Формування культури писемного мовлення майбутнього вчителя початкових класів

Неправильно: Вимірювання тиску здійснюється для порівняння…

Завдання ліквідації будь-яких порушень статутів і настанов та рішучого зміцнення дисципліни вимагають докорінного поліпшення контролю за діяльністю підлеглих, розумного використання дисциплінарних прав, усунення помилок у роботі

Правильно: Тиск вимірюють, щоб порівняти…

Завдання ліквідувати будь-які порушення статутів і настанов та рішуче зміцнити дисципліну вимагає докорінно поліпшити контролю за діяльністю підлеглих, розумно використовувати дисциплінарні права, переборювати помилки в роботі

У наведеній фразі є шість віддієслівних іменників (один із них іншомовного походження – ліквідації). Розташована нижче фраза містить у собі один, конче подібний, - порушення, а замість інших ужито дієслова, що значно поліпшили виклад.

Викладене правило ґрунтується на тому, що іменники на –ння, утворені внаслідок віддієслівної морфологізованої субстантивації, і вихідні дієслова мають тотожну лексичну семантику.

1.                 Уникаймо мовних конструкцій дієслово + віддієслівний іменник, що не становлять укладених дієслівно-іменникових зворотів

Розроблювані документи, навчальні та наукові праці рясніють конструкціями дієслово+віддієслівний іменник, що описують дію двома словами: дієсловом, яке вказує тільки те, що щось відбувається, і віддієслівним іменником-додатком, який показує, що саме відбувається. У працях [33;36;56] рекомендують замість таких мовних конструкцій, що не становлять укладених дієслівно-іменникових сполук, уживати природніший для української мови й економічний засіб позначення присудка - дієслово, наприклад: виконувати обчислення – обчислювати, здійснювати контроль – контролювати, займатися дослідженням – досліджувати.

2.                 Надаваймо перевагу активним конструкціям над пасивними

Мовознавці [18;33;36;49;50] радять будувати речення природно – суб’єкт дії повинен бути підметом, об’єкт дії – додатком, а присудок описує діє предмета, спрямовану на об’єкт.

Відповідно до норм української мови, вимоги потрібно викладати так:

Неправильно: Роботи виконуються з використанням перевірених засобів вимірювання.

Правильно: Роботи треба виконувати, використовуючи перевірені засоби вимірювання.

З наведених рекомендацій не слід робити хибний висновок, ніби дієслів на –ся треба взагалі уникати. Згідно з правилами та нормами наукового стилю української мови зворотні дієслова потрібно вживати за їхнім прямим призначенням лише стосовно перехідної дії, тобто коли є суб’єкт дії, але немає іншого об’єкта, на який спрямовано дію. Порівняймо: він змінюється (деформується, нагрівається) кимось (чимось) і його змінює (деформує, нагріває) хтось, щось (пасивна дія), він змінюється (деформується, нагрівається) десь (за певних умов)(перехідна дія).

3.                 Правильно вживаймо безособові конструкції на –но, -то.

Широке вживання безособових конструкцій на –но, -то в ролі головного члена односкладного речення є синтаксичною особливістю, але їх вживають тільки з іменниками у формі середнього роду.

Згідно з вимогами потрібно використовувати безособову форму викладання тексту, яка не потребує визначення виконавця дії, а лише наголошує на тому, що відбулося, наприклад « застосовано метод», «зазначено в настанові» тощо. Потрібно пам’ятати таке. По-перше, безособові конструкції на –но, -то виражають результативний стан, щог є наслідком виконаної дії. Тому зазвичай їх утворюють від дієслів доконаного виду [13]. По-друге, ці форми керують іменником у знахідному відмінку без прийменника [49;55], наприклад, вироблено (що?) нову концепцію.

Отже, згідно з ДСТУ 3966-2000, п. Д.12 безособову форму дієслова на –но, -то можна вживати лише у реченнях, де прямо не зазначено виконавця дії. Правильно: його замінено (здеформовано, нагріто) кимсь; неправильно: його змінив (здеформував, нагрів) хтось.

4.                 Віддієслівні іменники, що позначають незавершені процеси, уживаймо тільки в однині.

Диференційованою граматичною ознакою таких іменників-дериватів є, як відомо [13:51], неповна парадигма числа. Оскільки вони позначають узагальнену назву дії як багаторазової, так і повторюваної, невизначеної ні за кількістю циклів, ні за обсягом, ні за тривалістю, такі іменники треба вживати тільки в однині, наприклад: прилади для вимірювання, засоби нарізування.

5.                 Правильно вживаймо іншомовні терміни на –ція, -зія, -інг, -мент.

Слова іншомовного походження збагачують лексику кожної мови, проте запозичити їх треба лише тоді, коли немає власного слова для якогось поняття. Тому в ДСТУ 1.5:2003, п.5.1.5. і ДСТУ 3966-2000, п.Г.9.11 зазначено, що «у стандарті заборонено вживати іншомовні слова та терміни за наявності рівнозначних слів та термінів в українській мові. Якщо в академічних словах є слова іншомовного походження і рівнозначне українське, перевагу треба надавати українському слову, наприклад: фактор – чинник.

Однак, в разі доцільності запозичення, потрібно підпорядковувати іншомовні слова законам української мови [42:125-126]. Зокрема, згідно з вимогами ДСТУ 3966-2000, п. Г. 9.11, запозичаючи назву процесу, потрібно насамперед від іншомовного слова утворити українське дієслово недоконаного виду, а далі – всі необхідні похідні слова. Не можна стандартизувати іншомовні іменники для позначення дії, що закінчуються на –ція, -інг, -мент тощо, які не уможливлюють розмежування понять дії (незавершеного процесу) та події (завершального процесу), бо це руйнуватиме видову структуру української мови. Такими іменниками можна позначати інші поняття: наслідки події (об’єкти, суб’єкти тощо) наприклад: дія: публікувати, публікування; подія: опублікувати, опублікування; наслідок дії: публікація.

Лексико-стилістичні помилки

1.                 Уживання слова у не властивому йому значенні.

Неправильно: На нараді йшлося про зміцнення виконавчої дисципліни. Правильно: На нападі йшлося про зміцнення виконавської дисципліни.

2.                 Порушення норм сполучуваності слів.

Неправильно: Цьому питанню приділяється велике значення.

Правильно: Цьому питанню приділяється велика увага.

3.                 Калькування російських сталих словосполучень

Неправильно: Цей договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами.

Правильно: Цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами.

4.                 Неправильне повторення слова.

Неправильно: Делегація Києва перебувала з візитом у Чикаго з 23 по 28 лютого. З Чикаго Київ пов’язують давні дружні зв’язки.

Правильно: Делегація Києва перебувала з візитом у Чикаго з 23 по 28 лютого. Із цим американським містом столицю України пов’язують давні дружні зв’язки.

5.                 Мовна надмірність: а) плеоназм (уживання збіжних значенням слів); б) тавтологія (повторення спільнокореневих слів).

Неправильно: А) Складіть свою автобіографію. Б) Варто розрізняти різні підходи до цієї проблеми.

Правильно: А) складіть автобіографію. Б) Варто розокремлювати різні підходи до цієї проблеми.

Синтаксичні помилки

1.                Порушення порядку слів (однорідних членів речення) при парних сполучниках.

Неправильно: Бібліотека дає не лише різноманітну літературу, а й проводить зустрічі з відомими митцями.

Правильно: Бібліотека не лише дає різноманітну літературу, а й проводить зустрічі з відомими митцями.

2.                 Неправильне використанні однорідних членів речення: а) сполучення як однорідних членів частково збіжних (у тому числі видових і родових) понять, а також непорівняних понять; б) порушення граматичної форми керованих слів; в) неузгоджуваність обставин з одним або кількома однорідними членами речення.

Неправильно: А) Заняття лекторію проводитимуть досвідчені юристи, психологи, батьки. Б) Нарада схвалила заходи щодо профілактики і боротьби з інфекційними захворюваннями. В) У засіданні узяв участь і виступив директор університету.

Правильно: А) Заняття лекторію проводитимуть досвідчені юристи, психологи, батьки. Б) Нарада схвалила заходи щодо профілактики інфекційних захворювань і боротьби з ними. В) На засіданні виступив директор університету.

3.                 Неправильна будова складного речення: поєднання підрядного речення і члена речення як однорідних.

Неправильно: Кожний має право на працю, що передбачає можливість заробляти собі на життя працею, вільно обраною або на яку вільно погоджується.

Правильно: Кожний має право на працю, що передбачає можливість заробляти на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Викладені правила ґрунтуються на граматичних традиціях української літературної мови і відповідають сучасним тенденціям української мови, про що свідчать новітні академічні видання [13], які вийшли друком після затвердження стандартів ДСТУ 1.5:2003 та ДСТУ 3966-2000.

Унормування галузевих термінологічних систем спричинило появу багатьох термінів-новотворів, передусім для понять, пов’язаних з процесами. Щоб забезпечити системність української термінології, мовознавці повинні чітко сформулювати правила словотвірного синтезу похідних за наперед визначеною семантикою, зважаючи на обмежування в сполучуваності морфем.

Система правил українського ділового та наукового стилю, викладена в ДСТУ 1.5:2003 і ДСТУ 3966-2000 та втілена розробниками комплексу основоположних стандартів національної системи стандартизації, є сьогодні обов’язковою для всіх, хто нормативні документи та наукові роботи. Дотримуючись цих правил, можна уникнути багатозначності й таким чином виконати основну вимогу до нормативних документів: текст повинен бути однозначно зрозумілим тому, хто його пише, так і тим, хто ним повинен керуватися.

Висновки

Культура писемного мовлення – інтегративне утворення в структурі підготовки майбутнього вчителя початкових класів до практичної діяльності. З огляду на це формування та вдосконалення культури писемного мовлення слід вважати одним з важливих напрямів професійної підготовки сучасного вчителя початкових класів.

Аналіз наукової літератури дозволив визначити теоретичні засади удосконалення культури писемного мовлення. Критеріями сформованості культури мовлення майбутніх учителів початкових класів можна вважати: а) досконале володіння нормами літературної мови на всіх рівнях мовної системи в усному і писемному різновидах; б) ознайомлення з якостями писемного мовлення під час написання наукових робіт; в) уважне ставлення до мови і мовлення; г) наявність стійких навичок писемного мовлення та контрольно-стимулюючих умінь.

У процесі дослідного навчання встановлено, що роботу з удосконалення культури писемного мовлення студентів не можна обмежувати лише корекцією недоліків писемного мовлення окремих студентів, оскільки викладач не в змозі контролювати весь обсяг недоліків, тому що така навчальна діяльність потребує багато часу та передбачає лише усунення недоліків. Про ефективність сформованості культури писемного мовлення можна говорити лише в тому випадку, коли поряд з успішним засвоєнням навчального матеріалу простежується свідоме прагнення майбутніх учителів до мовленнєвого самовдосконалення. Складність досліджуваної проблеми і новизна проблеми підтверджують, що не всі порушені питання одержали достатнє обґрунтування й доведення.

Проведене нами дослідження не претендує на вичерпне розв’язання проблем удосконалення писемного мовлення майбутніх учителів початкових класів. Запропонована методика удосконалення культури писемного мовлення є лише частиною складної та багатогранної роботи у межах підготовки майбутніх фахівців.

Список використаних джерел

1. Антисуржик / За заг. ред. О. Сербенської. – Львів, 1994. – 149с.

2. Антоненко-Давидович Б.Д. Як ми говоримо. – К., 1997. – 254с.

3. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови: Навчальний посібник. – Львів: світ, 2003. – 432с.

4. Бігович О. Професійні методичні вміння вчителя іноземної мови в початковій школі.// Іноземні мови. - 1999. - №1. – С. 39-42.

5. Біляєв О.С. Про культуру мовлення вчителів-словесників, учителів загалом і не лише вчителів. // Урок української мови. – 2000. - №1, - С.23-27.

6. Будагов Р.А. Литературные языки и язиковые стили. – М., 1967. – С.22.

7. Взаємодія усних і писемних стилів мови/ За ред. М.М. Пилипинського. – К., 1982. – 180с.

8. Винницький В.М. Наголос у сучасній українській мові. – К., 1984. – 160с.

10. Виноградов В.В. Итоги обсуждения вопросов стилистики. // Вопросы языкознания. – 1955. - №1, - С. 82.

11. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поетика. – М., 1963. - С.138.

12. Винокур Г.О. Культура языка. – М., 1930. – С. 168 – 169.

13. Вихованець І.,Городенська К. Теоретична морфологія української мови: Акад. граматика укр.. мови. –К., 2004. – 400с.

14. Волкотруб Г.П. Практична стилістика сучасної української мови: Використання морфологічних засобів мови. – К., 1998. – 176с.

15. Волощак М. Неправильно – правильно: Довідник з українського слововживання. – К., 2000. – 128с.

16. Гінзерук М.П. Система правил українського наукового та ділового стилів. // Українська мова. – 2006. - №2, - С.30-40.

17. Головин Б.Н. Основы культуры речи. – М. 1980. – 235с.

18. Городенська К. Синтаксична специфіка української наукової мови.//Українська термінологія і сучасність: Збірник наукових праць. – К., 2001. – Вип. ІV. – С. 11-14.

19. Горпинич В.О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір. Морфологія : Навч. посібн. – К., 1999. – 207с.

20. Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ ст..). – К., 1994. – 61с.

21. Дудик П.С. Стилістика української мови. – К.: Академія, 2005. – 368с. 14. 22. Д’яков А.С., Кияк З.Б., Куделько Т.Г. Основи термінотворення: Семантичні та соціальні аспекти. – К., 2000. – 386с.

23. Єрмоленко С. Нариси з української словесності: Стилістика і культура мови. – К.: Довіра, 1999. - С. 270-284.

24. Єрмоленко С. Синтаксис і стилістична семантика. – К., 1982. – 210с.

25. Єрмоленко С. Стилістика сучасної української літературної мови в контексті слов’янських стилістик // Мовознавство. – 1998. - № 2-3. – С. 25-36.

26. Їжачкевич Г.П. Взаємодія стилістики мови ї стилістики мовлення // Теоретичні проблеми лінгвістичної стилістики. – К., 1972. – С. 33-47.

27. Коваль А.П. Науковий стиль сучасної української літературної мови; структура наукового тексту. – К., 1970. – 303 с.

28. Ковальська М.М. Значення культури мовлення вчителя початкових класів у його професійній діяльності. // Студентський вісник ТДПУ ім. В.Гнатюка. – Тернопіль, 2004. - №9, - С. 109-112.

29. Кожина М. Стилистика русского языка – М.: Просвещение, 1983. – С. 66-82.

30. Куліш Л.Ю. Порівняльний кількісний аналіз лексики монологічної і діалогічної науково-професійної мови.// Мовозновство. – 1967. - №4, - С. 44.

31. Культура української мови: Довідник. – К., 1990. – 320с.

32. Культура мови вчителя: Курс лекцій / за заг. ред. О.Г. Муромцевої. - Харків: Гриф, 1998. – С.162-172.

33. Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови. – К., 2004. – 303с.

34. Леонова М.В. Стилістичні помилки та їх характер // Укр. мова та літ. В шк.. – 1972. - №5. – С. 75-78.

35.Масенко Л.Т. Мова і політика. – К.: Соняшник, 1999. – С.97.

36.Непийвода Н.Ф. Сам собі редактор: Порадник з української мови. – К., 1998. – 240с.

37. Николаева Т.М. Письменая речь и специфика ее изучения. // Вопросы языкознания. – 1961. - №3, - С.80.

38.Онуфрієко Г.С. Науковий стиль української мови. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 312с.

39. Панько Т.І. Від терміна до системи. – Львів, 1979. – 288с.

40. Пилинський М.М. Мовна норма і стиль. – К.: Наукова думка, 1976. – 287с.

41. Пономарів О.Д. Стилістика української мови: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доповн. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. - С. 5-18.

42. Пономарів О.Ю. Культура слова. Мовностилістичні поради. – К., 2001. – 240с.

43. Попович М.В. О философском анализе языка науки. – К., 1966. – С.130.

44. Потебня А.А. Из записок по теории словесности. – Харьков, - 1905. – С.102.

45. Разинкина Н.М. О некоторых элементах положительной эмоционально-субъективной оценки в стиле английской научной прозы ХІХ века. //Научные доклады висшей школы. Филологический науки. – 1964. - №2, - С.47.

46. Сагалович Н.М. Уточнение терминологии, связанной с предметными указателями к реферативным изданиям. // Научно-техническая информация. – 1966. - №7, - С.22.

47. Сащак Н. Культура мови та мовлення людини.// Рідна школа. – 2006. – №3, С.43-45.

48. Селігей П.О. Науковий стиль української мови. Ресурси оновлення. // Мовозновство. – 2006. - №2-3, - С. 174-186.

49. Сербенська О.А., Волощак М.Й. Актуальне інтерв’ю з мовознавцем: 140 запитань і відповідей. – К., 2001. – 204с.

50. Сербенська О., Редько Ю., Федик О. Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитьсь і правильно говорити: Посібник. – Львів.1994. – 152с.

51. Симоненко Л. О. Роль Національної академії наук у розбудові української наукової термінології. // Українська термінологія і сучасність: 3б. наук. праць. – К., 1998.

52. Скороходько Э.Ф. О семантической природе некоторых видов образного словоупотребления. – В. зб.: Вопросы стилистики. – Саратов, 1962. – С.156.

53. Тараненко О.О. Українська мова в сучасній Україні.// Культура слова. – 2000. - № 53-54.

54. Чередниченко І.Г. Нариси з загальної стилістики сучасної української мови. – К.: Рад. шк., 1962. – С. 41-85.

55. Ющук І.П. Українська мова. – К., 2003. – 640с.

56. Ярема С. На теми української наукової мови. – Львів, 2002. – 44с.

Додатки

Додаток 1. Загальний алгоритм виконання дипломної роботи (теоретико-експериментальної)

Додаток 2. Алгоритм написання курсової (дипломної) роботи

Додаток 3. Схема формулювання назви і мети дослідження

Додаток 4. Контрольна схема самоперевірки виконання курсової (дипломної) роботи.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6