Курсовая: Неустойка в цiвiльному правi

Курсовая: Неустойка в цiвiльному правi

КИїВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Кафедра цивільного права

КУРСОВА РОБОТА

"НЕУСТОЙКА В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ"

Студента 2-го курсу

денної форми навчання

Дубецького Тараса Івановича

КИЇВ

1997

П Л А Н

Глава I. Загальна характеристика забезпечення виконання зобов’язань.

1. Поняття забезпечення виконання зобов’язань.

2. Способи забезпечення виконання зобов’язань.

3. Окремі способи забезпечення виконання зобов’язань.

Глава II. Неустойка як спосіб забезпечення виконання зобов’язань.

1. Поняття та функції неустойки.

2. Форми неустойки.

3. Види неустойки.

4. Шляхи встановлення неустойки.

5. Застосування неустойки.

Глава III. Цивільно-правове регулювання неустойки в зарубіжному законодавстві.

1. Цивільно-правове регулювання неустойки в країнах Європи.

2. Цивільно-правове регулювання неустойки в англо-американських країнах.

Заключні положення.

Вступ

Ця праця має за мету дослідити сучасні положення одного із інститутів

цивільного права - інституту неустойки.

В нинішнх умовах докорінної перебудови економіки учасники цивільного і

торгового обігу зацікавлені в застосуванні різного роду гарантій виконання

зобов'язань, значення яких непомірно зростає. Для чого в практиці сучасного

обігу розроблено складну і бататоманітну систему забезпечення виконання

зобов’язань. Виконання цивільноправових обов'язків - це та договірна

дисципліна, яка необхідна не лише для економіки, а й для суспільства в

цілому. Власне за допомогою їх виконання створюються атмосфера поваги до

вимог законодавства, прав та інтересів громадян, організацій. Неустойка є

одним із найпоширеніших способів забезпечення виконання зобов’язань і її

функціональне призаначення у ринковій економіці важко переоцінити. Саме цей

момент, а також та мала увага, яка приділялась інституту неустойки,

порівнянно з ведучими інститутами цивільного права (як,наприклад, юридичних

осіб чи державної власності), вплинули на вибір теми серед запропонованих.

Глава I. Загальна характеристика забезпечення виконання зобов’язань.

1. Поняття забезпечення виконання зобов’язань.

В умовах ринкового господарства існує велика ймовірність невиконання боржником

своїх зобов’язань. Це може відбутись як через недобросовісну поведінку самого

боржника, так і в разі його неплатоспроможності. Шершеневич Г.Ф. стверджує:

“Зобов’язання дає право вимагати, але не примушувати довиконання дії, обіцяну

боржником. Якщо зі сторони боржника немає і не може бути ніякої гарантії в

тому, що встановлене зобов’язання буде точно виконано, то, хоча б, необхідно

забезпечити кредитору той майновий інтерес, який для нього поєднується з

зобов’язанням. Дійсно, все майно боржника відповідає за його виконання, і якщо

боржник ухиляється від виконання зобов’язання, то інтерес кредитора, що

пов’язаний з цим зобов’язанням, може бути здійснено примусово з майна боржника:

частина цього майна, а якщо необхідно, і все майно,буде реалізоване суспільною

владою і отримані кошти підуть на задоволення інтересу кредитора”

[1]

Отже до боржника, який не виконує або неналежним чином виконує зобов’язання

застосовують певні, передбаченні законом заходи примусу, які називаються

санкціями зобов’язання. Наприклад, відібрання речі у боржника, стягнення

збитків, яких зазнав кредитор. Однак незважаючи на можливість у кожному

випадку, коли боржник не виконує або неналежним чином виконує зобов’язання,

застосувати до нього зазначені засоби примусу, інтереси кредитора можуть

залишатись незадоволеними. Справа у тому, що іноді важко, а то й неможливо

довести наявність та розмір збитків, яких зазнав кредитор внаслідок невиконання

чи неналежного виконання зобов’язання.

Крім того, інтереси кредитора можуть залишатись незадоволеними з інших

причин, зокрема через відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено

стягнення за позовом кредитора. Тому в сучасному праві розроблена система

засобів (способів), покликаних зробити положення кредитора більш надійним, в

певній мірі забезпечити виконання зобов’язання боржником. Вони полягають в

покладені на боржника додаткових обтяжень на випадок невиконання чи

неналежного виконання зобов’язання, або в притягнені до виконання

зобов’язання поряд з боржником третіх осіб, як це відбувається при

поручительстві, або в резервуванні майна, за рахунок якого може бути

досягнуто виконання зобов’язання (завдаток, застава), або в видачі

зобов’язання уповноваженими на те органами оплатити визначену грошову суму

(банківська гарантія).

Способи, що стимулюють належне виконання сторонами покладених на них

зобов’язань, визначаються законодавством або встановлюються угодою сторін.

Більшість із способів забезпечення виконання зобов’язань має залежний від

основного зобов’язання характер і при недійсності основного зобов’язання, чи

припинені його дії припиняють своє існування. Але законодавством передбачені

і такі способи забезпечення, які можуть бути самостійними, наприклад,

банківська гарантія.

Способи, що забезпечують виконання зобов’язань, встановлюються в інтересах

кредитора. Хоча не всі способи забезпечення відносяться до санкцій, але всі

прямо чи опосередковано створюють додаткові обтяження для боржника. Так, при

заставі кредитор за рахунок заставленого майна боржника має право погасити

свої претензії до нього. За рахунок цього ж майна можуть бути погашені і

додаткові вимоги кредитора по сплаті неустойки, відшкодуванню збитків та ін.

Обраний сторонами спосіб забезпечення виконання зобов’язань повинен бути

письмово зафіксований або в самому зобов’язанні, на забезпечення якого він

направлений, або в додатковій угоді. Деякі з способів вимагають не просто

письмової, а і нотаріально завіреної форми їх здійснення і навіть cпеціальної

реєстрації (застава, банківська гарантія).

Всі способи забезпечення носять зобов’язально-правовий характер і мають на

меті сприяти виконанню зобов’язання, що виявився причиною їх встановлення.

Але засоби досягнення мети належного виконання зобов’язань різні. В деяких

ситуаціях бажання уникнути відповідальності (сплати штрафних санкцій)

стимулює боржника до належного виконання основного зобов’язання, в інших,

загроза втратити майно (застава), навіть, якщо це не і не супроводжується

якими-небудь додатковими обтяженнями, спонукає боржника до того ж.

В залежності від того, що складає зміст способу забезпечення виконання основного

зобов’язання чи тільки досягнення з його допомогою виконання основного

зобов’язання чи також покладення на боржника додаткового обтяження способи

забезпечення або відносяться до “міри” відповідальності,або за такі не

визнаються. Так, неустойка відноситься до заходів цивільно-правової

відповідальності, а застава, поручительство, банківська гарантія не є мірою

відповідальності.[2]

2. Способи забезпечення виконання зобов’язань.

За чинним законодавством виконання зобов’язань може забезпечуватись

завдатком, неустойкою, заставою, поручительством і гарантією (ст. 178 ЦК

України).

а) Завдаток.

Завдатком визнається грошова сума, що видається однією з договірних сторін в

рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні в підтвердження

укладення договору і в забезпечення його виконання (п. 1 ст. 195 ЦК).

Завдатком частіше всього забезпечуються зобов’язання між громадянами

(договори оренди дачних і жилих приміщень, купівлі-продажу), хоча, нема

підстав для виключення завдатка із числа способів забезпечення зобов’язань,

що складуються між юридичними особами різних організаційно-правових форм.

Угода про завдаток незалежно від суми завдатка повинна бути складена у

письмовій формі. ЦК не зазначається, що недодержання письмової форми

приводить до недійсності угоди про завдаток. Отже настають загальні наслідки

недодержання простої письмової форми угоди, визначені ст. 46 ЦК, тобто

недодержання простої письмової форми позбавляє сторони права в разі спору

посилатися для підтвердження угоди на показання свідків, а у випадках, прямо

зазначених у законі, тягне за собою недійсність угоди. Має суттєве значення

чіткість складеного документа про завдаток. Задля уникнення спору сума, що

передається у якості завдатку, повинна бути названа в як завдаток.

У відносинах щодо завдатку беруть участь сторони основного зобов’язання:

боржник - задаткодавець та кредитор - задаткоотримувач.

Завдаток виконує три функції: як засіб платежу, посвідчення та забезпечення.

Завдаток видається в рахунок платежів за основним зобов’язанням, тим самим

виявляючи себе засобом повного чи часткового виконання основного зобов’язання,

способом його виконання і виконує платіжну функцію. Така здатність до оплати

основного боргу зближує завдаток з авансом, який теж виконує платіжні функції.

Але на відміну від авансу завдатку властиві й інші функції. Виконуючи передачею

завдатку частину чи все основне зобов’язання, боржник підтверджує його

наявність. З цим пов’язана посвідчувальна функція завдатку. Сума, що передана в

як завдаток, зараховується в рахунок виконання основного зобов’язання і в цій

частині гарантує, забезпечує його виконання забезпечувальна функція завдатка.

[3]

Завдаток може виконувати і компенсаційну функцію, бо сторона, відповідальна

за невиконання договору, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки з

зарахуванням суми завдатку, якщо в договорі не передбачено інше (ч. 2 ст.195

ЦК).

Те що відповідальна за невиконання договору сторона, яка дала завдаток,

втрачає його, а винувата в невиконанні договору сторона, яка одержала

завдаток, повертає другій стороні подвійну суму завдатку, зближує завдаток з

санкціями, встановленими в якості відповідальності на випадок невиконання чи

неналежного виконання зобов’язання.

В договорі задатку може ставитись умова про обмеження розміру збитків сумою

задатка, при якому сторони відмовляються від права на відшкодування збитків,

не покритих сумою завдатку. Крім цього, завдаток повинен бути повернений,

якщо основне зобов’язання припинено до його виконання за угодою сторін, що

витікає з похідного характеру способів забезпечення виконання зобов’язань,

або внаслідок неможливості виконання по незалежним від сторін обставинам.

б) Порука.

На відміну від завдатку порука як спосіб забезпечення стоїть безспірно вище,

тому що тут до відповідальності залучаються нові особи, що обираються для

цієї мети з огляду на їх сплатоспроможність. В ЦКУ дається наступне

визначення поруки. Порука - це договір, за яким поручитель зобов'язується

перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання

в повному обсязі або в частині (ст. 191 ЦКУ).

Порука це договір, який виникає внаслідок угоди між кредитором та

поручителем. Встановлення поруки, як способу забезпечення, передбачає

існування іншого, основного зобов’язання: воно виникає чи з ним чи після, але

не раніше.

Договір поруки укладається тільки у письмовій формі і може забезпечувати

тільки дійсну вимогу. Чинне цивільне законодавство встановлює певні обмеження

для осіб, які можуть виступати як поручитель. Так, не можуть бути

поручителями бюджетні організації, державні підприємства, за якими

закріплюється майно на праві оперативного управління та інші.

Зупинимось на виникаючих з поруки відносин між кредитором та боржником,

кредитором та поручителем, поручителем та боржником.

1. Відношення між поручителем та боржником по головному зобов’язанню не

змінюється від приєднання поруки. Але виконання зобов’язання зі сторони

поручителя припиняє право кредитора до боржника.

2. Головна увага зосереджується на відношенні кредитора до поручителя.

Кредитор вправі вимагати від поручителя всього того, що зобов’язаний був

виконати боржник, якщо тільки порука не була частковою. ЦК передбачає, що

поручитель відповідає в тому ж обсязі, як і боржник. Так, якщо інше не

встановлено договором поруки, поручитель зобов’язаний сплатити кредитору

проценти за користування кредитом, відшкодувати збитки, сплатити неустойку

(ч. 2 ст. 192 ЦК).

Боржник і поручитель несуть солідарну відповідальність перед кредитором, якщо

інше не передбачено договором поруки (ст 192 ЦК). Солідарно відповідають

перед кредитором і особи, що разом дали поручительство. Сумісні поручителі

несуть солідарну відповідальність не тільки один з одним, але і з боржником.

Об’єм і характер відповідальності поручителя залежить від змісту договору

поруки. Наприклад, поручитель вправі обумовити, що він поручається за

повернення боржником лише основної суми без відшкодування неустойки та

збитків. У випадку пред’явлення до поручителя вимог кредитора поручитель

вправі висувати проти вимог кредитора заперечення. По виконанню поручителем

зобов’язання боржника кредитор зобов’язаний вручити поручителю документи, що

засвідчують вимогу кредитора та передати права, які забезпечують цю вимогу,

наприклад право застави.

Зобов’язання поручителя відповідати за виконання зобов’язання боржником не

означає, що поручитель приймає на себе зобов’язання представити те, щодо чого

зобов’язувався боржник. Він може бути просто не здатен по об’єктивним

причинам виконати це. Тому поручитель по загальному правилу несе обов’язок

відшкодувати в грошовій формі невиконане боржником. Якраз тому найбільше

розповсюдження поручительство отримало в грошових зобов’язальних відносинах.

3. Відносини між поручителем та боржником зводяться до того, що поручитель,

виконавши за боржника його зобов'язання, отримує права кредитора за цим

зобов’язанням. Поручитель отримує право вимагати від боржника виконання

зобов’язання у тому об’ємі, в якому він сам виконав вимогу кредитора.

[4]

Норми ЦК про поруку - диспозитивні, тому договір, також, як спеціальні

правові акти, може передбачати інший розподіл прав і обов’язків сторін по

договору поруки.

Припинення поруки настає з причин, які мали силу при його встановленні чи

внаслідок наступних обставин. Порука припиняється: а) за взаємною

домовленістю кредитора і поручителя, б) в разі припинення основного

зобов’язання, в) в силу злиття в одній особі кредитора і поручителя,

поручителя і боржника, г) крім того, якщо кредитор протягом трьох місяців з

дня настання строку зобов'язання не пред'явить позову до поручителя. Якщо

строк виконання зобов'язання не зазначений, або визначений моментом вимоги,

то при відсутності іншої угоди відповідальність поручителя припиняється після

закінчення одного року з дня укладення договору поруки.

У відносинах між організаціями застосовується особливий вид поруки - так

звана гарантія.

в) Гарантія.

За договором гарантії вищестояча організація ( гарант ) зобов’язується

відповідати перед кредитором підлеглої організації по взятих останньою на себе

обов’язках.

За своєю суттю гарантія є порукою, але з рядом специфічних особливостей:

1. Гарантія застосовується лише у відносинах між організаціями, тоді як

порука може мати місце у відносинах з участю громадян.Гарантом, як правило,

є вищестояча організація по відношенню до боржника, яка зобов’язана впливати

на підприємство, вживати заходів до усунення недоліків у господарській та

фінансовій діялбності, сприяти виконанню зобов’язань перед кредитором.

2. Гарантійне зобов’язання надається вищестоячою організацією тільки у межах

Страницы: 1, 2