Формування правової свідомості учнів 
Як
зазначає М. М. Фіцула, "у виховно-трудовій колонії підліток вчить закони
кримінального світу і сам стане на нижній щабель його ієрархічної будови, тісно
зв'яжеться з цим світом і з таким багажем увійде знову в життя. Ускладнена
ресоціалізація породжує підсвідомий потяг до того, щоб знову "сісти",
тобто потрапити до звичайного "простого" світу, в якому для життя
досить еклекторних рефлексів" [11, с. 19].
У
виховно-трудових установах підлітки здобувають правові знання самостійно.
Спрощений спосіб життя у виховно-трудових установах, зв'язки між однолітками і
чіткий розпорядок життя в колонії сприяють тому, що неповнолітні бажають знову
опинитися в таких умовах. Колонія не готує осіб, які відбули покарання, до
нормального життя на волі. Вона не допомагає підліткам усвідомити правильні
суспільні відносини. Коли підліток залишає виховно-трудову установу, він не
може знайти себе в цьому світі, тому знову хоче повернутися туди, де відчував
себе в безпеці.
Формування
правосвідомості, правомірної поведінки і правової культури слід розглядати не
як послідовні етапи правовиховної роботи, а в органічній єдності і
взаємозалежності.
Розділ
2.
Мета, необхідність та ефективність правового виховання
2.1
Головні цілі правового виховання школярів
Основні цілі
правового виховання в нашій країні — навчити дітей правових знань, прав та
обов’язків громадян у демократичній державі, формувати громадську культуру,
засновану на повазі до прав і свобод людини. Враховуючи найважливішу роль права
в громадянському суспільстві, кожному громадянину необхідно знати, як
функціонує держава, як впливають на особу закони держави, як громадяни можуть
впливати на політику і життя своєї громади і держави в цілому.
Для цього в
школах вводяться спеціальні курси та навчальні предмети (основи правознавства,
курс практичного права і т.ін.), які сприяють вихованню у школярів поваги до
переваги правових засад у суспільстві. Такі заняття можуть бути частиною
навчального курсу або відбуватися як гурткові, клубні тощо. Їх завданням є
розвиток умінь, навичок, усвідомлення дітьми цінностей і принципів, на яких
базується правова система шляхом систематичного навчання і виховання із
застосуванням інтерактивних методик [1, с. 20].
Отже, участь
школярів у навчально-виховній програмі дозволяє:
— отримати знання
про право та державу, про права й обов’язки громадян у конституційній
демократичній державі;
— сформувати
правову культурі особистості, підвалиною якої є повага до прав і свобод людини,
до демократі як основи державного устрою;
— оволодіти
практичними навичками, необхідними кожній людині для життя в сучасному
суспільстві;
— розвинути
бажання і здатності брати участь у громадському житті.
Це отриманий в
процесі інтерактивного навчання системний досвід, з якого в учнів формуються
нові знання, навички та відносини, необхідні для ефективного реагування на
правові та юридичні питання в умовах складного та швидкозмінного суспільства.
правове виховання сучасної школи є унікальним поєднанням змісту і методики:
учні отримують інформацію про закони, правову систему, свої права та обов’язки
шляхом освітніх стратегій, котрі сприяють реалізації кооперативного
(колективно-розподіленого) навчання, розвитку критичного мислення і позитивної
взаємодії між молоддю і дорослими людьми [3, с. 28].
2.2 Необхідність
та ефективність правового виховання в сучасній загальноосвітній школі
Створення міцної
бази знань втілюється в тому, що навчально-виховна програма, що містить правові
основи надає найбільш необхідні у повсякденному житті кожної людини практичні
знання про право та його галузі, про державний устрій і владу, про юридичні
організації, юридичну професію, про правові та інші мирні процедури розв’язання
життєвих проблем, про права та обов’язки громадянина. Всі ці знання роблять
людину компетентним громадянином. Дає можливість учням використовувати свої
правові знання і розуміння правової системи в практичних ситуаціях, з якими
вони стикаються в повсякденному житті [8, с. 56]
Отримання
правового виховання і знань важливе для глибшого розуміння шкільних курсів
історії, суспільствознавства, основ економіки.
Розвиток
критичного мислення та вміння спілкуватися з людьми сприяє розвитку в учнів
навичок критичного мислення. Ці навички потребують ретельного аналізу
висловлювань і позицій. Для того щоб люди могли відповідально та ефективно
брати участь у демократичному управлінні державою, необхідно виробляти в них
стратегії об’єктивного, сумлінного та конструктивного ставлення до питань і
рішень, що торкаються їхнього громадського та приватного життя.
У процесі
взаємодії під час навчально-виховного процесу на рівні учень-учень та
вчитель-учень школярі вчаться досліджувати поставлені проблеми, чітко і в
стислій формі висловлювати свої думки, дискутувати, поважати погляди інших.
Вони вчаться приймати виважені рішення з урахуванням можливих особистих і
громадських наслідків та усвідомленням своєї власної громадянської та моральної
відповідальності.
Розвиток
позитивного ставлення до ефективності громадянських дій та верховенства права
сприяє підвищенню позитивності до принципів права, правової системи,
можливостей досягти правосуддя і ролі участі громадян у підтримці демократії.
Успіх молодої демократії в нашій країні багато в чому залежить від позитивного
ставлення до системи і віри в можливість правосуддя. Завдяки використанню
інтерактивних методів навчально-виховні програми з правознавства пропонують
практичний досвід реалізації демократичних процесів (наприклад, робота в малих
групах, імітація судового слухання, моделювання, дискусії, дебати тощо), котрі
демонструють їхню обґрунтованість та ефективність.
Ефективність
навчально-виховних програм з правознавства полягає у залученні до роботи в
класі значної кількості запрошених фахівців: юристів, державних службовців, правоохоронців
та ін.; збалансованості цілей, змісту, методів та результатів навчально-виховного
курсу; у методиках навчання, що сприяють взаємодії (інтеракції) між учнями [19,
с. 29].
Існує кілька
підходів до введення права у навчально-виховний процес шкіл України:
1. Використання
подій, що мають відношення до права: державних, професійних та регіональних
свят, що дає можливість привернути увагу до важливості вивчення права. Вчителі
можуть запрошувати юристів до участі в класних та шкільних виховних і навчальних
заходах: дебати з правової тематики, конкурси з проведення ігрових судів,
конкурси творів, есе, плакатів з проблем права, зустрічі з представниками
громадськості з питань вирішення проблем життя даної місцевості.
2. Спеціальний
навчальний блок або курс з правознавства. Це є найбільш ефективним шляхом
поширення правових знань. Він може бути обов’язковий або факультативний.
3. Включення
окремих уроків або занять правознавчого спрямування в існуючі навчальні
програми на рівні різних класів.
Уроки правознавчого
типу можуть бути включені в існуючі курси суспільних дисциплін. Найбільш широкі
можливості для цього мають курси вітчизняної та всесвітньої історії,
громадянознавства, курсу "Людина і світ". Систематичне включення
таких уроків у відповідні курси сприяє отриманню учнями системи знань, умінь,
навичок, відношень, пов’язаних з громадянською активністю та правомірною
поведінкою
Головне завдання
правового виховання та навчання — це зацікавити учнів правознавством, озброїти
їх умінням діяти в життєвих ситуаціях відповідно до вимог законів, закласти
основи правових та громадянських знань, забезпечити оволодіння найбільш
важливими поняттями та термінами, виробити в них навички правомірної поведінки,
практичного застосування норм права, що стосуються неповнолітніх, сформувати
позитивне ставлення до участі в житті суспільства [2, с. 21].
Завданнями
правового навчально-виховного процесу є:
1) ознайомити
учнів з правом, його важливою роллю в житті суспільства, прищепити інтерес до
права та мотивувати його застосування;
2) виховувати в
учнів правову культуру, активну громадянську позицію, навчити їх діяти в різних
життєвих ситуаціях у відповідності з нормами права, аналізувати з правової
точки зору процеси та ситуації, що відбуваються у суспільстві, використовувати правові
знання та навички поведінки для реалізації і захисту своїх прав;
3) сприяти
формуванню у дітей розуміння фундаментальних принципів і цінностей, таких як
права людини, демократія, правова держава тощо, що складають основу
демократичного суспільства в Україні;
4) розвинути
базові навички, включаючи критичне мислення, рефлексію, уміння розмірковувати,
спілкуватися, спостерігати, розв’язувати проблеми [10, с. 25]
Особливістю
сучасного правознавчого навчально-виховного процесу є застосування інтерактивних
методів роботи: мозкового штурму, дискусії, групового та індивідуального
аналізу правових ситуацій, взаємонавчання; імітації спрощених судових засідань,
навчальної мозаїки, рольових ігор, моделювання тощо. Кожний з навчально-виховних
заходів передбачає різні види пізнавальної, розумової та учбової активності
учнів. Існує можливість використовувати в навчанні та вихованні дітей ресурси
громади: запрошувати фахівців, які мають безпосереднє відношення до права —
суддів, адвокатів, міліціонерів, працівників державних служб тощо, активне
співпрацювати з батьками, організовувати позашкільну діяльність учнів.
3.1 Формування
правосвідомості та культури особистості
Формування
духовного світу людини, особливо молодої, має актуальне значення для побудови
незалежної Української держави з власним державним устроєм, соціальними
відносинами і правовою системою. Після проголошення незалежності в Україні
розпочався процес переходу до ринкових відносин, який і досі відбувається не
послідовно і суперечливо. Деформації в економічній сфері породжують деформовану
свідомість, бездуховність і свавілля в різних сферах життя суспільства,
особливо в середовищі молоді, що дуже небезпечно для державної розбудови,
створення її економічної, політичної та духовної бази.
Ефективним
засобом боротьби проти зазначених негативних явищ є формування у підростаючого
покоління високої культури, зокрема правової. Високі моральні принципи,
естетичні смаки, політична культура молодої людини формуються в нерозривному
зв'язку з оволодінням необхідним обсягом правових знань і юридичних норм.
Важливий етап
правового виховання молоді був ознаменований прийняттям у 1996 р. Конституції
України. У цьому Основному Законі України визначено, що людина, її життя і
здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні
найвищою соціальною цінністю. Держава відповідає перед людиною за свою
діяльність. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним
обов'язком держави.
Виходячи з
конституційних положень молодь повинна чітко усвідомлювати як власні права і
свободи, так і обов'язки перед суспільством, володіти правовою свідомістю,
правовою культурою.
Одним з
найоптимальніших шляхів формування правової свідомості та правової культури
молоді є засвоєння основ правознавства в навчальному процесі. Зокрема, учні
професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) для законодавчої орієнтації в
подальшому житті та професійній діяльності повинні здобути необхідний мінімум
правових знань.
Правосвідомість
можна визначити як сукупність правових поглядів, що виражають відношення людей
до чинного права, його мети, завдань, способів та методів регулювання, до
оцінки правомірності його норми та уявлення про майбутню правову систему та
окремі її норми.
Правосвідомість
впливає на процес державотворення, на реалізацію права та виконання його
приписів адресатами. Правосвідомість, що містить у собі усвідомлення ролі і
значення права в суспільстві, значною мірою впливає на формування правової
держави та створення цивілізованого правопорядку в країні.
Побудова
демократичної, соціальної, правової держави і відповідного громадянського
суспільства неможлива без підвищення рівня правової свідомості та правової культури
всього населення країни. В умовах економічної кризи, соціальної невлаштованості
населення, росту злочинності та криміналізації суспільства певного значення
набуває робота з підвищення рівня правосвідомості та правової культури
населення України. З цих позицій теоретичний розгляд і осмислення понять,
структури і видів правосвідомості та правової культури, форм і методів
формування у кожної людини цих правових якостей слід уважати дуже актуальною
проблемою.
Правосвідомість
розглядають як вид (форму) суспільної свідомості, що криє в собі сукупність
поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій і компетенцій, а також уявлень і
настанов, які характеризують ставлення людини, суспільних груп і суспільства в
цілому до чинного чи бажаного права, форм і методів правового регулювання.
Характерні її ознаки:
• вона є однією з
форм суспільної свідомості та вкупі з політичною, моральною, філософською,
Іншими формами свідомості відображає суспільне буття;
• вона містить
поняття, уявлення, судження, почуття, емоції, концепції, теорії, програми;
• вона обумовлена
соціально-економічним устроєм конкретного суспільства, рівнем розвитку його
загальної культури;
• ідеологічні
елементи правосвідомості виступають головними елементами правової культури та
правового виховання.
Існують різні
форми суспільної свідомості, серед яких правова свідомість є одним із
різновидів ідеологічного і психологічного сприйняття чинного та бажаного права.
Правова свідомість характеризується різними підходами до розуміння права.
Уявлення про чинне право дає змогу особі не лише сприймати справедливість
правових приписів, а й переконуватись у ній. Сприйняття права нами реалізується
не через зір, нюх чи слух, а через розуміння законодавчих конструкцій і правил,
у яких формулюється обсяг певної поведінки. Праворозуміння особи підкреслюється
досягненим рівнем соціально-економічного розвитку, тому що без матеріального
забезпечення ніяка програма не може бути реалізована у повному обсязі. В основі
правової ідеології лежать правові знання. Рівень таких знань визначає ступінь
правової ідеології та правової культури людини. Структуру правової свідомості
людини складають правова ідеологія та правова психологія. Перша охоплює
сукупність принципів, теорій, концепцій, що формуються внаслідок наукового
узагальнення правового розвитку суспільства. Друга характеризується як
сукупність правових почуттів, емоцій, оцінок, настрою, які домінують у
суспільстві, виявляються у громадській думці.
Правова
свідомість може поділятися на: буденну; професійну; наукову.
Буденна свідомість
- сукупність знань, ідей, теорій, концепцій, почуттів, емоцій та інших
ідеологічних і психологічних якостей основної маси громадянського суспільства
відносно чинного та бажаного права і правової системи.
Професійна
свідомість характеризується як сукупність юридичних професійних правових знань,
почуттів, емоцій, оцінок, настанов, мотивів, що характерні для представників
відповідної групи та формуються завдяки професійній діяльності й навчанню.
Наукова
свідомість - сукупність наукових знань, теорій, доктрин, оцінок, емоцій і
почуттів юристів-науковців відносно чинної та бажаної правової системи
громадянського суспільства.
За ступенем
узагальнення правову свідомість можна поділити на: масову; групову;
індивідуальну. Масова свідомість - правосвідомість, що характеризує основну
масу населення певної країни. Групова свідомість - характеризує правову
ідеологію та правову психологію, що властиві певній групі населення країни.
Індивідуальна свідомість - сукупність правових знань, емоцій та настанов
конкретного суб'єкта відносно чинного чи бажаного права.
Правова культура
- глибокі знання й розуміння права, ретельне виконання його вимог як
усвідомленої необхідності та внутрішньої переконаності. Основними показниками
рівня правової культури вважають: право, що відповідає вимогам справедливості
та свободи; рівень правосвідомості громадян і посадових осіб, їхню
переконаність діяти відповідно до вимог правових приписів; рівень культури
творення та реалізації права; рівень якості роботи правоохоронних і
правозастосовних органів та посадових осіб; якість системи законодавства,
певний рівень законності й правопорядку.
В основі права
лежить принцип справедливості, що характеризує моральний зміст нормативного
характеру правил поведінки людей у суспільстві, встановлених і забезпечених
державою. Законодавство являє собою зовнішній вираз права, визначає рівень
свободи людини, яка постійно вступає у правовідносини з іншими людьми,
колективами людей, державою та суспільством у цілому. Кожна приватна чи
посадова особа, громадянин, особа без громадянства чи іноземний громадянин
мають бути переконані в тому, що їхня діяльність відповідає вимогам правових
приписів, Названі правові приписи характеризують рівень культури творення та
реалізації права кожної посадової особи. Якісна праця посадових осіб цих
органів є критерієм якості законодавства та його здійснення. Система чинного
законодавства в Україні визначає також режим додержання законів усіма
суб'єктами права і рівень правового порядку на певній території України чи в
межах її кордонів. Правова культура має певну структуру, що охоплює правову
психологію (правові почуття, емоції; оцінні поняття відносно права чинного та
права бажаного; елементи настрою стосовно конкретних правових явищ і правових
ситуацій), правову ідеологію (правові ідеї, правові теорії; правові поняття й
категорії; правові принципи) та елементи поведінки (вміння і навички ефективної
реалізації норм права в повсякденному практичному житті; правову активність
громадян). До правової культури належать: правові знання, в тому числі знання
конкретних норм права; дані про державний устрій, призначення держави,
політичну систему суспільства; престиж юридичної професії, авторитет і ступінь
розвитку юридичної науки; участь громадян в управлінні державою, стан
законності й правопорядку; форми й методи правового регулювання, якість роботи
правоохоронних органів.
Страницы: 1, 2, 3
|
|
