Формування читацьких інтересів молодшого школяра на основі використання ілюстрованого матеріалу 
(Українська народна казка. Уривок)
Звитяжний бій
Послав київський князь своїх менших до
ремісника Кирила Кожум'яки з проханням визволити свою старшу доньку, віддану в
дань змієві.
1. Ті, як прийшли, як почали просити, як стали
навколішки та як заплакали, то й сам Кожум'яка не витерпів, заплакав та й каже:
Ну, це уже для вас зроблю.
2. Пішов до князя.
Давайте ж, - каже, - мені дванадцять бочок
смоли і дванадцять возів конопель!
Обмотався коноплями, обсмолився смолою добре,
взяв булаву таку, ↑ що, може, в ній пудів десять, ↑ та й пішов до змія.
3. А змій йому й каже:
А що, Кирило? Прийшов битися чи миритися?
Де вже миритися? Битися з тобою, з іродом
проклятим!
4. От і почали вони битися - аж земля гуде.
Що розбіжиться змій та вхопить зубами Кирила, ↑
то так кусок смоли і вирве; ↑ що розбіжиться та вхопить, ↑ то так
жмуток конопель і вирве.
5. А Кирило його здоровенною булавою як
улупить, ↑ то так і вжене в землю. А змій, як вогонь, горить, -
так йому жарко, і поки збігає до Дніпра, щоб напитися, та вскочить у воду, щоб
прохолодитися трохи, то Кожум'яка вже й обмотався коноплями і смолою добре
обсмолився.
Ото вискакує з води змій і що розженеться
проти Кожум'яки, ↑ то він його булавою луп та луп, аж луна йде.
Билися-билися, аж іскри скачуть. Розігрів
Кирило змія ще краще, як коваль леміш у горні: аж пирхає, аж захлинається
проклятий, а під ним земля тільки стогне.
А по горах ↑ народ стоїть, як неживий, зціпивши руки, жде ↑
що то буде! Коли ж зміюка - бабух! Аж земля затряслася. Народ стоячи на горах
так і сплеснув руками:
- От
так Кирило! От так Кожум'яка!
9. От Кирило, вбивши змія, визволив князівну й
віддав її князеві. Князь уже й не знав, як йому й дякувати.
10. І вже з того часу й почало зватися те
урочище, де ↑ він жив, Кожум'яками.
Текст розбито на десять ланок. Найважчі
синтагми, в яких здебільшого допускаються інтонаційні недоліки чи помилки,
розмічено партитурними позначками.
Описові богатирського подвигу Кожум'яки
передує лаконічна характеристика героя, в якій виділяються найголовніші
особливості його вдачі. В першій ланці - добросердечність, здатність уболівати
за інших, що потрапили в біду. Хай не дивують сльози героя: добра людина сильна
духом співчуття і прагненням допомогти в нещасті, особливо дітям. Саме в цьому
й полягає та духовна міць героя, що пластично вимальовується
в його фізичній могутності.
Друга ланка відтворює, крім фізичної сили,
рішучість, діловитість і завбачливість Кожум'яки.
Третя - відвагу і прямоту, на питання
бундючного несамовитого змія він відповідає чесно, прямо, відверто і різко.
В описі поєдинку (4-6 ланки) має переважати
величний тон з відтінками то захвату (захоплення), коли йдеться про силу і
вправність героя, то перестороги, напруженої настороженості в зображенні
несамовитого шаленства змія. Про необхідність цих інтонаційних зламів нагадують
знаки адресата.
Виконання сьомої ланки, якою завершується опис
двобою, має відтворити найвищий ступінь душевного напруження: чия візьме?
У восьмій ланці, початок якої має звучати
притишено, ступінь настороженості доходить кульмінації.
Дев'яту ланку слід оформити в розповідному
тоні.
А десята прозвучить поважно, шанобливо, в
уповільненому темпі.
Байка - невеличкий, здебільшого віршований,
повчально-гумористичний чи сатиричний твір з алегоричним змістом, у якому
людське життя відтворюється або в образах тварин, рослин і речей, або звернене
до простих і умовних стосунків.
"Байка, - писав не без лукавства Бомарше
у передмові до "Одруження Фігаро", - це легка комедія, а всяка
комедія - ніщо інше, як довга байка: різниця між ними полягає в тому, що в
байці звірі розумні, а в нашій комедії люди бувають часто тваринами і, що
найгірше, тваринами злими".
Це стисла розповідь про одну якусь подію, що
використана поетом для повчання. Воно може передувати зображеній події або йти
вслід за нею, або логічно з неї випливати [31, 57].
Більшість байок є комбінацією мовлення тієї
особи, від імені якої ведеться розповідь, і дійових осіб. При передачі
розповіді виконавець "повинен ніби ввійти в роль живописця, ілюструє даний
поетичний текст, з тією лише різницею, що замість фарб він володіє інтонацією",
- наголошував у своїх перших рекомендаціях Ю. Озаровський. Крім того, на нашу
думку, за своєю інтонацією байка найближча до усного мовно-побутового мовлення.
Лаконізми реплік, відсутність описів, жвавість дії - все це доступно для
розуміння читців-початківців.
Проте, тут є моменти, що потребують особливої
уваги. Оскільки під змальованим у байці персонажем автор завжди розуміє певні
типи людей, читець має чітко усвідомлювати ці типи. Для цього потрібне особливе
загострене бачення, яке базується на спостережливості. Зібрані факти, явища за
певними ознаками "сортуються" і з них відбираються лише ті, які
допомагають створити живий образ.
Байка близька до казки (про тварин). З неї
вона й бере свій початок. Тому дійові особи в ній часто нічим не відрізняються
від казкових: наділені тими ж сталими рисами характеру, часто поділяються на
позитивних і негативних.
Як і всякий розповідний твір, байка має сюжет.
Він часто буває драматично напруженим і складається з традиційно усталених
компонентів: експозиції, зав'язки, розгортання події, кульмінації, розв'язки. Якийсь
із цих компонентів може бути й відсутній, але така загальна схема для класичної
байки здебільшого залишається обов'язковою.
Вміння правильно розчленити байку на її
складові частини забезпечує композиційну чіткість її виконання. На відміну від
казки та інших жанрів, байка складається з двох частин: розповіді й моралі (повчання),
яка подається в афористичній формі й містить головну думку твору. Виступати
мораль може на початку твору ("Лебідь, Рак і Щука" Л. Глібова) або в
кінці ("Чиж та Голуб" Л. Глібова). Трапляються байки, в яких немає
авторської моралі ("Коник-стрибунець", "Вовк і Кіт" Л. Глібова).
У таких випадках вона випливає безпосередньо з розповіді.
Слід відзначити й те, що серед інших жанрів
байка більше дає можливість читцеві розкрити ідейний зміст. Тому потребує
особливої роботи над текстом, незалежно від того, чи вона з мораллю, чи без неї.
І в першому, і в другому випадках читець повинен яскраво бачити своє творче
завдання, прагнути якомога ближче донести до слухачів ідейну спрямованість,
справити на них відповідний естетичний вплив.
"Те, що ідея байки часто виявляється
сформульованою самим автором, аж ніяк не звільнює виконавця від необхідності і
підкорити своє виконання розповідної частини розкриттю і донесенню цієї ідеї. Мораль
байки підведе підсумок, а розповідна частина повинна цей підсумок підготувати,
зробити його максимально переконливим, наочним" - писала Т.Ф. Заводська. [14, 173]
Олександр Потебня пояснював живучість байки
тим, що вона постійно знаходить усе нові й нові застосування. Отже, написана
століття або й тисячоліття, тому вона може викликати асоціації з живим
оточенням, у якому знаходяться виконавець та його слухачі.
І саме тому Осел, який критикує Солов'я, не є
алегорією якоїсь абсолютно абстрактної глупоти. У кожній конкретній обстановці
виконавець може, проголошуючи слова Осла, малювати і тяжкодумного "чинушу
від мистецтва", легковажно-недоумкуватого "жовторотого" критика
і т.д.
Отже, уява читця буде дещо домальовувати до
зображеного в байці, а цим визначатиметься загальний характер тону байки в
конкретному виконанні.
По-різному висвітлювалось питання про те,
викривальною чи не викривальною мусить бути інтонація читця у виголошенні
реплік негативних персонажів. Одні стверджували, що, відтворюючи слова такого ж
Осла, виконавець має промовляти їх так, щоб його інтонація лукаво "підморгувала"
слухачеві: "не вір дурницям". Інші, навпаки, наполягали на
необхідності надати "дурницям" переконливого і серйозного звучання,
що створює ефективний контраст між змістом висловленого і характером вимови.
У першому випадку виконавець відверто
глумиться з Осла, вип’ячує своє ставлення до нього, дивиться на нього збоку. У
другому - виконавець немовби зливається з персонажем. Щоб краще це зрозуміти,
подумайте і пригадайте, чи не доводилось вам зустрічатися з людиною, яка часом
говорить дурниці таким серйозним і переконливим тоном, що поки її не знаєш,
важко збагнути, тупа вона чи прикидається недоумкуватою, щоб розіграти вас.
Застосування того чи іншого методу інтонування
не може регламентуватися завчасно, а визначається трактуванням твору.
Особливу увагу приділяють дослідники баєчного
жанру байки образові автора-оповідача, байкаря. Більшість із них підкреслювали,
що байкарі не хизувалися власною уявою і не схильні були потішати своїми
дотепами; вони невдавано і щиро намагалися змалювати подію настільки яскраво,
немовби самі були при тому.
У зв'язку з усім цим розглядається манера
виконання байки.
Байка виконується в оповідній манері. Виконавець
байки безпосередньо звертається до слухачів, але уже не від імені автора, а від
свого власного. Виконавець не може ставити перед собою завдання "зіграти"
роль простакуватого байкаря взагалі або конкретного автора байки, про характер
якого читець може скласти уяву з критичної літератури. [18, 12-13]
Виконавець байки впадатиме в банальність, коли
силкуватиметься перевтілитись в образи-персонажі й зіграти їх перед слухачем. Виконавець
і тут залишається оповідачем, який немовби спостерігає поведінку персонажів
збоку. Однак, як уже згадувалося, виконавець - не байдужий спостерігач, він
увесь час оцінює те, про що розповідає; і це знаходить вияв у його інтонації. Усе
це разом з тим не позбавляє виконавця від елементів інтонації тону чи
копіювання міміки і жестів уявного персонажа. І саме в такій мірі, в якій цього
вимагає стримана побутова імітація, реалізується вимога дотримуватися "звукових
масок". Тому грубо і неприродно звучить, наприклад, байка "Вовк та
Ягня", коли тиради Вовка вимовляються на низьких, а репліки Ягняти на
високих регістрах.
Ритміка байки також вимагає пильної уяви. І
треба запам'ятати, що у тих випадках, де наголос у слові, визначений розміром
вірша, не збігається з граматичним, граматика має поступитися перед ритмікою
художнього твору.
Рима в байці буває дуже виразною, і її також
треба зберігати, а не замазувати під виглядом прагнення до простоти, бо в цьому
разі простота вироджується у спрощенство. [60, 26-27]
Байка є чудовим матеріалом для формування
вміння передавати виконавське ставлення буквально з першої фрази тексту. Наприклад,
якщо сказати лише два рядки з байки Л. Глібова "Вовк і Кіт":
В село із лісу Вовк забіг... Не думайте, що в
гості, братця!
то вже в них слухачі повинні відчути, як ви
оцінюєте цей факт, як ставитися до цього персонажа.
Цікавим моментом у роботі над байкою є
створення образу розповідача. Хто він? Що це за людина?
На мою думку, немає потреби дотримуватись
традиційного типу розповідача - мудрого, з лукавинкою чоловіка. Читець повинен
залишатися самим собою і саме з позиції сучасної людини пропагувати певні ідеї,
засуджувати чи висміювати недоліки, пороки людського суспільства. Єдине, що
обов'язково необхідно витримати у створенні характеру розповідача, - це
відчуття гумору: доброзичливого, сердитого чи злого.
Байка цікава для роботи ще й тим, що під час
її виконання студенти, виступаючи у ролі оповідача безпосередньо спілкуються з
аудиторією. Вони то коментують подію, то прямо висловлюють своє ставлення, то
закликають слухачів оцінити вчинки, факти, то роблять висновки для всіх
та ін. Цей вид спілкування найближчий їм за своєю природою і завдяки йому
читцям легше тримати себе перед слухачами.
Звичайно, робота над байкою потребує знання
всіх її жанрових особливостей, усвідомлення всіх етапів роботи над твором і
врахування творчого рівня кожного виконавця байки. Одному може бути під силу
байка з кількома яскравими характерами, іншому - невелика за розміром, де все навантаження
бере на себе оповідач і розкриває в основному один характер - самого оповідача,
його позицію, його оцінку подій.
Для того, щоб було цікаво працювати і сильним
і слабшим студентам, спочатку варто провести колективну роботу.
Щоб полегшити попередню роботу над текстом
байки, варто взяти до уваги К. Пархоменка - розчленувати її за композиційною
побудовою: експозиція, зав'язка дії, розвиток дії, розв'язка. Від того, настільки
чітко уявляє собі читець план байки і її поділ на частини, залежить
композиційна чіткість виконання. Частини твору, що виконуються, - це ніби
сходини, і перехід від однієї до другої супроводжується змінами тону,
відтінюється паузами, переломом темпу й ритму мови та іншими засобами, вибір і
застосування яких випливає з конкретного змісту твору [2, 8-9].
Щоб не порушити під час читання байки
специфіки її як жанру, слід, по-перше, не забувати, що байка - це так званий
вільний вірш, тобто з різною кількістю стоп у віршованих рядках і астрофічною
будовою, і потребує дотримування в кінці кожного віршованого рядка відповідних
пауз; по-друге, основний тон виконання повинен бути природний, переконливий і
не сумний оскільки зображення в байці подається у формі розповіді з наявністю
розгорнутого діалогу. Крім цього, байці властиві ще елементи комізму. Отже,
читець повинен виступати перед слухачами як співбесідник, який емоційно
розповідає їм про цікавий повчальний випадок, з якого вони повинні взяти той чи
інший урок практичної моралі. По-третє, обов'язково треба врахувати мову автора
і мову алегоричних образів. Правильність читання авторської мови залежить від
того, наскільки читець визначить ставлення автора до зображуваних ним подій, їх
оцінку, його думки, почуття, наміри у зв'язку з цими подіями. Так, розповідаючи
про Чижика, з яким трапилося нещастя ("Чиж та Голуб" Л. Глібова),
автор ставиться зі співчуттям до нього: називає його сердегою ("Сердега в
клітці рветься, б'ється... ").
Мова персонажів передається з обов’язковим
урахуванням їх індивідуальних особливостей, зовнішності, характеру, дій,
поведінки, вчинків, оскільки під тваринами, рослинами чи речами ми розуміємо
людей з різними рисами - не тільки психологічними, а й соціальними,
професіональними, віковими тощо.
Отже, головним у читанні мови персонажів є
передача характерних рис людей, а не тварин. Характер передачі мови алегоричних
персонажів, залежить не від тих чи інших звірячих масок, а від конкретних
людей, що за ними ховаються, від тієї соціально-побутової обстановки, в якій
вони діють, і від цілого ряду інших обставин: цільової настанови, завдань
виховання, а найголовніше - від ідеї твору.
Тому будь-яке силкування перевтілитися в образ
персонажа, грати його перед слухачами може призвести до руйнування змісту твору.
Перед тим, як починати роботу над творами
цього жанру, формувати інтереси до них, дітей, учитель сам повинен знати їх
специфіку, особливості, щоб не втратити того духовного заряду, яким вони
сповнені, якнайяскравіше показати ідейне спрямування, багатство мови,
різноманітність образів. Як відомо, дітей у казці захоплює, насамперед, незвичайність
подій, сміливі, сильні, винахідливі герої, перемога добра над злом, правди над
кривдою [30].
Виховне значення казок величезне. Вони завжди
педагогічні в кращому розумінні цього слова: вчать скромності, безкорисливості,
висміюють якісь людські вади. Казки висловлюють народну мудрість, накопичену
століттями. Повчальність казки не здається нав'язливою, штучною, оскільки її
замисел виражається через захоплюючий сюжет, у витонченій композиції, в
яскравих, чітких образах. Драматичність дії казки і живописність персонажів
сприяє образному баченню світу, розвиває увагу, але й, за висловлюваннями К. Ушинського,
вводить читача у володіння народними скарбами, залучає до духу народу [19].
Під час вивчення народних і літературних
казок, пропонованих програмою для опрацювання в 4 (3) класах, на уроках та під
час самостійної роботи використовуються поодинокі малюнки, а також їх серії,
які допомагають учням простежувати логіку подій, встановлювати часові,
просторові й при чинові зв'язки. Демонстрація картин та їх серій виконують не
лише ілюстративні функції. Сутність роботи над кожним сюжетом багатопланова. Така
робота може відбуватись у формі завдань:
1) для фронтальної творчої діяльності учнів на
уроках класного чи позакласного читання. Наприклад, доведіть словами тексту, що
зображене на малюнку стосується певних подій, вчинків, належить до початку,
середини чи кінця казки "Три міхи хитрощів" І. Франка або "естонської
народної казки" "їжак і лисиця";
2) для колективно групової діяльності під час
виявлення позитивних і негативних персонажів казки "Коваль щастя",
"Хитрий півень" та інших;
3) для індивідуально-групової діяльності над
виявленням характеру окремих дійових осіб: коваля щастя, їжака, лисиці, півня
та ін.;
4) для індивідуальної діяльності над мовою
дійових осіб, головною думкою того чи іншого твору, засобами виразності картин
і літературного твору та іншими завданнями творчого характеру.
Опрацьовуючи народні і літературні казки,
учитель поступово закріплює уміння дітей не тільки зіставляти зображення на картині
зі змістом уривків творів, а й вчить глибше проникати у підтекст, бачити
внутрішній світ героя, його душевний стан.
Під час опрацювання казки "Коваль щастя"
А. Саксе учні повинні визначити ідею твору; щастя - то людська праця. Дуже
важливими є малюнки та ілюстрації до казок, щоб сформувати читацькі інтереси. Вчитель
пропонує не тільки свою наочність, але й заставляє дітей малювати словесно,
як вони уявляють того чи іншого героя.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
|
|
