бесплатно рефераты

бесплатно рефераты

 
 
бесплатно рефераты бесплатно рефераты

Меню

Курсовая: Нормы права в системе нормативного регулирования бесплатно рефераты

Курсовая: Нормы права в системе нормативного регулирования

Правові відносини виникають не з юридичних норм, а з життє­вих, фактичних

суспільних відносин. Однак, для того щоб ті чи інші фактичні

суспільні відносини чи придбали мало характер право­відносини, воно повинне

регулюватися нормою права. Таким чином, настання юридичних наслідків для

учасників, регульованих правом су­спільних відносин, перетворення цих

відносин у правові – одна з важливих відмінних рис, характерних рис права

як державного регулятора суспільних від­носин. Правові норми регулюють

відносини усередині суб'єкта керу­вання, визначаючи компетенцію,

структуру і функції всіх керуючих підсистем і їхніх елементів – органів

держави, посадових осіб, інших суб'єктів керування колективами людей.

Виконання правом своєї соці­альної ролі в першу чергу обумовлено його

нормативністю. Яку б зі своїх функцій право не виконувало, воно завжди

визначає міру, обсяг належного, забороненого чи дозволеного поводження,

визначає правове положення людей і наділяє їх правами й обов'язками по

відношенню друг до друга і до держави.

Загальнообов'язковість, формальна визначеність, абстрактність но­рми

дозволяють моделювати різні суспільні відносини (чи їхні види), охопити в

схематичному розпорядженні різноманіття конкретних від­носин, виділити і

закріпити основний їхній зміст. Право як система норм – найважливіший

компонент усього процесу правового регулю­вання. Впливаючи на свідомість і

поводження людей, на діяльність ор­ганів, що застосовують норми права, ці

норми складають основу меха­нізму правового регулювання. Лише у єдності з цим

механізмом, право виконує своє призначення – регулює поводження людей.

Система права включається в механізм правового регулювання в якості однієї з

підсистем і діє як регулятор через свідо­мість людей на їхнє поводження.

С.С. Александров пише, що « право саме по собі нічого не може створити,

побудувати. Право – це такий інструмент регулювання суспі­льних відносин, що

діє через волю і свідомість людей ».

«.В історії суспільства діють люди, обдаровані свідомістю, що надходять чи

обдумано під впливом пристрасті, що прагнуть до визна­ченим цілям», якби

об'єктивні закони суспільного розвитку діяли авто­матично, і люди також

надходили відповідно до вимог цих законів, то потреба в соціальному

регулюванні просто б не виникла. Тому основна мета соціального регулювання –

« домогтися відповідності між пово­дженням особистості і діями людей, їхніми

інтересами, цілями і зада­чами, що випливають з об'єктивних закономірностей,

що є в наявності у даному суспільстві».

Дійсно: соціальні норми, як у загальних типових ситуаціях, так і в конкретних

випадках жадають від людини тільки обов'язкових і тільки припустимих

варіантів поводження. Здавалося б, поводження людини насправді вичерпується

нормативною регуляцією. Але чи цілком? Ви­являється, соціальне регулювання

виявляє себе не тільки нормативними впливами на поводження людини, але і

містить у собі нормативний компонент регулювання його соціальної активності.

У соціальній регу­ляції і відповідних коштах (у тому числі нормативних) такої

регуляції бідує будь-яке суспільство і будь-яке суспільне виробництво, на

якій би стадії історичного розвитку вони не знаходилися. Об'єктивна потреба в

регуляції обумовлена тим, що «постійне відтворення базису істотного стану, що

лежать в основі цього стану відносин, здобуває з часом уре­гульовану й

упорядковану форму, і ці регулярність і порядок самі суть необхідний момент

усякого способу виробництва, коли незабаром він повинний придбати суспільну

стійкість і незалежність від простого чи випадку сваволі».

Поява соціальних норм і нормативного типу регуляції зв'язано з переходом від

тваринної стадії до людського суспільства, із процесом соціалізації і

раціоналізації людських відносин і в цілому поводження людини як особливого

природно-біологічного і разом з тим суспільної істоти.

Джерела виникнення соціонормативною регуляцією йде до тих часів, коли,

узагальнено говорячи, йшов процес виділення людей із тваринного світу і

формування людської спільності. Саме в руслі й у рамках такого процесу

прогресуючого розрізнення і розбіжності між тваринним і суспільно-соціальної

виникли і розвивалися нові форми життєдіяльності людей, нові типи їхньої

орієнтації в навколишньому світі, нові види і кошти регуляції. Поступово

сформувалися представ­лення про норми життя людей, правилах і формах їхніх

взаємин, про схвалюване і карне людське поводження.

У докласовому суспільстві механізм соціального регулювання був надзвичайно

простий. Дії суспільностей, окремих індивідів регулювалися звичками,

традиціями і звичаями. Останні звичайно являли собою сис­тему заборон (табу).

Для первісної людини табу служили орієнтиром в індивідуальному досвіді

діяльності. Їхня загальнообов'язковість, простота і сила впливу, що

санкціонує, не були результатом якого або вибору.

Розкладання родового ладу, зміна матріархату патріархатом су­проводжується

руйнуванням колишніх установлень, традицій, звичаїв. Усе це відбувається в

зупинці становлення приватної власності і витис­нення первісного

колективізму. З'являється пануючий, рабовласниць­кий клас, що виробляє для

захисту своїх інтересів власну ідеологію, право і мораль.

Поняття норми нормативності невіддільно від соціальної дія­льності людей і

від їхніх суспільних відносин, від їхнього суспільного буття. Норма не є тим,

що коштує поза суспільними відносинами, над ними, вона органічна уплетена в

діяльність людей і виражає найбільш типові і стійкі суспільні зв'язки і

відносини. Тому дослідження норми сполучене з аналізом суспільних відносин,

діяльності індивідів як спо­собу їхнього соціального буття, з особистісним

підходом до природи нормативності.

Суспільні відносини виникають тільки в процесі взаємодії лю­дей, обміну

діяльністю і її результатами. Люди «не можуть робити не з'єднуючись відомим

образом для спільної діяльності і для взаємного обміну своєю діяльністю. Щоб

робити, люди вступають у визначені зв'язки і відносини, тільки в рамках цих

суспільних зв'язків і відносин, існує їхнє відношення до природи, має місце

виробництво».

Категорія «відношення» розкриває універсальну залежність ін­дивідів друг від

друга, породжувану універсальністю потреб, коштів споживання, продуктивних

сил індивідів, створених універсальністю обміну. Люди не просто «відносяться»

друг до друга; за цим відношен­ням завжди коштують інтереси людини, його

потреби в спілкуванні, у взаємному обміні матеріальними і духовними

цінностями. У постійній і активній взаємодії людини зі світом – природою і

суспільством – здійс­нюється його індивідуальний розвиток, реалізація його

потреб і здібно­стей. «Обмін речовин, енергія, інформація навіть самих

людських вла­стивостей у цьому процесі взаємодії має універсальний характер

для буття і свідомості».

Але для кожного суспільства процес соціальної взаємодії зв'я­заний з обміном,

кожному суспільству належить свій характер обміну, що об'єктивується в

стійких, повторюваних формах і суспільних зв'яз­ках.

Об'єктивний характер соціальної взаємодії людей, зв'язаного з обміном

діяльністю, не означає, що воно знаходиться поза сферою сві­домості.

Соціальна діяльність людей невіддільна від їхньої свідомості, що,

відображаючи об'єктивні процеси суспільного розвитку, є переду­мовою і

регулятором людської діяльності. Регулятивна роль свідомості виявляється в

його впливі на діяльність людей і тим самим на всю сис­тему суспільних

відносин, що виступає як результат соціальної діяль­ності.

Діючи свідомо, люди разом з тим не вільні у виборі характеру діяльності. Вони

повинні вважатися з об'єктивною дійсністю, з вихід­ними передумовами

людського існування. Ставлячи перед собою ви­значені цілі, люди не можуть не

враховувати тієї об'єктивної детермі­нації, що з'являється перед ними як

суспільна необхідність.

Соціальна діяльність і суспільні відносини опосередковані сві­домістю і тому

виступають як вторинне, похідне від матеріальних умов життя суспільства, від

буття. Але ця характеристика коректна тільки в рамках основного

гносеологічного питання, що розкриває первинність буття і вторинність явищ,

зв'язаних зі свідомістю.

У системі суспільних відносин варто виділяти виробничі, еко­номічні

відносини, що складаються об'єктивно, не залежно від свідомо­сті людей. Але

незалежність цих відносин від свідомості людей аж ніяк не означає, що вони

розвиваються крім свідомості і волі людей. Ця не­залежність означає лише те,

що кінцевий результат таких відносин є, як правило, іншим, чим той, котрий

переслідували індивіди у своїй конк­ретній предметній діяльності. Діяльність,

поводження людей у вироб­ництві «виходять від свідомої волі й особою мети

індивідів, проте су­купна цілісність цього процесу виступає як деякий

об'єктивний зв'язок, що виникає стихійно: хоча вона і виникає від взаємодії

свідомих інди­відів, але вона не укладена в їхній свідомості й у цілому їм не

підле­гла». Як видно з даного положення, об'єктивний зв'язок індивідів у

процесі виробництва також породжений їхньою діяльністю. Тому «не можна

розглядати виробничі відносини незалежними від виробничої діяльності людей,

тому що вони не мають окремість свого буття, бу­дучи елементом соціальної

діяльності як способу існування соціальних систем об'єктів». Звідси випливає,

що вся система суспільних відносин, у тому числі і відносини виробничі, є

результатом діяльності індивідів, наділених свідомістю і волею, що

переслідують свої мети.

Соціальна взаємодія людей об'єктивно виявляється в повторю­ваних актах

виробництва, скасування, розподіл, у потребі упорядкувати різноманітні

суспільні зв'язки і відносини. Така потреба дозволяє одно­часно з виникненням

праці й обміну на самих ранніх етапах розвитку суспільства. «На відомої, дуже

ранньої стадії розвитку суспільства ви­никає потреба охопити загальним

правилом повторювані щодня акти виробництва, щоб окрема людина підкорялася

загальним правилам виробництва й обміну».

Повторюваність явищ і подій виявляє внутрішню закономір­ність їхнього

розвитку. Однієї з форм вираження їхніх закономірностей є нормативність

явища, процесів, зв'язків, що виражає об'єктивно необ­хідні способи взаємодії

явищ і подій як результат предметної практич­ної діяльності людей.

Повторюваність суспільних явищ лежить і в основі закономір­ності соціальної

діяльності людей, визначаючи об'єктивно властиві цей діяльності властивості.

Такою властивістю соціальної діяльності людей, їхніх суспільних відносин є

нормативністю, що виступає як форми вза­ємодії людей, що емпірично

складаються на основі історично визначе­ного способу виробництва і що

здобувають відносну стабільність і стійкість.

Виникнення соціальних норм і їхній розвиток виражають тен­денцію суспільства

до самопідтримки, що виявляється в процесі обміну матеріальними і духовними

благами. Об'єкти обміну виступають як ті цінності, що людина прагне одержати,

освоїти, і тому обмінні відно­сини здобувають нормативно-коштовний характер,

а повторювані і стійкі зв'язки, що виникають у процесі обміни діяльністю,

благами ма­теріального і духовного характеру, стають звичними еталонами

соціа­льного поводження.

Об'єктивний характер соціальних норм визначається наступ­ними обставинами:

а) соціальні норми виникають з об'єктивної потреби соціальних систем у

саморегуляції, у підтримці стабільності і порядку;

б) норма виникає в процесі діяльності людей, об'єктивно обу­мовленої способом

виробництва;

в) норма невіддільна від відносин обміну, характер яких також детермінований

способом виробництва і розподілу;

г) матеріальні і духовні блага, що виступають об'єктом обмін­них відносин, не

довільні, а задані існуючими економічними і соціа­льно-культурними умовами.

Таким чином, об'єктивні соціальні норми – це повторювані і стійкі соціальні

зв'язки, що виникають у процесі соціальної діяльності людей по обміні

матеріальними і духовними благами і що виражають потребою соціальних систем

саморегуляції.

Для розуміння процесу виникнення, розвитку і функціону-вання право­вих норм і

систем соціальної регуляції й істотне значення має з'ясу­вання взаємозв'язку,

співвідношення і взаємодії правових і інших соціа­льних норм.

Кожній історично сформованій системі соціальної регуляції вла­стивої своєї

мети і задачі, своя структура і компоненти, свої особливо­сті в

співвідношенні і взаємодії соціальних норм. При цьому взаємодії різних видів

соціальних норм у загальному й у цілому вірно відображає нормативний аспект

співвідношення і взаємодії різних форм суспільної свідомості, властивому

даному суспільству на відповідному етапі його соціально-економічного,

духовного і культурного розвитку.

У юридичній науці існують різні розуміння права (нормативне, соціальне,

етичне), кожне з який має свої обґрунтування. Для правоза­стосування й інших

форм реалізації права першорядне значення має поняття про право як про

систему норм.

Що ж таке соціальна норма?

Узагалі слово «норма» прийшло в російську мову з латинської мови, де

вживалося в двох змістах:

1. Накутник, схил, яким користалися при вимірах;

2. Керівничий початок, правило, зразок.

Надалі його зміст певним чином змінилося, збагатилося цілим поруч нових

значеннєвих відтінків, і в сучасній російській мові «но­рма» вже означає не

тільки «правило», «зразок», «керівне початок», але і «узаконене

встановлення», «сформований порядок», а також «міра», «розмір чого-небудь»,

«визначена величина».

Норма права – свого роду абстрактно-типова модель правовідно­сини, що при

настанні передбачених нормою умов і обставин може ви­никнути і дійсно виникає

в реальному житті, у процесі правового вре­гулювання того чи іншого виду

суспільних відносин.

По-нашому (поняттю) представленню, соціальні норми служать вираженням

пізнаної необхідності, і в цьому укладається їхня специ­фіка і відмінність

від більш широкого поняття «норма», використову­ваного крім іншого для

позначення закономірностей, що ще не стали об'єктом соціального відображення.

Крім того, відповідно до раніше проведеного семантичного аналізу поняття

«соціальна норма» ми не повинні забувати, що воно означає не всяку пізнану

необхідність, а тільки таку, котра вступає у виді формообразу, тобто правила,

еталона, зразка, матриця поводження і діяльності людей.

На відміну від дослідників, що думають, що соціальні норми представляють

собою, «ідеальне відображення об'єктивної діяльності і нормативності форм

суспільної свідомості, ми вважаємо, що ідеальним є тільки формообраз, тобто

соціальна норма в одному з цілого ряду її дійсних проявів і значень,

соціальна норма у вузькому змісті слова (но­рма як позначення автентичного

зразка реальної норми сущого).

З усього вище сказаного можна зробити висновок, що правова но­рма, вона ж є

соціальна норма, називається розрахована на регулювання виду суспільних

відносин загальне правило поведінки, установлена чи санкціоноване державою й

охоронюване від порушення за допомогою примусових заходів. Норма – це правило

належного, звернене в майбу­тнє, у відмінності від команд, впливів,

розпоряджень по конкретних пи­таннях норма адресована не окремій особі, а

колу осіб; діючі норми не вичерпується виконанням, а розраховане на

необмежене число випад­ків; вона продовжує діяти після реалізації її в

суспільних відносинах і поводження людей. Від інших соціальних норм правові

норми відріз­няються нерозривним зв'язком з державою, що чи встановлює

санкціо­нує правові норми й охороняє їх від порушень.

Правова норма носить загальний характер. Вона визначає типові риси життєвих

ситуацій, у яких підлягає реалізації, видові ознаки сус­пільних відносин і

їхніх учасників, чиє поводження регулюється нор­мою; саме правило виражене в

загальній формі як модель поводження; у загальній формі визначені примусові

заходи, застосовувані до поруш­ників норми.

Норма права розрахована на регулювання не окремого, одинич­ного відношення, а

виду відносин; цим вона відрізняється від актів за­стосування права (рішень

державних органів по конкретних справах) договорів, індивідуальних

розпоряджень. У рішенні в справі, що пред­ставляє собою висновок із правової

норми стосовно до індивідуального випадку і відношення, завжди позначене

конкретна особа, зміст його чи прав обов'язків. Правова норма адресована колу

Страницы: 1, 2, 3