Моральність і мораль

- нейтралізація релігійною свідомістю негативного впливу на світогляд людини, прагматичного, практично-утилітарного ставлення до світу, яке в усьому прагне лише користі, зважаючи тільки на її антипод - шкоду;

- розвиток дворянської культури і моралі.

Епоха Відродження засвідчила суттєвий моральний поступ людства. Воно ніби прокинулося від середньовічної сплячки, відкрило для себе вражаючі досягнення культури минулого (античності), заглянуло в майбутнє, в якому бачились різноманітні величні справи вільних від земних і небесних владик людей.

В епоху Відродження панувало передчуття безмежної свободи, жадоби до життя, земного щастя. Тоді визнавали тільки один культ - культ земної краси, возвеличували індивіда, його буття. І цей індивід невдовзі голосно заявив про себе. Спонукав його до цього капіталізм, що не міг перемогти без такої могутньої зброї, як індивідуалізм.

Проте захоплена творчими перспективами людина епохи Відродження часто поводилася нерозсудливо, егоїстично, жорстоко, аморально.

Передумовами утвердження капіталістичного суспільства було визрівання нової людини, яку не задовольняли феодальні реалії. її світобачення, світовідчуття, моральні уявлення потребували принципово іншого суспільства.

Про прогрес моралі у буржуазному суспільстві свідчать:

- руйнування феодальних моральних стосунків, заснованих на моральній нерівності станів, вічності суспільної ієрархії. Буржуазна мораль не визнавала заданих соціальною ієрархією ролей, успадкованої дисципліни, общинних, патріархальних традицій і звичаїв, своїми головними принципами проголосила свободу і рівність. Нові відносини між людьми мислилися як вільний і добровільний зв'язок рівних у своїх правах та інтересах індивідів, які вільно розпоряджаються своїм майном, власністю, діяльністю, життям не на шкоду іншим;

- набуття мораллю всезагального характеру. Мораль буржуазного суспільства орієнтувалася не лише на "своїх" людей (первісне суспільство), на вільних громадян (рабовласницьке), на конкретний стан, корпорацію (феодальне), а була мораллю для всіх людей незалежно від раси, нації, віросповідання, соціального статусу. Важливу роль у формуванні всезагальної моралі відіграло створення світового ринку;

- створення умов для масового формування людини як особистості (особистості були й раніше - серед вільних громадян у рабовласницькому суспільстві, навіть серед рабів, феодалів). Це виявилось у духовній довершеності людини, в її здатності інтеріоризувати вселюдські цінності в особистісні цінності й мотиви поведінки. Відомо, що здатність людини усвідомлювати, відчувати і переживати себе як виокремлено із суспільства, нації, класу, колективу, сім'ї цінність породжує індивідуалізм як принцип буття і свідомості. У буржуазному суспільстві він цілком узгоджувався з ідеєю моральної автономії особистості, що є передумовою становлення зрілої моралі;

- усепроникність моральних стосунків, удосконалення всіх сфер суспільного життя. У буржуазному суспільстві значно розширилися можливості вибору (свободи) в економічному, політичному, релігійному житті особистості, що було гарантовано проголошеними буржуазією природними (притаманними кожній людині від природи за правом її народження) правами і свободами. Це право на життя, на влаштування його на власний розсуд, право на свободу, на вибір світогляду, вільну діяльність, на незалежність від волі інших людей, на свободу підприємництва тощо. Усі вони ґрунтуються на свободі приватної власності. Історія свідчить, що позбавлені приватної власності люди є беззахисними і будь-коли можуть бути позбавлені волі та життя;

- нове розуміння морального ідеалу. Рівень моральної досконалості людини у буржуазному суспільстві пов'язують з її особистою незалежністю, свободою, моральним суверенітетом, а основними чеснотами вважають активність, ініціативність, творчий підхід до справи, підприємливість, діловитість, ощадливість і бережливість, здорове честолюбство і кар'єризм, відповідальність у ділових стосунках, особливо у фінансових зобов'язаннях;

- зростання морального спливу на життя людства міжнародних структур: Організації Об'єднаних Націй (ООН), правозахисних організацій тощо.

Загалом прогрес моралі не є простим лінійним процесом. Кожен етап її розвитку пов'язаний з набутками і втратами. Наприклад, з переходом до феодального суспільства було втрачено такі позитивні особливості родоплемінної моралі, як несуперечливість, загально-значущість і неоднозначність. Формування у феодальному суспільстві станово-корпоративної моралі теж було кроком назад порівняно з мораллю, що існувала серед вільних громадян рабовласницького суспільства. Якщо для Платона невимушене спілкування (його він описує в одному з основних своїх творів - "Тімеї") різних за своїм соціальним статусом людей не є дивиною, то за феодалізму спілкування без умовностей було неможливим.

Утвердження моралі буржуазного суспільства теж не обійшлося без певних утрат. Буржуазний спосіб життя ґрунтується на засадах, згідно з якими раціональне, розумне ототожнюється з корисним. Більше того, відповідно до етики прагматизму добро й істина теж ототожнюється з користю. Тому невипадково найактивніші, найініціативніші, найраціональніше налаштовані вихідці із Західної Європи в XVII ст. побачили вигоду в запровадженні рабства, яке проіснувало до початку XIX ст.

Щоб збагнути причини різноманітних відхилень у буржуазній моральності, необхідно взяти до уваги, що людина перебуває в численних відношеннях із дійсністю - практично-утилітарному, політичному, релігійному, моральному, естетичному тощо, кожне з яких домінує залежно від життєвої ситуації: у черзі за дефіцитним товаром - практично-утилітарне; на мітингу - політичне; у храмі - релігійне; в театрі, філармонії, картинній галереї - естетичне. Від виду відношення людини до дійсності залежать її цілі, мотиви, думки, уявлення, почуття, емоції.

Буржуазний спосіб життя робить людину схильною абсолютизувати практично-утилітарне відношення, внаслідок чого прагматична цінність предметів і явищ (користь) нерідко заступає цінності життя і культури (добро, красу, а іноді й істину). Про негативні наслідки переоцінювання, абсолютизації практично-утилітарного відношення писав К. Маркс: "Для зголоднілої людини не існує людської форми їжі, а існує тільки її абстрактне буття як їжі... Пригнічена турботами, нужденна людина несприйнятлива навіть до найпрекраснішого видовища; торговець мінералами бачить лише меркантильну вартість, а не красу і не своєрідну природу мінерала". А перспектива отримати високий відсоток прибутку може штовхнути капіталіста навіть на злочин. Схильність буржуа до переоцінювання, абсолютизації практично-утилітарного відношення до дійсності ще не свідчить про мораль буржуазного суспільства, оскільки вона покликана гармонізувати стосунки між людьми, перебороти крайній індивідуалізм, егоїзм, прагматизм, бездушний розрахунок. Буржуазне суспільство, враховуючи негативні тенденції свого способу життя, впродовж століть виробляло їм противаги. Формування моральних вимог, їх прийняття громадською думкою і стало однією з таких противаг. Про мораль (у вузькому значенні слова) буржуазного суспільства свідчить авторитет і сила громадської думки, а про моральність - реальне життя, характер реальних стосунків людей цього суспільства. Досконалішої від буржуазної моралі людство поки що не знає. Проте це не дає підстав стверджувати про досконалість моральності цього суспільства. Злочинність, розпуста, наркоманія свідчать, що моральність (і навіть мораль) є малоефективною, нездатною адекватно впливати на буття сучасних людей. Особливо недосконалі стосунки людей як особистостей, що виявляється в характері товаришування, дружби, любові (зокрема, кохання), спілкування. Західні етики майже одностайно пишуть про незатишність сучасної людини, про домінування настроїв самотності й покинутості, про гіпертрофований прагматизм людських стосунків, про холодність, байдужість, а то й ворожість між людьми.

3. Естетика як філософська дисципліна

Естетика (від грецького aisthetikos - почуттєвий), філософська дисципліна, що вивчає область виразних форм будь-якої сфери дійсності (у тому числі художньої), як самостійна і почуттєво безпосередньо сприймана цінність.

Як особлива дисципліна формується у 18 ст. в А. Баумгартена, який ввів самий термін "естетика" для позначення "науки про почуттєве знання" - нижчої теорії пізнання, що доповнює логіку.

У І. Канта естетика - наука про "правила чуттєвості взагалі". Поряд з цим у німецькій класичній естетиці 18 - початку 19 ст. розвивається розуміння естетики як філософії мистецтва, що закріплюється в Г.В.Ф. Гегеля. Основною проблемою філософсько-естетичної думки стародавності, середньовіччя і значною мірою нового часу є проблема прекрасного.

Завданням і змістом науки естетики є дослідження великого кола проблем сучасної естетики - від аналізу сутності мистецтва, естетики повсякденності до естетики космічних процесів - як в історичному, так і в актуальному для сучасності аспектах. Дослідження проблем проводиться на основі дослідження світового досвіду вивчення сутності естетичних явищ з використанням усіх відомих сучасної філософії методів його аналізу. Об'єктами спеціальності є естетично значимі для сучасних людей результати усіх видів діяльності і способів життєдіяльності людини. Особливе значення естетичних результатів усіх видів діяльності людини є основним засобом духовного відродження сучасного людства. Предметом естетичних досліджень є аналіз особливостей різних видів мистецтва в процесі їхнього історичного розвитку й у сучасних умовах, а також ролі мистецтва в сучасному суспільстві.

Область дослідження сучасної естетики як науки:

- Предмет естетики і сфера її інтересів, її функції і місце в процесах культурного розвитку індивіда, особистості і суспільства.

- Історія виникнення і розвитку естетичних навчань, напрямку, плини і школи в естетиці.

- Методи естетического дослідження. Естетика як система законів, категорій і понять. Історія становлення естетичних категорій.

- Естетичне відношення людини до дійсності: естетичне пізнання світу людиною і естетичний зміст усіх видів діяльності і способів життєдіяльності людини.

- Естетика природи і проблеми гармонізації усіх взаємодій людини зі світом; естетика й екологія.

- Естетика середовища проживання людини і способів її створення.

- Дизайн як вид естетичної творчості.

- Технічна естетика.

- Аксиологические проблеми естетики.

- Естетика як філософія мистецтва.

- Види мистецтва.

- Синтез мистецтв.

- естетичні проблеми художньої критики.

- Естетична свідомість і його проблеми.

- Естетичні проблеми усіх видів людської діяльності і способів життєдіяльності.

- Естетичне і художня творчість.

- Естетична і художня культура.

- Соціологія мистецтва.

- Соціальні функції мистецтва.

- Народне, масове й елітарне мистецтво.

- Естетичне виховання і його проблеми.

- Естетичне утворення.

- Всебічний і гармонічний розвиток особистості - вищий естетический ідеал людства.

- Місце естетики і мистецтва в культурних і цивілізаційних процесах.

- Історія естетичних відносин.

- Естетика і літературна критика.

- Естетичні аспекти історії мистецтва.

Головними елементами естетики як науки є естетичні категорії (від грецького - виловлювання, прикмета) - найбільш загальні і фундаментальні поняття, які відображають, загальні властивості і відношення явищ дійсності і пізнання.

Основними естетичними категоріями виступають прекрасне і потворне, визвишене і низьке, драматизм, трагічне і комічне, героїчне тощо.

Категорії естетики розкриваються як своєрідний прояв естетичного освоєння світу в кожній з областей суспільного буття, людського життя - у виробничо-трудовій і суспільно-політичній діяльності, у відношенні до природи, в культурі і побуті тощо.

У визначенні категорій естетики присутня як об'єктивна, так і суб'єктивна сторона естетичного освоєння. Якщо до об'єктивної можна віднести наукове мислення, що опирається на загальні логічні закони і форми мислення, то суб'єктивна сторона - це естетичні відчуття, смаки, оцінки, переживання, ідеї, ідеали.

Естетичні категорії виступають своєрідними мірилами, згідно яких можна робити оцінку прекрасного. Ще з давніх-давен великі мислителі бралися розробляти основні естетичні категорії. Шукали формулювання, які б давали змогу більш чітко визначити, що таке прекрасне, які є якісні і кількісні форми його прояву, що виступає антиподом прекрасному, високому.

Щоб визначити, прекрасно щось чи ні, ми співвідносимо представлення не з об'єктом за допомогою розуму заради пізнавання, а із суб'єктом і його почуттям чи задоволення невдоволення за допомогою уяви. Судження смаку тому не є пізнавальне судження: стало бути, воно не логічне, а естетичне судження, під яким мається на увазі те судження, що визначає прикмету, яка може бути тільки суб'єктивною.

Кожний повинний погодитися з тим, що те судження про красу, до якого домішується найменший інтерес, дуже пристрасне і не є чисте судження смаку.

Складність розробки основних категорій естетики полягає саме в тому, що суб'єктивність нерідко суперечить об'єктивності.

Судження про предмет задоволення може бути зовсім незацікавленим і в той же час дуже цікавим, тобто, воно не ґрунтується на інтересі, але збуджує інтерес: такі всі чисті моральні судження, але судження смаку самі по собі зовсім не обґрунтовують якого-небудь інтересу. Незважаючи, однак, на все це розходження між приємним і гарним /перше те, що подобається зовнішнім почуттям у відчутті, друге те, що подобається за допомогою розуму через одне лише поняття/ вони сходяться в тім, що завжди зв'язані з зацікавленістю у своєму предметі.

Судження смаку, очищене від утилітарності, є споглядальним судженням, тобто, будучи байдужим до існування предмета, лише зв'язує його властивості з почуттям задоволення і невдоволення.

Якщо прекрасне викликає в людині почуття чи задоволення невдоволення, то піднесене викликає в людині ідею об піднесеному Кант пише: "Звідси випливає, що піднесене треба шукати не в речах природи, а винятково в наших ідеях. У яких же ідеях воно укладено - рішення цього питання треба надати дедукції".

Домагання естетичного судження на загальзначимість для кожного суб'єкта, як судження, що повинне ґрунтуватися на якому-небудь апріорному принципі /Апріорні принципи -/від латинського priori з попереднього/ - поняття логіки і теорії пізнання, що характеризує знання, що передує досвіду. У Філософії И.Канта апріорне знання - умова досвідченого знання, що додає йому оформлений, загальний і необхідний характер.

Хоча судження смаку претендує на загальний характер, воно по природі суб'єктивно. Це дуже добре просліджується на "критику". "Критики" створюють визначений кодекс правил, якими повинні керуватися люди в оцінці прекрасного, ці правила вони базують на логічних міркуваннях-поняттях, створюючи тим самим цілу науку про прекрасний, видаючи ці правила за об'єктивні. Хоча вони і засновують ці правила на особистих судженнях про прекрасний, але сам-те головне в тім, що і ці правила не можуть ста еталоном в оцінці прекрасного індивідуумом, тому що він сам виходить у цій оцінці зі своїх розумінь, вірніше, від рефлексії суб'єкта. "Таким чином, хоча критики, як говорить Кант, можуть філософствувати більш правдоподібно, чим кухаря, усе-таки доля і тих і інших однакова".

Хоча судження смаку не базується на логічних поняттях, але має з ним одну загальну рису - домагання на загальність, але оскільки смак спирається не на поняття, а на почуття - вільна уява суб'єкта, те і судження смаку буде суб'єктивною загальністю, це можна пояснити тим, що ми вправі припускати, що в кожної людини ті ж суб'єктивні умови здатності судження, які ми знаходимо в самому собі.

Якщо судження, як реальне сприйняття, співвіднести з пізнанням, то воно називається почуттєвим відчуттям. Відчуття від продукту природи /квітки/ можна назвати задоволенням насолоди, задоволення ж від якого-небудь учинку, у силу його моральних властивостей, є задоволення не насолоди, а самозаможності і відповідності її з ідеєю нашого призначення, почуття при цьому має моральний характер. Задоволення від піднесеного в природі вимагає власного зверхчуттєвого призначення і воно має моральну основу. Тільки задоволення від прекрасного не містить у собі ні моральних законів, ні елемента споглядання, не носить навіть морального характеру, воно насамперед задоволення однієї лише рефлексії. Особисті почуття приймають загальний характер тому, що ми у своїх судженнях вважаємося не стільки з дійсними, скількох з можливими судженнями інших, ставлячи себе на місце кожного. Отут три моменти:

1. Мати власне судження, тобто, думка, вільне від усіляких забобонів, ця здатність залежить від розуму індивіда;

2. Думкою ставити себе на місце кожного іншого, здатність широкого напряму думок, тобто, здатність зіставляти свої емпіричні спостереження з загальною точкою зору. Це і є здатність судження;

3. Завжди мислити в згоді із собою, здатність мислити послідовно, це відбувається завдяки з'єднанню двох перших моментів. Здатність послідовного мислення повинна перецти в навичку, цим завідує розум. Звичайно, судження смаку не зводиться до розуміння даної формули, це може служити лише наочним теоретичним виправданням цього почуття, у дійсності це усе відбувається набагато складніше і багатообразніше, але, як пише Кант, естетичне судження смаку виникає лише тоді, "коли уяву у своїй волі будить розум, а розум без /посередництва/ понять додає грі уяви правильність, представлення повідомляється іншим не як думка, а як внутрішнє почуття доцільного стану душі".

Прекрасне є символ морально доброго: і тільки приймаючи це в увагу, вона і не подобається з домаганням на згоду кожного іншого, причому душу усвідомить і деяке облагороджування й узвишшя над сприйнятливістю до задоволення від почуттєвих вражень і судить по такій же максимальній мірці своєї здатності судження про достоїнство інших. Прекрасне подобається безпосередньо, без всякого інтересу, припускає повну волю уяви, суб'єктивний принцип судження про прекрасний стає загальним.

Прекрасне - категорія естетики, в якій знаходять відображення і оцінку явища дійсності і творів мистецтва, які дають людині відчуття естетичної насолоди, які втілюють у предметно-чуттєвій формі свободу і повноту творчих і пізнавальних сил і здатностей людини в усіх областях суспільного життя: трудовій, соціально-політичній, духовній та ін. Прекрасне - основна позитивна форма естетичного освоєння дійсності. В ній знаходить своє безпосереднє відображення естетичний ідеал.

Возвишене - естетична категорія, яка виражає сутність явищ, подій, процесів, які володіють великої суспільною значущістю, що впливають на життя людини, на долі людства. Події і явища, що оцінюються як возвишені, естетично сприймаються людиною як протистояче всьому заземленому, примітивному, буденному. Возвишене викликає в людини особливі відчуття і переживання, яке піднімає його над усім примітивним, веде людину на боротьбу за високі ідеї. Возвишене тісно пов'язане з прекрасним, також виступаючи втіленням естетичного ідеалу.

Естетичні категорії виступають своєрідним мірилом людських почуттів, порухів душі. Звісно, вони є відносними визначеннями, оскільки відчуття прекрасного у кожного з нас так чи інакше відрізняється. Вони розробляються на основі побудови логічних визначень, які включають у себе найголовніші ознаки і риси того, що підпадає під естетичну категорію. Правда, естетичні категорії скоріше послуговують для наукового пізнання прекрасного, ніж основою для відчуття прекрасного людиною. Навіть не знаючи конкретних визначень прекрасного, героїчного чи примітивного, ми все ж беремося щось оцінювати, переживати, визнавати, наскільки воно співпадає з нашими ціннісними орієнтирами, близьке до ідеалу прекрасного і високого.

Отже, естетика як самостійна наука створюється вже не в античній Греції, а в Німеччині епохи Освіти. Творець естетики як особливої науки - Олександр Готліб Баумгартен (1714-1762). Баумгартен розумів під естетикою почуттєве пізнання світу, що протиставляв пізнанню розумовому і практичний (естетика, логіка, етика). Естетика А. Г. Баумгартена стала першою наукою об прекрасному, що оголосила себе самостійною дисципліною в складі філософії. Вона безпосередньо передує естетиці в складі німецької класичної філософії, родоначальником якої стає вже І. Кант (1724-1804).

Естетика - напрямок філософії, що стуляється з мистецтвознавством. Різниця між естетикою і філософією полягає в тому, що цілісне сприйняття світу естетика мислить у поняттях: прекрасне, потворне в який завжди предметно втілені пропорції, співзвуччя квітів, тонів, фактур і ін. складові предметного дизайну. Від мистецтвознавства естетика відрізняється тим, що не ставить собі метою вивчення окремих естетичних об'єктів. Предмет естетики - світ естетичних об'єктів у цілому включаючи в себе і людину.

Список використаної літератури

1. БоревЮ.Б. Эстетика: Ученик / Ю.Б.Борев.- М.: Высшая школа, 2002.

2. Бродецький О. Е. Етика й естетика: Навч.-метод. посібник. - Чернівці: Рута, 2005.

3. Дубчак Л. М. Естетика: Посіб. для підготов. до іспитів / Л. М. Дубчак, П. С. Прибутько. - К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2007.

4. Естетика: Підручник / Л.Т.Левчук, В.І.Панченко, О.І.Оніщенко, Д.Ю.Кучерюк.- К.: Вища школа, 2006.

5. Эстетика: Учеб. пособие / Под ред. проф. В.А.Лозового.- Сумы: Изд. "Университетская книга", 1999.

6. Етика. Естетика. Мет. рек. для самост. вивчення курсу / Уклад. Л. І. Мокляк, Н. М. Сухова, В. М. Козаков та ін. - К.: НАУ, 2004.

7. Етика. Естетика. Практикум: Навч. посіб. / Уклад. Н. М. Сухова, Л. І. Мокляк, В. М. Козаков та ін. - К.: Книжкове вид-во НАУ, 2005.

8. Ірдиненко К.О. Етика і естетика: Курс лекцій. - Луганськ: Альма-матер, 2004.

9. Аболина Т. Исторические судьбы нравственности. - К., 1992.

10. Блощинська В.А. Етика: Практикум: Навч. посібник. - К., 2005.

11. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. - К., 1994.

12. Вознюк Н. М. Етико-педагогічні основи формування особливості: Навч. посібник. -К.: Центр навч. літератури, 2005, 2005.

Страницы: 1, 2