізична вправа може привести
до різних ефектів і, навпаки, різні фізичні вправи можуть викликати однаковий
результат. Це є доказом того, що фізичні вправи самі по собі не наділені
якимись постійними властивостями, що дозволяють у всіх випадках досягати рівної
ефективності. Отже, знання факторів, що визначають ефективність впливу фізичних
вправ, дозволить підвищити ступінь керованості педагогічним процесом. Усе
різноманіття факторів може бути згруповане в такий спосіб.
1.
Особистісні характеристики вчителя й учнів є найважливішими факторами, що
обумовлюють ефективність фізичних вправ. Процес навчання двосторонній - вчитель
учить, учні учаться, тому вплив фізичних вправ рівною мірою залежить від того,
хто учить, і від тих, хто учиться: від моральних якостей і інтелекту, від рівня
знань, умінь і фізичного розвитку, від зацікавленості й активності.
2.
Наукові фактори характеризують міру пізнання людиною закономірностей фізичного
виховання. Ніж глибше розроблені педагогічні, психологічні, фізіологічні і
біомеханічні особливості фізичних вправ, тим ефективніше можна їх
використовувати для рішення педагогічних задач.
3.
Методичні фактори поєднують велику групу вимог, що підлягають реалізації при
використанні фізичних вправ.
Максимальний
ефект від фізичних вправ може бути достигнут.иннь при їхньому оптимальному
дозуванні. Дозування залежить від ряду моментів:
1)
тривалості виконання рухової дії;
2)
нею інтенсивності, тобто складності окремих рухів і їхніх
сполучень, швидкості, вагового навантаження і т.п.;
3)
частоти повторень чи вправи кількості інтервалів відпочинку;
4)
тривалості відпочинку між повтореннями;
5)
характеру відпочинку (активного, пасивного);
6)
вихідного положення (наприклад, положення рук при нахилі вперед).
При
регулюванні дозування варто враховувати взаємодія всіх перерахованих моментів.
Результативність
фізичної вправи залежить від способу виконання рухливої дії.
Виконання
фізичної вправи викликає так званий наслідок, тобто специфічні в кожнім випадку
функціональні й емоційні зміни, що зберігаються визначений час. На тлі цього
наслідку змінюється ефективність впливу на тих що займаються фізичними вправи.
У залежності від застосовуваних вправ (тобто в залежності від попереднього і
наступної вправ) ефективність впливу чи може підвищуватися, чи
знижуватися (наприклад, після перекидів виникає наслідок, що ускладнює навчання
руховим діям у рівновазі ). Зрозуміло, рівень наслідку по своїй глибині і
тривалості дуже варіативний і залежить від багатьох причин: стану тих
хто займається, їхнього віку, підгоповки й ін.
4.
Гитиено-санитарные фактори є вирішальними в реалізації задач оздоровчої
спрямованості фізичних вправ. Позитивний вплив на людину фізичні
вправи роблять тільки тоді, коли застосовуються з урахуванням режиму праці,
харчування, відпочинку і з дотриманням санітарних норм місць занять
(освітленості, вентиляції й ін.).
5.
Метеорологічні фактори (температура повітря, вологість, атмосферний тиск, сила
вітру) складають ту групу факторів, який, як правило, людина керувати не може.
Пізнавши закономірності впливу цих факторів на організм що займаються, можна
знайти оптимальні положення, при яких буде досягатися нормальний ефект від
фізичних вправ.
6.
Матеріальні фактори складають групу факторів матеріального забезпечення:
спортивні спорудження, інвентар, снаряди, одяг і ін. Для деяких груп вправ вони
не є вирішальними в досягненні бажаного ефекту; для інших - істотно змінюють
ступінь і характер впливу на організм; для третіх – безпосередньо визначають
результативність фізичних вправ. Від матеріального забезпечення в великій мірі
залежить вирішення спортивних задач і у меншій - вирішення загальноосвітніх
задач.
2.3 Природні сили природи як засіб фізичного виховання
Людина
знаходиться в постійній взаємодії з навколишнім середовищем. У цьому
виявляється закономірність єдності організму і середовища.
Постійно
змінюються метеорологічні умови (сонячне випромінювання, температура повітря і
води, опади, рух і іонізація повітря, атмосферний тиск на рівні моря і на
висоті) можуть викликати істотні біохімічні зміни в організмі, що приводять до
визначених фізіологічних і психічних реакцій: до зміни стану здоров'я і
працездатності людини, ефективності фізичних вправ, тактики і техніки
виконання, до створення ситуацій, що провокують травматизм. Отже, необхідно
враховувати вплив зовнішніх факторів при виконанні фізичних вправ учнями.
Прагнення прогнозувати, керувати мірою і характером впливу факторів зовнішнього
середовища на занимающихся фізичними вправами привело до створення самостійної
галузі науки-біометеорології спорту.
Використання природних сил природи в процесі
фізичного виховання здійснюється по двох напрямках:
1.
Природні сили природи як супутні фактори, що створюють при грамотному обліку
їхньої дії найбільш сприятливі умови для занять фізичними вправами. Вони
доповнюють і підсилюють ефективність воисйстпия рухів на організм людини.
2.
Природні сили природи як відносно самостійні засоби оздоровлення і
загартовування у виді спеціальних процедур, сонячних, повітряних
і водяних панн. При оптимальному впливі ці процедури, включені в режим трудової
і навчальної діяльності, стають формою активного відпочинку, підвищують ефект
відновлення і створюють позитивні эмоция.
Одним
з головних вимог при використанні природних сил природи є системне і комплексне
застосування їх у сполученні з фізичними вправами. При визначенні оптимальної
дози необхідно враховувати особливості тих, хто займається і характер педагогічних
задач. Правильне використання природних сил природи дозволить реалізувати
механізм переносу ефекту загартовування, тобто виявити придбаний людиною в
процесі фізичного виховання ефект загартовування в трудовій, навчальній і
військовій діяльності; створить можливості для застосування більш високих
навантажень, а отже, підвищення працездатності людини; підвищить опірність
організму до дії радіації, перевантажень, вібрації, заколисування й ін.;
створить можливість на більш високому рівні виявити вольові якості.
Реалізація принципу оздоровчої спрямованості
системи фізичного виховання можлива тільки за умови, якщо заняття фізичними
вправами стануть органічною частиною життєдіяльності людини. З іншого боку,
фізичні вправи дадуть належний ефект тільки при дотриманні необхідних
гігієнічних норм. Будучи неспецифічними засобами фізичного виховання,
гігієнічні фактори здобувають велике значення для повноцінного рішення задач
фізичного виховання. Як би добре ні був організований педагогічний процес, він
ніколи не дасть бажаного результату при порушенні, наприклад, режиму харчування
і сну, якщо заняття будуть проходити в антисанітарних умовах. От чому в
шкільній програмі але фізичному вихованні існує розділ теоретичних зведень, що
містить обсяг гігієнічних знань школярів.1
Гігієнічні
фактори являють собою велику групу різноманітних засобів, умовно поділюваних на
дві підгрупи. У першу підгрупу входять засобу, що забезпечують життєдіяльність
людини поза процесом фізичного виховання: норми особистої і суспільної гігієни
праці, навчання, побуту, відпочинку, харчування, тобто умови для повноцінних
заинтнй фізичними вправами.
Другу
підгрупу складають засобу, що включаються в процес фізичного виховання:
оптимізація режиму навантажень і відпочинку відповідно до гігієнічних норм,
забезпечення раціонального харчування на дистанції, створення зовнішніх умов
для занять фізичними вправами (чистота повітря, достатня освітленість, штучна
аероіонізація, справність інвентарю, зручність одягу і т.д.) і відновлення
після них (масаж, баня, ультрафіолетове опромінення і т.п.).
Максимальний
ефект можна одержати тільки при систематичному і комплексному застосуванні цих
засобів.
Потреба
у формуванні здорового способу життя (ЗСЖ) і створенні програм навчання ЗСЖ
влаштовується закономірностями змін стану здоров'я населення, характеру
захворюваності, тривалості життя, що істотно впливають на якість життя людини.
Проблема
здоров'я учнів стає пріоритетним напрямком розвитку освітньої системи сучасної
школи, стратегічна мета якої — виховання і розвиток вільної життєлюбної
особистості, збагаченої науковими знаннями про природу і людину, готової до
творчої творчої діяльності і морального поводження. Ведучими задачами школи в
даний час є: розвиток інтелекту, формування моральних почуттів, турбота про
здоров'я дітей. Усе це погодиться з основними напрямками проекту реформи
загальноосвітньої школи (1998), у якому на одному з перших місць постає
здоров'я школярів. Школа у своїй діяльності виходить з необхідності творчого
розвитку особистості, сприяє становленню, розвитку інтелектуальних,
психофізичних здібностей, соціальному самовизначенню. Усе це можливо тільки при
наявності відповідного середовища в освітній установі, психологічного комфорту
учня і вчителя, системно організованої виховної роботи.
У
свою чергу, здорове середовище забезпечується наявністю умов збереження і
зміцнення здоров'я школярів, з одного боку, і цілеспрямованим формуванням
культури здоров'я всіх учасників освітнього процесу - з іншої. Центральне місце
в культурі здоров'я займають цінністно-мотиваційні установки, а також знання,
уміння, навички збереження і зміцнення здоров'я, організації ЗСЖ.
В
даний час у практику роботи школи широко впроваджуються різні освітні й
оздоровчі програми, що сприяють формуванню валеологічної грамотності,
організації ЗСЖ, зміцненню здоров'я учнів у сфері як загальноосвітньої
навчальної діяльності, так і фізичної культури і виховної роботи, орієнтованої
на ЗСЖ.
Однак
дотепер не дозволене наявне в науці і практиці протиріччя між насущною потребою
у формуванні і навчанні здоровому способу життя учнів і відсутністю цілісної
теорії і технології ЗСЖ. Дане протиріччя обумовлене в першу чергу відсутністю
єдиного розуміння здоров'я людини, розглядом його в цілісності.
Страницы: 1, 2, 3
|
|
