Формування в молодших школярів знань про людину на уроках природознавства
Формування в молодших школярів знань про людину на уроках природознавства
ФОРМУВАННЯ
В МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗНАНЬ ПРО ЛЮДИНУ НА УРОКАХ ПРИРОДОЗНАВСТВА
Зміст
Вступ
Розділ І. Проблема формування в молодших школярів природничих
знань в теорії і практиці початкової школи
1.1 Теоретичні основи формування природничих знань
1.2 Вікові особливості молодших школярів та урахування
їх під час формування природничих знань
1.3 Стан формування в молодших школярів знань про людину на
уроках природознавства в практиці початкової школи
Розділ ІІ. Методика формування знань про людину у молодших
школярів на уроках природознавства у 3 класі
2.1 Аналіз змісту знань про людину, які формуються у курсі
природознавства у 3 класі
2.3 Результати експериментальної роботи
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Сучасний рівень вимог суспільства до початкової школи обумовлює
необхідність якісного покращення навчально-виховного процесу, спрямованого на
формування особистості молодшого школяра. Неабияку роль у розв'язанні даного
завдання відіграє курс " Природознавство", у якому інтегруються
природничі знання.
Важливе значення серед природничих знань, які включені до курсу
"Природознавство", відіграють знання про людину як живий організм. У
процесі вивчення організму людини у молодшого школяра формується потреба до
пізнання людини як складного організму, як невід’ємної частини природи; уявлень
про цілісність організму, його органи та взаємозв’язки між ними; розуміння
взаємодії і взаємовпливу людського організму і природи, залежності здоров’я
людини від стану навколишнього середовища; ціннісного ставлення до свого
організму; навичок гігієнічно доцільної поведінки.
Значне місце у системі знань про людину як живий організм мають
гігієнічні і медичні уявлення, які озброюють дитину знаннями в галузі
збереження свого здоров’я. У процесі засвоєння даних знань в школярів
формується переконання в необхідності дотримання гігієнічних норм поведінки.
У зв’язку з цим, зусилля вчителя спрямовані на те, щоб впливати на учня,
спираючись на відповідні дидактичні принципи, і за допомогою певних методів та
засобів навчання забезпечити засвоєння школярами природничих знань.
Проблемі формування природничих знань в учнів
початкової школи присвячені дослідження Т. Байбари, О. Біди, О. Варакути, І.
Жаркової, Ф.Кисельова, Л. Нарочної та інших вчених.
Актуальність проблеми формування природничих знань
зумовила вибір теми дипломної роботи "Формування в молодших
школярів знань про людину на уроках природознавства".
Об’єктом дослідження є навчання учнів природознавству в початковій
школі.
Предмет дослідження – зміст, методи і засоби формування знань про
людину на уроках природознавства.
Мета дослідження полягає в розробці методики формування знань про
людину на уроках природознавства у 3 класі.
У процесі дослідження ми виходили з
такої гіпотези: процес формування знань про людину на уроках
природознавства буде ефективнішим за такої методики навчання, яка б враховувала
умови та етапи формування природничих знань, зміст знань про людину,
передбачала б оптимальний вибір і поєднання методів та засобів навчання.
Завдання дослідження:
1) вивчити стан розробки досліджуваної проблеми за літературними
джерелами та в практиці роботи шкіл;
2) схарактеризувати вікові особливості молодших школярів та їх урахування
під час формування природничих знань;
3) проаналізувати програми, підручники з шкільного курсу
"Природознавство" з метою визначення знань про людину;
4) розробити методику формування знань про людину на уроках
природознавства у 3 класі і експериментально перевірити її ефективність.
З метою реалізації поставлених завдань застосовувались такі методи
дослідження:
1) теоретичний аналіз методичної літератури, навчальних програм,
підручників;
2) спостереження за навчально-виховним процесом початкової школи;
3) моделювання в процесі розробки методики формування знань про людину;
4) педагогічний експеримент (констатувальний та формувальний);
5) математичний у процесі аналізу експериментальних даних.
Дослідження виконувалось протягом 2007-2008 років.
Умовно його можна поділити на три етапи.
На першому етапі, констатуючому, проводився
теоретичний аналіз проблеми. Вивчалась психолого-педагогічна, методична і
навчальна література з даного питання, аналізувався досвід роботи вчителів
початкових класів, формувалися мета й завдання дослідження, розроблялись шляхи
реалізації мети й завдань дослідження, матеріали експериментального
дослідження.
На другому етапі проводився формуючий експеримент.
Третій етап дослідження був спрямований на обробку й
узагальнення результатів формуючого експерименту, оформлення роботи.
Практичне значення дипломної роботи полягає в
розробці методики формування в учнів знань про людину на уроках природознавства
у 3 класі, яка може бути використана в практичній діяльності вчителів.
Експериментальна база дослідження. Педагогічне дослідження
проводилось на базі загальноосвітньої школи І-ІІ ступеня с. Колосова та Кременецького
району Тернопільської області протягом 2007-2008 н.р.
Дослідно-експериментальною роботою було охоплено 41 учень, 5 вчителів
початкової школи. У формуючому експерименті взяли участь 20 учнів третього
класу даної школи.
Робота складається зі вступу, двох розділів, списку використаних джерел,
додатків. Дипломна робота викладена на 77 сторінках.
Розділ І.
Проблема формування в молодших
школярів природничих знань в теорії і практиці початкової школи
1.1 Теоретичні основи
формування природничих знань
Знання про людину
як живий організм належать до природничо-наукових знань.
У педагогічній енциклопедії [43, 331] зазначається, що
знання - це перевірений практикою результат пізнання, відображення в свідомості
людини навколишньої дійсності, що об’єктивно існує поза нею. Відображення
відбувається у формі фактів, уявлень, понять, закономірностей, законів, теорій,
що передаються мовою.
Т. Байбара, О. Біда, Ф. Кисельов, В. Пакулова, О.
Савченко стверджують, що природничо-наукові знання засвоюються учнями
початкової школи у формі таких видів знань - конкретних фактів, уявлень, понять
[4; 8;25;38;44].
Пізнання навколишнього світу
починається з відчуття, на базі яких виникає сприйняття. Сприйняття
відображають предмет як ціле з усіма його властивостями, а відчуття - тільки
окремі властивості або ознаки предметів і явищ. Так, пізнаючи за допомогою
різних органів чуття той чи інший об’єкт навколишнього світу, учні відчувають
його окремі властивості – форму, розміри, колір, запах та інші. Сприймають же
об’єкт як ціле з усіма його властивостями. У процесі сприймання беруть участь
увага, спостережливість, пам’ять, мислення, об’єднуючи всі властивості об’єкта
в цілісний образ.
На основі відчуттів і сприймання як
результат усвідомлення, запам’ятовування і відтворення в пам'яті людини виникають
уявлення.
Уявлення - це чуттєво-наочний, узагальнений
образ, в якому відображені зовнішні ознаки, властивості, зв’язки раніше
сприйнятого об’єкта чи групи об’єктів. [4, 64].
Кожне уявлення має зміст, тобто зовнішні ознаки,
властивості і зв’язки чуттєво-наочного образу, які були сприйняті різними
органами чуття і створили цей образ.
Уявлення створюються в пам'яті людини
головним чином на основі безпосереднього сприймання нею предметів і явищ
навколишньої дійсності.
Але на думку Ф. Кисельова, уявлення —
не завжди звичайний образ раніше сприйнятого предмета або явища. Воно може
включати в себе деякі узагальнення, може бути осмисленим, певною мірою
узагальненим образом ряду предметів і явищ. Як стверджують вчені, уявлення — це
не тільки образи предметів, які ми колись сприймали. Можна мати уявлення і про
такі предмети, яких ми ніколи не бачили. Вони створюються на основі осмислення
ряду уявлень про навколишні предмети або явища [25].
Ф. Кисельов стверджує, що уявлення - це
найперші, елементарні узагальнення. Без чуттєвих сприйнять і уявлень неможливе
мислення, неможливий процес пізнання. Тому нагромадження достатнього запасу
яскравих і точних уявлень про предмети і явища - одне з найважливіших завдань
вивчення навколишнього світу [25, 26].
Роль уявлень у процесі вивчення природи дуже велика:
чим багатші у дітей уявлення, чим вони повніші за обсягом і точніші за змістом,
тим краще розвиваються у дітей пам'ять і мислення. Уявлення є також необхідною
умовою формування понять, розуміння учнями слів учителя, а також засвоєння
матеріалу підручника.
У методичній літературі [ 8;12;15 та
ін.] зазначається, щоб сформувати в свідомості учнів чітке уявлення про
незнайомий предмет, треба показати їм його, дати можливість доторкнутися до
нього, а іноді понюхати і попробувати на смак. Якщо предмет як певний комплекс
подразників діє на ряд аналізаторів, у корі великих півкуль утворюються
тимчасові зв'язки, внаслідок чого організм реагує на предмет як єдине ціле.
Отже, одночасна робота різних аналізаторів є найважливішою умовою переходу від
окремих відчуттів до сприйняття предмета в цілому.
Так, діти, знайомлячись шкірою, за
допомогою зорового аналізатора сприймають особливості кольору шкіри ; органами
дотику — її пружність, характер поверхні (гладенька), температуру; органами
нюху — відсутність запаху та ін.
Уявлення формуються на основі спостережень. А для
того, щоб в учнів утворилися чіткі і правильні уявлення необхідне систематичне
керівництво з боку вчителя процесом сприймання учнями предметів і явищ [8].
Діти сприймають тільки ті особливості
предмета, які відразу впадають в око, хоч вони можуть бути й неістотні.
Мало чути — треба вміти слухати, мало
дивитися—треба вміти бачити. І вчитель керує цим процесом. Наприклад, спочатку
учні розглядають всю шкіру як орган, схоплюючи її загальний образ. Поступово
вчитель підводить учнів до різнобічного ознайомлення з об'єктом. Діти дають
його словесний опис, встановлюють причинно-наслідкові зв'язки.
З меншою ефективністю, але все ж
можна створити цілісне уявлення про той чи інший предмет і за допомогою наочних
посібників: картин, діапозитивів, діафільмів та ін.
Уявлення про предмет можуть
утворитися і під час його опису, але з обов’язковим посиланням на наявні вже в
дітей уявлення, набуті шляхом безпосереднього чуттєвого сприймання предметів.
Отже, вчитель, застосовуючи
різноманітні засоби наочності, організовуючи спостереження дітей, постійно
повинен керувати процесом сприймання учнями явищ і об'єктів, утворення в їхній
свідомості яскравих уявлень. Таке керування проводиться спрямуванням уваги
дітей на істотні ознаки об'єкта, розкриттям взаємозв'язків окремих предметів
або явищ. Увага стимулюється за допомогою різноманітних запитань і завдань, а
також виконанням дітьми цілеспрямованої роботи з предметом.
Такими чином, на підставі вищесказаного,
ми вважаємо, що у процесі формування уявлень у школярів вчитель повинен
дотримуватись таких педагогічних умов:
-
вміло
формулювати питання і завдання, які потребують відтворення відчуттів;
-
організовувати
вправи на впізнавання і розрізнення об’єктів;
-
використовувати
різноманітні наочні засоби навчання;
-
вміло
керувати процесом спостереження.
Аналіз педагогічної літератури [4;8;38] показав, що
виділяють такі етапи у формуванні уявлення в молодших школярів:
1. Організація цілеспрямованого відчуття і сприймання
ознак, властивостей природних об’єктів, їх зовнішніх взаємозв’язків.
2. Поєднання чуттєвої суті сприйнятого із словесним
позначенням.
3. Організація усвідомлення змісту уявлення.
4. Організація запам’ятовування чуттєво-наочного
образу об’єкта чи групи об’єктів.
5. Організація закріплення сформованого уявлення
шляхом репродуктивного відтворення його змісту без наявності об’єкту.
6. Організація застосування сформованого уявлення при
розв’язанні задач за зразком, у подібній і новій ситуаціях.
Сприймання та уявлення забезпечують
чуттєве пізнання предметів і явищ, але не дозволяють проникнути в їх сутність,
розкрити внутрішні зв'язки і взаємозалежності між ними, а також закономірності
об'єктивної реальності. Рух пізнання від явища до суті пов'язаний з переходом
від конкретного сприймання до абстрактного, логічного мислення, в результаті
чого встановлюються і розкриваються внутрішні зв'язки й закономірності. Такий
перехід здійснюється шляхом утворення наукових понять.
В. Пакулова стверджує, що в системі
знань про об’єкти і явища навколишнього світу поняття відіграють важливу роль,
оскільки вони служать опорним моментом в пізнанні реальної дійсності і є
своєрідним наслідком її пізнання [38,57].
За Т. Байбарою, поняття – це знання
загальних, суттєвих властивостей класу предметів або явищ дійсності та суттєвих
зв’язків та відношень між ними. Вони становлять фундамент змісту навчального
курсу і виступають як основна форма знань та мислення учнів. [4, 68].
В. Горощенко, К. Нарочна підкреслюють,
що поняття — це узагальнена форма відображення у свідомості людини навколишньої
дійсності. У цьому розкривається сутність речей, істотні ознаки, властивості
предметів і явищ, внутрішні зв'язки і відношення між ними та їхні внутрішні
протиріччя [15; 35].
Ознакою називається те, чим
відрізняються або чим схожі між собою предмети і явища. Ознаки поділяють на
істотні й неістотні. Істотні ознаки — це такі, які належать предметам певної
групи і відрізняють їх від предметів іншої групи. Так, у понятті "людина"
маються на увазі такі істотні ознаки, як свідомість, мова і праця.
Вивчення педагогічної літератури [ 8;
12; 19 та ін.] показало, що у кожному понятті розрізняють дві його
взаємопов'язані і взаємопротилежні сторони: зміст і обсяг.
Зміст поняття – це — сукупність істотних ознак,
взаємозв'язки між якими утворюють структуру поняття. Так, у зміст поняття
"жива природа" поряд з іншими входять такі ознаки, як властивість
дихання, народження, живлення, ріст, рух. Обсягом поняття
називають сукупність об’єктів, що мають спільні ознаки. Обсяг характеризує
кількість предметів і явищ, які відображаються поняттям. Так, поняття "жива
природа" об'єднує тварин, рослин, людину.
Поняття поділяють на:
-
одиничні,
що стосуються окремих предметів, явищ (річка Дніпро, ромашка лікарська, ведмідь
бурий, ластівка міська та ін.);
-
загальні,
які охоплюють групу об'єктів (річка, місто, звір, птах та ін.). Категорії — це
поняття найвищого рівня узагальнення (тварина, рослина, природа та інші).
-
конкретні,
що стосуються предметів, явищ;
-
абстрактні,
які стосуються властивостей предметів і явищ, узятих як самостійний об'єкт
думки (погода, клімат тощо);
-
прості –
включають один елемент знань;
-
складні –
включають кілька елементів знань.
Поняття завжди існує в слові і
виражається словом або групою слів.
Зміст понять розкривається в
судженнях, які виражаються в словесній формі. Судження відображає
зв'язки між предметами і явищами навколишнього світу або між властивостями й
ознаками одного об'єкта. Утворення суджень відбувається:
- безпосередньо при відображенні
чуттєво існуючих об'єктів, їх ознак і зв'язків;
- опосередковано — шляхом умовиводів
і міркувань.
Умовивід — це форма мислення,
внаслідок якого із кількох суджень, через їх зіставлення та аналіз, виводиться
нове судження. Можливі два види умовиводів: індуктивні і дедуктивні.
Індуктивний умовивід — це спосіб міркування від часткових
суджень до загального. Формується він шляхом накопичення та аналізу конкретних
даних, їх порівняння, виділення істотного, яке узагальнюється у визначенні.
Наприклад, судження:
—людина живиться;
—людина росте;
—людина дихає;
—людина рухається.
Умовивід: людина живиться, росте,
рухається, дихає, отже належить до живої природи.
Дедуктивний умовивід — це спосіб міркування від загального
до конкретного.
Наприклад, судження:
—усі предмети живої природи
живляться, дихають, ростуть, рухаються;
—людина – дихає, росте,
рухається, живиться.
Умовивід: людина
належить до живої природи.
Умовиводи є основною формою
опосередкованого пізнання навколишньої дійсності, тобто пізнання шляхом
абстрактного мислення.
Як стверджують Т. Байбара, О. Біда,
О. Скрипниченко, Н. Казанський та інші вчені усі логічні форми мислення:
поняття, судження, умовивід — взаємопов'язані між собою і в процесі пізнання
переходять одна в одну. Але поняття серед них є найбільш сталим і постійним,
оскільки воно відображає не будь-які ознаки, зв'язки і відношення, а тільки
істотні та загальні [4;8;13;24].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
|