Формування творчої особистості як наукова проблема 
2. За допомогою
комплексних розробок необхідно запропонувати "найбільш технологічні"
стратегію і тактику організації і практичного здійснення переходу молодого
фахівця на все вищі рівні професіоналізму, майстерності [4, с. 12].
3. Створення
методичного інструментарію, що дозволив би виявити рівень професіоналізму,
досягнутий людиною чи групою людей [4, с. 13].
4. Простежити
особливості прояву суб’єктно-діяльнісних характеристик у професіоналів високого
рівня, враховуючи конкретну сферу діяльності – наприклад, "людина – людина"
тощо [4, с. 21]. Суб’єктно-діяльнісний підхід визначає проблемне поле як
загальної, так і професійної акмеології: а) загальне розуміння суб’єкта дає
особистості орієнтацію на ідеал; б) конкретне розуміння розкриває психологічні
і акмеологічні механізми реального досягнення оптимуму в професії, а також
властиві суб’єкту принципи саморегуляції і самоорганізації. Акмеологія (на
основі принципу суб’єкта діяльності) розкриває шляхи якнайповнішого
самовираження особистості в професії, а також дозволяє їй забезпечити щонайвищу
соціальну, професійну ефективність діяльності [18].
5. Завдання
акмеології як навчальної дисципліни: по-перше, запропонувати наукові
характеристики основних параметрів і типологій людини як індивіда, особистості,
суб’єкта діяльності та індивідуальності на етапі зрілості; по-друге, виокремити
найбільш поширені варіанти досягнення людиною вершини в своєму розвитку на
даному етапі. Час виходу на рівень акме людини як індивіда, особистості і
суб’єкта творчої діяльності не збігається. Акмеологія пояснює своєрідність чинників,
що обумовлюють індивідуальну цілісну картину зрілості людини. Їй, спільно з
педагогікою, необхідно: а) з’ясувати, які особливості мають бути в "мікроакме"
людини на кожному етапі її життєвого шляху, щоб відбулося її "велике акме";
б) запропонувати оптимальну систему виховних розвиваючих засобів [4, с. 13].
Обставини, що
склалися на певному етапі розвитку людини, можуть виявитися несприятливими, і
вона не вийде на рівень піку в своєму розвитку (піку, який був би можливим для
неї). У такому випадку акмеологія у співпраці з педагогікою має виявити шляхи
компенсації недосягнутого оптимуму в розвитку людини на певному етапі життєвого
шляху. Обставини впливають на людську долю не за формулою "стимул –
реакція". Ступінь і характер будь-яких індивідних, особистісних чи
суб’єктно-діяльнісних змін, що відбуваються в людині, тісно пов’язані з
особливостями психологічного ґрунту, який утворився на попередньому відтинку її
життєвого шляху в її внутрішньому світі.
Ю. Гагін
запропонував концепцію педагогічної акмеології, яка базується на таких
принципах: принцип потенційної самореалізації людини; принцип індивідуальності;
принцип педагогічної майстерності; принцип здоров’я.
Категорія
суб’єкта розкриває значеннєво-життєві і спонукально-значеннєві якості
особистості в її ставленні до діяльності. На думку Г. Михайлова, "відповідальність
одночасно визначається як комплексний регулятивний механізм діяльності і як
особлива діяльна якість особистості. Відповідальність – це гарантування
особистості збереження певного рівня і якості діяльності впродовж певного часу"
[18, с. 41].
Основні
положення концепції педагогічної акмеології:
· людина володіє
потенціалом, який вона може вдосконалювати;
· людині
властива потреба в здійсненні власних потенціалів;
· форма
здійснення людини – це її сходження до індивідуальності;
·
індивідуальність – це вищий рівень розвитку людини;
· становлення і
реалізація індивідуальності відбувається в процесі духовно-практичної
діяльності;
· педагогічна
майстерність – це спосіб буття педагога;
· акмеологічне
проектування застосовується для визначення стратегії життя, поведінки і
професійного вдосконалення;
· акмеологічне
консультування – це робота з керівниками і педагогами, пов’язана з наданням їм
допомоги в досягненні вершин професійної діяльності, а також педагогічної
майстерності, формування "Я-концепції" тощо [20].
Особистість в
акмеології розглядається у функціонуючому стані, який розвивається
(особистісний принцип), а тому предметом акмеології є сам момент і спосіб
зміни. До того ж, існуючий стан досліджується, а бажаний проектується
відповідно до теоретичних принципів і підстав. Отже, предметом акмеології
виступає зміна реального об’єкту (оригіналу) від наявного, "стартового"
до ідеального, "фінішного". Специфіка предмету акмеології полягає в
тому, що не існує цілком онтологічно заданого об’єкта. Вона розглядає
особистість одночасно в психологічній і соціально-професійній якості, з огляду
на оптимальність узгодження їх одне з одним.
Одним з основних
методів акмеологічного дослідження, запропонованого А. Деркачем і Н. Кузьміною
[8; 9], є порівняльний аналіз у широкому розумінні високопродуктивних і
малопродуктивних суб’єктів професійної діяльності. Процес акмеологічного
пізнання спрямований на себе і на власну діяльність, тому діагностика в
акмеології має з’ясовувати те, як особистість стає суб’єктом управління власною
поведінкою в особистісній, професійній, творчій і духовній сфері [18, с. 38].
На сучасному
етапі розвитку наукової акмеологічної думки можна виокремити такі
акмеолого-методологічні принципи дослідження творчого потенціалу особистості:
принцип суб’єкта діяльності, принцип життєдіяльності; принцип особистості як
суб’єкта життя; принцип потенційного і реального, імпліцитного і експліцитного;
принцип моделювання; принцип оптимізації; операціонально-технологічний принцип;
принцип психосоціального дослідження і принцип зворотного зв’язку [ 9, с. 115].
Чи не основна
увага відводиться принципу психосоціального дослідження, що має досить новий
методологічний характер. Як підкреслює Г. Михайлов, сутність психосоціального
підходу в межах вивчення феноменів професіоналізму полягає в русі до
досліджуваного об’єкта не від апріорної моделі чи теорії, а від виявлення
історичних, соціальних, культурних, особистісних детермінант його реального
стану. Предметом психосоціального дослідження є не абстрактна особистість, а
конкретний суб’єкт, що живе в конкретному суспільстві, яке характеризується
певною специфікою свідомості. Ця специфіка детермінується історичними,
соціальними обставинами життя, а також життєвою позицією, національною і
професійною приналежністю, віком, статтю.
Акмеологія
проводить саме такі дослідження, і вони відрізняються від класичних
психологічних досліджень. Основна відмінність – це вибірка, що служить не
основною, а додатковою перемінною. Реальні досліджувані параметри особистості
як суб’єкта професійної діяльності можуть варіюватися в залежності від завдань
дослідження. "Проте в основному, згідно з принципом комплексності,
психосоціальний підхід в акмеології охоплює в теоретичному аспекті всі якості
людини, а в конкретному – всі або основні його характеристики в інтегралі"
[18, с. 48].
Цілеспрямоване
формування професіоналізму, майстерності і компетентності є віддзеркаленням
вирішення одного із завдань акмеологічної теорії і практики – "перешкоджати
випадковому, стихійному "використанню" людиною своїх психічних
ресурсів, відкрити шлях і мотивацію повноцінної самореалізації" [18, с.
44]. Вищий рівень, довершений стан або якість виводиться не абстрактно, а за
критерієм оптимальності, який визначається щодо певного суб’єкта, певної
сукупності умов, особливості його діяльності. Саме методологічним значенням
поняття "оптимальність" (А. Деркач) знімається основна суперечливість
акмеологічного знання: 1) не заданість, а проективність "вершинного"
стану особистості, неможливість його визначення в якості "порога"; 2)
визначеність і жорсткість цілої низки критеріїв, чинників, умов, необхідних для
досягнення певного оптимального стану [18]. Оптимальним "майданчиком"
є сфера формування особистості. При вивченні роботи професіоналів екстракласу в
різних сферах діяльності першочерговим є пошук загальних моментів, а також
розкриття змісту самого явища високого професіоналізму [2].
Метою
акмеологічного дослідження є розробка акмеологічної концепції особистісного і
професійного становлення представника конкретної спеціальності [2, с. 11].
Акмеологічною концепцією називається система наукових поглядів на процес
досягнення особистісно-професійного акме представником конкретної спеціальності
[9; 11]. Основною ідеєю цієї концепції є конструктивна інтеграція особистісної
і професійної основ на підставі реалізації творчого потенціалу [2; 6; 9].
Акмеологічна
модель – оптимальний варіант особистісно-професійного сходження до акме – є
описом ознак результатів рівнів продуктивності [9; 11]. Її визначають: 1)
акмеологічні критерії – мірило оцінки професійного становлення; 2) акмеологічні
показники (вони ж акмеологічні інваріанти) – професійні завдання певного роду і
конкретного рівня розвитку професіоналізму; 3) акмеологічні рівні – ступінь
розвитку професіоналізму.
Шляхи і методи
розвитку професійної майстерності віддзеркалюються в акмеологічних технологіях.
У свою чергу, акмеологічний алгоритм – це послідовність і етапи розвитку [1; 2;
9].
К.
Абульханова-Славська, О. Бодальов, А. Деркач, Н. Кузьміна, Л. Лаптєв
підкреслюють, що принциповим для акмеології є висновок, який стосується
основного положення методологічної основи – акмеологічних закономірностей,
тобто стійких зв’язків і відношень між професійним і особистісним розвитком
людини (1), а також між різними рівнями організації психічних процесів у ході
цього розвитку (2). Ці закони-тенденції мають варіативність за наявності
спільного. Вони мають одночасно і об’єктивний, і суб’єктивний характер.
Об’єктивність детермінується характером умов і чинників, а суб’єктивність
пов’язана з індивідуально-особистісними передумовами з відображенням
об’єктивних чинників в особистісному значенні [1; 7].
Відмінності
акмеологічних закономірностей від закономірностей інших наук полягають в наступному.
По-перше, це істотно менша варіативність, ніж, наприклад, у психологічних
закономірностей, оскільки професіоналізм діяльності, що вивчається в межах
акмеології, "характеризується стабільністю високих результатів, якостей
суб’єкта праці, а також процесів і функцій, що забезпечують продуктивність
діяльності" [11, с. 173]. По-друге, це технологічна спрямованість, що
охоплює потенційний, актуальний і модельно-прогностичний компоненти
досліджуваного об’єкта. По-третє, акмеологічні закономірності володіють
потенційними, пов’язаними з можливим розвитком суб’єкта, характеристиками.
По-четверте, це яскраво виражена специфічність істотних характерних зв’язків,
що обумовлюється предметом науки [1].
Акмеологічні
закономірності реалізуються за допомогою акмеологічних механізмів – системи, що
визначає порядок професійної діяльності, а також в цілому "порядок"
сходження до особистісних і професійних вершин. У свою чергу, акмеологічна
динаміка виражається змінами, що спостерігаються в ході
особистісно-професійного становлення. Причини і рушійні сили розвитку високого
професіоналізму називаються акмеологічними чинниками (суб’єктивного характеру),
а значущі обставини такого розвитку – акмеологічними умовами (об’єктивного
характеру). Розвиток особистості має подвійну детермінацію: суб’єкта (внутрішня
детермінація) і засобів підтримки особистості, що ним реалізуються (зовнішня
детермінація). Тому акмеологічна оптимізація (акмеологічний супровід) є
створенням найсприятливіших умов для вирішення завдань максимальної самореалізації
особистості, зокрема – шляхом досягнення вершин професіоналізму [9, с. 15].
Джерелом
саморуху і розвитку є акмеологічні суперечності, які виникають в результаті
взаємодії взаємозаперечних тенденцій. Внутрішні суперечності містяться
всередині самої системи як певної цілісності, а зовнішні відображають взаємодію
різних систем. В акмеологічному дослідженні суперечності виявляються тоді, коли
необхідно розкрити джерело, причини, типи і форми розвитку. Вирішення протиріч
виводить систему на новий якісний рівень, для якого, у свою чергу, характерні
інші суперечності, які також стають джерелом нових стадій розвитку [6].
У межах
акмеологічної парадигми, а також парадигми психології розвитку і психології
особистості, поняття "особистісне зростання", "розвиток особистості",
"самореалізація особистості" трактуються неоднозначно. На нашу думку,
тільки в просторі акмеології, сформованої як міждисциплінарне наукове знання,
можна говорити про інтегративний підхід до вивчення реалізації професійного,
творчого і духовного потенціалу особистості. Вважаємо, що поняття особистісного
зростання, особистісної самореалізації містить як кількісні, так і якісні
характеристики. Так, кількісний показник – це "висота", "вершина",
"пік", "успіх", "діяльність", "свідомість",
"особистість"; тобто, в цілому, власне "ЗРОСТАННЯ". Якісний
показник – це "глибина", "душа", "людяність", "екзистенція",
"духовність", "інтуїція", "творче відчуття", "благородність",
"совісність", "честь" і "чесність" ("совість
як Підсвідомий Бог", "людина – це більше, ніж психіка: людина – це
дух" [23, с. 14]. Тобто, в цілому це, власне, "ЗРІЛІСТЬ", "АКМЕ",
"ДУХОВНЕ АКМЕ". "Переконання наші відзначаються тільки одним –
тією ціною, яку ми готові за них сплатити" [4, с. 44]. "Особливо
треба ще раз підкреслити, що дух, душити, душевне… – це не надпсихічне, а різні
якості психічного як найважливішого атрибуту суб’єкта" [13, с. 7]. Отже, у
даному контексті основними є суб’єктивні зміни і вимірювання.
Системний аналіз
феномена зрілості (єдність процесів професійного і особистісного розвитку)
вивчає наука акмеологія, першоосновою становлення якої була психологія.
Акмеологія, що виникла на перетині природничих, суспільних, гуманітарних і
технічних наук, носить інтердисциплінарний характер. Акме – це найвища точка,
розквіт, зрілість, найкраща пора. Досвід акмеологічних досліджень особистості і
професіоналізму може бути узагальнений і коректно асимільований у контекст
сучасної науки. Одне з основних місць посідає тут принцип психосоціального
дослідження, предметом якого є не абстрактна особистість, а конкретний суб’єкт.
Специфіка предмета акмеології полягає в тому, що для неї не існує цілком
онтологічно заданого об’єкта. Проблемне поле загальної і професійної акмеології
визначається суб’єктно-діяльнісним підходом. Одним з основних методів
акмеологічного дослідження є порівняльний аналіз високопродуктивних і
малопродуктивних суб’єктів професійної діяльності. Процес акмеологічного
пізнання спрямований на себе і на власну діяльність, тому діагностика в
акмеології зосереджується на виявленні того, як особистість стає суб’єктом
управління власною поведінкою в особистісній професійній, творчій і духовній
сфері. Акмеологічна концепція особистісно-професійного розвитку пропонує
акмеологічну модель, яку, у свою чергу, визначають: акмеологічні критерії,
акмеологічні показники, акмеологічні рівні, акмеологічні технології,
акмеологічний алгоритм. Вищий рівень виводиться не абстрактно, а за критерієм
оптимальності. Основним положенням методологічної підстави цієї науки є
акмеологічні закономірності, що реалізуються за допомогою акмеологічних
механізмів і акмеологічної динаміки і детермінуються акмеологічними чинниками і
акмеологічними умовами. Джерелом саморуху і розвитку є акмеологічні
суперечності. Реальні досліджувані параметри особистості як суб’єкта
професійної діяльності можуть варіюватися залежно від завдань дослідження.
Поняття особистісного зростання, особистісної самореалізації містить кількісні
і якісні характеристики. Акмеологічна оптимізація створює найсприятливіші умови
для вирішення завдань максимальної самореалізації особистості шляхом досягнення
духовного і професійного акме.
Перспективи
подальшого наукового пошуку: розробка акмеологічної ієрархії рівнів формування
особистістої і професійної зрілості фахівця сфери "людина – людина".
На
результаті XX століття й напередодні третього тисячоріччя при виникненні
глобально-кризових проблем (екологічних, демографічних, соціальних) особливу
гостроту здобуває пошук нових можливостей і ресурсів для їхнього раціонального
рішення. Один з конструктивних шляхів пов'язаний зі створенням інноваційних
високих технологій, причому не тільки в традиційній виробничій області, але й в
інших сферах людської діяльності, досліджуваних, зокрема, акмеологієй.
Високий
професіоналізм і творча майстерність фахівців - один з найважливіших властиво
людських ресурсів, який стає фактором оптимального рішення насущних
глобально-кризових проблем. У цьому соціокультурному контексті особливе значення
набуває нова інтегративнеокомплексна наука акмеологія (греч. akme - вершина,
розквіт). Тому що саме вона вивчає закономірності й технології розвитку
професіоналізму й творчості як акме-форм оптимального здійснення всіляких видів
професійної діяльності.
Акмеологія
- наука нова, що перебуває в стадії активного становлення. Символічно. що поява
цього терміна ставиться до періоду бурхливого інтелектуального і соціального
пошуку 1920-х років, коли виникли такі галузі науково-практичного знання, як
еврилогія (П. Енгельмейер), ергонологія (В. Мясіщев), рефлексологія (В.
Бехтєрєв) і в тому числі акмеологія (Н. Рибников). Якщо соціокультурним
прототипом виникнення акмеології був такий плин у російської поезії початку XX
століття. як акмеізм (Н. Гумільов, С. Городецький, А. Ахматова й ін.), те її
естественнонаучной передумовою стали дослідження Ф. Гальтона й В. Освальда [2]
про вікові закономірності творчої діяльності й І. Перна [3.4], що вивчав
залежність її продуктивності від різних психобіологічних факторів.
У розвитку
акмеології можна виділити чотири основні етапи. Перший - латентний. коли
складалися історичні, культурологічні, соціальні, філософські, наукові,
практичні, педагогічні передумови виділення в науковім пізнанні нової сфери
людинознавства. Другий етап - номінаціонний, коли соціальна потреба в такого
роду знанні була усвідомлена й позначена шляхом уведення Н. Рибниковим в 1928
році спеціального терміна "Акмеологія". Третій етап - інкубаційний,
його початок датується виникненням концептуальної ідеї Н. Кузьміній про
необхідність констеляції досліджень акмеологічної проблематики як нової області
людинознання. Передумовою з'явилися систематизація й узагальнення, аналіз і
диференціація людинознання другої третини XX століття в працях Б. Ананьева.
Завершився цей етап висуванням програми розгортання акмеології в якості
особливої дисципліни [5]. Четвертий - інституціональний - етап пов'язаний зі
створенням ряду соціальних структур: акмеологічної кафедри, лабораторій у вузах
і, нарешті, Міжнародної академії акмеологічних наук. У рамках цих
науково-навчальних структур ведуться дослідження [б], розробляються
акмеологічні технології [7] і здійснюється професійне навчання [8].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
|
|
