Етичні засади діяльності працівників прокуратури

Структура морального вибору конкретизується його масштабом-- від вибору одиничного вчинку до « сенсу життя », його суб'єктом -- група, суспільством в цілому, його об'єктом -- вибір ідеалів і цінностей, лінії поведінки і конкретних засобів реалізації ситуативних завдань.

Для того, щоб створити умови етичного забезпечення вибору, слід проаналізувати особливості мотивації вибору, співвідношення цілей і засобів, свободи і відповідальності у виборі, етичних регуляторів (довга, совісті, законності) і доцільності у виборі. Об'єктивна можливість вибору не означає соціальної і моральної безмежності діапазону морального вибору. Можливість вибирати обумовлена способом життя людини, його місцем в системі соціальних відносин, визначеними, закріпленими в культурі, системами моральних цінностей.

Тільки усвідомлення, розуміння обставин, в яких діє людина, роблять його вільним, забезпечують йому успіх в досягненні цілей. Тільки шляхом пізнання необхідності, а не на основі свого особистого бажання чоловік може дізнатися межі своїх можливостей, свободи вибору необхідних дій в тих або інших ситуаціях, а також передбачати їх наслідки.

Свобода -- широке поняття, виступаюче в загально філософському плані як вибір дій, заснований на усвідомленій могутності людини над природою і суспільними умовами його існування. Зіткнення і взаємодія різних прагнень, інтересів неминуче вимагає встановлення меж, меж свободи. В цьому випадку мірою свободи особи є її відповідальність, як уміння правильно користуватися свободою, співвідносити свою волю, своє бажання з інтересами навколишніх людей, проявити максимальне зусилля творчої активності у вирішенні завдань, поставлених перед особою і суспільством. Інакше кажучи, відповідальність виступає як би гарантом від свавілля особи, від її прагнення поступати так, як їй заманеться. [11]

Отже, в об'єм поняття «свобода» включається панування людини над сліпими силами природи, оволодіння процесами суспільного розвитку, влада людини над своїми пристрастями, вчинками. Мораль як свобода -- це область моральної діяльності, яка виступає як панування людини над своїми вчинками, що досягається за допомогою пізнання моральної необхідності.

Моральна відповідальність виступає мірою етичної свободи. Прийнято розрізняти моральну відповідальність, яка об'єктивно витікає з характеру здійснюваних дій і вчинків, і моральну відповідальність як можливість і здатність особи на основі вільного вибору ухвалити яке-небудь важливе рішення, свідомо зробити вчинок, відповідний соціальним і моральним вимогам, сприяючий здійсненню суспільних цілей і завдань. У першому випадку відповідальність виявляється тоді, коли людина, наділена етичною свідомістю, знаючи норми, принципи етичної поведінки, закони суспільства, в якому живе, в той же час порушує їх. В результаті в його вчинку особисті і суспільні інтереси протиставляються. В цьому випадку суспільство визначає міру покарання за порушення суспільних обов'язків, норм і правил поведінки. В основному ця форма відповідальності розповсюджується на негативні дії і вчинки людини, викликана суспільною необхідністю відповідати за порушення законів, правил поведінки, за невиконання суспільного завдання, дорученої справи. У науковій теорії ця форма моральної відповідальності іменується негативною і є предметом вивчення не тільки етики, але і права. Негативна форма відповідальності, що володіє юридичною специфікою і санкціонована державними установами, законами, відрізняється від негативної моральної відповідальності. [31]

Юридична відповідальність завжди включає невідворотність покарання за порушення законів. Часто трапляється так, що людина, що притягується до юридичної відповідальності, може і не усвідомити справедливості пред'явлених йому звинувачень за досконалий вчинок. Відповідальності ж в моральному плані властива самооцінка свого вчинку. В цьому випадку розкаяння совісті, самобичування або осуд навколишніх людей є достатньою формою покарання за аморальний вчинок. Більш того, внутрішньо усвідомивши свою провину, особа самостійно робить практичні кроки до виправлення свого вчинку, прагне завоювати визнання колективу, навколишніх людей. Позитивна форма моральної відповідальності ґрунтується не на засудженні протиправної поведінки, а на стимулюванні таких людських дій і вчинків, які життєво необхідні суспільству, роблять істотний вплив на хід майбутніх подій. Ця форма моральної відповідальності охоплює велику область людських вчинків і мислиться як творче усвідомлення своїх здібностей і можливостей у виконанні обов'язків. Важливе значення в прояві позитивної форми моральної відповідальності має соціально-політичний і етичний зміст позиції, що обирається індивідом. Це підсилює активність особи, залучає її до суспільних справ. Людина глибше усвідомлює свій зв'язок з подіями, що відбуваються, активно включається в хід історичної творчості. А його відповідальності набуває надзвичайно етичний сенс, перетворюючись на внутрішній стимул діяльності.

Можливість і здатність вибору, а також етичний борг -- ось що визначає міру відповідальності. Діставши об'єктивну можливість поступати так чи інакше, особа повинна діяти певним способом -- саме її вибір є умовою дозволу ситуації. Засобом адекватної відповіді особи на ситуацію і є ухвалення рішень «с знанням справи». Здібність до морального вибору виявляється таким же об'єктом моральної відповідальності, як і само прагнення до вирішення ситуації морального вибору.

Морально вільна людина винна завжди, скрізь, в будь-якій ситуації, незважаючи ні на який тиск ззовні, ні на які небезпеки особисто для себе, діяти тільки згідно своїм внутрішнім переконанням, поступати згідно своєї совісті. І якщо вірно, що тільки внутрішня правдивість ще не визначає суть моральної свободи, то не менш вірний і те, що без внутрішньої чесності моральна свобода взагалі пустий звук.

Вирішальним, визначаючим елементом моральної свободи суб'єкта є його практична етична діяльність.

Моральний вибір є одним з очолюючих моральних вимог в застосуванні працівником органів внутрішніх справ цілей і засобів. Це виражено в тому, що, по-перше, вступаючи в контакт з різними категоріями людей, співробітник повинен ефективно використовувати той засіб, який в етичному відношенні більш виправданий (наприклад, можливе вивчення біографічних і особових відомостей про підозрюваний, проведене самостійно, з етичної точки зору більш виправдано, ніж допит його близьких родичів). Тут важливо відмітити, що самі методи і засоби діяльності співробітників можуть бути як морально нейтральними, так і включати елементи примушення і обмеження. Очевидно, що перше є моральне «зло». По-друге, зібрані доводи для досягнення однієї мети не повинні знищувати етичного характеру вищої мети (скажімо, вирішення дільничним інспектором міліції не привертати тієї або іншої людини за адміністративне правопорушення, прийняте з міркування «вирішити по людські», не погодиться з професійним обов'язком невідворотності покарання за скоєне). По-третє, відповідність засобів і мети, коли застосування одного засобу достатнє для досягнення мети і не вимагає додаткових засобів. На жаль, в практиці органів внутрішніх справ достатньо поширені ще випадки додаткових обмежень прав особи (заміна одного запобіжного заходу, достатній для вирішення поставленій меті, інший, жорсткішою), і так далі

Звідси основними етичними вимогами, що регламентують сам процес вибору, є: непохитність ідейних позицій, з яких він повинен розглядати всі питання боротьби із злочинністю; непримиренність до будь-яких порушень закону; реалізація професійного обов'язку як етичного імперативу (вищої етичної вимоги); недопущення формалізму, недбалості, байдужості і поспішності в ухваленні рішень, байдужості до долі людини.[18]

Грубість, нестриманість, нетактовність не можуть бути виправдані ніякими посиланнями на «неделікатність» області, в якій працює прокурор, тим більше що насправді значна частина її діяльності охоплює надзвичайно делікатну область людських взаємин. А в словнику української мови, разом з іншими значеннями слова «делікатний», є і таке: «що вимагає обережної і тактовної поведінки».

Відомо, що праця слідчого складна і відповідальна в силу того, що він знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю, зустрічається часом з активною протидією осіб, зацікавлених у тому, щоб спрямувати слідство хибним шляхом. За цих умов слідчий наділяється широкими владними повноваженнями, тобто правом одноособово вирішувати багато питань, що виникають у процесі слідства, за винятком тих, які вирішуються з санкції прокурора. Отже, на користь об'єктивності і оперативності, можливості гласності, прилюдної критики дій слідчого обмежені.[10]

Слідчий -- спеціаліст-юрист, обов'язком якого є розслідування вчинених злочинів і, у разі доведення вини обвинуваченого, підготовка матеріалів кримінальної справи для розгляду справи в суді. від якості роботи слідчого залежить не тільки дотримання прав та свобод людини під проведення розслідування, але й досягнення його основної мети: прийняття справедливого рішення у справі, що виявляється у виявленні та притягненні до кримінальної відповідальності винних у вчиненні злочину чи, навпаки, в реабілітації невинних. [11]У даний час посади слідчих є у штатах органів прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки України тощо. Проведення слідства різними органами визначено нормативними актами в залежності від тієї чи іншої категорії справ. Діяльність слідчого полягає у встановленні фактичних обставин справи, їх оцінці, визначенні ступеня вини обвинуваченого в залежності від зібраних доказів і пред'явленні йому обвинувачення, виявленні причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів і відповідному реагуванні на них.

Особливостями цієї діяльності є те, що слідчий як процесуальна фігура найбезпосереднішим чином стикається з досконалим злочином і особою, підозрюваною (обвинуваченим) в скоєнні злочину. При цьому, як правило, він випробовує активну протидію з боку зацікавлених осіб, нерідко вимушений діяти в умовах конфліктних ситуацій, ухвалювати рішення в умовах риски, вирішувати складні евристичні завдання.

Зважаючи на обмежену гласність слідства, в його руках на певний період сконцентровані всі основні процесуальні функції: кримінальне переслідування (звинувачення), захист (пошук не тільки викривальних, але і реабілітовуючих доказів); дозвіл справи (звинувачення або припинення справи). Для реалізації всіх цих функцій слідчий наділений дуже великими правами і широкими владними повноваженнями, що дозволяють йому самому, як правило, вирішувати всі питання, що виникають при розслідуванні, і самостійно ухвалювати рішення.

Саме тому - до слідчого пред'являються високі етичні вимоги. Ідейна зрілість і гарт, моральна стійкість і чистота, свідомість суспільної значущості своєї діяльності і цивільної відповідальності за її результати - все це допомагає слідчому знайти правильний шлях в найскладнішій і заплутанішій ситуації, діяти завжди згідно закону і етичному боргу» .

Важливим тут є те, що реалізація владних повноважень слідчим здійснюється в рамках процесуальних норм, що дають йому право вибору як поступити. Слідчий завжди має певний тактичний простір. (Наприклад, він має право, але не зобов'язаний, застосувати один з мерів припинення). Тому цінності-норми грають істотну роль в діяльності слідчого і вплив на них його моральних установок очевидно. При цьому цінності-норми завжди виступають в єдності належного і реального (сутнього), тобто як винен, як міг поступити слідчий і як він поступив в даній конкретній ситуації.

У цінностях-цілях виражаються етичні орієнтації і прагнення слідчого. Добросовісна діяльність слідчого завжди направлена на благо суспільства, служить високому цілям боротьби із злочинністю. Правовим і етичним критеріями такої діяльності є точного і неухильного виконання слідчим законів. Дотримання всіх принципів і норм кримінального процесу повинне вважатися основним не тільки як професійний обов'язок слідчого, але і як його основний етичний обов'язок. В цілому ж під етичним боргом слідчого розуміють сукупність моральних обов'язків, виконання яких покликане забезпечити встановлення об'єктивної істини по кожному злочину, що розслідується, реалізацію цілей попередження і викорінювання злочинів, виховання громадян у дусі пошани і виконання законів. Цінності-якості слідчого виявляються у вигляді стійких елементів його моральної свідомості і доведення (як професійного, так і повсякденного). Ці якості слідчого повинні характеризуватися наступними компонентами: прагненням до істини, до торжества справедливості; гуманізмом, що виражається в дбайливому, поважному, людському відношенні до особи, у поєднанні з непримиренним відношенням до злочинності; принциповістю, строгістю, коректністю; твердістю у відстоюванні своєї позиції, що поєднується з постійними сумнівами усередині себе і, як наслідок, прагненням все перевірити, щоб уникнути помилки; розумінням того, що твої помилки - це трагедія людей і колосальний моральний збиток всьому суспільству.

При розгляді моральних засад діяльності слідчого необхідно виділити три види правил, які визначають поведінку слідчого при виконанні ним своїх функціональних обов'язків у кримінальному процесі:

§ сутність, форма, зміст слідства; все це визначається процесуальними законами і основними положеннями матеріального права (кримінального, цивільного, адміністративного тощо);

§ методи, прийоми і тактика розслідування, які дозволяють максимально ефектно, швидко і повно розкрити злочин і викрити винних;

§ допустимість, законність застосування вищевказаних форм, прийомів і методів, тактики й особистої ініціативи слідчого з точки зору судової етики.

Визначальним фактором професійної діяльності слідчого є її творчий пошуковий характер. Звичайно, це положення стосується усіх видів професійної діяльності юристів. Однак, саме слідчі в основному спрямовують свою роботу на встановлення прихованої істини. Тут особливого значення набуває талант, наполегливість, швидка реакція, холоднокровність, витримка, зосередженість, творчий підхід до вирішення проблем, що виникають у процесі слідства. Виконання слідчої роботи вимагає високої позитивної мотивації, готовності до напруженої праці, принциповості. Слідчому також треба мати хист до організаційної діяльності у справі розкриття злочину: розподіл виконання необхідних доручень працівникам карного розшуку, залучення спеціалістів, експертів, виявлення речових доказів, встановлення свідків тощо. Нарешті, ефективність роботи слідчого у певній мірі залежить від його комунікабельності у спілкуванні з іншими учасниками і суб'єктами попереднього розслідування. Слідчі дії, що викликаються потребою і дозволяються законом (деякі за згодою суду), допускають вторгнення слідчого в особисте життя осіб, допускають порушення ним, охоронюваних конституцією, прав і свобод. Тому, на перший план виступають етичні вимоги, що вимагають поваги до особистості та її прав, коректність, ввічливість і, звичайно ж, конфіденційність.[10]

Говорячи про роботу слідчого, не слід відкидати також спроби тиску на нього з боку «зацікавлених» представників державної влади, керівництва, кримінальних структур, погрози і пропозиції «щодо співробітництва», прохання знайомих і близьких. До всього цього юрист, що присвячує себе слідчій професії повинен готуватися морально і фізично, довго і всерйоз.

Слідчому вірять, на нього дивляться з надією, що злочин буде розкрито, винні знайдені та покарані, а справедливість восторжествує. Від нього чекають швидких і рішучих дій, втішних результатів. Діяльність слідчого повністю регулюється Кримінально-процесуальним кодексом. Він містить багато демократичних норм, спрямованих на захист честі і гідності особи під час проведення розслідування, але вони є дуже загальними, а деколи і декларативними. Головним правовим орієнтиром є конституційний принцип презумпції невинуватості. Презумпція невинуватості в поєднанні з «золотим правилом» «поводься з іншими так, як хочеш, щоб поводилися з тобою», що визнано моральним ідеалом поведінки людини, становлять основу діяльності слідчого. Моральні вимоги до діяльності слідчого спрямовані на забезпечення прав і свобод особи, її честі і гідності.

З огляду на високі завдання, що ставляться суспільством і державою до слідчого, особливо щодо оперативності і результативності їх виконання, перед слідчими постійно постає питання щодо моральних методів досягнення мети.

Співвідношення тактичних прийомів і етичних вимог при розслідуванні справи значною мірою визначається моральними орієнтирами слідчого і цілями, що стоять перед ним. Якщо слідчий заклопотаний розкриттям злочину і встановленням справжнього винуватця, він, як правило, не вдається до підтасування фактів, фальсифікації матеріалів слідства та ін. Подібні прийоми застосовуються у разі, якщо розкриття злочину перетворюється на самоціль і досягається будь-якою ціною. Тоді використовується обман, шантаж, провокації.[11]

Свого часу запропонована була думка застосовувати в слідчій практиці такі «методи боротьби», як «роздроблення сил і засобів «супротивника», що виражалося в розпаленні конфліктів між співучасниками злочину і нанесенні «удару» в найуразливіші місця.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9