Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках англійської мови у старшій школі

Значно ближчим до прямого є аудіовізуальний метод (Франція, Югославія 50-і роки. Аудіовізуальний метод зберігає всі основні принципи прямізму, при цьому його автори підкреслюють особливу важливість створення безпосередніх асоціацій між звучанням і значенням (РМ цілком виключається з процесу викладання). Основними способами засвоєння матеріалу є імітація, заучування напам'ять і утворення за аналогією. До самого кінця початкового ступеня учням не дозволяється користатися ані підручником, ані жодними іншими записами, уся робота ведеться лише усно із широким застосуванням різних технічних засобів як на аудиторних, так і на лабораторних заняттях. Таким чином, повне найменування методу – аудіовізуальний – відбиває ті його риси, що відрізняють його від інших прямих і неопрямих методів: весь мовний матеріал уводиться лише в структурах, які учні сприймають цілком на слух і значення яких розкривається шляхом зорової наочності [10, 298].

1.3 Поняття активізації навчально-пізнавальної діяльності

В контексті нашого дослідження основоположним є поняття “активізація навчально-пізнавальної діяльності”. В.Е. Краснопольський у своїї дисертації внаслідок аналізу різних підходів (П.С. Атаманчук, М.С. Головань, Н.М. Зверевої, Л.О. Іванової, М.Я.Ігнатенко, В.Ф. Кушиної, В.І Лозової, В.О. Онищук, А.Г. Сологуба, Т.І. Шамової, В.Ф. Шморгуна, Г.І. Щукиної) до визначення цього поняття доходить висновку, що активізація навчально-пізнавальної діяльності – процес, направлений на мобілізацію вчителем (за допомогою спеціальних заходів) інтелектуальних, морально-вольових та фізичних сил учнів, розвиток здібності подолати труднощі, активну самостійну роботу. Крім того, активізацію навчально-пізнавальної діяльності не можна розглядати в сучасних умовах розвитку школи тільки як процес керування активності учнів. Вона одночасно є процесом і результатом стимулювання активності учнів [9, 4].

Незважаючи на різні підходи науковців щодо процесу активізації навчально-пізнавальної діяльності, більшість із них погоджуються з визначенням таких складників пізнавальної активності:

-                   мотиваційні (потреба в пізнанні, прагнення до самовдосконалення);

-                   психічні якості (емоційне сприйняття, творча уява, мислення, мовленнєва компетентність);

-                   інструментальні (форми, методи, технології).

Дослідники визначають, що необхідним для розвитку пізнавальної активноcті особистості є самопізнання. Для успішного розвитку особистості на уроках англійської мови має ряд психічних якостей, а саме: психологія уваги, логічне мислення, творча фантазія. Важливу роль у розвитку пізнавальної активності учнів мають уміння емоційно сприймати, глибоко осмислювати події, висловлювати свої судження.

Серед інструментального комплексу розвитку пізнавально-навчальної активності учнів можна назвати ті, що безпосередньо пов’язані з формами і методами навчання. Сучасні педагогічні технології, такі як навчання у співпраці, проектна методика, використання інформаційних технологій, Інтернет-ресурсів забезпечують індивідуалізацію та диференціацію навчання [9, 7].

Ми розглядаємо діяльність як джерело пізнання, формування особистісних якостей учнів, основу для удосконалення навчального процесу, тому не зводимо проблему активізації навчання лише до засобів підвищення ефективності його змісту, методів та форм організації.

Розвитку пізнавальної діяльності може сприяти використання структури навчального матеріалу і спеціально організована взаємодія видів пізнавальної діяльності з опорою на узагальнені наочні орієнтири, визначені педагогічні умови і розроблені адекватні організаційні форми, методи, прийоми навчання. У дослідженні В.Е Краснопольського, діяльність визначена як активна дія самого учня, спрямована на засвоєння ним системи знань, навичок і умінь, а також зміни, що відбуваються в учневі, психічному розвитку, в характеристиках його особистості [9, 4]. Основними напрямами формування продуктивних процесів вважають дії тих, кого навчають, з опорою на систему узагальнених орієнтирів самостійного пошуку і конструювання учнями алгоритмічних і квазимоноритмічних процедур, спеціальне навчання евристикам різного рівня абстракції й узагальнення.

Пізнавальна діяльність сприяє формуванню світоглядних знань підлітків, яка є найбільш складною синтетичною формою духовного освоєння діяльності. Новизна в поглядах на проблему активізації пізнавальної діяльності учнів визначається соціальними змінами, що відбуваються в державі, які загострюють потребу суспільства в активній особистості. Формування особистості, її якісні зміни проходять в діяльності, зокрема в пізнавальній, в основі якої є співробітництво учнів в головному для них виді діяльності — навчанні. У процесі колективної навчально-пізнавальної діяльності можна формувати такі риси особистості, як пізнавальна самостійність і активність, колективізм, відповідальність, а також можливість взаємозв'язаного формування творчого і відповідального становлення до навчання.

Засоби і прийоми активізації пізнавальної діяльності підлітків допомагають виробленню у них прийомів навчальної праці, сприяють розумовому розвитку, ефективному використанню часу, підвищенню якості знань. Поняття "прийом", "вид пізнавальної діяльності", "пізнавальне вміння (дія)" вважаються синонімами. Ці терміни характеризують уміння, що входять у такі групи: початкові логічні прийоми мислення та специфічні прийоми пізнавальної діяльності. Серйозний недолік сучасної освіти полягає не у виробленні програм видів пізнавальної діяльності (умінь) з кожного предмета, хоч деякі кроки в цьому напрямі зроблено. Це означає, що, по суті, не розв'язано питання про критерії знань, бо знання функціонують, реалізуються не тоді, коли відтворюються поняття та визначення, а в діях із цими знаннями.

1.4 Методи активізації пізнавальної діяльності учнів

Проект Ради Європи «Сучасні мови» передбачає підвищення ефективності навчання іноземних мов, зокрема, за рахунок передових методів і технологій, тобто методами активізації пізнавальної діяльності учнів. Великий інтерес викликають наступні методи:

-                   дискусійний (М.В. Кларін, Г.А. Китайгородська);

-                   метод рольових ігор (Г.А. Китайгородська, М.А. Аріян);

-                   метод проектів (Є.С. Полат, М.Ю. Бухаркіна);

-                   використання мультимедійних (комп‘ютерних) технологій [4, 49].

Ці методи не можна назвати новими. Однак, їх застосування до цього часу не було системним. Вони пов’язані між собою тим, що їх форми і зміст дозволяють формувати, поряд із комунікативною компетенцією, окремі комунікативні та інтелектуальні вміння, які в сукупності складають уміння критичного мислення. Розглянемо зазначені методи.

Джава Н. у своїй статті дає таке визначення поняттю дискусія: дискусія (лат. discussion - від discutio – розглядаю, досліджую) – широке обговорення якогось спірного питання для з’ясування різних точок зору [4, 49].

Дискусія дає можливість:

-                   активізувати пізнавальну діяльність учнів;

-                   сформувати певну культуру мови, вміння вислухати співрозмовника до кінця, не перебиваючи;ставлячи запитання, заперечуючи або, навпаки, погоджуючись;

-                   формувати свідоме ставлення до розгляду проблеми, активність в обговоренні проблеми, яка назріла, націленість на з’ясування причин її виникнення, а також на її вирішення. Мова, таким чином, є одночасно і метою і засобом навчання;

-                   формує культуру творчого оперативного мислення;

-                   створює умови для використання особистого досвіду й одержаних раніше знань для засвоєння нових.

Прийоми введення в дискусію можуть бути наступні:

-                   опис конкретного проблемного випадку з життя;

-                   використання останніх новин;

-                   рольова гра;

-                   демонстрація відеокліпу;

-                   драматизація (моделювання проблемної ситуації);

-                   звукозапис;

-                   питання типу (Що? Як? Чому? Що вам відомо про…?).

Етапи організації дискусії:

-                   виділення «макро»проблеми. Поділ на «мікро» проблеми. Поділ учнів на групи. Пояснення стратегії проведення дискусії;

-                   пояснення правил ведення дискусії. Рекомендації щодо збору матеріалу;

-                   лексичні вправи (знайомство з новою лексикою);

-                   попереднє обговорення однієї із «мікро»проблем у всіх групах;

-                   колективне обговорення;

-                   звернення до текстового матеріалу, відео-аудіо записів, із метой одержання базової інформації з даної проблеми.

Організація проведення дискусії:

-                   етапи самостійної роботи групи по підбору та осмисленню матеріалу;

-                   повідомлення результатів обговорення в малих групах;

-                   загальна дискусія;

-                   підведення підсумків.

Тексти та аудіо-матеріали потрібно відбирати таким чином, щоб вони були проникнуті єдиною проблемою, адже вони становлять теоретичну основу для дискусій і повинні містити базову інформацію.

Н. Джава зазначає, що вміння вести дискусію у формі діалогу або полілогу – необхідна умова успішної спільної роботи учнів над проектом у малих групах. В процесі обговорення висуваються аргументи і контраргументи, вибудовується логічна послідовність доказів виступаючого. Учні вчаться розглядати проблему з різних сторін, формулюють свою точку зору, роблять висновки [4, 49].

Одним із важливих методів активізації пізнавальної діяльності учнів є метод проектів. В літературі знаходимо таке визначення зазначеного методу. Метод проектів – це така організація самостійної діяльності учнів у межах ними ж обраної теми, що проводиться у два етапи: етап підготовки та етап висвітлення кінцевого результату цієї діяльності [22, 79].

Метою проектної роботи є автономне вивчення окремим учнем того чи іншого матеріалу, який є часткою одного великого розділу.

Сутність проектної методики полягає в тому, що ціль занять і способи її досягнення повинні визначатися власне учнем на основі його інтересів, індивідуальних особливостей, потреб мотивів, здібностей. Внаслідок цього, особисто-орієнтоване навчання, що лежить в основі проектної методики, передбачає зміну традиційної схеми взаємодії учитель-учень, суб’єкт-об’єкт на схему партнерства суб’єкт-суб’єкт [17, 16].

Метод проектів виник на початку ХХ століття, коли робота педагогів була спрямована на те, щоб знайти способи, шляхи розвитку активного самостійного мислення дитини, навчити застосовувати знання на практиці. Розроблений ще в на основі прагматичної педагогіки Джона Дьюї метод проектів стає особливо актуальним в сучасному інформаційному суспільстві. Метод проектів — не новина в світовій педагогіці: він почав використовуватися в практиці навчання значно раніше виходу в світ відомої статті американського педагога В. Килпатріка «Метод проектів» (1918), у якій він визначив це поняття як «від душі виконуваний задум». У Росії метод проектів був відомий ще в 1905 році. Під керівництвом С.Т. Шацького працювала група російських педагогів по впровадженню цього методу в освітню практику. Після революції М.П. застосовувався в школах по особистому розпорядженню Н.К. Крупськой. У 1931 р. постановою ЦК ВКП(б)М. П. був засуджений як чужий радянській школі і не використовувався аж до кінця 80-х років." Зараз метод проектів набуває популярності і в Україні [26].

Основна ціль навчання іноземної мови – мовленнєва діяльність, в якій мовленнєва система виступає тільки я к засіб її реалізації.

Найважливішими факторами, що сприяють формуванню внутрішнього мотиву мовленнєвої діяльності при проектному навчанні, є:

-                   зв’язок ідей проекту з реальним життям;

-                   наявність інтересу до виконання проекту з боку всіх його учасників;

-                   ведуча роль консультативно-координуючої функції викладача.

Проект може бути я к довготривалим, короткотривалим, що займає одне аудиторне заняття.

Дослідники наводять основні вимоги до методу проектів:

-                   наявність вагомої у дослідному, творчому плані проблеми, яка потребує інтегрованих знань, дослідницького пошуку для її вирішення;

-                   практична, теоретична вагомість можливих результатів;

-                   самостійна (індивідуальна, парна, групова) діяльність учнів на уроках чи в позаурочний час;

-                   структурування змістовної частини проекту (із зазначенням поетапних результатів і розподілом ролей);

-                   використання дослідницьких методів: визначення проблеми, задач, висунення гіпотези їх вирішення, обговорення методів дослідження, оформлення кінцевих результатів, аналіз отриманих даних, підведення підсумків, коригування, висновки [22, 80];

Орієнтуючись на статтю Огієвича О. зазначаємо, що дидактична гра – це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовах, що відтворюють реальну обстановку [14, 83].

Дидактична гра на уроках англійської мови є дуже ефективним засобом навчання. Доцільним є використання ігор чи елементів гри на кожному уроці. Це активізує діяльність учнів, вони захоплюються елементом змагання, їм подобається працювати у команді – так веселіше виконувати навіть складне завдання.

Гра вимагає активності. Учні прагнуть використати цікаві звороти, слова, щоб їхні виступи вийшли цікавими, це спонукає працювати із словником.

Основне завдання полягає в тому, щоб правильно організувати гру, підібрати її відповідно до завдань уроку, до теми та рівня можливостей і знань учнів. Адже гра має бути цікавою та емоційною, – лише за цих умов можливий максимальний результат.

Ігри можуть використовуватися на різних етапах уроку. За їх допомогою можна перевірити домашнє завдання, полегшити розуміння навчального матеріалу, закріпити його, перевірити знання учнів перед контролем.

У нашій роботі під поняттям «дидактичні ігри» ми розуміємо будь-яку гру або ігрову вправу, спрямовану на оволодіння учнями новими знаннями, уміннями, навичками.

Страницы: 1, 2, 3, 4