Етичні засади діяльності працівників прокуратури 
p align="left">Саме по собі питання щодо перетворення обвинувачуваного в «супротивника» слідчого суперечить духу і букві закону, що покладає на слідчого завдання виявлення обставин як таких, що обвинувачують, так і оправдовують підозрюваного, обвинувачуваного. Теорія «конфліктного слідства» приховує у собі небезпеку нанесення горезвісних «ударів» невинній особі.Аморальним і абсолютно неприпустимим з погляду закону явищем у роботі слідчих слід визнати дезінформацію свідків, експертів, провокація бажаних показань. Безперечно, як будь-яка людина він може помилятися. Однак помилки бувають різними. Слідчий, що знайшов у собі мужність визнати помилку і виправити її - цілком гідна особистість. Людина, що ставить кар'єру вище усього і прагне будь-що довести свою непогрішність, нехай навіть ціною волі та здоров'я, а часом і життя іншої людини, вчиняє злочин. Чим більші повноваження, тим серйозніша відповідальність. Відповідальності за порушення закону нерідко вдається уникнути, суду власної совісті - ніколи. Слідчий має бути витриманим, ввічливим, коректним, що потребує здоров'я і міцної нервової системи. 3.2 Професійна етика державного обвинувачаПрофесійна діяльність державного обвинувача нерідко вимагає великої особистої ініціативи, завзятості, наполегливості, цілеспрямованості і значних організаторських здібностей.Прокурор - самостійний і незалежний учасник судового процесу. Він повинен завжди поступати у відповідності до своїх внутрішніх переконань. З боку керівників прокуратури аморально здійснювати тиск на прокурора, заставляти його виступати в суді проти свого переконання. Для успішного здійснення кримінального судочинства велике значення має встановлення правильних відносин прокурора з слідчим, судом, захисником та іншими учасниками судового процесу.[20]Культура поведінки прокурора в суді - широке і багатобічне поняття. Вона включає і строге дотримання закону, і етичні початки прокурорської діяльності, і уміння володіти словом, навіть зовнішній вигляд, манери прокурора. Для досягнення успіху в своїй діяльності державний обвинувач повинен володіти наступними якостями:глибини - здатності проникнути за межі видимого, в суть фактів, зрозуміти сенс що відбувається, передбачати найближчі і віддалені, прямі і побічні результати явищ і вчинків;широти - уміння охопити широкий круг питань і фактів, привертаючи знання з різних областей науки і практики;мобільності - здібності до продуктивності мислення, мобілізації і використання знань в складних умовах, в звичній обстановці;швидкості - уміння вирішувати завдання в найкоротші терміни, оцінюючи обстановку і приймаючи необхідні заходи;самостійності - здібності до постановки мети і завдань, уміння знаходити їх рішення і шляхи їх досягнення без сторонньої допомоги;цілеспрямованості - вольовій спрямованості мислення на рішення певного завдання, здібності тривалий час і утримувати її в свідомості і послідовно, планомірно її розміщувати;критичності - уміння зважувати повідомлення, факти, припущення, відшукуючи помилки і спотворення, розкриваючи причини їх виникнення;гнучкості - уміння підійти до явища з різних точок зору, встановлювати залежності і зв'язки в порядку, зворотному тому, який вже був засвоєний, перебудовувати свою діяльність і змінювати ухвалені рішення відповідно до нової обстановки [13].У судовому змаганні на плечі прокурора-обвинувача покладено важливе завдання - «згрупувати і перевірити все що викриває підсудного, і якщо підведений ним підсумок з необхідним і обов'язковим обліком вказує на користь обвинуваченого і створює в нім переконання у винності підсудного, - заявити про те суду. Зробити це треба в зв'язному і послідовному викладі, із спокійною гідністю виконуваного сумного боргу, без пафосу, обурення і переслідування будь-якої іншої мети, окрім правосуддя, яке досягається не неодмінною згодою суду з доводами обвинувача, а неодмінним вислухуванням їх [21]. Через ст. 264 УПК України прокурор зобов'язаний прийняти всі передбачені законом заходи до усестороннього, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, незалежно від того, чи йде це на користь звинуваченню або захисту. Він повинен бути об'єктивний і в оцінці доказів, що ослабляють або спростувальних звинувачення. Прокурор повинен підтримати звинувачення зі всією енергією, наполегливістю і умінням, пам'ятаючи, що саме на нім лежить обов'язок викривати злочинця, доводити правильність пред'явленого підсудному звинувачення. Але він звинувачує підсудного лише в тій мірі, в якій його провина доведена в суді, і якщо прийде до переконання, що дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному звинувачення, зобов'язаний відмовитися від звинувачення. Етика має безпосереднє значення в діяльності державного обвинувача, оскільки: етичними нормами і розпорядженнями пронизана вся тканина кримінального і карно-процесуального законодавства; як прокурори, так і особи, що порушують загальнообов'язкові правила поведінки, будучи носіями суспільних відносин, керуються в своїх вчинках морально-етичними нормами; у загальному плані боротьба із злочинністю є боротьбою із злом в ім'я добра, і тому даний процес завжди має морально-етичний фонд.Питання про роль етичних початків в діяльності державного обвинувача актуалізується через ряд особливостей його спілкування з процесуальними особами в ході розгляду кримінальної справи в суді. Специфічність моральних станів прокурора і учасників процесу - це підвищена нервова напруга у зв'язку з високою відповідальністю за результати процесу. Разом з правовими нормами, положеннями психології, логіки і інших наук, в реальну основу, на якій відбувається конструювання і практичне здійснення тактичних прийомів, включаються і норми моралі.Тактика державного обвинувача ґрунтується на нормах карно-процесуального закону, які визначають зміст тактичних прийомів, їх спрямованість на встановлення істини у справі.Надмірна, невиправдана жорсткість державного обвинувача сприймається присутніми в залі судового засідання і такими, що взагалі знають про ту або іншу справу як несправедливість, а у засудженого породжує образу, озлоблення, відчуття протесту, що перешкоджає його виправленню і перевихованню. З іншого боку, необґрунтовано м'яке покарання небезпечного, злісного злочинця не досягає цілей ні загального, ні приватного попередження, сприймається як безкарність, підриває у потерпілого і інших громадян, що стежать за дозволом справи, віру в силу і справедливість в закону [3].Не дивлячись на абсолютно певні і категоричні правові і етичні вимоги і всупереч ним, зустрічається ще немало випадків необ'єктивності прокурорів, підтримка звинувачення ради звинувачення. Головна причина тут полягає в тому, що у деяких прокурорів існує ще неправильне, мінливе уявлення про методи посилення боротьби із злочинністю. Окремі працівники помилково вважають, що діяльність судів і прокуратури по боротьбі з кримінальними злочинами буде найбільш ефективною, якщо кожен винен буде покараний якомога строго. Виходячи з цієї неправильної позиції, вони вважають, що для посилення боротьби із злочинністю можна навіть піти і на необґрунтоване застосування по відношенню до окремих осіб законів, що передбачають можливо строгішу відповідальність.Професійна деформація прокурора може виявлятися як на стадії підготовки прокурора до участі в судовому засіданні, так і в ході судового слідства і в звинувачувальній мові.Обґрунтувавши свою звинувачувальну тезу, з якою прокурор передає справу до суду, даними попереднього слідства, прокурор зобов'язаний обґрунтувати, довести звинувачення суду даними судового слідства.Вирішальне значення має мету, яку переслідує прокурор: чи прагне він об'єктивно і всесторонньо з'ясувати дійсні обставини справи або намагається за всяку ціну підтвердити звинувачення.У судовому засіданні об'єктивність, відчуття міри повинні бути властиві прокуророві при його участі в дослідженні доказів, особливо при допитах. Особливо важливе дотримання державним обвинувачем етичних правил, вироблення етичних критеріїв і меж допустимого.Обстановка судового засідання ускладнює можливість психологічного підходу не тільки до підсудного, але і до потерпілому і свідкам. У зв'язку з цим йому необхідно дотримувати індивідуальний підхід, який заснований на усесторонньому обліку даних про особу. Проте при цьому не слід переоцінювати їх значення, зокрема не рекомендується виходити прямолінійно з того, що якщо людина характеризується негативно, то він завжди брехатиме, а якщо позитивно, то завжди говоритиме тільки правду. Так буває часто, але не завжди [5].У роботах, присвячених підтримці державного звинувачення, правильно указується, що допит повинен вестися прокурором спокійно, ввічливо, коректно, що при допиті неприпустимо проявляти дратівливість, не можна допускати прискіпливість, нетактовність, грубість, не можна ображати і залякувати допитуваного.Прокурор повинен проявляти розбірливість при застосуванні тактичних прийомів судового допиту.Згідно ст. 22 КПК України забороняється домагатися свідчень шляхом насильства, погроз і інших незаконних мерів. Під насильством можна розуміти застосування засобів, що пригнічують вільне волевиявлення особи в цілях зміни свідчень або їх отримання [6].Міцно увійшли до практики державних обвинувачів такі прийоми судового допиту, як уточнення і деталізація свідчень, зіставлення їх з іншими доказами, перехресний допит і допит на очній ставці, використання при допиті схем, планів, макетів і ін.При цьому прояв слідчого такту прокурора в ході допиту повинен відповідати наступним вимогам:1) пошана гідності допитуваного;2) чуйне і уважне відношення до поведінки допитуваного і проявів його психічного стану;3) правильне визначення власної процесуальної позиції на допиті;4) тактично продумана допомога в подоланні психологічного бар'єру, умілий напрям допитуваного до вольової і розумової активності під час допиту;5) спокійна упевненість і врівноваженість в обігу з допитуваним;6) правомірно і тактично виправдане поєднання ділового і емоційного спілкування з допитуваним [8].Ці вимоги обов'язкові, незалежно від того, добросовісний або недобросовісний допитуваний, активно або пасивно він настроєний під час допиту. Це дозволить нейтралізувати або ослабити упередження підсудного по відношенню до прокурора, створити атмосферу, яка сприяла б отриманню від підсудного максимуму правдивої інформації про обставини справи.Питання прокурора повинні бути простими, конкретними, прямими, ясними і зрозумілими для допитуваного. При їх формулюванні слід заздалегідь враховувати реакцію аудиторії, здатну збити допитуваного з процесу спогаду і відтворення важливих фактів.Етичним принципам повинен слідувати державний обвинувач і у відносинах з іншими учасниками процесу, зокрема із захисником підсудного. Полеміка між ними повинна носити виключно діловий характер.Державний обвинувач повинен розуміти, що захисник виконує важливу процесуальну функцію і сприяє суду у встановленні істини у справі.У разі незгоди з позицією захисника, прокурор повинен спростувати його доводи, спираючись на закон і на факти. Якщо ж захисник вийшов за межі наданих йому законом повноважень, прокурор зобов'язаний прийняти заходи до усунення порушень у встановлених карно-процесуальним законодавством формах.Велике значення для встановлення етично-психологічного контакту має зовнішній вигляд прокурора, його манери, його тон і так далі Культура поведінки державного обвинувача, охайність, ввічливість, уважність, тактовність і інші якості, які відносяться до етики поведінки повинні стати обов'язковими вимогами для осіб даної професії. Прокурор звинувачує від імені держави і представляє, таким чином, соціальна більшість. Це вимагає від нього ретельного аналізу доказів, бездоганних виводів в результаті цього аналізу і уміння вимагати справедливого вироку такими словами, які були б зрозумілі і близькі людям, від імені яких державний обвинувач виголошує свою промову.До звинувачувальної мови прокурора пред'являються важливі етичні вимоги, серед яких головне, - правильність позиції прокурора по суті, строга відповідність його виводів закону, об'єктивність і справедливість виводів і всіх його міркувань [10].Представляється, що з етичної точки зору найскладніший елемент звинувачувальної мови - характеристика особи підсудного. У мовах дореволюційних росіян судових ораторів характеристики підсудних займали видне місце. На думку М.Л. Шифмана, це пов'язано з тим, що в характеристиці можна у ряді випадків знайти ключ до розуміння мотивів злочину, до оцінки достовірності окремих доказів, а іноді і до рішення питання про ступінь винності [31].Державний обвинувач повинен виключити суб'єктивний підхід до оцінки особи. У судовій мові повинні бути освітлені тільки ті обставини минулого життя підсудного, які дають можливість судити про ступінь соціальної небезпеки підсудного і можуть зробити вплив на вирок. Інакше це приведе до необ'єктивності прокурора, і його мова матиме звинувачувальний ухил.Прокурор у жодному випадку не повинен заповнювати свою мову образливими епітетами, недоречними гіперболами. Крилата фраза, влучне слово, прислів'я, літературний образ повинні уживатися в міру і бути зрозумілі і доречні.3.3 Професійна етика керівника органу (підрозділу) прокуратуриОсновною рушійною силою етичних відносин в колективі прокуратури є керівник. Він організовує навчання і виховання підлеглих, керує їх службовий - професійною діяльністю, організовує виконання колективом завдань, що стоять перед ним, здійснює контроль і перевірку виконання ухвалених ним рішень, вимог законів і інших нормативних документів, наказів і розпоряджень вищестоящих керівників. [10]Крім того, що «начальник відповідає за все», складність для нього представляє те, що при виробленні рішення необхідно враховувати як індивідуальні можливості кожного члена, так і стан соціально - психологічного і етичного клімату колективу в цілому. Суб'єктові управління - керівникові колективу - ставиться в постійний обов'язок виконувати роботу за визначенням і розподілом конкретних ролей для кожного члена колективу, відображаючи і закріплюючи їх в схвалюваних рішеннях.Етика керівника органу прокуратури полягає в необхідності суміщати основні управлінські принципи (суто професійні) із загальнолюдськими етичними вимогами і припускає знання основних норм взаємин між людьми, між особою і групою, колективом, між колективами. Службова етика акцентує увагу на таких нормах поведінки, які безпосередньо відносяться до взаємин людей в процесі реалізації управлінських функцій. Вона підкреслює особливу значущість дотримання цих норм. Так, службова етика наказує керівникові бути об'єктивним і справедливим відносно всіх підлеглих рівним в обігу з ними, бути принциповим в справі, вимогливим і разом з тим терпимим до людей, тактовних, піклуватися про створення сприятливого морально-психологічного клімату в колективі.Управління установою, його підрозділом, групою співробітників - це, перш за все, робота з людьми, з кожною людиною окремо. Тому для досягнення успіху потрібно робити так, щоб все, з ким вам доводитися працювати, по-перше, прониклися розташуванням, по-друге, були переконані у вашій правоті, по-третє, докладали максимальні зусилля для успіху загальної справи.Якості керівника можна умовно розділити на дві групи. Перша група - його ділові, професійні якості, використовувані ним методи і прийоми управлінської діяльності.Друга група - інтелектуальні і особові якості: знання, здібності, інтелект, емоційно-вольова сфера, характер. Ця група якостей володіє двома особливостями. По-перше, вона є фундаментом, на якому будується професійна, управлінська компетентність керівника. По-друге, вона набагато важча, ніж перша, піддається корекції: змінити стиль мислення або характер незрівнянно складніше, чум засвоїти методику ухвалення рішень або технологію управління.Одна з основних психологічних якостей керівника - його мислення. В процесі практичної діяльності керівник повинен уміти мислити:- проблемно і перспективно, заздалегідь визначаючи можливі труднощі і способи їх подолання;- системно, охоплюючи всі сторони справи і впливаючи чинники;- практично і обґрунтовано, відрізняючи дійсні чинники від суб'єктивних думок, реальне від бажаного або таке, що здається;- консервативно, нешаблонно, поєднуючи переваги накопиченого досвіду з оригінальними, новаторськими методами керівництва;- оперативно, тобто швидко реагуючи на зміни обстановки, самостійно ухвалюючи найбільш раціональні рішення в умовах дефіциту часу;- послідовно і цілеспрямовано, добиваючись поставленої мети, відокремлюючи головне від другорядного, не утопаючи в текучці;- самокритично, проявляючи здатність тверезо оцінювати свої дії, максимально використовувати позитивний досвід інших, удосконалювати професійні знання і навики.Будь-який керівник значну частину свого робочого часу витрачає на спілкування. Тому важливою професійною якістю для нього є уміння здійснювати ділове спілкування з людьми незалежно від власних емоційних оцінок. він повинен контролювати свою поведінку так, щоб негативне відношення до кого-небудь не впливало негативно на характер ділових відносин з ним, а позитивне відношення до співробітника ставало тому відомим і спрацьовувало як додатковий стимул підвищення активності.Нижче приводиться перелік якостей хорошого керівника, складений за наслідками зарубіжних досліджень.Хороший керівник§ Може встановити і підтримувати відносини з рівними собі людьми.§ Здатний бути лідером.§ Здатний побудувати систему комунікацій в організації, отримувати надійну інформацію і ефективно її оцінювати.§ Володіє здатністю ухвалювати нестандартні управлінські рішення в умовах, коли альтернативні варіанти дій неясні або сумнівні.§ Здатний знайти оптимальний варіант рішення в умовах обмеженого часу.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
|
|
